На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик сторичн аспекти розвитку контролю, ревзї аудиту в Україн. Контроль ревзя операцй з основними фондами. Оцнка технчного стану та ефективнсть використання основних засобв. Аудит операцй з основними фондами. Проведення ревзї аудиту.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Бухгалтерский учёт. Добавлен: 10.11.2003. Сдан: 2003. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


53
Міністерство Освіти України
Донецький державний технічний університет
Факультет: Економіки і менеджменту
Кафедра: Бухгалтерського обліку і аудиту

Курсова робота

на тему:

Контроль, ревізія і аудит операцій з основними фондами

Виконав: Бондаренко С. Ю.

Студент групи: УА 96в

Керівник: Кравчук Н. В.

Донецьк 2000 р.

РЕФЕРАТ

54 листи, 2 таблиці, 12 додатків

Ціль роботи - використовуючи отримані раніш теоретичні знання в області спеціалізованих економічних дисциплін (Контроль та ревізія, Основи аудиту, Теорія бухгалтерського обліку, Економіка підприємства, Аналіз господарської діяльності і інші) викласти історію виникнення і теоретичні основи контролю, ревізії та аудиту, на основі даних про господарську діяльність конкретного промислового підприємства провести ревізійну і аудиторську перевірку перевірка облікових регістрів зі складанням відповідних документів, а також вивчити структуру документообігу підприємства.

Об'єкт дослідження - організаційна структура підприємства, діяльність його підрозділів і служб, інформація та структура аналітичних і синтетичних облікових регістрів, що застосовується на підприємстві, документообіг, основні техніко-економічні показники роботи підприємства (стан основних фондів, обсяг виробництва, собівартість, об'єм реалізації і інші), виробничо-організаційна структура підприємства, документообіг.

Методи дослідження - розрахунково-аналітичні методи, методи техніко-економічних розрахунків, нормативної перевірки та інші основні методи документарної ревізії, а також метод аналітичного порівняння, індексний і балансовий метод.

Основні засоби, основні виробничі фонди, акти ревізії, програма аудиту, інвентаризація, документація, документообіг, аналітичні та синтетичні облікові регістри, форми бухгалтерського обліку, звітність.








Вив.
Лист
№ документу
Підпис
Дата

Розробник


ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ДО КУОСОВОЇ РОБОТИ
Літер
Лист
Листів
Керівник


54
Консультант


Н. контр.


Зав. Кафедрою


ЗМІСТ

    ВСТУП 4
    1 ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ КОНТРОЛЮ, РЕВІЗІЇ І АУДИТУ В УКРАЇНІ 5
      1.1 Історичні аспекти розвитку контролю та ревізії 5
      1.2 Історичні аспекти розвитку аудиту 7
        1.2.1 Виникнення аудиту 7
        1.2.2 Розвиток науки про аудит 10
        1.2.3 Сучасні міжнародні аудиторські стандарти. 12
    2 КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ ОПЕРАЦІЙ З ОСНОВНИМИ ФОНДАМИ 18
      2.1 Основні задачі та джерела контролю і ревізії основних засобів 18
      2.2 Контроль і ревізія основних операцій з основними фондами 22
      2.3 Контроль і ревізія нарахування амортизації та переоцінки основних засобів 25
      2.4 Контроль і ревізія ремонту основних засобів 26
      2.5 Оцінка технічного стану та ефективність використання основних засобів 27
    3 АУДИТ ОПЕРАЦІЙ З ОСНОВНИМИ ФОНДАМИ 28
      3.1 Задачі та джерела аудиту основних засобів 28
      3.2 Аудит надходження, вибуття і переоцінки основних засобів 31
      3.3 Аудит нарахування амортизації основних засобів 35
      3.4 Аудит обліку витрат на ремонт основних засобів 38
      3.5 Аудит інформації про основні засоби у фінансовій звітності та примітках до неї 39
      3.6 Типові порушення, які виявляються підчас аудиту основних засобів 42
    4 ДОКУМЕНТИ, ЯКІ СКЛАДАЮТЬСЯ ПІДЧАС ПРОВЕДЕННЯ РЕВІЗІЇ І АУДИТУ 43
      4.1 Документи щодо ревізії основних засобів 43
        4.1.1 Складання плану ревізії основних засобів 43
        4.1.2 Складання акту ревізії основних засобів 46
      4.2 Документи щодо аудиту основних засобів 49
        4.2.1 Складання програми аудиту основних засобів 49
        4.2.2 Складання аудиторського висновку 52
    ВИСНОВОК 54
    ДОДАТКИ 54

ВСТУП

Перехід України до ринкових відносин виявив необхідність створення нових економічних інститутів, регулюючих взаємовідносини різних суб'єктів підприємницької діяльності, серед яких особливе місце займають інститути фінансового контролю. Але в умовах ринкових відносин і різних форм власності фінансово-господарський контроль діяльності підприємств набуває іншого змісту, оскільки виникла нова форма фінансово-господарського контролю - аудиторський контроль. Головною метою фінансового-контрольних інститутів в умовах ринкових відносин є забезпечення контролю за достовірністю інформації, що відображається в бухгалтерській і податковій звітності. При цьому дані про використання майна, грошових коштів, проведення комерційних операцій та інвестицій суб'єктів господарської діяльності можуть бути з однаковим ступенем об'єктивності перевірені як контрольно-ревізійними службами, так і незалежним аудитом.

Взагалі, контроль як функція системи управління стосується соціального управління, політичного керівництва, народної демократії, правової держави. За допомогою контролю держава захищає інтереси споживачів, перевіряє якість продукції, усіх видів обслуговування, забезпечує доступність і вірогідність інформації про кількість, якість і асортимент продукції, яка обертається на ринку. Також за допомогою контролю встановлюють причини і винних у відхиленнях з метою усунення негативних явищ і недопущення їх у майбутньому. Контроль як функція управління є засобом зворотного зв'язку між об'єктом і системою управління, інформує про дійсний стан керованого об'єкта, фактичне виконання управлінського рішення

Аудит, у свою чергу, виявляє недоліки в діяльності об'єкту, що перевіряється, він вказує керівництву на недосконалість окремих ланок його механізму. Суб'єкт управління використовує отриману від аудитора інформацію для прийняття ефективних управлінських рішень.

Але, аудиторська діяльність в Україні не має давніх історичних традицій і регулюється практично лише нормативним документами. У світовій же практиці аудиту, історія якого нараховує не один десяток років, накопичений вже багатий досвід у цій галузі, тому вивчення аудиту доцільно розпочинати з дослідження історії його розвитку та аналізу сучасних світових аудиторських стандартів і положень.

1 ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ КОНТРОЛЮ, РЕВІЗІЇ І АУДИТУ В УКРАЇНІ

1.1 Історичні аспекти розвитку контролю та ревізії

За історичними та географічними джерелами можна стверджувати, що ревізія та контроль мають, беззаперечно, багатовіковий період розвитку. Історики вважають, що поява першої контрольної служби відноситься приблизно до 4000 р. до н. е., коли древні цивілізації Ближнього Сходу почали створювати високоорганізовані держави і налагоджувати господарську діяльність. Подальший розвиток контролю господарської діяльності пов'язаний із виникненням обліку у державах, розташованих у долинах річок Ніл, Тигр і Євфрат, де о6лік вели на папірусі, а в подальшому - на папері. З самого початку уряди займалися обліком прибутків і витрат, збором податків. При цьому необхідно було встановлення контролю, метою якого було зменшення помилок і обману з боку некомпетентних або нечесних чиновників.

При VI династії в Єгипті у обліку почали складати кошториси витрат та контролювати їх додержання господарюючими суб'єктами, що підтверджується документами (2500-2400 рр. до н. е.). Зокрема, внутрішній контроль існував на будівельних, сільськогосподарських та інших роботах. Керівник робіт у кінці дня подавав письмовий звіт. Приймання робіт і контроль за їх кількістю і якістю здійснювалися спеціальною комісією.

У Вавилонії керівники робіт також складали звіти щодня, які перевірялися згідно з нарядами на виконані роботи. Характерно, що контроль охоплював витрачання сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Взагалі Вавилонія була першою державою, де було створене спеціальне законодавство (Закони Хаммураби, 2200-2150 рр. до н. е.). Отже, законодавче регулювання о6ліку було підпорядковане здійсненню безпосереднього контролю за діяльністю су6'ектів господарювання для повноти і своєчасності сплати податків.

В Іудеї о6лік поєднувався з незалежним контролем. Про це у Біблії з6ерігся вислів царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах: підраховуй і оцінюй, що даєш, і що отримуєш - запиши.

Державна система обліку династії Чжоу (1122-256 рр. до н. е.) в Китаї включала ретельно розроблений бюджет і аудит всіх урядових департаментів. У Римській республіці усі державні фінанси знаходилися під безпосереднім контролем Сенату, а державний бюджет перевірявся штатом аудиторів під спостереженням скарбника. Римляни практикували розділення обов'язків, роблячи відмінність між посадовими особами, які несли відповідальність за податки і витрати, і тими, хто мав справу з виручкою і платежами, і, подібно грекам, розробили складну систему перевірок і взаємних перевірок.

У Стародавній Греції особлива увага приділялася контролю збереження власності, зокрема майна (інвентарю). Крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Тому створювали такі умови, за яких державі була вигідна нестача цінностей у матеріально відповідальних осіб. Проте важливо, щоб у розкрадача було чим погасити нестачу, тому на посади з матеріальною відповідальністю призначали лише осіб багатих, спроможних внести велику заставу або представити впливових поручителів. Нестача цінностей покривалася із закладу або майна матеріально відповідальної особи або його поручителів, причому якщо нестача кваліфікувалася як розкрадання, то відшкодування її провадилося у десятикратному розмірі. Звідси інше розуміння контрольного прийому інвентаризації як засобу перевірки цінностей у натурі. Поняття раптової інвентаризації було чуже грекам. Більше того, ініціатива інвентаризації мала виходити від матеріально відповідальної особи, яка після здавання звіту повинна потурбуватися про докази його достовірності. Цей підхід відповідає сучасному договірному аудиту, коли власник, керівник підприємства за угодою з аудитором замовляє контрольну перевірку з питань, що потребують незалежного висновку аудитора.

Характерним є контроль за сплатою податків. Документи з сплати податків розподілялися і зберігалися за строками. Чиновники у Афінах, що збирали податки, отримуючи гроші, викреслювали платників із списків, отже, залишалися лише несплачені платежі. Так, у Греції зародився прийом лінійного (позиційного) запису, який застосовувався на обліку та контролі.

3вітність подавалася у встановлені строки періодично, звіти контролювалися, причому спочатку державні чиновники складали за первинними документами паралельний звіт і зіставляли його з поданим. У цьому подібність до аудиторського контролю, запровадженого у податкових органах України. В Афінах у V віку до н. е. звітність мала публічний характер. Звіти храмів, державних установ записували на мармурові або бронзові дошки і виставляли у народних зборах, в огорожах храмів, вздовж шляхів. Народні Збори також контролювали прибутки і витрати держави, а його фінансова система включала урядових аудиторів, які перевіряли документи всіх посадових осіб після закінчення їх повноважень. У приватному секторі господарі майна саме проводили аудит своїх рахунків.

У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-економічних відносин удосконалюються о6лік і контроль господарської діяльності, з'являються спеціальні трактати про контроль обліку і звітності.

В інших трактатах особлива увага приділялася ревізії, суть якої зводилася до зіставлення початкових залишків, зазначених у звіті, з вихідними на звітну дату.

Весь фінансово-господарський контроль, тісно пов'язаний із бухгалтерським о6ліком. Завдяки обліку визначаються різні види матеріальної відповідальності за збереження і витрачання коштів власника. Контроль стає головним знаряддям збереження приватної власності. До XX ст. основна функція обліку була суто контрольною. Пізніше на перше місце виходить функція управління господарськими процесами, а звідси о6'ектами контролю стають сировина та її витрачання на виробництво продукції, праця та заробітна плата робітників, використання механізмів тощо. Отже, бухгалтерський облік виступає як засіб економічного контролю, який вивчає рух цінностей. Контроль стає функцією бухгалтерського обліку, він поділяється на попередній, поточний та завершальний. З подальшим розвитком економічних відносин у суспільстві, удосконаленням управління виробництвом конкурентоспроможної продукції на внутрішньому та зарубіжному ринках контроль виділяється у самостійну функцію управління виробничою, господарською і фінансовою діяльністю власників капіталу.

1.2 Історичні аспекти розвитку аудиту

1.2.1 Виникнення аудиту

Поява інституту аудиторів пов'язана з тим, що по мірі розвитку господарської діяльності зросли вимоги до рівня незалежного контролю за якістю облікової інформації. У відповідь на це соціальне замовлення в Англії з'являється інститут контролерів (аудиторів), перша згадка про яких відноситься до 1299 року. Термін "аудит" виник не випадково - своє походження він бере від латинського слова auditor, що буквально означає "слухач". Це пояснюється тим, що у той час були відсутні будь-які стандартні облікові документи, а більшість посадових осіб того часу були малограмотні, отже й перевіряли аудитори здебільшого не самі письмові документи, а усні свідчення. Аудиторський висновок того часу починався словами: "вислухано аудиторами, що підписалися нижче".

Одна з найдавніших документованих згадок про незалежних перевіруючих (аудиторів) відноситься до середньовічної Англії, де феодали наймали незалежного ревізора (аудитора), щоб пересвідчитися, що данина, що отримується від фермерів, суворо відображала прибутки фермерів від їх маєтків. Істориками також був знайдений документ, який свідчив, що 24 березня 1324 р. Едуард II призначив трьох державних аудиторів, які зобов'язані запитувати, слухати і перевіряти всі рахунки, які ведуться і які будуть заведені у провінціях Оксфорді, Беркенхеді, Уельсі та ін., відмічати про всі зауваження щодо ведення рахунків. У XIII віці зустрічаються згадки про аудиторів і аудит як в Англії, так і в Італії, а французький твір про управління майном, написаний в тому ж сторіччі, рекомендував щорічно проводити аудит рахунків.

Аудит в Великобританії періоду Відродження заслуговує додаткової уваги. Потрібно зазначити, що аудит у цей час існував у двох видах. У містах аудит здійснювався публічно, в присутності правлячих посадових осіб і громадян і полягав в слуханні аудиторських звітів, які читав вголос скарбник. Аналогічним образом звіти про аудити гільдій заслуховувалися їх членами. Всі звіти, що даються аудиторами, можна прослідити до цієї первинної форми "аудиторського документа". Другим типом аудиту була детальна перевірка рахунків сплат керуючих фінансами великих маєтків по "дебету і кредиту" з подальшою "аудиторською декларацією", тобто усним звітом перед власником і радою керівників даного маєтку. Звичайно аудитор був членом ради і, отже, був передвісником сучасного внутрішнього аудитора.

Економічні зміни в період 1600-1800 рр., спричинили появу нових підходів до обліку. Вони ставили у вершину кута право власності на майно і калькуляцію прибутку і збитків в економічному значенні цього слова. Аудит також почав перетворюватися з процесу слухання в докладний аналіз письмової документації і дослідження підтверджуючих свідоцтв. У кінці XVII століття в Шотландії був ухвалений перший закон про заборону певним посадовим особам служити як міський аудитор; тим самим в Західному світі було введене сучасне поняття незалежності аудитора.

В Україні, яка входила до складу Російської імперії, звання аудитора було введене під час правління Петра I. Інститут аудиторів був введений в армії, де вони займалися справами, пов'язаними з розслідуванням майнових суперечок. Також були зроблені спроби організації освіти і здачі екзаменів аудиторами. Аудиторів в Росії називали присяжними бухгалтерами, однак визнання вони не отримали, хоч ревізори існували завжди. Але між аудитором і ревізором величезна різниця. Якщо ревізор - це очі і вуха начальника і проводить ревізію як би вертикально, по вказівці начальника, який йому платить, то аудитор працює зовсім по іншій схемі. Аудиторська перевірка - це перевірка, яку проводить незалежний експерт, тобто аудит - це перевірка по горизонталі. Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона дає наступне визначення: "За характером своїм посада аудитора поєднує у собі межі посад діловода, секретаря та прокурора". В умовах жорсткої централізованої державної влади російського монарха аудит перетворився в ще один з різновидів вертикального контролю. Тому ідея аудиту, як незалежного фінансового контролю не набула розвитку в Російській імперії.

Поштовхом до наступного етапу розвитку аудиту став закон про британські компанії, прийнятий в Англії у 1862 р. У ньому запропоновано в обов'язковому порядку перевіряти рахунки і звіти компаній аудиторами не рідше одного разу на рік. Це зумовлено потребою в об'єктивній оцінці звітності акціонерного товариства з тим, щоб мати достовірні дані про дійсний фінансовий стан підприємства і результати його господарської діяльності за конкретний період. Покладатися цілком на саму компанію становило б певний ризик, бо нерідкими були випадки банкрутства підприємств, внаслідок чого акціонери і кредитори втрачали свої капітали. В результаті цього недовіра акціонерів і кредиторів, з одного боку, і податкових органів - з другого, до достовірності бухгалтерських балансів і звітів про доходи сприяла появі бухгалтерів-аудиторів, котрі мали вивчати і аналізувати звітність акціонерного товариства і давати кваліфікований висновок про її достовірність. При обговоренні річного звіту товариства на загальних зборах акціонерів заслуховувався висновок аудитора і лише після цього звіт затверджувався або не затверджувався і давалася оцінка діяльності правління товариства. Таким чином, незалежні аудитори і аудиторські фірми стали гарантом того, що підприємство має такий фінансовий стан, який був оприлюднений. Спираючись на дані аудиторської перевірки, різні користувачі інформації можуть вирішувати питання про інвестування, спільну виробничу діяльність тощо.

Аудиторська служба швидкого розвитку набула у країнах з ринковою економікою. Вже через п'ять років після встановлення обов'язкового аудиту в Англії було прийнято такий самий закон у Франції.

Аудиторська діяльність у США виникла під безпосереднім впливом британської практики аудиту. У 1896 р. законодавчими органами штату Нью-Йорк був ухвалений закон, що регулював аудиторську діяльність. Тепер практично в усіх країнах світу з ринковою економікою існує громадський інститут аудиту зі своєю правовою і організаційною інфраструктурою.

У IX столітті на території України, яка в той час входила до складу Російської імперії, також розпочався бурхливий розвиток приватної ініціативи, пов'язаний з створенням акціонерних товариств, в яких держава не приймала участі ні в управлінні, ні в капіталі, які потребували створення позавідомчого незалежного інституту фінансових контролерів.

У грудні 1894 р. російським бухгалтером П. Д. Гопфенгаузеном було запропоноване створення в Росії інституту присяжних бухгалтерів - за прикладом Англії. Відповідна доповідна записка була подана міністру фінансів С. Ю. Вітте. Була розгорнена бурхлива дискусія про цілі аудиту в Росії і про роль аудитора (присяжного бухгалтера) в господарському житті країни. Були складені проекти різних документів, однак російська бюрократія провалила всі ініціативи.

Надалі на території України були зроблені ще дві спроби створення інституту аудиторів - в 1912 р. і в 1928 р., але обидва рази ці спроби були невдалі. У перший раз - в зв'язку з початком Першої світової війни. У другий раз - в зв'язку зі згортанням НЕПа і остаточним зосередженням всієї господарської діяльності в руках єдиного власника - соціалістичної держави.

Сучасний аудит виник в Україні у зв'язку з необхідність здійснення незалежного контролю бухгалтерської звітності в недержавному секторі економіки (насамперед - для підприємств з іноземними інвестиціями), частка якого після здобуття Україною незалежності та переходу до ринкових відносин в економіці стала неухильно зростати.

Отже, у зв'язку з цим 22 квітня 1993 року в Україні був прийнятий закон "Про аудиторську діяльність", який визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, та передбачав створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

1.2.2 Розвиток науки про аудит

Протягом багатьох років аудит існував практично без будь-яких належних методологічних основ, при цьому його функції зводилися лише до незалежної експертизи звітності.

Однак бурхливе зростання промисловості у XIX столітті, створення і функціонування акціонерних товариств, викликали необхідність розробки методологічних основ аудиторської діяльності.

Першим ідеологом і теоретиком аудиту був англійський вчений Лоуренс Робер Діксі (1864-1932), який в 1882 р. чітко визначив аудит як роботу, яка пов'язана з підтвердженням правильності і об'єктивності бухгалтерського балансу на основі перевірки документів і інвентаризації цінностей.

Л. Р. Діксі визначив наступні цілі аудиту:

виявлення фальсифікацій;

виявлення випадкових помилок;

виявлення недоліків в організації обліку.

Надалі положення Р. Л. Діксі набули подальшого розвитку у роботах А. Т. Ватсона В. Ф. Фостера, І. Ф. Шера, Р. Годдарда.

Наука про аудит бере початок з того моменту, коли Р. К. Маутц та Х. А. Шараф в 1961 р. сформулювали вісім постулатів аудиту:

I. Звітність повинна бути перевірена. Це означає, що аудитор не може дати висновку, якщо йому не були представлені усі необхідні документи, які відображають істотні аспекти діяльності організації.

II. Не треба передбачати конфлікту між аудитором і адміністрацією. Це означає, що між адміністрацією господарюючого суб'єкта, який перевіряється, та аудитором повинен бути встановлений довірчий контакт, що передбачає взаємну підтримку і допомогу. Цей постулат багато в чому й визначає відмінність ревізії від аудиту.

III. Фінансова звітність і підтверджуючі її документи не містять неточності і таємниць. Це означає, що за повноту, точність і правильність документації відповідальність несе клієнт, в іншому випадку адміністрація господарюючого суб'єкта свідомо фальсифікує дані не тільки для аудитора, але й для своїх акціонерів.

IV. Об'єктивність звітних даних прямо пропорційна ефективності внутрішнього контролю. Тобто цей постулат означає, що предметом аудиторської перевірки насамперед є система внутрішнього контролю, від стану якої прямо залежать: об'єм передбачуваної аудиторської роботи в даному господарюючому суб'єктові; допустимість заміни суцільних процедур перевірки на вибіркові; терміни проведення аудиторської перевірки.

V. Звітність повинна бути заповнена згідно з стандартами. Це означає, що для застосовності для різних господарюючих суб'єктів одних і тих же аудиторських процедур повинна бути забезпечена певна стандартизація звітності, всі відхилення від якої повинні бути об'єктом спеціальних аудиторських досліджень.

VI. Аудиторська перевірка не може бути останньою. Це означає, що після проведення даної аудиторської перевірки через певний час (як правило через рік) буде як мінімум ще одна. Отже, проводячи аудиторську перевірку, аудитор повинен усвідомлювати, що отримані ним дані і зроблені на їх основі висновки можуть бути предметом пильного вивчення при наступній аудиторській перевірці і не повинні бути поставлені під сумнів. Однак це положення має значення тільки в тому випадку, якщо відбувається регулярна зміна аудиторів (хоч би навіть і в складі однієї аудиторської фірми) при проведенні щорічних перевірок.

VII. Висновки аудитора залежать тільки від його компетенції. Це означає, що аудитор повинен бути незалежний в своїх висновках і оцінках, що на практиці скрутно, оскільки аудиторська діяльність - насамперед підприємницька діяльність, і рівень її оплати визначається угодою сторін, при цьому інтереси господарюючого суб'єкта, що перевіряється представляє його виконавча дирекція, яка в окремих випадках не зацікавлена у встановленні істинного становища фінансово-господарської діяльності організації.

VIII. Професійні обов'язки аудиторів повинні відповідати їх посадовому статусу. Це означає, що посада, яка займається аудитором в ієрархії аудиторської фірми (помічник аудитора, аудитор, старший аудитор, ведучий аудитор, головний аудитор, директор по загальному аудиту і інші аналогічні посади) повинна прямо залежати від його обов'язків.

Пізніш 8 аудиторських постулатів були доповнені двома новими постулатами.

К. Робертсоном був введений дев'ятий постулат аудиту:

IX. Корисність звітних даних прямо пропорційна ступеню їх перевірки. Це означає, що чим більше перевіряють звіт, тим корисніше інформація, яка використовується фахівцями.

Пізніш голландський вчений Т. Лімперг доповнив дев'ять постулатів аудиту десятим постулатом:

X. Висновок аудитора не може дати більше інформації, ніж саме аудиторське дослідження. Це означає, що, по-перше, не можна повністю покладатися тільки на аудиторський висновок, не знаючи аудиторського дослідження; по-друге, навіть в самому аудиторському дослідженні неминуче містяться помилки через присутність певного ступеню аудиторського ризику.

1.2.3 Сучасні міжнародні аудиторські стандарти.

У зв'язку з розвитком міжнародної господарської інтеграції з'явилася необхідність уніфікації аудиту в міжнародному масштабі. Оскільки аудитор підтверджує бухгалтерську звітність фірми, то партнери цієї фірми в інших країнах повинні бути упевнені в надійності цього підтвердження, від якого в кінцевому результаті залежить і їх підприємницька діяльність (чи інвестувати кошти в її акції і т.п.). Для цього усі господарюючі суб'єкти повинні бути упевнені, що для підтвердження їх звітності застосовуються стандартні прийоми і методи, які дали б змогу порівнювати їх звітність зі звітністю будь-якої країни світу. Цю задачу і виконують міжнародні аудиторські стандарти, які, не будучи нормативними документами і маючи статус рекомендацій, формують базові вимоги до якості та надійності аудиторської діяльності.

В умовах перехідного періоду до ринкової економіки в Україні відсутності національні стандарти аудиту, що враховують вітчизняні особливості. Маючи на увазі, що вітчизняні аудитори не мають ще значного професійного досвіду, а інтуїція взагалі не може бути об'єктивно оцінена, виникає гостра потреба в максимальному використанні в практичній аудиторській діяльності міжнародних стандартів, але при цьому повинна бути прискорена розробка вітчизняних аудиторських стандартів.

Розробкою міжнародних аудиторських стандартів займається Міжнародний комітет з аудиторської практики при Міжнародній федерації бухгалтерів, яка була створена в 1977 р. У цей час видані наступні міжнародні стандарти проведення аудиту (IAG):

IAG 1. Цілі та обсяг перевірки фінансових звітів. Стандарт визначає загальні цілі та обсяг перевірки, що проводиться аудитором, а також відповідальність керівництва об'єкта, що перевіряється за фінансові звіти.

IAG 2. Лист про згоду на проведення аудиту. У даному листі документально фіксується згода аудитора на зроблену пропозицію, уточнюється обсяг роботи, міра відповідальності і форма звітності.

IAG 3. Основні принципи проведення аудиту. Серед основних принципів проведення аудиту стандарт згадує наступні: сумлінність, об'єктивність, незалежність, конфіденційність, належна кваліфікація, компетентність, документування, планування.

IAG 4. Планування. Цей стандарт визначає процес планування і розкриває ключові елементи процесу планування.

IAG 5. Використання результатів роботи інших аудиторів. Стандарт застосовується у випадках, коли аудитор при перевірці консолідованої звітності використовує результати роботи інших аудиторів, що проводили перевірку філіали і підрозділів.

IAG 6. Вивчення і оцінка системи бухгалтерського обліку та відповідних засобів внутрішнього контролю в зв'язку з проведенням аудиту. У цьому стандарті розглянуті системи обліку, елементи, задачі і обмеження внутрішнього контролю, а також аудиторські процедури, призначене для вивчення і оцінки стану внутрішнього контролю.

IAG 7. Контроль якості аудиту. Цей стандарт розкриває відмінність між контролем окремих перевірок і загальному якістю контролю, який доповнює приватні види контролю, але не підміняє їх.

IAG 8. Дані аудиту. Під даними аудиту розуміються відомості, що отримуються аудитором при підготовці висновків, на яких засновується його висновок про достовірність фінансової звітності. Стандарт розглядає питання придатності цих даних і методів, за допомогою яких вони отримані.

IAG 9. Документація. У стандарті приведені відомості про типові форми і зміст робочих документів, що складаються або що отримуються аудитором.

IAG 10. Використання результатів роботи внутрішнього аудитора. У стандарті приведені процедури, які повинен враховувати аудитор при оцінці роботи внутрішнього аудитора, значна частина роботи якого повинна бути використана в ході аудиторської перевірки, здійснюваної зовнішнім аудитором.

IAG 11. Фальсифікація та помилки. Цей стандарт передбачає, що відповідальність за попередження фальсифікації та помилок несе керівництво підприємства, яке перевіряється. Однак аудитор повинен планувати свою роботу з урахуванням імовірності невиявлення помилок і фактів фальсифікації.

IAG 12. Аналітична перевірка. Цей стандарт містить опис процедур аналітичної перевірки та питання вивчення аудитором фактів незвичайних відхилень.

IAG 13. Висновок аудитора щодо фінансового звіту. Стандарт дає рекомендації відносно форми і змісту аудиторського висновку, що складається по підсумках аудиторської перевірки. Передбачені три форми висновку: беззастережне, з обмовками, та негативне. Передбачена також відмова у видачі висновку.

IAG 14. Інша інформація, яка входить до річного звіту. Стандарт передбачає, що крім фінансової звітності в ряді випадків аудитор зобов'язаний повідомляти про іншу інформацію, що складає річний звіт підприємства.

IAG 15. Проведення аудиту в умовах електронної обробки даних. Даний стандарт доповнює положення стандарту IAG 3. Основні принципи проведення аудиту і містить особливості аудиторських процедур, що застосовуються при перевірці автоматизованої системи обліку.

IAG 16. Комп'ютерні методи аудиту. У стандарті викладені рекомендації по автоматизації аудиторських процедур.

IAG 17. Зацікавлені сторони. Цим стандартом визначені процедури отримання необхідних і достатніх для проведення аудиту даних відносно існування зацікавлених сторін і операцій, що проводяться з ними.

IAG 18. Використання роботи експерта. У цьому стандарті наведені рекомендації щодо використання послуг експертів та пропозиції оцінки їх діяльності.

IAG 19. Аудиторська вибірка. Цей стандарт визначає як статистичні, так і нестатистичні методи вибірок, що використовуються підчас аудиторської перевірки.

IAG 20. Вплив електронної обробки даних на вивчення і оцінку системи обліку і відповідних засобів внутрішнього контролю. Стандарт присвячений вивченню і оцінці системи обліку та механізмів внутрішнього контролю в умовах автоматизованої обробки інформації і є доповненням до стандарту проведення аудиту IAG 15 - Проведення аудиту в умовах електронної обробки даних.

IAG 21. Датування висновку аудитора. Події після підписання балансу. Виявлення фактів після публікації фінансових звітів. Стандарт визначає порядок датування аудиторського висновку і відповідальність аудитора відносно подальших істотних подій, що відбулися після дати підписання балансу.

IAG 22. Пояснення керівництва. У стандарті даються рекомендації по використанню пояснень керівництва як дані аудиту і процедур, що застосовуються для їх оцінки і документування.

IAG 23. Діючі підприємства. Цей стандарт визначає особливості аудиторської перевірки підприємства, перспективи продовження дії якої в найближчому майбутньому знаходяться під питанням.

IAG 24. Спеціальні звіти аудитора. Стандарт визначає рекомендації по складанню звітів аудитора, що не відносяться до стандарту IAG 13 - Висновок аудитора по фінансових звітах.

IAG 25. Істотність та аудиторський ризик. Цей стандарт визначає, що істотність - це величина або характер помилок чи фальсифікації звітності, внаслідок чого при різних обставинах можуть бути зроблені невірні висновки. Аудиторський ризик визначається як можливість складання аудитором неправильного висновку.

IAG 26. Аудит облікових оцінок. У стандарті даються рекомендації по застосуванню процедур аудиту, що проводяться з метою отримання гарантії точності оцінок, які містяться в фінансовій звітності.

IAG 27. Вивчення перспективної фінансової інформації. У стандарті визначені випадки, коли аудитор повинен висловлювати свою думку про перспективну фінансову інформацію, що є прогнозом, заснованим на оптимальній оцінці або на прогнозі.

IAG 28. Відповідальність аудитора при першій перевірці фінансової звітності. У цьому стандарту розглядаються основні питання щодо відповідальності аудитора у випадку, коли фінансова звітність зазнає аудиторської перевірки уперше або не була перевірена аудитором у попередньому році.

IAG 29. Оцінки власного і контрольного ризиків та їх вплив на незалежні процедури. Цей стандарт містить вказівки щодо оцінки власного і контрольних ризиків та використанню цих оцінок для визначення аудиторських процедур.

Крім міжнародних стандартів проведення аудиту Міжнародним комітетом з аудиторської практики були розроблені стандарти щодо надання супутніх аудиторських послуг (IAG/RS):

IAG/RS 1. Основні принципи зобов'язань по використанню оглядів. У даному стандарті дані рекомендації по проведенню огляду і складанню відповідної звітності.

IAG/RS 2. Огляд фінансових звітів. Стандарт наводить процедури, які потрібно провести аудитору підчас перевірки фінансової звітності, а також форму та зміст звіту про цю перевірку.

IAG/RS 3. Зобов'язання щодо виконання узгоджених процедур. Стандарт розглядає випадки, коли аудитор зобов'язаний застосувати процедури, узгоджені з клієнтом, до окремих статей фінансових звітів або набору фінансових звітів.

IAG/RS 4. Зобов'язання по збору фінансової інформації. У стандарті наведені основні принципи виконання зобов'язань по збору фінансової інформації, види процедур, які повинні бути застосовані, форма і зміст звіту. Стандарт заснований на використанні аудитором результатів бухгалтерської експертизи.

У зв'язку з тим, що міжнародні аудиторські стандарти носять лише рекомендаційний характер, всі аудиторські фірми розробляють свої власні внутрішні аудиторські стандарти. Особливо це актуальне для нашої країни, в якій відсутні будь-які традиції не тільки приватного підприємництва, але й незалежного фінансового контролю, який здійснюється не тільки в інтересах держави, але й в інтересах власника.

Такі стандарти не оформляються у вигляді жорстко структурованих документів, але можливе їх існування у вигляді інструкцій, наказів, методичних розробок і т.п. Проте, щодо найбільш істотних питань, у вітчизняних аудиторських фірм вже сформувалися певні правила, які умовно можна назвати внутрішньофірмовими стандартами:

Визначення цілей угоди - попереднє планування аудиторської перевірки та формулювання її цілей і засобів для досягнення цього.

Огляд бізнесу - передбачається вивчення комерційної діяльності клієнта з обов'язковим урахуванням галузевих особливостей, а при необхідності - із запрошенням у якості експертів фахівців в даній галузі бізнесу.

Оцінка якості і ефективність системи внутрішнього контролю для розробки стратегії аудиту - оцінюється інформація, яка необхідна для розробки стратегії аудиту.

Оцінка можливого ризику - використовуючи відомості про клієнта та про стан системи внутрішнього контролю, визначається ризик як навмисної фальсифікації даних, так і ризик невиявлення помилок.

Визначення стратегії аудиторської перевірки - узагальнюються оцінки головних ризиків і визначаються необхідні аудиторські процедури.

План незалежних обстежень - визначається зміст, застосування і тривалість найбільш ефективних незалежних обстежень.

Оформлення аудиторського висновку - аудиторський висновок складається відповідно до результатів аудиторської перевірки.

Як правило, інформація про хід виробництва, поступає до особи що здійснює "нагляд і управління" через посередника, ведучого облік і збір цієї інформації. Отже, соціально-інформаційний процес завжди носить об'єктивно-суб'єктивний характер, що виражається у взаємодії суб'єкта-споживача і об'єкта-джерела інформації. При цьому джерело інформації переслідує і свої власні цілі, що повинен враховувати суб'єкт в процесі її збору. Адже якщо мети суб'єкта і об'єкта управління розходяться, якщо соціальна група або індивід, виступаюча як джерело інформації, не захочуть постачати суб'єкту управління об'єктивні дані про своє положення, вони можуть встати на шлях свідомої дезинформації, даючи спотворені або явно помилкові відомості.

Тому не випадково глосарій міжнародних термінів контролю трактує термін audit conclusion (виведення) як думка ревізора про міру надійності перевіреної інформації. Узагальнюючи сказане, можна визначити аудит як систематичний процес, що проводиться незалежною від зовнішніх чинників особою або групою осіб, заснований на результатах контролю інформації про діяльність ревізійної одиниці, з подальшим повідомленням результатів стороннім користувачам.

2 КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ ОПЕРАЦІЙ З ОСНОВНИМИ ФОНДАМИ

2.1 Основні задачі та джерела контролю і ревізії основних засобів

Економічний контроль повинен сприяти підвищенню ефективності виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств з різними формами власності. При цьому поєднуються державний контроль (в особі податкових інспекцій) і внутрішній контроль власників (підприємців), зацікавлених у виконанні державних замовлень, контрактів, завдань з метою підвищення економічної ефективності господарської діяльності.

Таким чином, контроль є системою спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, встановлення результатів управлінського впливу на керований об'єкт та виявлення відхилень, допущених у ході виконання цих рішень.

Контроль операцій з основними засобами може здійснюватися в рамках комплексної документальної ревізії або же в процесі проведення тематичної перевірки, але незалежно від цього процес контролю повинен здійснюватися в декілька етапів. У робітничому плані ревізійної бригади однією з перших процедур, що вимагають першочергового виконання, є проведення інвентаризації основних засобів на підприємстві, яке є об'єктом ревізійної перевірки.

Першочерговість проведення інвентаризації по відношенню до інших напрямків перевірки операцій з основними засобами пояснюється потребою в забезпеченні чинника раптовості. При цьому виключається можливість приховання порушень з боку осіб, що несуть матеріальну відповідальність за наявність та стан основних засобів.

По прибутті на підприємство ревізори повинні ознайомитися зі структурою основних фондів, організацією їх обліку та визначити осіб, що несуть відповідальність за цілісність основних засобів підприємства. Після цього переходять до безпосередньої перевірки операцій по надходженню, переміщенню і вибуттю основних засобів та відбиття цих операцій у регістрах бухгалтерському обліку.

Підчас ревізії операцій з основними засобами повинні бути вирішені наступні основні задачі:

перевірка правильності організації синтетичного і аналітичного обліку основних засобів підприємства;

правильність оформлення операцій по надходженню, переміщенню і вибуттю основних засобів;

правильність нарахування амортизації основних фондів;

дотримання правил переоцінки основних засобів і обгрунтованості її проведення;

загальна оцінка ефективності використання основних засобів.

Джерелами ревізії основних засобів є:

акти введення в експлуатацію основних засобів;

акти прийому-передачі основних засобів;

інвентарні картки основних засобів;

інвентарні описи;

порівняльні відомості;

плани ремонту основних засобів;

кошториси капітальних ремонтів;

бухгалтерські довідки розрахунку амортизації основних засобів;

регістри синтетичного і аналітичного обліку.

Інформація, яка необхідна для проведення ревізії основних засобів здебільшого міститься у аналітичних облікових регістрах. Аналітичний облік основних засобів на підприємстві повинен вестися по кожному інвентарному об'єкту за допомогою інвентарних карток обліку основних засобів (форма ОЗ-6) загальних для будівель, споруд, а також для обліку машин, обладнання, інструмента, виробничого, господарського та іншого інвентарю, і ОЗ-7 "Опис інвентарних карток обліку основних засобів" (для машин, обладнання, інструментів й інвентарю).

Інвентарний об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Для обліку і контролю збереження основних засобів кожному об'єкту, що поступив привласнюють інвентарний номер, який повинен бути позначений на ньому. Якщо об'єкт складається з відособлених елементів, то на кожному елементі ставиться номер ідентичний основному предмету.

Для аналітичного обліку основних фондів підприємство повинно використовувати стандартні документів, форми яких затверджені Держкомстатом України:

Форма ОЗ-1 "Акт (накладна) приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів". Форма застосовується для зарахування до складу основних засобів окремих об'єктів для обліку введення їх в експлуатацію, крім тих випадків, коли введення об'єктів в дію повинне оформлятися відповідно до існуючого законодавства; а також для виключення зі складу основних засобів об'єктів, що передаються іншому підприємству.

Ця форма також застосовується для оформлення внутрішнього переміщення основних засобів одного підрозділу (цеху, дільниці, відділу) підприємства в інше і передачі основних засобів зі складу (із запасу) в експлуатацію.

При отриманні основних засобів акт складає комісія, призначена розпорядженням керівника підприємства. Акт складається в одному примірнику на кожний окремий об'єкт. Складання загального акту, яким на підприємстві оформляється приймання декількох об'єктів основних засобів, дозволяється лише при обліку господарського інвентарю, інструментів, обладнання і т.п., при умові, що ці об'єкти однотипні, мають однакову цінність і прийняті в одному календарному місяці.

Форма ОЗ-2 "Акт (накладна) приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об'єктів". Ця форма застосовується для оформлення приймання основних засобів з ремонту, реконструкції та модернізацій і, відповідно, їх здача у ремонт, реконструкцію та модернізацію. Після передачі затвердженого акту в бухгалтерію робиться відповідна помітка в інвентарній картці обліку основних засобів. Якщо ремонт, реконструкцію, модернізацію виконує інше підприємство, то акт складається в двох примірниках (другий примірник передається підприємству, що здійснило ремонт основних коштів).

Форма ОЗ-3 "Акт на списання основних засобів". Ця форма служить для оформлення вибуття основних засобів (крім автотранспорту) при повній або частковій їх ліквідації. Акт складається в двох примірниках комісією, затвердженою наказом керівника підприємства. Витрати по ліквідації, а також вартість матеріальних цінностей, отриманих від демонтажу споруд, обладнання і т.п., відображають в розділі «Розрахунок результатів списання об'єкта».

Форма ОЗ-4 "Акт на списання автотранспортних засобів". Цим документом оформляють списання вантажного або легкового автомобіля, причеп або напівпричепа у разі їх ліквідації.

Форма ОЗ-5 "Акт про установку і демонтаж будівельної машини". Складається при установці, пуску і демонтажі будівельної Машини, взятій напрокат. Підписується представником машинопрокатної бази і механіком будівельної дільниці. У вказаній формі відбиваються також відомості про стан машини до її здачі напрокат і після повернення.

Форма ОЗ-6 "Інвентарна картка обліку основних засобів". Ця форма застосовується для обліку усіх видів основних засобів. Картки ведуть в бухгалтерії по кожному об'єкту; заповнюють в одному примірнику на основі акту (накладної) приймання-передачі (форма ОЗ-1), технічної або іншої документації цього об'єкта. За даними акту форми ОЗ-2 в картку роблять записи про закінчення роботи по добудуванню, дообладнання, реконструкції та ремонту об'єкта.

Основою для відміток про вибуття основних засобів у разі передачі об'єкта іншому підприємству або продажу є акт форми ОЗ-1, а у разі списанні внаслідок ветхості або зносу - акт форми ОЗ-3, ОЗ-4.

У розділі форми "Коротка індивідуальна характеристика об'єкта" занотовуються основні якісні і кількісні показники об'єкта основних засобів, а також перелічують найважливіші прибудови, пристосування та обладнання.

За цією формою ведеться також груповий облік однотипних об'єктів основних засобів, які надійшли до експлуатації в одному календарному місяці і які мають одне і те ж виробниче-господарське призначення, технічну характеристику і вартість.

Облікову картку ведуть в бухгалтерії, роблячи позиційні записи про окремі об'єкти основних засобів. Коротку індивідуальну характеристику дають не по кожному об'єкту основних засобів окремо, а загалом по всій групі об'єктів, що враховуються в інвентарній картці.

Форма ОЗ-7 "Опис інвентарних карток обліку основних засобів". Ця форма застосовується для реєстрації інвентарних карток ОЗ-6, що відкриваються у аналітичному обліку основних засобів. Записи ведуть по класифікаційних групах основних засобів. Ця форма складається в одному примірнику бухгалтерією з метою контролю за зберіганням карток.

Форма ОЗ-8 "Картка обліку руху основних засобів". Ця форма необхідна для обліку руху основних засобів за класифікаційними групами. Вона заповнюється на основі даних інвентарних карток за відповідними класифікаційними групами основних засобів і звіряється з даними синтетичного обліку.

Форма ОЗ-9 "Інвентарний список основних засобів (по місцю їх знаходження в експлуатації)". У цій формі ведеться облік в місцях знаходження (експлуатації) об'єктів основних засобів у матеріально відповідальних осіб. Дані цієї форми повинні бути тотожні записам в інвентарних картках обліку основних засобів.

Форма ОЗ-14 "Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств)". У цьому документі за класифікаційними групами складається перелік об'єктів. На основі річної норми амортизації, визначається річна, квартальна та місячна сума амортизаційних відрахувань загалом по кожній групі основних фондів.

Форма ОЗ-15 "Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій)". Форма аналогічна ОЗ-14, вона застосовується в будівельних підприємствах і організаціях для визначення щомісячних сум амортизаційних відрахувань.

2.2 Контроль і ревізія основних операцій з основними фондами

Ревізія збереження основних засобів починається з виявлення відповідності фактичного стану ОЗ до даних бухгалтерського обліку. Для цього ревізор або самостійно поводитиме інвентаризацію основних фондів підприємства, або може використовувати результати останньої інвентаризації, яка нещодавно проводилася на підприємстві (у цьому випадку повинна бути висока міра довіри з боку ревізора до системи внутрішнього контролю підприємства).

Інвентаризацію основних засобів зобов'язані проводити усі підприємства і організації незалежно від форм власності відповідно до "Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні". Так, інвентаризація будов, споруд і інших нерухомих об'єктів основних засобів відповідно до цього Положення здійснюється один раз на три роки, а бібліотечних фондів - раз на п'ять років. Проведення інвентаризації є обов'язковим у наступних випадках:

при передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перевлаштування державного підприємства в акціонерне товариство;

перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім об'єктів по яких проводилася інвентаризація не раніше 1 жовтня звітного року.

при зміні матеріально відповідальних осіб (в день прийому-передачі справ);

при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування (на день встановлення таких фактів);

по розпорядженню слідче-судових органів;

у разах техногенних аварій, пожеж і стихійного лиха (на наступний день після закінчення подій);

при передачі об'єктів структурним підрозділам підприємства (на дату передачі);

у разі ліквідації підприємства.

Якщо інвентаризація основних засобів не проводилась згідно з діючими положеннями бухгалтерського обліку, то ревізор з'ясовую причини цього порушення, та визначає винуватців.

Під час ревізії основних засобів інвентаризацію проводить робоча комісія, що очолюється ревізором та обов'язково включає представника бухгалтерії підприємства. У разі потреби ревізор може залучати до інвентаризаційної комісії фахівців з інших підприємств та організацій.

Перед початком інвентаризації матеріально відповідальна особа дає розписку: "На початок проведення інвентаризації всі прибуткові і витратні і прибуткові документи здані в бухгалтерію і всі цінності, що поступили під мою відповідальність, оприбутковані, а вибулі списані на витрати".

До початку інвентаризації ревізор обов'язково перевіряє: наявність і стан інвентарних карток (книг); наявність і стан технічних паспортів або іншої технічної документації; наявність документів на основні засоби, здані підприємством в оренду, на зберігання і у тимчасове користування. При проведенні інвентаризації ревізор встановлює правильність віднесення до складу об'єктів основних засобів. Згідно із П(С)БО № 7 до складу основних засобів відносяться матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Ревізор перевіряє, чи не включені до складу основних МШП, якщо ж такі були виявлені ревізором підчас інвентаризації, то на кожний вид цих МШП складається спеціальний документ.

Ревізор також перевіряє правильність заповнення інвентарних карток, наявність необхідних реквізитів, наявність технічних паспортів по кожній інвентарній картці. Якщо по окремих видах обладнання такі паспорти відсутні, то на підприємстві створюється спеціальна комісія у складі: головного інженера, матеріально відповідальної особи відповідної дільниці, працівника складу і ревізора, метою якої є складання дубліката техпаспорту, на основі фактичного огляду об'єкта основних засобів. У цьому паспорті відмічається технічний стан об'єкта і заповнюються всі можливі дані заводу, на якому було виготовлене це обладнання (заводський номер, дата випуску і т.д.).

Якщо при інвентаризації були виявлені недостачі або невраховані основні кошти, ревізор повинен вимагати від відповідних працівників письмове пояснення, яке дозволить встановити причини і винуватців цього порушення та визначити порядок регулювання розходжень даних інвентаризації і бухгалтерського обліку.

Результати проведеної інвентаризації відбиваються в порівняльній відомості результатів інвентаризації основних засобів. У порівняльній відомості вказується дата проведення інвентаризації і розпорядження, на підставі якого ця інвентаризація проведена, а також у цьому документі вказується структурний підрозділ (відділ, цех) в якому була проведена інвентаризація і посада матеріально відповідальної особи. У порівняльній відомості відбиваються виявлені надлишки та недостачі об'єктів основних фондів, вказується коротка технічна характеристика цих об'єктів, їх інвентарний номер та загальна вартість. Порівняльна відомість результатів інвентаризації основних засобів підписується ревізором, бухгалтером підприємства, матеріально відповідальною особою та іншими членами інвентаризаційної комісії.

На підставі пояснювальних записок матеріально відповідальної особи та результатів інвентаризації, відображених в описах, ревізор визначає причини порушень і винуватців та дає вказівки щодо відображення в обліку виявлених надлишків і недостач. Результати інвентаризації повинні бути відображені в обліку протягом десяти днів після закінчення інвентаризації.

Підчас перевірки ревізор також виявляє факти придбання основних засобів за рахунок коштів, які не були призначені для таких цілей, і інших порушень при придбанні ОЗ. У разі виявленні факту таких порушень ревізор встановлює осіб, відповідальних за проведення даних операцій та міру їх провини у порушенні, що обов'язково повинне бути відображено у акті ревізії основних засобів.

Ревізор перевіряє правильність обліку витрат, які пов'язані з введенням в експлуатацію обладнання, яке вимагає монтажу або іншої спеціальної установки. При цьому ревізором встановлюються випадки неправильного визначення інвентарної вартості таких об'єктів.

У процесі ревізії ревізором також встановлюється наявність на підприємстві ОЗ, які не знаходяться в експлуатації, що визначається шляхом звірки паспортів дільниць і даних бухгалтерського обліку. На основі цього складаються описи зайвої техніки й обладнання, ОЗ, які знаходяться в запасі, на консервації та в оренді.

При фактичному огляді об'єктів основних засобів виявляються випадки псування, поломки, розкомплектації та розкрадання ОЗ. За кожним фактом встановленого порушення виявляються винуватці та розмір заподіяного збитку.

Підчас перевірки аналітичної документації ревізор встановлює факти неправильного заповнення форм ОЗ, а також випадки їх невчасного складання й заповнення. У процесі перевірки операцій з надходження основних засобів ревізор з'ясовує доцільність та законність придбання ОЗ, правильність і своєчасність їх оформлення відповідними документами. Ревізор ретельно перевіряє списання ОЗ, розрахунок результату їх списання, а також відображення цього результату в бухгалтерському обліку. Особливу увагу ревізор приділяє фактам списання об'єктів, які не були повністю замортизовані та списанню недобудованих об'єктів, а також операцій пов'язаних з безкоштовною передачею і реалізацією об'єктів ОЗ. У всіх цих випадках перевіряється законність й доцільність проведення операцій та обгрунтованість списання об'єктів основних фондів. При цьому ревізор в обов'язковому порядку перевіряє чи оприбутковані зворотні матеріали, отримані від ліквідації об'єкта ОЗ, по якій ціні були оприбутковані ці матеріали, а також правильність та своєчасність відображення даних операцій в регістрах бухгалтерського обліку.

Якщо ревізором були виявлені факти безгосподарчого відношення до основних засобів підприємства, то з кожного такого випадку виявляються винуватці та розмір спричиненого збитку. Підчас перевірки фактів безкоштовної передачі основних засобів перевіряється наявність розпорядження про передачу, довіреність одержувача ОЗ, наявність письмового повідомлення про отримання об'єктів ОЗ. Ревізор з'ясовує чи не є безкоштовна передача об'єктів основних засобів приховуванням факту їх розкрадання, особливо якщо безкоштовно передаються дефіцитні основні засоби або об'єкти що мають високу вартість.

2.3 Контроль і ревізія нарахування амортизації та переоцінки основних засобів

Підчас проведення ревізії основних засобів ревізор обов'язково перевіряє правильність розрахунку амортизаційних відрахувань та вибір методу нарахування амортизації. Згідно з П(С)БО № 7 амортизація визначається як систематичний розподіл вартості основних засобів, яка амортизується, протягом усього строку їх корисного використання (експлуатації). При цьому вартість основних засобів, яка підлягає амортизації, визначається як первісна або переоцінена об'єктів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. Якщо підприємство використовує методи нарахування амортизації, які передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку", то ревізор перевіряє правильність віднесення об'єктів основних засобів до однієї з трьох груп, в рамках яких проводиться розрахунок амортизаційних відрахувань.

Під час проведення документарної ревізії розрахунку амортизації ревізор використовує прийом техніко-економічних розрахунків та самостійно проводить перерахунок суми нарахованої амортизації, і потім порівнює отримані результати з обліковими даними підприємства. Особлива увага приділяється об'єктам основних засобів, для яких застосовуються методи прискореного нарахування амортизації.

Документальними джерелами перевірки правильності нарахування амортизаційних відрахувань є таблиці РТ-6, аналітичні відомості нарахування амортизації, котрі на підприємстві, як правило, групуються по класифікаційних групах або місцях експлуатації об'єктів ОЗ.

У процесі перевірки ревізор з'ясовує, чи не був випадків незаконного віднесення сум амортизації по об'єктах основних фондів невиробничої сфери на збільшення валових витрат (і, отже, зменшення розміру прибутку, що оподатковується). Ревізор приділяє особливу увагу зміні вартості основних засобів внаслідок їх переоцінки, з'ясовує з чим пов'язана була переоцінка, як проводилася процедура індексації ОЗ, а також перевіряє правильність відображення результатів дооцінки та уцінки в бухгалтерському обліку.

2.4 Контроль і ревізія ремонту основних засобів

Підчас ревізії ремонту основних засобів ревізор з'ясовує правильність розрахунку вартості ремонтних робіт та списання витрат на ремонт ОЗ. У ході перевірки ремонту основних засобів підприємства ревізор перевіряє, чи не було випадків нарахування амортизації на об'єкти основних засобів, які знаходяться у ремонті, якщо такі факти були виявлені ревізором, то визначається сума недоплати податку на прибуток, а також розраховується розмір відповідних штрафних санкцій.

Для перевірки обгрунтованості ремонтних витрат та віднесення їх на валові витрати або на балансову вартість відремонтованих ОЗ, ревізор використовує приймання-передачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів основних засобів (ОЗ-2), аналітичні регістри обліку окремих інвентарних об'єктів (ОЗ-6), кошториси капітальних ремонтів. Ревізор ретельно перевіряє порядок списання витрат на ремонт ОЗ. Насамперед перевіряються витрати на ремонтні роботи, які були включені до складу валових витрат підприємства.

Підчас перевірки ремонту основних засобів ревізор також з'ясовує спосіб проведення ремонту (господарський або підрядний), а також чи виконується графік планових ремонтів обладнання, чи були випадки зриву виробничого процесу внаслідок порушення графіка ремонтних робіт. Якщо такі випадки були на підприємстві, то ревізор виявляє винуватців та визначає величину заподіяного збитку.

2.5 Оцінка технічного стану та ефективність використання основних засобів

Підчас ревізії основних фондів підприємства ревізор встановлює правильність розрахунку показників стану і використання ОЗ. Ревізор з'ясовує, чи організовується на підприємстві облік основних засобів по дільницях, об'єктах й найменуваннях ОЗ, чи ведеться окремий облік основних засобів, які застосовуються у процесі виробництва. В процесі ревізії ревізором також встановлюється наявність на підприємстві зайвих об'єктів основних засобів і техніки, яка не використовується. Якщо такі об'єкти є на підприємстві, то ревізор з'ясовує причини невикористання цього обладнання та осіб, які за це відповідальні.

Під час перевірки ревізор також встановлює чи працює на повну потужність введене обладнання, чи враховуються на підприємстві простої техніки. Якщо випадки простою устаткування виявлені, то ревізор з'ясовує причини та винуватців простоїв.

Для визначення ефективності використання основних засобів, ревізор використовує методи економічного аналізу, які прийняті на підприємстві, що ревізується. Серед показників, які характеризують стан та ефективність використання основних засобів ревізор обов'язково розраховує коефіцієнти оновлення, зносу та вибуття основних фондів, визначає величину фондовіддачі та фондомісткості.

Усі недоліки, які були виявлені підчас перевірки, обов'язково групуються і відбиваються в акті ревізії.

3 АУДИТ ОПЕРАЦІЙ З ОСНОВНИМИ ФОНДАМИ

3.1 Задачі та джерела аудиту основних засобів

Згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами) або аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, а також консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, загального аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів (приватний и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.