На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Особливост лтературних жанрв доби Середньовччя. Характерн риси епосу: мфологзаця минулого, зображення боротьби людини з силами природи, як втлен в образах чудовиськ. Героїчн образи в пснях про Сгурда, характерн елементи стилю псень.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 25.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Поетика «Сказання про Сігурда»
ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС РАНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
1.1. Особливості літературних жанрів доби Середньовіччя
1.2. Героїчний епос народів Західної Європи.
РОЗДІЛ 2. ПОЕТИКА ГЕРОЇЧНИХ ПІСЕНЬ ПРО СІГУРДА
2.1. Героїчні образи в піснях про Сігурда
2.2. Характерні елементи стилю пісень про Сігурда
ВИСНОВКИ.
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП

Період Середньовіччя посідає важливе місце в розвитку світової літератури. В його межах відбувається формування західноєвропейських літератур, зароджується ціла низка нових літературних жанрів, складаються різні художні напрямки, які змінюючи один одного, утворили складну і різноманітну картину літературного процесу.
Література ця дає уявлення про буття західноєвропейських народів у добу феодалізму, тобто в період від V ст. до англійської буржуазної революції 1640-1660 pp.
Початок історично відомої західноєвропейської культури, а таким чином і літератури відносять до IV - V ст. н.е., коли після розпаду Римської імперії на арену мирової історії вступили нові варварські народи.
Учасниками цього “великого переселення народів” були в різний час германці і слов'яни, араби, монголи, тюрки та ін. На руїнах Римської імперії складалось нове суспільство, в якому вже не було місця рабству і родовому ладу. В період середньовіччя відбулися корінні зміни в етнічних угрупованнях і державних утвореннях. Племена зливалися в народності, з яких згодом почали формуватися сучасні нації. Замість примітивних варварських держав повставали великі централізовані держави.
Мислителі епохи Відродження назвали ці часи “проміжними”, “серединними”. Вони вважали, що після краху Римської імперії настав період культурного здичавіння людства [2,с.3].
Середні віка часто називали темними, але вони були й яскравими, ошатними. Сама епоха включає дуже різні періоди. Розрізняють раннє Середньовіччя (V- XI ст..), зріле (ХІІ - ХІІІ ст.) - періоди розквіту середньовічної цивілізації; пізнє (ХІV - XVст.) - так звана осінь Середньовіччя, коли в Італії вже торжествує Відродження, а в інших країнах Європи культура починає стверджуватися в неповторному національному вигляді.
Незважаючи не те, що зарубіжна література середніх віків віддалена від нас декількома століттями, її естетичне, пізнавальне й виховне значення досить значне і актуальне, але не є дуже відомим для широкого кола сучасних людей. Саме це зумовило вибір теми даної роботи.
Предмет дослідження - епос доби Середньовіччя.
Об'єкт дослідження - низка пісень про міфічного героя Сігурда
Основна мета - дослідження жанрових, стилістичних і поетичних особливостей героїчних сказань про Сігурда.
Методологічною основою роботи є теоретичне дослідження історії виникнення і розвитку середньовічного епосу, яка широко досліджена в працях А.Я. Гуревича, Є.М. Мелетинського, М.І. Стебліна-Каменського та ін.
Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи
РОЗДІЛ 1. ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС РАНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

1.1. Особливості літературних жанрів доби Середньовіччя

Поняття “середньовічна література” охоплює не тільки те, що вважається літературою сьогодні, тобто роман, повість, новела, лірична поезія та драматичні твори. Воно поширюється й на історичні твори та хроніки, дидактичну поезію та прозу. До художньої літератури раннього середньовіччя можна віднести листи, житія святих, церковні гімни та інші твори, які використовувалися під час богослужіння. Християнська церква стала відігравати все більш значну ідеологічну роль в суспільстві і клерикальна література посідала на той час чільне місце.
Проте середньовічна людина багато в чому ще залишалася язичником, варваром (так, римляни слідом за греками називали германців, що жили на північ від Альп, та поступово ця назва поширилася на всі народи за межами Римської імперії - і на кельтів, і на гунів, і на слов'ян). Християнські та варварські уявлення співіснували й боролися в її душі та світосприйманні Серед народів Західної Європи була поширена усна народна творчість, або фольклор. Церква, намагаючись зміцнити своє панування, не прагнула, та й не могла повністю викоренити тисячолітні язичницькі (варварські) звичаї і пристосовувалася до них. Більше того, саме монахи зберегли для нащадків героїчні поеми давніх германців та скандинавів - епічні сказання й міфи. Саме різні види фольклору і стали основою найзначнішого літературного жанру цієї доби - героїчного епосу народів Західної Європи, який містив цілісну картину народного життя у формі героїчної розповіді про минуле.
Термін “епос” означав “слово про подвиг”. Героїчний епос поділявся на архаїчний і класичний. У добу раннього Середньовіччя заявив про себе архаїчний епос, перші ознаки якого виникли в найдавніші часи в різних народів і побутував в усній формі. Епос був представлений героїчною епопеєю і піснею патріотичного змісту з історичною основою, яка виконувалася народними співцями, як правило, під акомпанемент національного музичного інструменту [6,с.55].
Хоч епос в кожній країні мав свої національні особливості, йому були притаманні і спільні риси:
- міфологізація минулого, коли опис історичних подій поєднувався з міфами і казками;
- зображення боротьби людини з силами природи, що втілені в образах драконів, чудовиськ, велетнів;
- наділення головних героїв - казково-міфологічних персонажів - надзвичайною силою та фантастичними здібностями (літати, ставати невидимими, зменшуватися, перевтілюватися в іншу людину тощо);
- єдність фантастичного, надзвичайного з реальною дійсністю, історією.
Героїчний архаїчний епос мав загальнонародні і загально епічні риси. Як зазначає М.І. Стеблін-Каменський [17,с.32], це: протиставлення героя і ворога; різні види описів, елементи міфологізації, своєрідні повтори (трикратні), розгорнутий діалог, зачини, кінцівки, усталену систему художніх засобів (гіперболізацію, постійні епітети, урочистий стиль, широту охоплення подій у часі, просторі, повноті зображення, розвинуту зовнішню сюжетність та драматизм, оскільки описувалися битви, поєдинки).
У сюжеті переважали казкові образи й ситуації. Поетика ранніх зв'язків такого епосу тісно пов'язана з фольклорними елементами: зверненням до казкових образів та ситуацій, поєднанням реальних подій з фантастичними, наданням головної ролі надприродним силам і явищам, переосмисленням і міфологізацією подій, що у свою чергу, визначало сюжет епічних творів [18,с.30].
Герой архаїчного епосу богатир, втілення найкращих рис народного характеру. Він вирізняється надзвичайною силою, хоробрістю, причому завжди перемагає. Він бореться за незалежність рідної землі і свого народу, а якщо і гине, то за ним залишається моральна перемога. Його образ розкривається через вчинки.[14,с.54]. І хоча образ героя не був позбавлений індивідуалізації, у нього все ж переважало узагальнення.
Незважаючи на те, що в кожній країні епос мав свої специфічні особливості, у цілому його загальні жанрові ознаки витримувалися кожною країною.
Про розвиток народних жанрів можна судити тільки на основі збережених пам'яток, народних обрядів, з непрямих джерел: уривків творів, що потрапили до латинських хронік, до пізніших літературних записів, а також методом типологічного порівняння з творчістю інших народів, оскільки у фольклорі різних народів світу проявляється типологічна подібність на однакових ступенях розвитку. Західноєвропейський архаїчний епос був представлений зразками англосаксонського, кельтського, скандинавського епосу. Розглянемо коротко ці зразки національного епосу.
1.2 Героїчний архаїчний епос народів Західної Європи

Кельтський епос
Значну роль у розвитку матеріальної культури Західної Європи відіграли кельти - одна з найдавніших етнографічних груп континенту. В V-IV ст. до н. е. кельти займали значну частину Європи, але під натиском германців, римлян вони частково перебрались на Британські острови, де підкорили собі тубільне населення [9,с.122]. В V ст. н. е. почалось масове вторгнення на Британські острови англів та саксів. Кельтське населення було частково знищене, частково [17,с.11] витіснене в Ірландію та гірську Шотландію або змішувалось з завойовниками. Частина кельтів повернулась на континент і зайняла Арморіку, теперішню французьку Бретань [17,с.19].
Основним центром кельтської цивілізації в середні віки була Ірландія. Проте в її культурі, у тому вигляді, в якому вона відбилася в епосі, не все було одвічно кельтським. У ній закріпилися певні риси культури тих племен, що населяли Британські острови й Ірландію перед кельтами і перебували на більш архаїчному ступені розвитку, наприклад пікти з їхніми залишками матріархату, з кам'яним знаряддям й дивними переказами. Набіги вікінгів (VIII-X ст.) на Ірландію зумовили певний скандінавський вплив на її культуру; помітні в ній також не дуже значні елементи християнства та античності.
Все це не могло позбавити культуру кельтів самобутності, визначеної всім укладом їхнього життя. В Ірландії довго зберігався родовий лад і його духовна атмосфера; общинна власність на землю, влада старійшин роду, міфологічні уявлення про богів, віра в духів, які нібито жили в камінні, рослинах, у воді. Природа сприймалася кельтами одухотвореною, сповненою таємниць і загадок.
Звичаї були грубими і жорстокими. Кельтські вожді постійно воювали поміж собою, займались грабіжництвом, викраданням худоби, яка дуже високо цінувалась і була мірилом вартості. Під час піратських набігів на узбережжя Англії та Шотландії кельти брали в рабство місцевих жителів. До VIII ст. воювали в кельтів не тільки чоловіки, а й жінки [10,с.12].
Ірландський епос створювався в період з II по XII ст. на основі родових місцевих переказів. Спочатку охоронцями поетичних переказів були старійшини роду. Згодом до літературної творчості стали [10,с.18] причетні друїди (жерці-заклиначі), а також барди і філіди. Барди - це поети, співці, музиканти. Школи бардів існували в Ірландії до XVIII ст., в них на громадські кошти навчалась частина населення. Філіди були законознавцями, вченими і радниками при княжих дворах; водночас вони були оповідачами, поетами і авторами міфологічних і героїчних сказань. Мабуть, при дворах, у середовищі філідів і зародився тип ірландської саги. Від філідів цей епічний матеріал перейшов до народних співців і став загальним надбанням, глибоко усвідомленим і з любов'ю сприйнятим ірландським народом.
Епічні сказання ірландців - скели - деякими рисами подібні до ісландських саг, тому їх також почали називати сагами. Відомо близько 280 ірландських саг, рукописи, що збереглися, належать до XI-XII ст. У сагах відбилися особливості як доби їх виникнення, так і тієї епохи, коли вони були записані. Але архаїчна основа переважає: саги відтворюють побут, вірування і уявлення ще язичницької Ірландії. Якщо героїчний епос багатьох народів був переважно віршований, то ірландські саги з самого початку складалися прозою. Щоправда, пізніше в них у найбільш напружених патетичних місцях робилися віршовані вставки, які драматизують, пожвавлюють і прикрашають розповідь. Саги дуже різноманітні за змістом. В героїчних сагах основна увага зосереджена на зображенні військової доблесті героя, в ній розповідається про битви, походи, змагання. Досить багато місця в них займає фантастика.
Не позбавлені героїки й фантастичні (або романтичні) саги, але переважає в них фантастика. Герої цих саг частіше спілкуються з фантастичними істотами. Ірландський епос насичений міфологією. Прийняття християнства не викорінило «язичницьких» уявлень. У сагах знаходимо образи старих міфологічних богів (світла, ремесла, мудрості тощо), але частіше - напівбогів, це сіди - прекрасні, вічно молоді та мудрі жінки і чоловіки маленького росту, які проживають десь за морем або під землею, проводячи час в іграх, розвагах, любові; лагідні та великодушні, вони разом з тим можуть жорстоко відомстити людям за причинене їм зло. Значне місце в фантастичних сагах займає тема мореплавства, яка відкриває простір для художнього домислу та уяви. В ірландських сагах, на відміну від інших європейських ранніх епосів, чимало уваги приділяється жінці та любовним почуттям. Тема кохання [7,с.22] в них часто поєднується з трагічною ситуацією, в яку потрапляють герої.
Найдавнішими сагами ірландського епосу є саги уладського циклу, що виникли на півночі Ірландії при дворі уладських королів в ті часи, коли Улад був однією з найбільших і наймогутніших частин Ірландії. Збереглося більше ста текстів. Спочатку головним героєм творів був король уладів Конхобар, згодом основна увага переноситься на його племінника - молодого, непереможного богатиря Кухуліна. Хроніки відносять життя Конхобара і Кухуліна до початку нашої ери. Таким чином, частково ці саги історично достовірні. Очевидно, королі і воєначальники, воїни, які відзначались своєю доблестю, ставали героями народних переказів.
Кожна із саг циклу є завершеним твором, і водночас вони становлять єдність, розгортаючи на фоні родового побуту фантастично-яскраву і життєво складну долю Кухуліна. Він - син бога світла й ремесла Луга та сестри короля уладів Конхобара. В семирічному віці, одержавши зброю, Кухулін став непереможним воїном. Краса і відвага юнака так хвилювали серця дівчат і жінок, що "мужі Ірландії вирішили якнайшвидше одружити його. Батько красуні Емер («Сватання Емер»), не бажаючи розлучатися з дочкою, поставив перед женихом важкі умови. Виконуючи їх, Кухулін побував у Шотландії, у королеви Скатах, де оволодівав секретами військового мистецтва. Тут він переміг богатирку Айфе, вона народила йому сина. У майбутньому Кухулін вб'є його на поєдинку - батько і син при зустрічі не пізнають один одного (це дуже поширений мотив в народно-героїчному епосі Заходу і Сходу).
Значне місце у поетичній біографії Кухуліна займає сага «Хвороба Кухуліна», в якій розповідається про любов Кухуліна до фантастичної істоти - сіди Фанд. Сага відзначається тонким психологізмом; в ній передані суперечливі почуття, що мучать Кухуліна - подружня вірність і пристрасне кохання до чарівної Фанд. Фантастична сіда постає в образі юної жінки з ніжним серцем; вона сама відмовляється від коханого, зрозумівши, що в Емер є права на Кухуліна і що вона гідна бути дружиною героя [9,c.111].
Про. події, важливі для всього племені, розповідається в монументальній сазі «Викрадення бика із Куалнге». У ній особливо виразно проявилась глибоко народна основа героїчного образу Кухуліна. На уладів напали злі й жорстокі вороги на чолі [10,c 23] з могутньою королевою Медб (причиною війни була відмова продати їм бика). Улади-чоловіки у той час були уражені магічною хворобою, і тільки Кухулін (здоровий завдяки божественному походженню) став на кордоні біля броду на захист країни. Протягом трьох місяців, без сну, в незліченних боях самовіддано захищав він Улад. В одному з епізодів саги з великим драматизмом змальовано поєдинок двох богатирів. Кухулін і Фердіад, як представники ворогуючих племен, змушені вийти на смертельний двобій, але вони - побратими, в юності разом навчались ратній справі. Вдень вони б'ються, а вночі Кухулін посилає Фердіаду ліки від ран, а Фердіад постачає Кухуліна смачними напоями та їжею. Перемігши Фердіада, Кухулін плаче над його тілом, нарікаючи на тих, хто змусив побратимів узятися за «скорботну справу».
Велична сага «Смерть Кухуліна» присвячена героїчній загибелі богатиря. В ній особливо підкреслюється патріотизм народного героя. Вороги знову напали на Улад. Вони знають, що вбити Кухуліна можна тільки його власним списом, тому погрожують ганьбити його рід у «злих піснях», якщо він не віддасть їм своєї зброї. Кухулін віддає спис і гине. Тяжко поранений, він прив'язав себе перед смертю до високого каменя, щоб померти стоячи.
Тематична єдність цього великого циклу зумовлена й тим, що всі саги пройнято ідеєю захисту рідного краю, вірою в те, що народ здатний витримати всілякі випробування. Кухулін героїзований передусім як захисник племені від ворожих йому сил. У його образі втілений героїчний та етичний ідеал усієї стародавньої Ірландії. Народному герою властиві незламна міць, військова доблесть, почуття високого патріотизму; він вірний слову, друзям, законам гостинності, чуйний до чужої біди. Сам Кухулін так характеризує свої вчинки: «Гордий я в могутності й доблесті своїй і здатний охороняти рубежі країни від зовнішніх ворогів. Я - захист кожного бідняка, я - бойовий вал усякого міцного воїна. Я даю задоволення скривдженому і караю провини сильного». Все це нагадує риси ідеальної рицарської етики періоду розквіту феодалізму і свідчить про те, що вищі ідеали середніх віків формувалися в народному середовищі і генетично були ідеалами народними.
Героїзація та ідеалізація образу Кухуліна досягається прийомами архаїчного епосу (фантастична [21] гіперболізація, казково-міфологічні риси тощо). Кухулін зображений як людина, яку сама природа виділила серед інших: сім зіниць було в королівських очах його, по сім пальців на кожній руці та нозі. Особливо прекрасним здавався одноплемінникам Кухулін у стані бойового запалу. Від ярості він дивно роздувався, над головою його з'являлись блискавки. Одно око западало в нього вглиб голови так, що цапля не могла би його дістати, а друге викочувалося назовні, як казан, в якому варять теля. Уладські жінки, закохані в Кухуліна, добровільно осліпляли одне око.
Саги уладського циклу, завдяки високим поетичним властивостям, стали взірцем для інших кельтських циклів. Яскрава фантастика поєднується в них з конкретністю картини варварської жорстокості, з душевною тонкістю і психологічною глибиною у зображенні інтимних почуттів і людських пристрастей. Стиль саг чіткий, ясний і водночас прикрашений пишномовними метафорами, епітетами, алегоричними образами.
Важливою частиною ірландського епосу є цикл Фінна, який складається з саг, створених у племені феніїв. Саги цього циклу мають ускладнений сюжет, в якому тісно сплелися героїка і фантастика. Головним героєм їх є король Фіни, у нього був син Ойсин (Оссіан), який складав пісні. У другій половині XVIII ст. з посиленням інтересу до народної творчості, сюжетами окремих саг та ім'ям Оссіана скористався шотландець Джеме Макферсон, який створив і видав підробку - збірку «Пісні Оссіана». І хоч літературну містифікацію було викрито, «Пісні» користувались великим успіхом і пожвавили інтерес до творчості кельтів, а також до старовинних творів, що сприяло розвитку романтичної поезії. «Пісні Оссіана» викликали захоплення Карамзіна, Пушкіна, Жуковського.
Кельтські саги вплинули також на розвиток західноєвропейського рицарського роману (XII- XIII ст.).
Германський епос. Його відображення у давньонімецькій і англосаксонській літературі
На початку нашої ери у германців панував ще первіснообщинний лад. Вони заселяли велику територію між Рейном і Ельбою та між Північним морем і Середнім Дунаєм. Праці Юлія Цезаря, Таціта та інші античні джерела свідчать, що германці займались скотарством, мисливством, знали вони і землеробство, часто здійснювали набіги на володіння Римської імперії. Жили германці родовими общинами, верховна влада належала народному зібранню [6,c.56].
В епоху великого переселення народів (IV- VI ст.) германці розмітались майже по всій Західній Європі. Доля їх склалась по-різному. Одні загинули у війнах з різними племенами і народами, другі асимілювалися з місцевим населенням. З племен, що залишились на території сучасної Німеччини, склалась німецька нація. Особливості історичного розвитку германських племен відбилися в народно-героїчному епосі, в якому виділяють два періоди. Перший період пов'заний з добою великого переселення народів, з розпадом у германців патріархально-родового ладу і широкою переселенською і військово-колоніальною експансією. У той час на руїнах Римської імперії створювались нові варварські держави. «Це був своєрідний «героїчний вік», який став «епічним часом» в епосі германських народів»[6,c,60]. Другий період представлений німецьким епосом епохи розквіту феодалізму.
Збереглась незначна кількість пам'яток древньогерманського [23] епосу. Це, наприклад, уривок «Пісні про Хільдебранта» (VIII ст.), поема «Беовульф» (близько 700 p.), уривки епосу про Вальтера Аквітанського («Вальдере», X-XI ст.) та про битву в замку Фінна («Фіннсбург») [4,c.44].
Усі пам'ятки германського епосу, які збереглися, тією чи іншою мірою пов'язані з подіями епохи великого переселення народів. Однак у результаті різних причин історична основа в них дуже видозмінена. Це пояснюється тим, що на тій стадії, коли виникав епос германців, в їх свідомості дійсний факт і вимисел ще не відокремлювалися. Крім того, в усній пісенній творчості історичні події, факти, особи поетично переосмислювалися і героїзувалися. Опираючись на історичні події, епос створював свою поетичну історію, яка « народній пам'яті сприймалась як достовірна картина героїчного минулого. Слід також брати до уваги, що пам'ятки ці виникли в добу язичництва, а письмову форму набули вже після прийняття християнства, а отже, при запису підлягали обробці вже в дусі християнської ідеології [19,с.5-6].
Так, сюжетна основа багатьох пам'яток народів германського походження пов'язана з подіями V ст. Кровопролитні зіткнення германців з гуннами послужили історичною основою того, що в епосі взагалі часто фігурує ім'я короля Аттіли (Етцеля), в скандінавських пам'ятках - Атні. Цікаво, що в піснях «Едди» Атні виступає як жорстокий і підступний правитель, а в німецькому [17,c.78] епосі - як добрий і справедливий. Певно, король гуннів не раз був союзником германців у набігах на Римську імперію. Відомо також, що Аттіла помер у 453 р. на ложі своєї дружини - германської полонянки Ільдіко (скорочено від Хільда, в епосі - Крімхільда). Цей факт теж знайде широке відображення в епосі.
До історичних сказань про загибель бургундів та про смерть Аттіли дуже рано приєднується франкське сказання про Зігфріда, який не має історичного прототипу, і, напевно, є породженням казок про богатирів. Цей епічний матеріал покладений в основу багатьох пам'яток різних часів та жанрів [18,c 80].
У древньогерманському епосі відтворено буття вищого ступеня варварства: бойові виїзди, битви, чвари між родичами, здобування скарбів, викрадення нареченої тощо. В епосі оспівуються сила героя, його хоробрість, рішучість, його бойова зброя. Значна увага приділяється темі родової помсти, згідно з законами якої члени роду зобов'язані були мстити за вбивство і кривди, які завдали їхнім родичам. Значне місце в епосі відводиться скарбам, коштовностям, які були символом влади, могутності, щасливої вдачі. Однак в уявленні германців золото було і причиною трагічної долі, розбрату, кривавих чвар і смерті.
Творцем й виконавцем пісні був дружинний співець, наділений поетичним даром воїн. Свою пісню він виконував звичайно під час бенкету в колі вождя і дружинників. Обмеженість у часі змушувала співця вибирати найбільш ефектний епізод якоїсь події, оспівувати якусь особу. Характерними ознаками пісні є завершеність епічного сюжету, лаконізм, емоційна піднесеність. У пісні невелика кількість дійових осіб, значну частину займає драматичний діалог. Для германської пісні властивий тонічний алітераційний вірш, обумовлений особливостями наголосу в германських мовах. Розповідалась вона речитативом під акомпанемент арфи.
З часом дружинний співець став професіональним співцем, поетом. В західних германців він називався скопом, на скандінавській півночі - скальдом. Співці вшановувалися почестями і щедро винагороджувалися правителями. Пісні дружинних співців швидко ставали надбанням народу і продовжували жити в усній традиції, що дозволяє по праву відносити їх до народної творчості [2,c.8].
Єдиним збереженим зразком героїчної пісні континентальних германців є уривок з «Пісні про Хільдебранта», записаний на сторінках латинського богословського рукопису кінця VIII-IX ст. У ньому розповідається про двобій батька з сином. Це закінчений епізод, але передбачається, що слухачам з інших поетичних джерел відомо те, що передувало цій події і що відбудеться після неї. В основі пісні лежить трансформована в народній пам'яті історична подія. Відомо, що в 476 р. начальник варварської дружини германець Одоакр скинув останнього римського імператора і захопив владу. Але в 493 р. його переміг король остготів Теодоріх (в німецькому героїчному епосі - Дітріх Бернський). В «Пісні» ці події і відношення між персонажами перекручені, в ній розповідається, що якраз Отахр (Одоакр) вигнав короля Дітріха; разом із ним з Італії тікає і Хільдебрант - начальник його дружини, залишивши в рідному краї жінку і малого сина Хадубранта.
Тридцять років провів Хільдебрант на службі у короля гуннів Аттіли і тепер повертається на батьківщину на чолі війська. На кордоні він зустрічається з сином, який виїхав з своєю дружиною назустріч ворогам. Старий Хільдебрант знає, що перед ним його син, і намагається уникнути кровопролиття. Але Хадубрант, прагнучи подвигів і слави, рветься до бою. Він не визнає у старому гунні батька (давно чув про його смерть) і називає Хільдебранта боягузом, що було для воїна найгіршою образою і робило зіткнення неминучим. Драматизм цієї історії посилюється конфліктом між обов'язком воїна і батьківським почуттям.
Горе мені, всевладний боже! (сказав Хільдебрант) горе іде!
........................................................................
І у скількох небезпеках смерть мене не спіткала!
Нині ж власний син мене звалить сокирою,
Вб'є своєю рукою, або сам я його вбивцею стану.
Хільдебрант приймає виклик сина. На цьому текст уривається. Звичайно такий двобій закінчується перемогою батька або примиренням [10,c,66].
Пісня відтворює суворий дух і суперечливу мораль того часу: поряд із відданістю правителю, особистою відвагою, гордістю героям властиві хитрість, підступність. «Пісня про Хільдебранта» набула напевно широкої популярності, про що свідчать пізніші обробки цього сюжету.
Англосаксонська «Поема про Беовульфа». У середині V ст. германські племена англів, саксів, ютів вторглися на Британські острови і в запеклій боротьбі з місцевими кельтами (яка тривала близько [3,c.6] двох століть) захопили більшу частину їх території. З V по X ст. в англосаксів відбулися важливі зміни суспільно-політичного і культурного характеру.
Розклад родового ладу і поглиблення процесів феодалізації привели до класового розшарування англосаксонського середовища. Посилення централізації королівської влади і відносно рання християнізація сприяли зміцненню державної єдності. Збережені пам'ятки рунічної писемності (та інші джерела) свідчать про багатство пісенної традиції англосаксів: піснями супроводжувались трудові процеси, весі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.