На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


сочинение Цвт верби прекрасне зворушливе диво природи, одного з найпоширенших дерев на Україн, найулюбленшого в народ. Закликання до дерева, яке звучить у народних пснях. Калина символ надйного життєвого опертя, родинного благополуччя достатку.

Информация:

Тип работы: сочинение. Предмет: Литература. Добавлен: 09.10.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


11
Рослинна символіка
ВЕРБА. „Де срібліє вербиця...”

Цвіт верби - прекрасне і зворушливе диво природи. У народних піснях звучить закликання до дерева:
Не стій, вербе, над водою
Рано - рано!
Не стій, вербе, над водою
Та ранесенько.
Розвий, вербе, сімсот квіток
Рано - рано!
Розвий, вербе, сімсот квіток
Та ранесенько!
Пухнасті вербові котики - як вражаючий символ краси. Навесні вони тішать надією і звеселяють наше серце. Їх дарують коханим. „Зацвіла верба - прийшла весна”, кажуть у народі. Вербового квіту ждуть, як самої весни.
Ніжна вісниця ранньої весни зворушила вразливу і мудру поетичну душу Максима Рильського:
Вербова гілка зацвіла
У мене на столі,
Як символ сонця і тепла,
Ще схованих в імлі,
Як знак зеленої весни,
Котра ще в далині.
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано мені.
Верба здавна одне з найпоширеніших дерев на Україні, одне з найулюбленіших в народі. Здавна супроводжує вона людські поселення і оселі. Нею обсаджували ставки, береги річок, дороги. І в цьому наші предки бачили безпосередню господарську доцільність. Верби укріплюють береги, стримують зсуви, а в посушливих місцевостях зупиняють піщані заноси. В усіх місцевостях України колись такими поширеними були тини з верболозу, а то й вербовий живопліт. Згадаємо пісенне „В кінці греблі шумлять верби, що я посадила...” До речі, для цього досить було вбити в землю вербовий кілок чи прутик. Дуже часто дерева проростали від вроненої палиці чи гілляки. „Хто її садив? Стирчав кілок вербовий та й розрісся”, - каже Килина в „Лісовій пісні” Лесі Українки.
Народна мудрість давно завважила: де ростуть верби, там чисті джерела води. „Ой у полі вербиченька, там стояла криниченька”, - співається у народній пісні. Або: „Ой на городі під вербою стоїть колодязь із водою”. І справді, з давніх-давен криниці копали під вербою. Верби над ставом - традиційна прикмета українського села. „Де срібліє вербиця - там здорова водиця”. Річ в тім, що верба - природній фільтр усіляких домішок. У річці воду для пиття теж брали під вербою. А де копали колодязі на дно клали вербову дощечку, а невеличку, завбільшки з долоню, - у відро з водою. Це дезінфікує воду, поліпшує смакові якості, надаючи їй „вербового духу”, що його утворюють смолисті речовини.
І спостережлива народна мудрість помітила: „Де вода, там і верба, а де верба. там і вода”.
Здавна уславлені у нашому народі й вербові вироби. Колись з цієї деревини виготовляли легкі й надійні вербові човни, олійниці, корита. З верби білої виготовляли кобзи і бандури. З вербових дощок або з колод - довбанок робили вулики, майстрували дерев'яні ложки. Лоза використовувалась при виготовленні ясел для худоби, при будівництві кошар, кліток для дрібної домашньої живності. А яка то радість була для кожного сільського хлопчака самому зробити вербову дудку, що видавала такі чарівні, ні з чим незрівнянні мелодії! „ Іграв би іграв на сопілочці вербовій тужливу мелодію без слів” (І. Франко).
Лозоплетіння особливо було поширене на Україні. В XIX столітті плели рибальське знаряддя, деталі одягу, іграшки, речі обрядового призначення, коші, кошелі, коробки-„сілачки”, кошелики-хлібниці. Для цього існували спеціальні артілі.
Наші пращури - древні слов'яни вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала Бога Сонця Ярилу, що дав людям вогонь. Верба була і символом родинного вогнища. Навколо дерева водили молоду пару. Під час буревіїв проти вітру кидали вербову гілку - вона, мовляв, зупинить бурю - такі магічні властивості має. З'їдені ранньої весни вербові сережки уберігали людину від лихоманки, зубного болю. Проте верба і насправді має цілющі властивості. Побутував навіть звичай: хворі купаються у річці, а одежу вішають на вербовий кущ, і вісить вона там поки не згниє - отак і недуга, вірили, минеться.
З тих давніх часів верба постійно позначала обрядовість і звичаї нашого народу, покликавши на світ стільки чудових легенд, пісень, переказів, казок.
Як символ увійшло дерево і в християнські вірування. Тиждень перед великоднем називається Вербним, Вербичем. Нерідко під цю пору ще й холоди бувають, а тому казали у народі: „ Прийшов вербич, два кожухи тербич”, „Вербич, а на себе кожух тербич”. На вербній неділі, на Вербницю, вербу освячують у церкві, а потім додому несуть і б'ють нею хатніх, в першу чергу тих, котрі ще сплять. Б'ють різками і примовляють:
Не я б'ю, верба б'є.
За тиждень Великдень;
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля.
Освячену вербу зберігали за образами, як збавительку від різних недуг, що ними страждають люди і тварини, надто ж - від дитячих сухот. Знаючи баби купали у вербовому відварі хвору дитину при світлі повного місяця, приговорюючи при цьому: „Місяце - Адаме, ім'я тобі Авраме, дай тіла на сі кості, а як не даси, то прийми мощі”.
Освячену вербу на городі висаджували. Вважали, що коли гілка прийметься і виросте з неї дерево, то буде воно рятівним для людини на схилі віку. Стару людину нечисті сили переслідують: от вона і ховається під цим деревом, і воно відганятме демонів.
З вербою в народі пов'язували уявлення про світове дерево, що єднає людину з небом. У казці „Лісник” розповідається про те, як їхав козак на кобилі, з-за пояса випала в нього сокира, кобилі зад відрубала. Вернувся лісник, вирубав лозину, зв'язав кобилі зад з передом і їде собі далі, а коли оглянувся, то побачив: на кобилі верба аж до неба виросла. Як поліз він по тій вербі, як поліз, то й до неба зліз.
А ще легенда розповідає, як одна жінка вдень жила зі своєю сім'єю, а наніч віддалялась у вербу. Аж ось про це дізнався її чоловік, узяв та й зрубав вербу, - тоді й жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві. Зроблена з нього колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку з пагінців на пеньку старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком як ніжна мати.
А що вже пісень про вербу, то й не злічити. Не менше, мабуть, ніж про калину. Це „ Ой у полі верба, холодна вода”, „Вербовая дощечка”, ”Ой уже сонце над вербами”, „Хилилися густі лози, відкіль вітер віє”, „Там на горі, на високій о лози дрібненькі”, „Ой ти, вербо зелененька”, „Си чия то верба, си чия то вишня?”, „Зашуміли густі лози козакові при дорозі”, „Вишенька, черешенька, верба кучерява”, „Шумлят верби, шумлять верби да шумлять бересточки” і т. д.
Переважно образ верби у народній творчості асоціюється із грою стихійних сил природи. Дерево у залежності від них перебуває. Як наприклад, у пісні „Ой вербе, вербе кучерява”:
Хто ж тобі, вербе, кучері звив,
Хто ж тобі, вербе, корінь підмив?
Ізвив кучері буйний вітер,
Підмила корінь бистра вода...
Тож недаремно і найбільш пошановували пісенно зеленокосу красуню у веснянках, коли природа пробуджувалася майбутнє повнилося одвічним рухом. У звертанні до верби знаходили вихід дівочі почуття, що розцвітали разом із весною:
Ти, вербице,
Пора тобі, вербице, розвиватися,
Та розвиватися.
Розпустила гіллячко додолу,
та додолу,
Та й на зеленій дібро и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.