Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Парадокс в творчестве О.Уайльда

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Литература. Добавлен: 14.08.2012. Сдан: 2004. Страниц: 59. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Специфіка драматичних творів. Використання особливостей драматичного роду в п’єсах О. Уайльда й Б. Шоу
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Стилістичні особливості драматичних творів О. Уайльда й Б. Шоу
2.1. Особливості художнього стилю О. Уайльда
2.2. Специфіка творчого методу Б. Шоу
2.3. Прийоми сюжетопобудови в п’єсах О. Уайльда й Б. Шоу
Висновки до розділу 2
Розділ 3. Парадокс як основний художній прийом у драматичних творах
О. Уайльда й Б. Шоу
3.1. Парадокс як життєва й творча філософія О. Уайльда
3.2. Особливості використання парадоксу в п’єсах Б. Шоу
3.3. Парадокс О. Уайльда й Б. Шоу: подібності та відмінності
Висновки до розділу 3
Загальні висновки
Список літератури
Додаток


ВСТУП
ХІХ століття не можна назвати золотим століттям англійської драми. Переважання мелодрами призвело до того, що в свідомості драматургів, акторів і глядачів виник театр, який живе за своїми, несхожими на звичайні, законами.
Наблизити театр до життя, показати „зяючі” рани суспільства, висміяти святенницьку мораль тодішніх нравів, протистояти бездушним законам буржуазно-аристократичної Англії – такі задачі вже з середини 60-х років стояли перед англійською драматургією. Намагались їх розв’язати двоє чудових англійських драматургів – О. Уайльд і Б. Шоу.
Нас особливо зацікавило те, що при всій їх непохитності в творчості, світогляді й виборі засобів для розвитку нової драми, обидва автори вибрали один і той самий засіб скидання ідеологічних підвалин – парадокс. Тому пропоноване дослідження є спробою визначити, проаналізувати й осмислити особливості використання парадоксу як основного художнього прийому в драматичних творах О. Уайльда та Б. Шоу, а також завдяки аналізу літературної техніки драматургів, подати власне бачення специфіки використання парадоксу обома авторами та порівняти його.
Актуальність теми дослідження визначається відносною недослідженістю особливостей парадоксу в творчості О. Уайльда та Б. Шоу, відсутністю цілісного аналізу його як основотворчого прийому та способу мислення кожного автора.
Мета дослідження – визначити та проаналізувати особливості використання парадоксу в драматичних творах О. Уайльда й Б. Шоу.
У зв’язку з цим виділяємо наступні завдання дослідження:
1. Визначити основні художні особливості драматичних творів, виявити їх у творчості О. Уайльда й Б. Шоу.
2. Проаналізувати особливості літературного стилю О. Уайльда.
3. Розглянути специфіку творчого методу Б. Шоу.
4. Дати визначення поняттю „парадокс”, розглянути його як художній прийом у драматичних творах О. Уайльда й Б. Шоу.
Матеріалом даного дослідження виступає 7 п’єс О. Уайльда та 8 п’єс
Б. Шоу. Об’єктом дослідження виступають драматичні особливості п’єс
О. Уайльда й Б. Шоу. Предметом дослідження в вищевказаних п’єсах є парадокс як провідний прийом у творчості О. Уайльда й Б. Шоу.
Методика дослідження передбачає використання текстуального, контекстуального та порівняльного методів аналізу художнього тексту.
Дану курсову роботу складають вступ, в якому визначається науковий апарат дослідження, три розділи, висновки, список використаної літератури, який містить 35 джерел та додаток.
Матеріали даної курсової роботи можуть бути використані при вивченні світової літератури в середніх та вищих навчальних закладах, а також при вивченні курсів „Теорія літератури” та „Аналіз художнього тексту”.


РОЗДІЛ 1. СПЕЦИФІКА ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ. ВИКОРИСТАННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ДРАМАТИЧНОГО РОДУ В П’ЄСАХ О. УАЙЛЬДА Й Б. ШОУ
Драма – це особливий рід літератури, тісна взаємодія суб’єкта й об’єкта, що представляє собою неповторний конкретно-чуттєвий предмет художньо-творчого засвоєння сутності суспільного й особистого буття людини. Тому особливо важливим ми вважаємо розмежування та вивчення особливостей драми як самостійного літературного роду, бо деякі літературознавці, йдучи за Гегелем, визначають драму як синтез епосу й лірики, а прихильники
Г. Н. Поспєлова зовсім вважають, що драма по суті своїй нічим не відрізняється від епосу, являючись побічним родом літератури, що виходить із можливостей синтезу мистецтва пантоміми [11:98-99].
Дійсно, необхідно визнати, що драма як рід літератури займає проміжне місце між епосом і лірикою, стоїть ближче до епосу, ніж лірика, але, проте й ближче до лірики, ніж епос. Внутрішній духовний світ у драмі об’єктивується в образі діючої особи, тобто характеру художнього твору, близького до характеру епічного твору, складає там основну одиницю художнього змісту. Проте сутність характеру драматичного персонажу розкривається у його безпосередній дії, що пояснюється його внутрішнім поривом, пристрастю. Тому до характеру драматичного твору в найбільшій мірі докладемо поняття пафосу в гегелівськім значенні - як повне перетворення індивідуального людського буття в безпосередню реалізацію якоїсь „всезагальної сили дії”, тобто суттєвого змісту життя. У цьому значенні характер діючої особи драми близький ліричному мотиву в ліриці.
Суттєвою особливістю драми, що походить із особливостей її родового змісту й форми є її тяжіння й призначення до сценічної вистави, до художнього синтезу з пантомімою, живописом і музикою [11:101].
Що ж стосується безпосередньо драматичних творів, то їх особливість у тому, що вони організуються висловлюваннями персонажів. Тут відсутнє розгорнуте розповідно-описове зображення, а авторська мова, за допомогою якої зображуване характеризується ззовні – допоміжна, епізодична й являє собою назву п’єси, її жанровий підзаголовок, посилання на місце та час дії, список персонажів, описи сценічного інтер’єру, що випереджають акти й епізоди, а також ремарки, у вигляді коментарію до окремих реплік героїв. Все це складає - побічний текст драматичного твору. Основний же його текст – це ланцюг діалогічних реплік і монологів самих діючих осіб.
Цікаво, що авторська мова в п’єсах Шоу займає найважливіше місце. Він писав великі передмови та післямови, які допомагали правильно сприймати дух його п’єс, надаючи великого значення ремаркам, що служать провідною ниткою для читача та актора, звертають їх увагу на психологічний стан героя, зміну його настроїв, сприяючи появі на сцені діючих осіб та їх опису.
У п’єсах О. Уайльда функції ремарок також не зводяться до службових: вони вказують на організацію сценічного простору, міміку персонажів та їх душевний стан, звуки за сценою. У перших актах його комедій ремарки містять характеристики персонажів і виконують експозиційну функцію, їм навіть притаманна надлишкова кількість інформації...........


ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Серед видатних драматургів дев’ятнадцятого століття особливе місце займають О. Уайльд і Б. Шоу, які протистояли міщанській драматургії і прокладали шлях соціально-критичному напрямку. Але що нас особливо захопило в творчості цих авторів – це інтенсивне експериментування, переймання проблемами сучасного суспільства, критика його святенницької моралі, а головне – прагнення діяти, щось змінити, покращити за допомогою власного письменницького таланту. І такою зброєю в боротьбі проти вікторіанського убозтва став для О. Уайльда й Б. Шоу парадокс. Більше того, для них парадокс виявився основним творчим методом, який визначив своєрідність і незвичайність їх драматургічних творів.
Тому, перед тим як зупинитись на детальному аналізі використання парадоксу в п’єсах О. Уайльда й Б. Шоу, ми розглянули особливості драматичних творів у цілому й виявили їх у творчості обох драматургів.
Таким чином п’єсам декадента й естета О. Уайльда притаманні: дотримання єдності часу; важливість функції авторських ремарок; широке використання умовностей; тяжіння до екзотики й ретроспективізму в виборі літературних тем і сюжетів; комічне переосмислення традиційних прийомів сюжетопобудови в комедіях; зведення конфлікту до протиріччя між сутністю людини й його видимістю; закінчення п’єс „хепіендом”; зображення героїв з певними різко-вираженими рисами, без особливого нюансування почуттів і емоцій; риторичні монологи, адресовані глядачу й наповнені блискучою дотепністю діалоги.
У п’єсах же реаліста й реформатора „драми ідей” Б. Шоу ми виявили наступні особливості драматичних творів: відхід від правил класичної драми в недотриманні єдності часу; виключна важливість функцій авторської мови; прагнення відійти від театральності, показати реальне життя з використанням іноді низької лексики, жаргонізмів, народного гумору; у виборі літературних тем і сюжетів тяжіння до реалізму й сучасності; використання умовностей у обмеженій кількості; дія, яка динамічно розвивається, гостра інтрига, яскрава конфліктність; більш реалістичне й виразне, ніж у О. Уайльда, зображення героїв; прагнення уникнути передбачуваних умовних розв’язок конфліктів; віддавання переваги життєвим, реалістичним фіналам; на відміну від уайльдівських п’єс, майстерний діалог у творах Б. Шоу лише блискучий додаток до сюжету, він ніколи не домінує над інтригою.
Проте, для об’єктивного аналізу парадоксу як основного художнього прийому в драматичних вторах О. Уайльда й Б. Шоу неможливо не враховувати наскільки несхожі і навіть протилежні були погляди, мотиви, методи, стилі, пристрасті, цілі й задачі обох авторів. Тому для кращого розуміння творчості драматургів, їх життєвих філософій і ідей, у другому розділі нашого дослідження ми проаналізували особливості літературної техніки кожного автора й розглянули прийоми сюжетопобудови, які використовуються ними в п’єсах.
Таким чином ми з’ясували, що будучи декадентом, О. Уайльд успішно відроджував поетичну драму великих пристрастей і в той же час у своїх комедіях виступав як послідовник традицій комедії нравів періоду Реставрації. Ми визначили наступні ознаки уайльдівського тексту: естетизація всіх елементів оповідання; стилізація зображувальна й літературна; пошук смислових нюансів; ритмічна насиченість фрази; лейтмотивна структура тексту; контурність образів.
Що стосується Б. Шоу, то ми розглянули його новаторство в драматургії, з’ясували, що не являючись драматургом, у дусі побутового й психологічного реалізму, віддаючи перевагу прийомам гротеску, фарсу, мелодрами, наповненим злободенною соціально-моральною проблематикою, він зіграв важливішу роль у наближенні драми до дійсності, здійснив справжній переворот у англійській драмі. Ми прослідкували глибокий філософський підтекст творчості Б. Шоу, його одухотворенні роздуми про соціально-культурне й біологічне майбутнє людства, наочно впевнившись, чому його п’єси стали рупором суспільної й філософської думки.
Також, неповторність і своєрідність драматичних творів О. Уайльда й
Б. Шоу обумовили оригінальні прийоми сюжетопобудови, які використовуються ними. Гострі соціальні конфлікти, захопливі інтриги, яскраві кульмінації й раптові, іноді двоякі розв’язки повністю поглинають увагу глядачів і тримають у напрузі до кінця вистави вже не одне покоління істинних цінителів театрального мистецтва, знову й знову свідчать про геніальність своїх творців.
У третьому розділі нашого дослідження ми дали визначення парадоксу як думці чи міркуванню, що суперечить загальноприйнятим поглядам і, іноді, здоровому розуму, а також з’ясували, що парадоксальність у драматургії – суттєва риса й що вона покликана слугувати пробудженню глядача від емоціонального сну й перетворенню його в „учасника” виниклої дискусії.
Для О. Уайльда парадокс став не тільки творчою, але й життєвою філософією. Будучи блискучим співрозмовником, О. Уайльд промовляв парадокси на кожнім кроці й вони миттєво ставали „крилатими”. Зрозуміло, принцип парадоксу закладений і в основу творів самого „Принца Парадоксів”. Він дозволяє О. Уайльду виявити зворотній бік суспільних нравів, показати лицемірство й ощадливість, які панують у англійських „вершках суспільства”, примусити глядача по-новому подивитись на зображувану, інколи навіть тривіальну ситуацію. Парадоксальні міркування, які переходять з діалогів навіть у ремарки, парадоксальні характери в п’єсах О. Уайльда ніби протистоять мелодраматичним сценам, повчальним сентенціям, риторичним монологам, адресованим безпосередньо глядачу. Це своєрідне протиборство в драматичних творах О. Уайльда закінчується переконливою перемогою парадоксального початку. Треба також враховувати, що пристрасть О. Уайльда до парадоксів не тільки його індивідуальна якість. У цьому є дещо більше, це один із своєрідних проявів умонастроїв людей „кінця століття”. Вони перестали вірити в мудрість, яка практично обернулась у житті вульгарністю, святенництвом, обивательщиною. І тоді вони стали сміятись над істиною. Це одна з рис декадансу, представником якого був і О. Уайльд. Таким чином пристрасть „великого естета” до парадоксу, активна експлуатація його на різних рівнях художнього тексту, без сумніву, збагатили комедію нравів, додали їй помітного соціально-критичного відтінку й у відомій мірі готували комедіографію ще одного великого парадоксаліста – Б. Шоу.
Парадокс для нього був не тільки основним художнім законом драматургії, головною зброєю художнього освоєння дійсності, але й просто основою світогляду й образного мислення. Б. Шоу використовував його на рівнях композиції й жанру, характерів і сюжетних ситуацій, діалогів і авторських ремарок. Парадокс дозволяє драматургу з іншого боку подивитись на знайоме явище, несподіваним чином показати сенс речей, наблизитись до істини якомога ближче, побачити й відчути правду життя. Все це особливо важливо для Б. Шоу як представника реалістичного напрямку, борця за нову, проблемну, актуальну драму, насичену гострими питаннями сучасності, прибічника й творця „драми ідей”.
У ході дослідження нашу увагу привернула ідея зіставити специфіку використання парадоксу настільки різноплановими й своєрідними драматургами, особливо якщо врахувати непояснювальну неувагу літературних критиків до цього питання.
Основні відмінності можна сформулювати таким чином:
- Розробляючи структуру парадоксу Б. Шоу доводить трюїзм до абсурду шляхом послідовних логічних операцій, О. Уайльд же будує, вивертаючи трюїзм навиворіт і несподівано зближуючи віддалені поняття.
- Парадокси О. Уайльда – результат його скептичного ставлення до світу, розчарування в мудрості свого століття, яке він засуджує з точки зору реальних результатів і упевняється в тому, що всі великі істини, які промовляє століття, не прикрасили життя й не піднесли людину на більшу височінь.
Парадокси ж Б. Шоу – це зображення аномального, алогічного життя, в якому кожне явище містить протилежний зміст, вони мають життєву основу.
Що стосується подібності парадоксів естета О. Уайльда й реаліста Б. Шоу, то можна відмітити наступне:
- Подібна функція парадоксу обох авторів: він необхідний їм для осмислення сутності явищ і викриття лицемірства вікторіанської Англії (тому й парадокс іноді називають „антивікторіанським”).
- Ні О. Уайльд, ні Б. Шоу не розглядають парадокс як гру словами чи ідеями. Інтелектуальне жонглювання стороннє обом.
Таким чином, О. Уайльд, „апостол естетизму”, гострий спостерігач, незвичайно талановитий на слово, справжній наступник „дендизму”, автор вишукано-чеканних віршів, химерних казок і блискучих комедій, літератор, що володіє кришталевою англійською прозою, здатний творити так, щоб живе відчуття прекрасного оволодівало душею читача, людина, обертаюча свою відштовхуючу порочність у скандальний протест і Б. Шоу, відважний новатор, який наблизив драму до дійсності, прибічник і творець „драми ідей”, безжальний критик, розтрощувач кумирів, прогресивний філософ і гуманіст, великий реформатор, що зумів вивести англійську драму за рамки сімейно-побутової проблематики зіграли важливішу роль у розвитку англійської й світової драматургії, заснували драматургію парадоксів, до якої належать такі видатні творці ХІХ століття, як Луїджі Піранделло, Бертольт Брехт, Микола Куліш, Даніїл Хармс, Ежен Йонеско, Семюел Беккет, Макс Фріш, Фрідріх Дюрренматт, Славомір Мрожек, Едвард Олбі й навіки увійшли в серця глядачів і читачів всього світу, залишившись для всіх страсними борцями проти пуританізму й найпрославленішими парадоксалістами.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Уайльд О. Избранное. – М.: Правда, 1989. – 732 с.
2. Уайльд О. Избранное. – М.: Просвещение, 1992. – 382 с.
3. Уайльд О. Избранные произведения в двух томах / Под ред.
Н. Ветошкина. – М.: Государственное издательство художественной литературы, 1961. – 398 с.
4. Шоу Б. Пьесы. – М.: Худож. лит., 1969. – 704 с. – (БВЛ).
5. Аникин Г. В., Михальская Н. П. История английской литературы. – М.: Высш. шк., 1985. – 431 с.
6. Аникст А. А. Уайльд // Краткая лит. энциклопедия: В 9 т. Т. 7. – М.: Сов. энциклопедия, 1972. – с. 715 – 718.
7. Аникст А. А. Шоу // Краткая лит. энциклопедия: В 9 т. Т. 8. – М.: Сов. энциклопедия, 1975. – с. 773 – 777.
8. Балашов П. С. Художественный мир Б. Шоу. – М.: Худож. лит., 1982. – 327 с.
9. Васильєв Є. М. Усе-таки Галатеї не зовсім подобається Пігмаліон (Матеріали до вивчення комедії Б. Шоу „Пігмаліон”) // Заруб. літ. в навч. закл. – 1999. - № 11. – с. 37 – 43.
10. Введение в литературоведение / Г. Н. Поспелов, П. А. Николаев,
И. Ф. Волков и др. / Под ред. Г. Н. Поспелова. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 1988. – 528 с.
11. Волков И. Ф. Теория литературы. – М.: Просвещение; Владос, 1995. –
256 с.
12. Гавришко Г. І. „Принц Парадокс?” „Апостол естетизму?” „Король життя?” Зраджений, в’язень, вигнанець, злидар? // Всесвіт. літ. в серед. навч. закл. Укр. – 2000. - № 3. – с. 54 – 57.
13. Гладишев В. В. Композиція – головоломка?.. Композиція – дороговказ?.. (Вивчення п’єси Б. Шоу „Пігмаліон” за допомогою композиційного аналізу) // Всесвіт. літ. в середн. навч. закл. Укр. – 2001. - № 1. –
с. 46 – 47.
14. Гладишев В. В., Шошура С. М. Б. Шоу „Пігмаліон”: матеріали до варіативного вивчення // Всесвіт. літ. в середн. навч. закл. Укр. – 2000. - № 2. – с. 47 – 49.
15. Гражданская З. Т. От Шекспира до Шоу: Англ. писатели ХVІ – ХХ вв. – М.: Просвещение, 1982. – 192 с.
16. Зарубежная литература (1871 - 1917) / Под ред. В. Н. Богословского,
З. Т. Гражданской. – М.: Просвещение, 1979. – с. 351.
17. История английской литературы: В 3 т. Т. 3. – М.: Изд-во АН СССР,
1958. – 732 с.
18. История всемирной литературы: В 8 т. Т. 8. – М.: Наука, 1994. – 848 с.
19. История зарубежной литературы конца ХІХ – ХХ века / Под ред. проф.
Л. Г. Андреева – 2-е изд. – М.: Высш. школа, 1978. – 472 с.
20. История зарубежного театра: В 4 ч. Ч. 2. – М.: Просвещение, 1984. –
272 с.
21. Ковалева О. В. Оскар Уайльд и стиль модерн. – М.: УРСС, 2002. – 168 с.
22. Ковалева Г. В., Кириллова Г. Д., Монова Е. А. История зарубежной литературы второй половины ХІХ – начала ХХ вв. – Минск: Завигар, 1997. – 336 с.
23. Ланглад Жак де Оскар Уайльд, или Правда масок. – М.: Молод. гвардия, 1999. – 325 с. – (ЖЗЛ).
24. Мальковский Г. Е. Влюбленный в фонетику (Материалы к изучению пьесы Б. Шоу «Пигмалион», в основе которого – новое прочтение произведения) // Всесвіт. літ. в середн. навч. закл. Укр. – 1998. - № 4. –
с. 9 – 11.
25. Михайловский Б. Уайльд // Лит. энциклопедия: В 12 т. Т. 11. – М.: Худож. лит., 1939. – с. 477 – 482.
26. Ніколенко О. М. У світі парадоксів Бернарда Шоу, або „Леді з пучка моркви” (до вивчення п’єси англійського драматурга „Пігмаліон”) // Заруб. літ. в навч. закл. – 1998. - № 10. – с. 8 – 13.
27. Образцова А. Г. Бернард Шоу и европейская театральная культура на рубеже ХІХ – ХХ вв. – М., 1974.
28. Парандовский Я. Алхимия слова. Петрарка. Король жизни: Пер. с польского / Сост. и вступ. ст. С. Бэлзы; Ил. П. Сацкого. - М.: Правда, 1990. – 656 с.
29. Словарь литературоведческих терминов / Редакторы-составители
Л. Н. Тимофеев, С. В. Тураев. – М.: Просвещение, 1974. – с. 213.
30. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. – М.: Советская энциклопедия, 1981. – 318 с.
31. Соколянский М. Г. Оскар Уайльд: Очерк творчества. – Киев; Одесса: Лыбидь, 1990. – 199 с.
32. Солодовник Т. В. Настроенность на Шоу (уроки по изучению творчества драматурга) // Відродження. – 1996. - № 3. – с. 32 – 34.
33. Тимофеев Л. И. Основы теории литературы. – М.: Учпедгиз, 1963. –
455 с.
34. Титова Є. Г. Усе тільки змінює вигляд... Урок-дослідження за комедією
Б. Шоу „Пігмаліон” // Заруб. літ. в навч. закл. – 2000. - № 10. – с. 37 – 45.
35. Трыков В. П. Зарубежная литература конца ХІХ – начала ХХ веков: Практикум / Отв. ред. В. А. Луков. – М.: Флинта: Наука, 2001. – 192 с.
36. Федотов О. И. Введение в литературоведение. – М.: Издательский центр «Академия», 1998. – 144с.
37. Хализев Е. В. Теория литературы: Учебник. – М.: Высшая школа, 1999. – 267 с.
38. Шабловская И. В. История зарубежной литературы: ХХ век, І половина. – Минск: Экономпресс, 1998. – 382 с.
39. iatp.vspu.ac.ru



Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.