На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


магистерская работа Конкурентоспроможнсть, її сутнсть, проблеми та механзм реалзацї. Дослдження внутршнього та зовншнього ринку на приклад ресторану Тернопль. Стратегя пдвищення та прогнозування конкурентоспроможност пдприємства громадського харчування.

Информация:

Тип работы: магистерская работа. Предмет: Маркетинг. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1 КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ: СУТНІСТЬ, ПРОБЛЕМИ, МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ
Взаємозв'язок менеджменту і маркетингу, їх вплив на ринок
Вихід на світовий ринок
Міжнародна конкурентоспроможність країни: поняття, основні складові та джерела
Національне регулювання зовнішньої торгівлі як механізм забезпечення конкурентоспроможності
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО РИНКУ РЕСТОРАНУ „ТЕРНОПІЛЬ”
2.1 Характеристика об'єкту дослідження
2.2 Характеристика організаційно-управлінської системи підприємства громадського харчування
2.3 Аналіз та оцінка організаційно-технічного і технологічного рівня торгово-виробничої системи ресторану „Тернопіль"
2.4 Характеристика асортименту продукції та послуг підприємства громадського харчування
2.5 Управління якістю продукції та послуг у ресторані „Тернопіль"
2.6 Аналіз структурно-технологічної схеми виробничого процесу та оцінка організаційно-технічного рівня виробництва
2.7 Аналіз процесу обслуговування в підприємстві громадського харчування
2.8 Оцінка ефективності використання ресурсів ресторану „Тернопіль" та його підрозділів
2.9 Аналіз структури товарообороту, продукції власного виробництва та послуг
2.2.1 Основні фонди ресторану „Тернопіль" та їх використання
2.2.2 Аналіз використання трудових ресурсів (персоналу) підприємства громадського харчування
2.2.3 Аналіз витрат на виробництво, реалізацію та організацію споживання в ресторані „Тернопіль"
2.2.4 Собівартість продукції та послуг підприємства громадського харчування
2.2.5 Оцінка результативності роботи ресторану „Тернопіль”
2.2.6 Дослідження регіонального ринку продукції та послуг громадського харчування
2.2.7 Виявляння платоспроможного попиту на продукцію та послуги ресторану „Тернопіль" та оцінки їх якості 66
2.2.8 Аналіз конкурентного середовища підприємства громадського харчування
2.2.9 Визначення місця ресторану „Тернопіль" на ринку товарів і послуг громадського харчування
2.3.1 Вплив макросередовища на діяльність ресторану „Тернопіль”
РОЗДІЛ 3 СТРАТЕГІЯ ПІДВИЩЕННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ
3.1 Стратегія підвищення конкурентоспроможності ресторану „Тернопіль"
3.2 Визначення асортименту продукції та послуг на основі вивчення потреб споживачів
3.3 Удосконалення способів технологічної обробки сировини
3.4 Створення комплексної системи управління якістю продукції, послугами і працею персоналу ресторану „Тернопіль"
3.5 Прогнозування конкурентоспроможності підприємства громадського харчування
3.7 Визначення витрат виробництва і обігу
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
ДОДАТКИ
АНТОНАЦІЯ
ВСТУП

Дослідження ринку - це знаряддя. Як будь-яке інше знаряддя, воно допомагає краще виконувати роботу. В підприємницькій діяльності їх мета допомагати приймати найкращі рішення. Нерідко здійснення підприємницького задуму без маркетингових досліджень буває успішним. У таких випадках керуються інтуїцією, внутрішнім голосом чи просто розраховують на щасливий випадок. Це один з можливих способів підприємницької діяльності, але далеко не найкращий. Вас хвалитимуть за вдалі рішення, доки справи йдуть добре, але ситуація може змінитися.
Клайва Синклера вважали зразковим підприємцем, доки його компанія процвітала. Коли ж він зіткнувся з проблемами збуту електромобілів та комп'ютерів, експерти звинуватили Його в тому, що не було здійснене дослідження ринку. І вони мали рацію, принаймні частково. Перед Клайвом Синклером стояло одне з найважчих завдань - прогнозувати поведінку людей у цілком незвичній для них ситуації. У прогнозі він поклався на власні припущення - і помилився. Після ретроспективного аналізу з'ясувалось, що його ідея електромобіля з відкритим верхом, максимальною швидкістю 24 км за годину та малим пробігом без до зарядки мала малі шанси на успіх. Додайте до цього вихід з цим автомобілем на ринок серед зими та труднощі із забезпеченням якості, і ви зрозумієте причину провалу.
Об'єкт дослідження - ресторан „Тернопіль" ТОВ „Тернопіль -готель".
Предмет дослідження - аналіз та способи підвищення конкурентоспроможності товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Мета досліджень ринку - знизити ризик у прийнятті ділових рішень. Самі вони не дають їх готовими, але забезпечують найкращі можливості, щоб обрати правильний спосіб дій. При професійному підході до прийняття рішень важливу роль відіграє інформація. Вона дозволяє визначити життєздатність ідеї та радить, як зробити вдалий вибір.
Як згадувалося, дослідження ринку відіграють важливу роль у професійному прийнятті рішень - сьогодні більше, ніж будь-коли в минулому. Зміни відбуваються блискавично. Продукція виходить на ринок швидше, ніж колись, і так само швидко виходить з моди. У 1950-х роках кількість та асортимент товарів і матеріалів були настільки обмеженими, що продавці займалися не стільки їх продажем, скільки розподілом між клієнтами. Конкуренція була рідкісним явищем, а якість часто незадовільною.
У 1970-х та 1980-х роках економічний ріст сповільнився. Перше підвищення цін на нафту у 1972 році (внаслідок арабо-ізраїльських війн) та наступні підвищення в кінці 70-х призвели до економічного спаду в усьому західному світі. Щоб вижити, компанії були змушені більше уваги спрямовувати на підвищення ефективності, якості продукції та задоволення запитів споживачці, у цих умовах особливої ваги набули маркетингові дослідження.
Існує три важливі напрямки застосування таких досліджень у будь-якому підприємстві - від одноособового крамаря до міжнародних корпорацій.
Визначення цілей. Дослідження ринку часто використовуються для орієнтування, 3 їх допомогою можна оцінити обсяг ринку і на цій основі встановити завдання щодо розширення підприємства, визначити потенційних покупців і сформувати план продажу.
Вирішення проблем. Дослідження ринку можна використовувати як метод аналізу, щоб показати, чому компанія не має прибутків, чому вона втрачає свою частку ринку і що можна зробити, щоб виправити таке становище.
Сприяння розвиткові підприємства. Дослідження ринку показують, чому споживачі вибирають той чи інший продукт і як здійснюється вибір. Тому їх можна використовувати для визначення стратегії збільшення продажу, досягнення вигіднішого рівня цін, подолання конкуренції.
РОЗДІЛ 1 КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ: СУТНІСТЬ, ПРОБЛЕМИ, МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

1.1 Взаємозв'язок менеджменту і маркетингу, їх вплив на ринок

Оскільки діяльність кожного підприємства в умовах ринку визначається ринком, то важливою функцією менеджменту є організація системи маркетингу.
Гостра необхідність використання в управлінні підприємством нового і незвичного для нас інструменту - маркетингу - одна з істотних рис формування ринкових відносин на рівні первинної ланки економіки. Забезпечення сталих позицій підприємства в умовах ринку передбачає, по-перше, вишукування нових ринкових можливостей, тобто виготовлення нових видів продукції та послуг, завоювання нових ринків, що досягається за допомогою маркетингу; по друге, ефективне функціонування підприємства, що зв'язано з особливим типом ринкового управління менеджментом. Таким чином, менеджмент і маркетинг тісно зв'язані між собою і тільки в тісній взаємодії можуть забезпечити конкурентоспроможність підприємства з умовах ринкової економіки.
Поняття „маркетинг" довгі десятиліття вважалося атрибутом капіталістичної економіки. Так було доти, доки підприємствам не доводилося особливо турбуватися про те, що виробляти, де продавати товари, за якою ціною, коли починати випуск нових виробів та ін. Усі перелічені питання розв'язувалися в центральних планових і галузевих органах, а підприємству треба було лише найкраще виконати вказані завдання. І це було зручно: ні для кого ніякого ризику. Однак для того, щоб усі підприємства могли існувати, доводилося забирати частину доходу у підприємств, що добре працюють, і віддавати збитковим або малорентабельним. Певною мірою це зберігається і сьогодні там, де діє державне замовлення.
Зовсім інша справа в умовах ринку, Тут кожне підприємство самостійно вирішує всі питання своєї комерційної діяльності. Тепер прорахунки неприпустимі. По-перше, їх не можна списати на держплан і міністерство, на допомогу яких не можна розраховувати. По-друге, і це головне, якщо виробляти продукцію без глибокого знання потреб, вимог ринку, то вона може бути нереалізованою і за низькою, навіть збитковою ціною. У цьому випадку багатотисячний колектив може залишатися не тільки без премії, а й без заробітної плати.
Отже, в умовах ринку планова робота на підприємствах орієнтується не на доведені зверху цифри, а на глибоке вивчення ринку, чітке визначення кола споживачів, задоволення замовлень яких є найефективнішим способом забезпечення благополуччя «колективу. Зазначені зміни і становлять суть повороту від „виконавського планування" на підприємстві до маркетингу.
Усе це - свідчення того, що й на підприємствах нашої країни маркетингова діяльність існує не перший рік. А в умовах ринкової конкуренції без такої діяльності не зможе обходитися жодне підприємство.
Слід враховувати широкі можливості маркетингу в активному впливі на ринок, формуванні нових потреб, розширенні ринків збуту та ін. У цій якості маркетинг виявляється дуже тісно зв'язаним з мерчендайзингом, тобто стимулюванням діяльності у сфері торгівлі як способу просування товарів до споживача. При цьому можуть використовуватися два види маркетингових інструментів:
Усі види матеріалів реклами на місці продажу, що передаються виготовлювачем товару збутовій мережі з метою нагадати покупцю інформацію про товар рекламодавця у момент його вибору. Крім того, рекламодавець вживає різних заходів для спонукання роздрібного торговця виставити ці засоби реклами у торговельному приміщенні. Різноманітний досвід такої роботи мають телевізійні підприємства України, насамперед об'єднання „Електрон" (м. Львів).
Прийоми спонукання зробити, покупку у вигляді премій, роздачі дрібних сувенірів (календарі, кулькові ручки та ін.) а фірмовими знаками, різних знижок, безплатної роздачі різних упаковок та інших предметів. По суті, це одна з форм зниження цін як для покупця, так і для торгівця з метою утримати споживача в сфері дії виробника.
Зрозуміло, до використання маркетингу підприємство спонукатиме насамперед ринкове середовище і правове забезпечення ринкових відносин. Закон України встановлює самостійність у плануванні своєї діяльності та визначенні перспектив розвитку, виходячи з попиту на продукцію, що виготовляється, роботи і послуги, що передбачає використання різних інструментів маркетингу. Звичайно, і склад елементів маркетингу може бути різним для різних підприємств. Однак узагальнення господарської практики дає змогу виділяти такі ланки процесу управління маркетингом:
аналіз ринкових можливостей: маркетингові дослідження, маркетингова інформація, маркетингове середовище, ринки;
відбір цільових ринків: заміри обсягів попиту, сегментувався ринку, вибір цільових сегментів, позиціювання товарів на ринку;
розробка комплексу маркетингу: розробка товару, встановлена цін на товари, методи поширення товарів, стимулювання збуту;
управління маркетингом: стратегічне планування, організація, контроль, аналіз результатів, регулювання.
Маркетингова діяльність органічно зв'язана з життєвим циклом товару, тобто сукупністю різних фаз створення і просування товару на ринку, що періодично послідовно повторюються: створення нового товару, впровадження (поява на ринку), зростання (збільшення обсягів продажів і прибутків), зрілість, насичення (досягнення піку і прибутку), спад і вихід з ринку.
Створення товару супроводжується виявленням потенційного попиту. На цьому етапі використовується так званий розвиваючий маркетинг, що дає можливість визначити, який саме товар може задовольнити потреби на якісно новому рівні або в нових галузях споживання.
На стадії впровадження торгівля звичайно збиткова. Обсяг продажів невеликий, а маркетингові витрати, особливо на рекламу, значні. У цьому випадку використовується стимулюючий маркетинг, який включає пропаганду переваг і якостей нового товару, зниження ціни, поліпшення сервісу.
Зростання обсягів продажів і прибутку є відображенням визнання товару покупцем. При цьому можливі різні співвідношення попиту і пропозиції. Якщо попит обганяє можливості виробництва, то виникає необхідність знизити його, не втрачаючи при цьому споживача. У цьому випадку використовується де маркетинг, зв'язаний з тимчасовим підвищенням цін, зменшенням інтенсивності реклами та ін.
Етап зрілості характеризується тим, що більшість покупців не тільки знає товар, а й придбала його. Тому темпи зростання продажу падають, хоча обсяг його зростає. Елементи маркетингової діяльності за ступенем впливу на обсяг продажу розташовуються в такому порядку: зниження ціни, інтенсифікація збуту, підвищення якості, вдосконалення сервісу.
Насичення означає, стабілізацію обсягів продажів, коли, незважаючи на
використання інструментів маркетингу, не вдається зміцнити позиції фірми на ринку. Прибуток у даний період нерідко зростає внаслідок витрат виробництва освоєної продукції. Якщо при цьому можливості пропозиції та попиту збалансовані, то використовується підтримуючий маркетинг, який спрямований на утримання позицій на ринку. Тут важливо не пропустити дії конкурентів, які можуть запропонувати споживачу аналогічні товари на вигідніших умовах. Служба маркетингу повинна проводити продуману політику цін, систематично перевіряти доцільність витрат на маркетингові операції.
На етапі насичення можлива ситуація, коли попит коливається, наприклад, при торгівлі сезонними товарами, або коли потреба в товарах змінюється відповідно до циклічних спадів виробництва. У цьому разі використовується синхромаркетинг, завданням якого є, по-перше, зведення до мінімуму коливань попиту, тобто зменшення максимуму попиту і збільшення його мінімуму за рахунок маркетингових засобів; по-друге, активний вплив на оперативне регулювання виробництва.
На етапі спаду відбувається різке зменшення обсягу продажів. Тут важливо визначити, з чим пов'язаний спад: чи справді завершується життєвий цикл товару або ж є невикористані можливості. У цьому випадку застосовується ремаркетинг, пов'язаний з пожвавленням попиту, яке часом навіть приводить до другого насичення. Можна надати товару властивостей ринкової новизни. Однак можливості ремаркетингу обмежені і треба шукати новий товар.
1.2 Вихід на світовий ринок

Залежно від характеру території ринків розрізняють „внутрішній" (на національному ринку) і міжнародний маркетинг. І хоча суть маркетингової діяльності залишається незмінною, особливості функціонування зарубіжних ринків і умови роботи на них надають міжнародному (експортному) маркетингу ряд особливостей, які слід враховувати вітчизняним підприємствам.
По-перше, для успішної діяльності на зовнішніх ринках необхідно докладати значніших і цілеспрямованих зусиль. Зарубіжні споживачі більш вимогливі до якості, асортименту товарів, їх сервісу, реклами та ін. У розвинутих країнах встановлено більш жорсткі стандарти, діють різноманітні нормативно правові акти, що зарегламентують показники експлуатації устаткування, використання товарів. Річ у тому, що в капіталістичних країнах здавна існує найгостріша конкуренція між фірмами, що виробляють однотипні товари. І для виходу на ці ринки доводиться виробляти ще більш якісні товари.
По-друге, дослідження зовнішніх ринків е складнішим, ніж внутрішніх. Адже наші підприємства не мають за рубежем надійних джерел маркетингової інформації, спеціалізованих фірм-консультантів та інших посередників. Це призводить до зниження якості одержуваної інформації, а в результаті й вироблювані товари далеко не завжди відповідають попиту зарубіжного споживача, прийнятим в інших країнах традиціям, національній специфіці та ін.
По-третє, міжнародний маркетинг, як правило, вимагає використання незвичних форм і методів управління, виключно гнучкого і творчого застосування різноманітних підходів до просування товарів на зарубіжних ринках. Ось лише деякі альтернативні підходи такого роду: підтримувати прямі зв'язки із зарубіжними покупцями або діяти через агентські фірми; вести експорт товарів чи ліцензій на право їх виробництва; використовувати лізинг (здачу товару в оренду) як засіб стимулювання експорту або обмежитися традиційним продажем товарів.
До цього слід додати складності транспортного забезпечення експортних поставок. Адже міжнародними договорами встановлено 14 способів розподілу обов'язків між продавцем і покупцем: „франко-завод", „франко-перевізник", „вільно у вагоні", „вільно вздовж борту судна" та ін. У кожному з них існує свій особливий порядок розподілу ризиків відповідальності за транспортований вантаж і розрахунки.
Існують три основних методи виходу на світовий товарний ринок.
Прямий метод пов'язаний з укладанням угод безпосередньо зі споживачем або виробником товару. При цьому здійснення зовнішньоторговельних операцій вітчизняними підприємствами й організаціями йде через власні зовнішньоторговельні фірми. Такий метод дає можливість нашим підприємствам безпосередньо перебувати на ринку, вивчати його особливості, запити покупців, удосконалювати як сам товар, так і форму торгівлі, сервісне обслуговування споживачів. Істотним є і зниження витрат маркетингової діяльності на суму комісійної винагороди посереднику. Зменшується ризик і залежність комерційних результатів від сумлінності посередницької організації.
Однак прямий метод виходу на ринок дуже складний і під силу далеко не всім організаціям. Адже прямий продаж неможливий без високої комерційної кваліфікації та багатого торговельного досвіду організації, яка його здійснює. У противному випадку неякісна маркетингова робота може звести нанівець усі зусилля підприємства по створенню конкурентоспроможних виробів.
Непрямий метод здійснюється через таких посередників:
- спеціалізовані зовнішньоторговельні об'єднання за договором постачання із зміною власника товару, за договором комісії без зміни власника до переходу товару до іноземного здійснюють багато великих компаній США, ряд добровільних фондів і федеральний уряд.
Цю обставину слід враховувати при виході наших підприємств на світові ринки, оскільки багато керівників зарубіжних фірм-конкурентів можуть спиратися на досвід американського менеджменту.
Стратегічний менеджмент - це, по суті, арсенал нових для нас управлінських інструментів, таких як сегментація ринку, виділення стратегічних зон господарювання, стратегічних господарських центрів та багато інших методів, які поки що зовсім невідомі нашим керівникам усіх рівнів, але які вкрай потрібні зараз - у період побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки на Україні.
Насущне питання для всієї нашої економіки - негайний перехід від систем над централізованого адміністративно-директивного планування до використання методів стратегічного планування на базовому рівні, а потім до стратегічного управління. Ще раз підкреслюємо, що головна роль в успішному вирішенні цих питань належить людям, людському фактору. Тому особливо важливо розкрити так звану людську технологію розробки стратегічних рішень та втілення їх у життя, тобто систему управління через людей як головних рушіїв виробництва.
Перехід до ринкової економіки неминуче змусить підприємства зіткнутися з цими новими проблемами, розв'язати які можливо, використовуючи довгострокову стратегію розвитку нижнього базового рівня, розробляючи власну модифікацію стратегічного планування з урахуванням досягнень та помилок зарубіжних фірм.
Незважаючи на те, що використання методів стратегічного менеджменту в українській економіці на підприємствах буде мати специфічний, своєрідний характер, можна сміливо стверджувати, що вихід з глибокої економічної кризи й успіх побудови ринкової економіки в основному залежить від повноти освоєння й ефективного застосування досягнень і положень світової теорії та практики менеджменту і, в першу чергу, стратегічного менеджменту.
Світова історія розвитку підприємництва нараховує кілька глобальних цілей і завдань, які періодично, поетапно змінювалися після свого розв'язання. З ними змінювались і теоретичні концепції управління підприємництвом у цілому.
Так, на початкових етапах розвитку сучасних світових продуктивних сил в епоху становлення капіталізму вся енергія підприємців (незалежно від національних ознак) була спрямована на створення нової технології виробництва, за допомогою якої можна було збільшити випуск і обсяги відповідних масштабів збуту продукції та захопити на якийсь час відповідний сектор і сегмент ринку, а через нарощування масштабів виробництва отримувати все більшу масу прибутків для продовження накопичення капіталу.
На початку XX століття майже всюди основні цілі і завдання підприємців істотно змінилися. Пріоритетні завдання вже полягали в тому, щоб розробити та вдосконалити механізм масового виробництва, зменшити витрати, знизити собівартість продукції, домігшись при цьому збільшення питомого прибутку, рентабельності та конкурентноздатності. Успіх підприємству в нових умовах гарантувала низька ціна на продукцію та зростаюча кількість реалізованих товарів і все більша маса прибутку.
1.3 Міжнародна конкурентоспроможність країни: поняття, основні складові та джерела

Розвиток світової економіки в XX ст. супроводжувався посиленням міжнародної конкуренції. Великі конкуруючі фірми (транснаціональні компанії -ТНК), а через них - країни їх базування, здійснюють по-справжньому глобальну стратегію: реалізують свою продукцію в усьому світі, отримують матеріали та комплектуючі з усього світу, розміщують виробництво в багатьох країнах з метою економії. Водночас істотних змін зазнали форми і методи конкурентної боротьби - відбувся перехід від вільної до переважно монополістичної та олігополістичної конкуренції, „центр ваги" пересунувся від цінової до нецінової конкуренції. Разом із політикою інтенсивного впровадження у виробництво різноманітних нововведень та винаходів головними інструментами протистояння стали якість товару або послуги. Ці обставини призвели до загострення конкурентної боротьби на всіх рівнях економічної системи, вивели на перший план проблеми конкурентоспроможності як на макро, так і на мікроекономічному рівнях. У відповідь на вимоги часу уряди США, Японії, Німеччини, Великобританії та Франції - країн, що входять до технологічного ядра світової спільноти, - вживають дієвих заходів з метою утворення та утримання конкурентних переваг.
Це відбувається насамперед за рахунок складових економічної політики, завдяки яким вдається підтримувати конкурентоспроможність, по-перше, національної економіки в цілому, а по-друге -- в окремих секторах економіки шляхом прямої чи опосередкованої підтримки та стимулювання товаровиробників з метою збереження або відновлення їхніх конкурентних переваг. Особливою ознакою часу було й те, що уряди країн всупереч загальній ідеології вільної торгівлі досить часто приймали рішення про надання тієї чи іншої підтримки національним виробникам продукції та послуг. Тому на практиці ідеологія вільної торгівлі та досконалої конкуренції нерідко стає жертвою протекціонізму.
Особливий інтерес стосовно підтримки конкурентоспроможності привертають дії США, які за її рівнем тривалий час посідали перше місце у світі. У 1988 р. Конгрес США прийняв „Закон про торгівлю та конкурентоспрожність", із введенням якого розпочався сучасний етап технологічної політики США. Для виконання цього закону при президенті була створена постійно діюча Рада з конкурентоспроможності, при Міністерстві торгівлі - Адміністрація з технологій, Комерційна служба й різні управління. Для підвищення національної конкурентоспроможності адміністрація Б. Клінтона в 1993 р. прийняла програму „Технології для економічного зростання Америки: новий курс на створення економічної могутності", а в 1994 р -- „Стратегію національної безпеки США", в якій перший із семи розділів було присвячено підвищенню конкурентоспроможності.
З 1999 р. проблемам підвищення конкурентоспроможності на вищому рівні управління стали приділяти увагу і в Росії. У Щорічному посланні Президента Російської Федераті Б. Єльцина „Росія на рубежі епох" було відзначено, що головною ідеєю входження Росії у XXI ст. має стати підвищення конкурентоспроможності країни, а всі дії керівних установ, політиків і посадовців мають оцінюватися за єдиним критерієм - зміцнення конкурентоспроможності Росії. Ідея підвищення конкурентоспроможності держави була включена також у „Концепцію національної безпеки Російської Федерації" в редакції від 10 січня 2000р.
У Посланні Президента України Леоніда Кучми до Верховної Ради „Україна поступ у XXI століття. Стратегія економічної тa соціальної політики на 2000-2004 pp." IV розділ присвячено підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. Зокрема наголошується, що для України існує лише один шлях довгострокового стабільного зростання - розширення внутрішнього ринку та зміцнення конкурентоспроможності національної економіки, її окремих виробництв та галузей. „Це завдання, - наголошував Президент України - має реалізуватися через нову стратегію промислово-інноваційної політики запровадження надійної системи енергозабезпечення та енергозбереження та перетворення АПК в лідируючий спектр економіки, утвердження економіки України як транзитної держави, розвиток інформативних систем".
Подальший розвиток і конкретизацію положення про зміцнена» конкурентоспроможності вітчизняної економіки отримали у Посланнях до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році" та „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році". Зокрема, у Посланні-2001 привертається увага до дотримання міжнародних стандартів якості для підвищення конкурентоспроможності української продукції, а у Посланні-2002 відзначається факт зростання цінової конкурентоспроможності України відносно 18 країн - основних зовнішньоекономічних партнерів нашої держави. В цьому ж документі наголошується на тому, що підготовка України до вступу у COT та діяльність її як члена цієї організації мають сприяти реалізації низки стратегічних завдань макроекономічного характеру, в тому числі забезпеченню реалізації факторних переваг України, її інфраструктурного, людського, інноваційного, матеріально-ресурсного потенціалу та підвищенню на цій основі конкурентоспроможності національної економіки.
Отже, в сучасному світі як в ринкове розвинутих країнах, так і в країнах з перехідною економікою приділяється неабияка увага використанню адекват них заходів з метою підтримки та розвитку конкурентних переваг. Все це мотивує розробку теоретичних засад конкурентоспроможності і складових економічної політики, які її забезпечують.
У зарубіжній літературі поняття конкурентоспроможності має різні інтерпретації, принаймні з чотирьох причин. Насамперед, як вважають Д. Репкін і Дж. Стренд, першою з причин є лінгвістична неоднозначність цього поняття. Так, найбільш відома й авторитетна сучасна праця з проблем міжнародної конкурентоспроможності „The Competitive Advantage of Nations" M. Портера, що видана в США у 1990 р», всього через три роки з'явилася у Москві під назвою „Международная конкуренція". Проте, враховуючи, що competitive advantage перекладається з англійської і як „конкурентна перевага” і як „конкурентоспроможність”, назву вказаної праці можна було б перекласти і як „Конкурентні переваги країні як „Національні конкурентні переваги” і як „конкурентоспроможність націй”. Інакше кажучи, англійська мова фактично ототожнює або робить дуже близькими за змістом такі поняття, як „конкурентні переваги” і „конкурентоспроможність”. Аналогічно прикметник competitive перекладається з англійської і як „конкурентний” , і як конкурентноспроможний”.
Друга причина відмінностей теоретичних інтерпретацій полягає в тому, що поняття конкурентоспроможності аналізується залежно від економічного об'єкта, до якого воно застосовується. „Конкурентоспроможність, - відзначає В. Андріанов, - багатопланова економічна категорія, яку можна розглядати на кількох рівнях. Це конкурентоспроможність товарів, товаровиробників, галузей, країни. Між всіма цими рівнями існує тісний взаємозв'язок: адже конкурентоспроможність країни й галузі в кінцевому рахунку залежать від здатності конкретних виробників випускати конкурентоспроможні товари". Критерії, характеристики та фактори динаміки конкурентоспроможності на рівні підприємства, галузі чи національної економіки, безумовно, мають свою специфіку. Найбільш повно піддається осмисленню поняття конкурентоспроможності на рівні підприємства. Звичайно, конкурентоспроможним вважається підприємство, яке, здійснюючи свою діяльність в умовах відкритих ринків, здатне тривалий час залишатися прибутковим. Поняття конкурентоспроможності на макрорівні відбиває насамперед сприятливі позиції національної економіки в системі міжнародних відносин, головним чином у сфері міжнародної торгівлі, і водночас її здатність зміцнювати ці позиції. Це головний, але не єдиний аспект поняття національної конкурентоспроможності. Зарубіжні дослідники також додають, що країну можна кваліфікувати як конкурентоспроможну, якщо вона до того ж здатна нарощувати темпи економічного зростання, збільшувати зайнятість та реальні доходи громадян.
Третя причина різного тлумачення конкурентоспроможності полягає в тому, що, як вважає В.Попов, основні течії сучасної західної економічної думки істотно відрізняються в підходах до причин і джерел підвищення (зниження) конкурентоспроможності. Так монетаристський підхід, який користується найбільшою підтримкою в академічних колах, виходить з ланцюжка причинно-наслідкових зв'язків „дефіцит державного бюджету - підвищення відсоткових ставок приплив іноземного капіталу - підвищення курсу національної валюти - зниження конкурентоспроможності". На переконання монетаристів (М. Фрідмен, М. Фелдетайн, ДЖ, Тобін та ін.), такий за все показує ті фундаментальні залежності, які покладено в основу зрушень у зовнішньоекономічному становищі тієї чи іншої країни.
Інша точка зору є характерною для так званих структуралістів, які значною мірою спираються на кейнсіанську теорію. Не заперечуючи впливу бюджетного дефіциту, структуралісти (Л. Туроу, Р. Рейч, Ф. Рохатія) разом з тим вважають, що погіршення зовнішньоекономічних позицій країни відбиває більш глибокі, довгострокові зрушення в розвитку національної економіки. При цьому вони звертаються до мікроекономічних процесів і доводять, що низька та спадна конкурентоспроможність національних товаровиробників на світових ринках обумовлена низькими темпами зростання ефективності виробництва, підвищення технічного рівня та якості виробів.
Ще один підхід пропонується прихильниками економіки пропозиції. На противагу монетаристам і структуралістам, вони вбачають основні причини погіршення конкурентоспроможності не в самій національній економіці, а в зовнішніх факторах - у змінах, що відбуваються у світовому господарстві. На їхню думку, головна причина всіх негараздів з конкурентоспроможністю та всіх пов'язаних з нею проблем-- це торговельні бар'єри, в основному нетарифні. Іншими словами, з погляду прибічників економіки пропозиції при аналізі національної конкурентоспроможності ключовою є проблема доступу національних товарів на зовнішні ринки.
Цілком природно що маючи різні погляди на фактори, що визначають рівень конкурентоспроможності, монетаристи, структуралісти та прибічники теорії пропозиції різняться і в тому, які заходи слід вживати для виправлення становища, як змінити для цього урядову політику.
Певна частка істини є в кожній з наведених позицій. В сучасному світовому господарстві є й елементи недосконалої конкуренції, що негативно впливають на можливість проникнення національних товарів на іноземні ринки (теорія пропозиції), і залежність конкурентоспроможності від валютного курсу, який, у свою чергу, залежить від дефіциту державного бюджету (монетаристи). А визначально впливають на конкурентоспроможність такі базові фактори, як ефективність виробництва і державне регулювання ринкових механізмів розподілу ресурсів (структуралісти). Мабуть, монетаристи ближче за інших підходять до істини, якщо розглядати всю проблему в короткостроковому плані. Однак структуралісти швидше за все праві в довгостроковому плані - в тому сенсі, що суто ринкові механізми спрацьовують не найкращим чином, коли йдеться про визначення перспективних напрямків науково-технічного прогресу та структурних зрушень в економіці, підсумовує В. Попов.
Четверта причина відсутності загальноприйнятого визначення конкурентоспроможності полягає в тому, що це поняття є похідним від поняття „конкуренція". Проте конкуренція як економічна категорія не може бути з'ясована у відриві від аналізу прибутку. Те, що конкуренція є змаганням заради прибутку, відзначали ще класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, коли розрізняли у своїх дослідженнях галузеву й міжгалузеву конкуренцію. Але провідним видом конкуренції вони вважали конкуренцію між капіталами.
Отже, конкурентоспроможність національної економіки - багатопланове поняття, яке з наведених вище причин досі не знайшло навіть загальновизнаного універсального формулювання в економічній думці. Сьогодні вимоги більшості спеціалістів з питань конкурентоспроможності країни найбільшою мірою задовольняє визначення, дане Комісією з промислової конкурентоспроможності при президентові США: „Міра можливості країни за умов вільного й справедливого ринку виробляти товари та послуги, що відповідають вимогам світових ринків, при одночасному збереженні або підвищенні реальних дохо-дів своїх громадян". Це визначення містить три ключових елементи, які, на наш погляд, потребують деякого уточнення.;
По-перше, відповідність вимогам світових ринків означає здатність спрощувати, виробити та розподілити товари і послуги за цінами, які були б конкурентоспроможними на світових ринках. Центральними чинниками тут є вартість виробництва та застосування новітніх технологій. Якщо вартість виробництва всередині країни є високою або зростає, застосування новітніх технологій, які збільшують продуктивність основних факторів виробництва, є вирішальним моментом для збереження або підвищення конкурентоспроможності. Якщо ж вартість виробництва всередині країни є низькою, застосування технологій, що збільшують продуктивність, тим паче підвищує конкурентоспроможність.
Слід відзначити, що у світовій економічній літературі існує чимало розробок, в яких показано що міжнародна конкуренція є ефективним засобом підвищення продуктивності не тільки в малих країнах з високим ступенем відкритості зовнішньому ринку (Бельгія, Люксембург тощо), але й у великих промислових країнах. Так, порівняльне дослідження продуктивності в СІЛА, Японії та Німеччині, здійснене М. Бейлі та X. Гербахом, показує, що міжна-родна конкуренція підвищує продуктивність більшою мірою, ніж конкуренція на регіональному або локальному рівнях, оскільки країни опиняються перед необхідністю використовувати найдосконаліші промислові технології. Відкритість економіки стимулює економічне зростання за рахунок імпорту засобів виробництва, вироблених на основі нових технологій, та потенційного розширення ринку, яке підвищує доходність інновацій. Результати цих емпіричних досліджень викладено у С. Едвардса, Д. Френкеля і Д. Ромера, А. Харрісон і Т. Хансона та Д. Сакса і А. Ворнера.
По-друге, йдеться про те, наскільки вільними й справедливими є умови ринку. „Дискримінація іноземних товарів здатна викривити оцінку конку-рентоспроможності", - зауважують Д. Рєпнін і Дж. Стренд. Якщо умови ринку несправедливі, то деякі країни можуть бути конкурентоспроможними завдяки цьому, оскільки їхні внутрішні ринки закриті або ж національні компанії отримують чималі субсидії від держави. Будь-яка країна може „симулювати" конкурентоспроможність, здійснюючи політику обмежень імпорту та протекціонізму. І навпаки, ті країни, що є насправді конкурентоспроможними, можуть виявитися неконкурентоспроможними, оскільки їхнім національним компаніям, що не отримують субсидій і не захищені політикою протекціонізму, доводиться конкурувати з компаніями, які субсидуються урядами своїх країн.
По-третє, це проблема реальних доходів населення. „Якщо в країні значно зростає експорт, а реальні доходи населення не зростають або навіть зни-жуються, то це може означати, що робітники та інші громадяни субсидують національну конкурентоспроможність", - вважає Дж. Харт. „Конкурентоспроможність, на думку С. Коєна і Д. Зісмена, - насамперед співвідноситься зі зростаючими реальними доходами населення та підвищенням зайнятості". Будь-яка країна може проводити політику скорочення реальної заробітної плати на внутрішньому ринку праці з метою покращення своїх позицій на світових ринках, проте подібна практика не має нічого спільного із справжньою конкурентоспроможністю. Така практика доволі часто застосовується країнами, які розвиваються, а також країнами з перехідною економікою, що спричиняє різні торговельні конфлікти у їхніх відносинах із ринкове розвиненими країнами та поміж собою. Отже, як справедливо відзначають російські дослідники конкурентоспроможності країни Ю. Куренков і В. Попов, ані позитивний баланс зовнішньої торгівлі, ані позитивний платіжний баланс, ані зростання золотовалютних резервів не можуть бути достатніми критеріями конкурентоспроможності, якщо немає інтерактивних зв'язків зростання в складній системі „Освітній рівень економічна інфраструктура - якість життя".
Враховуючи наведені уточнення, пропонується визначення конкурентоспроможності країни як сукупності притаманних конкретній національній економіці факторів, здатних забезпечити пропозицію товарів і послуг, виготовлених за умов застосування новітніх технологій, вільного і справедливого ринку та зростаючих доходів населення, що є прийнятним для міжнародної торгівлі за співвідношенням ціна - якість. Дія цієї сукупності чинників повинна мати своїм наслідком позитивну динаміку випуску продукції, зайнятості та факторних доходів, а, також зміцнення позицій національної економіки на світовому ринку.
Конкурентоспроможність країни проявляється як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, і вона формується низкою факторів.
До зовнішніх конкурентні переваг (факторів) країни належать: . вигідне географічне розташування; . сприятливий клімат;
* наявність значних, доступних і дешевих природних ресурсів; . висока освіченість населення країни, її трудових ресурсів;
* якісна система підготовки і перепідготовки менеджменту;
* якість стратегічного мислення на різних рівнях управління; . висока ефективність використання ресурсів;
· . динамічність внутрішнього ринку; . ексклюзивність вітчизняного товару; . розвиненість ринкової інфраструктури;
* виробництво ВВП на душу населення;
* наявність значної частки конкурентоспроможних фірм країни;
* наявність високого рівня конкуренції в усіх сферах економічної діяльності на основі знань і кваліфікації працівників;
· . високий рівень витрат на НДДКР із відповідною державною підтримкою науки та інноваційної діяльності;
* низька інфляція;
* низькі процентні ставки в країні;
· гнучкість фінансової системи країни;
* низькі ставки податків і мита;
* виважений валютний курс;
* відсутність наднормативної державної заборгованості;
* висока культура бізнесу в країні;
* активна підтримка малого і середнього бізнесу державою;
* висока якість інформаційного забезпечення управління;
* відкритість суспільства і ринків країни;
* високий рівень інтеграції всередині країни та міжнародної інтеграції і кооперування;
* прийнятність з точки зору економічної безпеки питомої ваги експорту у ВВП;
* стабільність політичної і правової системи країни;
* якісне правове регулювання функціонування економіки країни; . високий науковий рівень управління економікою країни;
* гармонізація національної системи стандартизації і сертифікації з міжнародною системою.
Внутрішніми конкурентними перевагами (факторами) країни можна вважати:
· високий попит на вітчизняні товари;
· оптимальний рівень концентрації спеціалізації та кооперування в національній економіці;
* оптимальний рівень уніфікації і стандартизації вітчизняної продукції;
* високу питому вагу конкурентоспроможного персоналу на національних підприємствах;
* якісну інформаційну і нормативне методичну базу управління в країні; .
· наявність конкурентоспроможних вітчизняних постачальників;
· наявність доступу вітчизняних товаровиробників до якісної (а в окремих країнах дешевої) сировини та до інших ресурсів;
* високий рівень радикальних нововведень (патентованих товарів, технологій, інформаційних систем тощо);
· наявність у країні конкурентоспроможних менеджерів;
· проведення сертифікації продукції та систем;
· високу частку високотехнологічних конкурентоспроможних товарів в експорті;
· високу питому вагу в національній економіці конкурентоспроможних підприємств.
Переважна більшість наведених конкурентних переваг країни має кількісні параметри, які можна обчислити і прогнозувати.
Досягнення стану конкурентоспроможності національної економіки передбачає створення конкурентоспроможного суспільства. Саме в такому розумінні останнім часом вживається поняття „конкурентоспроможність країни".
Якщо ж звернутися до Доповідей зі світової конкурентоспроможності, які щорічно складалися Лозаннським Міжнародним інститутом менеджменту і розвитку (МІМР) й представлялися на Всесвітньому економічному форумі в Дав осі в період з 1979 до 1995 рр., то в них поняття конкурентоспроможності визначалося загалом як реальна й потенційна можливість фірм в існуючих для них умовах проектувати, виготовляти та збувати товари, які за ціновими та недійовими характеристиками привабливіші для споживачів, ніж товари їхніх конкурентів. Очевидно, що тут для визначення конкурентоспроможності країн використано теоретичні основи мікроекономіки, яка вивчає індивідуальні рішення фірм та домогосподарств у процесі їхнього функціонування та взаємодії на ринку. Правда, при цьому наголошувалося, що конкурентоспроможність країн і конкурентоспроможність фірм є взаємозалежними поняттями.
Для визначення рейтингу конкурентоспроможності країн у лозаннських Доповідях зі світової конкурентоспроможності, до складання яких залучалися матеріали ще 23 національних та міжнародних економічних інститутів з 1979 р (для 46 країн) до 1995 р. (для 48 країн), використовувався 381 критерій. Доповіді інформували весь світ про те, які країни на даний момент були найбільш конкурентоспроможними. Це надавало урядам країн з низьким рейтингом конкурентоспроможності поштовх до зміни економічної політики, а урядам країн з високим рейтингом - стимул для подальшого розвитку в заданому напрямку.
Використання Лозаннським Міжнародним інститутом менеджменту і розвитку для визначення суті такого багаторівневого явища, як конкурентоспроможність, переважно мікроекономічних основ було помітним методологічним недоліком, що врешті-решт призвело до відмови Всесвітнього економічного форуму від його послуг. У 1996 р. внаслідок виступу професора Массачу-сетського технологічного інституту П. Кругмана в журналі „Fогеіgn Affairs" (1994 р.), де цей відомий англосаксонський економіст проголосив ідею конкуренції між країнами „небезпечною пристрастю", було переглянуто концепцію складання доповіді, а сама вона отримала нову назву - Доповідь про глобальну конкурентоспроможність. Модернізував концепцію конкурентоспроможності директор Гарвардського інституту міжнародного розвитку професор Дж. Сакс. За ним. конкурентоспроможність нації - це відповідність економічних структур та інститутів країни завданням економічного зростання в межах структури світової економіки в цілому. Економіка країни є конкурентоспроможною у світі, якщо економічні інститути й політика держави забезпечують стале й швидке економічне зростання. Нації конкурують в основному у виборі альтернативних інститутів або стратегій стимулювання якнайшвидшого економічного зростання та підвищення життєвого рівня. Деякі зусилля призводять до успіху, інші вичерпаються на „зламі історії". Конкурентоспроможними є ті нації, які обираюсь інститути й політику, що сприяють довгостроковому зростанню. З наведеного бачимо, що підхід Кругмана-Сакса до поняття конкурентоспроможності країни, й ключових елементів і джерел є макроекономічним, що, безумовно, повністю відповідає цьому рівню конкурентоспроможності.
Рейтинги Доповіді з глобальної конкурентоспроможності ґрунтуються на 155 кількісних показниках і показниках різних обстежень, що об'єднані у вісім груп основних чинників конкурентоспроможності:
· відкритість економіки для міжнародної торгівлі та фінансів; контроль державного бюджету та регулювання;
· розвиток фінансових ринків;
· якість інфраструктури;
· якість технології;
· якість ділового менеджменту;
· позитивна динаміка ринку праці;
· якість юридичних і політичних інститутів.
Після 1996 р., коли Лозаннський Інститут менеджменту й розвитку перестав бути укладачем Доповіді зі світової конкурентоспроможності, він почав складати й публікувати власний незалежний Щорічник світової конкурентоспроможності, який аналізує та ранжиру є здатність національного політико-економічного середовища підтримувати сталий процес утворення доданої вартості й в ширшому розумінні конкурентоспроможність національних компаній. Вважається, що конкурентоспроможність багато в чому залежить від здатності держави формувати економіко-правове середовище, яке сприяє усталеному процесу створення доданої вартості. Термін „сталий процес" тут виявляється вирішальним. Він підкреслює стабільність конкурентоспроможності у довгостроковому плані. Це відбивається у важливості таких сфер, як освіта, система цінностей у суспільстві та мотивації окремих членів суспільства, які активно впливають на майбутній розквіт країни, навіть якщо їхню роль у поточних показниках економічного розвитку дуже важко визначити.
Щорічник світової конкурентоспроможності враховує різні сфери національного політико-економічного середовища. Він визначає вісім основних факторів, дуже схожих на показники, наведені у Доповіді з глобальної конкурентоспроможності. Ці фактори містять 250 різних критеріїв, які є результатом вивчення 40 000 статистичних показників за п'ятирічний період. Вони об'єднують такі показники конкурентоспроможності, як ВВП, рівень інфляції, кількість патентів тощо, і такі аспекти як освіта, системи суспільних цінностей та інші, які аналізуються завдяки широкому опитуванню 2500 політичних і ділових лідерів різних країн світу.
Свою методику та дещо іншу систему показників визначення конкурентоспроможності країн розробив Світовий банк. Але його результати ранжирування країн світу на ієрархічній драбині конкурентоспроможності в цілому збігаються з отриманими Світовим економічним форумом, - зауважує В. Андріанов.
Як зазначалось в публікаціях Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, огляди конкурентоспроможності держав, які виконуються на основі методики ООН, щорічно публікує англійський журнал „Економіст". За конкурентоспроможністю Україна у 2000 р. серед 180 країн світу посідає 134 місце, Росія - 127. Крім того, Гарвардський університет спільно із Женевським Всесвітнім економічним форумом опублікував Доповідь про глобальну конкурентоспроможність 75 країн світу у 2001 р. Згідно з цим дослідженням, Україна посідає 69 місце. Обидва приклади свідчать про вкрай низьку конкурентоспроможність нашої країни у світовому співтоваристві, про що вже відзначалось в українській економічній літературі.
Щорічник світової конкурентоспроможності, і Доповідь з глобальної конкурентоспроможності визначають конкурентоспроможність відповідно до неоліберальних теорій економічного розвитку. Чим більш відкритими є ринки країни, тим вищим є рейтинг їхньої конкурентоспроможності. А причина в тому, що, чим більш відкритими є ринки країни, тим легше проник-нути на них великому бізнесу, що представлений на Всесвітньому економіч-ному форумі в Давосі. Звідси, згідно з Щорічником і Доповіддю, найбільш конкурентоспроможними проголошуються або невеликі відкриті країни з досить непомітною роллю уряду та низькими податками (Люксембург, Нова Зеландія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія), або міста-держави (Сінгапур та Гонконг), які є місцезнаходженням багатьох транснаціональних компаній.
До речі, і Щорічник, і Доповідь не випадково віднесли Скандинавські країни до держав, де непомітна роль уряду та низькі податки. Щодо цих країн було вжито парадоксальний вислів, над яким є сенс поміркувати: „скандинавський соціалізм". З наведених у табл. 1 даних бачимо, чому Скандинавські Країни й Швейцарія є країнами з соціальне орієнтованою ринковою економікою, а США - ні: їхні державні машини повертають платникам податків у 1,5-2,5 разу більше, ніж у США. Тому населення цих європейських країн позитивно ставиться до високих податків: фактично ці податки, скориговані на утримання соціальної сфери, є досить помірними. А ми просто звикли говорити про високий податковий тиск у країнах Скандинавії.
Показники обсягу державного сектору в деяких ринкова розвинених країнах світу наприкінці 80-х років, % до ВВП
Таблиця 1.1.
Країна
Частка державного споживання у ВВП
Частка податків у ВВП
Різниця між частками
Швеція
29,3
55,3
26,0
Данія
27,9
52,0
24,1
Фінляндія
20,0
35,9
15,9
Норвегія
19,4
48,3
28,9
СІЛА
18,7
28,9
10,2
Швейцарія
13,2
32,0
18,2
І Доповідь, і Щорічник не обов'язково ставлять високо у рейтингу конкурентоспроможності ті країни, чия реальна конкурентоспроможність надає їм вагому частину ринку до конкурентоспроможних галузей промисловості, або завдяки впровадженню нових продуктів і процесів створює зайнятість та високі темпи зростання заробітної плати, або забезпечує стабільність цін та одночасне розширення виробництва, зростання продуктивності тощо.
Що ж до України, то сучасний стан конкурентоспроможності її економіки, з урахуванням сукупності економічних, політичних і соціальних характеристик суспільства, високо не оцінюється експертами Всесвітнього економічного форуму. Так, серед 53 країн, на які разом припадає понад 95% світового виробництва, торгівлі та нових капіталовкладень, Україна посідала в 1997 р. 52, а в 1998 р. - 53 місце.
У 2000 р. за індексом поточної конкурентоспроможності Україна мала 56 місце, а за індексом конкурентоспроможності зростання (growth competitivenes) - 57 місце.
Наведені дані, на наш погляд, вимагають дещо критично оцінити методики визначення конкурентоспроможності такими установами, як Лозаннський міжнародний інститут менеджменту й розвитку та Гарвардський інститут міжнародного розвитку. Експерти цих установ визначають рейтинги конкурентоспроможності країн не з позицій етатизму чи дирижизму, а з позицій лібералізму. І це цілком природно, оскільки лібералізм вважає економічну свободу найвищою цінністю. В подальшому буде показано що в історії економічної думки ця цінність вперше найяскравіше виражена у працях Адама Сміта, який виходив з принципу laissez fаіrе (потурання), тобто наголошував на необхідності природного ходу економічних процесів. Державі ж в його системі надавалася роль „нічного сторожа" Основоположні ідеї економічного лібералізму були розвинуті далі в працях представників неокласичного напрямку, який зараз вважається основним напрямком - мейнстримом (mainstream) західної економічної думки. Неокласики не втратили віри в автоматичний механізм вільного ринкового саморегулювання економіки. Вони і досі заперечують необхідність широкої інтервенції держави в економічне життя, бо вважають таке втручання неефективним. А це означає що класичний лібералізм та конституціоналізм (бо держава розглядається ними як інститут) все ще залишаються методологічною основою неоліберальних теорій.
У сфері зовнішньої торгівлі ліберальний напрямок в економічній теорії й практиці вилився у фритредерство, яке в сучасних умовах проявляється у зв'язку з діяльністю СОТ, ЮНКТАД, інших міжнародних спілок та організацій. Природно, що в таких умовах саме неолібералізм (тобто „смітіанство" за своїм походженням) формує погляди, критерії та цінності укладачів і Щорічника, і Доповіді з глобальної конкурентоспроможності.
Такий підхід є суперечливим, оскільки держава, яка в ідеальних, гранично абстрактних теоретичних неокласичних концепціях все ще залишається „нічним сторожем", в практичних рекомендаціях неолібералів (щоб не розвалити економіку) виступає як активний фактор економічного процесу, і його завданням є встановлення „правил гри", формування сприятливого ринкового середовища тощо. І саме ця „державницька", а не ліберальна сторона неолібералізм істотною мірою втілюється в перелік чинників конкурентоспроможності, що використовуються при оцінці її рівня в окремих країнах. Без пункту З „Уряд" про більш-менш пристойний рівень конкурентоспроможності не може бути й мови. Отже, на словах формулою оптимального товарообміну проголошується лібералізм, а насправді його тримають на повідку державного регулювання
Існують також підстави для сумнівів щодо об'єктивності рейтингів конкурентоспроможності, які визначають лозаннські та гарвардські дослідники. Ці сумніви поділяють деякі економісти. Так, В. Кудров відзначає, що останніми роками США зводили свій торговельний баланс з величезним дефіцитом (в 1980 р. - 36,2 млрд. дол., в 1985 р. - 39.6, в 1990 р. - 70,0, в 1995 р. -173,0, в 2000 р. - 475,6 млрд. дол.). На його думку, головна причина дефіцитності зовнішньоторговельного балансу США полягає у відносному послабленні конкурентоспроможності (виділено В. Кудровим) американської продукції по ряду важливих позицій. Це потягло за собою досить логічний ланцюжок: дефіцити платіжних балансів США - послаблення долара, що виявилося, зокрема, *у значному скороченні частки доларових авуарів і водночас у значному підвищенні ієни та німецької марки серед валютних авуарів банків світу. Але, попри ці очевидні для кожного економіста причинно-наслідкові залежності, експерти - укладачі рейтингів конкурентоспроможності з 1994 р. абсолютним лідером у рейтингу вважали США і навіть тепер ставлять їх на перші позиції, хоча обвал фондового ринку США у 2002 р. на 1/8, в тому числі курсу акцій „хайтеківських" компаній, висвітлили серйозні труднощі американської економіки, проігноровані укладачами рейтингів. Зате з Японією та Німеччиною, які, наприклад, у 2000 р. мали позитивне сальдо торговельного балансу в сумі відповідно 99,8 та 51,5 млрд. дол., відбувалися справжні дива. Японію, що очолювала список з 1987 по 1993 рр., в 1994 р. поставили на 3-тє місце, в 1995 р. - на 4-те, в 1998 р. - на 18-те, а в 1999 р., попри азіатську кризу, - на 16-те місце. Німеччину, яка у 1995 р. посідала 10-те місце, у 1998 р. перевели на 14-те, а у 1999 р. - на 9-те. Отже, США та їх провідні ТНК мали вищий рейтинг конкурентоспроможності не цілком об'єктивно, а значною мірою внаслідок суб'єктивних оцінок відповідних міжнародних інституцій, істотно залежних від американського уряду.
Заідеологізований підхід має місце і у визначенні конкурентоспроможності Шейх країн, як Польща і Україна. Польща, яка протягом останніх років постійно мала від'ємне сальдо торговельного балансу (у 2000 р. в розмірі 17,7 млрд. дол., або 11,1 % від ВВЩ в рейтингу за 199$ р. була поставлена на 49-те місце, а Україна - на 53-тє, хоча Україна чи не єдина з країн Централь-но-Східної Європи мала останніми роками позитивне сальдо торговельного балансу.
З наведеного бачимо, що методики визначення конкурентоспроможності країн, якими користуються і Лозаннський, і Гарвардський інститути, не позбавлені серйозних недоліків, насамперед через абсолютизацію ліберального підходу, який послужив методологічною основою складання і Щорічника світової конкурентоспроможності, і Доповіді про глобальну конкурентоспроможність.
Процес корекції системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності в країні у зв'язку з майбутнім входженням до СОТ слід будувати на основі чіткого розуміння ряду основних принципових положень, які ґрунтуються на вивченні історії післявоєнних міжнародних економічних відносин:
1. СОТ регулює торгові відносини у сферах, які є або можуть бути пріоритетними в подальшому розвитку зовнішньоекономічної діяльності України, а саме: виробництві сільськогосподарської продукції і виробництві послуг, особливо транспортних, телекомунікаційних ТОЩО.
2. Розвинені країни отримують чистий виграш від лібералізації окремих сфер міжнародної торгівлі за рахунок вищої конкурентоспроможності своєї продукції. Країни, що розвиваються, в цілому програють за рахунок втрати Запасних національних ринків під тиском Іноземних конкурентів.
Промислова продукція України (в основному машинотехнічна) не є конкурентоспроможною на світових ринках. Відсутність протекціоністських бар'єрів у вигляді стандартизації, сертифікації в умовах лібералізації імпорту може призвести до нового спаду промислового виробництва та втрати внутрішнього ринку вітчизняними виробниками.
3. Тарифні та нетарифні бар'єри використовуються практично всіма країнами, незважаючи на членство в СОТ. Країни, що розвиваються, більшою мірою застосовують тарифні бар'єри, ніж нетарифні. Разом з тим в сучасних умовах існують значні ресурси для захисту національного товаровиробника за рахунок застосування технічних, екологічних, санітарних та інших умов, які ефективно захищають споживача насамперед через систему сертифікації това-рів, які реалізуються на внутрішньому ринку.
4. Приєднання до СОТ з її умовами „рівних прав конкуренції” для вітчизняних та зарубіжних товарів не означає, що країна, яка знаходиться у такому стані, як Україна, може відмовитися від переваг, які дає підтримка експортної орієнтації в машинобудуванні та інших галузях з високим рівнем тої вартості.
1.4 Національне регулювання зовнішньої торгівлі як механізм забезпечення конкурентоспроможності

Методологічні засади впливу регулювання торгівлі на конкурентоспроможність національних виробників.
Питання про роль державного регулювання торгівлі з метою підвищення конкурентоспроможності національних виробників на внутрішньому та зовнішньому ринках є одним з найскладніших як в теоретичному, так і в практичному плані. Незважаючи на велику кількість публікацій у світовій економічній літературі про переваги вільної торгівлі, ця тема залишається гостро дискусійною. Адже реальна практика багатьох держав світу часто (особливо в періоди загострення циклічних та структурних криз) йде врозріз із постулатами прибічників теорії вільної торгівлі, віддаючи очевидний пріоритет захисту інтересів вітчизняного бізнесу. Систематичні протекціоністські заходи США та Європейського Союзу у сфері захисту власної металургійної промисловості, аграрний протекціонізм, що панує в ЄС, активні захисні заходи, яких вживали окремі країни Східної Азії під час кризи 1997-1998 рр., та істотні проблеми, що виявляються в процесі подальшої лібералізації світової системи торгівлі в рамках СОТ, переконливо засвідчують складні та неоднозначні тенденції в цій сфері.
Дискусійним залишається питання - чи повинна держава безпосередньо підтримувати конкурентоспроможність стратегічно зважливих галузей виробництва за допомогою важелів торгової політики або ці проблеми краще вирішувати на основі ринкової самоорганізації. Серед тих, хто підтримує ідею необхідності державного регулювання торгівлі, досі немає єдності в питаннях конкретних механізмів і меж такого регулювання, їх співвідносності з принципом свободи торгівлі, обґрунтованим класиками політичної економії. Немає єдності й в погляді на питання залежності інструментарію регулювання торгівлі від досягнутого рівня економічного розвитку країни та структури її економіки. Нарешті, недостатньо вивченими є проблеми впливу сучасних процесів транс націоналізації виробництва на характер формування конкурентних переваг та модифікацію механізмів світової торгівлі, а отже, й на роль регулювання механізмів в економіці, що глобалізується.
Всі ці проблеми загострюються внаслідок суперечності інтересів найбільш розвинених країн та країн, що розвиваються. Останні мають хронічні проблеми з досягненням високого рівня конкурентоспроможності в галузях обробної промисловості і не мають змоги ефективно використовувати можливості більш раціональної організації господарювання у відкритому ринковому середовищі. За таких умов вони тяжіють до використання важелів підтримки з боку держави.
Безперечно, в ринковій економіці повинні конкурувати не держави, а компанії, а уряди мають лише створювати умови для такої ефективної конкуренції. Мабуть, не підлягає сумніву й теоретичне положення про те, що тільки в умовах ефективної конкуренції можуть формуватися справді конкурентоспроможні компанії. Проте структура та тенденції розвитку конкуренції в сучасній економіці є настільки складними, що поза ефективною регулюючою національних держав неможливо забезпечити високий рівень конкурентоспроможності.
Так, за висновками провідного фахівця в галузі міжнародної конкуренції американця М. Портера, активна роль уряду полягає в тому, щоб він виступав У ролі каталізатора і шукача нового; він повинен надихати та навіть підштовхувати компанії до підвищення своїх прагнень та руху до більш високого рівня конкуренції. Уряд відіграє роль, яка за своєю суттю є значимою тільки частково і веде до успіху разом з іншими сприятливими умовами. Але в плані передачі стимулів та примноження сил конкурентності роль уряду виявляється дуже потужною.
Проблема співвідношення між лібералізацією торгівлі та її регулюванням 6ула однією з ключових і для країн з перехідною економікою, внутрішні ринки в умовах централізованої планової системи в минулому були тією чи іншою мірою відгороджені від повноцінної конкуренції на світових ринках товарів і послуг.
На початку 90-х років, коли в колишніх соціалістичних країнах, і в тому числі в Україні, розпочався перехід до ринкової системи, у світі (а особливо в провідних міжнародних фінансових організаціях - Міжнародному валютному ц та Світовому банку) вирішальна роль була визнана за економічною лібералізацією та, відповідно, мінімізацією ролі держави в економічній сфері. Лібералізація економіки в цілому та зовнішньої торгівлі зокрема розглядалася як передумова для вивільнення ринкових сил, що мають призвести до раціона;лізації економічної структури та виявлення переваг найбільш конкурентоспроможних підприємств та виробництв. Саме цей постулат став одним з Головних у теоретичній концепції так званого Вашингтонського консенсусу, принципи якого були покладені в основу програм ринкових перетворень в[Україні та в більшості інших постсоціалістичних держав. Перелік цих принципів викладений у зведеному вигляді в роботі Дж. Вільямсона.
Такі підходи з боку провідних міжнародних організацій були підтримані й певними силами всередині самих країн з перехідною економікою, які дотримувалися неоліберальних ідей щодо економічного регулювання.
Проте реальний перебіг процесів переходу до ринкової економіки в багатьох державах довів, що концепція лібералізації не є достатньою умовою для забезпечення бажаних структурних перетворень та нарощування міжнародної конкурентоспроможності в тих сферах, які є найбільш динамічними в сучасному світі, а отже, мають розглядатися як пріоритетні в країнах, що проходять фазу ринкової трансформації.
Приклад України виявився досить характерним у цьому відношенні. Умови її економіки, які характеризуються, з одного боку, багатогалузевим виробництвом і потенційно великим внутрішнім ринком, а з другого - техніко-економічною відсталістю багатьох секторів економіки, високим ступенем монополізації господарства, успадкованим гігантським ВПК, слабкою соціальною захищеністю основних груп населення, визначили наперед марність сподівань на те, що визволення ринкових сил автоматично приведе до зростання ефективності та конкурентоспроможності національного виробництва. Навпаки, намагання здійснити швидке переведення економіки в режим ринкового саморегулювання, радикально зменшити регулюючу роль держави були важливим чинником прискореного падіння конкурентоспроможності багатьох секторів національної економіки, особливо тих, що випускали продукцію з підвищеним вмістом доданої вартості.
Практичний досвід ринкової трансформації довів, що оптимальні пропорції в розвитку секторів економіки відповідно до прогресивних світових тенденцій самі собою сформуватися не можуть. Тим більше це є проблематичним коли ми маємо дуже нерозвинені, недосконалі ринкові механізми. Адже ринок винагороджує того, хто є сильнішим вже сьогодні. Він сам не забезпечує і не може забезпечити сильних позицій у віддаленій перспективі. Ринок дає набагато більше шансів сильним і потужним, ніж тим, хто має обмежені ресурси або відстає в їх використанні. І тому не тільки в Україні, але й в багатьох інших перехідних економіках у процесі трансформації закономірно виникали структурні кризи, в ході розв'язання суперечностей яких і відроджувалася нова економіка.
Саме усвідомлення негативного досвіду застосування концепції ультра-лібералізму при реформуванні централізованих планових економік стало одним з вирішальних чинників, які спонукали наприкінці 90-х років до істотного перегляду концепції Вашингтонського консенсусу й формування нового, так званого пост - Вашингтонського консенсусу, одним з визначальних компонентів якого виступає визнання важливої ролі держави в економічному регулюванні. Ці нові підходи відображені, зокрема, в публікаціях Нобелівського лауреата Дж. Стігліца, відомого польського економіста та політичного діяча Гж. Колодка.
На старті реформ не була достатньою мірою врахована специфіка переходу Ю ринку країн, економіка яких характеризувалася традиціями сильної державності, багатим досвідом виключно державного регулювання. В таких країнах сама держава виступала ініціатором реформ і навряд чи трансформаційні перетворення взагалі могли бути здійснені без її активної участі. Роль держави І такій економіці обумовлена самим станом перехідності, тобто нерозвиненого ринкового механізму регулювання та його інститутів, відсутністю чіткої регламентації прав власності, і за цих умов - небезпекою становлення, дикого криміналізації економічних відносин тощо.
За таких умов може йтися лише про те, якими є межі державного втру-в економіку, які методи та заходи такого втручання припустимі, щоб держава діяла в системі координат саме ринкової, а не адміністративно-командної економіки. При переході до ринкової системи господарювання інститути державного регулювання не повинні замінювати собою процеси ринкової самоорганізації. Але водночас вони не розглядаються лише як проста надбудова над ринковою стихією. Йдеться про формування єдиного цілого - ринкової економіки, регульованої властивими їй методами, шляхом концентрації державної політики на питаннях інституціонального розвитку, формування системи ринкового управління, створення загальних підвалин національної Конкурентоспроможності. Для цього потрібен перехід від суто адміністративних за своїм змістом заходів у сфері лібералізації І дерегуляції економіки до встановлення нового господарського порядку, який би враховував загальні закономірності ринкового розвитку й особливості країни, поєднував цінності економічної лібералізації з інтересами переходу на інноваційну модель розвитку.
В умовах переходу до ринкової економіки держава повинна диференційовано підходити до секторів, в яких уже склалися чи інтенсивно формуються високо конкурентні умови господарювання, з одного боку, та монопольних сегментів ринку - з іншого. Як правило, в тих секторах економіки, які досягай досить високого рівня конкуренції на внутрішньому ринку, рівень державного врегулювання об'єктивно має бути меншим, ніж у галузях, які характеризуються високим рівнем монополізму. Адже в першому випадку існує не тільки відповідний рівень протидії довільному зростанню цін та неефективну використанню ресурсів, що обумовлюють низький рівень конкуренток можності, але й загалом більший рівень ринкової самоорганізації, більш енергійний розвиток ринкових інституцій та ринкової інфраструктури, що зумовлює й більший рівень готовності до ефективної міжнародної конкуренції
Крім того, при недостатньому розвиту ринкових механізмів багато проблем можуть бути розв'язані лише на основі ефективної державної регулятивної політики А її ефективне проведення можливе лише за наявності сильних дер інститутів.
Водночас слід зазначити, що визнання важливості державного регулювання торгівлі як чинника формування високого рівня конкурентоспроможності економіки ще не дає уявлення про те, де саме, в яких конкретно сферах та яких формах має виступати ця регулююча роль держави в умовах сучасного ринкового господарства.
Загальновизнаним у цьому аспекті є те, що держава має створювати, впроваджувати та контролювати дотримання стабільних, прозорих та несуперечливих правил ведення торговельних операцій, що мають базуватися на законах. Зазначені параметри дедалі більше вважаються важливішими показниками сприятливості бізнес-середовища, які зменшують економічні ризики і стимулюють інвестиції та інновації, сприяють встановленню довготермінових торгових стосунків, що згодом ведуть до формування складних систем міжнародної кооперації. Разом з тим дотримання цього принципу регулювання в умовах саме перехідної економіки виявилося досить проблематичним. Адже перехід пов'язаний з постійною зміною умов господарювання, необхідністю постійного впровадження нових механізмів регулювання в міру того, як для цього визрівають об'єктивні передумови. Таким чином, принцип стабільності умов регулювання стосовно саме перехідної економіки не повинен догмою. Він має сприйматися як передбачуваність змін у системі регулювання, їх послідовний розвиток в одному напрямку, визначеному стратегією країни. Розуміння цієї особливості є дуже важливим для правильного сприйняття тих тенденцій у становленні регулятивних інституцій, які відбувалися в Україні протягом періоду її незалежності.
На сьогодні відкритими залишаються два важливих питання: про форми підтримки національних виробників у конкуренції з зарубіжними компаніями, тобто про можливі межі та форми застосування політики протекціонізму (захисту) відносно вітчизняних виробників, та про можливі форми розвитку пріоритетних для держави секторів економіки.
Аналізуючи згадані проблеми, необхідно мати на увазі ряд принципів яких слід дотримуватися для того, щоб така підтримка реально сприяла а не гальмувала підвищення конкурентоспроможності Ці принципи впливають з теоретичних висновків щодо впливу тарифів та нетарифних заходів регулювання торгівлі на добробут виробників, споживачів та країни в цілому, які відображені в численних роботах з теорії міжнародної торгівлі.
Насамперед підтримка не повинна бути надто великою за обсягом, тобто такою, що могла б істотно викривляти умови ринкової конкуренції. Якщо підтримка з боку держави є надмірною, це утворює штучне домінуюче положення на ринку тих підприємств, які отримують допомогу. Наслідки таких переваг можуть бути різні за змістом для споживачів та економіки країни загалом.
Так, у випадку застосування підвищених рівнів імпортного мита або еквівалентних заходів виграють окремі захищені національні виробники, які зможуть підвищити свої ціни або збільшити обсяги реалізації За рахунок скорочення імпорту (який стає менш конкурентоспроможним за ціною). Виграє і держава, яка отримує додатковий дохід від митних платежі». Споживачі ж програють, бо матимуть змогу споживати лише більш дорогий або менш якісний товар. Можливості вітчизняного виробництва при цьому начебто зростають, але обсяг споживчого попиту неодмінно буде скорочуватися, що нейтралізуватиме позитивні ефекти захисту для цінової конкурентоспроможності вітчизняних виробників.
Ще проблемнішою стає ситуація при застосуванні нетарифних заходів обмеження імпорту. Адже в цьому випадку виграші для виробників та споживачів аналогічні вищенаведеним, проте держава в цілому не отримуватиме доходу від митних платежів. Саме тому тарифні заходи регулювання, за інших явних обставин, мають переваги перед нетарифними з точки зору максимізації національного доходу.
Крім того, занадто високі рівні імпортного мита загрожують застосуванням контрзаходів з боку торгових партнерів країни. При цьому вітчизняні вироби можуть втратити як експортери те, що вони виграють як виробники продукції, аналогічної імпортній. Це стимулюватиме пошук засобів уникнення митних платежів так само, як високий рівень оподаткування в країні примушує засоби уникнення податків. Як наслідок, може виникнути зворотний процес - рівень митних доходів держави не зростатиме, а падатиме. А вітчизняні виробники матимуть не більший, а менший рівень захисту від іноземних; конкурентів, їх конкурентоспроможність у ціновому аспекті не зростатиме, а зменшуватиметься.
У разі великих обсягів підтримки пріоритетних галузей економіки значні державні субсидії можуть призводити до підвищення цінової конкурентоспроможності заохочуваних вітчизняних виробників. Споживачі від цього отримують відповідний додатковий виграш. Проте держава в цілому нестиме значні додаткові витрати на надання прямих чи непрямих субсидій, що може негативно позначатися на стані державного бюджету та фінансуванні важ-соціальних програм загальнонаціонального значення. Побічно це впливатиме негативно на рівень споживчого попиту й також зумовлюватиме тенденцію до нейтралізації переваг від надання субсидій. Крім того, і в цьому випадку країна може зіткнутися зі звинуваченнями торгових партнерів у штучному наданні переваг національним виробникам із відповідним вжиттям контрзаходів. Яскравим прикладом таких звинувачень є претензії Європейського Союзу до України стосовно субсидіювання сфери автомобілебудування.
Але головне, що надмірне субсидіювання може позбавляти підприємства стимулів впроваджувати інновації, удосконалювати менеджмент. Зростаючи в поточному ціновому аспекті, їх конкурентоспроможність у довгостроковому аспекті, ймовірно, знижуватиметься.
Наступним важливим принципом застосування заходів підтримки національного виробника загалом та окремих секторів економіки зокрема є те, що зони мають бути обмеженими в часі й не перетворюватися на постійно діючий чинник. Такі заходи можуть застосовуватися або для так званих молодих галузей, які, потребують часу для зміцнення їх конкурентоспроможності (в багатьох випадках сподівання на те, що з часом молоді галузі зміцняться і стануть більш конкурентоспроможними, не виправдовуються), або ж до галузей, які перебувають у стадії модернізації що обумовлює тимчасово підвищений рівень витрат. В будь-якому разі згадані заходи підтримки вимагають дуже ретельного підходу та чіткого визначення терміну їх застосування, а також впровадження механізму, за допомогою якого досягатиметься поступове зменшення, а згодом і скасування впроваджених заходів підтримки. Як свідчить практика багатьох країн світу, один раз впроваджені заходи підтримки потім дуже важко демонтувати через інтенсивний тиск з боку відповідних структур, які отримують вигоду від цих заходів.
Невиправдане подовження терміну застосування заходів підтримки може мати такі ж негативні наслідки, що й великий обсяг такої підтримки, не кажучи вже про те, що надання пільг одним групам підприємств неодмінно стимулює інші до отримання аналогічних привілеїв, що згодом може призвести до зниження дієвості цих заходів в цілому при зростаючих витратах держави на їх надання.
Підтримку вітчизняним виробникам та окремим секторам економіки слід надавати засобами, які спрямовані не на обмеження конкуренції, а на створення додаткових можливостей для того, щоб ставати більш конкуренто-спроможними. Це означає, що найбільш ефективними засобами регулювання торгівлі будуть ті, які дають змогу покращувати й здешевлювати доступ вітчизняних підприємств до ресурсів розвитку, робити кращою якість цих ; ресурсів. У сучасних умовах вирішальну роль для зростання конкурентоспро-можності відіграють заходи, спрямовані на розвиток:
· системи освіти, професійного навчання і перенавчання кадрів;
· науково-технологічної сфери, в якій створюються передові технології, здатні значно підвищувати конкурентоспроможність;
· новітніх інформаційних технологій, здатних революціонізувати організацію виробництва та маркетингу;
· виробничої інфраструктури загального користування;
· ринкової інфраструктури (банківська сфера, сфера страхування, товарні та фондові ринки).
Водночас слід враховувати що пріоритетність підходу в аспекті забезпечення факторних переваг не є достатньою для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності. Адже згідно з теорією М. Портера, ефективно використовувати слід весь „ромб" конкурентних переваг, який, крім факторних, має включати активізацію та одночасне формування більш вимогливого споживчого попиту всередині країни, розвиток суміжних та підтримуючих галузей, формування сучасних корпоративних стратегій розвитку та створення ефективних систем корпоративного менеджменту. А це означає, що засобами власне торгової політики, державного регулювання торгівлі неможливо вирішити всі питання збільшення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва. Це завдання потребує значно ширшого, комплексного підходу на основі координації різних видів економічної політики.
Державне регулювання торгівлі повинно будуватися з урахуванням того, що в умовах швидко зростаючої глобалізації економіки відбувається помітне зростання регулюючої ролі провідних міжнародних організацій. На сьогодні вже сформувався основний „каркас" такої глобальної регулюючої системи, до якої насамперед входять:
· „Група 8”(„сімка найбільш розвинених ринкових країн плюс Росія"), яка визначає основні напрямки розвитку глобальної системи регулювання та розв'язання найважливіших глобальних проблем;
· ООН та система її спеціалізованих установ як найбільш універсальна система міжнародного економічного регулювання, яка, до речі, серед всіх інших організацій найбільше відображає інтереси менш розвинених країн;
· Світова організація торгівлі - найпотужніша організація з регулювання торгівлі та інших форм зовнішніх зв'язків, пов'язаних з торгівлею;
· Провідні міжнародні фінансові організації - Міжнародний валютний ї, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, які виправила функціонування міжнародної валютно-фінансової сфери
· Організація країн-експортерів нафти ОПЕК -- організація, що найбільше впливає на світові ринки енергоносіїв;
· Регіональні інтеграційні угруповання, серед яких провідна роль належить Європейському Союзу та Північно-Американській зоні вільної торгівлі (НАФТА), що формують величезні господарські простори, в рамках яких здійснюється вільне пересування товарів, послуг, капіталів та людей, формуються узгоджені правила функціонування ринку та спільні інститути їх регулювання.
Таким чином, формування в сучасних умовах національних систем регулювання зовнішньої торгівлі має врахувати зростаючий процес інтернаціоналізації і навіть глобалізації економічного регулювання, що об'єктивно не може не обмежувати дієвість суто національних важелів такого регулювання.
В сучасній системі глобального економічного регулювання визначальна роль належить транснаціональним (ТНК) та багатонаціональним (БНК) корпораціям. Маючи балансові активи, які можна порівнювати з бюджетами окремих держав, найпотужніші ТНК (БНК) здатні сьогодні проводити в життя свої стратегії всупереч національним інтересам як країн їх базування, так і приймаючих країн, значно підсилювати економічну нестабільність та знижувати тим самим ефективність національних механізмів регулювання торгівлі та інвестицій.
Державне регулювання торгівлі має бути спрямоване на усунення тих викривлень, які виникають внаслідок недосконалої конкуренції, нерівності стартових умов у конкуренції. Саме тому надзвичайно важливими є заходи з відстеження торговельної практики транснаціональних корпорацій на національному ринку і вжиття заходів, які б запобігали завданню шкоди з боку ТНК національній економіці. Адже транснаціональні економічні структури мають можливості використовувати такі переваги, які є недоступними для звичайних конкуруючих компаній. Зокрема вони можуть у рамках своєї глобальної корпоративної стратегії отримувати більш сприятливі умови доступу до ресурсів, впроваджувати гнучкі системи цінових знижок для завоювання ринків витіснення конкурентів, ефективно впливати на попит споживачів за рахунок використання всесвітньо відомих товарних знаків, мінімізувати податкові, зменшувати витрати за рахунок удосконалення управління товаророзподілом та збутом тощо.
Важко уявити ефективний захист інтересів національних виробників поза активною політикою створення механізмів присутності на зовнішніх ринках. Без цього, як доводить увесь розвиток світової економіки після Другої світової війни, неможливо забезпечити високий рівень конкурентоспроможності. Регулююча роль держави відносно вітчизняних виробників має бути наступальною, активною. При цьому повинні використовуватися засоби, що сприяють координації та належній інформаційній підтримці національних виробників на зовнішніх ринках заради досягнення кращих умов експорту, покращення умов для створення за кордоном мереж збуту та сервісу поставленої продукції, створенню постійної комерційної присутності при наданні послуг тощо. Вкрай важливу роль може відігравати і пряма політична підтримка, особливо щодо сфер торгівлі продуктами високотехнологічних галузей та розвитку міжнародної кооперації в цих сферах.
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГОРИНКУ РЕСТОРАНУ „ТЕРНОПІЛЬ”

2.1 Характеристика об'єкту дослідження

Об'єктом дослідження дипломної роботи є ресторан „Тернопіль" який знаходиться за адресою: м Тернопіль, вул. Замкова 14. Ресторан розміщений на першому поверсі будинку, де знаходиться готель „Тернопіль". Підприємство харчування відкритого типу вищої надточної категорії ресторан „Тернопіль" входить до складу готельного комплексу „Тернопіль - готель”. До його складу входять бар „Тернопіль” - на 40 місць, торговий зал „Червоний” - на 100 місць, торговий зал „Білий” - на 180 місць.
Структурною одиницею ресторану є бар „Тернопіль", який має окремий вхід і знаходиться в одній будівлі. Бар також має рівноправне сполучення як з виробничими цехами, так і з торговими залами ресторану Всього у підприємстві 320 місць.
Контингент споживачів ресторану різноманітний: це в основному мешканці готелю, іноземці, туристичні групи, учасники делегацій, службовці різних установ, розміщених в центральній частині міст, а також жителі міста Тернополя.
Приміщення ресторану, в основному, розміщені на першому поверсі будівлі. Основні виробничі потужності ресторану знаходяться на одному поверсі, це виробничі цехи, два торгових зали, бар, допоміжні та адміністративні приміщення, гардероб, вестибюль. В напівпідвальному приміщенні розташовані складські приміщення холодильні камери м'ясний та кондитерський цехи.
На поверхах готелю немає ніяких торгових точок підприємства, тому всі мешканці готелю обслуговуються у залах ресторану. Режим роботи залів:
„Червоний" зал - з 8.00 до 20.00
„Білий" зал - з 12.00 до 24.00
бар „Тернопіль" - з 10.00 до 22.00.
Приміщення готелю, як і сам ресторан планувались в 1975 році відповідно архітектурно - будівельним вимогам для даного типу підприємства. Тому, ньому присутні всі приміщення, які необхідні для стабільної роботи підприємства.
Інтер'єр залів оформлено відповідно їх назвам. Меблі комфортні, вдало
підібрані, відповідають сучасним вимогам. В ресторані використовують металевий, керамічний, кришталевий та скляний посуд, асортимент якого відповідає категорії ресторану та задовольняє потреби меню. Кількість залів та їх відокремленість дозволяє проводити різні заходи одночасно, що сприяє розширенню економічних можливостей ресторану. Енерго- та водопостачанню відбувається з міських мереж на договірній основі зі щомісячним розрахунком.
2.2 Характеристика організаційно-управляючої системи ресторану „Тернопіль"

Юридична адреса ресторану: м. Тернопіль, вул. Замкова, 14, р/р 2600430021708 в Шевченківському відділенні АКБ УСБ м Тернополя, МФО 338200 код 14038383.
Ресторан „Тернопіль" входить до складу відкритого акціонерного товариства „Тернопіль - готель", яке є організаційною формою інфраструктури міста, що будує свою діяльність на принципах диверсифікації.
Фірма створена на базі державно-комунального підприємства готельного господарства „Тернопіль" Договір був укладений з Фондом комунального майна Тернопільської міської Ради народних депутатів Керуючись законом України „Про приватизацію майна державних підприємств", міська рада народних депутатів на 14 сесії 22 скликання (від 12 11 1999 року) видала ухвалу „Про приватизацію майна взятого в оренду організацією орендарів ДКП Готельного господарства „Тернопіль" як об'єкт групи „Б" шляхом перетворення у Відкрите акціонерне товариство (ВАТ).
Мета підприємства - надання на належному культурному та технологічному рівні комплексу готельних, сервісних, побутових, торгово - посередницьких та інших послуг, а також підвищення реальних доходів членів трудового колективу, самостійність в господарській діяльності з метою отримання прибутку.
ВАТ „Тернопіль - готель" функціонує на принципах повної економічної та правової самостійності, його діяльність регламентується статутом, чинним законодавством та Міжнародними угодами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банках України, круглу гербову печатку, фірмові бланки та символіку, економічний паспорт та інші реквізити.
ВАТ „Тернопіль - готель" має право розвивати різні форми та види підприємницької діяльності, виступати засновником у створенні спільних підприємств та господарських товариств.
Одним із замовників на послуги фірми є Тернопільська міська Рада народних депутатів.
Предметом діяльності ресторану є виробнича і торговельна діяльність у сфері харчування а також виробництво і реалізація кулінарної продукції влас-ного виробництва та забезпечення обслуговування споживачів на належному рівні.
Основними напрямками діяльності ВАТ „Тернопіль - готель” є:
* надання комплексу готельних послуг;
* сервісне обслуговування туристичних груп та окремих туристів з харчуванням;
· екскурсійне обслуговування;
· організація культурного дозвілля гостей та жителів міста на базі ресторану та бару;
· транспортне обслуговування клієнтів;
· надання широкого спектру побутових послуг для гостей та жителів міста (прання, прокат відео кінозйомка і т. і.);
· торгово-посередницькі послуги, обмін валюти.
Фірма має право ведення зовнішньоекономічної господарської діяльності, в т.ч. укладання комерційних угод та здійснення бартерних операцій.
Майно готельного комплексу становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші матеріальні цінності, вартість яких відображається у його самостійному балансі. Джерела формування майна є грошові та матеріальні кошти засновника, доходи від реалізованих послуг, продукції і товарів, кредити банків.
Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності готельного комплексу є прибуток. Після покриття витрат, податкових платежів, а також розрахунків з кредиторами, чистий прибуток залишається у повному розпорядженні готельного комплексу,
Вищим органом управління є збори акціонерів, які збираються не менше 2-х разів на рік для вирішення деяких питань, а саме прийняття Статуту підприємства та доповнень до нього, призначення керуючого, слухання звітів про діяльність, обрання Ради акціонерів.
Керуючий ВАТ „Тернопіль -готель" обирається загальними зборами трудового колективу. З ним заключається контракт (договір, угода), в якому визначені права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його призначення та звільнення з посади з урахуванням гарантій, що передбаченні чинним законодавством.
Керуючий фірмою самостійно вирішує всі питання діяльності, за виключенням тих, що відносяться Статутом до компетенції загальних зборів трудового колективу та Ради акціонерів.
Керуючий діє від імені фірми, представляє її інтереси в усіх вітчизняних та зарубіжних підприємствах, фірмах та організаціях, розпоряджається майном в межах фірми, заключає угоди, в т. ч. трудові, видає доручення, відкриває розрахункові рахунки, користується правом розпорядження засобами виробництва в межах фірми затверджує штати виконавчого апарату дирекції, видає накази та розпорядження, дає вказівки, які обов'язкові для всіх працівників, визначає зміст та обсяг інформації, що складає комерційну таємницю, та порядок її захисту, назначає ревізійну комісію Конфліктні ситуації, що виникають, вирішуються комісією по трудових спорах у відповідності до законодавства.
Трудовий колектив підприємства становлять громадяни, які беруть участь в його діяльності на основі трудового договору. Трудовий колектив будує свої відносини з керівництвом підприємств щодо регулювання виробничих, трудових га соціально-економічних відносин на підставі чинного законодавства та умов колективного договору.
При ліквідації підприємства створюється спеціальна комісія, яка оцінює майно підприємства, проводить розрахунки з дебіторами та кредиторами, складає ліквідаційний баланс. Майно, що залишилось після задоволення претензій, використовується за рішенням загальних зборів трудового колективу.
Керуючий ВАТ „Тернопіль -готель" своїм наказом призначає директора ресторану, який відповідає за всі економічні господарські процеси в ресторані Директор ресторану може здійснювати за згодою керівництва готелю кадрові перебудови у своєму підрозділі. Діюча структура управління ресторану представлена на рис. 2.1
Директор ресторану здійснює в своїй діяльності управління виробничими процесами через начальників структурних підрозділів підприємства.
Загальна кількість працівників адміністративної групи в ресторані 10 чоловік (дані 2004 року), працівників виробництва 29 чоловік, допоміжних робітників 4 чоловіка.
Головний бухгалтер ресторану здійснює обпік і звітність діяльності ресторану та підпорядковується директору. Начальник служби постачання займається пошуком сировини та продукції, якість та ціна якої задовольняють виробництво, за згодою директора заключає договори, керує перевезення?» продукції та зберіганням її на складах підприємства, слідкує за матеріально - економічним забезпеченням ресторану.
Процес виробництва продукції громадського харчування очолює завідуючий виробництвом, який несе відповідальність за виробничих процесів, якість сировини та виробленої продукції, терміни її зберігання, також зберігання сировини та продукції на складах. Метрдотель та відповідають за організацію обслуговування клієнтів.
2.3 Характеристика асортименту продукції та послуг ресторану „Тернопіль"

Щоденне меню ресторану „Тернопіль" складає завідуючий виробництвом. Цей процес проходить шляхом вивчення актів реалізації продукції і на основі вивчення попиту споживачів за останній місяць. В меню вказана повна назва страви, їх вихід і вартість. Меню підписує директор ресторану, завідуючий виробництвом і бухгалтер. В ресторані розроблено багато видів банкетних меню, на основі яких складаються заказ - меню на банкет (див. дод. 1).
Асортимент страв ресторану „Тернопіль" складено відповідно сезону. Вказаний вихід страв. Характеристика асортиментної структури подана у табл. 2.1.
З даного асортименту видно, що загальна кількість страв 101 найменування, відповідає асортименту для ресторанів вищої націночної категорії. Якщо проаналізувати питому вагу груп страв, то можна сказати, що фірмові страви займають 3,9% у загальній кількості. Це можна пояснити слабкою новаторською роботою на підприємстві. Найбільше у асортименті холодних закусок - 56,4%, але ж особливо, солодкі страви (2ф) займають дуже низький рівень. Тобто, в цілому можна сказати про нерівномірність діючого асортименту.
Таблиця 2,1.
Асортиментний рівень страв у меню ресторану "Тернопіль"
№п/п
Групи страв
Кількість страв в
асортименті, порц.
В % до загальної кількості
страв у асортименті
1.
Фірмові страви
4
3,0
2.
Холодні закуски
57
56,4
3.
Гарячі закуски
13
12,9
4.
Перші страви
5
5,0
5.
Другі страви
14
12,9
6.
Солодкі страви
2
2,0
7.
Гарячі напої
7
6,9
ВСЬОГО
101
100
Розглянемо структуру по групам страв та видам сировини, що використовуються для приготування цих страв.
Таблиця 2.3.
Структура асортименту по групам товарів і видам сировини
Групи страв
Питома вага у загальній кількості страв у меню
Види сировини у % відношенні
Страви з риби та морепродуктів,
%
Страви з м'яса та м'ясопродукти, %
Страви з овочів,
%
Страви з яєць та сиру, %
Страви з грибів %
Страви з борошна, молока і ін., %
Фірмові страви
3,9
-
1,3
1,3
1,3
-
-
Холодні закуски
56,4
11,1
22,0
9,8
10,1
2,2
1,2
Гарячі закуски
12,9
1,8
6,5
0,6
0,6
0,7
2,8
Перші страви
5,0
-
2,0
2,0
2,0
1,0
-
Другі страви
12,9
-
11,8
1,1
1,1
-
-
Солодкі страви
2,0
-
-
-
-
-
2,0
Гарячі напої
6,9
-
-
-
-
-
6,9
ВСЬОГО
100
12,9
43,6
14,8
11,9
3,9
12,9
При аналізі структури виявлено низький рівень виготовлення страв з риби та нерибних морепродуктів. Особливим недоліком є відсутність других страв з рибної сировини. Також у асортименті погано представлені страви з яєць, сиру, грибів. Добре включені страви з м'яса та м'ясопродуктів, вони запропо-новані приготованими різними способами кулінарної обробки, Багато страв із субпродуктів, хоча більшу увагу у весняний період потрібно приділяти стравам з овочів, риби, молока, молочнокислої продукції, сиру, яєць і грибів. Це є : головним недоліком для цього асортименту.
2.4 Управління якістю продукції та послуг у ресторані „Тернопіль"

Процес оцінки якості продукції та послуг ресторану „Тернопіль" має комплексний характер. На рис. 2.2. зображені всі чинники, що впливають на рівень якості продукції та послуг ресторану „Тернопіль".
Культура обслуговування у ресторані „Тернопіль" оцінюється шляхом подвійної оцінки з одного боку, за матеріалами контролюючих органів і, з другого - за відгуками споживачів. Оцінка здійснюється за кожним показником, виходячи із п'ятибальної шкали за винятком розміру зниження за встановленні порушення. Для визначення загального рівня культури обслуговування бальні оцінки з кожного показника додаються.
Рис. 2.2. Чинники, що враховуються при оцінці якості обслуговування у ресторані „ Тернопіль "
Показник якості продукції передбачає відповідність смаку, запаху, кольору, зовнішньому вигляду страв, виробів встановленим вимогам до якості готових страв кулінарних, кондитерських виробів. Враховується також думка споживачів, що реєструється в бланках відгуків.
Якість продукції та послуг формується під впливом цілого ряду чинників використання напівфабрикатів високого ступеня готовності, впровадження сучасних технологій, сировинна база, розширення асортименту власної та закупівельної продукції, впровадження прогресивних форм організації праці, професійна підготовка спеціалістів, удосконалення системи матеріального =заохочення працівників ресторану.
Керівники виробництва щоденно проводять вибіркову перевірку якості продукції, дотримання норм закладання сировини та виходу готової продукції. Щоденно якість їжі оцінюється в балах і реєструється в спеціальному журналі.
Крім того, якість продукції постійно коагулюють санітарно технологічні харчові і технологічні лабораторії та санепідемстанція. Вони здійснюють контроль якості сировини, напівфабрикатів та готової продукції на відповідність вимогам стандартам ТУ, ТІ, рецептурам діючих збірників, контроль за правильністю ведення технологічного процесу, дотриманням санітарно-гігієнічного режиму на підприємстві. У ресторані є контрольний журнал перевірок та пропозицій щодо усунення недоліків у роботі.
Одним з показників оцінки культури обслуговування є коефіцієнт дотримання асортименту продукції власного виробництва протягом дня. Цей коефіцієнт визначається на основі планового асортименту та фактичної наявності асортименту страв за наступною формулою:
де:
Ка - коефіцієнт дотримання асортименту продукції власного виробництва; gi - кількість різновидів продукції власного виробництва, що є в наявності в момент певної перевірки, од.;
gg - кількість різновидів продукції власного виробництва, що передбачена в меню, од.; ^
N - кількість перевірок, раз.
Для оцінки якості їжі на будь-який момент (число, місяць, рік) визначається середньозважений комплексний показник - коефіцієнт рівня якості - за формулою:
де:
Y8-- коефіцієнт рівня якості їжі;
mi- коефіцієнт вагомості, прийнятий відповідно до оцінки якості (в балах)
першого показника аналізованого виробу*;
Ygi- питома вага страв у загальній кількості випуску продукції власного виробництва, од.;
n - число асортиментних одиниць, що враховуються, од.
Таблиця 2.3.
Дані для визначення коефіцієнту рівня якості продукції (за день)
Найменування страв
Приготовлено страв та оцінка їх якості
Питома вага в загальній кількості страв(%)
Коефіцієнт вагомості
кількість, од.
бали
Фірмові
8
4,0
3,1
0,8
Холодні закуски
74
4,5
28,9
0,9
Гарячі закуски
10
4,0
3,9
0,8
Перші страви
42
4,0
16,4
0,8
Другі страви
68
4,5
26,6
0,9
Солодкі страви
24
3,5
9,4
0,7
Напої
ЗО
5,0
11,7
1,0
Разом
256
4,21**
100,0
-
* Коефіцієнт вагомості - відношення фактичної кількості балів до найвищої оцінки даного виду продукції, що прийнята на підприємстві. с
** Середній бал оцінки якості продукції розраховується як середньозважена величина.
Отже, у ресторані „Тернопіль" застосовується п'ятибальна система оцінки якості продукції, тому коефіцієнт рівня якості продукції на підприємстві розраховується так:
Чим ближче коефіцієнт якості до одиниці, тим вища якість продукції. Середній коефіцієнт якості за місяць визначається як середньоарифметична, використовуючи для цього щоденні та щотижневі показники якості продукції.
Фактичний рівень якості обслуговування клієнтів у ресторані співставляється з нормативним, який оцінюється так:
від 1 до 0,9 - високий;
від 0,89 до 0,7 - хороший;
нижче 0,7 - низький.
2.5 Аналіз структурно-технологічної схеми виробничого процесу та оцінка організаційно-технічного рівня виробництва

Структурно-технологічна схема виробничого процесу ресторану „Тернопіль" складається з таких основних елементів:
1. Надходження ресурсів (сировина, матеріально-технічне забезпечення, фінансові ресурси, трудові ресурси).
2. Організація складського господарства на підприємстві.
3. Виробництво напівфабрикатів.
4. Виробництво готової продукції.
5.Організація відпуску власної продукції у торгові зали.
На першому етапі здійснюється розрахунок необхідної кількості сировини та продуктів відповідно до виникнення потреби у них. При цьому враховують термін зберігання сировини та умови, при яких забезпечується якість вхідної сировини. Розрахунок необхідної кількості сировини та продуктів проводить завідуючий виробництвом, на основі аналізу попередніх даних про товарооборот на підприємстві з урахуванням всіх чинників, що впливають на виникнення потреби в них.
Рис. 2.3. Структурно-технологічна схема виробничого процесу ресторану „Тернопіль"
Тобто, якщо у ресторані буде проводитись банкет, або проведення серії обідів чи інші види обслуговування, то завідуючий виробництвом складає замовлення на сировину, на основі попередньо складених меню. Ці замовлення передаються начальнику відділу постачання, який в свою чергу складає графік закупок і повністю відповідає за вхідну якість сировини, за терміни постачання, його своєчасність. Також постачальник повинен забезпечити точність виконання замовлень на сировину по її видах, кількості, сорту і т. д. При цьому разом із завідуючим виробництва вони обговорюють можливість взаємозаміни деяких видів сировини, але при цьому не повинна порушуватись технологічна відповідність якостей заміненої сировини. Така система дозволяє ресторану „Тернопіль" користуватись невеликими сумами оборотних коштів, забезпечувати оптимальний рівень якості вхідної сировини та продуктів, що використовується. Для забезпечення оптимальних умов здійснення постачання укладено довгострокові договори.
Складські приміщення ресторану знаходяться у підвалі будівлі, до складу яких входять приміщення, вказані в табл. 2.4.
Продукти в складських приміщеннях зберігаються в тарі, на підтоварниках, стелажах, в піддонах, у контейнерах в межах допустимих строків і при суворо визначених умовах. При зберіганні продуктів дотримується товарне сусідство. Сполучення складу із виробництвом здійснюється через ліфт.
Таблиця 2.4.
Складські приміщення
№ п/п
Назва приміщення
Назва сировини
Площа, м2
Т,°С
Відносна вологість, %
1.
Охолоджена камера
М'ясо
9,3
0-4
85
2.
Охолоджена камера
Риба
6,4
0-2
85
3.
Охолоджена камера
Молоко, жири
7,5
2-4
85
4.
Охолоджена камера
Гастрономія
5,1
2-4
85
5.
Охолоджена камера
Ягоди, фрукти
4,8
4
85-90
6.
Охолоджена камера
напої
21,6
15
-
7.
Кладова
Овочі
16,6
18
90
8.
Кладова
Сипучі і сухі продукти
13,8
18
70-75
9.
Кладова
Тара, інвентар
18,2
18
85
ВСЬОГО
100,3
-
-
Щоб знайти коефіцієнт використання складських приміщень необхідно загальний товарооборот ресторану розділити на площу складських приміщень.
1. 2001 рік
2. 2002 рік
2. 2002 рік
Отже, за 2001 рік на один квадратний метр складських приміщень приходить 2683 грн., або в день цей показник становить 7,66 гривень.
За 2002 рік цей показник зменшився на 86 грн. і становив 2597 грн./м (7,42 гривні в день).
За 2003 рік коефіцієнт використання складських приміщень зменшився на 377 грн. порівняно з 2002 роком та - на 463 грн. до 2001 року, і становить 2220 грн. на квадратний метр (6,34 грн. в день). Таке погіршення навантаженості складських приміщень пояснюється зменшенням об'єму товарообороту в цілому на підприємстві.
Наступним етапом виробничого процесу є виробництво напівфабрикатів у м'ясо-рибному цеху, який розміщений у підвалі ресторану. М'ясо-рибний цех має зручне розміщення поруч з охолоджуваними камерами. Площа цього цеху 15,1 м2. Сировина у цех поступає з охолоджуваних камер, а на виробництво напівфабрикати подаються ліфтом у спеціальній тарі, піддонах. У м'ясо-рибному цеху виділяється лінія по виробництву м'ясних напівфабрикатів та лінія виробництва рибних напівфабрикатів також виділяється лінія обробки птиці та субпродуктів Організація технологічного процесу в цеху передбачає проведення операцій які вказані в додатку 2.
У таблиці 2.5. наведений перелік механічного, холодильного і немеханічного устаткування м'ясо-рибного цеху та вказано площу, яку займає обладнання.
Таблиця 2.5.
Таблиця переліку обладнання в м м'ясо - рибному цеху
Назва обладнання
Марка, тип
Кількість,
шт.
Розміри, мм
Площа, яку
займає об-
ладнання, м2
Довж.
Шир.
Висота
М'ясорубка
УММ-2
1
840
630
860
0,52
Стіл виробничий з
вмонтованою ванною
смвсм
1
1470
840
860
1,23
Стіл виробничий
СПСМ-1
2
1050
840
860
1,76
Стіл з холодильною
камерою
соєсм-з
1
1680
840
860
1,4
Холодильна шафа
ШХ-0,6
1
1432
840
2000
1,2
Ванна мийна
вмсм
1
840
630
860
0,52
ВСЬОГО
-
-
-
-
-
6,63
Розрахунок необхідної площі цеху для нормальної організації роботи здійснюється по формулі:
де:
заг. - площа зайнята устаткуванням, м2;
К - необхідний коефіцієнт використання площі, 0,4.
Отже,
Можна сказати, що фактична площа цеху 15,1 м2. В цеху збережені всі технологічні лінії цех добре обладнаний. В цеху працює тільки один працівник. Тому можна вважати, що організаційно-технічний рівень м'ясо - рибного цеху досить високий, що сприяє ефективній роботі цієї ділянки виробничого процесу у ресторані „Тернопіль".
Наступний етап виробничого процесу проходить безпосередньо на виробництві, тобто у доготовочному цеху. Кухня ресторану має безцехову структуру, тобто цехи (доготовочний, гарячий, холодний) виділені умовно для розмежування різних технологічних процесів по видам оброблюваної сировини або способам кулінарної обробки (механічна, теплова). При без цеховій структурі єдине планове завдання і об'єм виконуваних робіт встановлюється в цілому для всього виробництва, яке очолює завідуючий. Цех має зручне сполучення з торговими залами, два вікна роздачі виходять на сторону центрального залу. Погане сполучення виробництва з „Червоним залом" та баром. В цеху є мийна кухонного посуду, а із мийною столового посуду кухня сполучена через вікно у холодному цеху. Загальна площа цеху становить 101,4 м2. В гарячому цеху ресторану приготовляють перші і другі страви, гарніри, соуси, гарячі напої. Крім того, в ньому відбувається теплова обробка продуктів, що потім поступають для обробки в холодний цех.
В гарячому цеху виділено супове відділення, соусне відділення, ділянка для приготування других борошняних страв.
В суповому відділенні готують перші страви та бульйони. Для цього в цеху встановлені плити електричні, виробничі столи, пересувні ванни, стелаж. Крім того, в достатній кількості є на плитні каструлі, мірна тара, інвентар (друшляки, шумівки, ножі поварські, голки), циферблатна вага, розіділочні дошки. В ресторані перші страви готують у невеликій кількості в на плитному посуді, тому в лінію теплового устаткування встановлені плити, а в лінію немеханізованого - стіл з охолодженою шафою, в якій зберігається необхідна продукція.
В соусному відділенні організовані місця для смаження, тушкування, припускання варіння, запікання. Тут готують другі страви, гарніри, соуси, для чого встановлені електричні плити, шафа жарочна і теплова електрична, сковороди, жаровня електрична, фритюрниця та інше устаткування, яке дозволяє скоротити час теплової обробки продуктів при одночасному дотриманні технології, що сприяє підвищенню якості їжі.
Гарячі напої в невеликій кількості готують в на плитному посуді на роздачі, де спеціально розміщена плита. Наряду з тепловим і немеханічним устаткуванням в гарячому цеху встановлене і механічне устаткування: універсальний привід з комплектом змінних механізмів, машина протірочна. При приготуванні страв та кулінарних виробів використовують різний посуд та інвентар: котли на плитні, каструлі, сотейники різної ємності, спеціальні котли для варіння дієтичних і рибних страв, сковороди, противні, сита, дуршлаги, шумівки, лопатки і виделка поварські і ін.
Розрахунок необхідної площі для нормальної роботи гарячого цеху:
Отже, фактична площа гарячого цеху становить 65 м , а необхідна площа всього лише 42,4 м2. Отже, надлишок площі в гарячому цеху говорить про недостатню кількість устаткування.
Холодний цех ресторану призначений для приготування холодних та солодких страв. В цеху виділено три технологічні ділянки:
· для приготування салатів;
· для приготування холодних страв та закусок;
· для приготування солодких страв.
На першій ділянці встановлено різні види холодильного (шафу, прилавок), механічного (привід універсальний, машина для нарізки гастрономічних товарів) і немеханічного (столи, стелажі) устаткування. Багато операцій в холодному цеху виконуються вручну, тому з метою полегшення праці кухарів і підвищення її продуктивності використовують засоби малої механізації: консервовідкривачі, маслоділителі ручні, яйце різки, яблуко різки, соковижималку, і пристрій для нарізки овочів. На роздачі холодного цеху розміщений стіл з : охолоджуваною шафою, а в гарячому цеху мармітелектричний, стіл виробничий.
Для розрахунку необхідної площі в холодному цеху проводиться такий же розрахунок:
Фактична площа холодного цеху 20 м2. Дані розрахунки свідчать про активне використання площі цеху для здійснення виробничих процесів у ресторані „Тернопіль".
Для оцінки організаційно-технічного рівня використовують І такий показник, як коефіцієнт використання виробничих приміщень:
де:
Т/о власн.пр. - товарооборот власної продукції, тис. грн.; 8 вир. - площа виробничих приміщень (м'ясо-рибний цех, гарячий цех, кондитерський, холодний цехи) м2.
1. 2001рік
2. 2002рік
2. 2003рік
Отже, за три аналізованих роки діяльності ресторану коефіцієнт використання виробничих приміщень зменшився на 0,17 тис. грн./м . Це пов'язано перш за все зі зниженням обсягу виробництва продукції на підприємстві.
2.6 Аналіз процесу обслуговування в ресторані „Тернопіль"

Культура обслуговування в ресторані оцінюється за такими показниками:
1. Взаємовідносини обслуговуючого персоналу із споживачами, техніка їх обслуговування та режим роботи підприємства.
2. Зовнішній вигляд та особиста гігієна обслуговуючого персоналу.
3. Санітарний стан приміщень, столового посуду, столових наборів, сто-лової білизни, спецодягу.
4. Оснащеність підприємства столовим посудом, столовими приборами, інвентарем, меблями.
5. Дотримання асортименту страв, напоїв і кулінарних виробів.
6. Оперативність обслуговування відвідувачів.
7. Якість музичного обслуговування.
8. Відповідність додаткових послуг, що надаються, регламентованому переліку.
Культура обслуговування оцінюється перш за все, відгуками споживачів, а також за матеріалами контролюючих органів. Також вона оцінюється і обсягом товарообороту.
В ресторані „Тернопіль" офіціанти працюють у дві зміни (бригади), які очолюють метрдотелі. Вихід на роботу проходить через день. Виходячи з режиму роботи залів ресторану складений графік виходу офіціантів на зміну. Так, офіціанти в „Білому" (основному) залі працюють з 11.00 год. до 24.00 год. (режим роботи залу з 12.00 до 24.00). Офіціанти „Червоного" залу виходять на роботу на 7.30 і працюють до 20.00 (режим роботи залу з 8.00 до 20.00). В самих бригадах існує погодинний графік виходу на роботу, складений згідно трудового законодавства України та затверджений директором ресторану. Для здійснення процесу обслуговування споживачів у ресторані „Тернопіль" існують приміщення, вказані в таблиці 2.6.
Можна зробити висновок про відповідність видів та кількості приміщень для обслуговування споживачів у ресторані „Тернопіль" діючому нормативу для підприємств вищої націночної категорії. В ресторані застосовують індивідуальний метод обслуговування офіціантами. При проведенні банкетів застосовують бригадний метод обслуговування, розрахунок кількості офіціантів проводять відповідно до виду банкету. Кожний офіціант має свої пронумеровані рахунки, має свій код в касовому апараті і в кінці робочої зміни звітує перед метрдотелем.
Таблиця 2.6.
Характеристика приміщень ресторану "Тернопіль"
№ п/п
Назва приміщення
Площа,
м2
1.
Основний „Білий" зал
226,2
2.
„Червоний" зал
66,4
3.
Бар „Тернопіль"
135,9
4.
Вестибюль
33,8
5.
Туалет
1,8
6.
Туалет
2,1
7.
Умивальник
1,9
8.
Туалет
1,1
9.
Туалет
1,1
10.
Умивальник
2,8
11.
Кімната для музикантів
8,5
12.
Кладова музикальних
5,6
13.
Інструментів
2,0
14.
Кімната для офіціантів
9,9
15.
Сервізна
5,9
16.
Мийна столового посуду
9,8
17.
Мийна столового посуду
14,2
18.
Сервізна
9,3
19.
Умивальник
1,8
20.
Туалет
1,4
21.
Гардероб
4,7
22.
Умивальник
3,1
23.
Туалет
1,1
24.
Туалет
1,1
25.
Умивальник
3,3
26.
Туалет
1,7
Щоб повністю аналізувати систему обслуговування, необхідно визначити інтенсивність вхідного потоку, час зайнятості місця. При визначенні часу зайнятості місця відлік часу ведуть з моменту, коли починається очікування обслуговування.
На основі даних складається графік завантаженості залів ресторану.
Показник обертання одного місця в залах ресторану „Тернопіль" розраховується так:
Взявши до уваги визначену оборотність місця в ресторані, можна зробити висновок про дуже низький рівень цього показника, тобто потік споживачів цілком недостатній для забезпечення рентабельності ресторану, досягнення значних прибутків. Найбільша кількість місць зайнята з 13.00 год. до 15.00 год. та у вечірній період з 18.00 год. до 22.00 год. Колектив ресторану повинен ; проводити активні заходи щодо збільшення кількості споживачів.
2.7 Оцінка ефективності використання ресурсів ресторану „Тернопіль" та його підрозділів

Діяльність підприємства на ринку спрямовується на досягнення визначених стратегічних цілей та тактичних завдань, що дозволяють забезпечити високоефективну господарсько-фінансову діяльність, його виживання та конкурентоспроможність.
Для здійснення своєї діяльності підприємство розпоряджається певними матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами та засобами. Планомірне комбінування та використання всіх факторів виробництва, організації виготовлення та реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) є основною для отримання доходу, досягнення цілей підприємства та задоволення економічних інтересів його власника і інтересів споживачів його продукції.
Для визначення ефективності господарської діяльності ресторану „Тернопіль" та його структурних підрозділів необхідно проаналізувати комплекс показників, а саме загальний обсяг товарообороту, обсяг реалізації кулінарної та іншої продукції і послуг, витрати, основні фонди, використання трудових ресурсів, доходи, прибуток.
2.8 Аналіз структури товарообороту, продукції власного виробництва та послуг

В умовах ринкової економіки, товарооборот є основним регулюючим фактором формування ресурсного потенціалу підприємства. Обсяг та структура товарообороту визначає вимоги до обсягу, складу та ефективності використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів підприємства.
Економічний аналіз товарообороту підприємства проводиться з метою виявлення рівня розвитку ресторану та пошуку резервів для покращення результатів його господарської діяльності та конкурентоспроможності його продукції. Для цього використана статистична звітність діяльності ресторану за три роки.
Для забезпечення співставлення даних за період, що аналізується нами, використано індекс цін розрахований Державним комітетом статистики України.
Обсяги діяльності ресторану „Тернопіль" визначені сумою товарообороту, виконаних робіт та наданих послуг і характеризуються, в першу чергу, вартісними показниками, що дало змогу оцінити і спів ставити затрати і результати. Поряд з вартісними, застосовувалися для вимірювання обсягу продукції і натуральні, а в ряді випадків трудові показники. В умовах інфляції їх доводиться використовувати частіше за вартісні, оскільки для їх застосування необхідно обчислювати обсяги виробництва і реалізації ресторану за стабільними цінами.
Загальний обсяг товарообороту ресторану „Тернопіль" складається з обсягу реалізації продукції власного виробництва, продажу купованих товарів Реалізація продукції власного виробництва здійснюється безпосередньо населенню.
Обсяг, структуру та перспективи розвитку товарообороту ресторану „Тернопіль" визначає певна сукупність факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Проведений нами аналіз структури товарообороту ресторану представлено у таблиці 2.7.
Таблиця 2.7.
Аналіз складу товарообороту
Показники
2001 р. %
2002 р. %
2003 р. %
У 2002 р. до 2001 р.
У 2003 р. до 2002 р.
У 2003 до 2001 р.
1. Питома вага продукції власного виробництва у т/о
83,6
84,8
87,1
+ 1,2
+2,3
+3,5
2. Питома вага покуп-них товарів у т/о
16,4
15,2
12,9
-1,2
-2,3
-3,5
Товарообіг, всього
100
100
100
-
-
-
Дані таблиці 2.7. показують, що в ресторані в цілому спостерігається зниження рівня товарообороту. , у 2003 році товарооборот зменшився порівняно з 2001 роком на 46,5 тис. грн., що становить 17,3%. Зокрема, оборот по продукції власного виробництва зменшився на 31,1 тис. грн., що становить 13,8%, а по купованих товарах - на 15,4 тис. грн., що становить 34,9%. Особливо різкий спад відбувся по обороту купованих товарів за 2002 рік у відношенні до 2001 року на 10,4%, відповідаю 2003 рік до 2002 року - на 27,3%.
Графічно аналіз темпів росту товарообороту має такий вигляд:
Рис. 2.3. Темпи росту товарообороту ресторану „Тернопіль"
1-2001 рік-100%
2-2002 рік-96,7%
З-2003 рік-85,5%
Такий спад товарообороту у ресторані „Тернопіль" має негативний вплив на діяльність підприємства. Для більш конкретного аналізу товарообороту потрібно прослідкувати зміну питомої ваги продукції власного виробництва та покупних товарів у загальному товарообороту ресторану за три роки, таблиця 2.7.
З таблиці 2.7. видно, що у складі товарообороту зростає питома вага продукції власного виробництва. Ця тенденція має позитивний характер для підприємства в цілому, тому що дозволяє ефективніше використовувати виробничі потужності ресторану, трудові ресурси, технічний та технологічний потенціал. Склад товарообороту та його зміни зображено на рис. 2.4.
Рис.2.4. Склад товарообороту ресторану „Тернопіль" та його зміни
Ряд 1 - продукція власного виробництва;
Ряд 2 - куповані товари.
Аналіз структури товарообороту є одним із найважливіших показників роботи підприємства, який характеризує зміни, що відбулися у використанні сировини та продуктів порівняно з попередніми роками. При детальному аналізі структури товарообороту нами розглянуто використання сировини для випуску продукції власного виробництва.
Аналізуючи дані по структурі товарообороту видно, що використання м'яса та птиці за аналізований період виросло на 2,0 тис. грн. (порівняно з 2001 роком) і найбільшим воно було у 2003 році - 17,4 тис. грн.; у 2003 році до 2001 року зросло використання таких товарів, як масло тваринне на 1,8 тис. грн.; олії - на 1,1 тис. грн.; оселедців - на 0,2 тис. грн.; сиру і бринзи - на 1,3 тис. грн.; цукру -- на 2,4 тис. грн.; чаю -- на 0,2 тис. грн.; кави -- на 0,6 тис. грн. Це свідчить про те, що використання цих товарів значно впливає на збіль-шення обсягу продукції власного виробництва у складі товарообороту ресто-рану. Зниження продажу купованих товарів відбулося в зв'язку із зменшенням обсягу реалізації таких груп товарів, як горілка та горілчані вироби - на 5,2 тис. грн.; вина - на 2,3 тис. грн.; коньяку - на 3,3 тис. грн.; шампанського - на 1,0 тис. грн., тютюнових виробів - на 0,7 тис. грн. Знизився також продаж ковбасних виробів - на 1,8 тис. грн.; риби та морепродуктів - на 2,9 тис. грн.; молока та молочних продуктів - на 0,2 тис. грн.; борошна - на 9,1 тис. грн.; овочів - на 4,0 тис. грн.; плодів та ягід - на 2,7 тис. грн.
Ці дані будуть нами використані і враховані при удосконаленні виробничої системи ресторану „Тернопіль", при розробці меню, фірмових страв та ін. Значний вплив на товарооборот ресторану має сезонність. Прослідкувати цей процес можна за даними табл. 2.8.
Таблиця 2.8.
Зміна товарообороту ресторану "Тернопіль" у динаміці порокам та кварталам
Роки
Товарооборот всього тис. грн.
За 1 квартал тис. грн.
За 2 квартал тис грн.
За З квартал тис. грн.
За 4 квартал тис. грн.
2001
269,2
72,6
63,7
55,2
77,7 .
2002
260,5
70,0
62,6
54,6
733
2003
222,7
60,9
51,8
44,5
65,5
Виходячи з цих даних можна графічно показати вплив сезонності на товарооборот ресторану „Тернопіль".
Рис 2.5, Вплив сезонності на товарооборот
Ряд 1 - 2001 рік; ряд 2 - 2002 рік; ряд 3 - 2003 рік.
Дані графіка та таблиці показують, що товарооборот ресторану „Тернопіль" має тенденцію до зниження у літній період, це, на наш погляд пов'язано з сезоном відпусток, канікул та ін.
2.9 Основні фонди ресторану „Тернопіль" та їх використання

Основним напрямком діяльності ресторану є досягнення максимальних прибутків при найменших витратах. Успішному здійсненню цього завдання сприяє ефективне використання основних фондів підприємства. З ростом ос-новних фондів збільшується фондоозброєність праці, що є найважливішим посиленням підвищення її продуктивності. Збільшення питомої ваги активної частини основних фондів і відповідно зменшення частки їх пасивної частини є важливим фактором росту ефективності виробничо-торгової діяльності.
Основні фонди - це засоби праці, які багаторазово беруть участь в процесі виробництва, реалізації та організації споживання кулінарної продукції та купованих товарів і зберігають при цьому свою натуральну форму. По мірі зносу основних фондів їх вартість поступово, по частинах переноситься на витрати виробництва та обертання, і тим самим входить до вартості продукції та послуг громадського харчування через механізм поступової амортизації з віднесенням амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства, і відповідно, вартість продукції. Активні основні фонди безпосередньо діють на продукт, визначають масштаби його виробництва та рівень продуктивності праці. До них відносяться перш за все устаткування. До пасивної частини основних фондів відносяться ті з них, які створюють необхідні умови для процесу праці і будівлі, передаточні механізми і т.і. Аналіз з наявності та руху основних фондів показано у таблиці 2.9.
Таблиця 2.9.
Аналіз наявності та руху основних фондів ресторану "Тернопіль"
Роки
Початкова вартість, тис. грн.
Вартість на кінець періоду, тис. грн.
Середньорічна вартість осн. фондів тис. грн
2001
52,2
52,2
52,2
2002
52,2
52,2
52,2
2003
52,2
52,2
52,2
За останні три роки у ресторані „Тернопіль" руху основних фондів не було, тому середньорічна вартість основних фондів становить 52,2 тис. грн. За даними можна зробити такі висновки:
1. Фондовіддача за три роки діяльності ресторану знизилась на 15,7%. У 2001 році показник фондовіддачі становись 5,1 тис. грн. товарообороту на одиницю вартості основних фондів, в 2003 році - 4,3 тис. грн. Загалом зниження товарообороту впливає на зменшення фондовіддачі. Отже, потрібно знайти резерви росту товарообороту та більш раціонально використовувати функціонуючі основні фонди.
2. Фондоємність основних фондів зросла на 21,0% у зв'язку зі зниженням товарообороту ресторану. Г
3. Фондоозброєність означає, що за 2001 рік вартість основних фондів на одного працівника становить 0,9 тис. грн. за 2002 рік цей показник її збільшився на 300 гривень і становить 1,2 тис. грн. на одного працівника. А у 2003 році фондоозброєність зросла ще на 200 гривень у порівнянні з 2002 роком. Це пояснюється зменшенням кількості працівників ресторану за три роки на 33,9%.
4. Прибутковість основних фондів у ресторані зросла у зв'язку зі збільшенням балансового прибутку.
2.2.1 Аналіз використання трудових ресурсів (персоналу) ресторану „Тернопіль"
Специфіка праці фахівців ресторанного господарства визначається тим, що створюючи продукт, вони безпосередньо беруть участь у процесах виробництва реалізації та організації споживання Праця фахівців ресторанного господарства поділяється на продуктивну та непродуктивну. Продуктивна праця направлена на створення матеріальних благ або матеріальних послуг. Непродуктивна праця - це суспільне корисна праця, що безпосередньо не бере участі у створенні матеріальних цінностей. У ресторані майже 90% усіх пра-цівників зайняті продуктивною працею та близько 10% - непродуктивною. Основна частина працівників (кухарі, кондитери, пекарі, виробники напівфабрикатів та інші працівники виробництва зайняті безпосередньо переробкою продуктів, створенням нових споживчих вартостей). Інша частина працівників здійснює процес реалізації споживання, їх праця, з одного боку, пов'язана з продовженням і завершенням виробничого процесу а з другого - зі зміною форм вартості та наданням матеріальних послуг. Праця персоналу, зайнятого продовженням і завершенням виробничого процесу, не створює нових споживчих вартостей, але збільшує вартість і є працею продуктивною.
Характеристика персоналу ресторану буде здійснено нами за ознаками. Аналіз трудових ресурсів передбачає визначення динаміки чисельності і складу працівників, а також продуктивності праці на підприємстві.
Розрахунок впливу зміни складу та чисельності працівників на продуктивність праці представлений у таблиці 2.10.
Таблиця 2.
Показники праці робітників ресторану „ Тернопіль "
Показники
Один ви міру
2001 рік
2002 рік
2003 рік
Фонд оплати праці
тис, гра.
55,6
20,5
274
Середньоспискова чисельність
працівників
чол.
56
44
37
Кількість відпрацьованих днів, год.
людино/дні
116789
88915
69508
Працівники виробництва
чол.
ЗО
24
19
Питома вага у загальній кількості
%
53,6
54,5
51,3
Працівники залу
чол
16
12
10
Питома вага у загальній кількості
%
28,6
27,3
27,0
Дані про склад працівників ресторану представлені в додатку 5.
Головною робочою силою на підприємстві є жінки, вони складають 83,8% від загальної кількості працюючих. Розглянемо більш детально характеристику кваліфікаційний груп персоналу (таблиці 2.11., 2.12., 2.13., 2.14.).
Таблиця 2.11.
Структура персоналу за віком
Вік
У відсотках до загальної
чисельності
20-30 років
31 -40 років
41-50 років
51-60 років
19,1
28,5
33,3
19,1
Таблиця 2.12.
Структура персоналу по загальному стажу роботи
Рівень освіти
У відсотках до загальної чисельності
Неповна середня
Середня
Середньо спеціальна Вища
5,4
8,1
75,7
10,8
При аналізі складу працівників виявлено співвідношення між їх окремими категоріями. У 2003 році кількість працівників зменшилась за три роки на 19 чоловік, відбулись також суттєві зміни по категоріям, а саме скоротилась питома вага працівників виробництва на 2,3%, працівників залу на1,6% (порівняно з 2001 роком) і відповідно збільшилась питома вага інших категорій працівників. Отже, зміни у складі працівників склались не на користь підприємства, тому що тільки підвищення питомої ваги основної категорії працівників виробничо торговельної групи в загальній чисельності працюючих і зменшення питомої ваги інших категорій працівників при інших рівних умовах призводить до підвищення продуктивності праці. Виходячи, з цих даних, можна сказати, що у ресторані є ресурси по збільшенню обсягу товарообороту за рахунок підвищення в загальній чисельності питомої ваги працівників основної категорії, тобто торгово-оперативного персоналу.
Таблиця 2.13.
Структура персоналу по загальному стажу роботи
Стаж роботи
У відсотках до загальної чисельності
До 1 року
1-3 роки
5- 10 років
10-20 років більше
20 років
4,8
4,8
14,3
23,8
52,3
Таблиця 2.14.
Структура персоналу за статтю
Стать
У відсотках до загальної чисельності
Жіноча Чоловіча
83,8
16,2
Ефективне використання кадрів з вищою та середньо-спеціальною освітою має велике значення. У ресторані „Тернопіль" 91% працівників виробництва мають середньо-спеціальну освіту. Працівники, які займаються обслуговуванням, 87% мають вищу освіту, 92% працівників адміністративної групи мають вищу освіту.
У громадському харчуванні щорічно підвищуються вимоги до якості продукції, що потребує постійного підвищення кваліфікації кадрів. При вивченні кваліфікаційного складу кадрів ресторану виявлено відповідальність тарифних розрядів робіт по кожній професії. Так із працівників шостий розряд у 4 кухарів, п'ятий розряд має шість кухарів, мають четверо кухарів, технічні працівники мають другий кваліфікаційний розряд.
У ресторані „Тернопіль" ш основі колективної власності трудові сини персоналу з підприємством зафіксовані колективним договором.
Важливим фактором, що впливає на виконання плану товарообороту і виробничої програми, є рівень використання робочого часу. Аналіз ефективності використання робочого часу проводиться з метою оцінки напруженості праці, виявлення непродуктивних втрат робочого часу та визначення на базі можливих резервів скорочення персоналу підприємства. На даному підприємстві недостатньо уваги приділяється покращенню використання робочого часу, недооцінюється важливість систематичного аналізу і вивчення втрат робочого часу з и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.