На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Аналз економчної сутност банквських резервв та визначення їх видв. Поняття банквський ризик, цого рзномантн класифкацї. Створення резервв на покриття ймоврних втрат за кредитними операцями, як один з засобв зниження ступеня ризику.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра фінансів і банківської справи
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Управління фінансовими ризиками» на тему:
Банківські резерви й ризик

Виконала:
студентка гр. ЕФ-06 А
Шелестюк О.
Викладач:
Боярченкова О.Д.
м. Донецьк, 2009
Зміст
Вступ
1 Економічна суть банківських резервів
2 Банківські ризики, їх види.
3 Резервування як метод зниження банківських ризиків
Висновки
Використані джерела
Вступ
Економіка України кінця двадцятого сторіччя поставила перед кожним суб'єктом підприємницької діяльності низку нових завдань. Серед найголовніших - управління ризиками. Їх поява обумовлена специфікою та особливостями ринкового механізму, зокрема, свободою дій, яка надається кожному суб'єкту господарювання.
Слід зауважити, що банківська сиcтема держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів: затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв'язків, що в свою чергу лише покращує грунт для загострення ризиків.
Поняття банку органічно пов'язане з поняттям ризику, бо банки виконують функцію перерозподілу ризиків фінансового ринку.
Банківські керівники у більшості випадків вирішують як головну не проблему отримання максимального прибутку від операцій, а проблему досягнення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризикованістю операцій. Ризик є в кожній банківській операції.
Кредитний ризик визначається науковцями як внутрішній ризик в основній діяльності банку. Його суть полягає у вірогідності збитків від непогашення позичальником основної суми боргу та процентів за кредитом.
Проте невиконання боржником своїх зобов'язань перед банком не обмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників і інвесторів. Підвищення втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їхнього матеріального заохочення. Слід враховувати й необхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати, пов'язані із стягненням проблемного кредиту, а також те, що певна частина банківського капіталу «мертвіє» в непродуктивних активах, що знижує доходність банку.
Ця проблема виявляється актуальною для України, бо закінчився період отримування значних інфляційних прибутків. Перед банками постала необхідність переходу від екстенсивних методів роботи до інтенсивних (таких, що вимагають поліпшення якості кредитного портфеля). А останні в свою чергу передбачають активізацію внутрішнього потенціалу банка. Зупиняючись на кредитуванні, це означає високий професіоналізм при роботі із позичальником, це застосування останніх наукових розробок, та інше.
Одним із засобів зниження ступеня ризику є створення резервів на покриття ймовірних втрат за кредитними операціями. В Україні формування таких резервів є обов`язковим. Комерційні банки зобов'язані створювати резерви для відшкодування втрат за основним боргом за усіма видами кредитів. Не створюються резерви за бюджетними кредитами і депозитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку.
Таким чином, метою даної роботи є:
1) проаналізувати економічну сутність банківських резервів та визначити їх види;
2) визначити поняття «банківський ризик» та навести класифікацію цих ризиків;
3) проаналізувати суть процесу резервування як метода зниження банківських ризиків.
1 Економічна суть банківських резервів

В науковій літературі фінансова система визначається як сукупність різноманітних фінансових відносин, в ході якої різними методами і формами розподіляються, використовуються фонди грошових коштів господарюючих суб'єктів, домогосподарств і держави [1, с 73]. В свою чергу, банківські резерви, як фонди грошових коштів, є невід'ємною частиною фінансової системи країни. Розглянемо економічну суть банківських резервів.
Відомий вчений-економіст, професор В. П. Бичков економічний зміст резервів визначає (як елемент системи економічних відносин) як частину матеріальних і/або фінансових коштів, які тимчасово виключені з господарського обороту і перебувають в запасі для покриття можливих чи очікуваних витрат чи збитків [2, с 21-26].
Енциклопедія банківської справи України визначає резерви як запас чого-небудь на випадок необхідності, частину матеріальних, фінансових ресурсів, тимчасово виключених з обороту, джерело, з якого використовують ресурси, що зберігаються на випадок крайньої необхідності. До банківських резервів зазначена енциклопедія відносить ту частину банківського капіталу, яка передбачена для компенсації кредитів, рекуперація (погашення) яких ставиться під сумнів, і розрізняє такі їх види:
- оперативні - легко доступні активи на випадок раптового пред'явлення значних платіжних вимог вкладників банків;
- готівкові - частина капіталу чи активів, які можна легко перетворити в готівку;
- загальні - кошти на покриття сумнівних боргів, непередбачених витрат, збитків та інші потреби, що встановлюються в розмірі фіксованого відсотка від загальної суми активів, які вони покривають;
- обов'язкові - платіжні засоби, які зберігаються на спеціальних резервних рахунках в центральних банках і норми яких встановлюються в законодавчому порядку. Використовуються для забезпечення ліквідності депозитної заборгованості та інших пасивних операцій [3, с 456].
У банківській справі економісти найчастіше розрізняють обов'язкові, загальні та спеціальні резерви. Обов'язкові резерви, як вже зазначалось, - це акумульовані комерційним банком кошти, які зберігаються на резервному рахунку в центральному банку з метою забезпечення ліквідності депозитної заборгованості чи інших пасивних операцій банків. Загальні резерви - це кошти, мобілізовані банком за рахунок прибутку банку після оподаткування для відшкодування непередбачених збитків від різних видів невизначених ризиків (резерв коштів для покриття збитків від статутної діяльності). Спеціальні резерви - це кошти, мобілізовані комерційним банком на покриття сумнівних боргів, непередбачених втрат, збитків від проведення активних операцій. Формування спеціальних резервів здійснюється за рахунок витрат банку [4, с 278].
Енциклопедичні економічні статті інших словників підтримують зазначену вище економічну суть обов'язкових банківських резервів і визначають норму резервування, як відсоток до депозитних зобов'язань банку.
Величина і структура обов'язкових банківських резервів неоднакові в різних країнах і з часом змінюються під впливом кон'юнктури ринку та з врахуванням банківської практики. Що ж до інших резервів комерційних банків, то вони виокремлюються як оперативно доступні активи на випадок раптових значних платіжних вимог вкладників банку [5, с. 479].
Обов'язкові резерви виконують роль коригуючих факторів у процесі грошово-кредитного регулювання. В сучасних грошових системах, основою яких є фідуціарні грошові знаки, їх емісія часто визначається не тільки економічними факторами. Всього тільки три країни в світі не використовують резервні вимоги з метою грошово-кредитного регулювання - Канада, Данія, Мексика. Всі інші центральні банки використовують обов'язкові резерви в межах проведення своїх грошових політик [6, с 39].
Вважається, що обов'язкове резервування виникло як необхідність для банків завжди мати під рукою грошову готівку у вигляді касових резервів для безперебійного повернення вкладів і депозитів на вимогу вкладників і проведення розрахунків з іншими банками.
Так, у Росії ще в 1883 р. Державна рада прийняла закон, в якому було встановлено таке правило: готівка грошових коштів в касі банку разом з коштами на його поточному рахунку в Державному банку повинна складати не менше 10 процентів зобов'язань банку. Це правило було встановлено з метою підвищення ліквідності банків, однак воно є близьким за змістом до обов'язкового резервування [7, с. 8].
Аналізуючи недоліки резервних вимог, В. А. Москвін та О. І. Ларіна звертають увагу на їх податковий характер (зменшення середнього розміру процентів, що дають банківські активи). Цей податок або прямо стягується з банку і його учасників, або перекладається на його клієнтів шляхом зменшення депозитних ставок і збільшення ставок кредитних. При цьому треба враховувати, що банки платять також інші податки, як і решта суб'єктів господарювання [6, с 40].
Таким чином, доцільно погодитись з висновком зазначених авторів, що обов'язкові резерви є сильним інструментом регулювання грошової політики, який дозволяє оперативно впливати на фінансовий стан у країні, а також є методом стабілізації грошового обігу.
Автори підручника «Банківський менеджмент» [8, с. 27] (О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко), пропонують виділяти три види обов'язкового резервування банками коштів.
Резерви першого виду формуються в розмірі не менше 8 % активів банку, які зберігаються в касі банку або на коррахунку банку в Національному банку України. Ці кошти заморожуються першими, коли в банку призупиняється дія його ліцензії і призначається адміністратор. Цьому резерву зазначені автори приписують контрольну функцію та визначають його роль для роботи НБУ з курсом національної валюти (береться до уваги сума резервів всіх банків).
Другий вид резервування - це ті резервні фонди, які створюють банки за рішенням зборів акціонерів для покриття можливих збитків, що можуть виникнути в ході оперативної діяльності банку. Розмір цих резервів визначається статутом банку і він входить до складу власного капіталу банку.
І третій вид резервування тісно пов'язаний з кредитним портфелем банку, і правила його формування передбачають необхідність оцінювати кредитні і позабалансові зобов'язання відповідно до порядку, визначеного Національним банком України.
Отже, можна зробити висновок, що перший вид має ознаки обов'язкового резерву, другий - загального, третій - спеціального.
Резюмуючи викладене, можна говорити про те, що більшість вчених-економістів, розмежовуючи спеціальні та загальні резерви відповідно до джерел їх створення, вважають, що спеціальні резерви використовуються для відшкодування можливих збитків за кредитами, дебіторською заборгованістю банків та іншими активами, а загальні резерви є необхідним доповненням до спеціальних. Вони формуються за рішенням загальних зборів учасників банку на різні види ризиків за рахунок його прибутку, який залишився після сплати дивідендів, а спеціальні резерви - відносяться на витрати комерційних банків.
Таким чином, розглянуті види банківських резервів є загальноприйнятими в економічній літературі та розкривають їх економічну суть.
Дворівнева структура банківської системи країни відповідно до ст. 4 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає два види банків: Національний банк України та інші банки, що створені і діють на території України відповідно до положень зазначеного Закону. В науковій літературі зустрічається поділ банків за умови існування дворівневої системи на банки першого та другого рівня, або на державний (центральний) банк та комерційні банки. Ґрунтуючись на такому поділі банків, можна говорити про наступні види резервів за ознакою видів банків, що їх створюють:
- резерви центрального банку (або резерви банку першого рівня);
- резерви комерційних банків (або резерви банків другого рівня).
Серед резервів, які створює Національний банк України як банк першого рівня, як банк банків, особливе місце посідають золотовалютні резерви (фонди). Професор О. П. Орлюк характеризує золотовалютні фонди Національного банку як елемент золотовалютних резервів держави. Економічну суть золотовалютних резервів держави складають фонди коштів, що створюються для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспроможності держави. Правовий статус, склад та призначення золотовалютних резервів України на даний час не мають єдиного законодавчого регулювання. Золотовалютні резерви України, як централізовані фонди коштів держави, включають: Державний валютний фонд України, Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння; Державний валютний фонд Уряду (кошти валютного фонду Кабінету міністрів України); Золотовалютні резерви Національного банку України, основою яких є Офіційний валютний резерв Центробанку [9, с. 148].
Структура золотовалютного резерву складається з таких активів: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності [10, c. 151].
Банки другого рівня резерви обов'язкового характеру створюють відповідно до норм законодавчих актів, які регулюють банківську діяльність в Україні.
Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 20.03.91 р. був першим спеціальним законом, що здійснював правове регулювання банківської системи незалежної України. Цей Закон визначав правові основи банків, порядок їх створення і основні принципи діяльності згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом Української PCP «Про економічну самостійність Української PCP». Саме в цьому законодавчому акті було визначено основні засади створення банками резервів [10, c.151].
Так, комерційні банки зобов'язані були формувати статутний фонд (за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку) в розмірі не менше, ніж визначав НБУ. Комерційні банки створювали також резервний, страховий та інші фонди, призначення яких - покриття можливих збитків, розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банків, вирішення соціальних питань. Порядок і розміри формування цих фондів визначались загальними зборами акціонерів (учасників).
З прийняттям наприкінці 2000 р. нового Закону України «Про банки та банківську діяльність», банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язань. Ознаками резервного фонду є: обов'язковість; періодичність відрахувань; розмір відрахувань - не менше 5 % від прибутку; максимальний розмір - 25% розміру регулятивного капіталу.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про Національний банк України» банки формують ще один вид резервів - обов'язкові резерви. Право встановлювати норматив обов'язкового резервування коштів (або резервні вимоги) законодавець надав Національному банку України та при цьому визначив такі особливості формування зазначеного резерву:
1) норматив обов'язкового резервування встановлюється єдиним для банків;
2) його розмір встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті;
3) для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні нормативи обов'язкового резервування;
4) рішення про підвищення нормативу обов'язкового резервування набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.
Відповідно до чинного законодавства України банки зобов'язані створювати спеціальні резерви для покриття ризиків за активними операціями, зокрема: для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості; для покриття збитків від кредитної діяльності; для відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами; резерв під прострочені та сумнівні щодо отриманнянараховані доходи за активними операціями банків. Ці фонди грошових коштів об'єднуються під назвою страхових резервів банку, оскільки вони слугують запобіганню ризику неповернення заборгованості банку.
2. Банківські ризики, їх види
Банківська діяльність за своєю природою пов'язана з ризиками, що викликаються різними обставинами. У міжнародній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрямок банківського менеджменту. Значна увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів контролю, оцінювання та моніторингу ризиків, а також створенню відповідних систем управління.
В економічній літературі та практиці термін «ризик» вживається досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне. У найширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і це призведе до небажаних наслідків. У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов'язується, насамперед, з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків.
У цілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій, які виконує кожний комерційний банк. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан котрих безпосередньо впливає на їхнє становище. Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск та купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою тощо. Здійснення кожної банківської операції пов'язане з можливістю реалізації кількох ризиків.
Проблемам банківських ризиків присвячено багато наукових праць і досліджень, в яких наведено різноманітні класифікації ризиків взагалі та, зокрема, ризиків, що притаманні банківській діяльності.
З погляду процесу управління доцільно поділити банківські ризики на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи у країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо [11]. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку виключно високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе.
До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв'язку з діяльністю конкретного банку. Чим ширше коло клієнтів, партнерів, зв'язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжуватиме його роботу. Внутрішні ризики необхідно виявляти, оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати.
Найчи и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.