На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом розвиток дей федералзму в українськй полытичный думц 19 поч 20 ст

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Политология. Добавлен: 20.04.2012. Сдан: 2011. Страниц: 48. Уникальность по antiplagiat.ru: 10.

Описание (план):


Зміст
Вступ…………………………………………………………………………
1. Концепція федералізму у творчості М.П. Драгоманова.........................
1.1 Зародження ідеї федералізму в українській політичній думці............
2. М. Грушевський як творець найбільш досконалої концепції
федералізму..................................................................................................
2.1. Коротка біографія М.С Грушевського ……………………………
2.2. Ідея федералізму в спадщині М.С. Грушевського…………………
3. Федералізм у творчості вчених емігрантів .............................................
3. 1 Федералізм у Р. Лащенко……………………………………………….
3. 2 Федералізм у С. Шелухіна……………………………………………...
Висновок………………………………………………………………...
Література……………………………………………………………….


Вступ
Актуальність моєї теми:
"Із здобуттям Україною незалежності інтерес до історії української суспільно політичної думки значно підвищився. Це можна пояснити тим, що кожна незалежна держава намагається побудувати свою власну політико-правову систему на основі найкращих здобутків попередніх літ. Сучасна Україна має складну політико-географічну структуру, її адміністративно-теріторіальний поділ є суперечливим, час від часу здобуває суспільного резонансу думка про необхідність федеративного територіального устрою нашої держави. Українські політичні діячі та науковці 19-початку 20 століття створили розгалужене вчення про переваги та недоліки федеративного устрою на Україні, деякі положення якого залишаються актуальними й до сих пір. Ось чому тема даної дипломної роботи є актуальною."
Здобуття Україною суверенітету, проведення політичних та соціально – економічних реформ, зокрема адміністративної, потребує досліджень проблем влади та управління, в тому числі в ретроспективі політичної науки.
У своїй роботі я розгляну і проаналізую творчість вчених – емігрантів народницького напрямку та яскравого представника в історії української політичної думки М.П. Драгоманова, а також творця найбільш досконалої концепції федералізму М. Грушевського.
Авторів концепції державності в українській зарубіжній історико – політичній науці обєднувала та обставина, що всі вони в обґрунтуванні своїх теорій застосовували різноманітні наукові методи і підходи до аналізу такого складного феномена як держава.
Ідея історичної місії України ґрунтувалася на переконанні, що український народ унаслідок особливостей свого тривалого бездержавного існування та національного характеру є безелітною нацією. Його звільнення має водночас і національний, і соціальний характер. Концепція ж власної держави виходила з ідеї автономії і федералізму, оскільки вважалося, що українці, звільняючись від соціального і національного, повинні прагнути не просто бути господарями у власній землі, а й спонукати власним прикладом усі інші народи до ліквідації всіх форм насильства та утворення всесвітнього союзу вільних народів. Цей підхід до вирішення питання національно – державного буття був провідним в українській політичній думці XIX ст.
Мета мого дослідження полягає у розгляді і здійсненні аналізу творчості вчених – емігрантів, у зясуванні причин еміграційних процесів на Україні,розгляданні найбільш досконалої концепції М.Грушевського, а також виявленнія основних аспектів діяльності М.П.Драгоманова.
Обєктом мого дослідження є народницький напрямок федералізму у творчості українських вчених, що знаходились в еміграції,дослідження еволюції поглядів М.П.Драгоманова.
Предметом дослідження буде виступати Українська держава та форми і можливі шляхи державного будівництва її, які розглядали вчені.
Творчість українських вчених, які, знаходячись в еміграції, мали змогу з позиції різних політичних ідеологій, застосовуючи плюралістичні підходи, немарксистські наукові методи аналізу, критично осмислювати різні форми української державності, може бути використана при вирішенні тих складних політичних і соціальних завдань, що стоять перед Україною на сучасному етапі. Незважаючи на спірність і певну застарілість окремих оцінок історичних подій, політичні ідеї і наукові концепції Лащенко, Шелухіна та інших вчених – емігрантів залишаються актуальними і сьогодні, а їхнє визнання і реабілітація на батьківщині як громадян і науковців має велике політичне і громадське значення.


1. Концепція федералізму у творчості М.П. Драгоманова
1.1 Зародження ідеї федералізму в українській політичній думці.

Михайло Петрович Драгоманов народився 18 вересня 1841 р. в м. Гадячі на Полтавщині, в родині дрібнопомісних дворян.
Раннім різнобічним розвитком Михайло передусім зобов’язаний своєму оточенню, батькам. «Я очень обязан моему отцу, который развил во мне интеллектуальные интересы и с которым у меня не было нравственного разлада и борьбы , - вещь очень редкая в России и теперь, а прежде и тем более», - писав згодом М.Драгоманов. Інтелектуальні інтереси Драгоманова розвивалися передовсім читанням української ( І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко), російської (О. Пушкін, М. Гоголь), світової (від Гомера до сучасних письменників) класики, великих історичних творів М. Карамзіна,
Д. Бантиша-Каменського та ін. літератури. В родині Драгоманових гармонійно поєднувались українська і російська культури з широкою загальнолюдською гуманістичною культурою. [ № 3. с. 2-18 ]
«Скільки геніїв, скільки благородних осіб, що віддали свої маєтки, сміливо говорили правду в вічі й гинули за те, що вільно думали. Як при цьому не згадати уривок з некрасівської музи», - писав 16-річний юнак батькові, тут же наводячи уривок вірша, опублікованого в «Современнике»:
« Или в огонь на честь отчизны,
За убежденье, за любовь…
Иди и гибни безупречно.
Умрешь недаром :дело прочно,
Когда под ним струится кровь».
Певно сильно вплинули ці рядки на свідомість юнака, бо і в майбутньому у відповідальні політичні моменти він їх повторював як своєрідний життєвий девіз.
Восени 1859 року М. Драгоманов стає студентом історико-філологічного факультету Київського університету, де вдосконалює свою загальну й політичну освіту, дістає справжній громадський гарт, витримує перші серйозні випробування.
Університет тих часів був не лише важливим центром наукового і культурного життя України, а й визначним осередком громадської, політичної діяльності. Значною мірою це забезпечувалось ліберально-демократичними поглядами попечителя Київської учбової округи М.І. Пирогова. .[№28. с. 34]
На одному з публічних банкетів на честь М. Пирогова М. Драгоманов, як представник прогресивного студентства, виступив з промовою, в якій прославляв реформу Пирогова - « замену дисциплины солдатской – нравственною и ограничение произвола начальников …». Смілива промова вільнодумного студента, у якій він, кидаючи виклик обскурантам, висловив думки прогресивного громадянства, набули всеросійського розголосу, а ім’я її автора зробила одіозним в очах властей. Звичайно, промову заборонили публікувати в газетах , звітах, а ректорові університету було зауважено на «попустительство» студентові, що насмілився висловитись про законність та педагогічний авторитет. « Для меня лично, - засвідчував Драгоманов, - выступление мое на банкете Пирогова имело большие последствия : оно подтолкнуло во мне инстинкты политические и в то же время познакомило меня с кружком либеральных профессоров…»
Розбуджені політичні настрої майбутнього вченого дедалі поглиблювалися і чітко зорієнтовувалися в процесі навчання та практичної громадської роботи. У цьому зв’язку особливого значення набувала участь у зібраннях київських гуртків, які вперше в Росії заснували безплатні недільні школи для трудящих. Роботу народних шкіл Драгоманов розглядав як засіб політичної пропаганди.
Етапним у формуванні політичних переконань і громадянському загартовуванні Драгоманова був і його прилюдний виступ над труною Шевченка в Києві, коли його прах перевозили на Україну. .[№42. с. 38]
Серйозним політичним екзаменом для Драгоманова стали і події, що розгорталися під час польського повстання 1863 року. Польський національно-визвольний рух завжди цікавив його, а вибух, що стався 1863 року, справив на нього величезне враження. Драгоманов співчував поневоленому самодержавством і цісаризмом братньому польському народові й поділяв його визвольні прагнення , і як писав в одному листі, «бажав би торжества полякам»..................


Висновки

Підводячи підсумки моєї роботи, можна сказати, що:
Проблеми українського національно-культурного й державного відродження наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. Викликають великий інтерес у науковців, широкої громадськості. Це природно. Дослідження національного відродження цієї доби в історії України, його теоретиків і подвижників української справи мають виняткове значення. І не тільки пізнавальне, що є вкрай важливим, але, головним чином, практичне – для розв’язання тих складних проблем державотворення, відродження й розвою вітчизняної культури, утвердження духовності і національної свідомості нашого народу на сучасному етапі його розвитку.
“Українська ідея” – один з провідних мотивів видавничої діяльності М.Грушевського.
Будучи переконаним у тому, що культурне обличчя нації великою мірою визначається її видавничою продукцією, М.Грушевський через свої книги та періодику намагався створити український імідж поступового та демократичного руху. Саме тому попри диференційоване цільове призначення кожного видавничого проекту вченого, всіх їх об’єднував демократичний характер.
Довголітня й багатогранна творча і громадсько-політична діяльність М.Грушевського виступає нині в якості національного чинника, може скласти добру основу для сучасного українського національно-державного відродження, духовного розвою нації. В нашій пам’яті М.Грушевський назавжди залишиться як автор монументального дослідження “Історія України-Руси”, і як один з головних творців українського культурно-державного відродження. Глибокі знання як вітчизняної, так і загальноєвропейської і всесвітньої історії та суспільної думки, природна обдарованість і надзвичайна працездатність дали можливість М.Грушевському стати вченим, який вивів українську історичну науку на європейську арену, створив оригінальну концепцію історичного розвитку України в контексті європейської і світової історії. у цьому безперечна велич М.Грушевського і непересічне значення його творчої спадщини для українського народу. Доки живе Україна, житиме з нею в наших серцях талановитий і самовідданий її син – Михайло Грушевський.
Намагання українських вчених – емігрантів зазирнути в майбутнє, змоделювавши його в найоптимальнішому варіанті, було тісно повязане з бажанням позбутися «бездержавної» долі свого народу з метою ліквідації різниці між державною і недержавною нацією. В їхніх поглядах своя державність вимальовувалась у двох формах – автономії та політично незалежної, самостійної держави.
Вважаючи найвищим критерієм історичної оцінки народне добро і народоправство, вчені – народники досліджували в еміграції історію українського народу, як окремої етнічно – культурної одиниці, ідею його можливих федерацій з іншими народами, питання народоправства і демократичних традицій в Україні, історико – правних підстав українського народу на право мати свою власну державність. Народницька ідеологія вчених – емігрантів значно відрізняється від поглядів народників XIX ст., зокрема, більшим інтересом до історії української державності, форм українського державного будівництва.
Досліджуючи психологічні характеристики російського, українського, польського та інших народів Європи, форми державних союзів стосовно різних етапів державного життя України, вчені – народники обґрунтували теорії федералістичної традиції в Україні і можливість федеральних обєднань з усіма країнами, з якими вона мала історичні звязки, зокрема з Росією (Лащенко), чехами, словенцями, сербами, словаками, хорватами (Шелухін). На їхню думку, федерація (в тій чи іншій формі) має сприяти зміцненню української державності. Основні підвалини, на яких повинна будуватися українська державність, - це опора лише на власні, історично притаманні українському народові характеристики – народоправство, демократизм, безкласовість – і розуміння народу як територіального обєднання усіх громадян, що проживають в Україні, незалежно від їх національної, партійної і класової приналежності. Народники вважали, що право народу взагалі і кожної людини зокрема є вищим від права держави.
Орієнтуючись у справі побудови української держави в основному на Наддніпрянську Україну, вчені цього напряму в своїх концепціях розглядали народ як територіальне обєднання усіх громадян, які проживають в Україні, визначали людину як самостійну самоцільну цінність і, звинувачуючи у відсутності української державності в основному зовнішніх сусідів (Росію, Польщу), вважали, що український визвольний рух, його історія є неповторними, підкреслювали необхідність опори в майбутньому державному будівництві в Україні на свій власний політичний досвід та свою історію.
Ідеї народоправства та самобутності українського народу як окремої етнічно – культурної одиниці були основними в громадсько – політичних поглядах Р. Лащенко та С. Шелухіна. Вони послужили основою формування їхньої федеративної народницької концепції українського державного будівництва.
Таким чином, на сьогоднішній день творча спадщина вчених народників – емігрантів не втратила своєї актуальності. Вона може бути дієвим теоретичним і практичним підґрунтям у процесі розбудови самостійної незалежної України, здійснення її політики, як зовнішньої так і внутрішньої, формуванні державної ідеології та вихованні почуття національної гідності у громадян.
Звичайно, оцінки діяльності й творчої спадщини Драгоманова були неоднозначними – у цьому теж виявлялася складність і суперечливість його неординарної постаті в громадсько-політичному і культурно-науковому житті країни, а то й усього слов’янського світу та Європи.
Постійне прагнення Драгоманова розбудити живу думку, яка формувалася б не з упередженої і законсервованої догми, а із спостереження й розуміння реального життя, високо підносилася одними й засуджувалася, каралася іншими.
Герцен справедливо нагадував : відкидати Гегеля, не знаючи його- немудра річ. Критично ж сприймати Гегеля і прагнути йти далі від нього можна лише після сумлінного його вивчення. Це безпосередньо стосується і Драгоманова, якому й за його життя, і після смерті бракувало критиків рівнозначних, а ще більше –совісних, всебічно і глибоко ознайомлених з його багатогранною діяльністю та спадщиною. Історично несправедливим було й те, що моральна стійкість вченого нерідко атестувалася його опонентами за політичними критеріями. Досить часто бралася до уваги лише якась одна частина писань Драгоманова, та ще й потрактованих упереджено тенденційно або й свідомо викривлено та сфальсифіковано. Сумним виправданням для нього у таких випадках було висловлене ним же правило: «Значит дело, которому я служу, правое, если против него не нашелся за столько лет добросовестный противник…»
Драгоманов настоював на тому, що всяка революція має перш за все політичний характер, міняє політичні форми панування, але не має сили створити новий лад суспільного життя, бо він мусить органічно і повільно виростати з попередніх, як дерево з грунту, а насаджувати його не можна. Не революція, а еволюція – це був девіз Драгоманова.
Сучасна практика формування автономій будується не стільки на «чисто» національному, скільки на територіально-національному принципі, нерозуміння й недооцінка якого призводить, зокрема, до ряду сьогоднішніх національних конфліктів. Драгоманов, певне, був більш твердим, реальним і передбачливим політиком, ніж багато хто з сучасних!
Немає жодної потреби абсолютизувати все сказане, написане й зроблене цим видатним діячем, письменником і вченим, необхідно лише об’єктивно віддати належне всьому найціннішому, неперехідному й живому. Суспільству завжди (а особливо сьогодні!) не вистачає людей, яких можна щиро шанувати за їхні погляди й дії, високий інтелект, поєднаний з високою чесністю й порядністю та самовідданою мужністю.
І що може бути вищим і дорожчим для громадського діяча, котрий у всіх суспільних сферах –визвольної боротьби народу, розкріпачення людської особистості, розвитку культури – як правило, виявляв ту мудрість, промені якої відсвічувались у помислах та ділах наступних поколінь і не потьмяніли і в нашому буремному сьогоденні.



Література



1.Грицак Я. «Нарис Історії України: формування модерної української нації XIX – XX ст.»; - К: 2000
2. Історія української еміграції; - К: 1992
3. 3. Карамзіна М. «Ідея федералізму в українській політичній думці на зламі XIX – XX ст.» // Історія в школах України, 1997 №4, с. 2-6
4. 4. Карамзіна М. «Ідея федералізму: сподівання і реалії кінця XIX поч. XX ст. // Сучасність, 1999 №1, с. 79-87
5. 5. Кухта Б. «З історії української політичної думки»; - К: 1995
6. Огородник І. В., Огородник В. В. «Історія філософської думки в Україні»; - К: 1999
7. 7. Потульницький В. «Історія української політології»; - К: Либідь, 1992
8. 8. Скиба В. «Вступ до політології»; - К: 1998
9. Тисяча років української суспільно – політичної думки X – XX ст. ; - К: Дніпро, 200
10. Холод В. В. «Лекції в політології»; - Суми: 2001
11. Шляхтун П. П. «Політологія (теорія та історія)»; - К: 2002
12. Андрусяк Т. « Шлях до свободи »; - Л: 1998р.
13.Бойко Ю. « М. П.Драгоманов : світогляд і соціально - політичні погляди »// Хроніка 2000, 1998 №23-24
14. Круглашов А. М.» Політична етика М. Драгоманова»//УІЖ, 200 №3, с.73-92
15. Киян О.І. « Драгоманов і російський лібералізм »//УІМ, 1992 №4, с. 31-39
М. Драгоманов //Видатні постаті в історії України, -К:2002, с.320
16. Андерсен. Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. – К., 2001.
17. Бердяев Н. Судьба России. – М., 1990.
18. Драгоманов М. Переднє слово [до”Громади” 1878р.] // М.П. Драгоманов. Вибране. – К., 1991.
19. Драгоманов М. Чудацькі думки про українську національну справу // М.П. Драгоманов. Вибране. – К., 1991.
20. Політична історія України. ХХ століття.: у 6-ти тт. – Т.1. – К., 2002.
21. Фромм.Э. Здоровое общество. – М., 2006.
22. Хобсбаум Э. Нации и национализм после 1780 года. – Спб., 1998.
23. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. – М., 2005.
24. Винниченко В. Відродження нації. В 3-х частинах - К., 1990.
25. Гелей С. Ідея української державності в історичних працях В.Липинського // Український час.- 1994. -№1.
26. Грицак Я. Іван Франко в еволюції української політичної думки // Сучасність, -1994. - №9.
27. Грушсвський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. - К., 1991.
28. Драгоманов М. Вибране. - К.. 1991.
29. Круглашов А. Драма інтелектуала: політичні ідеї М.Драгоманова. - Чернівці, -2000.
30. Кухта Б. З історії української політичної думки. - К., 1994.
31. Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. - К., 2003.
32. Політологія / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К., 2001.
33. Політологія / За ред. О.І.Семківа. - Львів, 1994.
34. Політологія. Кінець XIX - початок XX ст.: Хрестоматія / За ред. О.І.Семківа. -Львів., 1996.
35. Потульницький В. Історія української політології. - К., 1992.
36. Скиба В., Горбатенко В., Туренко В. Вступ до політології. - К., 1998.
39. Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т.-К., 2001.
40. Українська суспільно-політична думка у XX ст.: документи і матеріали. - К., 1994.
41. Франко І.Я. Філософські праці. Збірник творів у 50-ти томах. - К., 1986. - Т.45.
42. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки). - К., 2002



Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.