На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Образний свт патротичної лрики Симоненка, особливост поетики Миколи Внграновського, сонячн мотиви поезї вана Драча. Розглядаючи характерн ознаки поетичного процесу 60-х рокв, С.Крижанвський писав: У зв'язку з цим розширилась сфера поетичного.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Литература. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2003. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


24
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ
Львівський національний університет імені Івана Франка
Кафедра
української літератури
Образний світ поезії шістдесятників

Курсова робота
студентки ІІ курсу
Великанович Віри Юріївни

Львів 2002 Зміст

Вступ 3
Образний світ патріотичної лірики Симоненка 6
Особливості поетики Миколи Вінграновського 11
Сонячні мотиви поезії Івана Драча. 16
Висновки 21
Бібліографія 24
ВСТУП
У 1983 році в Едмонтоні вийшла збірка Яра Славутича “Живі смолоскипи”. Живими смолоскипами автор називає багатьох політичних діячів і літераторів - В.Чорновола, Л.Лук'яненка, В.Мороза, М.Осадчого, М.Руденка, В.Стуса, І.Світличного, В.Симоненка. Саме вони й чимало інших діячів української літератури та культури ввійшли в історію під назвою шістдесятників.
Формування і розвиток шістдесятництва як творчої сили відбувалося у складних умовах. Вже в першій половині 50-их років було видно, що остання хвиля сталінського терору не зламала хребта українській нації. Хрущовська відлига розкрила широкі потенційні можливості України. І хоч швидко почалася нова хвиля шовіністичної реакції, свідченням якої були голосні тези про злиття націй - це, однак, не загальмувало наростаючої національної стихії. Саме у цей час на Україні виникла група шістдесятників.
“Прихід шістдесятників в історико-літературний процес відбувався за умов ще неабиякого впливу постсталінських ідей, а поряд з тим - ХХ з'їзд партії, що ознаменував появу чогось нового не тільки в політичному житті країни, але й в свідомості народу. Зароджується віра в неминучі суспільні зміни, віра в завтрішній день” І.Дзюба. Передмова. М.Вінграновський. Вибрані твори. - К. “Дніпро”, 1986. - С. 6.. Зрозуміло, такі суспільні зрушення не могли не торкнутися України. тут національно-культурне піднесення проявилося особливо яскраво.
Проте тодішнє політичне керівництво Радянського Союзу злякалося духовного і політичного саморозкріпачення народу, яке щойно починалося. “Відлига” закінчилася. Її ініціатор М.С.Хрущов розпочинає на початку шістдесятих років шалену кампанію проти творчої нації.
У діяльності ж української групи шістдесятників “великі політичні мумії” побачили пропаганду націоналістичних ідей, - а це було для них найстрашніше. Будь-який прояв свободи (у мистецтві, зокрема в літературі), вільності думки жорстоко карався. Девальвація слова потягла за собою девальвацію всіх понять. І ось на це холодне узгарище, де вже навіть попіл розвіявся за вітром, прийшли шістдесятники і принесли в замерзлу українську дійсність іскру. Це був справжній подвиг: в атмосфері тотального зневір'я у щось повірити. І запалити вірою інших.
У 1965 році І.Дзюба так охарактеризував епоху шістдесятників: “Бувають епохи, коли вирішальні битви провадяться на площині соціальної моралі, громадської поведінки, коли навіть елементарна людська гідність, опираючись брутальному тискові, може стати великою бунтівничою революційною силою. До таких епох, на мою думку, належить наша епоха...” І.Дзюба. Передмова. В кн.: М.Вінграновський. Вибрані твори. К.”Дніпро”, 1986. - С. 6..
Культурницький рух шістдесятників не був локальним явищем, бо охоплював не тільки літераторів. Це був і загальноукраїнський політичний рух широкого кола людей, який ставив проблеми демократизації, необхідності боротися з національним нігілізмом, а в літературі - звільнення від чиновницького диктату.
Що стосується української поезії, то в її лави прийшло могутнє молоде поповнення - Д.Павличко, І.Драч, Ліна Костенко, М.Вінграновський, В.Коротич, В.Симоненко. Непідробна громадська напруга, високий художній рівень творів здобули їм широку читацьку аудиторію, їхні перші збірочки вмить зникли з полиць книгарень. Усе це сприяло зростанню інтересу до рідної мови, культури, історії. Недовгим було, згадує М.Вінграновський, “наше поетичне щастя. Тодішні літературні тарбозаври.... не дрімали, і вони почали наш погром і розгром” М.Вінграновський. Всі ми одного часу і народу: Слово про В.Симоненка. // Київ. - 1989. - № 3. - С. 8-9..
Наші митці зазнавали багато перешкод і труднощів. Жили в постійній боротьбі. Це було не життя, а виживання. Згадуються слова В.Стуса, які характеризують майже всіх однодумців:
... і зважитись боротися,
щоб жити,
і зважитись померти,
аби жить... В.Стус. Дорога до болю. К. “Радянський письменник”, 1990. - С. 31.
Новоз'яви, які в українському письменстві пов'язані іменами І. Драча, М. Вінграновського. Основним об'єктом творчості молодих поетів, які голосно заявили про себе на початку 60-х років, була людина на складних перехрестях історії, основним ідеалом - ідеал борця за те, що людство могло жити й розвиватися на всій планеті в атмо сфері миру, віри в майбутнє, щоб досягнення розуму й були поставлені на благо, а не на шкоду людині. Так, по суті, увага до конкретної особистості, до буденного факт вводилася у контекст проблем планетарного змісту, і життєвий факт підносився до філософської проблематики Збірки В.Симоненка «Тиша і грім» (1962), «Земне тяжіння» (1964), І. Драча «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця»
(1965), М. Вінграновського «Атомні прелюди» (1962), В. Коротича «Золоті руки» (1961), «Запах неба» (1962), Б. Олій-ника «Двадцятий вал» (1964), Б. Нечерди «Материк» (1963), В. Підпалого «Зелена гілка» (1963) чи не з найбіль-шою повнотою виражали провідні ідеї молодого поетичного покоління.
Мета нашого дослідження - збагнути ідейну, тематичну, художню цінність поезії шістдесятників, зокрема таких яскравих обдарувань як В.Симоненко, М.Вінграновський, І.Драч.
Ця курсова робота складається з вступу, трьох частин, висновків та бібліографії. У вступі висвітлено процес формування і розвитку шістдесятництва, зокрема поезії цієї доби. Перша частина присвячена творчості В.Симоненка - його патріотичній ліриці. У другій - розглядаємо поезію Вінграновського, у третій - проблематику поезії І.Драча.

Частина І.

Образний світ патріотичної лірики Симоненка

Весь поетичний доробок В.Симоненка стимулює потреба самоусвідомлення і морального самовизначення. Зовнішня фактура його віршів чимось особливим не відрізняється - переважають образи внутрішніх рухів і станів, хоч автор постійно намагається визначити позицію, в ідейній основі якої повинно бути усвідомлення й органічне володіння почуттями внутрішньої свободи, стану безперервної свободи і готовності до самоутвердження і боротьби.
Для Василя Симоненка характерне блискуче володіння поетичним словом й версифікайною технікою. Його рядок емоційно насичений, часто пересипаний метафоричними словосполученнями: “мріють ... лебеді”, “заглядає ...казка”, “ненависть регоче” тощо.
Але у віршах на патріотичну тематику найчастіше присутні звичайні епітети і слова у прямому значенні. Тема національного самоусвідомлення і тема свободи тісно взаємопов'язані у творчості Симоненка. Він висміює і придавлює тих, хто забрав волю в його народу, хто в різні часи збиткувався і глумився над Україною. Це видно у віршах “Де зараз ви, кати мого народу?”, “Монархи”, “Земля кричить. Шинкують кров'ю війни”, “Русь”, “Ні, не вмерла Україна”, “Варвари” і багато інших.
Цікавим і багатогранним є вірш “Поет і природа”. Тут образи поета і природи ніби рівноправні. Природа проста і загадкова. Все в ній закономірне, вже немає чогось нового. І ті зміни, які в ній відбуваються, вже знайомі поетові. Поет і природа наче доповнюють одне одного. Поет надає природі незвичайності, а природа поетові нових сил. Тому в цьому вірші автор чекає чогось незвичного:
А я дивився, серце розкривалося:
Ну що в тім нового, сучасного ховалося?
Так зрозуміти і не міг Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. - С. 96.
Як справедливо зазначала народжена хрущовською “відлигою” критика, Симоненко вразив читача не запаморочливими формалістичними новаціями, не вишуканими мереживом слів, а осяянням краси власної душі, справжністю почуттів, інтелектуальною вишуканістю і молодечим завзяттям. Громом із тиші прийшов до нас Василь Симоненко, в кожному вірші демонструючи свою скромну і величну синівську любов до України:
Я закоханий палко без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю Там само. - С. 12..
Україна для Симоненка - це мати, святиня, вона йому дає крила й снагу, глибінь роздумів і художні барви, відданість Їй для поета - синівське щастя, і сила, і честь. Нещадний він до її ворогів, глушителів та відступників, проти яких спрямована його спопеляюча ненависть” О.Гончар. Поезії. В.Симоненко. вступ. Витязь молодої української поезії. К., Рад. Письменник, 1984 - С. 5.:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Вірш Симоненка “Україні” - це чергове признання Батьківщині в своїй вірності, незламності в будь-якій ситуації, при будь-яких випробуваннях. Багато людей, піддаючись спокусі, міняли рідну землю на достаток, жили за приказкою : “моя хата скраю - нічого не знаю”. Але ще більше людей мали щиру переконаність у своїх ідеях та ідеалах. Такі люди мали і прихильників і ворогів. Треба було мати терплячість і щирість до перших, твердість та суворість - до других. Василь Симоненко мав повне моральне право бути суворим, нещадно вимогливим до себе і до інших, бути тим, чиє слово може судити і висміювати, обурюватись і таврувати. “Натурою він боєць, таким він виступає найдраматичніших колізіях, де фронти нерідко пролягають через душі людські, де від людини не менше, ніж будь-коли, вимагається мужності і гніву, і любові” О.Гончар. Поезії. В.Симоненко. вступ. Витязь молодої української поезії. К., Рад. Письменник, 1984 - С. 6.. І мужність, і гнів, і любов присутні у вірші “Україні”. Які б не були труднощі в житті автора, які б не були щасливі миті, він постійно їх сприймає через щастя чи нещастя самої України:
Я тоді твоїм ім'ям радію
І сумую іменем твоїм Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. - С. 72..
Є у цьому вірші рядки, які важко переказати, повторити чи пояснити. Вони сказані твердо, коротко, ясно і переконливо:
Я тоді з твоїм ім'ям вмираю
І в твоєму імені живу! Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. - С. 72.

Симоненко знав, що він може саме так сказати, оскільки ці слова щирі, правдиві. І це не просто слова. Ці рядки підтвердило саме життя поета. В Симоненка забрали життя, бо в його серці було забагато любові до України. Сама Україна закрила очі своєму молодому синові, і сама Україна благословила Василя Симоненка на безсмертя, на вічність. Він дійсно живе в іменні Україна. Далеко не кожному випадає така честь. Василь Симоненко був одним із перших, що згоріли від любові і гніву, радостей і страждань:
Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, горш візьми!
На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми! Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. - С. 69.
Любов Симоненка видно не тільки там, де він чітко признається, що закоханий в Україну, що не проміняє її на модні багатства світу, а і там, де скромно описує людську чесну працю, своє дитинство, яке навчило його пісень українського народу:
Я вірив, що краще всього
Пісні, які знав дідусь.
Поет з гордістю описує природу рідної землі. І навіть без пишномовства вона постає перед нами у всій своїй красі і величі:
Верби і тополі, діброви і гаї,
Стежка між нивами плідними,
Гордо я вас називаю - “мої”,
Щиро вважаю вас рідними.
Ваша краса, ваша врода не рушена,
Ваше буяння, сади,
Владно ввійшли в моє серце зворушене
Та й залишилися в нім назавжди Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. - С. 130..
Хіба можна сказати, що цей вірш написав не патріот?!
Та не досміявся, недожив, недолюбив Василь Симоненко. На своєму короткому віку він зміг лише своє достраждати.
У підготованих до видання спогадах Станіслава Тельнюка є, зокрема, таке нищівно-гостре й безжальне своєю правдивістю місце: “Смерть вибила Василя з найпередовіших лав борців-лицарів, але далі воювала його поезія, його творча спадщина, пам'ять про нього. І як же ненавиділа його поезію, його пам'ять сталіністи, які за часів Брежнєва здобулися таки на реванш за удар, завданий їм на ХХ з'їзді КПРС. Не вмер би Василь Симоненко - його б вони загнали туди. Куди загнали Василя Стуса, чи Івана Світличного, чи Євгена Сверстюка, чи Івана Дзюбу, чи Олеся бердника, чи багатьох інших. Чи загнали б у петлю, як Григора Тютюнника... Вони б знайшли спосіб розквитатися із ним. Але і в цьому я непохитно впевнений - не змусили б його відмовитися від свого “я”.
Він рано збагнув своє призначення, не боявся його і ніби аж накликав свою долю:
Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. - С. 69..
Така от багато колоритна поезія В.Симоненка, особливо патріотична лірика. Вона ще не до кінця вивчена, зрозуміла, досліджена. Але кожна спроба цього - це крок уперед.
“Хто сказав, що все уже відкрито?” - запитує поет. І нове можна відкривати, і старе, ніби уже відоме. Так і ми будемо відкривати собі Симоненка, знову і знову перечитуючи уже знайомі нам безсмертні його твори.
Частина ІІ.
Особливості поетики Миколи Вінграновського.

Перший з-поміж рівних у плеяді «шістдесятників», Вінграновський витворив художній світ, законом якого є краса. Тут красиве все - національна гідність і повага до людей, ніжність і обурення, шаленство і скруха, розпач і огида. Цей світ принципово відмінний од реального і є бунтом краси проти недосконалості й приземленості життя.
Творчість Вінграновського не припускає риски між ху-дожнім та філософським, соціальним та естетичним, бо є суцільним актом напруженої взаємодії душі і дійсності, що переформовується за законами краси й такою утривалюється в слові. Незалежність художника від своєї доби - ось творче кредо М.Вінграновського.
Уперше вірші М. Вінграновського побачили світ 1957 р. Але справжній розголос принесла його ве-лика добірка віршів у «Літературній газеті» 1961 р. «З книги першої, ще не виданої». Наступного року та книга, названа «Атомні прелюди», ви-йшла у світ і стала каталізатором шуму навколо нової поетичної генерації. Космізм шістдесятників, прикрашений НТР, витворив громадянина самостійного, здатного діяти на власний розсуд. Критика звинувачувала Вінграновського у нагнітанні трагічних образів-символів. На поета сипалися звинувачення в абстракціонізмі та сюрре-алізмі, вкладені в уста людей, які поняття не мали про смисл уживаних термінів. Читачі у більшості радо визнали право поета на власну неповторність, значимість кож-ного «я», спробу осмислити індивідуальне буття, зрештою, пошук естетичних аргументів на користь життя.
В «Атомних прелюдах» вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного. Не споживання, а розуміння і творення краси є моральним кодексом ліричного персонажа.

Народе мій! Поки ще небо

Лягає на ніч у Дніпро -

Я на сторожі коло тебе

Поставлю атом і добро Вінграновський М. Вибрані твори. К.,1986..

Лірика «Атомних прелюдів» була зіткана з красивих прагнень і шляхетних закликів, що саме по собі ставило її в опозицію до реальності, разом з тим вона виходила з поперед-ньої традиції і не могла бути абсолютно вільною від неї. Тому в “Атомних прелюдах” відчувається невдоволеність, непритульність, що є зворотним боком життєлюбних поетових поривань:

Кого мені, глибокомудра земле?

Чи, може, поля? Ось мої поля...

Чи роду-племені? Тут рід мій, і сім'я

І мир, і злагода... Собі ж не ворог я!

Я Кого мені? Там само.

І людський світ, і людина в ньому - недосконалі, і подо-лання цієї недосконалості можливе тільки творенням іншої реальності, якою виступає мистецтво. У цьому сенсі худож-ник, поет - ворог собі як людині певного часу з усіма прита-манними йому оманами. У своєму бутті він має спиратися на щось інше, ніж те, що йому пропонує і нав'язує дійсність.
На крилах журавлів весна вже сушить весла,
Загомоніли про життя діди,
І на стежин пахучі пере-весла
З снопів тополь тече зелений дим Там само..
Це - естетично й етично перевтілена реальність, смислом якої є сам феномен перевтіленості, інобуття, а не вірність утилітарне тлумаченій «правді життя». Краса - то є правда.
Розглянемо вірш «Вже зеленіє синій сніг» (1963), наскрізь сучасний інвективний пафос як и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.