На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик основи ЗЕД варант 7

Информация:

Тип работы: Курсовик. Добавлен: 13.06.2012. Сдан: 2010. Страниц: 19. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):



Зміст



7.РЕЖИМИ ТА МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД УКРАЇНИ 3
17. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ДОСТОВІРНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ПРО ІНОЗЕМНІ ФІРМИ 7
27. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО ВАЛЮТУ ТА ВАЛЮТНІ ЦІННОСТІ 8
37. ПОНЯТТЯ ОФШОРНОЇ ЗОНИ, ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ТА ЧИННІ ПІЛЬГИ 11
47.ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ ЗДОБУТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ 15
57. СТРАХУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО РИЗИКУ 17
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 20

7. Режими та механізми регулювання ЗЕД України

На території України згідно з Законом “Про зовнішньоекономічну діяльність” [1] запроваджуються такі правові режими для іноземних субєктів господарської діяльності:
v національний режим, який означає, що іноземні субєкти господарської діяльності мають обсяг прав та обовязків не менший, ніж субєкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних субєктів цієї діяльності, повязаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних субєктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;
v режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні субєкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний субєкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди субєктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;
v спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:
v Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;
v недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;
v самими субєктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.
Слід відзначити, що в Україні регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою:
v законів України;
v передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;
v економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;
v рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;
Таким чином, регулювання ЗЕД має на меті:
v забезпечення збалансованості та рівноваги внутрішнього ринку України;
v стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів ЗЕД;
v створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.
Безпосередньо механізм регулювання ЗЕД нами буде розглянуто в розрізі державних органів: Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків.
Верховна Рада:
v приймає, змінює та скасовує закони, що стосуються ЗЕД;
v затверджує головні напрями зовнішньоекономічної політики;
v розглядає, затверджує та змінює структуру органів державного регулювання ЗЕД;
v укладає міжнародні договори;
v встановлює спеціальні режими ЗЕД на території України;
v затверджує списки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензування або забороняється.
Кабінет Міністрів:
v здійснює координації діяльності міністерств, комітетів, відомств з питань ЗЕД, торгівельних представництв України за кордоном;
v приймає нормативні акти з питань ЗЕД;
v проводить переговори та укладає угоди з питань ЗЕД;
v забезпечує виконання міжнародних договорів;
v забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану;
v здійснює плани щодо раціонального використання коштів Державного валютного фонду.
Національний банк України:
v здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;
v представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;
v регулює курс гривні до грошових одиниць інших держав;
v здійснює облік і розрахунки по даних і одержаних державних кредитах і позиках;
v проводить операції з централізованими валютними резервами, які виділяються з Державного валютного фонду в розпорядженні Національного банку.
Міністерство зовнішньоекономічної зв’язків:
v забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійснені суб’єктами ЗЕД виходу на зовнішній ринок, координацію їх ЗЕД, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;
v здійснює контроль за додержанням всіма суб’єктами ЗЕД чинних законів та умов міжнародних договорів України;
v здійснює заходи нетарифного регулювання ЗЕД, зокрема реєстрацію учасників ЗЕД., реєстрацію окремих видів контрактів.
Антимонопольний комітет здійснює контроль за додержанням суб’єктами ЗЕД антимонопольного законодавства.
Таким чином, механізми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності мають забезпечувати [3, с. 85]:
v захист економічних інтересів України та законних інтересів субєктів зовнішньоекономічної діяльності;
v створення рівних можливостей для субєктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;
v заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.


17. Забезпечення суб’єктів господарювання достовірною інформацією про іноземні фірми

Для забезпечення суб’єктів господарювання достовірної інформацією про іноземні фірми потрібно:
По – перше, сформувати загальнонаціональну інформаційну мережу спеціальних інституцій, аудиторських, консалтингових фірм, які б могли виступати джерелом достовірної інформації про інвестиційні можливості іноземних компаній; становище на ринках, виробничий потенціал, правове середовище тощо;
По-друге, забезпечити створення цілісної структури збору та аналітичного опрацювання інформації про стан кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках, прогнозування перспектив економічної динаміки та вироблення відповідних рекомендацій щодо раціональної поведінки органів державного управління та суб’єктів господарювання. Зокрема, доцільним видається створення для цього науково-аналітичного інституту з паритетним державним та приватним фінансуванням.
По-третє, забезпечувати створення за рахунок державних так і приватних інвестицій сприятливих умов для налагодження ділових контактів.
По-четверте, забезпечувати з використанням мережі державних вищих освітніх закладів підвищення (безкоштовно для підприємства) кваліфікації керівних кадрів державних і приватних підприємств щодо основних положень сучасної теорії і практики менеджменту, бухгалтерського обліку, фінансового планування, управління персоналом, маркетингу. Це необхідно для дослідження особливостей функціонування іноземних компаній.



27. Основні поняття про валюту та валютні цінності

Валюта України - це грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, а також у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України [5, с. 462 ].
Іноземна валюта - це іноземні грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.
Іноді під валютою України розуміють як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у цій валюті, а під іноземною валютою - як власне іноземну валюту, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.
Субєктів ринку, що проводять операції з валютою, поділяють на дві основні категорії: резидентів та нерезидентів. Такий поділ повязаний із різним характером регулювання діяльності тих, хто здійснює свою діяльність відповідно до вітчизняного законодавства, та тих, хто функціонує в законодавчому оточенні іноземних держав. До резидентів на українському валютному ринку належать:
• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
• юридичні особи, субєкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законів України;
• дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності. Нерезидентами на українському валютному ринку є:
• фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;
• юридичні особи, субєкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші субєкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших субєктів підприємницької діяльності України;
• розташовані на території України іноземні дипломатичні, кон-сульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності відповідно до законів України.
Можливість обміну валюти однієї країни на валюту іншої країни характеризується таким поняттям, як конвертованість. Конвертованість - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. Валюта може бути більш чи менш конвертованою. За умови повної конвертованості будь-яка фізична чи юридична особа може без перешкод брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну відповідно до ринкового курсу без обмежень та втручання держави.
У країнах з вільноконвертованою валютою практично немає будь-яких обмежень як для резидентів, так і для нерезидентів на проведення операцій з валютою. В країнах з частково конвертованою валютою існують обмеження на деякі види валютних операцій або для певних учасників ринку (резидентів чи нерезидентів). Нарешті, неконвертована валюта не може обмінюватись на іноземні валюти. До країн з неконвертованою валютою належать, як правило, країни залежні, зі слабко розвиненою економікою. Існує пряма залежність: чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою валютний ринок підлягає державному регулюванню.
На території України єдиним законним засобом платежу, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобовязань, є валюта України. Конвертованими в Україні вважаються іноземні валюти, що віднесені до цієї категорії Національним банком України.
Валютні цінності є більш широким поняттям, що включає національну та іноземну валюти, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах, а також банківські метали (золото, срібло, платину, метали платинової групи у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів).


37. Поняття офшорної зони, її організаційні форми та чинні пільги

Офшор (від англійського offshore - “поза берегом”, “поза кордоном”) - це один з найвідоміших методів податкового планування. Його основою є законодавства багатьох країн, які частково або повністю звільняють від оподаткування компанії, що належать іноземним особам, але за умови, що фірма не має прибутків у цій країні, а власники і керівництво не є резидентами країни.
На практиці офшорні зони поділяють на так звані податкові гавані та країни зі сприятливим оподаткуванням. Податковими гаванями фахівці називають країни, в яких максимально спрощена процедура реєстрації юридичних осіб та значно знижені або й зовсім немає податків на прибуток, отриманий поза межами країни - місця реєстрації. Вимоги до ведення справ, оформлення документів - мінімальні.
Переваги роботи в податковій гавані:
- податок на прибуток майже відсутній або не перевищує 1-2%. Часто з фірм, що зареєстровані у цих країнах (але діють в іншому місці), не стягують жодних інших податків, окрім разового річного збору, що не залежить від доходу, отриманого компанією;
- процедура реєстрації спрощена до мінімуму. Часто взагалі умовна й здійснюється за дорученням. Розмір статутного фонду офшорної фірми здебільшого не обумовлюється. Повна конфіденційність особи власника тощо;
- кількість валюти, що репатріюється, необмежена. Зареєстровані фірми вільно відкривають депозити у будь-якій валюті, у будь-якому банку, здійснюють та отримують платежі без жодних валютних обмежень;
Найбільше податкових гаваней у країнах “третього світу”. Це - Панама, Коста-Ріка, Нідерландські Антили, Аруба, Бермудські, Кайманові, Віргінські, Багамські острови, Барбадос, Антигуа і Барбуда, Беліз, Теркс і Кайкос, Ліберія, о-в Маврикій, Західне Самоа, Науру тощо. У Європі до податкових гаваней належать острови Ла-Маншу: Мен, Джерсі, Гернсі, Сарк, Гібралтар; карликові країни - Ліхтенштейн, Андорра, Монако.
Негативні моменти роботи в податковій гавані: податкова і митна служба розвинутих західних країн пильніше перевіряє фінансові та комерційні операції офшорних фірм. Досить складно отримати кредит у банках та знайти ділових партнерів на Заході.
На відміну від податкових гаваней, у країнах зі сприятливим оподаткуванням, при загальному досить високому рівні податку з прибутку, діє система податкових пільг, що їх надають деяким (торговим, фінансовим, холдинговим) компаніям. У цих країнах - сприятливий для іноземців митний і валютний режим. Передбачено податкові пільги у репатріації прибутків. До країн з “помякшеною” податковою системою належать Нідерланди, Ірландія, Люксембург, Кіпр, деякі кантони Швейцарії, окремі штати США тощо. Втім, податкові пільги діють тільки в обумовлених місцевим законодавством межах, тому для керування офшорною компанією потрібно залучати добре обізнаних з його тонкощами консультантів-фахівців.
Оформлення діяльності компанії, ведення документації - дещо складніші. Щодо податків, то їх тут сплачують, але за дуже низькими ставками (наприклад, на Кіпрі - 4,25%, у Ліхтенштейні - від 7 до 20%). Відкриття тут дочірньої компанії гарантує власнику всі переваги, які можна отримати, зареєструвавши офшорну фірму в розвинутій країні. До уваги береться й чинник престижності: ставлення до такої компанії ділових партнерів буде іншим, ніж за умови її реєстрації, приміром, на якомусь із островів у Карибському морі.
Оцінюючи привабливість окремих офшорних зон, потрібно врахувати специфіку українського законодавства. Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, зокрема пункту 3 статті 18, при укладанні договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що розташовані в офшорних зонах, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів, або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85% від оплаченої вартості цих товарів (робіт, послуг).
У старій редакції Закону (Закон №639/97-ВР) було чітко визначено: перелік офшорних зон щороку оприлюднюється Кабінетом Міністрів України. Сьогодні цього ще не зроблено. Втім, при виборі місця реєстрації дочірньої офшорної фірми краще орієнтуватися на країни зі сприятливим оподаткуванням, з якими Україна підписала угоди про уникнення подвійного оподаткування. Серед 32 країн, з якими підписано такі угоди або з якими діють угоди, що належать до міжнародної правової бази, напрацьованої ще СРСР, виділимо Кіпр, Швейцарію, Люксембург. Така угода існує також зі США.
На сьогоднішній день у світі нараховується більше 60 країн, нормативна база яких передбачає податкові пільги для офшорів, які можуть бути будь-якої організаційно-правової форми. До числа найбільш відомих належать:
v Європа: Ірландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Мадейра, Мальта, Монако, Нідерланди, Швейцарія.
v Британські острови: Гернсі, Гібралтар, Джерсі, Олдерні, Мен, Сарк.
v Близький Схід: Бахрейн, ОАЕ.
v Африка: Ліберія, Маврикій, Сейшельські острови, Занзібар.
v Тихий океан: острови Кука, Гонконг, Лабуан, Маршаллові острови, Науру, Сінгапур, Вануату, Західне Самоа.
v Центральна і Південна Америка: Беліз, Коста-Ріка, Панама, Уругвай.
Щодо України то до сьогоднішнього дня в державі було прийнято близько десяти різних документів, які регламентували зовнішньоекономічну діяльність компаній. Найбільш серйозними вважаються Постанова Кабінету Міністрів України № 1124 “Про сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей” та Закон України “Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) прибутків, отриманих злочинним шляхом”. Прийняття саме цього документа вимагала FATF від України, і в результаті він виявився навіть більш жорстким, ніж передбачалося.
Боротьба з офшором в країні призвела до таких результатів [4, с.174]:
v в своєму класичному варіанті, тобто Багами, Науру і т.д, офшор звузився до мінімуму;
v активний вивіз капіталів призвів до тиску з боку міжнародних організацій, що мало негативні наслідки для економіки країни;
v вітчизняні підприємці змушені змінювати свої схеми роботи залежно від нового законодавства;
v класичні офшорні методи змінюються більш складними.
Таким чином можна зробити висновок, що обтяжлива податкова політика будь-якої держави і надалі примушуватиме бізнесменів знаходити шляхи легального планування податків. До того ж цей процес весь час змінюватиметься і сприятиме розвитку відповідного ринку послуг.



47. Основні етапи становлення валютного регулювання в Україні після здобуття незалежності

Основи валютного регулювання були закладені з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” в лютому 1993 р [2]. У декреті встановлювався режим здійснення валютних операцій на території України, права та обовязки субєктів валютного ринку, відповідальність за порушення валютного законодавства, а також повноваження державних органів управління і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій.
Відповідно до законодавства України визначає структуру валютного ринку, організовує торгівлю валютними цінностями на ньому та регулює імпорт і експорт капіталу Національний банк України. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання належать:
v • видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;
v • видавання та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків й інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;
v • здійснення валютної політики виходячи з принципів загальної економічної політики України;
v • накопичення, зберігання і використання валютних резервів;
v • установлення способів визначення і використання валютних курсів іноземних валют;
v • встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують і продають іноземну валюту тощо.
Доречно було б провести хронологію становлення валютного ринку після незалежності України:
v у 1993 році – створена Українська міжбанківська валютна біржа, заснована 40 комерційними банками як закрите акціонерне товариство і у такому статусі вона функціонувала до 1999 року.
v 1995 рік – почав діяти міжбанківський ринок, частка якого на 1999 р. становила вже 68% обсягу валютних операцій.
v 2000 рік – НБУ проголосив політику плаваючого курсу, під яку було сформовано нині діючу структуру валютного ринку.
Продовження процесу економічних перетворень, інтеграція України у світову економічну систему, вихід на міжнародні фінансові ринки, удосконалення валютного законодавства і нормативної бази у аспектах валютного регулювання сприяли тому, що розвиток валютного ринку в останні роки характеризувався:
v збільшенням обсягів операцій з іноземною валютою у всіх сегментах;
v удосконаленням його структури і спрямованості на рішення конкретних економічних і фінансових проблем субєктів господарювання і держави в цілому;
v розширенням переліку валют, по яких проводилися операції на валютному ринку;
v відсутністю різких коливань валютних курсів;
v удосконаленням законодавчої і нормативної бази діяльності субєктів валютного ринку;
v упровадженням нових видів валютних операцій і форм розрахунків.


57. Страхування зовнішньоекономічного ризику

Страхування зовнішньоекономічних ризиків - це, комплекс видів страхування, що забезпечують захист інтересів вітчизняних і закордонних учасників тих або інших форм міжнародного співробітництва. Він включає [4, с. 245]
v страхування експортно-імпортних вантажів, засобів транспорту (судна, літаки, автотранспорт тощо);
v будівельно-монтажного ризику;
v експортних кредитів;
v міжнародних торговельне-промислових та інших виставок, створених спільно з іноземними фірмами підприємств;
v майна діючих на нашій території іноземних компаній (філій) і функціонуючих в інших країнах українських організацій (представництв);
v страхування цивільної відповідальності українських та іноземних учасників економічного співробітництва й інші види страхування.
Відповідні страхові операції здійснюються у вільно конвертованій і національній валютах.
Юридично для більшості видів страхування укладення договорів є добровільним. Проте сам характер угод про товарні поставки, підряди на будівництво і перевезення, про оренду того або іншого майна, як правило, враховує страхування як неодмінну передумову дії договору. Залежно від змісту відповідних контрактів витрати на страхування може нести будь-яка зі сторін, вона вибирає страхову компанію й умови страхування, беручи орієнтир на власні інтереси й інтереси вітчизняних страхових організацій. Так, під час експорту вітчизняних товарів пріоритет одержують контракти, що включають витрати на страхування в ціну продажу продукції, тобто вона страхується в якийсь національній організації. При імпорті продукції кращим є договір на умовах ФОБ, коли купівельна ціна не містить витрат на страхування, з тим, щоб товари могли бути застраховані в Україні.
Особливе місце серед інших ризиків страхування відповідальності займає страхування кредитних ризиків. Сутність його полягає в зменшенні або усуненні кредитного ризику. Обєктами цього страхування є комерційні кредити, надані покупцеві, банківські позики постачальнику чи покупцеві, зобовязання і поручительства за кредитом, довгострокові інвестиції тощо.
Страхування кредитних ризиків захищає інтереси продавця або банку-кредитора на випадок неплатоспроможності боржника або несплати боргу з інших причин. Якщо договір укладається за рахунок продавця, то погашення наданого кредиту при неплатежі бере на себе страхова організація. Випадки несплати кредиту можуть зумовлюватися різними причинами. Наприклад, тільки в страхуванні експортних кредитів є до 50 окремих ризиків, їх звичайно поділяють на дві основні групи. До першої можна віднести суто комерційний, або економічний, ризик (банкрутство приватного покупця, відмова від платежу або прийняття товару, несплата боргу в обумовлений термін та ін.). До другої групи належать політичні ризики (воєнні дії, революції, заборона на платежі за кордон, консолідація боргів, націоналізація, конфіскація; неплатіж покупця, у ролі якого виступає державна організація; скасування імпортної ліцензії, введення ембарго тощо).
Специфіка ризику експортного кредитування може бути у двох видах: він випливає або з достатньо повного знання експортером і банкіром, який акцептує його векселі, даних про фінансовий стан покупця (кредитоспроможність, становище в торговельному середовищі, максимальний товарний кредит, наданий йому іншими фірмами, приблизні розміри його операцій), або з розбіжностей між продавцем і покупцем у питанні про відповідність товару умовам торговельної угоди.
Зокрема, підставою для ризику є невідповідність товару тим сортам і якісним ознакам (вміст у ньому певних елементів, колір, відсоток вологості, засміченість тощо), котрі докладно описані і перелічені у специфікаціях, що звичайно додаються разом з іншими документами до трасованого векселя чи контракту.
Фінансовий ризик повязаний безпосередньо з недобросовісністю клієнта (з фінансовою частиною операції).
Торговельний ризик повязаний не з фінансовою, а з торговельною частиною операції.
Перший, по суті, належить до сфери діяльності банку, що видає акцепт, унаслідок чого фінансовий ризик обмежений у банках, що добре знають свою іноземну клієнтуру і володіють інформацією про її кредитоспроможність. Що стосується суто комерційного ризику, то через відсутність повної ясності в попередніх угодах, різноманітність сортів товару, зміни його якості під час транспортування та багато інших важко передбачуваних причин, питома вага цього ризику завжди є значною.


Список використаної літератури

1. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” // Зб. нормат. док. – К.: МЗЕторг, 1992
2. Про систему валютного регулювання і валютного контролю. Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15 - 93.
3. Гребельник О.П., Романовський О.О. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. – К.: Деміург, 2003
4. Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посіб. – К.: Центр навч. літ., 2004
5. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання – Прес, 2003. – 535 с.





Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.