На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик сторя походження ниток пряж. Народна технка прядння в Україн. Формування структури текстильних ниток в процес виробництва. Пакування, маркування, транспортування, збергання. Товарознавч аспекти тенденцї розвитку ринку текстильної продукцї.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Маркетинг. Добавлен: 06.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


30
Рівненський інститут слов'янознавства
Київського славістичного університету
Кафедра товарознавства та експертизи
КУРСОВА РОБОТА
ДО ДИСЦИПЛІНИ
Товарознавство продовольчих товарів
НА ТЕМУ:
„Формування асортименту ниток в умовах ринку та їх якість”
Виконала:
Студентка IV - курсу
Групи ТМС - 052
Факультету МЕВ та Б
Спеціальності:
товарознавство та експертиза
в митній справі
Грязєва Ю.Ю.
Перевірив:
К. т. н., доц. Мельник А.І.
Рівне - 2008

Зміст

    Вступ 3
      1. Загальні відомості 5
      2. Історичні відомості про походження ниток і пряжі 10
      3. Виникнення і розвиток хімічних ниток 13
      4. Класифікація та асортимент текстильних ниток 18
      5. Вивчення народної техніки прядіння в Україні 20
      6. Швейні нитки 25
      6.1 Шерстяні вишивальні нитки 27
      7. Формування структури текстильних ниток в процесі виробництва 31
      8. Правила приймання ниток 37
      8.1 Методи випробувань 37
      8.2 Дефекти текстильних ниток 38
      9. Пакування, маркування, транспортування і зберігання 43
      Гарантії виробника 44
      10. Характеристика технічних ниток 45
      11. Товарознавчі аспекти і тенденції розвитку ринку текстильної продукції 49
      Висновок 51
      Список використаної літератури 53
      Додатки 54

Вступ

Нитки… Вони складають основу всього що нас оточує. Ми ходимо в речах в яких є сплетіння ниток, рослини, теж містять ниточки в листочках. Тема моєї курсової роботи формування асортименту ниток в умовах ринку та їх якість. Історія нитки починається з давніх-давен, ще наші предки виготовляли нитки для виробництва одягу. На той час виробляли лише натуральні нитки. У XIX ст. вишивали лляними, конопляними й вовняними нитками ручного виробництва. Нитки пряли з вичесаних волокон льону чи коноплі, намагаючись робити тонку й рівну нитку. Потім нитки білили, фарбували, натирали воском чи жиром. Нитки для вибілювання золили в діжках-"зільницях". У діжку складали намотані нитки, пересипали попелом із спалених дров і заливали окропом. Луг, що утворювався в діжці, поступово вибілював нитки. Потім нитки полоскали у чистій воді й висушували на сонці чи на морозі. У вишивці такі білі нитки часто комбінували із сірими чи зеленуватими небіленими. Нитки фарбували природними барвникам: відварами кори дуба, гілок та ягід бузини й брусниці, лушпинням цибулі тощо. Відвар шишок вільхи. дубових жолудів та бузини давав чорний колір, кори дуба і вільхи - темно-коричневий, кори каштана - світло-коричневий. Відварюючи квіти нагідок і лушпиння цибулі одержували золотисто-жовтий колір. Замочування нитки у розчині лугу, отриманого від спаленої соломи гречки, надавало ниткам світло-вохристого ("пшеничного") кольору. Інтенсивний жовтий колір отримували від запікання в тісті ниток, намочених у конопляній олії. Нитки, пофарбовані в таких спосіб, називались заполоччю, пізніше ця назва поширилася на всі вишивальні нитки. Для одержанні червоного кольору використовували ягоди брусниці, кора крушини - синюватий колір, дрік - зелений. Насичений червоний колір отримували з барвників тваринного походження, які виробляли з личинок червеця (у нас) або кошенілі в тропіках. З висушених личинок робили порошок, який був надзвичайно дорогий. Із середини XIX ст. стали користуватися привозними бавовняними, вовняними, металевими, шовковими нитками, бісером. Для надання більшої ошатності у вишивку вводили золоту та срібні нитки, металеві пластини ("лелітки"). Найкращими для вишивання вважаються шовкові нитки. Сировиною для цих ниток є тоненькі павутинки кокона шовкопряда. які досягають довжини до 2 м. Ці нитки були привозними і коштували дорого. Їх вживали виключно для виконання найдорожчих речей. Вовняні нитки теж цінувались досить високо. Вони, як і шовк. тваринного походження, мають енергетичну "пам'ять". Вовняні нитки для вишивання найбільше використовувалися на Поділлі, Буковині, Карпатському регіоні. За вовняними йдуть нитки лляні та конопляні. Найменш цінними вважалися бавовняні нитки ("вата"). Проте вони були дешевшими і доступнішім й поступово стали застосовуватись досить широко. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. На відміну від спокійних кольорів природних ниток, яскраві кольори акрилу роблять традиційні українські узори неприродними, кричущими і навіть агресивними. Історія ниток дуже багата. Але ринок ниток в Україні є не настільки забезпечений натуральними нитками, не вистачає сировини і тому заміняють синтетичними. Вони по своїм властивостям нічим не поступаються природнім. Якість ниток залежить від багатьох чинників, зокрема від способу зберігання, адже якщо не дотримуються відповідних умов, нитки псуються. Метою курсової було довести, що виробництво природних ниток необхідне, одна з причин це відсутність хімікатів, адже кожний день ми носимо одяг в якому знаходяться ниточки, які складають систему. Варто вирощувати льон для розвитку ткацтва, прядіння, вишивання, адже символом України завжди була вишиванка.

1. Загальні відомості

Швейні нитки - основний вид матеріалу для з'єднання деталей швейних виробів. Крім того, нитки можуть використовуватися і як оздоблювальний матеріал. За волокнистим складом швейні нитки поділяються на: бавовняні, шовкові, синтетичні, штучні та штапельні. За структурою існують такі види швейних ниток: скручені, однониткові, армовані, текстуровані. За оздобленням та забарвленням швейні нитки випускають: чорними, білими, кольоровими, глянцевими або матовими; бавовняні - мерсеризованими. Якість швейних ниток характеризується їх міцністю, розтяжністю, пружністю, зрівноваженням скручування, рівністю, міцністю фарбування, відповідним ступенем білизни та відсутністю або наявністю зовнішніх дефектів. Швейні нитки повинні задовольняти такі основні вимоги: бути міцними мати рівномірну товщину та ступень скручування, бути зрівноваженими за скручуванням, мати міцне фарбування або достатній ступень білизни, не мати дефектів.

Для зберігання зовнішнього виду та якості виробів необхідно, щоб нитки за показниками міцності, розтяжності, усадки відповідали властивостям основного матеріалу. Бавовняні швейні нитки виробляють з високоякісної гребінної пряжі в 2, 3, 4, 6, 9 та12 складань. Основні операції з виготовлення ниток: трощення (складання 2-3-х та більше ниток), скручування та оздоблення. Для зрівноваженості структури ниток останнє скручування виконується в напрямку, протилежному основному скручуванню. Оздоблення ниток включає операції: відварювання, відбілення, фарбування, апретування та поліровки. Найбільш високоякісні нитки мерсеризують. Бавовняні швейні нитки за оздобленням та забарвленням випускають: суровими, білими, чорними, кольоровими, матовими або глянцевими, з м'яким та жорстким оздобленням. За товщиною швейні нитки поділяються на торгові номери; за міцністю - на торгові марки. Торговий номер - це умовний номер ниток. Більш тонкі нитки мають більш високий торговий номер. Нитки торгових марок „Екстра”, „Прима”, „Спеціальні” та „Чайка” випускають таких торгових номерів: 10, 12, 20, 30, 40, 50, 60, 80 та 120. Нитки торгової марки „Особливо міцні” випускають торгових номерів: 00, 0, 1, 3, 4 та 6 і використовують для виготовлення спеціального одягу. Сорт ниток встановлюється за показниками міцності, рівномірності, зрівноваженості та скручуванням та за бальною оцінкою зовнішніх дефектів при перегляді 100 паківок ниток з довжиною кожної паківки - 200 метрів.

В білих нитках І сорту допускається дефектів не більш, ніж на 45 балів; в сурових, кольорових та чорних нитках І сорту - не більш, ніж 36 балів. Використовують бавовняні швейні нитки як основні при виконанні операції з'єднання деталей швейного виробу, обметування зрізів та інших. Швейні нитки з натурального шовку Швейні нитки з натурального шовку виробляють з ниток шовку-сирця лінійної щільності 3,22 та 4,65 текс подвійним скручуванням: спочатку скручують кожну нитку шовку-сирця, потім з'єднують разом 3 скручені нитки і скручують їх у напрямку, протилежному первинному скручуванню. Готові нитки відварюють, фарбують або відбілюють. Товщину ниток позначають умовними торговими номерами: №65 (нитки в 6 складань, лінійна щільність - 17,4 текс); №33 (нитки в 12 складань, лінійна щільність - 31 текс); №18 (нитки в 20 складань, лінійна щільність - 57,7 текс). Товсті нитки з натурального шовку - Гарус - випускають двох номерів: №3 (333 текс) і №7 (143 текс) і виробляють з 90 ниток шовку-сирця. Використання ниток залежить від їх товщини: нитки номерів 65 та 33 використовують для з'єднання деталей з тонких матеріалів або для прокладання оздоблювальних строчок; нитки №18 (потовщені) - для обметування петель, пришивання ґудзиків, прокладання оздоблювальних строчок на виробах з вовняних пальтових тканин; нитки Гарусу - для прокладання оздоблювальних рельєфних строчок, обметування петель, вишивання. Синтетичні швейні нитки виробляють з поліамідних та поліефірних текстильних ниток. Виробництво ниток складається з: трощення, скручування, відварювання, фарбування або відбілювання та оздоблення.

В процесі оздоблення нитки обробляють різними хімічними препаратами для зниження електризуємості та підвищення термостійкості. Комплексні анідні нитки - найбільш міцні та еластичні, мають високу теплостійкість та практично не усаджуються. Їх використовують при виготовленні виробів з безусадочних синтетичних матеріалів, шкіри, та швейних виробів, які виготовляються технологією „форниз”. Комплексні капронові нитки мають високу міцність та найбільшу стійкість до стирання, але низьку теплостійкість. Їх використовують для обметування петель та виготовлення одягу з міцних жорстких без усадочних матеріалів. Випускають капронові нитки торговими номерами 50К (15,5 текс х 3) та 90К (31 текс х 3). Модифіковані поліамідні нитки Шелон використовують замість ниток з натурального шовку №65, але вони менш теплостійкі та міцні. Лавсанові комплексні нитки теплостійкі, без усадочні, еластичні, але поступаються капроновим за показниками міцності та стійкості до стирання. Їх випускають торговими номерами: 22Л (11,1 текс х 2), 33Л (11,1 текс х 3), 55Л (27,7 текс х 2) та 90Л (29,4 текс х 3). Тонкі нитки 22Л та 33Л використовують при виготовленні виробів білизняного, сорочкового та костюмно-платтєвого асортименту, трикотажних виробів; товсті нитки 55Л та 90Л - для прокладання рельєфних оздоблювальних

Армовані швейні нитки мають сердечник з поліамідних або поліефірних комплексних ниток, який обвивають волокнами бавовни або полінозними. Найбільш поширеними є нитки, армовані бавовною. Вони більш блискучі, міцні та еластичні, ніж бавовняні, і значно більш теплостійкі та менш розтяжні, ніж лавсанові. Їх випускають торговими номерами: 20ЛХ, 30ЛХ, 44ЛХ і використовують замість бавовняних швейних ниток відповідної товщини, або замість шовкових та синтетичних. Комбіновані поліефірно-бавовняні швейні нитки складаються з поліефірної комплексної нитки, скрученої з армованою пряжею. Їх випускають торгових номерів 20, 40, 50 та 80 і використовують при виготовленні швейних виробів з формостійких та еластичних трикотажних полотен. Текстуровані швейні нитки виробляють з поліамідних і поліефірних текстурованих ниток: еластику, мерону, мелану, та петельних ниток таслан. Міцність, еластичність, пружність та м'якість текстурованих ниток забезпечує міцність та еластичність швів в виробах з еластичних матеріалів. Поліамідні текстуровані нитки використовують для прокладання оздоблювальних строчок; поліефірні текстуровані нитки 37ЛТ (18,5 текс х 2) - для виготовлення виробів з синтетичних та змішаних матеріалів, а також для виготовлення білизняних еластичних трикотажних виробів.

Прозорі (безколірні та димчасті) нитки 7КМП, 13КМП, 20КМП - це поліамідні мононитки, які здібні приймати колір матеріалу, що пошивається. Основними недоліками таких ниток, при всіх їх позитивних якостях, є їх підвищена жорсткість та низька теплостійкість. Прозорі нитки використовують замість бавовняних на машинах таємного стібка та двониткових крає обметувальних машинах для пошиття верхніх трикотажних виробів з синтетичних волокон. Поліпропіленові (розчинні) нитки - це комплексні або мононитки, які використовують для тимчасового з'єднання деталей при виготовленні швейних виробів. При наступній обробці виробів спеціальними препаратами (трихлоренатом ТХЕ або полівінілхлоренатом ПХЕ) нитки розчиняються. Штучні швейні нитки представлені в основному віскозними комплексними нитками, полінозними та штапельними нитками. Нитки з полінозних волокон м'які, шовковисті, теплостійкі, але менш міцні, ніж бавовняні, замість яких використовуються. Штапельні швейні нитки виробляють з полінозних, поліефірних, віскозних та поліамідних волокон. Використовують їх замість бавовняних швейних ниток при виготовленні виробів з різноманітних тканин та трикотажних полотен. На відміну від бавовняних вони більш блискучі, еластичні та міцні. Найбільше використання знаходять поліефірні штапельні нитки, так як вони мають найкращі якості.3. Клейові матеріали для з'єднання деталей одягу, вимоги до них У швейній промисловості широко використовуються.

Рис.1. - Загальний поділ текстильних ниток.

2. Історичні відомості про походження ниток і пряжі

Кожен метр текстильного матеріалу, виробленого в наші дні, несе на собі пам'ять і знання, накопичені століттями і тисячоріччями, протягом яких людина займалася однієї з найдавніших технологій одержання волокон і пряжі. Біля 6 тис. років тому людина вже знала і використовувала чотири найважливіших природних волокна: льон і вовна (5 тис. років до н. е), шовк (2600 років до н. е), бавовна (1 тис. років до н. е). Першим освоєним людиною волокном був льон. Ще 5 тис. років до Різдва Христова в долині ріки Ніл на території сучасного Єгипту з льону виготовляли тканини. Ще раніше люди вміли вилучати волокна зі стебел луб'яних рослин, плести з них подоба тканин і використовувати їх для прикриття свого тіла. При розкопках поселення, знайденого археологами на березі Швейцарського озера стародавнього поселення, що процвітало наприкінці кам'яного віку, були виявлені пасма лляних волокон, фрагменти тканин і примітивні пристосування, за допомогою яких вироблялися нитка і тканина. Тисячоріччя ці матеріали пролежали під товщею мулу у воді озера і тому збереглися. Друге найважливіше волокно, що освоїла людина була вовна. У той же період людина використовувала поряд зі льоном і вовну. Сама рання дата, пов'язана з вівчарством і виробництвом вовни, підтверджена розкопками, відповідає 4000 років до н. е. У долині Євфрату (Стародавня Месопотамія) розводили овець, пряли вовну і ткали примітивні тканини. У стародавньому Вавилоні вироблялися вовняні тканини, а неподалеку від Перської затоки археологи розкопали древню мозаїку з зображенням розведення овець. Це відповідає - 3500 року до н. е. За історичними даними у 1111 році король Англії Генрі I заснував вовняне виробництво в гирлі ріки Твід і розселив фламандських текстильників в англійських містах і селах для підвищення знань англійців у виробництві текстилю. Він заснував перші текстильні гільдії по виробництву вовняних тканин. Третє найважливіше природне волокно - шовк. Імовірно, батьківщиною його виробництва був Китай. Легенда говорить, що китайська імператриця Хен-Лінг-Чи (2600 років до н. е) перша відкрила це чудове волокно. Вона випадково занурила кокон у гарячу воду і побачила, що з розм'якшеного кокона відокремилися шовкові нитки. Імператриця зрозуміла можливість використання цих ниток. Так народилася найдавніша культура шовківництва, заснована на життєдіяльності тутового шовкопряда. Китайці довели культуру і виробництво шовку до досконалості і приблизно 1400 років до н. е. тканини із шовку й одяг з них стали речами звичайного споживання в цих країнах. У Європу шовк потрапив тільки в 552 році. Це трапилося завдяки несторианським ченцям, що успішно провезли з Китаю "живі" кокони тутового шовкопряда, сховавши їх усередину своїх посохів, і піднесли імператору Юстиніану. Це був початок становлення технології виробництва шовку на заході. Константинополь стає центром виробництва шовку. Четверте найважливіше натуральне волокно, освоєне людиною - бавовна. Перше матеріальне підтвердження його виробництва відноситься до 1000 років до н. е., про що говорять археологічні розкопки поселення в Індії. Купці завозили бавовну з Індії на Близький Схід, у Центральну Азію і потім у Китай. Однієї з загадок розвитку людської цивілізації залишається питання: яким чином людина навчилася вирощувати бавовну, прясти і ткати з неї тканини в один і той же час на різних континентах (в Азії й у Південній Америці, у країні древніх Інків - Перу). Відомо, що вже в Єгипті 2500 років до н. е. уміли робити тканини з бавовни найвищої якості, які не поступаються сучасним. Єгипетські мумії були обгорнені в бавовняну тканину щільністю 540 ниток на 2,5 см. Кращі сучасні англійські тканини подібного типу мають щільність 350 ниток на 2,5 см. У 1492 році корабель Колумба, що вирушив в Америку, привіз бавовняні тканини, які використовували для одягу і мішків. Таким чином чотири природних волокна були освоєні і використовувалися для виробництва тканин доісторичною людиною за технологічною схемою: вирощування, прядіння, ткацтво. Ця найпростіша схема, винайдена більш ніж 6 тис. років тому, не перетерпіла принципових змін дотепер, пройшовши шлях від ручної до високоавтоматизованої швидкісної технології. Найпростіші прялки і ткацькі верстати, що знаходять при розкопках стародавніх поселень засновані на тих же принципах, що і сучасне автоматизоване текстильне прядильне і ткацьке устаткування.

3. Виникнення і розвиток хімічних ниток

Волокна і нитки діляться на два типи - натуральні і хімічні. З класифікацій виходить, що хімічні волокна і нитки у свою чергу діляться на два підтипи: штучні і синтетичні. Хімічні волокна і нитки виробляють з сировини всіляких видів: з природних високомолекулярних з'єднань (целюлози, білків і ін), з синтетичних високомолекулярних з'єднань (поліамідів, поліефірів і ін), також із скла, а в невеликих кількостях із низькомолекулярних речовин металів. Скляні нитки виробляли ще в Давньому Єгипті і використовували для прикрас. В середині XVIII ст. М.В. Ломоносов зробив спроби знайти способи їх промислового виробництва. Перші кроки в масовому виробництві хімічних ниток були зроблені лише в середині XIX ст., коли почали вивчати властивості целюлози. Целюлоза унаслідок своєї великої поширеності, дешевизни і високих властивостей виявилася відповідною сировиною для виробництва хімічних волокон і ниток різних видів. Основи їх виробництва були закладені в результаті декількох винаходів. У 1855 р. Ж. Одемар з Лозанни (Швейцарія) узяв в декількох країнах патенти на нову волокнисту речовину "рослинний шовк". У французькому патенті він писав, що його винахід полягає в здобутті з кори шовковиці рослинного шовку і волокон, придатних для всіх вживань бавовни, прядива, льону і інших волокнистих речовин, не виключаючи і шовку. Він запропонував послідовно обробляти лубовий шар кори тутових віток в розчині бури і азотної кислоти, пресувати, а потім витримувати 24 години в суміші винного спирту і лугу. Оброблений луб після сушки піддавався, чесанню і поступає в прядіння. Матеріал, що вийшов при цьому, ще не був штучним волокном, але поза сумнівом, що лубові целюлозні волокна, що залягають в корі шовковиці, при описаній обробці в якійсь мірі етерифікуються. Що виходила (ймовірно, в основному на його поверхні) нітроцелюлоза істотно змінювала його властивості і надавала йому шовковистого вигляду, що, мабуть, і послужило підставою для назви "Рослинний шовк". У 1862 р. француз Озанам запропонував для формування штучних волокон продавлювати рідину через тонкі отвори. Пропозиції Одемара і Озанама послужили основою для розробки способу здобуття першого (за часом появи, якщо не рахувати скляних ниток) вигляду штучних ниток нітратних. Д. Сван, відомий винахідник в області електротехніки і фотографії, в 1883 р. запропонував метод виготовлення нітратних ниток, які піддавалися тій, що карбонізує. Ці нитки застосовували в лампах розжарювання. Пізніше з них були виготовлені і тканини, що демонструвалися в 1885 р. Проте промисловий спосіб виробництва нітратних штучних ниток був розроблений французьким інженером Ілером де Шар-донне. Він проводив свої роботи в 1878-1884 рр. і отримав французький патент на виробництво штучного шовку прядінням з рідини. Цю дату і можна "вважати датою "народження" штучних ниток. Після демонстрації винаходу Шардоніе в 1889 р. на Усесвітній виставці в Парижі було організовано акціонерне суспільство, яке побудувало в 1890 р. в р. Безансоне фабрику нітратних штучних ниток. Спосіб був заснований на здобутті нітроцелюлози з відходів бавовни і подальшого розчинення її в суміші етилового спирту і етилового ефіру (здобуття колодія). Формування комплексної нитки шляхом продавлювання колодія через тонкі отвори, випари летких розчинників, з наступною денітрацією нитки в розчині сульфгідрату кальцію або натрію, тобто перетворення нитки нітроцелюлози на гідратцеллюлозную і, нарешті, її вибілювання. Цей спосіб виявився мало здійсненим і. неекономічним, оскільки нитка виходила низької якості, що легко запалала і, крім того, при її виготовленні застосовувалися дорогі і вибухонебезпечні розчинники. Були зроблені багато чисельні спроби удосконалення технології нітратних ниток. Зокрема, був застосований метод формування у воду, в котрій у свою чергу розчинялися леткі розчинники спирт, ефір (спосіб Лейнера), проте основні недоліки нітратних ниток зберігалися. На початок 30-х років XX ст. виробництво їх припинилося. Незабаром після появи нітратних ниток був розроблений і інший спосіб здобуття штучних ниток з целюлози у вигляді відходів бавовни. Як розчинник в цьому випадку застосовується комплексне з'єднання гідрату оксиду міді з аміаком. Цей розчинник був відкритий швейцарським ученим М. Швейцером ще в 1857 р. і часто називається його ім'ям. Ці нитки отримали назву мідно-аміачних. Їх поява спочатку також була пов'язана з пошуками ниток для ламп розжарювання. Практично виробництво мідно-аміачних ниток було почате в Германії в 1897 р. Мідно-аміачні нитки не набули широкого поширення, оскільки для їх виробництва був потрібний коштовний кольоровий метал мідь. У обмеженому об'ємі вони виробляються і в даний час. Найбільшого значення серед штучних волокон і ниток набула віскозна целюлоза, що виготовляється з лужного розчину ксантогенату. Ксантогенат вперше був отриманий в Англії Ч. Кросом, Е. Бівеном і К. Бідлом на початку 90-х років. Розчин, з якого їх виробляли, володів великою в'язкістю, його називали "вискоид". Від цього терміну і сталася назва ниток. Д.І. Менделєєв з приводу реакції здобуття ксантогенату писав, що промисловість, заснована на згаданій реакції, може отримати великий розвиток. Геніальне передбачення великого російського ученого виправдалося. У 1904-1905 рр. почалося виробництво віскозних ниток в Англії, а потім в Германії. Можливість використання дешевшай деревної целюлози, доступних і недорогих реактивів привела до швидкого поширення віскозного способу в багатьох країнах світу. Цікаво відзначити, що першим заводом штучних ниток в царській Росії з'явився завод в р. Митіщах під Москвою, заснований в 1909 р. для виробництва ниток по віскозному способу (у США перший завод віскозних ниток був відкритий в 1910 р). Гідністю цього виробництва є можливість здобуття дуже тонких ниток при достатній міцності і хороша рівномірність по тонкості. У Франції в 1932 р.П. Жірар узяв патент на виробництво штучних волокон шляхом нарізання на короткі відрізки довгих комплексних ниток, що складаються з великого числа елементарних. В цьому випадку ці комплексні нитки складалися вже не з декількох десятків, а з тисяч елементарних, таких, що отримали найменування "джгутів". Пучки відрізань штапельки по довжині. відповідали натуральним волокнам бавовні, шерсті і ін. Це дозволяло переробляти штучні волокна в нитку на устаткуванні для натуральних волокон, в чистому вигляді або в суміші з останніми. Це розширювало можливості використання штучних ниток, оскільки прядучи, на відміну від комплексних ниток, має більший об'єм, пухнаста, що необхідне для ряду виробів (наприклад, костюмних і пальтових тканин і ін). В період першої світової війни (1914-1918 рр) виробництво штучних волокон отримав великий розвиток в Німеччині, відрізаній від ринків сировини бавовни, шерсті. У цій країні штучні короткі волокна отримали найменування штапельних. По скільки вартість багато з цих волокон нижче за вартість натуральних, додаткові витрати на їх переробку в пряжу, тобто на нове перетворення їх в нитці, сповна окупаються унаслідок одночасного випуску на одному прядильному приладі, випуску при формуванні джгута декількох тисяч елементарних ниток замість невеликого їх числа в комплексних нитках. На початок 30-х років виробництво хімічних волокон здійснювалося вже в більшості промислово-розвинених країн (наприклад, США), в яких було велике своє виробництво бавовни і шерсті. У 20-х роках швидко розвинулося виробництво ацетатних ниток з ацетилцелюлози. У 30-х роках почалося невелике виробництво волокон з білків, головним чином з казеїну. Вперше подібне волокно отримане у Германії. Тодтенхауптом на самому початку XX століття, але промислове виробництво його розвинулося в 1935 році в результаті робіт італійського дослідника А. Феретті. Незабаром з'явилися і інші білкові волокна із зеїну, білків земляного горіха (арахісу) і ін. Унаслідок того що для виробництва їх витрачаються коштовні харчові білки, а якість отримуваних ниток, невисока, великого розвитку виробництво білкових ниток не отримало. Великим зрушенням у виробництві штучних ниток з'явилася поява синтетичних ниток. Для виробництва ниток стала використовуватися нова широка сировинна база, всілякі синтетичні речовини. Це дало можливість виробляти нитки зі всілякими властивостями, ширше видозмінювати показники властивостей, чим при виробництві волокон з натуральних полімерів, тобто головним чином целюлози і її похідних. В середині 30-х років в невеликих кількостях почали виробляти нитки з хлор з'єднувальних вінілових з'єднань. Потім з'явилося поліамідна волокно нейлон, виробництво якого, що почалося в промислових масштабах в 1939 р., було підготовлене капітальними дослідженнями відомого американського вченого хіміка В. Карозерса, проведеними в 1929-1935 рр. Розривши більшості волокнистих матеріалів нагадує еластичний розрив. Чим довший процес руйнування, тим більшу частину поверхні займає шорстка зона. Чим швидше відбувається розрив, тим більше гладкою стає поверхня відриву, і механізм руйнування наближається до крихкого. З практики лабораторної роботи по розтягуванню самих різних ниток (як елементарних, так і таких, що складаються з коротких штапельних волокон) відомо, що чим менше час розриву зразка, тим рівніше за край його відриву. З іншого боку, при повільному статичному руйнуванні спостерігається різко виражена фібрілярність багатьох волокон. Характер руйнування залежить також від фізико-хімічної структури волокна. Крихкі і жорсткі волокна, як скляне і віскозне, навіть при повільному руйнуванні від статичній і динамічній втомі дають досить рівні краї відриву. А такі еластичні волокна, як поліамідне і шерсть, при досить швидких деформаціях розщеплюються на волокнину, виявляють шорсткий поверхні відриву, що представляють багато чисельну сітку сколовши.

4. Класифікація та асортимент текстильних ниток

Таблиця 1 - . Класифікація ниток по способу виготовлення

Нитки, отримані в процесі прядіння
Нитки, отримані на других виробництвах(не прядені)
пряжа кільцевого прядіння:
бавовняна:
гребінна
кардна
апаратна
шерстяна:
гребінна(камвольна)
апаратна(суконна)
з лляного волокна:
лляна сухого і мокрого прядіння
шовкова:
з волокна
з хімічних волокон:
гребінна
кардна
з джгута
Пряжа безверетенного прядіння:
Пневмомеханічна
Пневмомеханічна роторна
аероденамічна
Шовкові нитки
Комплексні хімічні нитки
Джгутики
Мононитки
Розрізні нитки
Класифікація та асортимент текстильних ниток досить різноманітний. Розглянемо наступні види класифікаційних ознак:
Рис. 2 - волокнистий склад текстильних ниток.
Текстильними нитками (ТН) називають гнучкі протяжні і міцні тіла необмеженої довжини з малими поперечними розмірами довжини для виготовлення текстильних виробів. За хім. складом волокон та особливостями виготовлення ТН є натуральні, хім., штучні і синтетичні. Відомо багато систем класифікації ТН. Як вихідна текстильна сировина ТН поділяється на первинну і вторинну, звичайну і текстуровану.

5. Вивчення народної техніки прядіння в Україні

Прядіння нитки - одне з найдавніших виробництв, відомих людині. В Україні ще і сьогодні сільське населення пряде нитку за допомогою веретена кількома архаїчними способами. Незважаючи на те, що описувати ці промисли почали ще в кінці ХІХ - на початку ХХ століття, у науковій літературі техніка виготовлення нитки українцями. Майже не досліджені інструменти прядіння - веретена, днища, куделі та інші знаряддя, які зберегли архаїчний вигляд. Краще описана символічна роль прядіння і ткацтва в обрядах і віруваннях українців. Способи прядіння великою мірою визначаються етнокультурними традиціями. Наприклад, у народів Таджикистану і Узбекистану різниця у способах виготовлення нитки пов'язана як з особливостями сировини, що використовується, так і з етнічними традиціями. Територія поширення різних типів прялок у східних слов'ян корелює з територією проживання різних груп давнього населення. Усе це зумовлює актуальність вивчення способів прядіння в українців. Як засвідчують нові дослідження, людина в Європі почала виготовляти нитку принаймні з доби пізнього палеоліту. Хоча зразків найдавнішого текстилю не збереглося, але знайдені його відбитки на глині при розкопках пізньої палеолітичної стоянки Павлові Гори в Чехії. Окрім цього, як вважають американські дослідники, на головах пізньопалеолітичних жіночих фігурок (“Венер”) зображені плетені шапочки. Ймовірно, на початковій стадії розвитку прядіння нитку сукали руками без допомоги спеціальних пристроїв. Але вже серед матеріалів доби неоліту зафіксовані глиняні кружала, переважна більшість яких, на думку багатьох дослідників, є деталями веретен. У неолітичних поселеннях на палях (Північно-Західна Європа) знайдено залишки веретен з глиняними кружалами та намотаною пряжею. Винахід кружал, застосування яких внаслідок підвищення інерційності, швидкості обертання веретена, значно прискорили і полегшили процес виготовлення нитки, ймовірно, був одним з факторів неолітичної революції. Загальновідомо, що сфера застосування ниток та виготовленої з них тканини дуже широка. Їх використовують з прадавніх часів для створення одягу, килимків, покривал, ряден, знарядь мисливства і рибальства та інших предметів. Вже у часи трипільської культури на території України використовувались різні сорти тканини. Населення скіфського часу виготовляло тканини від тонкої, на зразок сучасної марлі, до грубої, різних типів переплетення, використовуючи різні матеріали рослинного та тваринного походження. Безсумнівно, прядіння нитки у цей період було вже досконалим і мало відрізнялося від домашнього прядіння на веретені у ХІХ-ХХ століттях, про що свідчать залишки тканин та їх відбитки на кераміці. Коротко охарактеризуємо способи прядіння. Зазначимо, що у статті розглядаються тільки архаїчні способи прядіння, які здійснюються за допомогою веретена, а прядіння “самопрялкою”, як пізнє явище, не розглядається. Відмітимо лише, що продуктивніша “самопрялка” до початку ХХ століття витіснила веретено на другий план. Населення його використовує і сьогодні лише переважно для прядіння вовняної нитки, рідше - для виготовлення товстої, грубої нитки. На Полтавщині автором зафіксоване прядіння за допомогою веретена одного типу, що має кілька варіантів, які різняться за формою п'ятки, поперечного перетину, пропорціями. Воно має вигляд біконічної палички з потовщеннями на нижньому кінці (“п'ятка”) та приблизно на останній третині висоти стрижня (“пузце”). Веретено на Полтавщині виготовляли із суцільного шматка дерева, вистругуючи його переважно ножем або іншими знаряддями. На Уманьщині (Черкащина) більшість виявлених нами веретен хоч і подібні до полтавських, але виготовлені на токарному верстаті, мають дещо іншу форму “п'ятки”. У веретенах з більшості регіонів України у ХХ столітті “п'ятка” виконувала лише функцію обмежувача нитки від сповзання та місця для закріплення напряденої нитки. Але форма таких веретен, коли центр ваги зміщений донизу, забезпечує пристроям відповідну інерційність. Окрім цього, п'ятка є “спадкоємницею” глиняного чи кам'яного кружала, що використовувалося у давнину. Цим фактом частково можна пояснити її різну форму - зрізаноконічна, конічна, напівсферична. Кружала такої форми відомі на пам'ятках багатьох археологічних культур України і світу. Зокрема на українських землях їх безперервно використовували з часів трипільської культури аж до І тис. н. е. На Тернопільщині та Івано-Франківщині веретено значно відрізняється від названих вище - на його стрижень насаджене дерев'яне “кочальце” дископодібної форми. На цих веретенах “кочальце” функціонально близьке до глиняного кружала. Відзначу, що кружала схожої форми також широко розповсюджені в різних археологічних культурах.

Стрижень веретен - переважно округлий у поперечному перетині, дуже рідко - чотиригранний, шестигранний. Окрім веретен на Полтавщині відомі такі архаїчні пристосування для прядіння: “днище”, в якому закріпляли “гребінь”, “гребінка”, “ломачка”. Вовну пряли і без використання спеціальних пристосувань, скрутивши сировину у сувій, обв'язавши мотузкою, чи придавивши до столу або лави тягарем. На Полтавщині прялі в більшості випадків використовували “днища” одного типу і приблизно однакових розмірів, хоча зафіксовані складніші за формою, що мають маленький резервуар для води та ручку для перенесення. “Гребені”, “гребінки”, “ломачки” також фактично однотипні. Про види прядіння на Лівобережжі, в залежності від сировини яка використовувалась, говориться у пісні-заклинанні, яку співали прялі під час роботи Мичкою на Полтавщині називалась підготовлена до прядіння зв'язка волокон льону чи коноплі, порівняно довга - 30-70 см; куделицею - вовна, прив'язана до палички, придавлена тягарцем чи змотана у сувій; валом - груба нитка з рослинних волокон (“клоччя”), що залишились після прядіння мички та вичісування, яку використовували для ткання мішків, ряден тощо. Прядучи мичку, її спочатку “чесали” гребінкою. Підготовлену вовну перед прядінням не розчісували. Як і в інших місцевостях України, пряля на Полтавщині лівою рукою смикала волокна, правою крутила веретено, яке обертаючись скручувало нитку. При цьому вона пальці лівої руки часто змочувала слиною, “щоб нитка була рівною”, “кріпкішою”. Кожна пряля, починаючи прясти, мусить закріпити на веретені початок нитки. На Полтавщині для цього застосовується кілька способів:

1) невелику кількість прядива притискають пальцями до гострого кінця веретена, попередньо змочивши його слиною;

2) спочатку пальцями лівої руки сукається нитка довжиною приблизно 20 см;

3) коли після попередніх способів через низьку якість сировини нитка не закріплюється, користуються готовою ниткою, припрядуючи її до мички чи куделі. Кінець випряденої нитки прив'язують до веретена понад п'яткою.

Наступним етапом у виготовленні нитки є безпосередньо прядіння. Пряли або сидячи (на днищі, лаві чи просто на землі), або, рідше, йдучи. Зокрема на Харківщині, Полтавщині жінки пряли, женучи козу або корову на пасовище. Найпридатніша для такого способу прядіння вовна. Куделицю при цьому прив'язували до пояса чи ломачки. Таким способом пряли і в гірських районах Карпат, на Одещині та в інших регіонах України. Товщина і якість випряденої нитки залежить від майстерності прялі і від якості пряжі. При всіх цих способах, коли напрядеться довга нитка, її намотують на веретено. У правій руці жінка обертає веретено вертикально проти годинникової стрілки і намотує нитку по спіралі. Цикл “прядіння-намотування” триває до того часу, поки не напрядеться цілий “починок”.

Таким чином, навіть у Полтавщини існують давні способи прядіння. Перший спосіб розповсюджений на всій території Полтавщини (а також в інших регіонах). Його використовують всі прялі. Інші способи зустрічаються рідше. Причому, кожна пряля пряде переважно одним способом, хоча є такі, що знають більшість з описаних (Карпенко У.І., с. Більськ Котелевського р-ну, Полтавської обл.). Очевидно, різні способи прядіння характерні для всіх регіонів України. Суттєво різними в регіонах є і знаряддя прядіння, зокрема веретена. Можливо, закартографувавши способи прядіння, визначивши ареали розповсюдження тих чи інших знарядь і порівнявши висновки аналогічними етнографічними реаліями сусідніх народів та з археологічними знахідками, можна глибше вивчити корені народної техніки прядіння українців. Сьогодні ще зберігається можливість зафіксувати ці матеріали, бо ще є люди, які пряли і ткали, а подекуди ще й досі прядуть нитку.

6. Швейні нитки

Часто вплив швацьких ниток недооцінюється. У списку чинників, що впливають на збірку шва, швацькі нитки знаходяться на третьому місці, як це показано нижче: Вплив регулювання швацької машини 20-30% Вплив тканини 10-20% Вплив швацьких ниток 10-15% Вплив швацьких голок 8-12% Крім того, на збірку шва впливає тип стібка і інші чинники, доля яких значно нижче 10%. Розтягування і його характеристики Для оцінки швацьких ниток часто береться до уваги розривне навантаження, передбачаючи що на основі цього параметра може бути зроблене висновок про характерні властивості шиття. У діапазоні навантажень, при якому відбувається обрив нитки, не шиють, оскільки при цьому значенні нитка руйнується. Сили, що діють на нитки під час шиття значно менше. Нижче приведені приблизні значення сил: Подвійний човниковий стібок 200-400 cn Подвійний ланцюговий стібок 100-300 cn Оверлочний шов 50-150 Cn Порівнюючи швацькі нитки одного типа завтовшки № 120 (25 tex) і 3 150 (20 tex) друг з другом, було встановлено, що при однаковому впливі сили тонка нитка, завдяки меншій міцності на розрив, розтягується більше товстою. З цього виходить, що чим тонше за нитку, тим більше проблематика збірки шва унаслідок пошиття при високому натягненні. Здібність до розтягування швацьких ниток є сумою релаксації, тобто розтягування, що повертається і зберігається. Відносно збірки шва важливою є релаксація, оскільки вона веде до укорочення. Малюнок відображує дві строчки на щільній попліновій тканині, отриманий при пошитті нитками, позначеними як № 150 (20 текс), але насправді різної товщини прядіння. Насправді нижня нитка грубішого прядіння, ніж позначено, тому відповідно велика збірка тканини. Ковзання швацьких ниток Швацькі нитки піддаються обробці різними речовинами, виготовленими на основі суміші віск з силіконом. Апретування повинне відповідати багатьом вимогам, серед яких зниження властивості тертя по металу, а також текстилю. При цьому важливу роль грає взаємозв'язок між тертям зчеплення і ковзання, для того, щоб при повільному шитті виходила така ж рівномірна строчка, як і при швидкому. Для досягнення хороших хіміко-механічніх властивостей від виробника швацьких ниток потрібна висока майстерність, яка є секретом для кожної нитки. Так, завдяки цій спеціальній обробці, в порівнянні з обробкою низької якості, можна понизити необхідне натягнення на 30%. Товщина швацьких ниток Чим товще швацькі нитки, тим більше потрібне натягнення нитки для пошиття. Це правило загальновідомо і є причиною, що швалі негативно реагують на заміну швацьких ниток. Швацькі нитки, що мають однакове позначення товщини і виготовлені за однією технологією, не завжди мають однаковий поперечний перетин. Прийняті позначення номерів швацьких ниток не дають достатньої інформації про товщину ниток. Часто швацькі нитки насправді товще, ніж по позначенню, адже для тонкого прядіння потрібний найвища ретельність і сучасне устаткування прядильного виробництва. Усадка швацьких ниток Швацькі нитки високої якості мають бути максимально без усадочними, щоб відповідати одягу, легкому у відході. У цьому аспекті варто розглядати і текстуровані нитки, які мають обумовлену виробничою технологією усадку більше 2%. В результаті розтягування при шитті утворюється певний запас нитки, який може бути використаний для усадки при пранні, гладіні і при носінні виробів. Утворення даного запасу залежить як від вигляду швацьких ниток, так і від натягнення ниток в швацькій машині. Тому при шитті рекомендується працювати з найменшим натягненням ниток, щоб не розтягувати їх без потреби. Поверхня швацьких ниток В порівнянні з іншими видами ниток швацькі нитки з шорсткою поверхнею, наприклад, армовані поліефірні нитки, забезпечують рівномірність шва при різних швидкостях шиття. Гладкі комплексні нитки, навпаки, значно важче при обробці. Так при пошитті з різною швидкістю наголошується нерівномірність шва, яку, як і пропуск стібків, слід запобігати шляхом підвищення натягненням нитки.

6.1 Шерстяні вишивальні нитки

Шерстяні вишивальні нитки стали застосовуватися в МВ не так давно і сьогодні набули специфічного поширення в основному для застосування на не широкому асортименті швейних виробів і стильних виробах. Шерстяна нитка товща і м'якша в порівнянні з хімічними і має велику лінійну щільність. Нитка має ворс і тому вишивка такою ниткою має характерну пухнасту фактуру. Все це дозволяє успішно використовувати її для зимового асортименту тканин, дитячого одягу, штучних декоративних виробів. Вишивка такою ниткою багато в чому нагадує по вигляду ручну вишивку. Як сировина для цих ниток використовується гребенева пряжа. Виділяють чисто і напівшерстяні нитки. У чистошерстяних по німецьких стандартах (виробник "Мадейра" - Німеччина) допускається 2% домішок. У напівшерстяних нормується не менше 30% шерсті. Основним домішком є поліакрілонітрільне волокно. Основні пропорції: 50% шерсті 50% ПАН, 30% шерсті 70% ПАН. Номер нитки рівний 1000, діленою на приблизну лінійну щільність. Доступні номери 10, 12. Кількість кольорів, що випускається на сьогоднішній день, близько 160. Можливий також натуральний колір для чистошерстяної нитки. Така нитка застосовується на тканинах з подальшим забарвленням. Обмежено випускаються також бавовняні нитки номерів 10, 12, в 150 доступних кольорах. Основні виробники вишивальних ниток: Madeira, Gunold+Stickma, Elle Filati, Linea Tessile, Rayon, Marathon.

Фізико-хімічні процеси, що протікають при руйнуванні полімерів, накладають певний відбиток на рельєф поверхні руйнування. По цій поверхні визначають структуру і механічні властивості полімеру, характер протікаючих процесів і умови експлуатації. При руйнуванні зразка виникають характерні вогнища або зони руйнування. Початкові стадії руйнування зазвичай супроводяться локальною пластичною деформацією. Розділення елементів тіла здійснюється при просуванні магістральних тріщин, які утворюються в результаті елементарних актів руйнування міжатомних зв'язків. Залежно від структури полімеру і умов випробування поверхні руйнування полімерів сильно розрізняються. Відомо декілька типів руйнування. Крихким руйнуванням називається руйнування, яке не супроводжується помітними деформаціями зразка. Виявляються лише пружні деформації. Крихке руйнування характеризується швидким проростанням магістральної тріщини крізь товщу зразка. Для високомолекулярних речовин достеменне крихке руйнування відбувається при температурі, близькій до абсолютного нуля. У багатьох випадках, коли макроскопічне руйнування полімеру описується як крихке, абсолютні величини деформацій малі, немає високо еластичних деформацій, можуть мати місце помітні локальні вимушено-еластичні деформації. Оскільки при крихкому руйнуванні не виявляються жодні види деформацій, окрім пружної, то тимчасова залежність міцності в тіл в істинно крихкому стані відсутній. Точніше, перехід від дуже великих значень довговічності до дуже малих відбувається в надзвичайних температурах, близьких до абсолютного нуля А.П. Александровим і Ю.С. Лазуркиним встановлено, що температура крихкості полімеру залежить від швидкості додатка навантаження. Матеріал може, випробовувати необоротну течію при температурах нижче за температуру крихкості, якщо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.