Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Види активних операцй комерцйного банку. Кредитна дяльнсть банкв України. Досвд зарубжних банкв щодо активних операцй. Процес кредитування. Формування вдсоткової ставки за позиками. Перспективи розвитку активних операцй втчизняних банкв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ЗМІСТ

Вступ
1. Сутність та види активних операцій комерційного банку
2. Характеристика кредитної діяльності банків України
3. Досвід зарубіжних банків щодо активних операцій
4. Перспективи розвитку активних операцій вітчизняних банків
Висновки та пропозиції
Перелік літературних джерел
Додатки
ВСТУП

Прийнятий 20 березня 1991 р. Закон України “Про банки і банківську діяльність” визначив і закріпив порядок утворення й основні принципи діяльності банків на Україні відповідно до Декларації про державний суверенітет України і Законом України «Про економічну самостійність Української РСР». Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України і комерційних банків різних видів і форм власності.
Відповідно до Закону України, банки - це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності, а також громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення й інших кредитних ресурсів, виконання ними касо--во-розрахункового обслуговування народного господарства, валютних і інших операцій, передбачених Законом України « Про банки і банківську діяльність».
Банки є юридичними особами й економічно - самостійні. Вони проводять власну фінансову політику стосовно кожного конкретного клієнта, кінцевим результатом якої є одержання прибутку, як основної мети в умовах ринкових відносин. Вони враховують перспективи розвитку даного позичальника і диференціюють режим фінансування в залежності від його кредитоспроможності. Економічна і правова відповідальність за роботу банку з клієнтами цілком лежить на засновниках банку, а не на державі, як було раніш.
Банки не відповідають по зобов'язаннях держави і, навпаки, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність. Витрати комерційних банків по обслуговуванню державного боргу, заборгованості по різниці в цінах, наданню пільгових державних кредитів здійснюється за рахунок держави.
Метою даної курсової роботи - є визначення видив активних операції комерційних банків України, їх сутьність , види активних операцій та досвід зарубіжних банків щодо проведення активних операцій.
1. Сутність та види активних операцій комерційного банку

Основною метою комерційних банків, які стали створюватися в Україні з 1989 року, було оперативне отримання їх засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг (включаючи отримання кредитів), розв'язання засновниками за допомогою власного банку своїх групових або індивідуальних проблем, отримання максимального прибутку для своїх акціонерів або пайовиків, а також власного розвитку .
У сучасних умовах комерційні банки - це основна ланка кредитної системи країни, до яких належать кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для свої клієнтів на принципах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не лише свій власний, а й запозичений фінансовий капітал у вигляді векселів, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел.
Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, які діють в різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають "супермаркетами фінансового ринку".
Спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універсалізації їхньої роботи, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.
Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячи із потреб клієнтури, яку він обслуговує. Проте існує ряд основних, базових функцій комерційного банку, які дозволяють зарахувати даний фінансовий інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.
У широкому розумінні комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне для української практики, в якій всі банки, крім універсальних, по суті, називаються комерційними.
У вузькому розумінні комерційний банк - це банк, що виконує певний набір базових операцій та єдиною метою якого є отримання максимального прибутку.
Комерційні банки - це "банки для всіх". Вони мають справу з різними клієнтами - від дрібних вкладників до великих фірм. Комерційний банк - юридична особа, яка на підставі ліцензії НБУ має виняткове право здійснювати такі операції як: залучення у внески грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення цих коштів від свого імені, на своїх умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб.
Комерційні банки не мають права здійснювати операції на некомерційних засадах. Не повинні використовуватися кошти підприємств, які зберігаються на рахунках у банку, на безвідплатній основі. Підприємствам мають сплачуватися проценти за користування такими коштами.
В умовах комерціалізації банківської діяльності кредитні ресурси мають розміщуватися з найбільшою вигодою для банку і позикоодержувачів за дотримання загальнодержавних інтересів. Кошти, що акумулюються банками, повинні спрямовуватися передусім на здійснення ефективних проектів, які за - безпечують розвиток пріоритетних галузей і сфер економіки прискорення науково-технічного прогресу, нарощування виробництва товарів народного споживання і послуг, вирішення інших соціально важливих завдань. [6 . ст..257.]
Види активних операцій комерційних банків

Відповідно до статті 49 Закону України “ Про банки і банківську діяльність” комерційні банки можуть здійснювати кредитні операції в межах кредитних ресурсів, що вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони також при необхідності можуть на договірних засадах позичати ресурси друг у друга, залучати і розміщати кошти у формі депозитів, внесків, а при недоліку засобів можуть одержувати кредити в Нацбанкові України.
Комерційний банк може здійснювати безготівкові платежі, надавати кредити й одержувати гроші наявними в межах залишку засобів на своїх кореспондентських рахунках. Це також означає, що банк повинний забезпечувати не тільки кількісну відповідність між своїми ресурсами і кредитними вкладеннями, але і домагатися відповідності характеру банківських активів специфіці мобілізованих їм ресурсів. Так, якщо банк залучає засоби головним чином на короткі терміни, а вкладає їхній переважно в довгострокові позички, те його здатність без затримок розплачуватися за своїми обов'язками (тобто ліквідність) виявляється під погрозою.
Наявність в активах банку великої кількості позичок з підвищеним ризиком жадає від банку збільшення питомої ваги власних засобів у загальному обсязі його ресурсів. Хоча обсяг активних операцій не може бути обмежений адміністративними, вольовими методами, але для підтримки обов'язкових економічних нормативів Нацбанку України відповідно до інструкції N 10 від 30.12.96 р. комерційні банки самі прагнуть знаходити нові форми збільшення своїх пасивів і сфери застосування своїх ресурсів.
До активних операцій відносяться:
· надання кредитів і позичок;
· придбання цінних паперів;
· вкладення засобів у комерційні проекти;
· лізингові, факторинговые й інші операції; тобто операції, призначені для використання власних і притягнутих ресурсів для забезпечення своєї діяльності.
По своїх задачах активні операції можна підрозділити на операції, що мають метою підтримку на тім або іншому рівні ліквідність банку, і операції, спрямовані на одержання прибутку.
Показник ліквідності поряд з мінімальним розміром статутного фонду, показником платоспроможності, максимальним розміром ризику на один позичальника, розміром обов'язкових резервів, розташовуваних у Нацбанкові України, є одним з найважливіших обов'язкових нормативів діяльності комерційних банків. Граничні значення даних нормативів зазначені в Інструкції N 10 від 31.12.97
Термін «ліквідність» у перекладі з латинського в буквальному значенні означає «рідкий, текучий». Коефіцієнт ліквідності характеризує здатність банку перетворити свої активи в наявні засоби для задоволення вимог вкладників і кредиторів банку.
До активів у даному випадку відноситься каса, засоби на кореспондентському рахунку банку й в обов'язкових резервах, засобу, вкладені в цінні папери, дебіторську заборгованість і кредити.Основною операцією обеспечивающей одержання доходу є кредитування компаній і фірм.
При кількісному аналізі структури доходів банку в нормально працюючого банку питома вага доходів, одержуваних по кредитах, переважає над іншими доходами.
Активи банку по ступені їхньої ліквідності можна розділити на три групи;
Ліквідні засоби, що знаходяться в негайній готовності.
До них відноситься каса, засоби на коррахунку, першокласні векселі і державні цінні папери.Ліквідні засоби в розпорядженні банку, що можуть бути перетворені в грошові кошти. Це кредити й інші платежі на користь банку з термінами виконання в найближчі 30 днів.
Неліквідні активи - це прострочені кредити і ненадійні борги, будинки і спорудження, що належать банку і відносяться до основних фондів.
На ликвидность банку впливає структура його активів: чим більше частка першокласних ліквідних засобів у загальній сумі активів, тим вище ліквідність банку. Крім того, ліквідність залежить від ступеня ризику окремих активних операцій; чим більше частка высокорисковых активів, тим нижче його ліквідність.
Так, у сформованій практиці до надійних активів прийнято відносити наявні грошові кошти, а до высокорискових - довгострокові вкладення банків.
2. Характеристика кредитної діяльності банків України

Законодавством України встановлено, що банки - це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".
Кредит - це позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Дане визначення кредиту випливає із самої мети банківського бізнесу, тобто отримання зиску за рахунок умілого, раціонального вкладення банківського капіталу. Принцип забезпеченості надання кредиту означає наявність у банку права для захисту власних інтересів, недопущення збитків від можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможність. Принцип тимчасового користування, повернення та строковості має на увазі ті, що кредит винний бути повернутий банку позичальником не пізніше обумовленого при наданні позики терміну. Принцип платності за кредит передбачає право банку справляти плату у вигляді відсотка за користування позикою, котра власне є основним джерелом традиційних доходів комерційного банку й складає зміст банківського бізнесу. Принцип цільового використання кредиту визначає вкладення позичкових коштів у конкретні цілі діяльності позичальника.[ 7. ст 350]
Кредит застосовується в таких формах:
1) банківський кредит - основна форма кредиту, що надається суб'єктам кредитування усіх форм власності на певний рядків, під забезпечення, з нарахуванням процентів за користування кредитом;
2) комерційний кредит - характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності щодо реалізації товарів та послуг з відстрочкою їх оплати. Банк приймає участь в даній угоді шляхом надання кредиту векселедержателю під акцептовані платником векселі;
3) лізинговий кредит - відносини, які виникають у випадку оренди майна (форма майнового кредиту). Банк придбаває певне майно та згідно договору оренди передає його клієнту (з можливим наступним викупом клієнтом цього майна). Орендна плата складається з двох величин: вартості майна та комісійної винагороди банку за лізингові послуги, котра дорівнює відсотку за кредит;
4) іпотечний кредит - надається під заставу нерухомого майна;
5) споживчий кредит - його можуть отримати фізичні особи тільки в національній грошовій одиниці на придбання товарів тривалого користування та повертати банку в розстрочку;
6) бланковий кредит - винятковий вид кредиту, що надається особливо надійним позичальникам без забезпечення кредиту під вищу процентну ставку;
7) консорціумний кредит - надається кількома банками.
Якщо кредитором є комерційний банк, можна виокремити наступні види економічних відносин, пов'язаних із кредитом:
1. Найпоширеніші - кредитні відносини між банком з одному боку та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам розвинутих товарно-грошових відносин, що мають місце в ринковій економіці.
2. Кредитні відносини між банками та державою. У даний час комерційні банки беруть непряму частку в кредитуванні держави, купуючи облігації державних позик у її генерального агента - Національного банку України, тобто шляхом інвестування капіталу в державні цінні папери.
3. Кредитні відносини між банком та населенням для придбання фізичними особами споживчих товарів тривалого користування та послуг.
4. Міжбанківські кредитні відносини. Зазвичай цей вид кредитних відносин використовується банками для підтримання необхідних нормативів та показників банківської діяльності, а також негайного виконання своїх зобов'язань перед іншими кредиторами.
Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форм власності в разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.
Комерційний банк у залежності від потреб та можливостей позичальника, а також інтересів самого банку може надавати кредити на різних умовах. Тому на практиці існує поділ банківських позик за різноманітними ознаками та критеріями, тобто класифікація кредитів для полегшення контролю та управління кредитним портфелем банку:
- за призначенням та характером використання позикових коштів;
- за наявністю та видом (характером) забезпечення кредиту;
- за методами надання та способами повернення кредиту;
- за характером та способом сплати відсотка;
- за числом кредиторів;
- за ступінню ризику тощо.
Кредитні операції є найважливішим джерелом прибутку банку, проте в зв'язку зі збільшенням в останні роки випадків неповернення кредитів дані операції складають підвищену небезпеку для стійкості та стабільності банку в цілому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долі ряду банків України, краху котрих сприяла ризикована кредитна політика.
Кредитні відносини між комерційними банками та позичальниками будуються на підставі кредитних договорів (угод). У практиці діяльності банків розрізняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуванні договір на позичку укладається безпосередньо між банком-кредитором і позичальником. Опосередковане кредитування відбувається при купівлі банком фінансових зобов'язань (як правило, векселів) позичальника.
Кредитний договір між банком та позичальником укладається тільки в письмовій формі, у якому визначаються взаємні зобов'язання та відповідальність сторін. Договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і способом обміну листами та зверненнями. Відповідно до принципів кредитування кредитний договір передбачає такі основні засади:
1. Визначення призначення кредиту та його розмір.
2. Визначення строку користування позичальником кредитом.
Датою надання кредиту вважається дата виникнення заборгованості на позичковому рахунку позичальника.
3. Визначення форми надання кредиту та виду позичкового рахунку.
4. Визначення виду забезпечення кредиту.
5. Визначення плати (процентів) за користування кредитом.
6. Визначення порядку погашання кредиту та процентів за надану позику.
7. Права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту.
8. Контрольні та інші заходи банку щодо повернення наданого кредиту.
У разі прийняття рішення про продовження співпраці з потенційним позичальником після укладання кредитного договору йому надаються позичкові кошти залежно від обраного методу кредитування.
Загалом методи кредитування банками суб'єктів господарювання є складовою частиною кредитного механізму. Зворотній рух кредиту визначається такими факторами, як безпосередній процес виробництва та обігу, а також зміна залишку забезпечення (наприклад, кредитованих цінностей чи витрат), котра є наслідком названого процесу. Вважаючи це до уваги, вирізняють методи кредитування за оборотом і за залишком, а також оборотно-сальдовий метод. Дані особливості зворотнього рухові кредиту проявляються через окремі елементи методів кредитування: вид позичкового рахунку, термін надання кредиту, способи його повернення та організація банківського контролю за дотриманням принципів кредитування, наведених вище.
Власне зміст кредитних операцій комерційних банків полягає в укладенні та виконанні договорів щодо надання кредиту між банком та позичальником, які супроводжуються записами за банківськими рахунками з відповідним відображенням у балансах контрагентів кредитного договору, тому значення вказаних елементів відіграє суттєву роль у визначенні та виборі банком методу кредитування суб'єкта.
Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності в безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті в порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника .
На даному етапі розвитку банківської системи України при наданні позики банк може відкривати для обліку кредиту такі види позичкових рахунків:
1. Простий позичковий рахунок.
2. Спеціальний позичковий рахунок.
3. Окремий позичковий рахунок.
4. Контокорент.
Отже, основними рисами сучасної структури кредитування є:
1. Кредитні операції здійснюються банком у межах його кредитних ресурсів.
2. Діяльність банку залежить від обов'язкових економічних нормативів, встановлених Національним банком України.
3. Базування кредитних операцій на договірній системі. Банк та клієнт укладають договір, у якому зазначаються умови та методи кредитування, права та обов'язки сторін. У разі невиконання вказаних зобов'язань винна сторона несе відповідальність.
4. Перенесення акценту на кредитування суб'єкта, а не об'єкта.
5. Перехід до таких форм кредитування, котрі забезпечують повернення позик.
6. Значне місце займають міжбанківські позики для підтримання банками встановлених нормативів.
7. У даний а методи кредитування єдині для всіх галузей.
3. Досвід зарубіжних банків щодо активних операцій
Кредитування традиційно вважається основним видом активних банківських операцій, під якими розуміються операції по розміщен-ню їх ресурсів. Аналіз структури активів комерційних банків деяких розвинених країн (табл. 3.1) засвідчує, що різні види позик, починаючи з міжбанківських і закінчуючи споживчими, дійсно ста-новлять переважну частину активних вкладень - від 60 до 80%.
Види активів
США
Велика Британія
ФРН

у млрд дол
у відсо-тках
у млрд ф ст
у відсо-тках
У млрд євро
у відсо-тках
Готівка у касі та кошти у центра-льному банку
369,8
5,93
9,4
0,3
54,8
0,91
Позики
3752,1
60,14
2524,3
80,46
4340,3
72,23
Цінні папери та інвестиції
1662,0
26,64
483,9
15,42
1170,3
19,67
Інші активи
454,8
7,29
119,8
3,82
444,1
7,39
Разом активів
6238,7
100
3137,4
100
6003,5
100
Статті доходів банку
2002 рік
2005
рік

млрд дол
%
млрд дол
%
Процентні доходи по кредитах
277
52,3
333
52,4
Процентні доходи по цінних папе-рах та інвестиціях
81
15,3
101
15,9
Комісійні та інші операційні доходи
172
32,4
201
31,7
Разом
530
100
635
100
Кредитна діяльність є основоположною не тільки з точки зору
визначення сутності банку як фінансового посередника, а і з точки зору частки доходів від кредитування у загальній сумі доходів бан-ківської установи - у різних банків країн світу вона становить від 40 до 70%, про що свідчать, наприклад.( дані таблиці 3.2)
З цього випливає важливе значення досконало організованого процесу кредитування, який би враховував особливості стратегії банку, його клієнтури, конкурентного середовища, наявні ризики тощо. Кожний комерційний банк повинен мати чітку і детально опрацьовану програму здійснення і розвитку кредитних операцій, що знаходить відображення у розробці його кредитної політики.
Класик теорії управління банківськими фінансами Дж. Ф. Сінкі-мол. визначив сутність кредитної політики таким чином: "Кредитна політика - документально оформлена схема організації і контролю кредитної діяльності банку. Як правило, цей документ висвітлює такі компоненти кредитної політики:
1) загальні правила надання кредитів;
2) класифікація кредитів;
3) конкретні напрями кредитної політики;
4) контроль якості;
5) кредитні комітети.
При розробці кредитної політики першочерговим моментом для банків є чітке розуміння загальних тенденцій суспільного розвитку та своєї ролі (місії) у цьому розвитку, тобто до чого банк поклика-ний і може здійснити за період свого існування, що, зрештою, ви-значає обличчя банку і його відмінність від інших кредитно-фінансових інститутів. На основі сформульованої місії визначають-ся цілі і завдання банку, здійснюється вибір банківської стратегії як засобу їх реалізації. Отже, кредитна політика комерційного банку є частиною загальної стратегії його розвитку.
При формуванні кредитної політики банк повинен враховувати ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, які умовно можна поділи-ти на макроекономічні, регіональні і внутрішньобанківські. До мак-роекономічних відносяться загальний стан економіки країни, гро-шово-кредитна політика центрального банку, фінансова політика уряду тощо. Не менш важливими є економічна ситуація у регіонах та галузях, які обслуговує банк, склад і фінансове становище його клієнтури, наявність банків-конкурентів.
До внутрішньобанківських факторів можна віднести розмір вла-сного капіталу та залучених ресурсів комерційного банку, структу-ру його пасивів, у тому числі по строках залучення, організаційну побудову, досвід та кваліфікацію персоналу.
Крім того, при визначенні кредитної політики необхідно вихо-дити з двох принципових характеристик діяльності банку: те, що він є підприємством, яке функціонує в умовах невизначеності і то-му наражається на різноманітні ризики, і те, що його метою є одер-жання прибутку. Саме проблема взаємообумовленості ризикованості та прибутковості повинна бути у центрі уваги на кожному етапі розробки кредитної політики банку.
Кредитна політика оформляється документально, як правило, цей документ, яким керуються у своїй діяльності всі працівники банку, має назву меморандум про кредитну політику, що затвер-джується Радою директорів. Його практичне призначення - забез-печення певної послідовності дій і дотримання надійності і чіткості у процесі кредитування. Основні елементи, що повинні знайти ві-дображення у меморандумі, подано у таблиці 3.3.
Таблиця 3.3.
Основні елементи кредитної політики комерційного банку
Етапи процесу кре-дитування
Параметри і процедури, що встановлюються
1. Робота, що передує наданню кредитів
- склад майбутніх позичальників
- види кредитів
- кількісні межі кредитування
- методики оцінки кредитоспроможності позича-льників
- стандарти оцінки позик
- відсоткові ставки
- методи забезпечення повернення кредитів
- контроль за додержанням процедур підготовки надання кредитів
2. Оформлення кредиту
- форми документів
- технологічна процедура видачі кредитів контроль за правильністю видачі кредиту
3. Управління кредитом
- порядок управління кредитним портфелем
- контроль за виконанням кредитних договорів
- умови пролонгації кредитів
- порядок покриття збитків
- контроль за управлінням кредитною діяльністю
Загальна мета кредитної політики може бути визначена як надання надійних і рентабельних кредитів. При цьому, як правило, вказується, видачу яких кредитів і яким позичальникам банк вважає доцільною і бажаною, а від надання яких рекомендує утриматися. Наприклад, банк може рекомендувати видачу короткострокових комерційних по-зик на поповнення робочого капіталу діловим фірмам, персональних позик під заставу будинків, кредитів по платіжних картках приватним осбам. У той же час можуть не рекомендуватися довгострокові інве-стиційні позики, надання міжбанківських позик тощо і навіть заборо-нятися позики на проекти, що, наприклад, наносять шкоду навколи-шньому середовищу - як це зробив ще у 1995 році Оеиізспе Вапк.
Про певний вплив розміру комерційного банку на цільові установ-ки кредитної політики свідчать діаграми, зображені на рис. 5.1.1, при цьому малими банками там вважаються банки з розміром активів до 1,0 млрд дол, відповідно, великими - з активами 1,0 млрд дол і більше.
Рис.3.1 Структура кредитного портфеля комерційних банків СІЛА (2001 рік)

Малі банки

Великі банки

У документі можуть бути визначені географічні райони, де ба-жана кредитна експансія банку. Залежно від величини та стратегіч-них цілей банку сфера його кредитної діяльності може бути обме-жена містом або районом, а може охоплювати великі регіони власної країни, а також зарубіжні держави.
Важливою частиною меморандуму є визначення граничних сум кредитів (лімітів відповідальності), щодо яких можуть приймати самостійні рішення працівники різних посадових категорій - від кредитного інспектора до членів кредитного комітету і ради дирек-торів. У меморандумі, як правило, відображаються і порядок та умови видачі кредитів засновникам комерційного банку, його влас-ним працівникам, а також "великих кредитів", визначення яких на-дається у банківському законодавстві відповідної країни.
Таким чином, практичне значення меморандуму про кредитну політику полягає у тому, що він дозволяє банківському персоналу, що задіяний у процесі кредитної діяльності, орієнтуватися на най-важливіші принципи розподілу обсягу капіталу, рентабельності, лі-квідності і безпеки.
Що стосується видів позик, що надаються у зарубіжних комерцій-них банках, то в основу їх класифікації можуть бути покладені різні критерії. Перш за все, в усіх країнах у тій чи іншій формі проводиться поділ позик на дві великі групи - персональні позики фізичним особам для задоволення особистих потреб та ділові позики фірмам та підпри-ємцям для забезпечення комерційної та виробничої діяльності. Цей поділ має принципове значення, тому що для різних типів клієнтів за-стосовуються різні форми кредитування, діють різні норми щодо вста-новлення строків, величини, вартості та забезпеченості позик.
Більш різноманітною є класифікація позик не тільки з урахуван-ням типу позичальника, а і цілей їх надання. З цієї точки зору, як правило, виділяються такі групи кредитів: позики під заставу неру-хомості, комерційні позики, індивідуальні позики, сільськогоспо-дарські позики, інші позики у національних підрозділах, позики у закордонних підрозділах.
Позики під заставу нерухомості є окремою групою класифікації, тому що по цих кредитах існують власні правила регулювання та специфічні ризики. У свою чергу, вони поділяються на багато видів:
· комерційні позички під заставу нерухомості включають кредити на будівництво і реконструкцію виробничих об'єктів, розвиток земельних територій - будівництво доріг та інфраструктури, по-зики під заставу торговельних центрів або офісних приміщень;
· багатосімейні та індивідуальні позики на придбання та під заста-ву житлових будинків;
· позики на поточні потреби ("у власний сімейний капітал");
· позики під заставу землі сільськогосподарського призначення тощо.
Видів комерційних позик так само багато, як і видів комерційних структур, у тому числі і фінансових. Вони надаються на короткі те-рміни для поповнення власного оборотного капіталу компаній. Но-вими видами кредитів, що з'явилися останнім часом, є позики для початку і розвитку підприємницької діяльності, позики на купівлю активів іншої фірми тощо.
За термінами надання позики поділяються на короткострокові -до одного-двох років, середньострокові -2-5 років, довгострокові -до 15-30 років.
Кредити, як правило поділяються і залежно від характеру їх за-безпечення, що є поряд з власними коштами позичальника потен-ційним додатковим джерелом погашення позики. Тут виділяються незабезпечені, або бланкові кредити, які надаються тільки надійним, платоспроможним позичальникам, і позики з забезпеченням у будь-якій формі - нерухомості, цінних паперів, векселів, товарних запа-сів, страхових полісів, гарантій або поручництв третіх осіб тощо.
Взагалі, кредитний процес - це серйозна робота банку по ство-ренню якісного та високодохідного кредитного портфеля. Світова банківська практика виробила своєрідний кодекс правил, осново-положних умов, що спрямовані на забезпечення зваженості кредит-ної політики і дають змогу значною мірою мінімізувати ризик при позичкових операціях.
Принцип повернення полягає у тому, що по закінченні строку кредитного договору позикові кошти повинні бути повернені креди-тору у повній сумі і з відсотками. Виходячи з принципу строковості позика має бути повернена кредитору у заздалегідь обумовлений те-рмін. Недотримання цього принципу призводить до перетворення кредитної заборгованості у прострочену, проблемну, що обмежує можливості банку по розширенню кредитної діяльності.
Цільовий характер кредитування означає необхідність вкладення позичкових коштів, перш за все для суб'єктів підприємництва, у кон-кретні господарські процеси, проекти, заходи. Принцип забезпечено-сті має захистити інтереси банку і спрямований на недопущення зби-тків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Принцип платності полягає у необхідності сплати по-зичальником відсотків за користування кредитними коштами.
У західній практиці виділяється ще принцип диференційо-ваності, який передбачає надання позик на різних умовах зале-жно від типу позичальника, об'єкта кредитування, ступеня кредитного ризику та інших обставин.
Слід відзначити, що не існує універсальної для всіх комерційних банків моделі організації кредитної функції. Реалізація та управлін-ня кредитним процесом зосереджується, як правило, у ряді підрозділій банку, що мають свій рівень компетенції, свої функції і за-вдання (див. табл. 3.4.)
Основна робота по кредитуванню зосереджена у кредитному де-партаменті, при створенні якого великі банки використовують дво-або тримірну матричну модель організації. Це означає, що функція кредитування спочатку, наприклад, поділяється на кредитування кор-порацій, кредитування малого та середнього бізнесу, фінансових установ, індивідуальне кредитування та кредитування нерезидентів. Кожен з цих підрозділів може бути, у свою чергу, сегментований: так, відділ кредитування корпорацій можна поділити по регіонах (мі-сцевий і національний), за галузевою ознакою (енергетика, будівниц-тво, торгівля тощо). Така спеціалізація кредитних підрозділів надає можливість співробітникам банку детальніше знати специфіку діяль-ності клієнта, його проблеми і перспективи розвитку. Кредитування може здійснюватися і через мережу філій банку, отже, тут повинен враховуватися і географічний аспект організаційної структури.
Таблиця 3.4 Функція та задання підрозділів банку по управлінню кредитним процесом
Назва підрозділу банку
Функції та завдання підрозділу
Рада директорів
Затверджує кредитну політику банку
Кредитний комітет
Визначає стратегічні та тактичні завдання розвитку кре-дитних операцій, ухвалює рішення про надання великих кредитів, визначає рівень відсоткових ставок тощо
Фронт-офіс
Продає кредитні послуги, проводить консультації, співбесіди з клієнтами, приймає від клієнтів пакет документів на видачу кредитів
Кредитний департамент
Здійснює кредитування клієнтів, контроль за за-безпеченням позик, діяльністю філій у сфері кре-дитування, проводить аналіз кредитних операцій, контролює стан кредитного портфеля
Юридичний департа-мент
Визначає відповідність кредитної документації діючому законодавству
Департамент банківсь-кої безпеки
Вивчає особистість та кредитну історію позичаль-ника
Бек-офіс
Відкриває позичкові рахунки клієнтів, здійснює ви-дачу та погашення кредитів, нарахування відсотків
Департамент внутріш-нього контролю
Перевіряє законність кредитних операцій, здійснює контроль за дотриманням встановлених процедур, функцій і повноважень при прийнятті рішень


Менеджери з кредитування повинні бути продавцями послуг, тобто не тільки консультувати клієнтів у приміщенні банку, а відвідувати їх, визначати їхні фінансові потреби та активно пропонувати відповідні кредитні продукти. Мінімізація потенційних ризиків досягається, у тому числі, і встановленням банківським працівникам певних повноважень стосовно розмірів кредитів, по видачі яких кожен з них може самостійно приймати рішення. Кожний спеціаліст, ж правило, веде справи обмеже-ного кола клієнтів, при цьому багато функцій повинно виконуватися особливими підрозділами "підтримки" кредитної діяльності.
У відділі аналізу кредитоспроможності позичальників прово-диться оцінка їх фінансового стану, економічного обгрунтування проекту, перспектив розвитку бізнесу з метою визначення ступеня ризику, що притаманний даній кредитній операції.
У відділі заставних операцій або контролю за забезпеченістю кре-дитів відбувається оцінка ліквідності та вартості застави, що запро-понована клієнтом в якості додаткового забезпечення повернення кредиту, оформлення відповідних договорів, а також здійснюється постійний контроль за станом об'єктів, що прийняті у заставу тощо.
Збирання інформації про майбутнього позичальника, перш за все із зовнішніх джерел, відбувається у підрозділі банківської безпеки, який контактує з іншими банківськими установами, бюро кредитних історій (про які мова піде далі), органами, що контролюють підпри-ємницьку діяльність для перевірки та підтвердження даних, що надав про себе клієнт, з'ясування його попередньої кредитної історії тощо.
У відділі контролю за станом кредитного портфеля визначається сукупний розмір ризиків кредитної діяльності банку і, відповідно, надаються пропозиції по створенню банківських резервів для стра-хування цих ризиків, розробляються рекомендації щодо оптимізації струк и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.