Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Мевляна Джеляледн Рум. Суфзм. Основи його вчення, корння та витоки. Тасаввуф в турецькй лтератур. Що таке тасаввуф, його принципи. Духовне вчення Рум. Григорй Савич Сковорода. Флософя серця в українськй лтератур. дея самопзнання.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Литература. Добавлен: 07.07.2007. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Київський університет «Східний світ»
Кафедра сходознавства
Факультет тюркології
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА
на тему :
«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.»
Виконала: студентка
групи 41-Т
Кобань Світлана Ярославівна
Науковий керівник: Кучма
Олександр Вікторович
Київ - 2007
ЗМІСТ
1. Вступ
1. актуальність теми дослідження
2. об'єкт та предмет дослідження
3. мета дослідження
4. матеріал для дослідження
5. наукова новизна та практичне значення роботи
2. Основна частина
1. Мевляна Джеляледін Румі
1.1 Суфізм. Основи його вчення, коріння та витоки
1.2 Тасаввуф в турецькій літературі
1.3 Що таке тасаввуф? Принципи тасаввуф
1.4 Духовне вчення Румі
2. Григорій Савич Сковорода
2.1 Філософія «серця» в українській літературі
2.2 Ідея самопізнання і смислу людського життя у творчості Сковороди
2.3 Аспекти самопізнання : психологічно-етичний, метафізичний та містичний
2.4 Пізнай себе сам. Самопізнання - Богопізнання
3. Спільні точки в творчості та світогляді Сковороди і Мевляни :
3.1 Основа філософії - релігія. Віра в єдиного Бога
3.2 Пошук і розуміння себе, скромність і відданість
3.3 Розуміння долі і минущості цього світу
3.4. Видиме і невидиме. Образ і сенс
3. Висновки
4. Джерела та література
«ФІЛОСОФСЬКИЙ ГРУНТ ТА СТИЛЬ ТА ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ МЕВЛЯНИ ДЖЕЛЯЛЕДДІНА РУМІ ТА
ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ.
ПОРІВНЯННЯ, СПІЛЬНІ РИСИ.»
ВСТУП
Дана кваліфікаційна робота присвячена дослідженню творчості Мевляни Джеляледдіна Румі, представника течії тасавуффу в Туречинні та Григорія Савича Сковороди, видатного філософа, письменника та видатного громадського діяча України; співставлення їх філософії на основі порівняння творів письменників.
Об'єктом дослідження обрано збірку «Месневі» Мевляни в 6 томах та збірку творів Г. Сковороди в 2 томах, видану за ініціативою Українського Наукового Інституту Гарвардського Університету та Інституту Літератури ім. Т.Г.Шевченка Національної Академії Наук України.
В дослідженні переважно був використаний порівняльно-типологічний та описовий метод.
Дану працю я вважаю актуальною та корисною на даному етапі розвитку діалогу між Україною та Туреччиною. Практичне застосування може знайти в курсі вивчення філософії, літератури, культури студентами-тюркологами на філологічних факультетах, а також студентами-міжнародниками на факультеті міжнародних відносин.
Оскільки і Мевляна і Сковорода являються всесвітньо-визнаними науковцями, філософами, письменниками, звісно, що і досліджень на тему їх життя і творчості зроблено безліч. Зокрема праць про Мевляну в Туреччині і Європі настільки багато, що перерахувати всі неможливо.
Крім того, кожного року з приводу річниці народження Мевляни проводяться конференції, які об'єднують дослідників, науковців та літераторів з усього світу на батьківщині Мевляни в Кон'ї.
Творчість і сама особа Григорія Сковороди теж привернула велику увагу в усьому світі, так як він відстоював не суто українські, а загально-людські цінності і визнавав рівними всі культури і релігії. Його твори видавались в різних куточках Європи, перекладались на інші мови, було написано багато наукових праць по дослідженню його філософії, літератури, життя та діяльності. В 1894 році в Харкові побачила світ його перша збірка творів, підготована Д. Багалієм. Ним же був покладений фундамент наукових досліджень філософії та життя Г. Сковороди видатною працею «Український мандрівний філософ Г. С. Сковорода.» (Харків, 1926)
В ХХ ст.. творчість Сковороди досліджували такі відомі діячі як І. Драч, П. Тичина, О. Білецький, М. Возняк, Г. Хоткевич, М.Кримський…
Також творчості Сковороди особливу увагу приділили українські вчені за кордоном. Найбільша заслуга в цьому належить проф. Дмитру Чижевському, автору монографії «Філософія Г. Сковороди» (Варшава, 1934).
Проте нам невідомі дослідження по темі зіставлення творчості, таких філософів, як Мевляна та Сковорода .
Поставленні наступні цілі та зауваження:
1. дослідити місце суфізму в ісламі, як однієї з містичних течій;
2. виявити особливість та специфічність суфійських творів та творів Сковороди;
3. встановити обставини життя, світогляд, філософію Сковороди та Джеляледіна Румі.
4. порівняти аспекти містицизму в суфійських і українських творах.
На мою думку ця тема може відкрити нову сторінку в культурному діалозі між нашими країнами. Тим більше, я переконана, що творчість Г. Сковороди приверне увагу літературознавців та науковців Туреччини. Російська та українська література є досить популярною там, але про Сковороду невідомо нічого і жоден його твір не перекладений на турецьку мову.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
1. ДЖЕЛЯЛЕДІН РУМІ
Предметом мого дослідження є творчість відомого у всьому світі Джеляль-ед-діна Румі , перського поета ,чия творчість вплинула на розвиток художнього світу письменників турецького середньовіччя. Більше того, чимало хто з турецьких літературознавців вважає Румі основоположником турецького письменництва , хоча Мевляна (псевдонім Румі) прибув до Туреччини з Ірану й писав перською мовою. Створив у Туреччині школу класичної поезії, яку турецькі літературознавці вважають основою турецької літератури дивану.
Джерелом натхнення для Румі стала скарбниця народної творчості. Вихований на традиціях перської й арабської поезій, закоханий в творчість своїх попередників, особливо поетів-суфіїв, Румі дотримувався канонів народної етики. Він звеличував людину незалежно від її соціального стану, національної приналежності та рівня освіти - для нього головне, аби людина могла подолати нефс, тобто залишити обтяжливі пристрасті, якими спокушає її матеріальний світ, і прагла усім своїм серцем очищення й вдосконалення.
Щоб краще донести свої думки, судження, ідеї, Мевляна прикрашає свої притчі прислів'ями, народною мудрістю, аятами, хадісами , використовує приклади з інших оповідань, які читались в той час, або просто звичайні випадки з життя. Інколи, він приводить в хвилювання іляхами (божественними гімнами) , цілком віддаляючись від теми і дозволяючи читачу полинути, зануритись у власні почуття.
Дуже багато відомих мислителів, письменників та поетів отримали натхнення від «Месневі», і досить часто у своїх творах посилаються на оповідання Мевляни. Видаються вибрані твори, пояснення до них. Його читають в усіх країнах світу, існують переклади на різні мови. Але на жаль немає жодного перекладу на українську мову.
Хто ж такий Мевляна Джеляледдін?
Мевляна народився в місті Бельх, що на нинішньому кордоні Афганістану. Стосовно дати народження Румі (це нове прізвище поет одержав вже після переїзду до Малої Азії, яку тоді називали «Рум» - букв. «Рим» , тобто Римська або Візантійська імперія) існує кілька версій. В творі Ахмета Єфляка «Легендарні епоси» є запис, що Мевляна народився 30 вересня 1207 року в родині освіченого богослова, хоча інші дослідники висувають припущення, що це було набагато раніше.
Після численних мандрівок по тодішніх центрах арабсько-перської культури (Багдад, Нішапур, Мека, Медіна ) батько майбутнього поета пристає на пропозицію володаря Румського Султану Алаеддіна Кейкубада переїхати до його столиці - міста Коньйа.
Політична ситуація, мова та культура того часу.
Для цього потрібно пригадати політичну ситуацію в цілому регіоні арабсько-перської мусульманської культури.
В XI столітті на руїнах Багдадського халіфату виникло кілька самостійних володінь. В одному з них розквітла перська культура, в Бухарі. Невдовзі цей висококультурний центр захопила Тюркська орда і ще дужче зміцнилася влада тюрків над персами . Через деякий час, в 1034 році інша Тюркська орда, сельджуцька, захопила Бухару. А вже протягом XI століття сельджуки завоювали всю мусульманську й християнську Азію. Турецька мова за сельджуцьких турків захаращувалася невимовною силою перських і арабських слів… Іконійські ж турки , тому що географічно від Персії знаходилися оддалік, спромоглися зберегти чимало національних прикмет, і як порівняно непогану турецьку мову. До іконійського двору заявлялися письменники з Персії, сподіваючись знайти собі меценатську допомогу.
Один з таких захожих письменників, що недовго й затримався коло султанського іконійського двору, а незабаром таки залишив двірське життя та й став монахом-дервішем, й заснував свій окремий чернецький орден - вважається за першорядне світило всієї перської містичної поезії. Це натхненний Джеляледдін Румійський (1207-1273).
Та історична епоха, коли батька тоді ще малого Джеляледдіна запросив до Коньї султан Руму, була досить сприятливою для розквіту письменництва. У набагато складніших умовах довелося працювати самому Румі. Невдовзі держава Сельджуків перестала існувати. Монголи вщент розгромили Сельджуцьку монархію.
Такі тяжкі соціально-економічні умови, в яких опинилось підвладне монголам населення, сприяли поширенню шиїзму й містики , передусім суфізму. Ось у цю добу надзвичайної популярності цього вчення коли суфізм у межах ортодоксального ісламу відчиняв кватирку назустріч подиху бодай якоїсь вільної думки, й довелося проголошувати свої ідеї Джеляледдіну Румі , тим паче, що вони певним чином збігалися з гаслами соціальних рухів не тільки в тогочасній країні сельджуків, а й усього мусульманського сходу.
Твори великого Мевляни , в яких порушені найгостріші ідеологічні питання релігії , а також духовні, і навіть соціальні проблеми дійсності, стали завершальною віхою в розвитку суфізму. Доводиться визнати, що без глибокого й детального вивчення творчості Румі осягнути перші турецькі художні твори неможливо.
Батько Мевляни, Багаеддін Велед, зібрав довкола себе у Коньї чимало послідовників свого вчення, та працювати йому там довелося недовго , він помер у 1231 році. Після смерті батька навчається у Багдаді, знайомиться з багатьма відомими суфіями.
В 1244 році після повернення до Коньї знайомиться з відомим богословом Шамседдіном Тебрізі, який надзвичайно вплинув і на духовний, і на поетичний світ Румі. Шамс (Шамседдін) належав до крайнього крила суфізму, був езотеристом, яким став і Румі.
Як відомо , екзотеристи більше уваги надавали виконанню офіційних канонів релігії, а езотеристи ж намагалися пізнати внутрішню, приховану суть релігії, що доступно не широкому колу людей. Через те , езотеристи байдужі до ортодоксальних законів ісламу , а велику увагу надають внутрішньому очищенню, для чого вдаються до таємничих містерій.
Такий погляд Шамса припав до душі Румі, який стверджував , що різниця між релігіями полягає тільки у зовнішньому вияві ( тобто різниця в обряді, у відмінності архітектурних канонічних споруд ) , але всі вони мають основну мету - любов до Бога. Езотеризм ігнорує релігійні та національні відмінності.
Отож , Румі закликає вивчати «суфійську мову» - «мову без мови», бо суфізм, як він гадає, не має якоїсь певної мови. На мою думку, Румі мав на увазі мову любові. Адже, дійсно Любов не має якоїсь одної мови, вона любить всіх: і білих, і чорних, і жовтих; і турків, і українців, і американців; великих, і малих; бідних і багатих. Це любов, і вона не може не любити.
Це вчення Румі виклав у кількох невеличких віршах, написаних конійським діалектом турецької мови.
Eger gidur karindas yoksa yavuz
Uzun yolda budir sana kilavuz
Cobani berk tut kurtlar oksadir
Isit benden kara kuzum, kara kuz
Egen tatsan ve ger rumsan ve ger turk
Zeban bizebanra biamuz .
Якщо іде брат або чужинець
Довгим шляхом, ось це (суфізм) -
Тобі поводир.
За чабана (муршида) тримайся міцно,
То й вовки лащитимуться.
Слухай мене, моє чорне ягняточко,
Моє чорне ягнятко,
Хай ти тат, чи рум, чи тюрк,
Вивчай мову без мови,
Без того , хто знає (мови).
Фактично цю саму ідею про те, що дорога суфізму відкрита для всіх, котрої віри вони не дотримувалися б , Румі пропагує і в іншому вірші, написаному турецькою мовою.
Gene, gene ne olursan ol
Ister kafir ol ister mecusi,
Ister butperest
Ister yuz kere bozmis ol tovbeni
Umidsizlik gapusu degil bu kapu
Ister yz kere tove etmis ol
Nasilsan oyle gel
Все одно прийди, все одно,
Хто б ти не був, будь ним
Хай ти гуар (християнин),
Хай ти зороастр (вогнепоклонник),
Хай язичник.
Хай ти сто разів споганив себе каяттям,
Ці ворота не є ворота безнадії,
Хай ти сто разів (знову покаявся),
Хай там що з тобою - прийди.
Те, що Румі вдався до турецької мови, свідчило про потребу писати суфійські повчання та лірику мовою того народу, до котрого проповідники несуть свою віру. Фактично це були перші турецькі поетичні твори , які написав освічений поет на теренах нової батьківщини .
Румі визнав Шамса своїм духовним батьком, завдяки своїй любові до вчителя він почав писати твори і присвячував їх йому. Декотрі вірші Румі підписував Шамс (арабською «шамс» означає сонце) а весь диван назвав «Дивані Шамс уль-Гакаїк». (збірник істин сонця). Одного дня Мевляна почув такі слова: «Ти вже достатньо зрілий, синок. Ти як той лев, якому немає рівних в науках, в мудрості, в знанні традицій. Давай, вперед! Іди, наповняй людські душі милістю, милосердям, чистотою, життям; відроджуй духовно мертвих своєю власною любов'ю.»
Через деякий час Мевляна отримав звістку про смерть друга. На згадку про товариша Мевляна організував дервішський орден, ритуал якого в алегоріях відтворювали вчення Шамса. Через те, що послідовники називали Румі терміном Мевляна (наш добродій) , то й орден отримав ймення Мевлеві («той , що причетний до мевляни»).
Ритуал цього ордену дуже цікавий - це зікр, який полягає в тому, що дервіші стають згідно з розташуванням планет та зірок і починають крутитися, ніби повторюють рух планет навколо сонця. І орден, і зікр дожили до наших днів
Суфізм
Суфізм - одне з найбільших парадоксальних явищ релігійної культури Сходу. І водночас - одне із найстійкіших.
Суфізм - одна з багатьох містичних течій ісламської думки, що виникла у VIII столітті в Ірані та Сирії, як реакція на деякі положення ісламу, що жорстоко регламентували духовне життя людини, а згодом охопила увесь світ. Суфізм почав формуватися серед благочестивих та інколи аскетично налаштованих мусульман, які рахували лише виконання законів ісламу (шаріату) недостатнім аби пізнати Бога.
Хоча інші дослідники вважають , що суфізм формувався з багатьох джерел, серед яких, окрім ісламської ідеології, виділяється й антична та християнська, неоплатонізм, гностицизм, зороастризм, тобто суфізм - як спосіб мислення відомий людству із давніх давен .
«Суфізм - шлях до істини, єдиним засобом пересування на якому є любов. Метод суфізму полягає в тому , щоб дивитись тільки в одному напрямку. А його єдина ціль - Бог.» Так говорить шейх Джоват Нурбахш, голова суфійського ордену Німатуллахі. Класичне перське джерело з суфізму зазначає : «Той суфій, хто для себе «помер» , і живе лише істиною, уникаючи усіх людських пут.»
В середовищі таких людей виникла ідея духовної школи, або шляху. Духовний шлях суфія - шлях до Бога, кінцевою метою якого є безпосереднє пізнання істини. Якщо шаріат - це був перший етап містичного шляху, тарікат - другий. То хакікат (істина) - третій , кінцевий; мета суфіїв. Тобто сутність суфізму - любов до Бога і містичне возз'єднання людської душі з Всевишнім , яке досягається шляхом не тільки дотриманням шаріату (загально мусульманського релігійного закону) але і духовним очищенням.
Щоб служити Богу, необхідно служити людині, тобто бути в світі; потрібно «бути в світі, але не від світу.»Як говорить один з відомих наставників шляху Бахаадін Накшбанд (1389) : «Усамітнення в суспільстві, мандрівка по батьківщині; зовні з людьми, всередині з Богом.»
Бог в цій концепції - зв'язаний з людиною і живе в святому святих її серця. Кожна людина якими б не були її переконання є носієм вищого духовного початку. Будь-яка релігія для суфія - лиш один із багатьох шляхів до Бога. «Коли Я і Ти не розділяється , що таке мечеть, церква, синагога чи храм шанувальника вогню? (Шабістарі). Віротерпимість і повага до різних релігій завжди були характерною рисою суфізму.
Метелик не відрізняє
Спалахнувши в полум'ї кохання:
Де горить вогонь мечеті ,
Де - монастиря огні .
Із-за специфічного способу пізнання Бога неможливо бути впевненим в тому , чи пізнана істина. Але логічно було б думати , що всі будуть до цього прагнути, адже іскра Божої присутності закладена в кожній людині. Чому ж не усі люди ідуть шляхом вдосконалення? Суфійські мислителі уявляють собі цей шлях таким чином. Неосвічена людина, яка зайнята повсякденними клопотами і корисними намірами, забуває про свою приналежність до Бога. Їй потрібно проявити силу волі над собою, щоб звільнитися від власного егоїзму, від прив'язаності до світських благ і пізнати своє істинне «Я». М.Т.Степанянц показує, що з точки зору суфізму по суті кожна людина має такий потенціал, але не кожен в глибині своєї душі є готовим зробити якісь кроки в цьому напрямку, і що різниця між простою людиною і мудрецем якраз полягає в мірі їхньої готовності зробити свій вибір на користь істини . Наприклад, Аль Халладж рахував мудрецем того, хто «має власний факел», тобто того хто не потребує ані повчань, ані порад на рахунок вибору, який потрібно зробити.
Суфізм розглядає проблему вільного вибору, але вирішує її якось непослідовно. З однієї сторони для суфізму характерний фаталізм, як і для більшості течій в ісламі: тобто людина не є самостійною реальністю, а лише один з проявів Божої сутності, значить вона не господар своєї долі. А з іншого боку, послідовникам суфізму важливо відстояти ідею незалежності волі, щоб обґрунтувати необхідність активної участі людини в реалізації Божого промислу. Румі пояснював поєднання фаталізму із виявленням волі людини так , що Бог створивши людину певним чином, накреслив кордони її можливостей, в межах яких наштовхує її на виконання певних дій. Наприклад, якщо у людини є руки, значить Бог хоче, щоб вона працювала. І це знак, який Всевишній дав людині. І тут не потрібно бути фаталістом , вважав Румі. Потрібно самому робити ту справу для якої Господь приготував людину.
Правильно себе поводити означає зробити свій вибір на користь істинного шляху. Поєднання фаталізму із волевиявленням дозволило суфізму допустити можливість вибору для людини між добром і злом, істиною і неправдою.
Бог якби дозволяє випробуванню прийти в життя людини , і по словам Румі виходить , що саме людина має право вибирати між добром і злом, які існують до її вибору і незалежно від нього.
Вклади в її (людини) руку меч,
І звільни її від безпорадності
Для того, щоб побачити ким стане:
Воїном чи грабіжником.
Цим також суфізм відрізнявся від традиційного ісламу. Посилаючись на Коран, у якому стверджується, що зло походить від людини, тоді як добро - від Аллаха. Послідовники суфізму вважають , що гріховність людини саме в тому, що вона не справляється зі світськими спокусами і не має достатньо великого бажання навернути себе на істинний шлях. Адже чого би був вартий вибір, якби не було спокус?
Таким чином, суфізм визнає, що шлях до удосконалення відкритий для кожного, але фактично здатні його подолати не всі .
Суфізмом були розроблені методи для досягнення духовного очищення. Перший етап шляху є власне, психотерапевтичним. Це спроба виправити найбільш грубі помилки в роботі психіки і більш проінформувати учня про себе самого. Підсвідомі пориви душі були під великою увагою наставників шляху. Серед методів, що використовували суфії, був й аналіз сновидінь. Другий етап шляху мав справи вже з більш тонкішими матеріями. Суфії рахують, що звичайна людина веде життя, яке подібне на сон. Вона не в змозі зосередитися на Бозі, її думки розлітаються, вона підвладна примітивним бажанням свого «Я». Як тільки людина перестає пам'ятати про реальність, тобто духовну сторону життя, вона одразу ж занурюється в звичайне існування з всіма його беззмістовними тривогами і марними надіями, які нікуди не приведуть.
Суфій і тасаввуф
Персидське слово «дервіш» ( по-арабськи «факір» ) - це синонім поняття «суфій». Воно означає «вбогий». Мова тут не йде про відсутність грошей - і бідність , і багатство для суфія рівноцінні. Дервіш іде по шляху духовної бідності: він убогий, так як він трудиться для Бога. Служіння Богу сприймається суфієм не заради нагороди в неземному світі і не із-за страху пекельних страждань. Єдина спрага суфія - це істина. «Якщо я служу Тобі тому, що боюся пекла ,то кинь мене до пекла. Якщо я служу Тобі в надії на рай, то залиш мене без раю.» (Рабійа) . Для зрілого суфія Бог - це не суддя, а друг, адже в справжній любові немає страху. Та досконалість і радість , яку релігія обіцяє віруючим у потойбічному житті , дервіш випробовує в цій :
Я - учень Майстра священного вогню,
То ж не сердься проповіднику на мене.
Цього він вже досяг у цьому світі,
Що лиш в майбутньому готується мені.
Досконала людина стає дзеркалом , що відображає реальність, не викривлюючи її . Досягнувши повного розчинення в Бозі, суфій може сміло сказати «Я є істина» (тобто «Я є Бог»)
Хоча існують розбіжності щодо самого терміну «суфій». На думку учених, слово походить від арабського «тасаввуф» , що означає «той ,хто очищує себе». А.Кримський вважав , що слово походить від арабського «суф» - вовна , груба вовняна тканина, з якої виготовлявся одяг суфіїв - хирка. Суфійська хирка переходила у спадок від наставника до найгіднішого духовного сина. Така передача хирки, яка нерідко нараховувала до сотні років, і складалася з одних латок - символ, що виявляє передачу духовної влади.
ЗІКР
Шлях до здобутку Божої істини, відкриттів, відчуттів триває все життя суфія, і веде його по цьому шляху складний обряд, що отримав назву ,,зікр'', тобто була розроблена методика підтримання «пробудження». Одним із аспектів цього методу є техніка постійного нагадування імені Бога. Ця техніка зовсім не подібна до молитов , які практикують християнські подвижники . Компонентами суфійського методу пізнання є медитація , контроль за диханням , особлива техніка споглядання і роздумів , спеціальні рухи тіла , зафіксовані позиції , та інше. В перекладі з арабської це слово значить «нагадування» , «згадування» , «пам'ять». Основою обряду є повторення імені Аллаха - в різних кількостях і відношеннях , в різній послідовності , в русі або нерухомості , як встановлено членами того чи іншого суфійського братства чи ордену, як їх ще називають. Необхідність зікру прийшла з Корану (33:41) і повторяється в багатьох сурах : в сурі 2 (аят 153), 7 (аят 205), 13 (аят 28).
«О! Ті ,що увірували! Згадуйте Аллаха часто і прославляйте його зранку і ввечері». Основним мотивом , яким керувались учасники зікру була любов до Бога . З виникненням в кінці XII-XIVстоліттях суфійських братств був розроблений ритуал зікру . Шейх (керівник суфійського братства) складав учням його правила. А саме організатором релігійного обряду був халіф (послідовник) - представник шейха.
Головною формулою зікру були слова: «Ла-іллах-ілл-Аллах» ( «Немає Бога крім Аллаха»). Усі суфії у всьому світі проговорюють її багаторазово і кожного дня.
Ось як це роблять члени братства Німатуллахи . Суфій сидить,або схрестивши ноги , або на п'ятах , поклавши праву руку на ліве стегно , а лівою рукою охопивши праве зап'ястя . І ця поза не є випадковою , - в ній руки і ноги утворюють «Ла» - це заперечена частка в арабській мові - так суфій показує не існування свого «Я» на шляху до Всевишнього . Його руки в цій позиції означають ножиці , що символізує зречення свого «я» , відмову від пристрасті до свого обмеженого земного існування. Під словом «іллах» суфій описує головою і шиєю півколо в правий бік . Цим рухом він виражає відмова від «того що не є Богом» . Зі словами «ілл-Аллах» суфій здійснює такий же рух в лівий бік і це означає існування вічної , всеосяжної , необхідної реальності Бога . Багатократне ритмічне повторення цих рухів і проголошення слів , що мають містичний характер і вводить суфія в необхідний йому стан…
По іншому проходить зікр у суфіїв кадірійського тарікату (орден Кадірійа ) . Це голосне радіння , хвала Богу , що супроводжується колективними рухами , що ведуть людей в стан релігійного екстазу. Групи суфіїв цього напрямку звичайно збираються в чиємусь домі чи в дворі. Вони встають щільно один до одного тісним колом. Рахується що простір всередині кола зразу стає святим місцем., куди спускається «барана» - Божа мудрість. Дзвінким голосом за вказівкою керівника обряду один із суфіїв протяжно і повільно говорить «Ла-ілла-ілл-Аллах», решта повторюють за ним. Від того хто заспівує залежить багато - він задає тон , його голос повинен викликати в учасників обряду самозабуття , що веде до духовного блаженства. Розхитуючись на місці , в такт пісні учасники зікру плескають в долоні . Повільним кроком починають повільний рух по колу, що супроводжується ритмічним плесканням в долоні. Цей рух поступово переходить в біг, а біг все прискорюється. При цьому всі дружно в єдиному ритмі повторюють словосполучення «уллох-уллох».
Під час бігу , який весь час прискорюється , крім цих словосполучень промовляються й інші, які хвалять добрі справи шейха , його святість і зв'язок з Божественним духом . Виконуючи цей зікр, його учасники, по їх власних свідченнях , повністю відрікаються від свого «Я», від земних проблем і хвилювань; їх душі наповнюються містичним передчуттям невідомого стану і серця ніби стають м'якими під проміннями Божого світла. Завершується обряд довгою молитвою-зверненням до Аллаха , в якій всі просять Бога щоб Він дарував шейху право спасіння і заступництва в день страшного суду; прощення гріхів померлим родичам і близьким; про те щоб остеріг тих, хто молиться проти неправедних доріг .
Частина послідовників кадірійського шляху частково перемінили стиль зікру, доповнивши його музикою: у зікрі використовують барабан, скрипку, та інші інструменти.
Задовго до цих суфіїв музику в зікр ввів Джалаладдін Румі, оскільки він рахував, що немає кращого від музики засобу для досягнення миру і гармонії всередині себе самих. Адже музика - вища насолода, її вплив незрівняний , вона вказує шлях до Бога.
Музика ввійшла в ритуал зікру не зразу і не просто. Хоча в Корані немає заборони на музику, проте в ісламі про неї велись серйозні суперечки. В Хадісах (оповідання про життя Мухамеда та його вислови ) музика ввійшла в розділ «харам» - тобто заборонено. А спів ніколи і ніхто не забороняв. Врешті решт факіри - законодавці прийшли до такого висновку : цілком допустимо слухати музичні інструменти, якщо вони не використовуються для розваг і якщо це не призведе розум до гріховності.
Суперечки суперечками, а музика незалежно від них поступово узаконилась як необхідний елемент зікру. І музика, і спів в зікрах різних братств звучить по-різному.
В багатьох орденах регулярний зікр виконувався колективно, обов'язково по п'ятницях і в умисно помічені дні мусульманського календаря. Він починається з обов'язкової молитви, в якій можуть бути різні прийоми.
СВІТОГЛЯД РУМІ.
Як і всі суфійські вчителі, Румі частково пристосовує це послання до того ж оточення, в якому він працює. Повідомляється, що він ввів танці і кругові рухи в якості вправ для своїх учнів із-за флегматичності населення Конії. В своїй системі навчання Румі використовував пояснення і інтелектуальні вправи, роздуми і медитацію, діяльність і бездіяльність. Поєднання духовної активності дервішів, що обертаються навколо себе в танці з рухами тіла, під акомпанемент сопілки, є результатом особливого методу , винайденого для того , щоб допомогти шукачу досягнути гармонії з містичною хвилею і з її допомогою змінити себе.
Румі пише : «Молитва володіє формою, звуковим вираженням і фізичною реальністю. Все, що може бути названо словом, має і фізичний еквівалент , а кожній думці відповідає певна дія. Однією з його істинно суфійських характеристик є те, що він майже за кожною людиною лишає шанс добитися успіху в справі виконання його призначення.
Румі перш за все починає говорити з своїми слухачами про релігію. Він підкреслює, що звичайний емоційний метод підходу до релігії, характерний для практичних інститутів, являється невірним. Розуміння приходить через любов, і його неможливо домогтися різними організаційними методами. Він говорить, що істинна релігія не має нічого спільного з уявленнями людей про неї. Звідси слідує , що вивчати догми цілком марно.
Румі занурюється ще глибше в збірник своїх висловів і думок під назвою «У ньому те, що в ньому» («Фіхі ма фіхі») , який являється своєрідним суфійським підручником. Він говорить, що людяність проходить через три стадії. На першій стадії вона поклоняється чому завгодно - чоловікові, жінці, грошам, дітям, землі чи камінню. Досягнувши деякого прогресу, вона починає поклонятися Богу. В епілозі людина вже не говорить « Я поклоняється Богу» або «Я не поклоняюсь Богу». Він досяг завершальної стадії.
Насправді людина не має тієї свободи, якою, як їй здається вона володіє. Перш за все їй потрібно відмовитися від переконання , що вона вже що-небудь розуміє , і намагатися наблизитися до істинного судження. Але людину переконали, що вона може все зрозуміти за допомогою одного і того ж засобу логічного мислення , і це переконання надзвичайно заважає їй.
«Якщо ви в своєму житті користуєтеся методами , за допомогою яких виховували вас самих , і дотримуєтесь тих методів тільки тому, що вони дісталися вам в спадок , ви ведете себе нелогічно».
Суфізм використовує термінологію звичайної релігії , але зовсім особливим способом, що завжди викликало гнів ханжей. Загалом суфії вважають , що віра любого релігійного вчителя, а особливо все його життя, символізує собою один із аспектів його шляху.
Він вказує на методи, за допомогою яких шукач може досягти завершеності і тієї досконалості, яка приходить через розуміння істинного змісту шляху Ісуса і Мухаммеда .
Саме так , коли суфій говорить Бог, він має на увазі не ту божественність, про яку думає людина, вихована в традиціях теології. Суфії рахують, що божественне пізнається тільки в результаті індивідуального досвіду. Це не означає , що суфії пропонують відмовитися від розвитку обдарування до логічного мислення. Румі пояснює, що здоровий глузд надто важливий, але він повинен знати своє місце. Якщо вам потрібна одежа ви направляєтеся до кравця . Розуміння підказує вам , якого кравця вам потрібно вибрати , але після цього розум відсторонюється. Вам доведеться повністю ввіритися вашому кравцю , тобто повірити в то , що він зробить все як потрібно. Хоча матеріаліст заявляє, що відкритий для того, що може повідомити йому містик , проте він не зможе повірити. Істина не має основи ні в реальності, ні в логіці. З цього слідує , що містик працює на різних рівнях , а матеріаліст - тільки на одному.
Однією з причин, чому суфії не проповідують своє вчення відкрито, є те , що релігійні люди або матеріалісти не зрозуміють їх : «Королівський сокіл сів на розвалини дому, де мешкали сови. Вони вирішили, що сокіл прилетів для того , щоб вигнати їх з оселі і самому заволодіти нею. Сокіл мовив: «Ці розвалини можуть здаватися прекрасною місцевістю для вас ,та я віддаю перевагу сидіти на руці Короля». Тут деякі сови закричали: «Не вірте йому , він лукавить, щоб украсти наш дім»».
Використання притч і ілюстрацій, подібних до цієї, дуже широко розповсюджені серед суфіїв, і Румі насправді був майстром алегорії.
Часто він різними способами виражає одну і ту ж думку, щоб вона глибше проникла в розум читача. Суфії рахують, що ідея може проникнути в закритий розум , тільки якщо вона буде виражена так , що їй вдасться проникнути скрізь завісу . Тільки любов є тією силою, якій належить підняти людину і все людство на рівень завершеності : «Людство відчуває свою недовершеність, томиться бажанням і прагне задовольнити свої бажання через різні види діяльності і амбіції. Але тільки в любові вона може знайти завершеність».
Кожен, хто здобув певного рівня спокуси в якомусь особистому плані, думає , що зможе знайти шлях до осяяння самостійно. Суфії заперечують це і запитують, яким способом людина може знати що-небудь, якщо вона не знає , що це таке? Румі пише : «Всі стали золотошукачами , але простолюдин , натрапивши на золото , не впізнав його. Якщо ви не вмієте розпізнавати золото - приєднуйтеся до мудреця». Часто проста людина, думаючи, що вже наближається до просвіти , бачить тільки її віддзеркалення. Світло може відбитися на стіні. Стіна в тому випадку, як привітна господарка, приймає в себе гостя. «Не прив'язуйся до цеглини, шукай вічне джерело».
«Для того , щоб нагріти воду , між нею і вогнем повинен бути посередник (посудина)».
Як може Шукач втілити в життя свою задачу і стати на перевірений шлях? Перш за все , він не повинен відмовлятися від життя і роботи в світі. Румі вчить , що не потрібно залишати роботу , так як «скарб, який ви шукаєте може дати вам тільки вона». Цим часто пояснюється те , що всі суфії повинні мати якийсь фах. Діяльність означає не просто працю, вона включає в себе і роботу над собою за допомогою якої людина досягає майстерності : «Завдяки присутності обізнаної людини вовна перетворюється в килим, а земля стає палацом. Присутність духовної людини веде до подібних змін».
Спочатку мудра людина ставить Шукача в позицію послідовника, але як тільки це стає допустимим , наставник відпускає учня , який від нині дістає мудру людину всередині себе і продовжує роботу над собою. В суфізмі , як і скрізь, можна зустріти немало обманних наставників.
Румі попереджає : «Не суди про суфіїв по тим ознакам , які видимі, друг мій. До яких пір ти будеш , уподібнюватися дитині: тягнутися за горіхами і родзинками?». Неправдивий вчитель буде приділяти більшу увагу зовнішнім речам: він знає , як впевнити Шукача в тому , що він велика людина, що він в усьому розуміється і може відкрити йому великі таємниці. В суфія є свої таємниці, але він повинен зробити так , щоб вони розвивались в самому учневі. Суфізм - це те, що стається з людиною , а не те , що йому дадуть. Неправдивий вчитель буде весь час пориватися вдержувати біля себе своїх послідовників, він ніколи не скаже їм, що вони проходять підготовку, яка повинна закінчитися якомога швидше, щоб вони самі змогли випробувати свій розвиток і продовжувати свій шлях як повноцінні люди.
Румі звертається до схоласта , теолога і послідовника неправдивого вчителя: « Коли ви перестанете поклонятися глеку і любити його? Коли ви почнете шукати воду?». Внутрішнє - це те, на чому будують свої судження люди. «Потрібно пам'ятати різницю між кольором вина і кольором келиха».
Суфій повинен підтримувати процес саморозвитку, не пропускаючи жодних деталей, інакше просте зосередження на чомусь приведе до порушення рівноваги, а пізніше - до краху. Різні люди розвиваються з різною швидкістю. Румі говорить , що одні розуміють все, прочитавши лише сторінку. Інші все зрозуміють, якщо опиняться учасниками події. Здібність до розуміння розвивається паралельно духовному розвитку людини.
Суфії вважають , що все , що ми бачимо відчуваємо і переживаємо в звичайному житті, являється всього-лиш невеликою частиною великого цілого. Деяких вимірів ми можемо досягнути тільки в результаті зусилля. Вони реальні , як реальна підводна частина айсберга. Прихована реальність значно прекрасніша за всі самі сміливі припущення про неї.
Румі говорить, що життя потрібно роздивлятися одночасно як ціле і як якусь окрему частину. Досягнення гармонії з цілим, тобто з різнобічною діяльністю життя, є досить важливим на шляху до осяяння.
Поступово, по мірі того як суфій нагромаджує все більше досвіду, він починає зумовлювати своє мислення відповідно з цим спрямуванням. Є час збирати і час розкидати.
Румі вчить , що насправді люди самі не знають , чого вони хочуть. Їхня внутрішня спрага пробуджується в сотнях бажань, які вони вважають своїми потребами. Як показує досвід , ці бажання не відбивають того , що їм насправді хочеться, тому що після їхнього здійснення спрага все-таки залишається.
Суфій спочатку розвиває в собі здібність відмовитись , потім здібність переживати предмет, що розглядається, а не тільки дивитися на нього з боку. Щоб зробити це вчитель радить йому роздумувати над словами Румі: «Коли голодний і ситий дивляться на кусок хліба, вони бачать різні речі»,
Якщо людина незріла, то на неї мають вплив її власні принципи, і вона не може надіятися на перемога. Румі концентрує увагу на необхідності розвитку певного контролю, тобто такого контролю, який досягається через досвід, а не через звичайні теорії добра і зла, правильного і неправильного.
За допомогою вправ учень розвиває в собі здібність бачити речі по-новому. В будь-якій ситуації він починає вести себе і реагувати по-іншому, не так, як йому було звично раніше. Тепер він досягає більш глибокий зміст, наприклад таких порад: «Бережіть перлину, а не раковину», «Не в кожній раковині можна знайти перлину», «Гора на багато разів більша рубіна». Те, що здається звичайній людині майже банально , нехай навіть це звучить як прописна істина , раптом стає повним сенсу для суфія . Те, що може здаватися звичайній людині каменем , говорить Румі, розгортаючи цю тему, для того, хто пізнав являється перлиною.
Якщо Шукач підходить до роботи по-творчому , він зможе досягнути щаблини, на якій його інколи буде навідувати натхнення , але не увесь час. Якщо він під переживаннями самозабуття виявить, що радісне, повне змісту відчуття повноти приходить ненадовго і не підлегле контролю. Таємниця захищає себе: «Роздумуй про духовність скільки хочеш - вона обійде тебе , якщо ти її недостойний . Пиши про неї, пишайся нею - вона не принесе тобі ніякої користі і «полетить» від тебе. Але якщо духовність побачить твоє зосередження , то подібно прирученому птаху , сяде на твою розкриту долоню. Хіба павич сяде в непідходящому місці?» тільки опинившись за межами тієї стадії, суфій зможе передати дещо іншим з таємниць Шляху. Якщо він захоче зробити це раніше , «птах полетить».
Румі відмічає, що сітка, якою є ваш розум не дуже міцна.
З народженням в людині внутрішнього життя , починають працювати п'ять внутрішніх відчуттів. Малопомітна їжа, про яку говорить Румі, починає проявляти свої поживні властивості. При цьому людина може бути підконтрольною перемінам настрою.
Коли суфій отримає особливу проникливість , яка ототожнюється з розвитком нехибної інтуїції , він починає настільки відчувати знання, що здатен, наприклад, при читанні книги відрізняти істину від вигадки, реальний задум автора від інших елементів. Подібна здатність має погрозу, перш за все для імітаторів, які називають себе суфіями, так як справжній суфій бачить все наскрізь.
Розуміння істинного змісту нез'ясованих подій в світі являється ще одним результатом суфійського розвитку. Чому, наприклад, певні стадії містичної підготовки займають у одних людей більше часу, ніж у інших, хоча останні виконують всі накази більш недбало? Румі ілюструє досягнення одного із аспектів життя, який затуманює всю повноту проявлення дійсності і малює перед нами невірну картину цілого. «Двоє бідних підійшли до дверей дому. Одному відразу дали кусок хліба, і він пішов. Другого заставили чекати. Чому? Перший бідний не дуже сподобався господарям і отримав шматок черствого хліба. Другий повинен був почекати, поки для нього спечуть свіжий хліб». Ця розповідь ілюструє думку, яка часто з'являється в суфійському вченні: в кожній події присутній хоча би один невідомий момент. Тому не дивно, що серед непосвячених розвивається і розширюється, подібно буряну, «зашорене» бачення. Все життя і творіння сприймаються посвяченими в якомусь новому світлі - в повноті. Суть його полягає в злитті з Богом через любов, а це потребує, насамперед, любові до всього сущого.
Самі суфії вважають, що їхній рух являє собою давне духовне братство, походження якого ніколи не було встановлено або датоване. Воно існувало давно, ще задовго до виникнення ісламу. «У суфізмі немає і ніколи не було початку, він ніколи не виникав як історичне явище, він існував вічно, тому що світло завжди було зовнішньою сутністю людини. Суфізм практикувався завжди, а його провісниками були люди серця, тому він належить майстрам - фундаторам ,як і усім іншим.
Згодом там, де поширився суфізм, виникли його численні течії і школи зі своїм езотеричним знанням, ритуалами, методами досягнення необхідних станів. Так з'явилися різноманітні суфійські братерства - ордени. Тому суфізм і не піддається опису як єдине ціле.
Людина, що досягла стану суфія, повертається у світ і живе в ньому згідно своєї життєвої школи і духовному образу. Вважається, що ця досконала людина вносить світло в життя.
У суфізмі єдиний доступний людині засіб домогтися довершеності - це очистити себе. Період навчання під керівництвом майстра відомий під назвою «таріккат» - шлях. Суфії вважають, що шлях до досконалості неминуче повинен відбуватися під керівництвом наставника, базуючись на священних текстах: «…безумовно, ти ведеш на прямий шлях» (6, 42:52).
Між майстром і учнем існує певна взаємодія, що навряд чи могла б існувати, якби не було майстра. Суфії вважають, що для того, щоб слова, дії і співробітництво стали істинно суфійськими, потрібна наявність трьох речей: майстра, учня і суспільства або школи, про які говорив у своїх віршах видатний Румі: «Науку пізнаєш за допомогою слів, мистецтво - за допомогою практики, а відчуженість пізнається в компанії» (7, 76).
Функція майстра полягає в тому, щоб підготувати розум шукача до усвідомлення свого призначення. Він спрямовує учня на красоту, благо і досконалість, спонукає його домагатися оволодіння цими навиками навіки. Для того, щоб домогтися цього, учень повинен розуміти, в якій мірі його звичайне мислення скуте різноманітними здогадами. Поки учень не розуміє цього, він не зможе досягти істинного розуміння. Зв'язок між майстром і учнем у суфізмі неможливо зрозуміти у відриві від самого вчення.
Суфійські наставники, на відміну від вчителя навчальних дисциплін, не мають ніякої задачі, у звичайному розумінні цього слова. Його завдання полягає в тому, щоб бути самим собою. Суфії вважають, що «суфійський наставник має внутрішню сталість. …людина, що може змінюватися під впливом тимчасових проявів свого характеру, не може бути вчителем» (2, 95). Той, хто по-різному поводиться у власній кімнаті і вдома , хто має фахове відношення або застосовує так званий особливий підхід, на думку суфійських лідерів, не є суфієм.
Під керівництвом наставника в суфізмі учень, виконуючи свої обов'язки стосовно тарікату, поступово визволяється з-під тиску психологічних конфліктів. Його тваринні нахили (схильність душі до пристрастей) зазнають змін, а енергія, що служила поживою для пристрастей, стає засобом полірування дзеркала серця і відчиняє шлях осяянню духу. Таким чином, на кінцевій стадії навчання учень очищується від своїх низьких якостей і перетворює їх у Божественні.
Входження на шлях учнівства у суфізмі розглядається як друге народження; як підтвердження посилаються на слова Ісуса «Істинно, істинно говорю тобі : якщо хто не народиться з вищої волі, не може побачити Царства Божого» (9, Іоанн 3:3) . З погляду суфізму, кожна людина повинна пройти через два народження. Перше - народження в цьому світі; друге ж, набагато важче, полягає в залишенні цього світу і залученні до світу любові, відданості і єдності.
Для суфіїв відчуженість є всього лише одним з аспектів динамічного взаємо обміну. Згідно навчання суфізму, інтелектуальна відчуженість корисна тільки у випадку, якщо вона допомагає людині розвиватися шляхом духовності. Але вона допомагає людині розвиватися шляхом духовності. Але вона не може бути кінцевою метою. Суфійська мораль відчуженості багато в чому відрізняється від моралі аскета. Аскет заперечує світ, він не робить нічого, що приносить людині задоволення; суфій думає, що все у світі створене для нього і тому немає ніякої необхідності покидати цей світ і відносити із собою бажання, що не збуваються. Але в той же час він не залежить ні від речей, ні від бажань - він є вільним від них. Він не йде в гори в пошуках самоти, від живе у світі. Він може піти в гори, якщо захоче, проте нічого в горах не спроможне утримати його навіки. Наскільки простіше бути релігійним і духовним у гірській печері, ніж у світі!
Суфійський метод навчання охоплює широку область, звертаючи увагу учня на необхідних темах і практикуючи цілий комплекс видів діяльності. Наставник намагається зробити доступним для учня матеріали, що допоможуть розвитку його свідомості. Його методи навіть можуть видатися руйнівними, але насправді - як відзначають суфії - вони є «дійсно такими, що відновлюють». Саме це й мав на увазі Джелаляддін Румі, коли говорив, що «для того, щоб знайти скарб, потрібно зруйнувати будинок» (7, 110). Тут Румі розуміє, що скарб буде нагородою за руйнацію будинку.
Таким чином, суфійський наставник, що є «проводирем, мудрецем і тому подібне», займається діяльністю, яку можна вважати багатофункціональною. Як керівник він указує шлях, але йти по ньому шукач повинен самостійно. Як філософ він любить мудрість, у кращому розумінні цього слова. Проте любов для нього означає діяльність, а не просто насолоду. Як друг він є братом і порадником, він заохочує шукача і допомагає йому сформувати свою точку зору. Наставник робить величезний вплив на формування поглядів учня завдяки спроможності довідуватися про потреби іншого.
Програма духовного Шляху починається з усунення в учня психічних «вузлів», комплексів і схильностей, пов'язаних із мирськими пристрастями .Через деякий час він знаходить психічну рівновагу і моральне здоров'я. Суфій вчить рівновазі за допомогою поз і прямування, що містить у собі контроль над діями і діяльністю тіла за допомогою концентрації і медитації.
Для того, щоб направити духовний розвиток учня, майстер контролює усе його поводження аж до тонких подробиць. Суфійський майстер є сполучною ланкою між учнем і його метою.
З оцінки суфізму, життя в гармонії з суспільством - це найболючіша форма аскети та умертвіння плоті. Звідсіля витікає, що для прочанина недостатньо одного лише духовного шляху. Щоб досягти завершеності, він повинен вміти також пристосуватися до суспільства і жити у злагоді з ним. Йому слід не тільки служити іншим, але й ніколи не мати відчуття, що його турбують, і не дратуватися в спілкуванні з іншими людьми. Наставника називають мудрим, той, що все знає І нарешті, незважаючи на багатогранність суфізму, одна особливість залишається загальною для всіх суфійських шкіл, що полягає в тлумаченні принципу і суфійського ідеалу любові. Суть його полягає в злитті з Богом через любов, а це потребує, насамперед, любові один до одного і до всього сущого.
2. ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА
Григорій Савич Сковорода народився 22 листопада за Юліанським і 3 грудня за Григоріанським календарем 1722року в українській козацькій сімї в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині. По закінченні сільської школи, де він навчився читати, писати, рахувати, а також оволодів мистецтвом церковного співу, батько послав його до Києва, де він 1734 р. вступив до Могилянської академії, що була побудована на зразок єзуїтських колегіумів і як вища теологічна школа давала не лише духовну освіту, а й забезпечувала здобуття належного рівня світських знань для селянської і шляхетської молоді країни. Викладання у Києві велося латинською мовою.
Тут він здобув ґрунтовні знання у галузі античної, середньовічної і новітньої філософії та літератури. Не завершивши у Могилянській академії своєї філософської і теологічної освіти, Сковорода пішов з останнього теологічного класу і подався за кордон з метою «видеть чужие края». Сковорода вирушив до Буди, Братислави і Відня. Ймовірно, він побував також в Італії та Німеччині. Через два з половиною роки повернувся в Україну і в 1751 році почав викладати поетику у Переяславському колегіумі. Тут він написав свій перший вірш «Рассуждение о поєзии и руководство к искуству оной».
Винятковий педагогічний хист Сковороди виявився під час його викладацької діяльності. Про новий метод навчання повідомляє Ковалинський: «Сковорода начал больше возделывать сердце молодого воспитанника своего и, разсматривая природныя склонности его, помогать только природе в ращении направлением легким, нежным, нечувствительным, а не безвременно обременять разум его науками». Цей новий метод виховання, а також своєрідне розуміння проблем поетичного мистецтва скоро спричинилися до ускладнень стосунків Сковороди з начальством і його звільнення. Залишивши Переяслав, він зупиняється поблизу у Кав раї і стає там домашнім вчителем у родині поміщика Омари. Однак через кілька місяців він втратив і це місце. Подорожує до Москви, де тамтешня теологічна академія докладає зусиль з метою прихилити його до викладацької діяльності. Після цього повернувся в Україну, де він у Кав раї знову посів місце домашнього вчителя.
З повідомлення про звільнення у Переяславі для Сковороди почався час тяжких роздумів і випробувань, що привели його до рішучого повороту у житті.
1759р. Сковорода стає вчителем поетики у Харківському колегіумі; Сковорода жив, як справжній чернець, але він не хотів належати до чернецтва і негативно ставився до відповідних зовнішніх атрибутів.
Через рік Сковорода знову повертається до Харкова, де у колегіумі викладає грецьку мову. Знайомиться з Ковалинським, який незабаром стає його учнем і другом. 1764р. вони обидва подорожують до Києва, де ченці відомої Печерської лаври роблять спробу умовити Сковороду вступити до них у монастир. Повернувшись до Харкова, сковорода більше не поновлює своєї викладацької діяльності. У 1766 році відбулася зустріч з посланцем Катерини ІІ, яка виявила бажання бачити його біля себе у ролі придворного філософа. 1769 р. у Харківському колегіумі виникла конфліктна ситуація із шкільною інспекцією, і Сковорода остаточно відмовився від своєї академічної викладацької діяльності, з того часу надавши перевагу мандрівному житті.
1770р. з ним трапився випадок, що глибоко вразив його і мав вирішальний вплив на його подальше життя. Ковалинський передавав враження Сковороди у його біографії: «встав рано, пошел я в сад прогуляться. Перове ощущение , которое осязял я серцем моим, была некая развязанность, свобода, бодрость, надежда с исполнением. Введя в сие расположение духа всю волю и все желания мои, почувствовал я внутрь себя чрезвычайное движение, которое преисполняло меня силы непонятной. Мгновенно излияние некое сладчайшее наполнило душу мою от котораго вся внутренняя моя возгорелась огнем».
ФІЛОСОФІЯ СКОВОРОДИ
Класична українська філософія, з одного боку, починається із Г.Сковороди, який має таке саме значення для української культури й філософії, як І.Кант - для німецької.
«Весь світ, - наголошує Г.Сковорода, - складається з двох натур: одна видима, друга невидима. Видима називається створіння, а невидима - Бог. Ця невидима натура або Бог, всі створіння пронизує й утримує, скрізь і завжди був, є й буде». Проблема Бога нерозривно пов'язана з проблемою тлумачення Біблії.
Другий метод тлумачення біблійних текстів належить Сковороді. У своєму методі він ототожнює Біблію з людиною. «Як людина, говорять, складається з тіла, душі й Духа, - пише він, так і Писання, дане божественною щедрістю для спасіння людей, також складається з тіла, душі й Духа». Звідси и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.