На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Статья Самостоятельные работы по социологии

Информация:

Тип работы: Статья. Предмет: Социология. Добавлен: 21.4.2013. Сдан: 2012. Страниц: 86. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Розділ 1. Соціологія як наука
Тема 1.1. Предмет, обєкт, структура та функції
соціології
Самостійна робота Питання
г
(1. Основні функції соціології як науки. .
2. Соціологія і проблема наукового управління суспіль­ством.
3. Значення соціології для вирішення соціально-еконо­мічних і політичних проблем модернізації українського суспіль­ства.
Завдання
1. Використовуючи методичні рекомендації та навчальну літературу, ознайомтеся з особливостями становлення соціології як самостійної науки.
2. Проаналізуйте значення соціології для вирішення со­ціально-економічних та політичних проблем українського сус­пільства.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Питання 1. Основні функції соціології як науки
Розглядаючи це питання, слід зясувати призначення соціології у житті суспільства. Різноманітність звязків соціо­логії з життям суспільства, її суспільне призначення визна­чаються, насамперед, функціями, які вона виконує. Функції (з латині - "виконання") соціологічної науки, з першого погляду, такі самі, як і інших суспільних наук, проте мають свій конкретний зміст, що потребує конкретизації.
Основні функції соціології такі: теоретична, описова, інформаційна, прогностична.
Теоретична функція - це концентрація, пояснення, по­повнення та збагачення існуючого соціологічного знання, роз- р
)бка концепцій, теорій і категорій даної науки на основі дослідження соціальної дійсності.
Описова функція - це систематизація, опис, нагро­мадження дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних записок, різних наукових звітів, статей, книг. На підставі одер- ;аного матеріалу робляться практичні висновки та приймаються управлінські рішення. Ці матеріали є джерелом виміру, відліку а порівняння для майбутніх поколінь.
Інформаційна функція - це збирання, систематизація та агромадження соціологічної інформації, отриманої в результаті проведения досліджень. Соціологічна інформація - найперспек- швніший вид соціальної інформації. У великих соціологічних центрах вона нагромаджується в памяті ЕОМ; її використо­вують не лише соціологи, а й органи управління та засоби > гасової комунікації.
Прогностична функція полягає в соціальному прогно- уванні. Соціологічні дослідження завершуються обґрунту­ванням коротко- або довгострокового прогнозів досліджуваного обєкта.
Функція соціального планування, або соціоінженерія по- тагає в тому, що соціологи на основі прогнозів пропонують систему заходів для зміни поведінки та установок людей, вирі- нения соціальних проблем, адаптації соціальних організацій, Установ за умов зміни соціального становища, тобто соціологи Планують розвиток суспільства на майбутнє.
У соціологічній практиці всі функції "працюють" у єдності, пронизуючи будь-яку її ланку.
Питання 2. Соціологія і проблема наукового управління суспільством
Опрацьовуючи дане питання, потрібно засвоїти, що суспільство цс самокерована система, оскільки є цілісним, сукупним "набором" органічно взаємоповязаних елементів (явищ, процесів), що виступають джерелом її динамізму. Останнє визначає її управлінську незалежність від будь-яких

| зовнішніх сил, які у звязку з обмеженістю нашого пізнання іноді уявляються як вирішально впливові. Більше того, сус­пільство як система має обєктивні механізми самоуправління, що дає йому змогу визначати свою якісну специфіку, нормально функціонувати, розвиватися, забезиечувати цей розвиток на основі певної обєктивної мети, яка може знаходити у суспільній свідомості той чи інший вияв.
Особливістю управління суспільством є те, що в ньому існують два типи, два обєктивні механізми керуючого впливу па власний розвиток: стихійний і свідомий. Це означає, що суспільство спроможне ставити перед собою певну мету і реалізувати її з допомогою управління. На цій основі виникають такі два властиві лише суспільству явища: субєкт і обєкт управління, що вплітаються в обидва типи управління - стихійний та свідомий.
В управлінні суспільством існують обєктивні та субєктивні умови.
Обєктивні умови в розвитку суспільства - це, як відомо, сукупність реально існуючих явищ і процесів, що не залежать від волі та свідомості людей. Ці умови, зрештою, визначають цілі, наміри людей і є певною керуючою силою як закони власного функціонування та розвитку.
Однак по слід абсолютизувати обєктивні умови, оскіль­ки цс призводить до фаталізму, стихійності, заперечення самої можливості свідомого впливу на суспільні процеси та явища.
Субєктивний чинник у загальнофілософському баченні - це свідома діяльність людей, спрямована на самовираження і перетворення буття. 15 науці управління відбувається його певна конкретизація, оскільки субєктивний чинник управління не збігається із свідомою діяльністю всіх людей, а є лише діяль- ] ністю людей, які виконують управлінські функції.
Головне "завдання" субєктивного чинника полягає в тому, щоб досягти відповідності діяльності людей "вимогам" обєктивних законів, обєктивних умов функціонування і розвитку суспільства в цілому, а також окремих його обєктів.
Зрозуміло, що повністю пізнати і використати в управ- іиській діяльності всю сукупність обєктивних умов неможли­во, оскільки вони постійно змінюються, а пізнання історично об­межене. Проте прагнення до встановлення гармонії між ними - ідеальне завдання будь-якого управління.
Питання 3. Значення соціології для вирішення соці- <Ьіьїїо-економічних і політичних проблем модернізації укра- ) нського суспільства
Зясовуючи значення соціології для вирішення проблем Модернізації українського суспільства, слід наголосити на тому, що соціологія сприяє формуванню знань про соціальну дійсність та зміни в ній, пояснює логіку процесів соціального розвитку, допомагає людині визначити своє місце в суспільстві, обрати лоті ті ніПі шлях і зясувати життєві перспективи, сконцентрувати особис ті зусилля на вирішенні соціальних суперечностей^ В умовах перехідного періоду українського суспільства, його мо­дернізації зростає роль соціології, оскільки вона, спроможна дати Ніжині про реальний стан нашого суспільства, зміни в ньому, юві процеси та явища, із якими ми не зустрічалися раніше, оціологія також дасть змогу зясувати тенденції розвитку на ипіібугіїс, виробити науково обґрунтований прогноз на най­нижчі роки та більш віддалену перспективу.
Соціологія сприяє формуванню нового покоління іомвдяп України, яке матиме теоретичні уявлення про сус- ііілі.і і по, чіікони його розвитку, свідомо визначатиме свою роль у гонінні.них процесах і таким чином сприятиме модернізації укриши.кою суспільства.
Особливо важливе значення соціологія має у підготовці монодії* і ііпііиіііі гін, оскільки є складовою їх загальної та профсі І ІНШІ опити Місим є суспільство, в якому ми живемо, які перепон 111 м і Ного розвитку, чи зможемо ми брати участь і нніппштн ті су» піні.пі процеси, оволодіти наукою розумного управлінні! н річ унюининя цими процесами у сучасному житті- на всі ці шипінні допоможе знайти відповідь соціологія.
Запитання для повторення та закріплення матеріалу .
1. Назвіть функції соціології як науки. У чому полягає їх
суть?
2. Як взаємоповязані описова та інформаційна функції соціології?
3. Які фактори мають враховуватися при управлінні суспільством?
4. Як соціологія може допомогги у вирішенні проблем су часного українського суспільства?
5. Яким є значення соціології для підготовки фахівця?
Додаткові індивідуальні завдання
1. Напишіть статтю до газети (журналу) на тему: "Значення соціології для мого майбутнього фаху".
2. Підготуйте виступ на студентську наукову конфе­ренцію на тему: "Соціологія та проблеми модернізації сучасного українського суспільства".
3. Як Ви розумієте вислів Ч.Р. Міллза "Перший урок соціології полягає в тому, щоб допомогти людині знайти себе в контексті своєї епохи"?
Тема 1.2. Основні етапи історії соціологічної думки
Самостійна робота Питання
1. Класичний період у розвитку соціології (друга поло­вина XIX- початок XXст.).
2. Розвиток соціологічної думки в Росії.
3. Соціологія XX століття: феноменологія, структурний функціоналізм, символічний інтеракціонізм.
4. Основні проблеми сучасної соціології.Завдання
1. Використовуючи методичні рекомендації та зазначену літературу, визначте та проаналізуйте основні передумови появи соціології як науки.
2. Охарактеризуйте основні проблеми сучасної соціо­логії.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДА ЦІЇ
Питання 1. Класичний період у розвитку соціології (друга половина XIX- початок XXст.)
Одним із перших західних соціологів, який звернувся до вивчення суспільних процесів і явищ у контексті ідей Г. Спен­сера, с австрійський соціолог і юрист Людвіг Гумплович (1838 - [409) засновник соціального дарвінізму.
Основним положенням його праць є думка про суспіль­ство як сукупність груп людей, які ведуть між собою боротьбу ні виживання, вплив і панування. Людям від народження при­таманна взаємна ненависть, що визначає відносини між соці- шмїими групами та спільнотами, які постійно перебувають у
• гаї і і жорстокої боротьби. Науковець обґрунтовує положення про неминучість соціальної нерівності людей, стверджуючи, що іуді, яка людина або група людей прагне до підпорядкування
• плішні,ч собі, і в цьому проявляється природний суспільний шкон боротьби за існування. Звідси і назва напряму - соціальний ііа/чііпі їм, ибо автоматичне перенесення положень вчення Дарві- ил про сиолюцію в природі на розвиток суспільства.
II Гумплович один із перших уводить у соціологію поігі 11 і "еоціїїлміий конфлікт", що, на його думку, є органічною фирмою взаємовідносин між людьми і соціальними спільнотами ніч індпііі кожного суспільства й у стосунках між різними суеііільс І ними
Американський соціолог Альбіон Смол (1854 - 1926) продовжує розробку ідей соціального дарвінізму, дотримуючись ЗДобІШПеГО ПОГЛЯДІВ Л. Гумпловича. А. Смол приділяє увагу проблемі переходу від конфлікту до соціальної злагоди й пого­дження. Соціологія повнішії виступати як ефективний компо-
12нент "соціальної технології-" та "соціальної інженерії"", метою яких є сприяння гармонізації соціальних структур і ві дносин.
Фундаторами формальної соціології поряд із М. Вебером вважають німецьких учених Георга Зіммеля (1858 - 1918) та Фердинанда Тьонніса (1855 - 1936). На відміну від Вебера, який розглядає суспільство як сукупність соціальних дій індивідів, Г. Зіммель вважає, що суспільство складають соціальні від­носини і міжособистісні взаємодії людей. При цьому соціальні відносини він розглядає в їх динамічній природі. Зіммель акцентує увагу на мікропроцесах, насамперед, взаємодії людини З людиною. На цій основі утворюються складніші форми усуспільнення, або асоціації, а саме: соціальні процеси, соціаль­ні типи та моделі розвитку.
До соціальних процесів, заснованих на взаємодії особис­тостей, Зіммель відносить розподіл праці, утворення політичних партій, суперництво та підкорення. Друга категорія соціальних форм - соціальний тип, тобто людина, яка набуває певних характерних соціальних якостей, наприклад: аристократ, аван­тюрист, геній, керівник, підлеглий, відступник, прибічник серед­ньої лінії тощо. Третя категорія - модель розвитку. У даному випадку Зіммель має на увазі універсальний процес взаємо­звязку розширення соціальних груп із посиленням вияву індивідуальності. Чим більшою є група, тим менше її члени подібні один до одного. Загальний історичний розвиток спрямований у творення все більших за розмірами груп, в яких зростає індивідуальність особи. Це, у свою чергу, підвищує інтелект і збільшує ступінь індивідуальної свободи.
Однак усі ці взаємоповязані процеси (утворення великих соціальних груп, інтелектуалізм і свобода індивіда) мають свої негативні наслідки. Людина відривається від традиційних соціальних груп і спільнот типу сімї, де її існування було затишним та приємним, і входить до великих груп і спільнот, де вона почувається чужою, де відносини будуються на розрахунку та раціональності, втрачає глибину і повноту душевних емо­ційних переживань, характерних для минулого.
Крім того, розвиток інтелекту відбувається одночасно з розвитком грошового господарства (про це йдеться у відомій праці Г. Зіммеля "Філософія грошей"). Тому історія, на думку 3: ммеля, є історією зростаючої інтелектуалізації соціального життя та поглиблення принципів грошового господарства, що н :жзводить до всезагального відчуження.
Фсрдинаид Тьонніс (1855 - 1936) зосереджується на дослідженні природи соціальних спільнот, суті процесів, що сприяють організації та функціонуванню людських співтова­риств. Цим проблемам присвячена його праця "Спільнота й суспільство", в якій Ф. Тьонніс здійснює аналіз соціальних явищ як відображення міжособистісних звязків, підкреслює нероз­ривність звязків особистості із соціальним середовищем, роз- ,піядає соціальні спільноти в їх історичному розвитку та {видозмінах.
Виділивши економічні відносини як основні, К. Маркс та Ф. Енгельс на основі ідеї діалектики та матеріалізму, вперше в л орії соціологічної думки змог ли встановити цілком обєктивний риторі й суспільного розвитку. Маркс і Енгельс дійшли виснов- у, що ці відносини незалежні від волі людей, їх розвиток ? акопомірпо спричиняє зміни у державних інститутах, діяльності суспільних організацій, політичних, юридичних, моральних, релігій­них та інших сферах.
Аналізуючи економічні відносини і зробивши на основі цього аналізу узагальнення, К. Маркс пояснив причини суспільного розцінку. Трактування марксистського принципу: "Народ - тво­рень історії" розкриває особливості взаємодії суспільства й особи. Відкриття, (роблені в соціології Марксом і Енгельсом, дали змогу но новому оціни ти роль видатних осіб в історії, їх соціальну обу­мовити ІІ.уіОІІ чи інший період суспільного розвитку.Вижнивий внесок у сучасну науку про суспільство зробив італійський соціолог Віпьфредо Паретто (1843 - 1923) - автор "Трактату про іиншьііу соціологію". В. Паретто проаналізував суспільство як цілісний організм, а також намагався виявити механізм діши.попі Ного окремих структур. На думку вченого, кожне суспільство поділяється на "еліту" і "масу". Еліта - це люди, які перебувають при владі^обіймають ключові посади в економіці, культурі тощо. Зі свого кола "еліта" висуває інте­лектуально обдарованих осіб, і вони утримують на поверхні всіх її представників.^ Коли інтелектуальні сили "еліти" вичерпу­ються, вона час від часу прилучає до свого кола найгалано- витіших представників "маси"^ Проте настає такий період, коли межі еліти вже не можна розширити, приплив її інтелектуальних сил згасає, сили еліти слабнуть, а згодом і взагалі вичерпуються. Годі до влади приходять представники "мас", і з часом вони набувають усіх ознак еліти. Коло соціального руху знову повторюється.,Колишня "еліта", ставши "неелітою", чекає свого історичного шансу. Учення В. Паретто в соціології отримало назву "теорія кругообігу еліт ".
Питання 2. Розвиток соціологічної думки в Росії
Російська соціологічна думка розвивалася на основі національної спадщини під впливом західної соціології. Гостре незадоволення соціальним устроєм стало важливою причиною появи тут різних теорій суспільства. Своє прагнення допомогти пригнобленому народу російські інтелігенти переносили в пись­менницьку та дослідницьку діяльність, не дуже їх розмежо­вуючи. Звідси публіцистичність і неофіційність соціологічної літератури в Росії. Наприкінці XIX ст. соціологія викладалася епізодично як необовязковий спецкурс та лише в кількох вузах.
У 1891 р. М.М. Ковалевський створив у Парижі вищу школу суспільних наук, де обовязковим предметом була соціологія.
У 1916 р. провідні російські соціологи, біологи й еко­номісти заснували Російське соціологічне товариство ім. М.М. Ко- валевського. Було прийнято широку програму досліджень, але з початком першої світової війни робота товариства припинилася.
Російський соціолог М.К. Михайловський (1842 - 1904) відкидав еволюційну теорію Ч. Дарвіна та Г. Спенсера, нато­мість виходив із теорії необхідності спасіння індивідів від
сої дії соціального контролю. На його думку між індивідом і
губі
суспільством відбувається безперервна війна, свідком чого, наприклад, є історія Росії.
Представником психологічного напряму був Є.В.Де- РобсЬті (1843 - 1915). Він трактував соціологію як універ­сальну науку про людський дух, куди потрапляє історія науки, яя окремих галузей знань, теорія пізнання, етика, естетика, гака, юриспруденція тощо. Проте соціологія має "одну ме~ пізнання законів психологічної взаємодії".
Представником натуралістичного напряму, географічної шкоіпи був .//./. Мечпиков (1838 - 1888). Учений прагнув пояс­нити нерівномірність суспільного розвитку зміною значення гх і тих самих географічних умов, насамперед водних ресур- шляхів сполучення, в різні епохи під впливом економічного їхнічиого прогресу.
Імя II.О. Сорокіна (1889 - 1968) стає відомим у наукових їх з 1910 p., коли зявилися його перші публікації. У той час вігі буй особистим секретарем М.М. Ковалевського, під керів­ництвом якого працював на соціологічній кафедрі при Пси­хоневрологічному інституті. З 1920 р. - професор Гіетроград- евісpro університету. П. Сорокін відомий як один з родо­начальників теорії соціальної мобільності та соціальної стра- ти<||ікпції.
Отож, соціологія в Росії розвивалася, з одного боку, під ііпіппіом західноєвропейських соціологічних теорій, а з іншого - ні рахунок розробок оригінальних наукових ідей вітчизняними вченими.
< еред наукових досягнень найбільш пріоритетними у сні і опій соціологічній науці прийнято вважати такі:
« обґрунтування психологізму як методологічної основи (ttuviiiy cycnbihiim чаїнії (наприклад, механізм наслідування було досліджено М. МішіНлонським раніше, ніжГ. Тардом);
І сто полі
ту
оді
сі в! і
та п
і
кол
• роїронна типології культур (запропонована М. Дани- левським і здій» пепи ним набагато раніше, ніж аналогічні ідеї описані (). 111 ноні пером);
? конструктивна наукова критика соціал-дарвінізму й органіцюму в рамках субєктивної російської соціологічної школи;
? спроба обгрунтування дихотомії суспільного прогресу (розпочата П. Струве і М. Туган-Барановським);
• розробка концепції соціального біхевіоризму (прове­дена Г. Зеленим і В. Бехтеревим);
• створення теорії соціальної стратифікації і соцільног мобільності (здійснено П. Сорокіним).
Становлення держави (колишнього СРСР) збіглося з періодом прискореного процесу інституціалізації вітчизняної соціологічної науки. Створювалися соціологічні наукові і на­вчальні заклади, проводилися теоретичні та прикладні дослі­дження, тематика яких визначалася новими потребами, породже­ними змінами в країні.
Однак цей період тривав порівняно недовго. Уже з кінця 2()-х - початку 30-х років XX ст. термін "соціологія" починає вжи­натися із надмірними ідеологічними штампами, переважно в негативному аспекті. Соціологія стала розглядатися як буржуазна наука. До кінця 30-х років XX ст. розгром соціологічної науки було довершено, а кращі вчені були змушені залишити країну.
Питання 3. Соціологія XX століття: феноменологія, структурний функціоналізм, символічний інтеракціонізм
Сучасна західна соціологія представлена значною кіль­кістю шкіл і течій, що розвиваються у різних напрямах.
У XX ст. найбільш плідно соціологія розвивалася в США, І Іричому якщо в Європі вона йшла вперед завдяки ініціативі та ентузіазму окремих вчених, то дослідження американців, почи­наючи з часів першого президента Американської соціологічної асоціації Л. Ворда, були добре організовані, фінансовані і стали складовою університетської освіти.Однією з найпомітніших у соціології XX ст. є ана­літична школа, або емпірична соціологія. Вона виникла в межах західної соціології та сформувала в своєму руслі дві основні течії - академічну і прикладну.
Завдання академічної течії полягає у створенні систем наукового знання про окремі галузі та явища суспільного життя (наприклад, соціологія праці, соціологія міста та ін.), що вико­ристовуються як методологічна основа конкретних соціоло­гічних досліджень.
Завдання прикладної течії - організація досліджень, спря­мованих на вирішення чітко визначених практичних завдань і безпосередньо повязаних із виконанням функцій соціальної інженерії.
Засновниками сучасного структурного функціоналізму вважають американських соціологів Толкотта Парсонса (1902 - 1979) і Роберта Мертона (нар. у 1910).
Структурний функціоналізм - напрям у соціології та антропології, головною метою якого є вивчення механізмів і структур, що забезпечують цілісність, стабільність та сталість соціальної системи.
Розрізняють два основні підходи цього напряму:
• структурний, що ґрунтується на аналізі різноманітних структур та виявленні функцій, які вони виконують;
• функціональний, коли визначається певна сукупність функціональних вимог, а згодом виявляються різні структури, які ці функції виконують.
Т І Іарсонс, Р. Мерши та інші дослідники намагалися не її пі,ни виробити правила функціювання будь-якої системи, а й визначити сукупність необхідних умов або "функціональних передумов" для всіх соціальних систем.
І Пирсоне вважав, що будь-яка соціальна система по­вніти зпбезпечувптті:
1) рпціопмльпу організацію і розподіл матеріальних (при­родних). людських (персонал) і культурних ресурсів для досяг­нення своїх цілей;
2) ви значення основних цілей і підтримання процесу їх досягнення;3) збереження солідарності (проблема інтеграції);
4) підтримання мотивації індивідів при виконанні ними соціальних ролей і усунення прихованих напружень у системі < ісобистісної мотивації.
Символічний інтеракцюшзм (від англ. "interaction" - взаємодія). Творцями цього напряму вважаються американські соціологи та психологи - Ч. Кулі та У. Томас. Найбільш вагомий внесок у практичну розробку цієї теорії вніс американський фі­лософ, соціолог і соціальний психолог Дж.Г. Mid (1863 - 1931). І ірсдставники символічного інтеракціонізму, особливо у варіанті Чиказької школи (Г. Блумер), розуміють соціальний процес як процес становлення та зміни соціальних значень, як постійне визначення та перевизначення ситуацій взаємодії їх учасників. У процесі цього перевизначення, вважають пред­ставники даного напряму, змінюється обєктивне середовище соціальної діяльності.
Дослідження прихильників символічного інтеракціонізму дали вагомі результати для вивчення структури і динаміки розвитку особистості, мікроструктури соціальних взаємодій, проблем соціалізації, соціологічного контролю тощо. До символічного інтеракціонізму приєднується так званий соціо- драмсітичиий підхід, прихильники якого Е. Гофман, X. Данквн та ін. пояснюють соціальне життя як реалізацію метафори "драма", аналізуючи взаємодію в таких термінах: "актор", "маска", "сцена", "сценарій".
Для символічного інтеракціонізму характерними є:
• розуміння суспільства як символічної взаємодії людей
та груп;
• конструювання обєктів і зміна зовнішнього середо­вища у процесі взаємодії людей;
• трактування взаємодії не як взаємодії усталених соціальних ролей, а як реально існуючих, сповнених внутрішніх суперечностей, почуттів та емоцій, людей.
Взаємодія, або діалог, відбувається з допомогою симво­лів, наприклад, жесту, мови тощо. У процесі взаємодії здійс­нюється ие лише обмін діями, соціальними ролями та інформацією, а й становлення індивіда, що повністю зумовлено соціальними функціями. Дж.Г. Мід розуміє свободу лише як можливість людини обирати ті соціальні ролі, які вона виконує. Сенс будь-якої речі, що потрапляє у поле зору людини, виникає із взаємодії, у яку ця людина вступає з іншою. Сенс не належить речам самим по собі і не виступає здатністю судження якого- иебудь субєкта: сенс виникає у процесі взаємодії і вписується в неї, тому за природою цей сенс є соціальним феноменом.
На думку Блумера, центральною категорією соціології є колективна дія. Такою дією є і родинца вечеря, і гра, і судовий процес тощо, тобто колективними діями виступають і звичайна співпраця двох людей, і масштабні спільні дії великих скупчень індивідів. Колективна дія, за Блумером, є фундаментальною, основною частиною суспільства, в якій індивід бере активну участь.
Феноменологія, тобто дослідження духовних цінностей, як новий напрям теоретизування (на відміну від структурних функціоналістів і емпіриків) в соціології почала утверджуватися в 60 х рр. XX ст.
Головними моментами позиції соціологів-феноменологів
є такі:
? відмова від спроб визначати природу соціальних обєктів, що вивчаються;
? негативне ставлення до методології як сукупності прийомів, призначених для виявлення незмінних властивостей соціальної реальності;
? уявлення соціальної реальності як штучної за своєю природою, тобто утвореної самими діючими індивідами.
Феноменалісти вважають, що уявлення про суспільство як обєктивну дшіість - безпідставні. Образ суспільства, згідно з даною концепцією, формується в процесі дискусій, узгоджень. Акцент у феноменології ставиться не стільки на поведінковій, скільки, насамперед, на осмисленій та духовній взаємодії інди­відів.
Представники феноменологічної лінії (Альфред Шюц, Петер Бергер, Томас Лукман) стоять на крайніх субєкти­вістських позиціях.
Етнометодологія (від англ. "people methods" - методи людей) - це оригінальна соціальна концепція, що представлена американським дослідником Г. Гарфінкелем у книзі "Дослі­дження з етнометодології" (1967).
Предметом етнометодології є так звані етнометоди, тобто характерні для різних соціальних класів, груп і організацій методи інтерпретацій, які застосовують учасники взаємодії з мстою розуміння актуальних фактів та явищ.
Меофункціоналізм. У науковий обіг термін "неофунк- ціоналізм" увів у 1985 р. американський соціолог Дж. Алек- сандер (нар. у 1944 p.). Цим терміном позначався напрям у теоретичній соціології, згідно з яким соціологи в дослідженні еволюції суспільства зобовязані брати до уваги погляди різних соціальних сил. Причому кожна із даних позицій виражає певний аспект цієї еволюції.
Психоаналітичні теорії. Поштовх до розвитку психоана­літичних теорій дало психологічне вчення відомого австрійця і. Фройда (1856 - 1939), який висунув гіпотезу про домінуючу роль у людському житті несвідомих імпульсів, переважно сексу­ального характеру.
Питання 4. Основні проблеми сучасної соціології
Відомий американський соціолог Е. Гідденс (нар. у 1938) описує сучасний стан соціологічної науки у праці "Девять тез про майбутнє соціології". Науковець визначає основні напрями розвитку соціології у майбутньому, формулюючи девять тез.
Теза перша. На думку Гідценса, у майбутньому слід підмовитися від однобічності економічного підходу і визнати, що сучасність - це надзвичайно складне явище, в якому все більшої ваги набирає чинник культури. Тому надалі, очевидно, боротьба за звільнення від ідеологічних пут минулого перед­бачатиме відмову від постійних суперечок із марксизмом, та розширення діапазону оцінок сучасності, насамперед, за раху­нок поглибленого соціологічного аналізу культурних вимірів світу людини.
Теза друга. При аналізі суспільства все необхіднішим стає, по-перше, перенесення акцентів на дослідження систем держав із притаманними їм взаємозвязками і взаємодією. По- друге, вивчення насамперед національної держави "як втілення суспільства". Саме національна держава, на думку Гідденса, є
І
ільш або менш цілісною інтегрованою одиницею з досить днорідною культурною ідентичністю, політичними інститу- ами влади, певною територією, що входить до системи націо- альних держав. Досі, підкреслює дослідник, національні ержави не стали предметом теоретичного осмислення, а етнічні ідміниості, хоч і цікавили соціологів, але не отримали належ- ого соціологічного обґрунтування.
Теза третя. Однією з тенденцій майбутнього розвитку соціології стане вивчення світової системи з такими її ключо­вими аспектами, як: зростаюча складність міжнародного роз- лоділу праці, розподіл влади, міжнародний військовий порядок, тому що ці явища все більшою мірою впливають на розвиток окремих національних держав.
Теза четверта. Зростаюча системність світу та вза­ємозалежність його складових зумовлює таку особливість май­бутнього стану соціології як розмивання традиційних кордонів між різними соціогуманітарними науками, (наприклад, антро­пологією, історією, культурологією, політологією, економіч­ними науками тощо).
Теза пята. На думку Гідденса, можна передбачити також зростаючу участь соціології у формуванні соціальної політики та її активність у впровадженні реформ.
Теза шоста. У майбутньому зростатиме роль соціальних рухів у розвитку суспільства, зокрема таких, як екологічний, феміністський, рух за мир тощо, а отже, і важливість їх вивчення.
Теза сьома. Наступна теза присвячується науковцем важ­ливому питанню про взаємозвязок і більш тісний союз теорії та практики в соціології у майбутньому.
Теза восьма. Далі увагу Гідденса привертає ідея уні­фікації (приведення до єдиного розуміння) теоретичної мови соціології в умовах нині наявного плюралізму (тобто множин­ності) теорій, ідей і концепцій.
Теза девята. Гідденс передбачає, що, навіть в умовах досягнення консенсусу і нового синтезу соціологічних теорій, соціологія і в майбутньому залишиться предметом суперечок та дискусій. Дану постійну внутрішню дискусійність усередині соціології він вважає позитивним чинником, що допомагає цій науці розвиватися, уникаючи догматизму, тобто перетворення її положень у незмінні та застиглі, такі, що не відповідають дійсності. З другого боку, соціологію і надалі критикуватимуть ззовні, особливо незадоволені результатами соціологічних до­сліджень люди, бо ці соціологічні дані досить часто відкривають мшюприємні істини, на які не хочеться звертати увагу.
Запитання для повторення та закріплення матеріалу
1. Які особливості школи соціального дарвінізму щодо поглядів на суспільство і людину?
2. У чому полягають особливості поглядів Ф. їьонніса та І. Зіммеля?
3. Яка суть теорії "еліт" В. Паретто?
4. Який вплив на розвиток соціологічної думки справило вчення К. Маркса та Ф. Енгельса?
5. Кого з представників соціологічної думки Росії Ви знаєте? Які вони розробляли напрями соціології?
6. Перелічіть особливості символічн........




Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.