На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Сутнсть та основн рзновиди порвняльного лтературознавства. Компаративстика як наукова дисциплна. Типологчний пдхд, як складова компаративстики. Тема люзй як провдний концепт вищезгаданих романв. Втрата люзй: теоря на практиц.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Литература. Добавлен: 23.11.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


25
ЗМІСТ

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
РОЗДІЛ 1. Сутність та основні різновиди порівняльного літературознавства 6
1.1 Компаративістика як наукова дисципліна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6
1.2 Типологічний підхід, як складова компаративістики . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
РОЗДІЛ 2. Тема втрачених ілюзій у романах Оноре де Бальзака “Втрачені ілюзії” та Гюстава Флобера “Виховання почуттів” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
2.1 Тема ілюзій як провідний концепт вищезгаданих романів. Теорія ілюзій12
2.2 Втрата ілюзій: теорія на практиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16
2.3 “У Парижі годі зберегти хоч якісь ілюзії”. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .25
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .27
ВСТУП

Оноре де Бальзак сказав, що першою необхідною передумовою для того, щоб бути справжнім письменником, є самовідданість і титанічна праця, бо творчість неможлива без жертв, без своєрідного героїзму[8; 37].
Перефразувавши дане висловлювання, можна застосувати його і до Бальзаківського Люсьєна Шардоне, і до Флоберівського Фредеріка. Отже, для цього в ньому треба замінити лише два слова: Письменник на Людина й Творчість на Життя. Ці слова-терміни недарма написані з великої літери, адже, щоб стати письменником чи людиною і прожити справжню творчість чи життя, треба мати незвичайні, чи б пак, майже надприродні якості, які не притаманні звичайним людям. Тому, ми візьмемо на себе сміливість і спробуємо подати мінімальний перелік ось таких необхідних якостей, які, звичайно, складені у відповідності до уявлень Бальзака та Флобера - це і здатність протистояти згубному впливу суспільства, і здатність зберегти свою духовну й моральну незалежність, і спроможність бути рішучим, коли нерішучість (вагання) охоплює все твоє єство.
Усіх цих якостей позбавлений і Люсьєн Шардон, і Фредерік Моро. Письменники роблять акцент в характерах своїх героїв на таких якостях, як плинність натури, неспокійний розум, відсутність сильної волі в одного та безвілля, відсутність честолюбства й кар'єризму в іншого. Тож, про яке справдження ілюзій чи надій може йти мова, коли герої наділені такими, не те щоб негативними, але невідповідними для справдження їхніх мрій рисами. Тому і все чим їм приходиться задовільнятися це втратою власних ілюзій та падінням з тих примарних п'єдесталів, на які вони себе вже поставили у своїх рожевих мріях. І ці герої не є винятками з правил. Вони скоріше - приклади для нас із вами. Але на щастя - це не приклади для наслідування чи копіювання.
Звідси, актуальність даної теми полягає у тому, що і тепер сучасне суспільство переживає те падіння ідеалів і ту втрату ілюзій, які є та були притаманні будь-якому народу на будь-якому етапові розвитку. Звичайно, зрозуміло і те, що мрії та сподівання суттєво змінилися з часів Бальзака та Флобера. Але це стає достовірним, якщо ми говоримо про певні конкретні ілюзії певних конкретних людей. Тому що загальнолюдські мрії завжди залишаються константними.
Виходячи із вище сказаного, ми поставили перед собою мету: дослідити та порівняти таку провідну тему у творчості Оноре де Бальзака та Гюстава Флобера, як тему втрачених ілюзій на основі романів “Втрачені ілюзії” та “Виховання почуттів” відповідно.
Мета дослідження визначила коло завдань роботи:
- визначити різновиди порівняльного метода та використати їх для проведення дослідження в даній роботі;
- довести важливість порівняльного вивчення творчості Оноре де Бальзака та Гюстава Флобера, а також спільної для них теми втрачених ілюзій;
- провести порівняння творчості та дослідити вищезгадану тему цих митців на основі таких творів, як “Втрачені ілюзії” та “Виховання почуттів” відповідно.
Об'єктом дослідження є романи Оноре де Бальзака “Втрачені ілюзії” та Гюстава Флобера “Виховання почуттів”. Ми звернулися власне до цих творів, оскільки саме вони яскраво відображають революційно-демократичні ідеї, які панували у тогочасному суспільстві, а також чітко розкривають болючу на той час тему втрачених ілюзій. Хоча тут нам необхідно бути відвертими з самим собою, адже тема втрачених ілюзій та несправджених надій, не може не хвилювати і нас із вами. Що і зумовлює надзвичайну актуальність цих творів.
Предмет дослідження - тема втрачених ілюзій у романах Оноре де Бальзака “Втрачені ілюзії” та Гюстава Флобера “Виховання почуттів”.
У літературознавстві існує багато методів дослідження. У нашій роботі ми використали метод компаративізму чи порівняльний метод та такі його різновиди, як зіставний підхід, типологічний підхід та генетичний підхід.
Науково-методологічне підґрунтя даної роботи складають окремі положення, висвітлені у працях таких українських та зарубіжних літературознавців, як Афанасьєва О. В., Иващенко А. Р., Карпенко Ю. О., Чичерин А. В.
РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ РІЗНОВИДИ ПОРІВНЯЛЬНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

1.1 Компаративістика як наукова дисципліна

Ми вважаємо, що перш за все слід розглянути методи, які використовувалися для дослідження, щоб простежити чи доцільним було їх використання.
Отже, компаративістика або порівняльне літературознавство - це наукова дисципліна, яка вивчає явища мистецтва слова шляхом зіставлення їх з іншими подібними явищами переважно в різних національних письменствах. Інколи, в цьому значенні вживається термін компаративізм.
Однак, компаративізм (із лат.comparativus порівняльний) - це широко вживаний термін, що має кілька змістових навантажень:
1. він є тим самим, що і порівняльний метод у лінгвістиці;
2. це порівняльний історичний метод у мовознавстві;
3. літературознавча наукова дисципліна - те саме, що й компаративістика або порівняльне літературознавство;
4. ранній етап компаративістики, коли порівняння було обмежено фактологічними зіставленнями окремих казусів міжнаціональних запозичень і впливів поза соціально-історичних, історично-літературним та узагальненим теоретичним контекстом без уваги на національну специфіку і художню своєрідність творчості письменника[5; 266].
Звідси, ми будемо вживати далі термін компаративістика, тому що сучасна компаративістика зближується з іншими літературознавчими дисциплінами, насамперед із теорією літератури; не обмежуючись конкретними зіставленнями, прагне до встановлення ширших закономірностей.
Зародження компаративістики припадає на період романтичного захоплення екзотичними явищами мистецтва, що сприяло пошукам спільного, особливого та окремого в національних письменствах. У період позитивізму компаративістика займалася вивченням окремих казусів міжнаціональних рецепцій, часто дріб'язкових та малозначущих. Згодом це дістало іронічну назву впливологія.
У літературознавстві поряд із терміном компаративістика у дуже близькому значенні вживається також термін порівняльний метод. Так, порівняльний метод є одним із головних наукових методів, що шляхом порівняння встановлює спільне, особливе та окреме в досліджуваних явищах, в закономірностях їх розвитку. Він широко використовується у гуманітарних науках, таких як: мовознавство, історія, етнографія, фольклористика [11; 210]. Порівняльний метод, так як і компаративістика включає в себе такі підходи як:
- зіставний підхід - просте встановлення суті різних об'єктів;
- генетичний підхід - пояснення близькості явищ спільністю походження;
- контактологічний підхід - пояснення подібностей рецепцією, взаємовпливами досліджувальних об'єктів;
- типологічний підхід - пояснення подібностей однаковими чи подібними умовами генези та розвитку.
1.2 Типологічний підхід як складова компаративістики

Найбільшу увагу слід звернути саме на цей підхід. Оскільки, якраз на ньому і побудована дана робота.
Отже, типологічний метод у літературознавстві базується на вивченні фактів на основі типологічного зіставлення. У літературі типологічний метод з'являється у кінці XVIII століття як установлення спільних ознак у творчості письменника чи цілого літературного напряму поза генетичними або контактними зв'язками. Однак, на цій стадії розвитку літературознавчої думки не розмежувалося типологічне й просте зіставлення.
Перша насправді типологічна гіпотеза була висунута в кінці 50-х на початку 70-х років ХІХ століття представниками антропологічної школи. Це була теорія самозародження сюжетів. Також значний внесок у методологію типологічних досліджень зробили слов'янські дослідники.
Для подальшого розвитку типологічних досліджень і вироблення відповідної термінології багато важили успіхи літературознавства, мовознавства та лінгвістики. Так, наприклад, Ф. де Соссюр упровадив дуже важливі для типологічного порівняння поняття діахронії та синхронії [4; 18].
Діахронія (від гр.dia “через” і chrono “час”, тобто “різночасність”) - це історичний розвиток літератури та її дослідження в часі та історичному розвитку.
Синхронія (від гр.syn “разом” і chrono “час”, тобто “одночасність”) - це стан літератури в певний момент її розвитку та вивчення її у цьому стані.
У 20-х роках ХХ століття було вироблено і термінологізоване поняття опозиції, і намічено поєднання типологічного порівняння зі структурним. На рахунок цього французькій лінгвіст Ж. Марузо писав, що типологічне вивчення мов визначає їхні ознаки, абстрагуючись від їхньої історії [5; 563].
До кінця 50-х років типологічне порівняння було неприйнятним у радянській науці. Безглузде прагнення звести світовий літературний процес до боротьби реалізму з “антиреалізмом” спричиняло ігнорування конкретно-історичної основи та типологічних закономірностей: однобічно підкреслювалося загальне, навмисно обминалося особливе також майже не зверталися до слов'ян, окрім росіян, що само собою було і є зрозуміло.
Поширення типологічного методу має і від'ємні наслідки. Найяскравішим прикладом є те, що далеко не всі публікації, де говориться про типологію чи вживається типологічна термінологія, є насправді типологічними.
Ще й досі існують дискусії про те, що типологічний метод суперечить принципові історизму, тобто розглядає літературні явища поза умовами їх виникнення, дає змогу зіставляти, що завгодно з чим завгодно. А противники даного методу спираються на той факт, що лише контактологічні дослідження дозволяють досягнути обґрунтованих висновків про близькість письменників. Проте, типологічні подібності є різноманітними. Наприклад, вони можуть бути конкретно-історичними, що засвідчують об'єктивну близькість митців одного і того ж часу, подібність художніх позицій тощо.
Важливо також відзначити, що типологічні дослідження можливі на всіх рівнях художніх творів, починаючи від зіставлення їх образно-стильових особливостей.
Також при типологічному порівнянні досліджується співвідношення загального, особливого та окремого, встановлюються системні диференційні ознаки: окремі, властиві тільки поетам (в нашому випадку це Бальзак та Флобер); особливі, притаманні романській літературі загалом (у даному випадку слід брати французьку літературу). Це, як ми бачимо, дає можливість та допомагає виокремити своєрідність певних творів серед рівнозначних досягнень світової літератури. Ось, як приклад, ми можемо навести спільність поглядів даних митців на певні теми, які стосуються Франції та народу загалом. Це звичайно, ж, легко пояснити тим, що письменники жили майже в один час і відчули на собі всі “принади” життя в постреволюційній Францій (1789-1794), пережили “ломку” суспільного устрою. Ця ж ломка була наслідком того, що буржуазія, утвердившись як панівний клас, “не залишила ніякого іншого зв'язку між людьми, крім голого інтересу, крім безсердечного “чистогану” [7; 5]. Але все ж таки, той факт, що кожен з письменників є неабиякою особистістю й митцем відобразився, як на манері написання, так і на деяких ідеях описаних у їхніх творах.
Отже, можна зробити висновок, що типологічне порівняння “спрацьовує” при порівнянні творчості письменників з однієї національної літератури, так і з різних літератур у цілому. Проте, на нашу думку, типологічне порівняння представників однієї літератури, та ще й майже з одного часу, додає нашому дослідженню певної пікантності та неординарності. Адже надзвичайно легко порівняти письменників із різних країн, які є «світочами» своїх народів - бо у кожного з них є своя одна, вища, чітка мета. І зовсім інша справа постає при порівнянні моно-національних письменників - мета й ціль може бути одна, але способи досягнення її, тобто самореалізація письменника у творі, різні. Тому родзинкою даного дослідження стане пошук, вибірка тих індивідуальностей, які загалом створюють шедевр творчого мистецтва.
Так, доцільно брати творчість невеликої кількості авторів, яких добре порівнювати за силою їх мистецького таланту, а якщо точніше - то письменників, які відіграли у національних літературах подібну й вагому роль засновників напрямів, течій, жанрів тощо. Наприклад, у даній роботі зіставлення творчості Оноре де Бальзака (1799-1850) та Гюстава Флобера (1821-1880) є напівсинхронним. Цей приклад є доцільним, оскільки обидва митці відіграли в розвитку своєї національної літератури подібну роль. Їхні здобутки не обмежуються лише виразами “Бальзаківський роман” чи “Боварізм”, які безперечно стали основами в їхній творчості, але й простягаються далі і дають поштовх таким актуальним на той час темам, як то тема втрачених ілюзій чи революції відповідно. І саме завдяки тонкому сприйняттю проблем тогочасної епохи ці генії втілили у своїх творах національний характер свого народу, його погляди, переживання та й власне його ж таки існування. Тому ці митці і стали засновниками новітніх тем в національній літературі та вказали людям на насущні проблеми та пороки, які існують у суспільстві.
РОЗДІЛ 2
ТЕМА ВТРАЧЕННИХ ІЛЮЗІЙ У РОМАНАХ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА “ВТРАЧЕННІ ІЛЮЗІЇТА ГЮСТАВА ФЛОБЕРА “ВИХОВАННЯ ПОЧУТТІВ”

2.1 Тема ілюзій як провідний концепт вищезгаданих романів. Теорія ілюзій

Загальновідомим фактом залишається те, що тема втрачених ілюзій посідала почесне місце у творчості Оноре де Бальзака[13; 18]. Так само відомим є і те, що він досить часто вдавався до неї. Але якщо подивитися на цю тему трохи масштабніше ми побачимо, що не лише він використовував її. Гюстав Флобер так само полюбляв писати про втрачені ілюзії.
Тему втрачених ілюзій неозброєним оком можна прочитати навіть у назвах романів. Хоча тут автори пішли різними шляхами. Один, відкрито виніс дану тему на розгляд читача. Другий же, зробив це завуальовано, надіючись на сприйняття останнього. Адже, на перший погляд, назва “Виховання почуттів” мало може сказати про втрату ілюзій. Але це про тих людей, “які мають очі і не бачать” або ж просто не хочуть побачити. Оскільки, навіть прекрасна дівчина, яка прийшла на бал накидає на своє лице вуаль, щоб ніхто його не побачив, але ж певні риси її обличчя все таки проступають. І спостережливий юнак врешті-решт помітить її красу, хоча і старанно приховану.
Так поступив Флобер із своїм романом: він накинув на нього притемнену вуаль, і якщо привідкрити її, то можна побачити всю його приховану сутність.
Але тоді виникає цілком логічне запитання: Чому ця тема набула такого розмаху?
Це явище, напевне, можна пояснити тим, що втрата ілюзій в той час, була притаманна не лише письменникам, але й звичайним людям із народу. А ми з вами знаємо, що душа письменника ні за що так сильно не болить, як за страждання народу. Тому, тему втрачених ілюзій не слід розглядати, тільки як проблему декількох окремих людей. Це тема, яка також висвічує розчарування цілої тогочасної Франції[3; 381]:
падіння ілюзій бідноти - смерть Дюссардьє з криком “Vive la Rйpublique - Хай живе республіка!”, відлунює у голові як передсмертний хрип цілого народу, в якого вирвали з рук меч - його надію;
певні, хоча і не такі значні розчарування багатої частини населення та вельмож - смерть Дамбреза “Car il avait acclamй Napolйon, les Cosaques, Louis 18, 1830, les ouvriers, tous les rйgimes, chйrissant le Pouvoir d'un tel amour, qu'il aurait payй pour se vendre - Він вітав будь-яку владу, так ніжно люблячи її, що сам готовий був платити, тільки щоб його купили”.
Проте, розуміючи, що зображенням краху ілюзій багато не доб'єшся, Бальзак вирішив копнути глибше і пошукати той корінь зла, який згубно діяв на духовну культури всіх людей без винятку. І таким коренем він назвав жадобу вигоди й збагачення, з яких і виросли такі негативні паростки, як різноманітні прояви хижацького буржуазного егоїзму[14; 47]. “Mon pиre, vous m'йgorgez! - Та ви ж мене живцем ріжете, тату!” - кричав Давид до свого батька. Але як можна думати про сина, коли у батька корисливість давно вже вбила всі почуття.
Зрозуміло, що переживання героїв не відходять на другий план. Вони просто органічно переплітаються із загальнонародними подіями, вплітаються в них і починають взаємодіяти чітко та органічно, як одне ціле.
Поєднуючись і доповнюючи одне одного, образи героїв та країни загалом подекуди розходяться як кораблі у морі, а деколи навіть зливаються в одне ціле. Ницість та приземленість характеру, життєвих цілей, ідей Фредеріка - усе це створює не лише психологічний тип. Це центр цілого роману, в цьому образі - стан Франції в ту епоху, яким автор бачить його[15; 209].
В цьому плані Бальзак повністю розділяє думки Флобера і певним чином доповнює їх: “Mon Dieu! de l'or а tout prix! - se disait Lucien, l'or est la seule puissance devant laquelle ce monde s'agenouille - Боже мій! Золота - будь-якою ціною! - сказав сам собі Люсьєн. - Золото - єдина сила перед якою схиляється світ”.
Ось воно - це концентроване втілення зла та пороків, яке призводить до краху більшості ілюзій, які народжуються у головах геніальних винахідників, митців, творців.
Так, мало-помалу ми відходимо від загальнодержавних чи б пак, народних ілюзій і наближаємося до ілюзій особистісних, тобто ілюзій притаманних кожному героєві зокрема.
Розглянувши критичну літературу, ми зіткнулися з тим, що ніхто з авторів відкрито не говорить про втрату певних ілюзій. Тому, ми вирішили дослідити походження та значення терміну ілюзія. Отже, для кращого розуміння цієї теми ми вирішили звернутися до тлумачного словника.
Так, саме слово ілюзія, тобто український варіант цього слова походить ще від латинського “illusus”, яке згодом чудово прижилося спочатку у старофранцузькій мові, а тепер і у сучасній французькій мові і звучить, як “illusion”, а також віднайшло себе й в англійській мові, де має таке саме написання, як і у старофранцузькій мові - “illusion”. Цей факт легко пояснюється нормандським завоюванням 1066 року.
Слово ілюзія має декілька різних, проте не надто різноманітних значень. Це:
хибне сприйняття реальності;
хибна думка чи уявлення;
щось, схоже на фантастичний план чи бажання, що призводить до хибних уявлень чи хибного сприйняття;
стан омани викликаний хибним сприйняттям чи уявленням.
Іншими словами можна сказати, що це примарні надії чи мрії, які в будь-який момент можуть розвіятися як повітряні замки при появи легкого морського бризу.
Ілюзіям, як і всьому, що є у людини, притаманні певні якості, за допомогою яких їх можна класифікувати.
Отже, на основі прочитаних творів та статей ми подаємо наступний поділ людських ілюзій. Це:
А) співвідношення тілесних та душевних ілюзій;
Б) співвідношення реальних і примарних ілюзій.
2.2 Втрата ілюзій: теорія на практиці

Звичайно ж, здавалося б логічним почати порівняння з головних героїв, проте, ми вирішили не робити цього, адже їхні ілюзії занадто глибокі та значущі і тому до них ми звернемося у наступній частині другого розділу нашої роботи.
Але, щоб не створювати лишньої плутанини з цитатами, ми вирішили розглядати кожен роман окремо. А почнемо ми з “Втрачених ілюзій” Оноре де Бальзака.
Розглянемо перший тип співвідношення: тілесні та душевні ілюзії. До тілесних ми воліємо відносити ілюзії героїв, які певним чином пов'язані з матеріальним добробутом, тілесними, чи б пак, життєвими насолодами.
Тут, вершину першості безперечно обіймають парижські журналісти і найяскравішим представником є Етьєн Лусто. Цинічний, морально розбещений, підвладний закону купів и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.