На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Жанрово-стильов особливост твору Житє хоженє Данила, Руської земл гумена, поклавшого початок тривалому розвитку паломницького жанру. Композиця Хоженья, вдбр матералу (апокрифи, легенди, уривки з Святого Письма), правдивсть розповд.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Перший паломницький твір в українській літературі "Житіє і хоженіє Данила, Руської землі ігумена"

У 2009 році виповнялося 900-років твору під назвою "Житія і хоженія Данила, Руської землі ігумена". В цій роботі на основі новітніх досягнень літературної медієвістики розглянуто жанрово-стильові особливості давнього твору, який поклав початок тривалому розвитку паломницького жанру.
Перший паломницький твір в українській літературі - "Житье и хоженье Данила, Русьскыя земли игумена" - належить до найвидатніших пам'яток доби Київської Русі. Данило здійснив подорож у Палестину між 1106 і 1108 роками та досить докладно описав святі місця. Його "Хоженьє" було популярне на Русі. Цей твір зберігся в кількох редакціях і багатьох списках (більше 100). Найдавніші його списки датуються другою половиною XV ст. [5; 6; 9; 13]. Твір не раз був об'єктом уваги істориків і літературознавців, географів і етнографів [2; 4; 7; 10; 15]. Проте дослідники накреслювали переважно загальну характеристику пам'ятки, проводили її текстологічний аналіз. їх цікавив зміст твору, особа автора, зв'язок пам'ятки із християнською міфологією. Жанрово-стильові особливості "Хоженья" майже не цікавили науковців.
Жанр "хоженій" надовго став канонічним. Автори як духовні так і світські особи намагались, навіть, невільно копіювати стилістику цього твору. Безумовно не можна не помітити, що композиція "хоженій" дуже нагадує "Житія святих". Проста, навіть, сурова форма розповіді характерна для релігійних текстів. Для свого часу Данила був освіченою людиною, і він був добре обізнаний у духовній літературі. До того ж він був ченцем і цій факт не можна ігнорувати аналізуючи його твір. Але не тільки євангельські тексти згадуються, а і твори великих античних письменників. Не можна не згадати батька історії Геродота. Головною заслугою Геродота вважають те, що він дав перший системний опис життя скіфів. Але історія Геродота повна міфів. Автор "хоженія" теж використовує легенди та міфи. Він не тільки описує те, що бачить у подорожі, але і аналізує. Згадуючи Геродота разом з ігуменом Данилом, ми не порівнюємо їх твори, а порівнюємо внесок у культуру. В обох випадках він величезний.
Передусім з'ясуємо, що змусило Данила взятися за перо і чи усвідомлював він себе письменником. Частково відповіді на ці питання знаходимо в самому "Хоженії". "Да си исписах путь си и мъста сии святаа, - пише паломник, - не возносяся ни величаяся путем сим, яко что добро створив на пути сем; по любве ради святых мъст сих, исписах все, еже видъх очима своима, дабы не в забыта было то, еже ми показа бог видати недостойному" [3, 24]. Отже, Данилом керувало, по-перше, релігійне почуття (повага до святих місць), по-друге, він дбав про те, щоб не забулося побачене. Авторська позиція Данила цілком суголосна самоусвідомленню руських письменників, котрі не випинали авторське "я", намагалися залишитися в тіні; це відповідало і християнському смиренню та середньовічному літературному етикету. Данило каже: "Не зазрите худоумию моему и грубости, еже писах о святьм градъ Иерусалиме" [З, 24]; оцінює свій життєвий подвиг (а значить і творчий) скромно ("не возносяся ни величаяся путем сим"), заявляючи: "Мнози бо, доходивше святых сих мъст и сий святый град Иерусалим и вознесшеся умом своим, яко нъчто добро створивше, и погубляють мзду труда своего" [3, 26].
Мабуть, Данило, крім бажання розповісти про Святу Землю та переконання, що він це здатний зробити, мав іще й офіційне доручення від князя чи якогось вищого церковного достойника описати християнські святині. Судячи з того, з якими почестями прийняв ігумена єрусалимський король Болдуїн, як тамтешня влада сприяла його подорожі, можна дійти висновку, що Данило виконував у Єрусалимі дипломатичну місію, був не звичайним паломником, а політичним представником Руської землі, завдання якого полягало й у тому, щоби скласти письмовий звіт про своє перебування в чужій країні.
"Хоженіє" дає всі підстави вважати, що Данило - особа типова в галереї руських письменників XII століття: освічена, добре обізнана зі Святим Письмом, звідки вільно черпає відомості про християнські святині, легенди та апокрифи, пов'язані з ними. Та навряд чи його записки були б такими детальними й точними, якби Данилу не трапився в Єрусалимі досвідчений помічник, котрий визначав його маршрути та розповідав йому про святині. Ігумен сам на це вказує: "И прогоди ми бог налъсти в лавръ мужа свята и стара деньми, и книжна велми; тому святому мужеви вложи бог в серце любити мя худага, и той указа ми добрі; вся святая та мъста" [3, 26]. В іншому місці твору автор іще раз нагадує про "книжного мужа", який жив у Галілеї 30 років, і 20 із них - у монастирі святого Сави, де й зупинився руський паломник: "И тый ми муж указа вся по истине, от святых книг испытав добрчЬ" [3, 90]. Крім того, у "дружині" Данила був перекладач ("невозможно бо без вожа добра и безь языка спытати и видати Bcъx святых мъст") [3, 26]. Цілком імовірно, що й сам ігумен знав грецьку мову. До того ж Данилові довелося зробити чимало витрат не тільки на подорож, а й на те, щоб добувати потрібні й достовірні відомості: "И что имъя в руку моего худаго добыточка, то от того все подавах ведущим добръ вся святая мъста в граді; и внъ града" [3, 26].
Як бачимо, Данило серйозно й з усією відповідальністю поставився до збирання матеріалу для свого "Хоженія", яке, очевидно, писалося після мандрівки (десь у роках 1109-1110) в одному з руських монастирів, коли автор мав час для літературної обробки своїх подорожніх вражень.
Композиція "Хоженья" досить проста. Починається твір коротким вступом, у якому письменник по-християнському називає себе "худшим" між паломниками, аби читач не подумав, що він убачає у своїй мандрівці на Схід якусь особливу заслугу. Тут же подається кілька загальних зауважень щодо умов і мети подорожі. Далі йде опис святих місць, кожному з яких присвячено окремий розділ, що має певну композиційну завершеність. Найбільш значним місцям (Єрусалим, Йордан, Віфлеєм, Мертве море, гора Ліван, Тиверіадське озеро) автор приділяє більше уваги - розповіді про них докладніші й ширші. А розділ "О свътъe небеснъм: како сходит ко гробу Господню" становить окреме сюжетне оповідання. На початку Данило полемізує з іншими паломниками, котрі по-різному тлумачили сходження небесного вогню на Гроб Господній, далі розповідає, як було насправді: звечора протерли гробницю, промили лампади, налили туди свіжого єлею, і Данило пішов до місцевого "короля" Болдуїна, аби той дозволив йому поставити лампаду від Руської землі. Цю лампаду він сам ходив купувати і ніс її до храму. Там уже зібралося багато людей ("велика тъснота и томление лютъ людем ту бывает"), які ждали появи "князя со дружиною". Нарешті прийшов Болдуїн зі своїм почтом і його ввели в церкву. Натовп заспівав псалми, і тоді "внезапну восиа свът святый во Гробі:". Це викликало у присутніх "радость великую і веселие". Усі люди запалили свічки і почали поволі розходитись, а над гробом правили літургію. Потім Данило забрав лампаду і пішов у келію монастиря св. Сави.
Це оповідання, яким завершується "Хоженіє", стає логічним закінченням розповіді про Святу Землю й водночас своєрідною кульмінацією твору. Данило був очевидцем знаменної для кожного християнина події, а тому вважав за потрібне розповісти про неї окремо й докладно, передавши власні враження й міркування з цього приводу.
У композицію "Хожденья" закладено ідею руху, загалом характерну для ранньої середньовічної європейської літератури. Художня свідомість паломника виражає дві форми руху - географічне, просторове пересування і зміну внутрішнього стану, перехід від гріховності до святості. Ці форми тісно взаємозв'язані, чим і можна пояснити той факт, що Данило жодним словом не обмовився, звідки він вирушив до Святої Землі і якою була його дорога туди й назад. Це не вважалося за обов'язкове - увага зосереджувалася на святих місцях, розповідь композиційно обмежувалася лише тією частиною подорожі, яка стосувалася християнських святинь.
Відбір матеріалу для "Хоженія" залежав од вимог жанру: паломник мав описувати лише те, що викликало релігійний інтерес, усе інше вважалось негідним запису як звичайне, буденне, позбавлене ореолу святості. І все ж Данило нерідко йде на порушення канонів жанру: то в одному, то в іншому місці він подає нотатки про екзотичну природу християнського Сходу, про особливості географічного розташування міст, про господарство. Отже, він бачить світ не лише очима аскетичного ченця і прочанина, а й очима допитливого мандрівника. Важливими подіями, з погляду Данила, вартими того, щоб про них сказати в "Хоженії", були небезпечні зустрічі в горах із розбійниками ("сарацинами"), а на морі з піратами ("хусареве" - корсари). Не раз автор зазначає, що мандрівників приймають добре ("и почътиша нас добръ питием и идением, и всъм"). Привертають увагу ігумена криниці та джерела, які траплялися в дорозі. Для подорожнього, котрий проходив пустелі й гори під спекотним сонцем, вони мали неабияке значення. Данило неодмінно вказує на "холодну", "сладкую", тобто смачну воду. Більше того, автор у розповідях про святині не цурається й побутових деталей: "И ту почъстиша нас добръ, и вставше, идохом в церковь" [3, 98]. Подібні нотатки відтворюють умови мандрівки, відтіняють її колоритне тло й водночас композиційно пов'язують розділи "Хоженія", об'єднують їх спільним мотивом дороги. Тут уже бачимо зародки подорожнього нарису.
Значне місце в композиції "Хоженія" посідають апокрифи та легенди, уривки зі Святого Письма, роль яких - пов'язати, співвіднести побачене з відповідними місцями старозавітної і новозавітної історії. "Осередок цих оповідань творить особа Ісуса Христа", - зазначав М.Возняк [1, 184]. Ступивши в Єрусалим та мандруючи в його околицях, Данило сумлінно фіксує все, що стосується народження, поневірянь, проповідувань, чудес, страстей, страждань, смерті та воскресіння Сина Божого, а також життя тих, хто його оточував - Богородиці, апостолів (старозавітні персонажі дещо притлумлені у спогадах паломника): ось печера у Віфлеємі, де народився Христос; місце, де новонародженому волхви кланялися; у цьому домі відбулася тайна вечеря; тут місце в Гефсиманському саду, де молився Ісус Христос; цією дорогою він ніс свій хрест на Голгофу, а на цьому камені відпочивав; тут щілина в камені, по якій текла кров Спасителя, розп'ятого на хресті; на цьому місці його тіло вкрили плащаницею; тут плакала за сином своїм Богородиця тощо. Таке своєрідне унаочнення євангельської легенди в цілому має апокрифічне походження.
Стиль "Хоженія" сучасному читачеві може видатися сухим, монотонно-описовим. Проте слід пам'ятати, що він історично й естетично зумовлений. На його формуванні позначилися середньовічне світорозуміння і світовідчуття, а також художні орієнтації того часу. У давній літературі, як зазначає Д. Лихачов, існувала тісна взаємозалежність стилю і жанру, були певні жанрові типи стилю - "літописний", "житійний", "хронографічний" та ін. [8, 70].
Стиль паломницького твору залежав і від тих завдань, які ставив перед собою автор. Він повинен був точно й достовірно розповісти про відвідані святі місця. Це вимагало від нього стриманос и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.