На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Традицйн пдходи дослдникв та критикв XX столття до вивчення творчост Гоголя. Основн напрями в сучасному гоголеведенн. Сучасн пдходи методи у вивченн життя творчост росйського письменника. Особливсть релгйного свтобачення Гоголя.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Литература. Добавлен: 01.05.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


23
Введення
Не так давно, в 2002 році наголошувалося сто п'ятдесят років з дня смерті Миколи Васильовича Гоголя, що викликало сплеск інтересу до його творчості. Нові підходи, позначені в роботах сучасних дослідників, роблять актуальним вивчення стан справ у вітчизняному гоголеведенню.
Традиційно в радянському гоголеведенні панував підхід, згідно якому гоголевська творчість є творчістю соціальною. Таке переконання ґрунтується і на багатьох дореволюційних оцінках. Прихильники такого підходу бачили в творіннях Гоголя сатиру на суспільство, на пануючі за тих діб вдачі і вади. Але навіть в рамках подібної теорії не спостерігалося єдності думок. Одні читачі і критики вважали, що в своїх книгах, таких як «Ревізор» і «Мертві душі», Гоголь обмовляє на Росію і малює злісну карикатуру на її дійсність. Інші ж з тим, що крушить визнавали, що Гоголь певною мірою має рацію в своїй сатирі.
Проте у будь-якому випадку, подібне трактування гоголевських книг вельми обмежена і не відображає всієї їх глибини. У результаті такого негативного сприйняття суспільством його творів, Гоголь протягом тієї, що всієї своєї залишилася робив спроби пояснити читачам і критикам свою позицію і пом'якшити гнітюче враження, що виникає після прочитання його книг. Це стало причиною того, що він узявся за написання «Розв'язки «Ревізора», «Вибраних місць з листування з друзями», задумав 2-ою тому «Мертвих душ», в якому, крім Чичикова, вводилися цілком позитивні персонажі.
Пройшов час, але підхід до трактування гоголевського творчості в радянський період залишався колишнім. На розуміння творів Гоголя наклало незгладимий відбиток соціально-ідеологічне сприйняття. Згідно ньому, Гоголь представлявся великим сатириком, який на превеликий подив глибоко і точно виявив вади кріпосного суспільства і вказав громадськості на них в своїх книгах.
Зараз спостерігаються нові підходи, крім того, літературознавці звертаються до поглядів учених початку і середини XX в., чиї погляди відрізнялися від загальноприйнятих, наприклад, Набокова або Розанова. Розвитку нових підходів до творчості Гоголя сприяє публікація нових архівні даних, раніше практично неприступних. Багато десятиріч в архівах Києва, Москви і Санкт-Петербурга незатребуваними зберігалися рукописи Гоголя: зошити його виписувань з творінь святих батьків і богослужебних книг. Ці матеріали (близько вісімнадцяти друкарських листів) вперше були видані в 1994 році в дев'ятимлосному зібранні творів письменника. Опубліковані тексти показують пізнього Гоголя в новому світлі і примушують переглянути багато традиційних уявлень про його духовний вигляд.
В зв'язку представляється актуальною мета даної роботи - вивчення сучасних підходів до творчості Гоголя. Для досягненні цієї мети ставляться наступні задачі:
1) проаналізувати спектр підходів дослідників XX в.;
2) вивчити напрями в сучасному гоголеведенню.
1. Традиційні підходи до творчості Гоголя

Звернувшись до короткого аналізу інтерпретації творчості Гоголя, що встояла, можна знайти, що корені традиційного підходу до Гоголя як до соціального сатирика спирається на закладену ще В. Белінським інтерпретацію Гоголя виключно як реаліста і соціального сатирика. Проте в світлі іншого підходу, що виник в кінці XIX - початку XX століття. така інтерпретація представляється односторонньою. Бердяєв, зокрема, писав: «дивна і загадкова творчість Гоголя не може бути віднесене до розряду суспільної сатири, що викриває тимчасові і скороминущі вади дореформеного російського суспільства… Творчість Гоголя є художнє одкровення зла як початки метафізичного і внутрішнього, а не зла суспільного і зовнішнього, пов'язаного з політичною відсталістю і неосвіченістю».
Для іншого мислителя - В. Розанова - творчість Гоголя залишалася болісною загадкою, що терзала його до останніх днів. Проте саме Розанову належить пріоритет в перегляді звичного погляду на творчість Гоголя. Він, зокрема, зробив спробу проникнення в творчу лабораторію письменника з метою проаналізувати процес створення Гоголем тих жалюгідних або відверто потворних персонажів - «жахливих харь і пик», якими повні його твори. По Розанову, гоголевський дар полягав в надзвичайній здатності всюди знаходити зло, яке під пером письменника набувало самі гротескові форми. Той факт, що Гоголь саме створював, конструював своїх персонажів, а не списував їх з натури, підтверджується і його власним визнанням: «ці нікчемні люди, проте ж, нітрохи не портрети з нікчемних людей; навпаки, в них зібрані риси тих, які вважають себе кращим інших… Тут, окрім моїх власних, є навіть риси моїх приятелів… Мені потрібний було відібрати від всіх прекрасних людей, яких я знав, все вульгарне до бридке, яке вони захопили ненавмисно».
На думку Розанова, потрактувавши Гоголя як художника метафізичного зла, читач не має права, звичайно, укладати, що якщо, наприклад, в творі письменника городничий наділяє такими негативними рисами, то все або більшість городничих того часу наділювала описаними рисами. Тим більше на основі творчості Гоголя він не має права скласти собі образ Росії навряд чи не суцільно заселеної Хлестаковимі. Плюшкинимі, Ніздряними, Собакевічамі і т.д. Метафізічность зла означає, що воно зображено в нарочито концентрованому вигляді, розглянуто через збільшувальне скло письменницького методу. Метафізичне зло не обов'язково знаходиться у внутрішньому зв'язку з тією або іншою соціальною роллю, з суспільним пристроєм, з національними особливостями. Воно може виявлятися в найрізноманітніших умовах, в будь-яких соціальних, тимчасових і просторово-географічних межах. «якщо ж Гоголь - не біль ніж викривач самодержавства і пов'язаних з ним порядків то як пояснити той факт, що п'єса «Ревізор» була в числі тих, які Микола II дивився вельми охоче і часто?».
Іноді, читаючи Розанова, здається, що він буквально був хворий на Гоголя, і що в його уяві на Гоголя хворіла вся Росія. Отже зцілення, звільнення від Гоголя мало для Розанова не тільки особистий, але і соціальний сенс. «так Гоголь і є Александр Македонский, - пише Розанців. - Так само великі і обширні завоювання». Письменник як завойовник - фігура мало симпатична. Завоювання має на увазі захоплення, насильство і навіть - наруга.
Розанцев в своїх етюдах спростовував А. Грігорьева, який писав, що «вся наша новітня література сходить з Гоголя», і запропонував діаметрально протилежну тезу:» російська новітня література «вся в своєму цілому; з'явилася запереченням Гоголя, боротьбою проти нього» Вона зводиться до того, що російські читачі не зрозуміли «обману»: вони прийняли «мертві душі» за реальне відображення соціального характеру цілого покоління - покоління «ходячих мертвяків» - і зненавиділи це покоління. За свій «геніальний і злочинний наклеп» Гоголь, на думку Розанова, поніс заслужену кару (кінець його життя), але дія гоголевської творчості, негативним чином відобразилося на розвитку російського суспільства».
«З Гоголя саме починається в нашому суспільстві втрата відчуття дійсності, рівно як від нього ж йде початок і огида до неї».
Інтерпретація Гоголя винятково як соціального сатирика і реаліста, на якій ґрунтується літературний міф про Росію, так чи інакше звужує значення його творчості, обмежуючи останнє спеціально російськими рамками. Як художник зла метафізичного, зла не тільки надчасного, але і надпросторового, Гоголь може бути цікавий і китайцю, і англійцю. В цьому універсалізм його творчості, як і творчості інших російських письменників-класиків.
На початку XX в. став модний психоаналіз, і з такої точки зору була написана книга професора И. Єрмаков написав книгу «Нариси по аналізу творчості Н.В. Гоголя» (1923), яка була недавно перевидана. Таке відношення до Гоголя свого часу одностайно засудили В. Винограду, В. Переверзев, А. Білий, П. Біциллі, До. Мочульській. Поет Владислав Ходасевич в еміграції згадував: «одного разу, на початку революції, в Москві, до мене прийшов мій знайомий психіатр І.Д. Єрмаков і запропонував мені прослуховувати його дослідження про Гоголя. Я був занурений в бурхливий потік хитромудрих, але абсолютно фантастичних натяжок і довільних висновків, стрімко що відносили дослідника в чорний вир безглуздості. Таким чином мені довелося бути якщо не розчуленим, то все ж таки першим свідком «дитячих забав» російського літературного фрейдизму. На початку двадцятих років праця Єрмакова з'явилася у пресі - і весь світ літературознавства, можна сказати, тільки ахнув і обімлів, після чого вибухнув на рідкість дружним і заслуженим сміхом».
Погляди А. Білого на творчість Гоголя також не уникнули впливу гендерного психоаналізу. Андрій Білий, простежуючи одну з тих дивних підсвідомих дороговказних ниток, які можна знайти тільки в творах справжніх геніїв, помітив, що ця шкатулка була дружиною Чичикова (в єстві, імпотента, подібно всім надлюдям Гоголя) в такій же мірі, в якій шинель була коханкою Акакія Акакієвича або дзвіниця Шпоньки - його тещею.
Взагалі А. Білий захоплювався Гоголем, обожнював майстерність слова цього великого письменника-художника. Виписуючи з Гоголя його вражаючі образи, на зразок «Ока. із співом що вторгалися в душу» («Вій»), «Блискуча пісня солов'я» («травнева ніч»), «З очей витягуються кліщі» («страшна помста»), - виписуючи їх в неабиякому числі, Андрій Білий (стаття «Гоголь») вигукує: «що за образи? З яких неможливостей вони створені? Все перемішано в них: кольори, аромати, звуки. Де є сміливішими порівняння, де художня правда неймовірніше?» Ось саме: яким чином з таких «неможливостей» створює Гоголь свої звучні, привабливі, іронічні, страшнуваті оповідання - цільні, точно зчленовані?».
Підхід А. Білого заснований на інтуїтивному розумінні Гоголя з погляду письменника-символіста. А. Білий дивиться на творчість Гоголя як письменник, якоюсь мірою - як учень, і у меншій мірі як дослідники.
А. Білий, як і інші дослідники творчості Гоголя з табору символістів (В. Брюсов, І. Анненській) прагнув загострити і поглибити загальну проблему про Гоголя, як спопеленому гіперболісте і імпресіоніста.
Валерій Брюсов в мові «Спопелений», виходячи з Розановськой формули (про споглядання Гоголем явищ і предметів), доводив, що Гоголь оформляв словесний матеріал, керуючись принципом гіперболи (про це раніше дуже яскраво говорив Потебня, за ним Мандельштам). Проте, Брюсов зайнявся не стільки стилістичним аналізом гіпербол в творах Гоголя, скільки доказом ірреальності, неправдоподібного створеного їм художнього світу, і ставив це в зв'язок з характерною для Гогольовськой психіки схильністю до крайнощів, до перебільшень.
И. Анненскій в статті «Естета мертвих душ» - по загальній психологічної характеристики Гоголя - детально зупиняється на його «типовій тілесності, яка захарастила», «здавила мир». І тут особливо яскраві його міркування про те, як злилися в поетиці Гоголя категорія одушевленої і особи з категорією віщої. Напр., при малюванні Собакевіча «і мужики, і хати, і навіть, імена мужиків, і страви, і стільці, і дрізд, і фрак, і герої на стінах - всі були Собакевічи. Але, роблячи все собою, цей центральний Собакевіч фатально зглянувся на ранг речі, саму типовість свою виявляючи в останньому висновку лише кошмарної карикатурою». И. Анненський потім різкими штрихами накидає загальне визначення «стилю портрета» у Гоголя, характеризуючи його, як метод уособлення зовнішніх і речових деталей: «а Манілов? хіба він не весь в губах, в смачно-присмоктуючому поцілунку? А ці люди-брови? навіть люди-запахи… Та ще і чи є в Прокурорі-то або Петрушці що-небудь, окрім брів і запаху, так дивно, такий жахливо що втілювався».
Повертаючись до А. Білому: Андрій Білий в статті «Гоголь», з одного боку, розвивав, з ухилом у бік поетики символізму, Розановській думки, що земля у Гоголя не «земля», і що у нього два мири - «надлюдський», оповитий «романтичною вуаллю з сонячного проміння», витканий з синкретичних, «неможливих» образів, «де перемішані кольори, аромати, звуки», і «до-людьським, світ «звірів» і «редек», побудований з символіки звіриної і речової. А, з другого боку, він, переходячи до технології мови, затверджував, що «тканина Гогольовськой мови - ряд технічних фокусів, і дав схематичний опис деяких з них, частіше слідуючи за Мандельштамом, але додав і від себе цінні нагляди над евфонічними явищами і ритміко-синтаксичними фігурами в стилі Гоголя. Цей аналіз художніх форм Андрій Білий супроводжує своїм психолого-метафізичним тлумаченням особи Гоголя і його творчості.
У зв'язку з цими стилістичними явищами загальна художня задача Гоголя у символістів малюється, як впровадження системи речових образів і метафор, як занурення пушкінського слова в «бездонну тілесність».
Іншого підходу дотримувався В. Винограду. Випущена в 1925 році у видавництві культурно-освітнього трудового товариства «Освіта» книга В.В. Виноградова «Гоголь і натуральна школа» була задумана як оглядовий нарис, присвячений поточним підсумкам і проблемам вивчення творчості Н.В. Гоголя. Проте значення даної роботи набагато ширше. По суті, вона вперше в російській літературній науці намітила шляхи історичного вивчення творів цього письменника, вивчення, що спирається не на інтуїтивні, хоча і вельми глибокі, прозріння (як у символістів), а на факти і ретельний текстовий аналіз: «гоголь, як художник слова - ця тема історико-літературного дослідження, яке майже навіть не почате. В неї, як у великий спутаний клубок, вплесла безліч побічних проблем. Деякі з них йдуть далеко за межі творчості Гоголя, маючи загальний теоретико-літературний інтерес. Прикріплення цих принципових питань історико-літературної побудови (напр., про взаємовідношення романтичного і реалістичного стилів, про єство реалізму в російській літературі і т.п.) до вивчення Гоголя відбулося давно, ще в 40-50 р. XIX в. (Белінській, Чернишевській). Це невигідно відобразилося на дослідженні Гогольовськой поетики: невизначені термінологічні клейма обліпили Гогольовській стиль і затуляли мозаїчну складність його структури. Лише боязко, як другорядна лінія підходу до мистецтва Гоголя, з початку поточного століття, намічається шлях безпосереднього вивчення Гогольовськой поетики і стилістики».
Проте, порівнюючи підходи В. Виноградова і А. Білого, не можна заперечувати і того, що символіст Андрій Білий в книзі «Майстерність Гоголя» продемонстрував абсолютно іншою, але не менше плідний, а можливо, навіть більш вражаючий підхід до предмету.
Проте, в подальші роки дослідники Гоголя йшли швидше за Білим, ніж за Віноградовим.
Цікаво також звернутися до позиції французького дослідника Анрі Труайя. Цікава також думка В.В. Набокова.
Традиційна точка зору критиків на «Ревізора» була однозначною - геніальний сатиричний твір, що висміює бюрократичне суспільство і його вади. Набоков назвав в своїй статті «Державна примара», присвяченої «Ревізору», таких критиків «наївними душами», які «неминуче повинні побачити в п'єсі люту соціальну сатиру, націлену на ідилічну систему державної корупції в Росії…».
На думку Набокова,»… сюжет «Ревізора» так само не має значення, як і всі сюжети гоголевських творів. Більш того, якщо говорити про п'єсу, фабула її, як і у всіх драматургів, лише спроба вичавити до останньої краплі забавне непорозуміння. Мабуть, Пушкін підказав цю фабулу Гоголю, посміявшись над тим, як під час ночівлі в нижмісському трактирі він був прийнятий за важливого столичного урядовця…» Далі, він уважно розглядає і по-своєму потрактує композицію п'єси: «в п'єсі немає експозиції. Блискавка не втрачає часу на пояснення метеорологічних умов. Весь світ - трепетний голубий сполох, і ми посеред нього. Єдина театральна традиція, якої дотримувався Гоголь, це монологи, проте ж і люди розмовляють самі з собою під час тривожного затишшя перед грозою, чекаючи першого грому. Дійові особи - люди з того кошмару, коли вам здається, ніби ви вже прокинулися, хоча насправді занурюєтеся в саму бездонну пучину сну.» Набоков взагалі рахував твори Гоголя як би «сновидними», чия реальність існує по законах сну, тобто не піддається звичайній логіці.
Особлива увага Набоков також уділяє так званим «другорядним» персонажам, уважно вишукуючи їх сліди у всьому тексті «Ревізора». Ось що він пише із цього приводу: «у Гоголя особлива манера примушувати «другорядних» персонажів вискакувати при кожному повороті п'єси (роману або розповіді), щоб на мить блиснути своєю подібністю життя. В «Ревізорі» цей прийом виявляється із самого початку, коли городничий Ськвозник-Дмухановській читає дивний лист своїм підлеглим - доглядачу училищ Хлопову, судді Тяпкину-Ляпкину і опікуну богоугодних справ Суниці.» Причому автора статті дуже займають ці персонажі, оскільки якщо Чехов»… якось заявив., що якщо в першій дії на стіні висить мисливська рушниця, в останньому воно неодмінне повинне вистрілити», то»… рушниці Гоголя висять в повітрі і не стріляють; треба сказати, що чарівливість його натяків і полягає в тому, що вони ніяк не матеріалізуються».
Так само Набоков звертає увагу на імена, які дає свої героям автор «Ревізора»:»… комендант училищ Хлопов, суддя Тяпкин-Ляпкин і опікун богоугодних справ Суниця. Зверніть увагу, що це за прізвища… Прізвища, що винаходяться Гоголем, - в єстві клички…»
Мабуть, що мир другорядних персонажів займає Володимира Володимировича Набокова значно більше, ніж зовнішня дія і головні герої, оскільки «персонажі «Ревізора» реальні лише в тому значенні, що вони реальні створення фантазії Гоголя». Навпаки»..потойбічний світ, який немов проривається крізь фон п'єси, і є справжнє царство Гоголя. І вражаюче, що всі ці сестри, чоловіки і діти, дивакуваті вчителі, що отупіли з перепою конторники і поліцейські, поміщики, п'ятдесят років ведучі тяжбу про перенесення огорожі, романтичні офіцери, які шахраюють в карти, чутливо зітхають про провінційні бали і приймають приведення за головнокомандуючого, ці переписувачі і неіснуючі кур'єри - всі ці створення, чиє мигтіння створює саму плоть п'єси, не тільки не заважають тому, що постановники звуть дією, але явно додають п'єсі надзвичайну сценічність.
Ці персонажі другого плану затверджують своє існування іноді найпростішим способом: використовуючи манеру автора підкреслювати ту або іншу обставину або умову і ілюструвати їх якою-небудь помітною деталлю. Картина починає жити власним життям - на зразок того шарманщика, якого художник в розповіді Г. Уельса «Портрет» намагався замазати зеленою фарбою, що посміхається, коли портрет ожив і вийшов з покори.
Особливо відзначав Набоков особливості погляду Гоголя на світ: «різницю між людським зором і тим, що бачить фасеточне око комахи, можна порівняти з різницею між півтоновим кліше, зробленим на якнайтоншому растрі, і тим же зображенням, виконаним на найгрубішій сітці, яку користуються для газетних репродукцій. Так само відноситься зір Гоголя до зору середніх читачів і середніх письменників. До появи його і Пушкіна російська література була підсліпуватою. Форми, які вона помічала, були лише контурами, що підказали розумом; кольори як такого вона не бачила і лише користувалася витертими комбінаціями сліпців-іменників і по-собачому зраджених їм епітетів, які Європа успадковувала від стародавніх. Небо було голубим, зоря яскраво-червоної, листя зеленої, очі красунь чорними, хмари сірими і т. д. Тільки Гоголь (а за ним Лермонтов і Товстої) побачив жовтий і ліловий кольори. Те, що небо на сході сонця може бути блідо-зеленим, сніг в безхмарний день густо-синім, прозвучало б безглуздою єрессю у вухах у так званого поета - «класика», звиклого до незмінної, загальноприйнятої колірної гамми французької літератури XVIII в».

2. Сучасні тенденції розуміння Гоголя

Узагальнюючи сучасні підходи і методи у вивченні життя і творчості великого російського письменника, впадає в очі підвищений інтерес до вивчення Гоголя з позицій православного світогляду. На рубежі другого тисячоліття відбувається відкриття Гоголя як православного письменника-просвітителя, у зв'язку з чим самий Святий Патріарх Алексій II в одному з виступів сказав: «нашим сучасникам відкривається справжній лик Гоголя як великого духовного письменника Росії».
Як відомо, в літературознавстві - і в дореволюційному ліберальному, і особливо в радянському - творчість і життя, і весь внутрішній вигляд Гоголя освітлювалися зовні православного світобачення письменника, хоча воно виразне видно в творах, листах, свідоцтвах сучасників, численних документах.
В рамках цього підходу створено шість томів підручника «Православ'я і російська література» Михайла Дунаєва, викладача літератури московської Духовної семінарії. На думку М. Дунаєва, православні догмати формували характер нації, визначали політичну і економічну своєрідність її історії, долю народу. Адже російська література свою задачу і значення існування бачила в розпалюванні і підтримці духовного вогню в серцях людських. Своя творчість російські письменники усвідомлювали як служіння пророче.
Гоголь, як пише Дунаєв, підняв планку вимог до літератури так високо, як ніхто до нього. І трагедія його полягала в тому, що він спробував у сфері душевного (яким є мистецтво) добитися того, що можливе тільки у сфері духовного. Не «вади суспільного устрою висміював він, а розкривав вади душі людини, щоб спонукати його до и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.