На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Зародження прозаїчного роману в Нмеччин. Досягнення нмецької лтератури XVII ст. в поезї в проз, їх зв'язок з художньою системою бароко. Етапи розвитку нмецької лтератури, осмислення трагчного досвду; придворно-сторичний та полтичний роман.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 17.01.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


23
План

Вступ
1. Зародження прозаїчного роману в Німеччині
2. Придворно-історичний роман
3. Йоганн Міхаель Мошерош, як видатний німецький сатирик
4. Представники демократичної лінії роману
5. Політичний роман
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

Німецька література XVII ст. - трагічна і яскрава сторінка в історії світової культури. Жодна з європейських літератур тієї епохи не запам'ятала з такою силою нещастя народу, відданого у владу феодальної реакції (лірика Грифіуса, проза Гриммельсгаузена). За своїм економічним і соціально-політичним розвитком Німеччина XVII ст. була однією із найвідсталіших європейських країн. Реформація не привела до державотворення. На початку століття в південних князівствах підсилюється хвиля католицької реакції. Австрійська галузь Габсбургів використовує політичне безсилля Німеччини для підпорядкування частини князівств своїй потужній імператорській владі. Інша частина німецьких князівств залишається прихильною протестантизму.
Центральна подія німецької історії XVII ст. - Тридцятирічна війна (1618-1648). Вона була розв'язана австрійськими й іспанськими Габсбургами, які мріяли про світове панування, за підтримкою папського Риму й мала загальноєвропейський характер. Вставши на чолі Католицької ліги, Габсбурги відкривають дії проти Євангелічної унії, що поєднувала німецькі лютеранські князівства й протестантські держави (Швецію, Данію, Англію), підтримувані католицькою Францією. Таким чином, Німеччина виявилася розірваною на дві ворогуючі частини. Основні воєнні дії розгорнулися на її території.
Майже всі верхові досягнення німецької літератури XVII ст. - і в поезії, і в прозі - пов'язані з художньою системою бароко. Цьому сприяла сама хитка, тривожна, хаотична дійсність, ті нескінченні мінливості й небезпеки, яким піддавалося людське життя в горні війни. Особливість німецького бароко (хоча й у німецькій літературі були явища, що виникли під впливом маринізму й гонгоризму й близькі французькій прециозності) полягає в тому, що це мистецтво справді трагічного, суворе, повне високого цивільного пафосу.
У своєму розвитку німецька література XVII ст. проходить два етапи: на першому (роки війни) найбільший розвиток одержала поезія, на другому (друга половина століття) іде осмислення трагічного досвіду війни, своєрідне підведення підсумків у великих жанрах, насамперед романі. Крім того, у цей період, з одного боку, підсилюється тенденція прециозності, з іншого боку - усе більш яскраво виступає "низове", демократичне бароко.
1. Зародження прозаїчного роману в Німеччині

XVII століття в Німеччині ознаменувалося утвердженням прозаїчного роману, що було підготовлено всім попереднім розвитком німецької літератури й одержало потужні імпульси з боку інших західноєвропейських літератур. Французькі, іспанські, англійські романи широким потоком вторгаються в межі Німеччини й завдяки працям перекладачів, серед яких був і реформатор німецької поезії Мартін Опіц, знаходять шлях до читача. Жодне значне західноєвропейське досягнення в цьому жанрі не залишається не заміченим і не сприйнятим німецькою літературою.
Німецькі романісти, оголошуючи себе учнями західноєвропейських письменників, сміло вступають із ними в змагання, і аналоги, що з'явилися на німецькому ґрунті, основних різновидів роману, істотно відрізняються від своїх прототипів. Так, перший німецький пасторальний роман "Адріатична Роземунда" (1645) Філіпа Цезена наповнюється сучасною, актуальною проблематикою: основним нерозв'язним конфліктом цієї пасторалі стає приналежність закоханих до різних віросповідань. Дія роману розгортається в основному в патриціанському, бюргерському середовищі Амстердама, опис визначних пам'яток якого займає в романі велике місце [5, 34-35].
Роман у Німеччині, тільки-но зародившись, стрімко затверджує себе в діалектичній взаємодії з іншими жанрами. Якщо перші оригінальні німецькі романи виходять в 1640-і роки, то до кінця століття їх налічується вже сотні, і навіть самим лютим супротивникам цього жанру доводиться визнати його надзвичайну популярність.
Процес утвердження супроводжується теоретичними вишукуваннями, у яких поряд з теоретиками беруть участь самі автори романів. Боротьба відбувається не тільки між окремими жанрами. Усередині роману також спостерігається постійне протиборство різних його видів, при цьому не обходиться без парадоксів. Так, теолог і проповідник Бухгольц, прагнучи нейтралізувати "пагубний", на його думку, вплив популярного серед молоді "Амадіса Гельского", створює свої романи про легендарних героїв німецької старовини "Геркулес і Валіска" (3659-3660) і "Геркулиск і Геркудадисла" (1665). У них він дає читачеві наставляння в дусі християнської моралі, але при цьому копіює сюжетно-композиційну схему лицарського роману й використає багатий арсенал його художніх прийомів. Така внутрішньо-жанрова боротьба також породжує численні пародії.
Із самого початку усередині роману складається своя ієрархія, що в основному відповідає поділу драматичних жанрів на трагедію й комедію. У різноманітті типів німецького роману можна виділити дві лінії розвитку, які мають свої чіткі розпізнавальні ознаки. Розходження проявляється як в ідеологічному наповненні, так й у доборі матеріалу, виборі героїв, у прийомах організації сюжету. Такий паралельний розвиток "високого" й "низького" роману відповідав вимогам епохи. Ці дві лінії у своїй противопоставленості доповнюють, коректують один одного. Якщо в "високому" романі дійсність представляється в перетвореному, ідеалізованому виді, тобто такою, якою вона повинна бути, то "низький" роман, у якому завжди сильна сатирична тенденція, претендує на зображення дійсності, якою вона є, і ця неприкрашена дійсність з'являється перед читачами як "світ навиворіт". Обидві лінії виходять, таким чином, з барочної світоглядної концепції про недосконалість світ, його хаотичності [5, 37].
2. Придворно-історичний роман

Провідним, найбільш репрезентативним видом цього жанру в Німеччині стає придворно-історичний роман на сюжети із древньої або біблійної історії. Історичний матеріал у таких романах служить, з одного боку, обґрунтуванням вірогідності дії, а з іншого боку - є своєрідним маскарадом, за яким ховаються реальні події й особи сучасності. Подібні романи перейняті ідеями богопомазаничества королівської влади й прославлянням й ідеалізацією монарха та вищого дворянства. Тому, хоча автори часто іменують свої добутки "любовними історіями", любов у них підпорядковується державним інтересам, і шлюби героїв, якими завершуються романи, - це династичні шлюби.
В основі придворно-історичного роману лежить ідея випробування. Герої, царські особи, демонструють свою споконвічну, ідеальну незмінність, виявляють собою приклад стійкості. Придворно-історичний роман - завжди оповідання від третьої особи. Автор уподібнюється всевидючому й всезнаючому спостерігачеві, який творить світ роману, створюючи спочатку плутанину в дії й персонажах, а потім вносячись в усе ясність. Прийом багаторазового заплутування й наступного розплутування (розшифровки) стає основним прийомом сюжетоскладання [6, 29].
Для "високого" роману характерне прагнення до пізнавальної цінності, яка підсилюється до кінця століття. Наприклад, у романі "Арміній і Туснельда" (1689) Лоенштейна любовні перипетії для автора - лише привід для того, щоб продемонструвати великі відомості по німецькій історії, і цей історичний фактичний матеріал не тільки є обґрунтуванням вірогідності оповідання, але бере на себе функцію філософської моралізації.
Наприкінці XVII ст. виходять романи, автори яких у передмовах прямо заявляють, що "любовна історія", тобто фабула роману, є лише засобом, привабливою оболонкою для показу й опису великих історичних подій, географічних відкриттів і т.п.
Докласичними зразками придворно-історичного роману є вищезгаданий "Арміний і Туснельда" Лоенштейна, "Ясновельможна сирійка Арамена" (1669-1673) і "Римська Октавія" (1685-1707) Антона Ульріха Брауншвейгського, "Азіатська Баніза" (1685) Циглера.
Наприкінці XVII ст. придворно-історичний роман зазнає помітні зміни. Його відгалуженням стає порівняно невеликий за обсягом "галантний" роман. Автори "галантних" романів намагаються поглибити психологічне мотивування вчинків героїв, підсилюють еротичні моменти й, найголовніше, вводять як героїв хоча й ідеально доброчесних, але звичайних дворян або навіть бюргерів, а дію переносять у сучасність.
Ідеологи Раннього німецького Просвітництва високо цінували придворно-історичний роман, особливо його пізні зразки, за пізнавальну цінність і психологічну поглибленість. Вони вважали, що такі романи "витончують розум" і сприяють просвітництву юнацтва, вихованню цивільних цінностей.
Незважаючи на певну обмеженість світоглядних концепцій і класових позицій авторів придворно-історичних романів, їхнє значення в історії німецької літератури полягає в тому, що вони з'явилися першим прозаїчним чисто світським жанром, який відповідає високим етичним й естетичним вимогам епохи. Вони стали невичерпним джерелом мотивів, сюжетних поворотів для романістів XVIII й XIX ст. [6, 32].
3. Йоганн Міхаель Мошерош як видатний німецький сатирик

Інша демократична лінія німецького роману, на формування вплинув іспанський шахрайський роман і французький побутовий роман, іде коріннями в традиції бюргерської й гуманістичної сатири XV-XVI ст. Сатирико-дидактичний напрямок одержує в Німеччині, надзвичайно широке поширення й охоплює майже всі жанри.
Видатним німецьким сатириком XVII ст. є Йоганн Михаель Мошерош (Johann Michael Moscherosch, 1601-1665). Він учився в Страсбурзі, служив різним можновладним князям Німеччини. Його головний добуток - 13 "Бачень" ("Wunderliche und wahrhaftige Gesichte"), які він видавав приблизно в 1640 р. і сам перевидав у виправленому й доповненому виді (1642-1643). Безліч видань його "Gesichte", які з'явилися із чужими вставками, спонукало його знову видати їх, з додатком ще одного "Бачення" (1650, 1665 й 1667) [5, 165-166].
Зразком йому служили "Suenos" іспанця Квеведо, які він читав, як вважають, у французькому перекладі. У ранніх творах строго дотримуючись цього зразка й викриваючи адвокатів, лікарів й ін., він згодом стає цілком самостійним і зображує жалюгідне положення Німеччини в епоху 30-літньої війни: моральне здичавіння, відсутність національної самосвідомості й особливо пристрасть переймати іноземні звичаї (хоча він сам, при вторинному відвідуванні Парижа в 1645 р., щиро дивується розквіту тамтешньої культури). Його "Gesichte" видані під псевдонімом "Philander von Sittewalt". Нові видання належать Диттмару (4 перші "Бачення", з біографією Мошероша) і Бобертагу (обрані місця, в "Deutsche Nationallitteratur", Кюршнера, т. 32, Штуттг., 1884).
У своєму головному добутку "Дивовижні й щирі бачення Філандера фон Зиттенвальда" (1640-1642), перша частина якого є переробкою "Сновидінь" іспанського письменника Франсиско Кеведо, а друга - повністю оригінальною, Мошерош виступає гідним учнем німецьких гуманістів. Він суворо критикує вдачі свого часу.
Його книга побудована як подорож героя по Німеччині часів Тридцятирічної війни. Мандруючи, Філандер попадає навіть у пекло, перед його поглядом проходить низка людських пороків: неправда, беззаконня, казнокрадство, перелюбство, лихослів'я, погоня за іноземною модою й т.д.
Гнівно й жагуче Мошерош виступає проти війни, що несе його батьківщині незлічимі страждання й нещастя. У главі "Солдатське життя" письменник описує, не жалкуючи темних фарб, насильства й бешкетування, які творить розгнуздана солдатня. Бичуючи пороки сучасних німців, Мошерош одночасно прагне розбудити у своїх співвітчизниках почуття національного достоїнства.
Багато старих, традиційних тем під пером сатирика XVII ст. одержують зовсім нове трактування. "Бачення Філандера" підтверджують один з головних принципів мистецтва бароко - принцип "єдності в різноманітті". Весь різнорідний матеріал націлений на одну з основних етичних проблем XVII ст.: "бути" й "здаватися", тобто відповідності або невідповідності суті речей й їхнього зовнішнього прояву. Кожна сатирична тема висвітлює той або інший аспект цієї проблеми. "Бачення Філандера" перейняті відчуттям тлінності, суєтності всього сущого. Дидактична мета книги досягається за допомогою антитези ідеального минулого, де люди й речі відповідали своїй щирій сутності, і суєтного сьогодення, де все поставлено з ніг на голову.
З великою силою малює Мошерош велику трагедію Німеччини. Він уболіває про страждання народу, піднімає свій голос проти жахливої війни, яка розоряє країну, фізично й духовно калічить німецький народ. Викриває він також паразитизм і моральне здичавіння німецького дворянства, нападає на князівський деспотизм, ремствує із приводу того, що багато німців втратили почуття свого національного достоїнства. Відкидаючи мистецтво суєтне, брехливе, улесливе, Мошерош жадає від художників суворої життєвої правди.
Тільки Мошерош у весь голос починає говорити про катастрофу як про факт, який вже відбувся або, у найкращому разі, дуже близький і неминучий. Його пером рухає ненависть до існуючого ладу, який ще так недавно здавався бюргерству цілком розумним і навіть гідним обожнювання. Для Мошероша дворянство, ця основа абсолютизму, - ватага грабіжників, що спустошують країну; князі - деспоти, самоправці, що знекровлюють народ надмірними поборами, податками й ін. Усюди тріумфують пороки, безглузда марнотратність, низькопоклонство, продажність, право сильного. Князівські двори - розсадники зла. Своїм романом Мошерош призиває країну, поки ще не пізно, згорнути на шлях "нормального" життя, фундаментом якого знову стали б ощадливість, мирна праця, "корисна" діяльність бюргерства. Але разом з тим він у сутності не вірить у подібну перспективу. У світі все таке неміцне, таке мінливе. Вища мудрість - "жити так, щоб щогодини бути готовим до смерті", ми ж лише випадкові подорожні на цій тлінній землі ("Viatores sumus") [5, 117].
Відмінність барочної сатири Мошероша від сатири попередньої епохи особливо наочно проявляється в трактуванні популярної теми сатиричного викриття крайностей моди. Погоня за модою, "модний дурман", здобуває у Мошероша космічні масштаби, стає символом й емблемою дійсності, у якій усе здається не тим, яким воно є.
Мошерош, як істинний письменник бароко, виявляє жвавий інтерес до слова, до мінливості, рухливості, невловності його змісту. Гра слів є основною особливістю його стилю. Слова переплітаються, переливаються різними відтінками значень, непомітно переходять із однієї частини мови в іншу.
Важко визначити жанр книги Мошероша. Вона поєднує серйозну проповідь, сатиричний памфлет, сатиричні жанрові замальовки, повчальні притчі, вчений коментар. Завдяки єдиному образу оповідача вона певною мірою близька до жанру роману. Її вплив на формування "низового" роману безсумнівний.
Твори Мошероша й інших передових німецьких письменників першої половини XVII ст. свідчили про те, що серед кращих людей Німеччини жив протест проти мерзених умов німецького життя й насамперед проти спустошливої війни, що ввергнула країну в безодню жорстоких нещасть.
4. Представники демократичної лінії роману

Найбільшим представником демократичної лінії роману був Ганс Якоб Кристоф Гриммельсгаузен (Hans Jakob Christoph Grimmelshausen, бл. 1622-1676). Всі добутки Гриммельсгаузена виходили під різними псевдонімами, зазвичай анаграмами імені письменника. Лише в XIX ст. у результаті тривалого пошуку вдалося встановити ім'я автора "Симпліциссімуса" і деякі дані його біографії. Гриммельсгаузен народився в імперському місті Гельнгаузене в Гессені, у родині заможного бюргера. Підлітком він був затягнутий у вир Тридцятирічної війни. Військовими дорогами виходив майже всю Німеччину, виявляючись то в одному, то в іншому ворогуючому таборі, був конюхом, обозним, мушкетером, писарем. Війну закінчив секретарем полкової канцелярії, потім часто міняв заняття: був то збирачем податків і податей, то трактирником, то керуючим маєтку. З 1667 р. і до кінця життя він обіймав посаду старости невеликого прирейнського містечка Ренхен, недалеко від Страсбурга, де були створені майже всі його твори.
За час своїх мандрівок письменник нагромадив не тільки багатий життєвий досвід, але й солідну ерудицію. Число прочитаних ним книг, які знайшли відбиття в його романах, велике за обсягом й розмаїтості. В 1668 р. вийшов друком роман "Вигадливий Симплиціус Симпліциссімус", відразу потім пішли декілька його продовжень й інші "симпліцианські" добутки: "Симпліцію всупереч, або Великий і дивовижний життєпис пропаленої ошуканки й побродяжки Куражі", "Шпрингинсфельд", "Чарівне пташине гніздо", "Симпліцианський вічний календар" й інші. Гриммельсгаузен писав також пасторальні й "історичні" романи ("Цнотливий Йосип", "Дитвальд й Амелинда") [5, 122].
Гриммельсгаузен, як жоден інший німецький письменник XVII ст., був пов'язаний з життям і долею німецького народу й з'явився виразником справжнього народного світогляду. Світогляд письменника увібрав у себе різні філософські елементи епохи, які він почерпнув і з "книжкової" ученості, і з містичних навчань, які одержали поширення по всій Німеччині й широких верствах народу, які визначили умонастрій.
Творчість Гриммельсгаузена являє собою художній синтез усього попереднього розвитку німецької оповідальної прози й різноманітних іншомовних літературних впливів, насамперед іспанського шахрайського роману. Романи Гриммельсгаузена - яскравий приклад своєрідності німецького бароко.
Вершиною творчості Гриммельсгаузена є роман "Симпліциссімус". Дія роману надзвичайно насичена подіями. На початку оповідання Симпліций - ім'я героя означає "простак" - дійсно нічого не відає простачок. У глухому селі на краю лісу він пасе овець, награючи на волинці. Раптове вторгнення ландскнехтів у садибу його "батьки" перериває мирний плин життя. Із цього моменту починається тернистий шлях прилучення героя до світу і пізнання його. Рятуючись від лютих ландскнехтів, Симпліций виявляється в дрімучому лісі, де він зустрічає Пустельника й залишається в нього жити. Пустельник стає першим наставником героя, навчає його грамоті, роз'ясняє основи християнської віри, які у тлумаченні Пустельника виявляються сильно зафарбовані ідеями неостоїцизму. Смертю Пустельника й відходом Симпліция з лісу відкривається новий етап історії зльотів і падінь героя. Якщо Пустельник, наставляючи Симпліция, знайомив його тільки з ідеальною стороною життя, то тепер герой зіштовхується з реальним світом, який повертається до нього своїм виворотом. Весь подальший рух героя по дорогах життя як би ілюструє одну з головних сентенцій літератури бароко про суєтність світу: "Симпліций зрить життя суєтний плечей, // Усе для нього тут марність, порох і тлін", - говориться у вступі до глави, що оповідає про повернення героя у світ людей.
Симпліций знову виявляється серед солдатів, які мародерствують, і відтепер його життя нерозривно пов'язане з "військовою фортуною", що шпурляє його з одного ворожого стану в іншій. Тут Симпліций швидко губить споконвічну простоту й наївність. Навколишні ставляться до нього безжалісно й зло знущаються з нього, перетворюють його в блазня, обрядивши в телячу шкіру з довгими вухами. Симпліций добровільно приймає цю роль, і хоча він незабаром позбувається від блазнівського вбрання, маска блазня допомагає йому встояти у всіх перипетіях життя.
Спочатку Симпліций робить ще одну розпачливу спробу вислизнути від "військової фортуни" і зникнути в лісі. Х и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.