На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Религиозный дискурс в поэзии представителей Пражской школы

Информация:

Тип работы: Диплом. Добавлен: 06.07.2012. Страниц: 57. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. РЕЛІГІЙНИЙ ДИСКУРС У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ 7
1.1. Проблематика визначення поняття «дискурс» 7
1.2. Співвідношення дискурсу і тексту 9
1.3. Поняття «релігія» та «віра» в релігійному дискурсі 11
1.4. Специфіка релігійного дискурсу в лінгвістиці 13
1.5. Жанровий простір релігійних текстів 18
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І 22
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ «ПРАЗЬКОЇ ШКОЛИ» 23
2.1. Історичні передумови виникнення «Празької школи» 23
2.2. Особливості розвитку літератури діаспори 26
2.3. Тематика творів «пражан» 31
2.4. Огляд творчості поетів “Празької школи» 33
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ 40
РОЗДІЛ ІІІ. СВЯТЕ ПИСЬМО В ТВОРЧОСТІ ПРЕДСТАВНИКІВ “ПРАЗЬКОЇ ШКОЛИ” 41
3.1. Біблійні образи у «пражан» 41
3.2. Біблійні концепти у творах представників «Празької школи» 45
3.3. Боротьба добра і зла в поезії "Празької школи" 47
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ 50
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 52
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 55



ВСТУП
Українська література знаходиться в процесі інтеграції в світовий духовний простір. Важливого значення набув феномен спільних типологічних рядів, до яких належить біблійне першоджерело. Протягом багатьох століть українськими письменниками переосмислюється Святе Письмо як спільна прамова людства. Митці впродовж різних часів активно звертаються до Біблії.
Для українського поетичного слова Біблія в категоріальному відношенні є психологічною, філософською, морально-етичною й естетичною основою. Сучасна відома дослідниця проблеми “Біблія і українська література” І.Бетко з цього приводу відзначає, що досконале знання Святого Письма допомагало українським письменникам “на тлі вічного, загальнолюдського краще побачити й зрозуміти конкретно-історичне, національне в усьому його драматизмі” [6, 29]. Українська література завжди підтримувала й розвивала християнські ідеї. Як підкреслює В.Антофійчук, “нині в суспільній свідомості поступово формується новий ідеологічний контекст. Тому дослідження процесів сюжетоскладання, соціально-ідеологічних факторів, які зумовили той чи той характер трансформації новозавітного матеріалу, явище не самодостатнє. Крім нових методик (герменевтики, психоаналізу, культурологічного аналізу), необхідне багатопланове осмислення морально-психологічних факторів, які зумовили особливості рецепції канону. Саме тому сучасна література, як правило, підходить диференційовано до використання євангельських структур” [1, 52].
Безвідносно до індивідуальної специфіки адаптації біблійного канону в тексті того чи іншого письменника, в кожному випадку авторська інтерпретація Книги Книг корелює з націософськими, суспільно-політичними, морально-етичними та естетичними завданнями. В національній мистецькій традиції простежуємо різні форми й методи трансформації біблійного тексту. Виразно індивідуальні моделі адаптованого біблійного першоджерела репрезентує поезія представників “празької школи” (Є.Маланюк, О.Ольжич, О.Теліга, Л.Мосендз, О.Лятуринська, Ю.Дараган, Н.Лівицька-Холодна, Ю.Липа, Г.Мазуренко й ін.). Саме це обумовлює актуальність данного дослідження.
Актуальність даної наукової проблеми підсилюється ще й тим, що висвітлення теоретичних питань кодування / декодування художнього тексту потребує нині нових методологічних та методичних підходів. Останнім часом українські літературознавці часто говорять про потребу дешифрування (з’ясування художнього коду тексту) багатьох творів, прoскрибованих радянським літературознавством. (До них, поза сумнівом, належать поезії представників “празької школи”). В.Марко трактує код як “знак, зміст якого формувався, закріплювався в різних умовах і в різний час, ключ, яким дослідник відкриває сутність твору, інтерпретує його” [28, 241]. Мета нашої статті полягає в декодуванні біблійного тексту “пражан”, у з’ясуванні й характеристиці його загальних та часткових кодів.
Проблема “релігійного дискурсу в поезії «Празької школи»” ще не була предметом спеціального наукового вивчення. Окремі публікації, в яких окреслюються питання біблеїзму “пражан”, характеризуються неоднозначністю, дискусійністю, недостатньою увагою до персоналізації явища “празької школи” в означеному ракурсі. Потреба ґрунтовного дослідження індивідуально-своєрідної трансформації Святого Письма “пражанами” в авторські тексти зумовлює новизну теми дипломної роботи.
? Об’єктом нашого дослідження є релігійний дискурс в поезії «пражан». Предмет дослідження - біблійні образи та концепти в поезії представників «Празької школи».
Метою даної дипломної роботи є дослідити вплив релігії на творчість поетів «Празької школи».
Предмет та мета дослідження визначили його завдання:
1. Розглянути вивченість релігійного дискурсу у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці.
2. Дати визначення поняттям «віра», «релігія», «дискурс»..
3. Дослідити творчість поетів-представників «Празької школи».
4. Проаналізувати відтворення біблійних концептів та образів в поезії «пражан».
Серед методів дослідження визначимо наступні: теоретичні (аналіз підручників та навчальних посібників з літературознавства та лінгвістики, систематизація, узагальнення), дедукції (дослідження від загального до конкретного).
Матеріалом для дипломної роботи слугували праці дослідників, таких як Просалова В., Реформатський А., Мейзерська Т., Спіноза Б., Степаненко В. та збірки поезій представників «Празької школи».
Теоретична цінність роботи полягає в систематизації теоретичних знань щодо релігійного дискурсу в поезії «пражан». Практична значущість роботи полягає в тому, що вміщені тут висновки слугуватимуть подальшому вивченню проблеми релігійного дискурсу в поезії «Празької школи», результати дипломної роботи можуть бути використані на заняттях з літературознавства.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків і списка використаних джерел.
У вступі дається обґрунтування теми, визначаються її актуальність та новизна, вказується об’єкт і предмет дослідження, формуються мета та завдання роботи, характеризуються теоретичне та практичне значення, визначаються матеріал та методи дослідження.
У першому розділі розглядається релігійний дискурс в роботах вітчизняних та зарубіжних лінгвістів, дається визначення поняттям «віра», «релігія» та «дискурс».
Другий розділ присвячений виникненню, розвитку та особливостям поезії «празької школи», дається огляд творчості її представників.
В третьому розділі аналізуються біблійні образи, символи та концепти в поезії «пражан».
У загальних висновках наводяться найбільш важливі наукові та практичні результати, отримані в процесі дослідження.
Список літератури, поданий в кінці роботи, містить перелік джерел, використаних в ході дослідження.


РОЗДІЛ І
РЕЛІГІЙНИЙ ДИСКУРС У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ

1.1. Проблематика визначення поняття «дискурс»
Термін «дискурс» отримує в сучасній науковій парадигмі безліч тлумачень. Так, поняття «дискурс» в англоамеріканськой лінгвістичної традиції з початку 70-х г.г. широко використовується в значенні «Функціональний стиль». Саме ж поняття функціонального стилю має точки зіткнення з поняттям «дискурс»: обидва мають на увазі типи функціонування мови, особливі мовні підсистеми.
Погляд на використання мови як обумовлене контекстуальними, ситуативними змінними дав синонім поняттю «Функціональний стиль» в англомовній традиції - це термін «регістр». Проте, якщо функціональний стиль організований сферою комунікації, її метою і системою використовуваних мовних засобів, то дискурс в рамках даної роботи розуміється як тип мови, визначений історично і соціально.
Поняття стилю в Ю. Борева наділене атрибутами дискурсу (стиль як феномен, що визначає типи цілісності, як представник цілого в частини, як прояв що стандартизує, концентрує сили). Відносно перерахованих визначень дискурсу відмітимо, що при розумінні дискурсу як специфічного надтексту непродуктивним виявляється термінологічне дублювання вже функціонуючих термінів, що закріпилися в лінгвістиці: дискурс в значенні parole, а також в значенні текст. Зокрема, ототожнюють термін «дискурс» і «текст» А. Ж. Греймас і Ж. Курте: «Якщо ж брати до уваги власне мовну практику, то дискурс слід розглядати як обєкт наукової дисципліни лінгвістики дискурсу або дискурсивної лінгвістики (linguistique discursive). У цьому останньому сенсі дискурс є синонімом «тексту». Насправді, в деяких європейських мовах, що не мають терміну, адекватного англійському «дискурс», його вимушені були замінити терміном «текст» і, відповідно, говорити про лінгвістику тексту (lingustique textuelle)».
Етнокультурні характеристики дискурсу виразно простежуються у відповідних мовних ситуаціях, що являють собою «фрагменти соціального життя», що повторюються, і що набувають ритуального характеру [8, 12]. Особливу роль в акумуляції культурного досвіду народу грають прецедентні тексти, тобто ті тексти, які мають бути добре відомі представникові даної культури. Встановлено, що прецедентні тексти існують в свідомості носіїв мови як лінгвокультурні концепти, апеляція до яких виробляється в дискурсі шляхом згадки, прямої цитації, квазіцитації, алюзії і продовження.


1.2. Співвідношення дискурсу і тексту
У вітчизняній лінгвістиці поняття «дискурс» визначається як текст звязної мови. «Текст - загальніше поняття, ніж дискурс. Дискурс завжди є текстом, але зворотне невірно. Не всякий текст є дискурсом».
П. Серіо, спираючись на дані досліджень французької школи, характеризує поняття «дискурс» з наступних позицій:
1) еквівалент поняття «мова» в трактуванні Ф.Соссюра, тобто будь-який конкретний вислів;
2) одиниця, за розміром що перевершує фразу, вислів в глобальному сенсі; те, що є предметом дослідження «граматики тексту», яка вивчає послідовність окремих висловів;
3) в рамках теорії вислову або прагматики «дискурсом» називають дію вислову на його одержувача і його внесення до ситуації (що, у свою чергу, має на увазі субєкта вислову, адресата, момент і певне місце вислову);
4) при спеціалізації значення «дискурс» позначає бесіду, що розглядається як основний тип вислову;
5) в Е. Бенвеніста «дискурсом» називається мова, що привласнюється мовцем, в протилежність «оповіданню», яке розвертається без експліцитного втручання субєкта вислову;
6) інколи протиставляються поняття «мови» і «дискурсу» як, з одного боку, система мало диференційованих віртуальних значимостей і, з іншою, як диверсифікація на поверхневому рівні, повязана з різноманітністю вживань і властива мовним одиницям. Таким чином, можна розрізняти дослідження елементу «в мові» і його дослідження «в мові» як «в дискурсі»;
7) термін «дискурс» часто вживається для позначення системи обмежень, які накладаються на необмежене число висловів через певну соціальну і ідеологічну позицію;
8) теоретичний конструкт, призначений для досліджень умов виробництва тексту. У аналізі дискурсу розмежовуються поняття «вислови» і «дискурсу».
Погоджуючись з тим, що між мовою і мовленням має бути ланка, В.Я.Миркин пропонує вважати такою ланкою: мовну (або мовленнєву) норму, індивідуальну мову (ідіолект), дискурс (або текст) у відверненні від особи мовця і контексту (ситуації); у такому прочитанні дискурс тлумачиться як штучний аналог справжньої мови, наприклад, сконструйоване речення.
Дискурс є центральним моментом людського життя "в мові", того що Б.М.Гаспаров називає мовним існуванням: «Всілякий акт вживання мови - будь то цінний твір або швидкоплинна репліка в діалозі - є часткою безперервно рухомого потоку людського досвіду. У цій своїй якості він вбирає в себе і відображає в собі унікальний збіг обставин, при яких і для яких він був створений... До цих обставин відносяться:
1) комунікативні наміри автора,
2) взаємини автора і адресатів,
3) всілякі "обставини", значимі і випадкові,
4) загальні ідеологічні межі і стилістичний клімат епохи в цілому і того конкретного середовища і конкретних осіб, яким повідомлення прямо або непрямо адресоване,
5) жанрові і стильові риси як самого повідомлення, так і тієї комунікативної ситуації, в яку воно включається;
6) безліч асоціацій з попереднім досвідом, так або інакше що попали в орбіту даної мовної дії».
Людський досвід органічно включає етнокультурні моделі поведінки, які реалізуються свідомо і несвідомо, знаходить багатообразне вираження в мові і кристалізується в значенні і внутрішній формі змістовних одиниць мови. Дані моделі виявляються в різних мовних утвореннях, наприклад, в мовних рефлексах - певних структурах, використовуваних в мові не з номінатівними цілями, а для виконання дискурсивних, модальних, аргументованих функцій [9, 685], дискурсних словах як віддзеркаленнях етнокультурних стереотипів поведінки.

1.3. Поняття «релігія» та «віра» в релігійному дискурсі
Перш ніж перейти до специфіки релігійного дискурсу, необхідно пояснити суть базових термінів, - "релігія", "віра", "дискурс", які трактуються дуже неоднозначно.
Необхідно розглянути термін "релігія". Існує безліч трактувань цього поняття. Так, наприклад: це "набір вірувань, що стосуються причини, природи і призначення універсуму, особливо віри або поклоніння Богові або божествам" [48].
Релігія - одна з форм суспільної свідомості - сукупність духовних уявлень, які ґрунтуються на вірі в надприродні сили і істоти (богів, духів), які є предметом поклоніння.
У першому визначенні підкреслюється віра в божественне походження і кінцеву причину речей, арістотелівську causa finalis, тобто мету всесвіту. Телеологія є одна з головних особливостей релігійного світогляду. Американський автор підкреслює, що поклоніння божествам - лише одна з форм релігії.
У другому визначенні, яке успадковане від радянських часів, підкреслюється суспільний характер релігії.
Сучасне визначення, що приводиться енциклопедією Вікипедія, є найбільш "політкоректним" і виділяє різну природу обєктів поклоніння: "Релігія - система уявлень про світ, в якому … людина відчуває звязок з якимсь буттям … природа якого може … бути якоюсь силою (духи природи, вищий розум), загальним законом (дхармой, дао), або певною нематеріальною особою (Бог, Елохім. Аллах, Крішна)".
Етимологія слова "релігія" досить ясна, re-ligio (лат.) означає "відновлюю звязок". Церковний догмат християнства свідчить, що в результаті первородного гріха звязок людини з Богом був загублений, і релігія покликана відновити цей звязок.
Віра в надприродні сили характерна і для магії, проте між релігією і магією є істотна відмінність. Релігія - це віра в надприродне і надія на божественну допомогу. Магія - віра в можливість управляти надприродними силами. Головне у релігії є молитва і надія, в магії - заклинання, яке обовязково повинне "спрацювати" [26].
У християнстві канонічне визначення віри було дане апостолом Павлом: "Віра є здійснення очікуваного і упевненість в невидимому" (Евр. 11:1). У буденній мові "віра" і "релігія" - поняття часто взаємозамінні, хоча це не зовсім вірно. З одного боку, віра - це лише частина релігії. Православний катехізис складається з трьох частин: Віра, Надія і Любов. Розділ про Віру трактує про таїнства, розділ про Надію присвячений молитві, розділ про Любов говорить про заповіді Божиї. З іншого боку, віра - ширше поняття, ніж релігія. Існує релігійна віра, заснована на догматах, і наукова, яка базується на гіпотезах. Наприклад, гіпотеза космогонії Великого вибуху теж заснована на вірі, але це не релігійна віра. Відмінність наукової віри ще і в тому, що вона етично неупереджена. Наукові істини не залежать від релігійних або ідеологічних догм.
Про наукові вірування багато писали Б. Рассел, К. Поппер і інші філософи схожих поглядів. У зарубіжних тлумачних словниках наука найчастіше визначається як "сукупність вірувань". Проте між наукою і релігією існує чіткий поділ: наука охоплює (описує) сферу того, що можна довести, релігія і філософія - сферу того, що не можна довести.


1.4. Специфіка релігійного дискурсу в лінгвістиці
Деякі вітчизняні лінгвісти намагаються тепер поєднати наукову методологію з релігійним світоглядом, але часто їм не вистачає ні релігіознавчих, ні філософських знань, щоб це поєднання було органічним. Освоєння нашим суспільством релігійного світу сильно запізнилося. Існує велика спокуса абсолютизувати духовну грань нашого буття, як раніше ми абсолютизували матеріальне. Важливо не піддатися цій спокусі.
Є дуже показовою, наприклад, така заява: "Реальність ідеального - не предмет філософської або релігійної віри, а факт, встановлений в різних науках ." [41, 10]. Ця теза некоректно сформульована. Наука не довела реальність душі або можливість спілкування з померлими. Коректне формулювання може бути таким: "Реальність ідеального постулюється будь-якою релігією і багатьма філософськими школами. Існують деякі факти, що допускають релігійне тлумачення". Дослідник може призвати на допомогу філософію, наприклад, російську релігійну. Але філософія не може довести або спростувати яку-небудь лінгвістичну теорію. Їх можна лише поєднати одна з одною, але це поєднання завжди залишиться лише одним з багатьох можливих.
Не можна змішувати два принципово різних предмети (дискурсу) - предмет віри і предмет фактів, які можна довести. Лінгвісти повинні обмежуватися областю мовних фактів, які можна довести, будувати гіпотези на конкретному мовному матеріалі. Навіть не покидаючи меж власне мови, можна висувати добре обґрунтовані наукові гіпотези, історичні, культурологічні, мистецтвознавчі, тощо.
Логічно було б передбачити, що слово "бог" належить до прадавнього шару індоєвропейських лексем, як і слова "мати", "сонце", "брат", "три", "день" або "ніч". Але слово, що позначає Бога, в різних індоєвропейських мовах походить від різного коріння. На підставі цих даних можна висунути дві культурологічні гіпотези:
1. Дєїстичні форми релігії (форми поклоніння богам) зявилися пізніше, ніж поклоніння духам, природним стихіям і тваринам. (Гіпотеза, висунута видатним англійським етнографом Е. Б. Тейлором, свідчить, що історично першою формою релігії був анімізм.)
2. Дійсне імя Бога було табуйовано, замість нього використовувалися евфемізми. Для індоєвропейських мов це не єдиний випадок. (Приклади табуйованих слів, що часто наводяться, в індоєвропейських мовах - це "змія" і "ведмідь" [38, 105; 42, 168]. Поняття бога в звязку з цим раніше не розбиралося.)
Ці два висновки - те, чим повинен обмежува...
**************************************************************


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.