На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Теоретик англйського модернзму Врджиня Вулф, питання жночого роману в її розумнн. Характеристика роману Мсс Делоуей в контекст художнх особливостей та стилю. Аналз характерв жночих персонажв роману, особливост їх свтосприйняття.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Литература. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


26
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Факультет іноземних мов
Кафедра світової літератури
Курсова робота
ОСОБЛИВОСТІ ЖІНОЧОГО СВІТОСПРИЙНЯТТЯ У РОМАНІ
ВІРДЖИНІЇ ВУЛФ "МІСІС ДЕЛОУЕЙ"

студентки ІНА-34
факультет іноземних мов
Білик І.В.
Науковий керівник:
асистент кафедри
світової літератури
к. ф. н. Поліщук Н.Ю.
Львів-2006
Зміст
    Вступ
      Основна частина
      Висновки
      Список використаної літератури

Вступ

Модернізм - сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл ХХ століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних способів, антиреалістична спрямованість. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. - Київ: Либідь, 2001. - С.392.

Модернізм - це мистецтво, що втратило людину, відмовившись від розкриття її характеру і долі в їх умовності конкретно-історичних особливостей соціальної дійсності. Аникин Б., Михальская Н. История английской литературы. М., 1997. - 376с. Відмінні риси модернізму пов'язані з відмовою від соціальної проблематики, національних традицій, від встановлення логічних зв'язків між явищами навколишнього світу.

В англійській літературі модернізм став переважаючим напрямом у 20-х роках. У першому десятиліття лідирувала група письменників, представники якої називали своє мистецтво "сучасним" (modern); звідси і виникають терміни "модернізм" і "модерністи". Всі ці митці шукають різних форм втечі від дійсності та її актуальних питань, замикаються у вузькому світі інтимних переживань, приватних проблем. Для них в тій чи іншій мірі характерним є песимістичний погляд на людину, абсолютизація світу її внутрішнього стану і емоцій. Світосприйняття модерністів спирається на теорії сучасних філософів - ідеалістів і вчення Фрейда. Своїм попередником і вчителем багато з них вважають Лоуренса. Багато спільного також є і в творчості Хакслі - його скепсис і невіра в людину. Але більшість письменників цього напрямку декларують свою увагу до проблем зовнішнього світу і заглиблюються в художнє дослідження та відображення внутрішнього світу окремої особистості.

Найбільш типовим представником англійського модернізму 20-х років і водночас найбільш значним із письменників цього напрямку був Джойс, але його теоретиком виступала Вірджинія Вулф (Virginia Woolf, 1882-1941), голова "групи Блумсбері" і одна з представників літературної школи, що отримала назву "психологічної".

Творчість Вулф, одного з класиків світової літератури ХХ століття багатогранна: романи, есе, літературна критика, біографії, історико-культурні нариси. Творчим кредо письменниці було подолання умовних меж жанрів і створення нових модифікацій і художніх форм. У цьому змісті Вулф є знаковою фігурою для культури ХХ та ХХІ століть.

В. Вулф об'явила себе противницею реалізму. В ряді літературних статей вона відверто висловлюється проти реалізму та реалістів свого часу. "Вулф звинуватила художників-реалістів у сліпоті по відношенню до "головного" і "справжнього" у житті людини і в манері зображати "швидкоплинне" та "тривіальне". "Справжнє" в уявленні Вулф - учениці Бергсона і переконаної ідеалістки - було те, що таїться в глибинах свідомості та підсвідомості людини, "тривіальним" - суспільні зв'язки і відносини, так як вони не мають "вічної" цінності". В.Ивашева. Литература Великобритании ХХ в. - М., 1984. - 59с.

У статті "Сучасна художня проза" Вулф, протиставляючи творчість Уелса, Голсуорсі та інших відомих англійських прозаїків-реалістів творчості "молодих" на чолі з Джойсом, писала: "Всі вони матеріалісти, і тому, що вони переймаються матеріальним життям людей, а не духовним, вони нас не лише розчаровують, але й приводять до висновку, що, чим швидше англійська проза чемно повернеться до них спиною і руше вперед - нехай навіть в пустелю, - тим краще для нашої душі". Матеріалісти неприйнятні для неї тому, що "пишуть про неважливі речі". Вони "витрачають велику майстерність і не менші зусилля на те, щоб передати тривіальне та швидкоплинне як істинне та вічне".

Про ворожість "сучасного" (модерністського) мистецтва творчості критичних реалістів (котрих Вулф називає матеріалістами) письменниця говорила з самого початку 20-х років. Вона закликала митців слова звільнитися від умовностей, яких зазвичай дотримуються романісти, і створити витвір, що розкриває таємниці душі. "Давайте, - писала вона, звертаючись до сучасних авторів, - фіксувати кожен атом в тому порядку, в якому вони виникають в нашій свідомості. Давайте малювати візерунки, які залишають у свідомості навіть мимолітні враження і незначні події, якими б неясними вони не здавались".

Слідуючи своїм естетичним принципам, Вулф відмовилася від характерів у тому розумінні, в якому їх уявляли реалісти. Її книги позбавлені сюжету, навіть якої-небудь інтриги, що зв'язувала б розповідь. Вони розпадаються на окремі виконані в імпресіоністичній манері замальовки внутрішніх станів різних людей, складаються із більш чи менш тривалої передачі потоку їх свідомості.

Варто зауважити, що термін "потік свідомості" вперше був використаний Вулф і письменниками "психологічної школи". Письменниця нанизує ланцюжок тонких емоцій і переживань персонажа, що виникають в той чи інший момент реальності або ж напливають з минулого. Меж часу для Вулф не існує, минуле таке ж реальне для неї, як і сьогодення. За її переконанням, минуле, зберігаючись в пам'яті, продовжує жити разом із сьогоденням, і має однакове право на художнє вираження в потоці свідомості того чи іншого персонажа.

В романах Вулф немає ні зав'язок, ні розв'язок, ні послідовної дії. Головне в них не є відокремленим від другорядного, більше того, другорядне для читача часто є головним для автора. Найменші деталі душевних змін, радісні чи сумні спогади, що виникають в силу несподіваних асоціацій, напливають один на одного, фіксуються, і визначають зміст книги.

У своїй манері, так само як і в літературних поглядах, Вулф багато чим зобов'язана Марселю Прусту. Вона, навіть, наслідувала його керуючись його технікою, що вироблена в книгах циклу "У пошуках втраченого часу". Письменниця намагається відтворити суб'єктивне сприйняття світу за взірцем "незадовільної пам'яті" Пруста, і так само як Пруст, говорить про неповторність кожного суб'єктивного сприйняття. У своєму погляді на світ і окрему особистість Вулф спиралась на ту ж філософію Бергсона, що і Пруст, і поділяла з ним уявлення про силу інтуїції над розумом. Була, проте, суттєва різниця: в той час як Пруст відтворював характери верхівки буржуазно-аристократичного французького суспільства на певному етапі, англійська письменниця обмежувалась зображенням внутрішнього світу своїх персонажів, навмисно не зазначаючи їх соціального статусу. Навколишній світ для героїв Вулф практично не існує. Всі її книги позбавлені логічного зв'язку і послідовності дії.

Вулф постійно говорила про те, що намагається передати життя в процесі його постійного руху, про бажання вловити мінливість і нетривалість людських емоцій.

Час дії у романах Вулф іноді обмежений одним днем ("Місіс Делоуей"), іноді декількома роками ("На маяк") іноді десятиліттями ("Роки"). Але для автора час не має значення. Місце дії також є мало суттєвим: дія може відбуватися в будь-якому місті Англії і, навіть, Західної Європи, як в столиці, так і в провінції. Про те, що місце дії роману "Місіс Делоуей" - Лондон, читач дізнається лише з того, що персонажі чують бій годинника Біг Бена, а потім із вікон бачуть королівський кортеж, що проїжджає повз героїв. Дія роману "Місіс Делоуей" відбувається протягом декількох годин, і значення має не те, що відбувається, а те, що думають і відчувають водночас різні люди. Фіксуються їх різні стани (в термінології Вулф moments of being): відбувається прийом в будинку світської леді (місіс Делоуей); одночасно повертається з Індії чоловік, котрий любив її; в той же час покінчує життя самогубством молодий чоловік, що страждає на невроз, отриманий під час війни.

Актуальність роботи. Жіноча література - це художні твори, створені жінками. Отже, жіноча література вміщає різні за стилем, жанром, ступенем і мірою таланту та впливу на літературний процес тексти, що поєднані за одним чинником - статтю автора. Подібна дефініція поняття "жіноча література" збігається з визначенням терміну "національна література" (ще більш проблемного за визначенням) як література, створена на певній території певною мовою. І так само, як не кожен твір будь-якої національної літератури слугує вираженню національної ідеї чи національного характеру, так і репрезентації жіночої суб'єктивності - не є обов'язковим надзавданням будь-якого тексту в межах жіночої літератури.

Про жіночу літературу Вірджинія Вулф писала: "Твір жінки є завжди жіночим, він не може бути не жіночим, із найкращого боку він є жіночим, тільки проблема полягає у визначенні того, що ми розуміємо під жіночим". Вірджинія Вулф. Власний простір. - 24с. А саме на визначенні того, що є жіночим, і ґрунтується жіноча проза. Вона - насамперед соціокультурний феномен (а не жанрове визначення), що полягає у створенні жінками-письменницями текстів, які мають на меті передати специфічне жіноче світосприйняття.

Розглядаючи явище "жінка і література", на думку Вірджинії Вулф, мова повинна йти про соціальний стан жінки в "чоловічому" суспільстві.

Письменниця поетично воскресила у своїй книзі "Місіс Делоуей" ідею Будинку, теплого жіночого начала, проте прекрасно усвідомлювала те, що дні Будинку закінчуються, що на зміну феям домашнього вогнища йдуть кутасті емансиповані феміністки. І вже інша, відцентрова сила керує вчинками цих жінок - геть від будинку, у великий світ. Їхній ідеал уже не родина, не діти.

Як діє на свідомість людини убогість? Як впливає на її розвиток статок? Чому одна стать процвітає, а інша злиденна і невпевнена у завтрашньому дні? Чому в одних - традиція, а за іншими - порожнеча, і як це може позначитися на розвитку письменника? - от питання, що задає собі Вірджинія Вулф і намагається на них відповісти.

Гендерна нерівність не дає спокою письменниці. Вірджинія Вулф дійшла висновку, що у літературі переважають книги про жінок, написані чоловіками. В її творчості романи займають особливе місце ще й тому, що в них у найбільш концентрованій формі поставлені питання, що здавалися письменниці важливими і які, здається, не втратили своєї злободенності і сьогодні, - проблеми жіночої долі, осмислені в соціальному і філософському контексті, пошуки жінкою свого місця в родині, суспільстві, проблеми шлюбу, виховання дітей, взаємини з чоловіком, вічного єдиноборства і бажаного, але такого важкого союзу з ним, прагнення самовираження і перешкоди на цьому шляху.

Власне специфічне жіноче сприйняття яскраво виражене у романі Вулф "Місіс Делоуей". Письменниця змінила уявлення сучасників про жінку в літературі, тому вивчення даної теми є актуальним.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених проблем окрім аналізу роману "Місіс Делоуей" використовувались дослідження наукових праць.

Творчість Вулф вивчали багато дослідників. У даній роботі були використані праці В. Івашової, Е. Ганієвої, Н. Михальської, У. Аллена, П. Муратова, Д. Жантиєвої, В. Бикова та інших.

Мета роботи - проаналізувати особливості жіночого світосприйняття у романі Вірджинії Вулф "Місіс Делоуей".

Завдання роботи - визначити специфіку жіночого світосприйняття у романі "Місіс Делоуей".

Предмет дослідження - особливості жіночого світосприйняття у романі "Місіс Делоуей". Дана робота складається із вступу, розділу теоретичної частини, висновків і списку використаної літератури.

В основній частині дана характеристика роману "Місіс Делоуей" в контексті художніх особливостей, стилю, аналізуються характери жіночих персонажів, особливості їх світосприйняття. У висновках підводяться підсумки, наведені основні положення та результати курсової роботи.

Основна частина

Експериментальна проза Вірджинії Вулф - частина класичної спадщини літератури ХХ століття. Письменниця, що так багато думала про традиції, сама чимало зробила для створення традиції сучасного психологічного письма. Вона дала письменникам, які йшли слідом за нею, цілий арсенал прийомів, а головне - кути бачення, без яких неможливо уявити зображення психологічного і морального світу людини в європейській прозі ХХ століття.

Творчість Вірджинії Вулф (1882-1941) сприяла розвиткові модерністського роману в Англії в період між двома світовими війнами. Вулф бачила своє завдання у зображенні відчуттів, скороминущих вражень і почуттів, витлумачуючи їх як справжню реальність.

Вірджинія Вулф ввійшла у "велику літературу" завдяки експериментальним романам двадцятих років. Як відомо, творчий експеримент - далеко не завжди синонім літературного успіху. У літературі, як і в мистецтві взагалі, будь-які експерименти можуть бути витлумачені як прикрі зриви смаку і порушення почуття художнього такту і міри. До того ж експериментальні опуси мають дивну властивість раптово старіти, у кращому випадку перетворюватись в експонати літературного музею, що не викликають у нечисленних відвідувачів нічого, крім шанобливої нудьги.

Для Вірджинії Вулф мистецтво - це світ емоцій, багатої уяви, нескінченних асоціацій, це вміння тонко передавати миттєве враження і біг часу, нескінченна різноманітність відчуттів. Для Вулф передати реальність - означає зобразити світ почуттів, примусити читача проникнути у настрої героїв. Об'єктивний світ цікавить її лише в тій мірі, в якій він перетинається у свідомості її героїв. Вулф переконана в неможливості пізнання внутрішнього світу людини. Він залишається для неї ірраціональною величиною. Е.М. Форстер дуже точно визначив характер її творчості: "вона ні про що, вона сама - ніщо".

Модерністське осмислення прийомів психологічного аналізу пов'язане з пошуками композиційних форм роману, в основі яких відтворення потоку почуттів героїв, їх переживання, емоції. Звідси - вільна форма внутрішніх монологів. В кожному творі Вулф ставить конкретну задачу-експеримент: передати плин часу, зобразити розвиток почуттів героїв у часі - від дитинства до юності і до старості; показати, на скільки неподібною є реакція різних людей на одну і ту ж подію. Вулф прагне крізь призму одного дня показати все життя героя.

Історія письменницької кар'єри В. Вулф від її перших, традиційних за манерою письма романів "Велика подорож" (1915) і "Ніч і день", до останнього, модерністського "Між актами" (1941), її самогубство - своєрідний літопис розвитку модернізму з його новаціями і художніми завоюваннями, прагненням до синтезу мистецтв і суперечливою діалектикою. Берковский Н.Я. Статьи и лекции по зарубежной литературе. СПб, 2002. - 184с.

У порівнянні з іншими великими письменниками тієї епохи Відродження Вулф і досі не завжди є повністю зрозумілою для нас. Її розуміння суспільства, історії, стану людини обмежене встановленими нею самою рамками. Її не варто обвинувачувати в нерозумінні історії або суспільства - це далеко не так, просто центральна роль соціальних і історичних сил у формуванні нової манери письма і нової словесності викликала у неї сумніви. Зміст її щоденників, історія її життя і трагічної смерті свідчать, що відчуття кризи і граничної напруги, які вона переживала як власний біль, є невід'ємною частиною сучасної словесності. Відмітимо, що, подібно до Клариси Делоуей, вона вірила в метафізику непокори: "Смерть - це непокора. Смерть - це спроба спілкування для тих, хто відчуває неможливість досягти центру, що раз за разом містичним чином вислизає; близькість виявляється віднятою, кожний залишаються наодинці з собою. Смерть - це щось на зразок обійм". Вирджиния Вулф. Эссе. - М., 2002. - 19с.

У творчості Вірджинії Вулф зійшлося безліч характерних рис цілої літературної епохи, але вона зуміла зберегти свій неповторний голос, а це уже властивість великого письменника. Ганиева Е. Вступительная статья // Вулф Вирджиния. Избранное. - М.: Художественная литература, 1989. - 3с.

Спроби розкрити душу, уловити її найтонші переливи, таємні муки і метання, усю її приховану від зовнішнього світу життя - от що таке творчість Вірджинії Вулф. У її романі "Місіс Делоуей" описаний лише один літній день червня 1923. у цьому творі є тонко виписаний, акварельно-пейзажний зовнішній фон: дзеркало вітрин, шум вулиці, спів птахів у парку, шум дощу, голосу дітей, але там мало говорять. Більше думають. Ми чуємо внутрішній монолог героїв, занурюємося в їхні спогади, таємні думки і переживання, у їхні суми і сни. Місіс Делоуей, процвітаюча світська дама, нещаслива майже все життя, вона не відбулася як особистість і як мати. В. Вульф показує нам жінку, яка не реалізувала себе у житті. Клариса не кохає чоловіка, з яким одружена, водночас вона розуміє, що почуття Рігарда до неї також вже давно згасли. Як мати, Клариса відчуває, що донька все більше віддаляється від неї. Сім'я Делоуеїв не є такою міцною, якою вона здається іншим - друзям та гостям. Клариса Делоуей усвідомлює це лише в один літній день, спускаючись сходами у Ріджмент парку і зустрівши випадково Пітера Уолша, старого знайомого, неусвідомлену, приховану, задавлену першу любов…

Пітер повернувся в Лондон з Індії. Його уривкові спогади ніби говорять, що в минулому він був людиною дещо інших поглядів як вищий світ. Мабуть, саме за це він був відлучений від Оксфордського університету. Пітер Уолш і зараз іронічно відноситься до світського середовища. Але тепер він важливий чиновник в Індії. Коли і як він порвав зі своїми переконаннями? Це питання залишається без відповіді. Пітер Уолш і Клариса Делоуей в юності кохали один одного, але вона вийшла заміж за іншого, тому що їй здавалося, що кохаючи Пітера, він буде намагатись придушити її особистість. Кохання Пітера ще живе; що ж стосується Клариси, то автор прагне не зачіпати це питання. Вулф залишається вірна своїм принципам - в її романі немає "любовного інтересу, трагічного, комічного".

Виражаючи точку зору автора, місіс Делоуей вважає, що особистість повинна бути відмежована від усього, що може порушити її недоторканість: різні переконання, віра, навіть любов призводять до руйнування людської душі.

А Пітер, що втратив у житті багато чого: улюблену жінку, друзів, ідеали розгублено робить крок назустріч Крарисі. Вона для нього не змінилася, залишилася тою ж, яку він кохав у юності. роман закінчується фразою: "І він побачив її": Вірджинія Вулф. Вибрані твори. - К.: Фоліо, 2005. - 259с. усе обривається на півслові, сон душі скінчений, життя героїв тільки починається й усе ще може бути. Maccarthy D. Phantasmagoria // Sunday Jites, 1928. October 14. - P.7.

Первісний задум лише почасти схожий на те, що нам відомо сьогодні під назвою "Місіс Делоуей". Передбачалося, що в книзі буде шість або сім глав, які описують світське життя Лондона, одним з головних героїв був прем'єр-міністр; сюжетні лінії, як і в остаточному варіанті роману, "сходилися в одну крапку під час прийому в місіс Делоуей". Передбачалося, що книга буде досить життєрадісною - це видно за збереженими нарисами. "Повинно бути цікаво", - писала Вулф у щоденнику. Однак в оповідання впліталися і похмурі ноти. Як пояснювала Вулф у передмові, що публікується в деяких виданнях, головна героїня, Клариса Делоуей, повинна була покінчити із собою або померти під час свого рауту. Потім задум зазнав ряд змін, але деяка одержимість смертю в романі так і залишилася - у книзі з'явився ще один головний герой - контужений під час війни Септімус Уорен Сміт: по ходу роботи передбачалося, що на прийомі повинні оголосити про його смерть. Як і остаточний варіант, проміжний закінчується описом прийому в будинку місіс Делоуей. Михальская Н.П. Вулф Вирджиния // Зарубежные писатели, библиографический словарь, ч.І. - М.: Просвещение, 1997. - С.147

До кінця 1922 року Вулф продовжувала роботу над книгою, вносячи нові і нові виправлення і докладно коментуючи всі зміни у своєму щоденнику; вона підкреслювала: "Попри все те - чітко вибудована композиція". Новий план спричинив за собою не тільки сюжетні зміни. Ключ до всієї роботи - зауваження письменниці про те, що основний акцент повинен стояти на описі того, що відбувається у свідомості героїв: "Проблема в тім, чи можна висвітлити, що діється у свідомості місіс Делоуей і Скптімуса". Подібно до "Улісса" - і чи не під його впливом? - книга написана як потік свідомості і сприйняття. Як і в Джойса, усі події, що відбуваються в романі, відбуваються в один день - день, коли Клариса Делоуей влаштовує прийоми. Спочатку Вулф хотіла назвати нову річ "Годинник", щоб самим заголовком підкреслити різницю між плином "зовнішнього" і "внутрішнього" часу в романі. Хоча ідея здавалася досить привабливою, книга, проте, писалася важко. "Я понівечила місіс Делоуей, як старий прапор вітром, - говорить Вулф у щоденнику. - Мені потрібно зупинитися; подумати, що ж я хочу розповісти". Коли книга була дописана, Вулф проговорюється: "Це мука… суцільна мука, однак - кінець". library.bu/shpargalka/belarus/biography/001/bgr-003.htm Безсумнівно, це була робота, пов'язана із зануренням в глибини власної психіки, у таємницю творчості. Робота над книгою підкорялася перепадам настрою самої Вулф - від злетів до відчаю - і вимагала, щоб письменниця сформулювала свій погляд на реальність, мистецтво і життя, що з такою повнотою виразила в критичних роботах. Вулф потрібно було набути впевненості у власному голосі, у чуйності свого сприйняття, у своїй здатності пам'ятати епоху. "У сорок років я починаю осягати закономірності власного мислення", - пише вона в щоденнику.

Вимотуючий процес продовжувався два роки. І що, усе написане - мляве і штучне? "Писати, говорив Достоєвський, треба внутрішнім чуттям - згадує Вулф у щоденнику. - А я? може, я лише нанизую слова, тому що люблю їх? Чи вийшли герої книжки живими, чи було в не и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.