На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Макс Фрш - автор роману Homo faber. Головний герой - людина, що заблукала серед чисел, як перешкоджають знайти у цьому хаос правильного життя себе. Перетворення Фабера протягом його власної доповд. роня дол, що його спткала увесь час.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Литература. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


8
Київський Національний Університет ім.Т. Шевченка
Інститут Філології
Кафедра Зарубіжної Літератури
Курсова робота на тему:
Особливості сюжету та проблематика роману М. Фріша „Homo Фабер“
Виконала:
студентка 3-ого курсу
перша нім. група
Дущенко Наталія Василівна
Науковий керівник:
доц.О.С. Бойніцька
Київ - 2008
Зміст
    Вступ
      1. Homo Фабер до Сабет
      2. Перетворення Homo Фабера
      2.1 Іронія долі Homo Фабера
      2.2 Вічні запитання
      3. Роль спогадів у нашому житті
      3.1 Розвиток та усі особливості розкриття сюжету роману
      3.2 Частини роману
      Висновки
      Джерела

Вступ

„Dieser Mann lebt an sich vorbei, weil er einen allgemein angebotenem Ruf nachlдuft, dem [...] von ‚Technik`. Im Grunde ist der ‚Homo Faber`, dieser Mann, nicht ein Technicker, sjndern er ist ein verrьckter Mensch, der von sich selbst ein Bildnis hat bilden lassen, das ihn verhindert, zu sich selber zu kommen“

Max Frisch про Homo Faber (цитується за Schmitz, Surkamp-Verlag)

Макс Фріш - автор роману „Homo faber” говорить про головного героя, що він марнує своє життя, керуючись покликом обов'язку, він каже, що Фабер - людина, яка заблукала серед цифр та чисел, які перешкоджають йому знайти у цьому хаосі „правильного” життя - себе.

Мета нашого дослідження - дослідити переродження Вальтера Фабера, віднайшовши таким чином головні проблеми, які розкриває перед читачами автор та спробувати розв'язати їх, а також з'ясувати в чому проявляються особливості побудови сюжету роману.

В даному дослідженні ми зробимо, можливо вже не першу спробу детально розібратися в душі у Фабера, проаналізувавши його поведінку, процес перетворення, що проявляється шляхом катарсису, котрий, щоправда, до кінця не закінчується. Спробуємо віднайти та класифікувати моральні проблеми, що „оточують” його протягом власної „доповіді”.

Власне саме дослідження ми вирішили поділити на наступні розділи:

1) „Homo Фабер до Сабет”, де ми поглянемо на Фабера його ж очима, тобто з'ясуємо його ставлення до світу, жінок, природи, життя, смерті, взагалі його світовідчуття, адже це дуже цікаво з тої причини, що, коли ми побачимо, що він змінився, ми зможемо наочно розрізняти ці якісні та разючі зміни; 2) „Перетворення Homo Фабера” і 3) „Роль спогадів у нашому житті”, де ми досить детально розглянемо процес перетворення Фабера та які засоби для цього використовував автор. А також розглянемо особливості сюжету даного роману.

1. Homo Фабер до Сабет

„... если бы начать жизнь снова, притом сознательно? Если бы одна жизнь, которая уже прожита, была, как говорится, начерно, другая - начисто! Тогда каждый из нас, я думаю, постарался бы, прежде всего не повторять самого себя…” - ці слова Вершиніна з „Трьох сестер” А.П. Чехова Макс Фріш узяв епіграфом для своєї п'єси „Біографія” (перша редакція - 1967 р.; друга, повністю перероблена,- 1984 р). Узяв для того, щоб довести протилежне. Таку ж роль ці слова можуть грати майже до всієї творчості письменника. У всякому разі до досліджуваного нами роману „Homo faber” (1957), наскрізна тема якого - стремління людини до самопізнання, пошуки людиною самої себе, „ідентичності” з самим собою, місця у світі, притаманне Фрішу відчуття трагізму життя, неминучої самотності. І скільки б раз не намагатися заново прожити своє життя, у результаті це виявиться просто повторенням пройденого шляху, від себе - споконвіку - не втечеш.

Вальтер Фабер - успішний інженер машинобудування, працівник організації ЮНЕСКО, як і кожна людина - недосконалий. Отже, ми визначили та сформулювали деякі критерії, за якими можна краще розпізнати характер головного героя, його уявлення про навколишній світ і яке місце в ньому він сам для себе передбачив до зустрічі із своєю дочкою:

1.1 Раціоналіст: **„Ich glaube nicht an Fьgung und Schicksal, als Techniker bin ich gewohnt, mit den Formeln der Wahrscheinlichkeit zu rechnen. [...] Ich brauche, um das Wahrscheinliche als Erfahrungstatsache gelten zu lassen, keinerlei Mystik, Mathematik genьgt mir. “ (Homo faber, S.22 Suhrkamp BasisBibliothek-Ausgabe)

Фабер звик усе пояснювати з наукової точки зору, розраховувати все за допомогою математичних символів. Жодної містики, долі, фатуму, нарешті, збігу обставин - просто не існує й бути не може!? Той же збіг обставин на його думку можна логічно довести.

1.2 Антипатія до природи та всього природного: „Ich fьhle mich nicht wohl, wenn unrasiert; nicht wegen der Leute, sondern meinetwegen. Ich habe das Gefьhl, ich werde wie eine Pflanze, wenn ich nicht rasiert bin... “ (S.27)

Автор яскраво показує читачеві те, наскільки людина ХХ ст. „окультурилась”, критикуючи наше ставлення до природи. Адже, тут присутній очевидний натяк на те, що сучасна людина не зможе вижити без усіх засобів цивілізації, що є сумною дійсністю теперішнього, і напевно й майбутнього часу.

1.3 Ілюзія прогресу: Фабер розглядає роботів, як символ технічного та наукового прогресу, як таких, що кращі за людей, зокрема він вважає, що роботи можуть „den Tod annullieren“ (буквальний переклад: анулювати життя, тобто замінити „життя” в нашому розумінні й розпочати нову еру з „іншим життям”, чи то пак, власне, вже не „життям” з усіма його відчуттями та недоліками, прикрощами та розчаруваннями, нарешті - сльозами, а „механізованим життям”, в якомусь іншому сенсі, напевно дещо „досконалішим”, ніж те життя, що ми маємо зараз), тому що вони „den Menschenleib ersetzen“. Усе містичне для нього на межі з істерикою: „Wozu soll ich mich fьrchten? Es gibt keine urweltlichen Tiere mehr... “. А через декілька місяців пізніше зміїний укус призводить безпосередньо до смерті його доньки. Незважаючи на це, Фабер намагається споглядати на ситуацію, як таку, що трапляється в природі, тамуючи біль в глибині душі, до котрої він вже давно не прислухався. Між іншим зазначимо, що думати інакше для Фабера - абсурд.

1.4 Людина як істота недосконала та смертна: „Ich habe sie immer gefьrchtet; was man auch dagegen tut: ihre Verwitterung. Ьberhaupt der ganze Mensch! - als Konstruktion mцglich, aber das Material ist verfehlt: Fleisch ist kein Material, sondern ein Fluch. “(S.31)

Саме це й дратує героя, що людська природа як явище багатопланове ще майже не досліджене, а отже, майже не контрольоване. На його думку роботи набагато кращі творіння, ніж люди. На нашу думку Фаберові хотілося б розібрати людину на „деталі”, щоб вияснити як взаємодіє цей механізм. Тут героя можна порівняти з неповторним новатором та митцем Леонардо да Вінчі, котрий переслідував схожу мету, випереджаючи час.

1.5 Зневажливе відношення до жінок: “Ihr Name „Ivy“ heiЯt Efeu, und so heiЯen fьr mich eigentlich alle Frauen. “(S.91) Така позиція мачо є двоякою: з однієї сторони герой бачить жінку суспільною прикрасою чоловіка, а з іншої - рослиною серед трясовини, що все більше і більше „засмоктує” чоловіка: "Ich kannte Ihre Vorwьrfe und hatte sie satt. Dass ich grundsдtzlich nicht heirate, das hatte ich genug gesagt, zumindest durchblicken lassen, zuletzt auch gesagt, und zwar auf dem Flugplatz, als wir drei Stunden lang auf diese Super-Constellation hatten warten mьssen. Ivy hatte sogar geweint, somit gehцrt, was ich sagte." (S.31)

1.6 „Homo Faber“: Homo Фабер, Homo faber (лат) - „людина, що робить / робляча”. Ганна дає своєму другу це прізвисько, що стало в романі прізвищем героя, - щоб підкреслити його відмінність від homo sapiens (лат) - „людини розумної”. Ця тема фактично стає головною в романі. Фріш критикує обмеженість світу технікою та нерівноправність чоловіка та жінки. Автор розуміє, що у далекому 1957 році ера техніки та машин лише починається, що її розквіт ще попереду.

2. Перетворення Homo Фабера

„Mein Etschluss anders zu leben“ (S.175) Перетворення Фабера можна прослідкувати протягом його власної „доповіді”. Спочатку Фабер оформлює свою розповідь у вигляді інформаційних блоків - повідомлень, які відбуваються послідовно один за одним й відображають сприйняті ним навколишні умови, тобто усе, що він бачить та аналізує. Варто наголосити, що в „першій зупинці” герой, розповідаючи про „зовнішній світ” стосовно нього нівелює свої почуття, неначе він їх взагалі немає. Фабер неначе протоколює все для когось, чітко і якомога точніше, датуючи і, навіть, вказуючи точний час кожної події своєї доповіді („Bericht“). Він намагається не пропустити жодної деталі, часом повертаючись до деяких подій з метою уточнення. Зокрема, він каже: „In eurer Geselschaft konnte man sterben“. Це беззаперечно справляє враження того, що герой живе в замкненому, маленькому та обмеженому світі із ним самим створеними крайнощами.

Проте ми все частіше і частіше помічаємо, що Фабер - головний герой, який не перестає замислюватися над своїм життям, що безперечно свідчить про його розсудливість, а також про те, що він є людиною чутливою і легко ранимою. Це проявляється перш за все у тому, що він постійно намагається виправдатися перед собою через смерть Сабет.

2.1 Іронія долі Homo Фабера

Іронія долі увесь час спіткала Фабера. Характерним є те, що на початку твору він промовляє наступні слова: „ Ich bin Technicker und gewohnt, die Dinge zu sehen, wie sie sind“. А вже в кінці свого життя повністю змінить свою думку, отже Доля просто „посміялася” із Фабера.

Зокрема, під час польоту, що призводить до вимушеної посадки, Херберт Хенке знайомиться з Вальтером Фабером. Фаберу дуже надокучає цей балакучий та простодушний тип. Іронія долі, у „Другій зупинці” він скаже, що вважає Херберта чи не єдиним своїм другом: „Герберт думает, что я приехал по поручению его семьи либо его фирмы, чтобы вернуть его в Дюссельдорф, и не верит, что я приехал, чтобы его повидать; однако я приехал только ради этого; не так уж много у меня друзей на свете. ” (Homo Faber, ст.55-56 АСТ, М., 2004)

Іронія долі ще й у тому, що Фабера спіткала доля Царя Едіпа, який був жертвою кровозмішення, тобто навіть не знаючи того Едіп убиває свого батька та одружується на своїй власній матері, як йому було передбачено богами. Він намагався втекти від своєї долі, та хіба втечеш від того, що тобі було вже давно кимось іншим визначено? Проте, тут варто зазначити, що з Фабером було усе зовсім навпаки. У той час, як Едіп був грішним сином, що занапастив життя своїх батька та матері, Фабер - батьком, який згубив життя своєї доньки.

Чи є випадковістю те, що Ганна проживає в Афінах? На нашу думку автор не дарма приводить нас у Грецію - країну древньої цивілізації Еллади та міфології, на якій частково базується і Біблія. Невипадковим є і те, що Фабер працюючи на ЮНЕСКО зазнає долю Царя Едіпа, звідки випливає чимало проблематичних питань. Сам герой постійно твердить, що не вірить у долю, що доля не причетна до всіх людських бід. Проте грецька міфологія розглядає все по-іншому, а саме: доля невідворотна, її нам, тобто людям ще при народженні призначають боги і змінити вже нічого не можна; а Біблія в свою чергу стверджує, що „шляхи господні незвідані”, в той час як французи кажуть: “ c'est la vie “. Тобто цими словами ми хочемо сказати, що людина по своїй суті істота недосконала порівняно з вищими силами, що вона обмежена, а її пізнання немічні, перефразовуючи науковців-дослідників літературознавців Пащенків.

Будучи інженером всесвітньо відомої організації UNESCO (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organisation - Організація об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), що допомагає усім країнам, які потребують цього, налагоджувати розвиток освіти, науки та культури, Фабер має просто випромінювати благодійність та готовність в будь-який момент прийти на допомогу. Проте ми спостерігаємо зовсім іншу ситуацію. Ми не маємо підстав стверджувати, що Фабер деспот, чи тиран, але він позбавлений будь-яких почуттів, хіба що відчуття фізичного болю, що дає підстави розглядати його, як дещо схожого до них, принаймні протягом більшої частини твору. У той же час Ганна часто звертається до нього: " Вальтер - ты чудовище!" (стр.159) Ми маємо право вважати, що це відбувається небезпідставно.

Вальтер Фабер проходить дуже схожу путь, що була передбачена Едіпу. Фабер так само, як і цар із міфу стає жертвою кровозмішення. Герой, не усвідомлюючи того, чинить гріх, за який пізніше розплатився.

На кораблі він знайомиться із Сабет - молодою привабливою дівчиною („... просто она почему-то привлекла моё внимание, вот и всё... Я не был влюблён, напротив, как только мы с ней заговорили, она показалась мне болем чужой, чем любая другая девушка... ”стр.79), вони симпатизують один одному, у їхніх стосунках має місце інтим. Вальтер планував, навіть, одружитися на ній.

Сабет - донька Ганни та Вальтера. Її повне ім'я - Елізабет, проте мати називає її „Ельсбет”, в той час як Фабер кличе її „Сабет” („... которую я называл Сабет, потому что имя Элисабет показалось мне не мыслимым. ” стр.81). Вона - юна, весела та оптимістична, що підкреслює, навіть її зовнішній вигляд, зокрема її руде волосся. Вона нагадує польову квітку, що росте, купаючись у сонячних променях і, отримуючи тільки від нього необхідні для життя тепло та енергію. Така „польова квітка” може легко зав'язати знайомство будь з ким, адже до неї так і притягуються люди, зокрема сильна стать, як і „притягнувся” Фабер, не знаючи того, що вона його донька. На противагу Фаберу вона може радіти природнім речам, але проявляє й технічну зацікавленість. У неї багато інтересів, вона розумна, вихована та відкрита для всього нового. Здається іноді, що вона прагне знати практично все, швидко схоплюючи усе нове на льоту: „Не многие из тех., кому я пытался объяснить суть так называемого демона Максвелла, схватывали всё так быстро, как эта сов сем юная девушка... ” (стр.81)

А пізніше виявилося, що вона донька Ганни та його власна. " Сабет - дочь Ганны! Вот что мне прежде всего пришло в голову: о браке, видимо, нечемо и помышлять. При этом у меня ни на мгновение не мелькнула мисль, что Сабет может бать даже моей дочерью. ” Автор приводить читача на цю думку поступово, напружуючи ситуацію все більше і більше. І, навіть, тоді, коли всі обставини, здається, з'ясувались і все наче зрозуміло герой не вірить в очевидність ситуації та продовжує боротися з долею - ми й самі починаємо сумніватися разом із героєм. Фабер намагається втекти від власної долі, котра заздалегідь визначена. Проте на особистому жорстокому досвіді герой переконується, що неспроможний боротися з нею. Усі нещастя трапляються з Фабером через невідання майбутнього та прикрих помилок, зроблених до Сабет та, вже познайомившись із нею, і, навіть, коли дізнався, що має доньку.

І тут ми прослідковуємо іронію, котра проявляється у тому, як негативно Фабер ставиться до всього, що пов'язано з усім невідомим та не пояснюваним, зокрема він не вірить у силу долі, фатуму, збігу обставин, випадку, чи просто випадковості. Тоді як же можна пояснити те, що у літаку Фабер знайомиться із братом його студентського товариша Йоахіма - із Хербертом Хенке, що спонукає головного героя згадати про свою юність, про Ганну, яка невдовзі після від'їзду Фабера в Багдад вийшла заміж за друга свого коханого та залишила дитину; а потім ще й знайомиться зі своєю донькою, не відаючи про її існування, що приводить його фактично на початок життєвого шляху, коли путі Ганни та Фабера розійшлися? Це не що інше як ланцюг співпадінь, котрі, якщо подивитися ширше, є ні чим іншим, як Долею, в яку Фабер так відчайдушно відмовлявся вірити.

У історії Фабера так само, як і в історії про Едіпа чітко прослідковується мотив виправдання. "В чём же моя вина? Я встретил её на теплоходе, когда распределяли места в ресторане, я стоял в очереди за девушкой с болтающимся конским хвостом. И почему-то обратил на неё внимание. (стр.130) Я ничего не подозревал, не мог подозревать, это легко доказать, но что от этого меняется? Я погубил своего ребёнка, и исправить уже ничего нельзя. (стр.79)" Таким чином Фабер неодноразово наголошує на своїй невинуватості у скоєному. Адже він і справді не знав про існування своєї доньки, в чому є провина Ганни, Йоахіма, матері Фабера " Что это заговор женщин? Они просто не говорят с нами о том, чего мы не понимаем, и обращаются с нами как с несовершеннолетними. " (стр.188), котрі знали, що дитя, яке народилося у Ганни - також і дитя Фабера, але нічого йому про це не сказали. Навіть рідна мати! Проте на нашу думку герой і сам був частково винен у цій ситуації, що склалася.

Просто неймовірно: чому Фабер не підтримував із нею зв'язок? Чому він, навіть, не спромігся просто довідатися про її подальшу долю, чи, принаймні, про її стан здоров'я? Ганна на наш погляд прагнула бути якнайдалі від Фабера, але не через те, що відчувала до нього образу чи злість ("Злюсь? За что? За то, что мы не поженились? Это было бы несчастьем…" стр.140) - вона відчувала перед ним страх. Так саме страх, боязнь втратити свою доньку, яку вона не хотіла ні з ким ділити. Адже Фабер, як біологічний батько має на неї такі ж права як і сама Ганна. Він міг її „забрати” у Ганни, чого вона ніяк не могла допустити, тому покинула країну свідомо, чи підсвідомо тікаючи від Фабера. Можливо, вона заборонила повідомляти про своє місцеперебування, як Йоахіму, у якого було менше на це причин, так і матері Фабера. Але, повторюючись від долі не втечеш. Батько все ж зустрівся із донькою і, може, не безпосередньо та забрав у матері її - і тепер вже назавжди. Час - річ незворотна. " Её руки, которых нигде больше нет, её движения, когда она откидывает волосы на затылок или причёсывается, её зубы, её губы, её глаза, которых нигде больше нет, её лоб; где мне всё это искать? " (стр. 196) - говорить Фабер про Сабет. Проаналізувавши ситуацію, ми можемо з упевненістю сказати, що в цьому випадку прослідковується й іронія долі Ганни, що понад усе прагнула мати власну дитину, повторюючись, намагалась боротися із Долею та зазнала нищівної поразки.

Герой, можливо, і сам не проти звинуватити когось у цій незворотній ситуації, адже тоді стане легше і йому і Ганні. Відкриється шлях до закам'янілого з часом відносно чоловіків серця Ганни. Тоді вона не стане „мовчки” звинувачувати його у смерті доньки. Та хіба ж хтось у тому винен? "Как теперь стало ясно, наша дочь умерла не от укуса змеи - действие яда после вливания сыворотки было полностью ликвидировано. Смерть наступила от перелома основания черепа, который произошел в момент падения на каменистый склон и не был диагностирован. Была поражена… которая легко устраняется хирургическим вмешательством. " (стр.164) Фабер винен хіба що у тому, що не догледів її.

Грецький міфічний герой гине „з волі вищих сил, щоб по смерті стати благодійником Афінської держави. Він не тільки заслуговує прощення богів, але, можливо, [] навіть, потрапляє за свої невільні страждання до сонму блаженних”. (Антична література - видання друге, Київ, 2004, ст.275) Тут ми з упевненістю можемо провести паралель із Фабером, що також вмирає в кінці твору, повністю переглянувши свої погляди. Та вже було пізно - рак шлунку не дає герою закінчити незавершені справи. Фабер кардинально переглядає своє ставлення до оточуючого його світу та прагне усе виправити, одружившись на Ганні, він хоче розпочати нове життя.

Тут ми легко можемо віднайти відсутність послідовності. З одного боку, він відмовляється одружитися на Іві, а з іншого - всупереч усім трагічним обставинам мріє одружитися на Ганні. Проте для Ганни не все так просто. Вона не може взяти чистий аркуш паперу і написати на ньому своє нове життя - життя без Сабет. Адже для матері немає чого для жити, якщо дитина померла. Їй не потрібне таке нове життя.

Але всупереч усім цим обставинам ми не відчуваємо відрази до Фабера, а зовсім навпаки - нам стає його шкода. Адже, пройшовши такий довгий та тернистий шлях він все ж змінює свій світогляд, за що ми, навіть, пишаємося ним, та усі його поривання залагодити становище приречені - це нікому не потрібно, окрім, звісно самого Фабера. Через це читачі щиро співчувають героєві, котрий, лишень знайшовши своє щастя, втрачає його.

Як твердять ще древні міфи, людина, яка скоїла злочин/гріх приходить до примирення з богами, власною долею, обставинами через страждання - катарсис. І це є

свого роду покарання за людську недалекоглядність. Адже, це відбувається зовсім не через жорстокість вищих сил, а необхідність очистити людську душу від її ж гріхів. Саме через страждання Фабер приходить до думки, що все своє життя був сліпцем, що не бачив далі свого носа і прожив усе своє життя даремно, не усвідомлюючи усіх радощів, що воно може принести. "… важно только одно: крепко держаться света, радости (как наша девочка, когда она пела), сознавая, что сам угаснешь; крепко держаться времени - вернее, вкладывать вечность в мгновение. " (стр. 202)

І тільки лише, будучи приреченим на смерть, лежачи у лікарняному ліжку Фабер усвідомлює усю абсурдність протидії Долі, власне самому Буттю. Не тільки з досвіду Фабера, а й із свого власного досвіду ми можемо стверджувати, що, не зазнавши цих страждань, герой би ніколи не усвідомив вище наведених слів, що є істиною. Адже людське життя побудоване так, що ми маємо вчитися на власних помилках, часом ціною страждань приходити до щастя.

Отже, Фріш перевернув древній міф, внісши у нього дещо інший зміст, що надало цій історії більшої трагічності. Ситуація, в якій батько занапащає, звичайно несвідомо, життя своєї дитини виглядає жахливіше. Адже, батько, який усвідомлює усю свою провину розуміє також, що в цій дитині тече і його кров, що вона могла б привести в його дім онуків, які радували б його око. Та цього вже не станеться. "Вот если у меня было бы сто дочерей и всех бы ужалили гадюки, тогда - да, твои выкладки были бы уместны. Я потеряла бы от трёх до десяти дочерей. Поразительно мало! Ты совершенно прав! А у меня только один-единственный ребёнок!" (стр.142)

2.2 Вічні запитання

Автор у своєму романі Фріш розкриває багато моральних проблем, які є дуже цікавими для розгляду, проте, нажаль, часто не вирішуваними, тому ми назвали цей розділ заголовком, що говорить сам за себе. А саме, чому психологія чоловіків і жінок так сильно різниться, чому вони не можуть порозумітися і в той же час не можуть жити один без одного? Чому людина відчуває провину? Чому людина прагне знати своє коріння і до нього лине? Чому хоче залишити про себе пам'ять? Чому людина сліпа в своїх поглядах? Чому? Чому? Цих запитань може бути безліч так само як і відповідей, чи скоріше припущень, адже однозначних відповідей, що пасуватимуть кожному просто не існує.

Вальтер Фабер - типовий представник сучасного світу нових технологій, котрий просто відкидає фантазію, як таку в світі, де за декілька годин можна долати відстані між країнами. Але що ж із ним трапляється? Герой раптово змінює свої плани та відправляється разом зі своїм новим знайомим навідати свого старого студентського товариша. Фабер навдивовижу своїй сутності тікає від рутини. Чому він це робить, коли звик, що його життя має бути розрахованим до кожної хвилинки, так, неначе, якщо цей план зникне і його життя втратить сенс? Він тікає від надокучливої Іві, що замучила його своїми благаннями про одруження?

26-річна манекенниця Іві, заміжня за державним службовцем з Вашингтону - коханка Фабера, до якої він відноситься поверхово: „Ivy war Mannequin, sie wдhlte eine Wagenfarbe, die zu ihrem Lippenstift passte. “ Іві символізує типову представницю “American way of life”, що особливо проявляється у тому, що вона штучно і зовсім трішки природно гарна („... дурой Айви никак не назвеш, но она склонна к разврату - так, во всяком случае, мне кажется, а вообще-то она забавная и, как говорится, „свой парень”, пока дело не доходит до вопросов секса... ” стр.71) - абсолютна протилежність Ганни та Сабет.

Хоче побачити старого товариша, котрий одружився на його юнацькому коханні? Вважав того зрадником? Чи просто хотів дізнатися про долю Ганни, де вона може бути, чи щаслива вона?

"Во всём, что касается служебных дел, меня считают человеком очень добросовестным, чуть ли не педантичным; во всяком случае, мне никогда ещё не случалось из прихоти затягивать деловую поездку, а тем более менять маршрут, но час спустя я уже летел с Гербертом. " (стр.41)

Саме з цього моменту починається його перетворення, коли Фабер вирішує зробити чи не вперше щось неправильно в своєму житті. Вони потрапляють в пустелю, де розвиток цивілізації дуже запізнюється, де так жарко, що аж думати и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.