На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Етапи формування нацональної системи валютного регулювання та валютного контролю в Україн. Курсова полтика Нацонального банку України та управлння золотовалютними резервами України. Порядок контролю за веденням валютних рахункв у комерцйних банках

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКА ФІЛІЯ

До захисту допускаю:

завідувач кафедри

банківської справи,

Академік АЕН України,

д.е.н., професор

О.В.Васюренко

ДИПЛОМНА РОБОТА

ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ І КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ

Керівник роботи, к.е.н., доцент О .П.Соболєва

Консультант з питань використання

інформаційних систем і технологій,

викладач А.М.Кобилін

Консультант з питань охорони праці,

викладач Л.І.Юрченко

Студент факультету

банківської справи,

обліку і фінансів

V курсу групи 53-БС-З

спеціальності 7.050105

“Банківська справа” М.М.Новосьолова

Харків-2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ ТА ЗАСОБИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

1.1 Етапи формування національної системи валютного регулювання і валютного контролю в Україні

1.2 Сучасна система валютного регулювання і валютного контролю в Україні

1.3. Курсова політика Національного банку України та управління

золотовалютними резервами України

1.4.Техніко-економічна характеристика МФ АКБ “Форум”

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ НБУ ТА КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ У

СФЕРІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЮ

2.1. Порядок контролю за веденням валютних рахунків у комерційних банках

2.2. Валютне регулювання операцій з міжнародних торговельних розрахунків

2.3. Валютний контроль НБУ та комерційних банків за операціями

з торгівлі іноземною валютою на УМВР

2.4. Контроль за неторгівельними операціями комерційних банків

та аналіз діяльності пунктів обміну іноземної валюти

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ І

РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Перспективи розвитку валютного регулювання в Україні

3.2. Шляхи підвищення ефективності валютного контролю за

експортно-імпортними операціями

3.3.Проблема «відмивання брудних грошей» та напрямки удосконалення валютного регулювання та контролю

РОЗДІЛ 4 ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНО-

ЛОГІЙ У БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ

4.1.Характеристика та стан інформаційних систем і технологій

у банківській сфері. Стан інформаційних систем і технологій

по здійсненню валютного контролю платежів і розрахунків в

іноземній валюті, основні протиріччя та їх аналіз

4.2.Перспективи створення та розвитку сучасних інформаційних

систем і технологій у банківській сфері

4.3.Основні задачі та вимоги до систем захисту банківської інформації

РОЗДІЛ 5 ПРАВОВІ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ, ОРГАНІЗАЦІЙНО-

ТЕХНІЧНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В БАНКІВСЬКІЙ

УСТАНОВІ

5.1. Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в валютному відділі

Миколаївський філії АКБ “Форум”

5.2.Техніка безпеки та протипожежна профілактика

5.3. Розрахунок-аналіз штучного освітлення у приміщенні валютного відділу МФ АКБ “Форум”

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП
За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності. Проблема валютного регулювання в Україні є актуальною не тільки через те, що держава відіграє тут головну роль, але й через те, що цей процес впливає на економічні показники діяльності суб'єктів підприємництва, торкаючись певною мірою інтересів кожного громадянина.
За сучасних економічних умов простежується об'єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації та централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь конвертованості за межами країн-емітентів. Узв'язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної валюти. Отже, слід зазначити, що поглиблення міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку кожної країни потребують політики державного регулювання економіки і певного втручання державних органів у валютно-кредитні та фінансові відносини.
Об'
єктом дослідження є еволюція та сучасний стан валютного регулювання та контролю в Україні. На прикладі МФ АКБ “Форум” розглянуті заходи, які проводяться комерційними банками у сфері валютного регулювання та контролю.
Метою дипломної роботи є визначення тенденції розвитку та основних методів здійснення валютного регулювання і контролю, розкриття змісту та особливості діючої практики, а також з'ясування проблем, пов'язаних з встановленням та формуванням валютного ринку в Україні.
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:
вивчення сучасного стану системи валютного регулювання і
контролю в Україні;
аналіз порядку валютного регулювання та контролю за веденням
валютних рахунків у комерційних банках;
надання техніко-економічної характеристики МФ АКБ “Форум”;
аналіз регулювання валютних операцій з міжнародних
торговельних розрахунків;
- обгрунтовання шляхів підвищення ефективності валютного контролю за експортно-імпортними операціями.
Валютному регулюванню і контролю приділяється значна увага Національним банком України та органами законодавчої та виконавчої влади, що знайшло своє відображення у Конституції України, Законах “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, Декреті Кабінету Міністрів України “ Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Положеннях та Постановах НБУ.
Дипломна робота спирається на вказані нормативні документи та роботи провідних українських фахівців в галузі дослідження банківської діяльності, зокрема О.В.Васюренка, В.І.Міщенка, А.М.Мороза. В роботі використані публікації в періодичних виданнях: Віснику НБУ, “Деловая неделя”, “Урядовий кур'єр”, а також фактичні дані, зібрані протягом переддипломної практики в МФ АКБ “Форум”.
На основі проведеного аналізу в роботі висунуті рекомендації щодо шляхів підвищення ефективності валютного контролю за експортно-імпортними операціями та вирішення проблеми “відмивання брудних грошей”.
РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ ТА ЗАСОБИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ
1.1. Етапи формування національної системи валютного регулювання та валютного контролю в Україні

Процес формування національної системи валютного регулювання та валютного контролю в Україні можна поділити на кілька періодів:
попередній - від прийняття Декларації про державний суверенітет
України до виходу України з рублевої зони;
- період впровадження власної грошової одиниці та прийняття національного валютного законодавства;
- період спроби відновлення державної валютної монополії, що характеризувався гальмуванням експорту з України та стимулюванням імпорту;
- період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу, який закінчився впровадженням національної валюти - гривні;
- період удосконалення взаємовідносин суб'єктів валютного ринку з метою стабілізації валютного курсу і створення передумов для поліпшення економічного добробуту української держави.
На першому етапі розвитку самостійної держави Україні довелося створювати державні органи та закони, які б здійснювали, регулювали та контролювали валютну політику молодої держави. Але треба зазначити, що основний законодавчий документ, який мав регулювати грошово-кредитні та валютні відносини в Україні був прийнятий Кабінетом Міністрів України лише в 1993 році (Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та контролю”), а до цього його функцію виконували статті 129 та 169 Цивільного Кодексу України, згідно з якими грошові зобов'язання повинні були виражатися в радянській валюті, а вираження та оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті припускалися тільки у випадках та порядку, передбачуваному чинним законодавством України. Вся грошово-кредитна політика в той час зводилася до друкування Національним банком необхідних для державного бюджету грошей (лише за 1992р. грошова маса зросла в 25,6 рази) в основному для підтримки бюджетних підприємств, більшість з яких були збитковими та нерентабельними.
Основним результатом валютної політики періоду 1991 - 1992 рр. стало падіння курсу. В той же час валютно-кредитну політику НБУ в той період можна назвати м'якою, державного регулювання грошового обігу майже не існувало, був відмінений банківський контроль за витрачанням коштів на оплату праці, за дотриманням касової та платіжної дисципліни. По офіційним даним, результатами заходів, направлених на стабілізацію стали:
- різкий спад економіки, а саме державного виробничого сектора та неконтрольований відплив капіталів за кордон;
- галопуюча інфляція, яка в 1992 році дістала рівня 2100%;
- збільшення дефіциту бюджету до 7,2% від обсягу ВВП;
- зростання кризи неплатежів [53].
У перші роки незалежності України були створені лише формальні умови для самостійного здійснення незалежною державою практично всього комплексу зовнішньоекономічних, валютно-фінансових і кредитних відносин. Однак для їх повноцінного і безперешкодного розвитку на той час була відсутня законодавча база. Тому Кабінет Міністрів України та Президент прийняли цілий ряд важливих декретів, у тому числі і валютних, основні положення яких успішно працюють і нині.
Найважливішим серед них є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, прийнятий 19 лютого 1993р. Пріоритетними завданнями Декрету були: стабілізація курсу українського карбованця щодо іноземних валют, концентрація валютного попиту і пропозиції, поступова ліквідація паралельного обігу іноземних та національних валют, залучення валютних коштів в Україну та скорочення імпортованої інфляції. Декретом установлювався принцип внутрішньої конвертованості українського карбованця, визначався перелік операцій з валютними цінностями, які потребували окремого дозволу Національного банку України [7].
Оскільки система внутрішньої конвертації мала базуватися на розвинутому міжбанківському ринку, а також діяти в умовах інфляції, іншим Декретом Кабінету Міністрів України “Про порядок використання надходжень в іноземній валюті” від 19 лютого 1993р. №16-1093 було запроваджено обов'язкову продажу через уповноважені банки на Міжбанківському валютному ринку України 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. При цьому такий порядок не поширювався: на валютну виручку, яка спрямовувалася на погашення використаних валютних кредитів, отриманих за дозволом НБУ, або гарантованих урядом, залишки коштів на поточних балансових рахунках резидентів на момент прийняття Декрету; іноземну валюту, яка ввозиться для внесення у статутні фонди спільних підприємств, а також виручку в іноземній валюті за експорт продукції власного виробництва, яка надходить на користь підприємств з іноземними інвестиціями [5].
Декрет Кабінету Міністрів України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994р. №187/94-10ВР передбачає визначення граничних термінів відстрочення платежу за експортні поставки, а також авансування імпорту [4].
Ці декрети поклали початок формуванню певної системи валютного регулювання і валютного контролю, що мало сприяти подоланню інфляційних процесів і привести до оздоровлення економіки в цілому.
Валютне регулювання є однією з форм валютної політики, яке є необхідним для підтримки економічної стабільності та утворення міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин, інтеграції держави в світове суспільство, забезпечення економічної безпеки та стабільного росту держави.
Валютна політика - сукупність економічних, правових та організаційних заходів та форм, які використовують державні установи, центральні банківські та фінансові установи, міжнародні валютно-кредитні організації в галузі валютних відносин. Вона є складовою не тільки економічної політики в цілому, а й зовнішньоекономічної політики, важливим інструментом розширення світогосподарських зв'язків [27].
Юридично валютна політика визначається валютним законодавством, тобто сукупністю правових норм, які регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами - двосторонніми та багатосторонніми - між державами з валютних проблем.
Згідно з класифікацією, яка подається в підручнику “Международные валютно-кредитные и финансовые отношения”, валютна політика держави здійснюється в декількох видах:
- девізна політика - здійснюється у формі купівлі-продажу державними органами іноземної валюти, тобто валютної інтервенції. Задля підвищення курсу національної валюти, Центральний банк продає іноземну валюту, а задля зниження курсу - купує. Ця політика здійснюється за рахунок золотовалютних резервів;
- диверсифікація валютних резервів - політика, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення в їх склад різних валют. Здійснюється шляхом продажу нестабільних валют та купівлі більш стійких та необхідних для міжнародних розрахунків;
- подвійний валютний ринок - проміжна форма валютної політики між режимами фіксованих та вільно плаваючих валютних курсів. Суть такої політики полягає в запровадженні розділу валютного ринку на дві частини: по комерційним операціям використовується офіційний курс валюти, по фінансовим (рух капіталів, кредитів тощо) - ринковий курс. Метою цієї політики є стимулювання експорту та вирівнювання платіжного балансу за допомогою заниженого офіційного курсу національної валюти;
- девальвація - зниження курсу національної валюти;
-ревальвація - підвищення курсу. Ці два види політики використовуються за умови існування фіксованого курсу валюти. Центральний банк використовує їх коли збільшується розрив між офіційним та ринковим валютними курсами.
Напрями і форми валютної політики визначаються валютно-економічним становищем країн, еволюцією світового господарства.
Пізніше, залежно від економічної ситуації, що складалася в Україні, виконавчою владою існуюча система валютного регулювання та контролю постійно вдосконалювалася. Так, Указом Президента “Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання” від 2 листопада 1993р. тимчасово вводився порядок поповнення офіційних валютних резервів за рахунок викупу 10% валютних надходжень, що підлягали обов'язковому продажу. Кошти цих резервів спрямовувалися на стабілізацію валютного курсу національної грошової одиниці. Кабінет Міністрів України разом з Національним банком на виконання Указу Президента прийняли спільну постанову “Про порядок визначення офіційного валютного курсу українського карбованця до іноземних валют”. Відповідно до цієї постанови, Національний банк за погодженням з Кабінетом Міністрів на підставі даних Міністерства економіки та Міністерства статистики про цінові співвідношення продукції, товарів та послуг із урахуванням стану платіжного балансу визначав офіційний курс українського карбованця.
З метою вдосконалення системи валютного регулювання Верховною Радою України також був прийнятий ряд законів про внесення змін до Декрету “Про систему валютного регулювання та контролю”. Законами було встановлено, що незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України [7].
В 1994 році грошово-кредитна політика була остаточно переорієнтовано на гальмування інфляції та встановлення державного контролю над монетарною сферою. Проводячи політику керовано-плаваючого курсу, НБУ завдяки інтервенціям вдалося підтримати відносну стабільність карбованця.
Слід зазначити, що в травні 1994 року Постановою Правління НБУ було затверджено “Положення про офіційний валютний резерв НБУ”, згідно з яким НБУ створює офіційний резерв для втручання в операції на валютному ринку з метою впливу у визначеному напрямі на курс національної валюти до іноземних валют шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.
Створення офіційного валютного резерву НБУ здійснюється за рахунок:
- власних коштів НБУ (прибутку) згідно з розподілом, затвердженим Правлінням НБУ;
- залучених коштів, одержаних згідно затвердженої Верховною Радою України структури розподілу валютних надходжень від приватизації державного майна;
- емісійних коштів у межах загального обсягу емісії;
- позичкових коштів згідно з угодами, укладеними НБУ і КМУ з Міжнародним Валютним Фондом та іншими міжнародними кредитно-фінансовими організаціями [51].
Мінімальний розмір та структура офіційного валютного резерву визначається та щорічно затверджується рішенням Правління НБУ.
Як бачимо, тягар суто адміністративних заходів продовжував залишатися ще значним. Так, залишався в силі обов'язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів за офіційним валютним курсом, а торгівля іноземною валютою, що не підлягає обов'язковому продажу, здійснювалася за курсом з відхиленням від офіційного не більш як у 2 рази. Був установлений і розмір маржі між курсом купівлі та курсом продажу: для безготівкових операцій - не більш як 2,5% від офіційного валютного курсу, для готівкових - не більш як 2,5% від подвійного курсу.
Національний банк України визначив порядок, згідно з яким використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється лише для проведення платежів на підприємствах торгівлі товарами з оплатою в іноземній валюті. За валюту можуть реалізовуватися тільки товари іноземного виробництва, ввезені в Україну з дотриманням митних правил, оплата яких здійснена торговельною організацією в іноземній валюті в безготівковому порядку безпосередньо резиденту чи посереднику за укладеним контрактом з нерезидентом. Комісійна торгівля за валюту, а також стягнення комісійних за послуги в іноземній валюті між резидентами заборонялись.
Враховуючи реалії сьогодення, коли переважна більшість валют країн колишніх республік СРСР є неконвертованими, а економічні взаємозв'язки з ними, що історично склалися, необхідно поглиблювати та вдосконалювати, Національний банк України спеціальним листом дав дозвіл уповноваженим банкам проводити операції з готівковою неконвертованою валютою. При цьому обов'язковою вимогою встановлювалась наявність домовленості чи угоди з іноземним банком про вивезення готівкової валюти для зарахування її на кореспондентський рахунок уповноваженого банку України. Ця угода передбачає обмін зразків банкнот іноземної валюти з описом їх ознак.
З 5 листопада 1994р. був установлений новий порядок визначення курсу та використання карбованця. Так, офіційний курс карбованця до долара США, німецької марки, російського рубля та білоруського рубля визначався Національним банком України на основі результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Курс карбованця до інших іноземних валют визначався через крос-курси Франкфуртської валютної біржі, Московської міжбанківської валютної біржі та через крос-курси, що публікує газета “Financial Times”.
У постанові Правління Національного банку України “Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України” від 16 травня 1995р. йшлося про недоцільність подальшого продовження обов'язкового викупу до офіційного резерву Національного банку України 10% валютних надходжень від суб'єктів господарської діяльності, які були раніше визначені Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання”. Цією Постановою дозволялося здійснювати обов'язковий продаж валютних надходжень (40%) та вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України.
Як бачимо, з цього періоду Україна поступово розпочала перехід до загальноприйнятих у світовій практиці цивілізованих форм та методів валютного регулювання та валютного контролю.
25 травня 1995р. Національний банк України припинив перереєстрацію раніше наданих індивідуальних ліцензій на використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території України, а 1 серпня взагалі припинив дію перереєстрованих ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. З цього моменту не допускається реалізація на території України резидентами та нерезидентами товарів, робіт та послуг за готівкову іноземну валюту. При цьому мається на увазі, що всі розрахунки в іноземній валюті між підприємствами торгівлі та сфери послуг, що мали право на торгівлю та надання послуг за іноземну валюту, і іншими резидентами України за товари, роботи та послуги, що реалізуються останнім, можуть здійснюватися на території України у карбованцях та в іноземній валюті у формах, що мають місце у міжнародній практиці (включаючи оплату кредитними та дебетними картками), за виключенням розрахунків готівковою іноземною валютою. Підприємства втрачали право приймати готівкову іноземну валюту, заборонялося також приймати готівкову іноземну валюту до статутних фондів підприємств (крім банків).
Уповноважені банки приймали виручку підприємств у готівковій іноземній валюті на блокований рахунок без права зарахування на поточні рахунки підприємств. Прийнята на блоковані рахунки підприємств іноземна готівкова валюта продавалася уповноваженим банком на міжбанківському валютному ринку України, а її карбованцевий еквівалент зараховувався на рахунок підприємства.
Отже, проаналізувавши послідовні дії Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України та Національного банку України, спрямовані на вдосконалення системи валютного регулювання і валютного контролю, можна зробити цілком обґрунтований висновок про те, що справа відверто та неухильно просувалася в бік запровадження повноцінної грошової одиниці України, яка відповідала б усім загальноприйнятим у світовій практиці вимогам, що ставляться до національної валюти.
Після введення в обіг нової національної валюти - гривні, були проведені зміни у валютній політиці держави. До основних результатів валютної політики НБУ цього періоду можна віднести те, що Національний банк зміг збільшити валютний резерв країни на 70% та утримати девальвацію національної валюти на рівні 5,4%, а оскільки інфляція становила 39,7%, то обмінний курс реально зріс на 32% [68 ]. Таким досить значним та суттєвим зрушенням в грошовій сфері сприяло і введення НБУ обов'язкового резервування валютних депозитів на рівні із депозитами у національній валюті, підтримання процентних ставок за депозитами у національній валюті на значно вищому рівні ніж у іноземній, спрощення порядку доступу іноземних інвесторів на внутрішній валютний та фондовий ринок. Крім того, для лібералізації валютного ринку та залучення на нього нерезидентів, НБУ здійснив такі зміни в законодавстві: дозволив нараховувати відсотки за залишками на рахунок нерезидентів та здійснювати представниками нерезидента купівлю валюти на УМВБ за рахунок цих залишків; надав права банкам-нерезидентам через уповноважені банки, в яких відкрито рахунки „Лоро” в гривнях, купувати на вітчизняному валютному ринку іноземну валюту за умови підтвердження, що кошти у валюті України отримані юридичною особою-нерезидентом внаслідок експорту в Україну товарів або послуг.
Після девальвації гривні наприкінці 1997р., в ділових та політичних кругах виникла думка про те, що треба відмовитися від політики „валютного коридору” і треба переходити до вільного плавання курсу гривні. Але після кризи в Росії, яка звичайно позначилася і на стані українських фінансів, Голова НБУ В.А.Ющенко заявив, що НБУ не буде змінювати свою монетарну політику, крім того, задля захисту гривні , Національним банком було здійснено ряд таких заходів:
- запроваджена жорстка прив'язка готівкового та безготівкового курсу гривні;
- з 17 серпня призупинено торги рублями на УМВБ, потім заборона поширилася й на інші валюти, крім долара США і німецької марки;
- з 18 серпня підвищено ломбардну ставку з 82% до 92%;
- з 1 вересня підвищено норму обов'язкового резервування залучених коштів банків із 15 до 16,5%;
- з 5 вересня запроваджений новий валютний коридор 2,5 - 3,5 грн/дол;
- резидентам заборонено здійснювати попередню оплату імпортних контрактів;
- тимчасово, з метою зменшення потоку грошей на валютний ринок комерційним банкам було заборонено здійснювати деякі операцій на валютному ринку, а саме виплачувати дивіденди, викупати акції у акціонерів та ін.
Крім того, 10 вересня КМУ та НБУ з метою недопущення неконтрольованого розвитку ситуації на фінансовому ринку та зменшення безпосереднього впливу російської фінансової кризи прийняли Програму антикризових заходів фінансової стабілізації, в якій передбачалися:
- заходи по безпосередньому впливу на стабілізацію курсу гривні, такі як: запровадження обмежень відхилення від офіційного курсу на 5%; обов'язковий продаж 50% валютних надходжень; з метою недопущення економічно необґрунтованого зростання цін передбачалося забезпечення щоденного моніторингу цін на споживчому ринку та у разі потреби запровадження їх державного регулювання;
- заходи щодо стимулювання експорту, скорочення обсягів імпорту та підтримки вітчизняного виробника: з метою зменшення валютних витрат під час здійснення зовнішньоторговельних операцій з країнами СНД було розширено перелік товарів, експорт яких дозволяється за бартерними угодами; з метою поліпшення платіжного балансу затверджен перелік товарів, під час експорту яких не продовжується термін повернення валютної виручки.
Завдяки всім цим заходам Національному банку та уряду вдалося стримати падіння курсу та запобігти негативним наслідкам, які могли б бути після фінансової кризи. До результатів валютної політики цього періоду можна віднести: стабільність курсу гривні; дефіцит гривні на ринку; підвищення курсу; вільний доступ до валюти на УМВР; підвищення пропозиції валюти та зниження попиту; збільшення валютних резервів НБУ.
1.2. Сучасна система валютного регулювання та валютного контролю в Україні

Економічна система України є економічною системою перехідного періоду. Але вже тепер можна констатувати, що в Україні функціонує досить міцна система валютного регулювання і контролю, правовою базою якої є такі законодавчі акти, як Конституція України, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та нормативні акти Національного банку України [7].
Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки через те, що держава відіграє тут головну роль, але і через те, що цей процес впливає на економічні показники діяльності суб'єктів підприємництва, торкаючись певною мірою інтересів кожного громадянина.
В Україні втручання держави в економічну сферу, і передусім у сферу валютного регулювання, надзвичайно велике. Справді, “адміністративні методи керівництва економічними процесами в багатьох країнах світу продемонстрували неспроможність враховувати інтереси всіх суб'єктів господарської діяльності”[55]. Проте, як свідчить історичний досвід, ігнорування ролі держави щодо регулювання економіки призводить до глобальних кризових явищ у суспільстві. За сучасних економічних умов простежується об'єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь конвертованості за межами країн-емітентів.
У зв'язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної валюти. Отже, слід зазначити, що поглиблення міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку кожної країни потребують політики державного регулювання економіки і певного втручання державних органів у валютно-кредитні відносини.
Таке регулювання здійснюється шляхом впливу на валютний курс та валютні операції, які здійснюють суб'єкти ринку. Наявність валютного регулювання та контролю з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю, яка підтверджена багатим досвідом розвинутих світових держав. Таке регулювання може бути прямим, тобто використання законодавчих актів державних органів, та непрямим - використання економічних, зокрема валютно-кредитних та монетарних заходів для впливу на поведінку економічних суб'єктів.
В.А. Ющенко та В.І.Міщенко у своєму посібнику “Валютне регулювання” визначають такі основні завдання здійснення валютного регулювання та контролю:
- організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;
- регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
- організація внутрішнього валютного ринку;
- регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;
- регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;
- встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;
- забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок [82].
Отже, слід наголосити, що основними цілями валютного регулювання в Україні повинні бути: по-перше, посилення вагомості національної валюти і зменшення інфляційного тиску валютного курсу, по-друге, стимулювання потоку іноземної валюти і контроль за поверненням валютних надходжень експортерами і, по-третє, стимулювання активності зовнішньоекономічної діяльності, тобто заохочення промислового експорту і створення умов для імпорту.
Таким чином, “мета валютного регулювання полягає в підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти”[47].
Практично валютне регулювання відбувається шляхом коригування систем економічних регуляторів для забезпечення стабільності обмінного курсу гривні, стимулювання економічної активності та вітчизняного споживання (внутрішнього попиту). При цьому слід наголосити на тому, що валютне регулювання не є альтернативою механізму існування валютного ринку. Ринковий механізм встановлення обмінного курсу передбачає лише “забезпечення однакового доступу до ринку іноземної валюти всіх його суб'єктів”[27]. А це аж ніяк не виключає можливості і необхідності регулювання динаміки обмінного курсу з застосуванням інструментів прямого та опосередкованого (через вплив на дохідність за різними активами, адекватну торговельну політику тощо) впливу на попит та пропозицію іноземної валюти залежно від зміни внутрішньої та зовнішньої кон'юнктури. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.
Одним із засобів валютного регулювання є валютні обмеження.
Під валютними обмеженнями маємо на увазі “сукупність заходів, нормативних правил, що установлені в законодавчому або в адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з валютою, золотом та іншими валютними цінностями.[49].
Валютні обмеження використовуються у світовій практиці з метою урівноваження платіжних балансів, підтримання курсу національної валюти та концентрації валютних ресурсів у руках держави. Застосування валютних обмежень вигідно уряду, бо це передусім служить інструментом при розподілі валютних ресурсів.
Згідно з економічною теорією до валютних обмежень належать: обов'язковий продаж державі іноземної валюти; заборона (або обмеження) вільного продажу та купівлі іноземної валюти; регулювання переказів і платежів за кордон, вивезення капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів; обмеження прав фізичних осіб володіти та розпоряджатися іноземною валютою; регулювання отримання зовнішніх запозичень.
Необхідність використання тих чи інших валютних обмежень обумовлюється передусім загальною економічною ситуацією в країні, і, окрім цього, - особливостями функціонування ринку. Як засвідчує світова практика, державні валютні обмеження використовуються досить широко як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, поширеним явищем є обов'язковий продаж державі валютних надходжень, що їх отримують при розрахунках за експортними та імпортними операціями у заздалегідь суворо обумовлені строки (Італія, Нідерланди, Франція, Швейцарія, Японія, Австрія). У Швейцарії держава контролює процентні ставки за валютними депозитами (для нерезидентів), а також рух прямих інвестицій та закупівлю іноземними юридичними особами цінних паперів, нерухомості тощо [59].
Ступінь застосування валютних обмежень тим вища, що менш розвинена країна. Тому валютні обмеження, що використовуються в країнах, які розвиваються, або в країнах з перехідною економікою, охоплюють більш широке коло зовнішньоекономічних операцій і відзначаються більшою жорсткістю. Це пов'язано з нестачею в цих країнах валютних ресурсів і необхідністю регламентації їх витрат з метою досягнення економічної стабільності та соціальної захищеності широких верств населення.
Валютні обмеження, що використовуються у світовій практиці, поширюються на операції, пов'язані з рухом капіталів, та на поточні операції платіжного балансу.
До першої групи належать обмеження:
- державний контроль за іноземними інвестиціями і вивезенням капіталу та прибутків;
- централізоване заохочення зовнішніх позик національними компаніями (державними та приватними);
- обов'язкове отримання дозволу валютних органів для заохочення зовнішніх позик (де це дозволено проводити суб'єктам, що господарюють самостійно);
- депонування певної частини отриманих іноземних кредитів на спеціальні рахунки в центральному банку. Інколи розміри таких депозитів диференціюються залежно від призначення позик, що дає можливість державі стати на заваді вкладання коштів у проекти, які не відповідають загальному напрямку економічної стратегії в даній країні;
- надання певних пільг іноземним інвесторам з метою стимулювання надходжень у країну іноземного капіталу: гарантії переведення за кордон всього прибутку або його частини протягом певного періоду, заохочення зовнішніх позик без спеціального дозволу валютних органів та інше.
До другої групи обмежень (за поточними операціями платіжного балансу) належать:
- продаж всього (або частини) валютного прибутку уповноваженим банкам за офіційним курсом;
- заборона ввезення та вивезення валютних цінностей без спеціального дозволу;
- обмеження прав фізичних осіб володіти та розпоряджатися коштами в іноземній валюті, переказувати за кордон особисті прибутки, проводити платежі;
- лімітування обміну національної валюти на іноземну під час поїздок за кордон.
Як можна побачити, основним елементом системи валютних обмежень є валютний контроль. Згідно з визначенням мети, яку подає в своїй монографії “Валютні відносини в Україні” Алісов Е.А., “валютний контроль має не тільки захищати адміністративними засобами національну валюту, а і забезпечувати економічну незалежність України”[21].
Якщо детально аналізувати існуючу систему валютного регулювання в Україні, то слід зазначити, що правовий режим в ній можна охарактеризувати як режим валютних обмежень, під яким розуміється сукупність заходів та нормативних правил, встановлених в законодавчому або адміністративному порядку та направлених на обмеження операцій з валютними цінностями. Всі валютні обмеження, що використовуються в Україні закріплені в положеннях Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та в багатьох інших підзаконних актах.
Найважливішим нормативним документом, що визначає режим забезпечення таких операцій на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993року [7]. Цим Декретом регламентовані основні визначення і терміни, означені загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, прав і обов'язків суб'єктів валютних відносин, порядок забезпечення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Ним також узаконені право власності на валютні цінності, визначений статус валюти України, порядок використання надходжень в іноземній валюті.
Декретом встановлено, що іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України [7]. Крім того, Декретом визначається статус валюти України, за яким валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.
Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” також визначає поняття валютних операцій. Зокрема, в цьому документі зазначено, що валютні операції - це:
- операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
- операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
- операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей [7].
Валютне регулювання передбачає чітке визначення понять. Зокрема необхідно встановити коло фізичних та юридичних осіб, що можуть бути віднесені до резидентів або нерезидентів. Згідно з Декретом КМУ ”Про систему валютного регулювання та контролю”, резидентами України є:
- фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;
- дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.
Нерезидентами вищезазначений Декрет КМУ визнає:
- фізичних осіб (іноземних громадяни, громадян України, осіб без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;
- юридичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності;
- розташованих на території України іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництв інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України [7].
Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.
Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ мають такі права:
- від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;
- від свого імені та за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам-резидентам.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютні операції за участю резидентів та нерезидентів підлягають валютному контролю.
Валютний контроль - це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну [25]. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід'ємних елементів перехідної економічної політики. Як інструмент стабілізації руху капіталів валютний контроль у відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів доти, доки не сформується розвинена ринкова інфраструктура і не стане можливим регулювання руху капіталів, а відтак і динаміки обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не винятково для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.
Для здійснення ефективного валютного контролю необхідна відповідна система інститутів, що наділені відповідними повноваженнями. Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” органами валютного контролю в Україні визначені:
- Національний банк України;
- уповноважені банки;
- Державна податкова інспекція України;
- Міністерство зв'язку України;
- Державний митний комітет України.
Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України - фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України - за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України - за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює:
- державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;
- разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;
- контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього боргу України;
- визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
- видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
- накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
- видачу ліцензій на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування;
- встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;
- встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
- публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо[7].
У сфері валютного регулювання і валютного контролю останніми роками відбулися істотні зміни. Зокрема, Указами Президента України Національному банку України рекомендовано посилити відповідальність комерційних банків за порушення валютного законодавства та запобігати нелегальному відпливу валютних цінностей за межі України.
У руслі цих вимог Національний банк удосконалює нормативну базу у сфері валютного регулювання і контролю. З одного боку, відбувається лібералізація валютного ринку, а з другого -- вживаються запобіжні заходи щодо використання банківської системи для недоброякісної комерційної діяльності та обмеження можливостей спекулятивних операцій суб'єктів валютного ринку [51]. Більш конкретно на інструкціях, які регламентують діяльність банків у сфері валютного регулювання та контролю ми зупинемось у другому розділі дипломної роботи.
1.3. Курсова політика Національного Банку України та управління золотовалютними резервами України

Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Валютний курс як ціна грошової одиниці даної держави, яка виражається у грошовій одиниці іншої держави, залежить від багатьох курсоутворюючих факторів, що виявляють себе через попит і пропозицію певної валюти на ринку. Він має безпосереднє практичне значення для тих, хто займається торгівлею, інвестиціями, іншими фінансовими операціями, і відіграє важливу роль у грошово-кредитній політиці держави.
Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідною іноземною валютою виходячи насамперед з їх купівельної спроможності.
Сучасний етап розвитку грошово-кредитних відносин характеризується різноманітністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук найефективніших засобів щодо стабілізації та регулювання валютних курсів. Так, системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні курси, паперово-грошовому обігу притаманні плаваючи. Існують і так звані змішані валютні курси.
Фіксовані валютні курси передбачають наявність твердих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними валютними органами.
Плаваючі валютні курси, які змінюються під впливом попиту і пропозиції на ринку, можуть, у свою чергу, використовувати такі режими:
- незалежне плавання (курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків). Таку різновидність плаваючих курсів використовують деякі розвинуті країни та країни, що розвиваються. Серед них США, Японія, Великобританія, Італія, Норвегія та інші. Режим незалежного плавання найбільш поширений у країнах з розвинутою економікою і високим рівнем доходів. Його успішне використання можливе за умов економічної і політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її рівня, усталеної макроекономічної політики;
- кероване (регульоване) плавання, яке подібне до незалежного плавання, однак при більшому втручанні центральних банків (валюти Ізраїлю, Туреччини, Греції та ін.). Режим керованого плавання, що має назву змішаного, полягає в тому, що держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс, іншими словами, можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого курсового валютного коридору - встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу.
21 лютого 2000р. Кабінет Міністрів України та Національний банк України у спільній заяві повідомили про прийняття рішення про запровадження в країні режиму плаваючого курсу.
У спільній заяві “Про курсову політику у 2000 році”, зокрема, зазначається: “ Беручи до уваги макроекономічні прогнози торговельного та платіжного балансів, наявні резерви міжнародної ліквідності та інші факти Кабінет Міністрів і Національний банк України вважають, що найбільш реалістичною валютною політикою в цих умовах може бути режим плаваючого курсу. Такий режим більшою мірою відповідатиме стану інтеграції України у світову економіку, сприятиме збалансуванню попиту на іноземну валюту з її пропозицією, забезпечить компенсацію внутрішньої інфляції, підтримає конкурентоспроможність українських товарів, рентабельність підприємств та збереження валютних резервів”.
Встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют в Україні здійснюється відповідно до Положення, затвердженого постановою Правління НБУ від 06 березня 2001р. № 98. Національний банк України встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних розрахункових одиниць і тимчасових грошових одиниць, який використовується резидентами та нерезидентами України для здійснення всіх видів платіжно-розрахункових операцій в іноземних валютах, у тому числі з бюджетом та митницею, для бухгалтерського обліку цих операцій та при аналізі зовнішньоекономічної діяльності.
Офіційний курс гривні до долара США розраховується на підставі аналізу інформації про середньозважений курс, що встановився за безготівковими операціями з купівлі-продажу доларів США, здійсненими комерційними банками на міжбанківському валютному ринку України, а також курс, за яким Національний банк України здійснив безготівкові операції з купівлі-продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України.
До інших вільно конвертованих валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, - на підставі інформації про:
- курс гривні до долара США;
- щоденний фіксинг Європейського центрального банку поточних крос-курсів валют до євро - поточні крос-курси відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета “Financial Times”.
До вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют - на підставі інформації про:
- крос-курси, що розраховані відповідно до курсу гривні до долара США та курси національних валют до долара США, установлені центральними (національними) банками держав СНД та Балтії;
- крос-курси, що розраховані відповідно до курсу гривні до долара США та поточні крос-курси відповідних валют до долара США.
Національний банк України в межах своїх повноважень щодо забезпечення стабільності гривні може впливати на формування офіційного валютного курсу в результаті купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.
Інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют розміщується у комп'ютерній мережі Інтернет, надсилається територіальним управлінням Національного банку України та комерційним банкам, засобам масової інформації та центральним органам виконавчої влади.
За встановленими таким чином офіційними курсами на звітні дати оцінюються та обліковуються всі валютні рахунки.
Валютно-курсову політику НБУ останніх років можна назвати політикою курсової стабільності - з початку 2006р. по кінець 2008р. девальвація гривні щодо долара США становила близько 2,2%, або в середньому 0,06% за місяць (за даними НБУ).
Протягом останніх років Національний банк України, як головний орган валютного регулювання та валютного контролю вносив до системи валютного регулювання наступні корективи, які:
- принципово змінили та обмежили можливості банків щодо здійснення арбітражних операцій, спекулятивних атак і безпідставного розхитування обмінного курсу гривні в періоди тимчасової зміни кон'юнктури. Цього було досягнуто шляхом забезпечення більшої відповідності обсягів ринкової пропозиції та попиту, які формуються на валютному ринку, реальним обсягам ринкової зовнішньоекономічної діяльності;
- розширили можливості НБУ щодо регулювання валютного ринку та
впливу на динаміку обмінного курсу;
- зберегли ринковий характер курсоутворення та формування курсу як результату співвідношення обсягів реального попиту і пропозиції на валютному ринку, а також вільний доступ до ринку та рівні умови діяльності на ньому всіх суб'єктів ринкових відносин.
Унаслідок цих змін основними елементами системи валютного регулювання стали такі інструменти:
- інтервенції НБУ на валютному ринку щодо купівлі та продажу валюти;
обов'язковий продаж валютних надходжень;
торговельна сесія для здійснення безготівкових операцій купівлі -
продажу валюти;
норматив відкритої валютної позиції;
правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку;
контроль за дотриманням банками валютного законодавства та інші.
Таким чином, основою нинішньої стабільності валютного ринку та
обмінного курсу в умовах перевищення пропозиції над попитом є не лише активна політика інтервенцій НБУ, а й відповідна система валютного регулювання, адекватна поточному стану економіки, валютного ринку та існуючим тенденціям.
Біловезькі домовленості та інші міждержавні угоди, якими регулювався процес самоліквідації СРСР, передбачали розподіл між колишніми республіками СРСР активів Союзу, в тому числі й золотого запасу, обсяги якого становили від 200-300 тонн (за офіційними повідомленнями Москви) до більш ніж 1500тонн. Це дало б змогу Україні додати до своїх новостворюваних резервів від 60 до 260 тонн високоліквідного монетарного металу. На жаль, цього так і не сталося, що, на мою думку, теж негативно відбилося на стані українського карбованця в 1992-1993роках.
Таким чином, Україна була змушена створювати свій золотий запас з нуля. Початок цьому поклала Постанова Президії Верховної Ради України “Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів в Україні” від 2 грудня 1991р., згідно з якою Національному банку України доручалося “з 5 грудня 1991 року приступити до формування в республіці запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів” [11].
Зміни у стані золотого запасу України надані в табл. 1.1 за даними Бюлетеня Національного банку України січень 2009 р [77].
Таблиця 1.1. Накопичення золотого запасу НБУ (за рахунок внутрішніх джерел)
2003
2004
2005
2006
2007
2008
Золото (млн. тр.унций)
0,0613
0,1100
0,1624
0,4536
0,4831
0,4939
Золото (млн. дол за нац. оц.)
17,7
31,6
47,2
123,7
134,1
160,3
Національний банк України здійснює операції з дорогоцінними металами на зовнішньому ринку, виходячи з положень Закону України “Про банки та банківську діяльність ”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, Статуту національного банку України, внутрішніх нормативних документів, що регламентують роботу Департаменту валютного регулювання НБУ.
Операції з банківськими металами здійснюються Державною скарбницею Національного банку України. Практикується вивезення за кордон лому дорогоцінних металів (золота, платини) для переробки та афінажу з подальшим розміщенням у депозити в клірингових банках з місцезнаходженням Локо-Лондон та Локо-Цюріх.
На жаль, Національний банк України не виконує в достатньому обсязі операції з монетами із дорогоцінних металів.
Історично саме монети із золота та срібла були основою для формування міжнародного ринку дорогоцінних металів. Вони першими почали виконувати роль вільно конвертованих валют. Нині НБУ згідно з Положенням про здійснення комерційними банками України операцій з банківськими металами проводить ліцензування операцій комерційних банків з монетами із дорогоцінних металів.
Розвиток ринку цих монет за необхідної законодавчої бази допоможе залучити додаткові кошти інвесторів, які не в змозі вкладати гроші у зливки із дорогоцінних металів.
Державна скарбниця Національного банку України - це окремий структурний підрозділ центрального апарату НБУ, покликаний створювати і зберігати запаси дорогоцінних металів та інших коштовностей, проводити з ними відповідні операції для нагромадження золотовалютних резервів, які зараховуються на баланс Національного банку України. Вона діє на підставі Положення про Державну скарбницю Національного банку України, затвердженого постановою Правління НБУ № 117 від 20 червня 1994 року, має окремий баланс, який є складовою частиною балансу НБУ. Свою діяльність Державна скарбниця здійснює за рахунок кошторису Національного банку України.
Дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння є лімітованими матеріальними ресурсами і підлягають централізованому розподілу.
Золотовалютні резерви Національного банку України на 8 травня 2008 року склали 5039 млн. доларів. Як повідомляє „Деловая неделя”, в квітні золотовалютні резерви НБУ зросли на 241 млн. доларів, або на 5,2%. Національний банк України поповнює свої резерви за рахунок викупу валюти на міжбанківському ринку - за січень - квітень 2008 року Нацбанк купив на ринку приблизно 1 млрд. доларів. Як повідомив голова НБУ Сергій Тигіпко, він прагне збільшити валютні резерви НБУ на 36,4%. При цьому, по офіційному прогнозу НБУ, в 2009 році його валютні резерви повинні зрости до 5,25 млрд. доларів.
Зараз основна частина резервів НБУ - 53-60% складає долар США, який займає близько 75 відсотків у зовнішньоекономічних розрахунках країни. По офіційним повідомленням, Національний банк України планує диверсифіцирувати свої золотовалютні резерви, вклав до 15% їх об'єму в єврооблігації іноземних держав.
Національний банк України в межах своїх повноважень щодо забезпечення стабільності гривні може впливати на формування офіційного валютного курсу в результаті купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.
Таким чином, основою нинішньої стабільності валютного ринку та
обмінного курсу в умовах перевищення пропозиції над попитом є не лише активна політика інтервенцій НБУ, а й відповідна система валютного регулювання, адекватна поточному стану економіки, валютного ринку та існуючим тенденціям.

1.4 Техніко-економічна характеристика Миколаївської філії АКБ “ФОРУМ”
Банк “ФОРУМ” зареєстровано Національним банком України 31 січня 1994 року у формі акціонерного товариства відкритого типу. Акціонерами Банку є недержавні підприємства різних форм власності. Банк має ліцензії та дозвіли, які необхідні для проведення всіх видів банківських операцій в національній та іноземних валютах, а також операцій з цінними паперами, банківськими металами.
АКБ “Форум” є уповноваженим банком уряду України з обслуговування іноземних кредитних ліній, що залучаються під державні гарантії в межах міжнародних угод. Банк обслуговує кредитні лінії ЄБРР та Німецько-українського фонду з підтримки малого і середнього бізнесу.
Банк “Форум” є членом платіжних систем Europay International та Visa International. Банк використовує сучасні телекомунікаційні, інформаційні, платіжні системи (Reuters-Dealing, Telex, S.W.I.F.T.)
За основними показниками “Форум” входить до числа провідних банків України. На 01 січня 2008 року Банк має такі показники :
Статутний фонд - 60 млн.грн.
Капітал Банку - 80 млн.грн.
Активи - 626 млн.грн.
Фінансовий результат - 7 млн.грн.
Миколаївська філія АКБ “Форум” була створена в грудні 1999 року з метою поліпшення обслуговування філій та відділень клієнтів Головного банку та залучення нових клієнтів (як юридичних так і фізичних осіб). В своїй діяльності філія керується Законом України “Про банки і банківську діяльність”, нормативними та під законними актами Національного банку України, “Положенням про Миколаївську філію Акціонерного Комерційного Банку “Форум”, рішеннями та актами локального регулювання, що приймаються Правлінням банку, наказами та розпорядженнями посадових осіб АКБ “Форум”.
Миколаївська філія може здійснювати банківські операції в межах ліцензії Головного Банку та дозволу на ведення банківських операцій, який був її надан АКБ “Форум”, та підтверджен Миколаївським обласним управлінням Національного банку України.
МФ АКБ “Форум” має повний пакет ліцензій та дозволів для роботи на міжбанківському ринку і здійснює такі операції:
- операції з залучення та розміщення тимчасово вільних грошових
коштів;
- операції, пов'язані з купівлею-продажем валют як для власних
потреб, так і для потреб клієнтів. Серед них:
а) форексні операції;
б) конверсійні операції;
в) деривативи.
Банк “Форум” активно співпрацює з більш ніж 100 українськими банками, а також з банками країн СНД, США та провідними банками світу. Загальний ліміт, установлений іншими банками на АКБ “Форум”, складає 60 млн.євро.
Інші операції, які пропонує для банків АКБ “Форум”:
- неторговельні операції:
а) ввезення іноземних валют на територію України;
б) приймання та вивезення до іноземних банків зношених банкнот;
- операції з банківськими металами на міжбанківському ринку;
- операції з цінними паперами. Основними інструментами тут є
векселя та облігації. банк емітує облігації корпоративних клієнтів з подальшим розміщенням їх на міжбанківському ринку.
Зручні умови обслуговування, приваблива тарифна політика, професіоналізм працівників філії банку, індивідуальний підхід до кожного клієнта як належить оцінені керівництвом багатьох підприємств.
Корпоративним клієнтам філія пропонує широкий спектр послуг.
Розрахунково-касове обслуговування:
- відкриття та ведення рахунків для підприємств усіх форм
власності;
- надання клієнту повної інформації щодо руху коштів на рахунку;
- консультації з питань оподаткування, підтримка платіжних операцій
клієнтів;
- документарні операції (акредитив, гарантії, інкасо);
- VIP-обслуговування (надання персонального менеджера);
- касове обслуговування;
- інкасація торговельної виручки;
- перевезення готівкових грошей та цінностей.
Обслуговування рахунків в електронній системі “Клієнт-банк”:
- установлення, технічне супроводження програми “Клієнт-банк”;
- навчання та консультування користувачів;
- проведення платежів з офісу клієнта.
Розміщення тимчасово вільних коштів юридичних осіб:
- відкриття депозитних рахунків у національній та іноземній валютах;
- поточний депозитний рахунок;
- терміновий депозитний рахунок на термін від трьох діб.
Кредитування - за програмою ЄБРР кредитування малого та середнього бізнесу надаються кредити строком до 5 років сумою від 125тис. до 2,5 млн. доларів США з початковим пільговим періодом.
Валютообмінні операції:
- конвертація валют у гривню та ВКВ;
- конвертація валют на міжнародних валютних ринках.
Послуги ділінгового центру - філія надає юридичним і фізичним особам (резидентам і нерезидентам) можливість проведення форексних операцій на міжнародних валютних ринках (гра на коливанні курсів валют). Послуги з відслідковування угоди протягом 24 годин).
Обслуговування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності:
- обслуговування розрахунків за експортно-імпортними контрактами
клієнтів у формі документарних акредитивів; чистого та документарного інкасо; банківських гарантій та резервних акредитивів;
- перед- і післяекспортне фінансування, фінансування імпорту;
- консультування з питань фінансування зовнішньоекономічної
діяльності.
Гарантії для підтримки фінансування експортно-імпортних операцій за програмою сприяння торгівлі спільно з ЄБРР - гарантії недержавному підприємству надаються у формі непокритого акредитива (або інших інструментів) на користь іноземного банку. Акредитив підтверджується ЄБРР, який приймає на себе ризики іноземних банків перед банком “Форум”.
Операції з цінними паперами:
- комерційна та комісійна діяльність з цінними паперами;
- послуги з випуску та розміщення облігацій;
- послуги зберігача цінних паперів;
- послуги з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Зарплатні проекти на основі міжнародних платіжних систем, експертна оцінка майна.
Мікрокредити корпоративним клієнтам і приватним підприємцям - у відповідності з програмою ЄБРР надаються кредити від 100 доларів США до 125 тис.доларів США з процентною ставкою від 1% на місяць, а також надаються кредити по лінії Німецько-українського фонду в гривнях та ЄВРО в сумі від 100 ЄВРО (еквівалент в гривні) також з низькими відсотковими ставками.
Для приватних осіб філія пропонує багато різноманітних операцій.
Відкриття та обслуговування поточних рахунків.
Вклади в національній та іноземній валюті - вигідні умови розміщення коштів терміном від 1 місяця до 2 років з правом поповнення вкладу і отриманням процентів щомісяця, щокварталу та в кінці терміну.
Прийом комунальних платежів у населення.
Оренда депозитніх сейфів - пропонуються індивідуальні сейфи різної місткості в оренду на терміни від однієї доби до року і більше. Окреме сертифіковане сховище обладнано сигналізацією та спеціальними засобами захисту. Спеціальне приміщення у сховищі надається для роботи з цінностями, діє гнучка система знижок.
Перекази за кордон - за бажанням клієнта перекази за кордон можна здійснювати як з поточного рахунка так і за допомогою міжнародної системи грошових переказів “Western Union”.
Міжнародні платіжні картки - філія пропонує платіжні картки систем “Master Card International” та “Visa”, функціонує мережа банкоматів.
Операції з дорогоцінними металами - продаж-купівля банківських металів, скупка брухту дорогоцінних металів, продаж ювілейних та пам'ятних монет.
Ломбардне кредитування - кредитування населення під заставу дорогоцінних металів та виробів з них на будь-який термін, починаючи з трьох діб.
Кредитування населення - крім традиційних форм кредитування під ліквідну заставу на різні строки, філія надає кредити на купівлю автомобілів будь-якої моделі, а також довгострокові кредити на придбання житла, що будується. Обмін зношеної валюти.
Пенсійне обслуговування - пенсіонерам надаються пільгові умови розміщення коштів на депозити. За спільною програмою банку з Пенсійним фондом України для пенсіонерів безкоштовно відкриваються та обслуговуються поточні та карткові рахунки для зарахування пенсій.
Зростання кількості клієнтів Миколаївській філії АКБ “Форум” відображено на графіку з моменту відкриття філії (за період 2005 - 2009 роки) (рис.1.1).
Рис 1.1. Зростання кількості клієнтів МФ АКБ “Форум”

Миколаївська філія ставить своєю задачею здійснювати комплексне

обслуговування як юридичних так і фізичних осіб. Це можливе завдяки

наявності ліцензії та дозволів, які необхідні для проведення всіх видів банківських операцій в національній та іноземних валютах, а також операцій з цінними паперами, банківськими металами.

Головних досягнень Миколаївської філії АКБ „Форум” :
- максимальний портфель банківських послуг та операції;
- формування стабільної регіональної клієнтської бази;
- оптимальна структура активів та пасивів;
- якісний кредитно-інвестиційний портфель.
АКБ „Форум” володіє мережею філій, що дає додаткові переваги банку - перерозподіл фінансових потоків між різними регіонами України, регіональну диверсифікацію ризиків. Це доведено незмінною динамікою росту залишків на рахунках клієнтів банку.
Структура залишків на рахунках клієнтів станом на 01 січня 2009 року надана на рис1.2.

Рис 1.2. Структура клієнтських залишків МФ АКБ «Форум»

Організаційна структура філії складається з наступних підрозділів :

- керівництво (керуючий, перший заступник, головний бухгалтер);
- кредитний відділ;
- депозитний відділ;
- відділ валютних операцій;
- каса;
- ОПЕРО;
- юридичний відділ;
- відділ безпеки;
- АСУ;
- внутрішня бухгалтерія.
Організаційна структура філії дозволяє найбільш раціонально виконувати обслуговування клієнтів, надаваючи різноманітний спектр банківських послуг.
Структура філії надана на схемі (рис.1.3.)
Рис. 1.3. Структура МФ АКБ „Форум”
Структура расходів та доходів філії відображена на рис. 1.4 та 1.5. відповідно.
Рис.1.4 Структура видатків МФ АКБ «Форум»

Рис.1.5. Структура доходів МФ АКБ «Форум»

Прибутки та збитки Миколаївський філії АКБ “Форум” відображаються у власному балансі та консолідованому балансі АКБ “Форум”. МФ АКБ “Форум” здійснює контроль за валютними операціями, що проводяться резидентими і неризидентами через цей банк, згідно чинного законодавства.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ НБУ ТА КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ У СФЕРІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЮ
2.1. Порядок контролю за веденням валютних рахунків у комерційних банках

Операції з іноземною валютою на території кожної держави здійснюються відповідно до чинного законодавства. В Україні валютні операції регулюються Декретом Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та низкою інших документів уряду і Національного банку.
Практично в усіх країнах світу операції з валютою здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які отримали ліцензії від своїх центральних банків на проведення операцій в іноземній валюті, включаючи банки з участю іноземного капіталу та банки, капітал яких повністю належить іноземним учасникам.
Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають валютні рахунки.
Валютний рахунок - це рахунок, який відкривається в комерційному банку для зберігання іноземної валюти і здійснення всіх видів банківських операцій. Операції на рахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.
В Україні порядок відкриття та ведення валютних рахунків відбувається відповідно до Інструкції НБУ від 18 грудня 1998р. № 527 “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”.
Банки України відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, філіям, представництвам, відділенням та іншим відокремленим підрозділам підприємств, у тому числі структурним підрозділам, що виділяються у процесі приватизації, виборчим фондам, представництвам юридичних осіб-нерезидентів, іноземним інвесторам, фізичним особам на умовах, викладених у відповідних інструкціях та в договорі між установою банку та власником рахунку.
Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.
Банківські рахунки в іноземній валюті поділяють на поточні і депозитні (вкладні).
Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України та для погашення заборгованості в іноземній валюті.
До поточних торговельних операцій в іноземній валюті відносять такі розрахунки:
- між юридичними особами-резидентами і юридичними особами-нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями;
- між юридичними особами-резидентами на території України за умови наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України;
- між юридичними особами-нерезидентами та юридичними особами-резидентами через юридичних осіб - резидентів-посередників відповідно до договорів, укладених відповідно до чинного законодавства України;
- інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України;
- операції на міжбанківському валютному ринку України;
- оплата товарів з використанням чеків та пластикових карток.
Поточними неторговельними операціями є такі розрахунки:
- виплата готівкової іноземної валюти та платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженням;
- здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті;
- виплата готівкової іноземної валюти за чеками та пластиковими картками фізичним особам (резидентам та нерезидентам);
- купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами (резидентами та нерезидентами);
- виплата авторських гонорарів і платежів за користування авторськими правами;
- перерахування коштів на проведення міжнародних виставок, конгресів, симпозіумів, конференцій та інших міжнародних зустрічей;
- оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами (контрактами) працюють в Україні;
- перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків;
- платежі з відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів;
- виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);
- переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичам тощо);
- інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному законодавству України.
Вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком резидентам (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам) та нерезидентам (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам) на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та банком на встановлений строк під визначений процент відповідно до умов договору.
Установи банків відкривають депозитні рахунки в іноземній валюті підприємствам, що використовують найману працю, за умови подання ними копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки.
Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті підприємство-резидент подає уповноваженому банку такі самі документи, що й для відкриття поточного рахунку в національній валюті.
Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається у тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, то повторне подання пакета документів не обов'язкове (крім заяви про відкриття рахунку та картки із зразками підписів і відбитком печатки).
Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності відкривається на підставі договору за умови пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу, та подання до уповноваженого банку:
- заяви встановленої форми;
- копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, засвідченої нотаріально чи органом, що видав свідоцтво;
- картки із зразками підписів, що надаються у присутності працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчуються цим працівником або нотаріально.
Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, додатково подають копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника соціальних страхових внесків, засвідчену в установленому законодавством порядку.
Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі - резиденту відкривається на підставі заяви; документа, що засвідчує особу (паспорт або документ, що замінює його); договору на відкриття та обслуговування рахунку між установою банку та громадянином; картки із зразками підписів, які надаються у присутності працівника банку, що відкриває рахунок, та засвідчуються цим працівником.
Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі - нерезиденту відкривається на підставі договору за умови пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу, та подання до уповноваженого банку:
- заяви встановленої форми;
- картки із зразками підписів, що надаються у присутності працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчуються цим працівником;
- засвідченої нотаріально копії легалізованого дозволу центрального банку іноземної країни на відкриття рахунку у разі, якщо це передбачено міжнародними договорами України.
На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб-резидентів зараховуються:
- готівкова валюта;
- валюта за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку згідно з чинним законодавством України;
- валюта за іменними платіжними документами (чеками), виписаними уповноваженими банками України;
- валюта, переказана з-за кордону на ім'я власника рахунку через уповноважені банки України;
- валюта, одержана з-за кордону від юридичної особи-нерезидента як оплата праці, премії, призи, авторські гонорари;
- валюта за іменними платіжними документами, які надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку;
- валюта за платіжними документами, ввезеними з-за кордону власником рахунку і зареєстрованою митною декларацією.
Перекази фізичними особами - резидентами іноземної валюти за межі України та одержання ними переказів з-за кордону регламентуються Правилами здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти, затвердженими Постановою Правління Національного банку України від 17 січня 2001 року N 18.
Фізичні особи - резиденти можуть здійснювати за межі України такі перекази:
- на користь фізичних осіб, які постійно або тимчасово проживають за кордоном, - суму не більше ніж 300 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на день здійснення операції на місяць без підтвердних документів про родинні стосунки фізичних осіб;
- з метою допомоги родичам (чоловіку, дружині, батькам, дітям, рідним сестрам і братам, онукам, діду, бабі), які постійно або тимчасово проживають за кордоном, - суму не більше ніж 1000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності документів, що підтверджують родинні стосунки фізичних осіб (паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб; перекази братам, сестрам, онукам, діду, бабі можуть здійснюватися на підставі засвідчених у встановленому порядку копій зазначених документів);
- на оплату витрат, пов'язаних зі смертю громадян за кордоном (транспортні витрати та витрати на поховання), - на рахунки юридичних осіб-нерезидентів за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб-нерезидентів (рахунків-фактур);
- на оплату витрат судовим органам (у тому числі сплата податків, зборів, державного мита та інших обов'язкових платежів за виконання зазначеними органами своїх функцій) - на рахунки юридичних осіб-нерезидентів за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб-нерезидентів, у яких зазначається сума до сплати (лист-розрахунок відповідного повноважного органу іноземної країни, в якому має зазначатися сума до сплати, нормативний акт, на підставі якого вона визначається);
- на оплату витрат нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата зборів, державного мита та інших обов'язкових платежів за виконання цими органами своїх функцій), послуг адвокатів у разі порушення судових справ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа-резидент України, - суму не більше ніж 5000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів, у яких зазначається сума до сплати (лист-розрахунок відповідного органу або адвоката чи нотаріуса іноземної країни, в якому має зазначатися сума до сплати, позовна заява);
- на оплату витрат за лікування в медичних закладах, що знаходяться за кордоном, - на рахунки цих закладів - суму не більше ніж 20000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення медичного закладу іноземної країни на лікування, рахунок-фактура) та копії наказу Міністерства охорони здоров'я України про направлення громадянина на лікування за кордон відповідно до Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.95 N 991, або копії з протоколу засідання комісії Міністерства охорони здоров'я України з питань направлення громадян України на лікування за кордон або виписки з цього протоколу.
- на оплату витрат за проведення тестів, іспитів та на інші платежі, що пов'язані із зарахуванням фізичних осіб на навчання до навчальних закладів, що знаходяться за кордоном, - на рахунки цих закладів - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати).
- на оплату витрат за навчання в навчальних закладах, що розташовані за кордоном, - на рахунки цих закладів - суму не більше ніж 30000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на навчальний рік за наявності підтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати, рахунок-фактура). Перекази в межах зазначеної суми здійснюються через кореспондентські рахунки банків, що відкриті в Державному експортно-імпортному банку України.
- на оплату вступних, членських внесків до міжнародних організацій - на рахунки цих організацій - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів (документа або листа про фактичний вступ резидента до міжнародної організації або про умови вступу до неї; рахунку-фактури або листа-повідомлення, в якому мають зазначатися відповідні банківські реквізити іноземного банку для сплати внеску та сума внеску);
- на оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, виставках, культурних та спортивних заходах, що відбуваються на території іноземних країн, - на рахунки юридичних осіб - нерезидентів - суму не більше ніж 2000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів юридичних осіб - нерезидентів - організаторів цих заходів (запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати, рахунок-фактура);
- на оплату витрат за придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном, - на рахунки юридичних осіб - нерезидентів - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб - нерезидентів (рахунок-фактура);
- на оплату інших послуг за договорами, укладеними з нерезидентами, про надання послуг - на рахунки юридичних осіб-нерезидентів - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів юридичних осіб-нерезидентів (договір, рахунок-фактура);
- при виїзді за кордон на постійне місце проживання - в межах залишку коштів на рахунку при пред'явленні ними паспорта громадянина України для виїзду за кордон (для осіб без громадянства - документа, що засвідчує особу) з відміткою про виїзд на постійне місце проживання із зазначенням країни виїзду, а також довідки органу державної податкової служби про відсутність заборгованості щодо сплати податків. Банк здійснює перерахування коштів протягом 90 днів з дня видачі цієї довідки, на оригіналі довідки він робить відмітку про перерахування коштів.
Переказ може здійснюватися як на рахунок будь-якої фізичної особи, так і до запитання;
- на оплату зборів (мита) за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, включаючи оплату послуг патентних повірених за кордоном - на рахунки фізичних осіб - нерезидентів - патентних повірених та відповідних органів іноземних країн - суму не більше ніж 5000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів (лист-розрахунок відповідного повноважного органу іноземної країни або патентного повіреного - нерезидента, в якому зазначається сума до сплати);
- на власні рахунки, відкриті в закордонних банках, інших кредитних установах, філіях українських банків за межами України, які використовуються відповідно до чинного законодавства України, - суму не більше ніж 9000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей.
Проаналізуємо стан та структуру залишків коштів населення та підприємств у банках України станом на 01.01.2009р.
За друге півріччя 2008р. обсяг коштів на рахунках підприємств, організацій і населення в банках України зріс на 15% і на 01.01.2009 року становив 29,3 млрд.грн. Зокрема, кошти в національній валюті збільшилися на 15,4%, в іноземній - на 13,9% і становили 19,9 та 9,4 млрд.грн. (рис.2.1.)
Рис.2.1. Залишки коштів на рахунках підприємств
Упродовж 2008 року обсяги строкових депозитів юридичних та фізичних осіб зростали вищими темпами, ніж поточні (до запитання). Залишок коштів на поточних (до запитання) рахунках порівняно з початком року збільшився на 7,6% і на 01.01.2009р. становив 14,4 млрд.грн., а на строкових - на 23,2% і дорівнював 14,9 млрд.грн. (рис.2.2.).
Рис.2.2. Залишки на поточних та строкових рахунках на 1.01.2009 р.
Відповідні зміни відбулись у структурі вкладів та депозитів у розрізі валют: порівняно з 2007 роком, частка строкових коштів зросла на 3,4 процентного пункту й у червні поточного року становила 50,7%.
На рахунках юридичних осіб залишки коштів до запитання порівняно з початком року збільшилися на 4,1% і становили 10,7 млрд.грн.
Залишки вкладів фізичних осіб на поточних рахунках з початку року зросли на 19% і становили 3,7 млрд.грн. або 25,9% від загального обсягу вкладів до запитання.
За станом на 01.01.2009р. структура вкладів на поточних рахунках у банках України була наступною (рис.2.3.).
Рис.2.3. Структура залишків коштів на поточних рахунках у банках України на 01.01.2009р.
Залишки коштів на строкових рахунках юридичних осіб на 01.01.2009р. становили 4,3 млрд.грн. і порівняно з початком року збільшилися на 6% за рахунок їх зростання на 13,2% у національній валюті. У 2008 році строкові депозити суб'єктів господарювання зросли на 4,6%, у тому числі в національній валюті - на 8,4%.
Стрімкими темпами зростали строкові депозити фізичних осіб, які за 2008 рік збільшилися на 31,8% і на 01.01.2009р. становили 10,6 млрд.грн., або 71,1% від загального обсягу строкових вкладів.
Структура залишків вкладів на стокових рахунках в банках України на 01.01.2009 р. зображена на рис.2.4.
Рис.2.4. Структура залишків коштів на строкових рахунках у банках України на 01.01.2009р.
За період, що розглядається, збереглася стійка тенденція до зростання обсягів зобов'язань банків і поліпшення їх якості та стабільності. Темпи збільшення обсягу зобов'язань були вищими, ніж темпи зростання пасивів, капіталу та активів банків.
Зростання коефіцієнта монетаризації при одночасному зниженні доларизації упродовж трьох останніх років є свідченням того, що національна грошова одиниця посилює свої позиції і довіра до банківської системи поступово зростає [77].
2.2. Валютне регулювання операції з міжнародних торговельних розрахунків
Сучасний етап розвитку економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцненням взаємозв'язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки - це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту.
Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов'язані з будівництвом об'єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам.
Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації валютних резервів. При цьому діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється, з одного боку, їх національним законодавством, а з іншого - правилами та звичаями, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами.
Першочерговою і необхідною умовою здійснення міжнародної торговельної операції є зовнішньоторговельний контракт, який визначає права та обов'язки сторін, їх відповідальність за проведення операції. При складанні контракту велике значення має правильне визначення валютно-фінансових і платіжних умов угоди, від яких залежить рентабельність зовнішньоторговельних операцій, своєчасне отримання платежу, виконання обов'язків за контрактом, страхування сторін від валютних ризиків.
Вибір валютно-фінансових і платіжних умов контрактів залежить від багатьох чинників, зокрема від характеру економічних і політичних відносин між країнами, наявності або відсутності міждержавних угод, кон'юктури ринку і перспектив його розвитку, традицій та звичаїв торгівлі даним товаром, норм національного законодавства, міжнародних правил і конвенцій, які регулюють розрахункові відносини, тощо.
Валютно-фінансові та платіжні умови охоплюють такі основні елементи: валюту ціни і спосіб визначення ціни; валюту платежу, курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, якщо вони не збігаються; умови розрахунків; форми розрахунків та банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватись.
Валютою ціни називають валюту, в якій виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума наданої міжнародної позички.
Валюта платежу - це валюта, за допомогою якої здійснюються розрахунки або повертаються позички та борги.
До умов платежу відносять готівкові платежі чи платежі з відстрочкою, на умовах кредиту, використання клірингових розрахунків, валютних застережень, фінансові гарантії тощо.
Основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо, аванси та відкритий рахунок, а технічно вони забезпечуються банківськими телеграфними та поштовими переказами, чеками та векселями.
Акредитивом називають зобов'язання банку, видане ним за дорученнням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера (акцептувати його трати) або забезпечити платіж (акцепт трат) іншим банком у межах визначених сум та обумовленого терміну проти документів, наведених у акредитиві.
У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовують документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів: рахунку-фактури, транспортних і страхових документів, сертифікатів тощо.
Учасниками розрахункової операції за акредитивом є:
- покупець (імпортер), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;
- бенефіціар (експортер), якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж;
- банк-емітент - банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта або звертається з проханням до іншого банку відкрити акредитив за його дорученням і за його рахунок;
- авізуючий банк - банк, який сповіщає експортера про відкриття акредитива. Це може бути банк-емітент, виконуючий банк або третій банк;
- підтверджуючий банк - банк, який бере на себе зобов'язання додатково до зобов'язань банку-емітента здійснити платіж (акцепт трат) бенефіціару (експортеру) при додержанні ним умов акредитива;
- банк-платник (виконуючий банк) - банк, який наведено в акредитиві як платника бенефіціару (експортеру) певної суми коштів проти документів, передбачених акредитивом. Це може бути банк-емітент, підтверджуючий банк, авізуючий банк або інший банк, уповноважений банком-емітентом;
- негоціюючий банк - банк, що здійснює платіж проти документів і переймає на себе фінансові ризики. Таким банком може бути банк, що здійснює платіж або підтвердження акредитива.
Крім банків у акредитивній операції беруть участь транспортні та страхові компанії, а також митні брокери.
Експортер та імпортер укладають між собою угоду, в якій вказують, що розрахунки буде здійснено в формі документарного акредитива.
В контракті мають бути чітко сформульовані умови акредитива, визначений порядок платежу, а також зазначені банк-емітент, авізуючий та виконуючий акредитив банк. Умови здійснення платежу, що наведені в контракті, мають бути також відображені і в дорученні імпортера банку про відкриття акредитива.
Після підписання контракту експортер повідомляє імпортера про готовність відвантажити товар. Одержавши повідомлення експортера, імпортер подає своєму банку заяву на відкриття акредитива. Після оформлення відкриття акредитива банк-емітент направляє акредитив іноземному банку, що обслуговує експортера (авізуючий банк), який перевіряє його достеменність і сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива.
Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовам укладеної угоди та відвантажує товар, а потім разом із транспортними документами передає інші документи, передбачені умовами акредитива, в свій банк. Банк експортера перевіряє перелік документів, правильність їх оформлення тощо і пересилає банку-емітенту для оплати або акцепту. В супровідному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунок експортера.
Після одержання та перевірки документів банк-емітент здійснює платіж банку експортера. На суму платежу дебетується рахунок імпортера, а банк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера. Тільки після цього імпортер одержує від банку-емітента всі комерційні документи та стає власником товару.
Банки, які беруть участь у акредитивних операціях, наражаються на певні ризики, головними серед яких є кредитний, документарний та операційний. Тому стратегія уникнення таких ризиків має базуватися на використанні додаткових умов і застережень, чіткому додержанні Уніфікованих правил і умов укладених угод, а також на високому рівні організації роботи персоналу з документами.

Незважаючи на те, що акредитивна форма розрахунків є досить складною з погляду документообігу, вона найбільш вигідна для експортерів, оскільки дає їм практично безумовну гарантію платежу. У зв'язку із складністю такої операції при виконанні акредитива банки утримують певну суму комісії, розмір якої залежить від суми акредитива. Відповідно до акредитивного листа платником комісії може бути будь-яка із сторін, проте звичайно в міжнародних розрахунках витрати на сплату комісії компенсує кожен контрагент угоди на території своєї країни.

Поширеною формою розрахунків є інкасові операції. Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) певну суму коштів або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни.

Залежно від наданих документів, за якими здійснюються розрахунки, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо здійснюється на основі чеків, векселів, платіжних рзписок та інших видів документів, що використовуються для одержання платежу.
Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, що супроводжується комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.
Процес застосування інкасо складається з багатьох етапів, але всі вони можуть бути згруповані у три основні стадії.
Стадія 1. Визначення умов інкасо.
Експортер обумовлює форму оплати у своїй діловій пропозиції чи дістає згоди з покупцем щодо умов оплати в ході підписання договору купівлі-продажу, наприклад “документи проти оплати” або “документи проти акцепту”. Умови оплати визначають такі типи документарного інкасо:
- документи проти платежу - банку, в який подають документи, надається право передати їх трасату тільки за умови здійснення негайного платежу. Термін “негайний” в міжнародній торгівлі означає “не пізніше від дати надходження товарів”;
- документи проти акцепту - банк, в який подають документи, передає їх після того, як імпортер акцептує переказний вексель, що сплачується переважно через 30-180 днів після пред'явлення або у визначений термін у майбутньому.
Стадія 2. Інкасування платіжної вимоги і переказ документів.
Після того, як договір купівлі-продажу підписаний, експортер відвантажує товар на адресу покупця або банку, який пре'явить покупцеві документи до оплати. Водночас він забирає всі необхідні документи (інвойс, коносамент, страховий сертифікат походження тощо) і подає їх до свого банку разом з інкасованою платіжною вимогою. Після цього банк надсилає одержані документи разом з необхідними інструкціями до банку-імпортера.
Стадія 3. Пред'явлення документів та їх оплата.
Банк, який пред'являє документи, інформує покупця про їх надходження, а також ознайомлює його з умовами передання цих документів. Покупець здійснює платіж або акцептує переказний вексель і після цього одержає документи. Потім банк, який пред'явив документи, здійснює трансферт одержаної від покупця суми до банку, що наділав документи, який, в свою чергу кредитує рахунок експортера на цю суму.
В інкасовій операції, як правило, беруть участь такі сторони:
- експортер (продавець, принципал);
- банк, що пересилає документи;
- банк, що пред'являє документи, - інкасо-банк;
- імпортер (покупець, трасат).
Уніфіковані правила з інкасо передбачають, що в такій операції банки виконують роль посередників і відповідальність за оплату чи акцепт документів не несуть. У такій ситуації використання інкасової форми розрахунків є вигіднішим для експортерів, оскільки практично банк захищає право експортера на товар до моменту оплати чи акцепту документів.
Разом з тим порівняно з акредитивом інкасова форма розрахунків вигідна й імпортерам. Імпортер оплачує фактично відвантажений товар, оскільки платіж здійснюється тільки проти товаросупровідних документів. Крім того, витрати на здійснення інкасової операції у вигляді банківської комісії незначні. В деяких випадках відповідно до міжурядових або міжбанківських угод про взаємну торгівлю та розрахунки комісія може взагалі не стягуватися.
Недоліками використання інкасової форми розрахунків можуть бути досить тривалий період до моменту одержання платежу, а також неврегульованість деяких питань валютного регулювання в окремих країнах, внаслідок чого у платника може не бути дозволу на переказ коштів своєму закордонному партнеру або буде обмежений доступ до придбання потрібних сум валюти (таку ситуацію ми могли спостерігати восени 1998р.). Однак такі питання заздалегідь з'ясовуються, і приймається відповідне рішення ще на стадії підготовки до укладання угоди.
Банківський переказ є розрахунковою банківською операцією, яка здійснюється через подання телеграфного або поштового платіжного доручення одного банку іншому.
Банківські перекази використовують при сплаті боргів за позичками та кредитами, принаданні авансів, врегулюванні рекламацій, перерахунках за раніше укладеними угодами, поверненні помилково одержаних коштів та різного роду разових виплат.
Технічно банківський переказ є наказом одного банку, адресованим своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми коштів бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на основі вказівки клієнта банку, який, в свою чергу, дає банку відповідні інструкції про умови виплати бенефіціару суми переказу. Доручення виконується банком або його установами за рахунок клієнта або бенефіціара.
Платіжні доручення іноземних банків за експортовані товари та надані послуги надходять до уповноваженого банку у вигляді телеграфних або поштових доручень. На кожне платіжне доручення іноземного банку складається меморіальний ордер установленої форми. При зарахуванні суми документарних переказів у цьому ордері банк зазначає термін подання документів, який не повинен перевищувати 15 днів з дня зарахування суми переказу на рахунок одержувача коштів у банку.
Здійсенення банківського переказу включає такі операції:
- відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні
документи імпортеру;
- імпортер (покупець) виставляє платіжне доручення в банк, що його
обслуговує (банк імпортера);
- списання коштів з рахунку покупця і зарахування їх на рахунок
Лоро-II банку експортера;
- повідомлення (авізування) банку експортера або здійснення розрахункової операції;
- при надходженні авізо списання коштів з рахунку Лоро-І банку
імпортера та зарахування їх на рахунок експортера;
- авізування експортера про зарахування на його рахунок відповідної
суми коштів.
Технічно переважна більшість платежів за банківськими переказами здійснюється через систему SWIFT - Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications, яка була організована в 1973р. і об'єднує близько 1800 банків світу на правах членів і майже 1500 банків на правах асоійованих членів у 88 країнах світу. При надходженні коштів на користь клієнта українського банку або на користь самого банку іноземний банк-кореспондент зараховує необхідну суму на його рахунок і надсилає відповідне авізо по системі SWIFT, телексом і поштою. При зарахуванні коштів на користь юридичної або фізичної особи надходить повідомлення за формою МТ 100, а втому випадку, якщо бенефіціаром є сам банк, - за формою МТ 910.
Переваги використання розрахункової системи SWIFT полягають у високій швидкості та надійності розрахунків.
Загалом використання конкретних форм міжнародних розрахунків залежить від розвинутості міжнародної торгівлі, ступеня валютного регулювання і валютного контролю, рівня розвитку, інтенсивності та надійності розрахункових операцій, що здійснюються комерційними банками. В українській банківській системі найпоширенішою розрахунковою формою залишається банківський переказ.
Усі міжнародні розрахунки за комерційними операціями здійснюються через банки, що встановили між собою кореспондентські відносини та мають домовленість про порядок і умови здійснення міжбанківських операцій.
Для здійснення взаємних розрахунків банки укладають угоди про встановлення кореспондентських відносин і відкривають відповідні кореспондентські рахунки. Рахунок, відкритий українським уповноваженим банком в іноземному банку, називається “Ностро”. Рахунок, відкритий іноземним банком в українському уповноваженому банку, - “Лоро”. Кореспондентські рахунки відкривають у вільно конвертованій, обмежено конвертованій, неконвертованій валюті та валюті клірингових розрахунків.
Міжнародні розрахунки в іноземній валюті між резидентами і нерезидентами здійснюються уповноваженими банками через кореспондентські рахунки “Ностро”. На уповноважені банки покладено функції агентів валютного контролю за здійсненням міжнародних розрахунків їх клієнтів. Так, для забезпечення контролю за проведенням розрахунків, пов'язаних з експортом-імпортом товарів, робіт, послуг уповноважені банки в разі списання коштів з поточного валютного рахунка резидента зобов'язані вимагати від нього документи, що підтверджують мету операції (договори, контракти, інвойси тощо). Якщо резидент здійснює авансовий платіж або попередню оплату за продукцію, що імпортується в Україну, банк реєструє цю операцію у спеціально заведеному журналі, в якому фіксують:
- дату перерахування коштів;
- найменування постачальника продукції;
- дату і номер контракту;
- граничний термін надходження продукції з-за кордону на адресу
резидента на основі законодавчо встановлених термінів;
- дату фактичного надходження продукції, яку проставляють на
підставі реєстрів вантажних митних декларацій, що свідчать про перетинання імпортованою продукцією кордону України.
Експортні операції клієнтів фіксуються уповноваженими банками після
одержання реєстрів вантажних митних декларацій в аналогічному журналі з одночасною вимогою від резидента копій контракту та товарно-супроводжувальних документів, які підтверджують момент фактичного перетинання митного кордону України.
У разі експорту товарів, робіт та послуг на умовах відстрочки платежу виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні поточні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені у контрактах, але не пізніше ніж 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, або з моменту підписання акта чи іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.
Моментом отримання виручки в іноземній валюті на експортну продукцію вважають дату надходження коштів на поточний рахунок в уповноваженому банку. Перевищення зазначеного терміну можливе лише за індивідуальним дозволом областного управління НБУ за місцем реєстрації резидента.
Валютна виручка від здійснення експортних операцій підлягає зарахуванню у повному обсязі на поточні валютні рахунки резидентів, відкриті в уповноважених банках, і тільки на ті, які зазначені у контрактах з іноземними партнерами. Порядок використання валютної виручки резидентами встановлюється чинним законодавством та регламентується нормативними актами НБУ.
Ухилення уповноважених банків від функції органу контролю за експортно-імпортними операціями клієнтів, а також ненадання інформації комісіям при регіональних управліннях НБУ тягне за собою застосування штрафів, визначених Положенням НБУ “Про порядок застосування ст-16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93р. №15-93, “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, затвердженим постановою Правління НБУ № 212 від 04.07.1997р.
2.3. Валютний контроль НБУ та комерційних банків за операціями з торгівлі іноземною валютою на УМВР
Банки купують та продають іноземну валюту на валютних ринках: національних, регіональних, світовому. За формами своєї організації валютні ринки бувають біржовими та позабіржовими (міжбанківськими).
Біржові валютні ринки - це організовані ринки, які представлені валютними біржами. Валютна біржа - зазвичай не комерційне підприємство, оскільки її головна мета полягає не в отриманні прибутку, а в організації торгів валютою і мобілізації тимчасово вільних валютних ресурсів.
Левова частка валютних угод здійснюється на неорганізованому, позабіржовому, або міжбанківському, валютному ринку, на якому дилери безпосередньо проводять операції між собою з використанням електронного або супутникового зв'язку.
Головними функціями валютних ринків є:
своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;
регулювання валютного курсу;
диверсифікація валютних резервів;
страхування валютних ризиків;
отримання прибутку учасників валютного ринку;
проведення валютної політики, спрямованої на державне
регулювання національної економіки, та узгодженої політики в межах світового господарства.
Купівля та продаж іноземної валюти для міжнародних розрахунків здійснюється банками, як правило, в безготівковій формі, на міжбанківському валютному ринку.
В Україні операції з купівлі-продажу валюти регламентуються Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, прийнятими Національним банком України 18 березня 1999р №127.
Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам ринку, до яких належать:
- Національний банк України;
- уповноважені банки (комерційні банки, що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями);
- уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями).
Уповноважені банки та уповноважені фінансові установи здійснюють валютні операції на міжнародних валютних ринках відповідно до правил, які встановлені на цих ринках, і нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.
Операції з купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються суб'єктами ринку на міжнародних валютних ринках та/або на міжбанківському валютному ринку України.
Валютні операції з іноземними валютами I групи Класифікатора та операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) мають право здійснювати лише на умовах "тод" (поставка валюти відбувається сьогодні), "том" (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або "спот" (поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня укладення угоди). Уповноважені банки мають право за дорученням та за рахунок коштів клієнтів-резидентів, які є суб'єктами господарської діяльності України (з метою хеджування ризиків зміни курсів іноземних валют щодо інших іноземних валют, що виникають під час виконання цими клієнтами-резидентами зовнішньоекономічних договорів), проводити операції з купівлі-продажу іноземних валют I групи Класифікатора за іноземні валюти I групи Класифікатора на міжнародних валютних ринках за угодами, укладеними з банківськими установами, на умовах "форвард" (розрахунки здійснюються в строк більший, ніж через два робочих дні з дня укладення угоди). Проведення операцій з іншими деривативами, базовим активом яких є іноземна валюта I групи Класифікатора (ф'ючерс, опціон тощо), не дозволяється.
Укладення і підтвердження угод з купівлі-продажу іноземних валют за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими установами) проводиться виключно під час проведення Торговельної сесії, яка являє собою визначений проміжок часу, що встановлюється та змінюється на підставі постанови Правління Національного банку України. Проведення операцій з купівлі-продажу іноземних валют за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими установами) поза межами Торговельної сесії забороняється, крім випадків, передбачених цими Правилами. Національний банк України має право змінити режим Торговельної сесії, попередивши про це уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) не пізніше ніж за два робочих дні до часу зміни.
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи:
- договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору;
- вантажна митна декларація (за формою, встановленою відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 N 574, зі змінами), якщо товар ввезений на територію України (вантажні митні декларації, за якими здійснене митне оформлення тимчасово ввезених вантажів під зобов'язання про їх зворотне вивезення, не є підставою для купівлі іноземної валюти);
- акт здавання-приймання, акт виконаних робіт (наданих послуг) або інший документ, який свідчить про надання послуг, виконання робіт;
- документи, що передбачені для: документарної форми розрахунків (акредитив, інкасо), вексельної форми розрахунків (вексель, яким резидент- імпортер оформив заборгованість перед нерезидентом за зовнішньоторговельним договором). Купівля іноземної валюти з метою оплати векселя, яким резидент-імпортер оформив заборгованість перед нерезидентом за зовнішньоторговельним договором, дозволяється лише в разі пред'явлення резидентом вантажної митної декларації, що підтверджує поставку продукції в Україну, або документа, який згідно з умовами зовнішньоторговельного договору засвідчує виконання нерезидентом робіт, отримання резидентом послуг;
- довідка державної податкової адміністрації (інспекції), у якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням суми іноземної валюти, що купується за зовнішньоторговельним договором, та інформації про поточний рахунок в іноземній валюті, що визначений резидентом як рахунок, з якого здійснюються перерахування купленої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти, з метою виконання зобов'язань резидента перед нерезидентами в цій іноземній валюті (строк дії довідки 90 днів і подовженню не підлягає). Цю довідку клієнт подає уповноваженому банку (уповноваженій фінансовій установі) у разі купівлі іноземної валюти за гривні за зовнішньоторговельним договором, сума якого перевищує 10 тис. доларів США, або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, а також у разі купівлі на міжбанківському валютному ринку України будь-яких сум в іноземних валютах з метою перерахування цих коштів на користь нерезидентів, що розташовані в офшорних зонах. Якщо уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) купує іноземну валюту з метою виконання власних зобов'язань перед нерезидентами за торговельними операціями, то зазначена довідка не подається.
На оригіналах документів, на підставі яких була куплена іноземна валюта, та на копіях цих документів, які залишаються на зберіганні в уповноваженому банку або уповноваженій фінансовій установі (копії засвідчуються підписом керівника або заступника керівника та печаткою суб'єкта господарської діяльності або нотаріусом, крім довідки державної податкової адміністрації), робиться відмітка уповноваженого банку (уповноваженої фінансової установи). Відмітка має містити дату купівлі іноземної валюти, її суму, номер реєстру, що є підставою для здійснення операції, а також має засвідчуватися підписом відповідального працівника валютного підрозділу та відбитком його особистого штампа або штампа цього підрозділу, або печатки уповноваженого банку (уповноваженої фінансової установи).
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України резидентами (юридичними особами та фізичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, крім постійних представництв нерезидентів) при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:
- заявки з розрахунком витрат:
а) на відрядження за кордон;
б)на експлуатаційні витрати транспортних засобів, що виконують рейси за кордон;
- документи, які мають силу договору і можуть використовуватись контрагентами-нерезидентами згідно з міжнародною практикою:
а) для оплати участі в міжнародних виставках, конгресах, симпозіумах, конференціях та інших міжнародних зустрічах;
б) для оплати за навчання, лікування, патентування;
в) для сплати митних платежів (мита та митних зборів);
г) для відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів іноземних держав;
- укладені трудові договори (контракти) з нерезидентами;
- угоди між пенсійними фондами про переказ за межі України пенсій в іноземній валюті;
- угоди між поштовими адміністраціями про сплату за межі України поштових переказів;
- договори про отримання резидентами благодійної допомоги від нерезидентів, якщо ними передбачено повернення благодійної допомоги в розмірі невикористаного залишку або в разі нецільового використання цієї допомоги за умови, що кошти, які надійшли в Україну як благодійна допомога, були повністю продані на міжбанківському валютному ринку.
Купівля фізичними особами - резидентами іноземної валюти за гривні з їх власних поточних рахунків з метою переказу за кордон за неторговельними операціями здійснюється на підставі:
- заявки на купівлю іноземної валюти з метою перерахування її за кордон;
- документів, передбачених Правилами здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 17.01.2001 N 18 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 02.02.2001 за N 99/5290, що свідчать про наявність у фізичних осіб підстав для здійснення переказу.
Куплена іноземна валюта перераховується за призначенням лише після того, як уповноважений банк зробить відмітку про її купівлю на оригіналах вищезазначених документів. Відмітка не робиться на документах, що засвідчують особу.
Купівля фізичними особами - нерезидентами іноземної валюти за гривні з їх власних поточних рахунків з метою переказу за кордон за неторговельними операціями здійснюється на підставі:
- заявки на купівлю іноземної валюти з метою перерахування її за кордон;
- документів, що підтверджують джерела походження гривень.
Куплена іноземна валюта зараховується безпосередньо на поточний рахунок фізичної особи -нерезидента лише після здійснення уповноваженим банком відмітки про її купівлю на оригіналах зазначених документів. Відмітка не робиться на документах, що засвідчують особу.
Уповноважені банки та уповноважені фінансові установи, а також їх окремі підрозділи, які мають кореспондентський рахунок у гривнях у територіальному управлінні Національного банку України, мають право купувати в клієнтів протягом робочого дня іноземну валюту за власні кошти в загальному обсязі, що не перевищує 10000 доларів США або еквівалент в іншій іноземній валюті за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют на день здійснення операції, в межах нормативів відкритої валютної позиції відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Ці кошти мають бути продані уповноваженим банком та уповноваженою фінансовою установою на міжбанківському валютному ринку України або використані для закриття власної відкритої валютної позиції.
Не дозволяється купівля іноземної валюти з метою виконання передбачених відповідними договорами зобов'язань в іноземній валюті за нерезидента-боржника. Виконання резидентом таких зобов'язань здійснюється за рахунок його власних (некуплених, не залучених у формі кредиту) коштів в іноземній валюті. Перерахування банком іноземної валюти здійснюється тільки в разі надання резидентом документів, які свідчать про фактичне невиконання нерезидентом зазначених зобов'язань.
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою виконання зобов'язань за операціями, що потребують отримання індивідуальних ліцензій (дозволів) Національного банку України, є індивідуальні ліцензії (дозволи) Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, видані згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", які передбачають купівлю іноземної валюти, та документи, передбачені умовами цих ліцензій (дозволів).
Іноземна валюта, що придбана у встановленому порядку через уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) на міжбанківському валютному ринку України, має бути використана резидентом не пізніше ніж за п'ять робочих днів після дня зарахування її на його поточний рахунок на потреби, зазначені в заяві про купівлю іноземної валюти. Ця вимога поширюється також на уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) під час купівлі ними іноземної валюти з метою виконання власних зобов'язань в іноземній валюті. При цьому в заяві про купівлю іноземної валюти резидентом - покупцем іноземної валюти має бути зазначено, що він доручає уповноваженому банку (уповноваженій фінансовій установі), якщо придбана іноземна валюта не буде перерахована ним за призначенням у вищезазначений строк, продати цю іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України.
В окремих випадках для здійснення резидентами кредитних операцій за міждержавними, міжурядовими угодами, угодами з міжнародними фінансовими організаціями, а також за угодами під гарантії Кабінету Міністрів України, на підставі постанови Правління Національного банку України може встановлюватися інший строк використання придбаної іноземної валюти.
У разі порушення резидентами строків и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.