На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Статья Самостоятельные по Финансовому праву

Информация:

Тип работы: Статья. Предмет: Право. Добавлен: 21.4.2013. Сдан: 2012. Страниц: 150. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Розділ 1. Фінансова діяльність держави і фінансове право Тема 1.1. Фінансова діяльність держави
Питання для самостійної роботи
1. Фінансова політика і фінансова система України.
2. Органи, що здійснюють фінансову діяльність в Україні.
3. Повноваження Державної податкової адміністрації України.
4. Завдання органів державної податкової служби.
Завдання для самостійного вивчення
1. Поясніть, у чому полягає суть повноважень Президен­та України у сфері фінансів.
2. Визначте принципи формування фінансової системи України.
3. Дайте характеристику повноважень Міністерства фі­нансів України.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Питання 1. Фінансова політика і фінансова система України
Фінансова політика держави (діяльність) - це плано­вана діяльність у сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів із метою виконання завдань держави.
У Конституції України (ч. 2 ст. 92) є імперативна норма, що стосується організації фінансової діяльності держави. Зокре­ма, виключно законами України встановлюються:
Державний бюджет України і бюджетна система України;
• система оподаткування, податки і збори;
• засади створення і функціонування фінансового, гро­шового, кредитного та інвестиційного ринків;
• статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України;• порядок утворення і погашення державного внутріш­нього і зовнішнього боргу;
• порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Фінансова система України - це сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповідних централізованих та децентралізованих фондів кош­тів для здійснення фінансової політики (діяльності) держави.
Фінансова система - це сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють у межах своєї компетенції керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ, організацій, що беруть у ній участь.
Отже, сукупність фінансових інститутів, що входять до складу фінансів та їх взаємного звязку, утворює фінансову сис­тему держави.
Елементами фінансової системи держави є:
1) бюджетна система України, що складається з Держа­вного бюджету і місцевих бюджетів. Відповідно до ст. 5 Бюдже­тного кодексу України (далі - БКУ) місцевими бюджетами ви­знаються бюджет АРК, обласні, районні бюджети, бюджети ра­йонів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх обєднань);
2) кредитна система, що включає як державне, так і бан­ківське кредитування. Але якщо державне кредитування є без­умовною сферою публічного регулювання, то банківське креди­тування досить специфічно входить до фінансової системи. Фі­нансово-правовий аспект банківського кредитування стосується тільки тих відносин, які охоплюють і регулюють рух державних грошових коштів, не включаючи цивільно-правові аспекти бан­ківського кредитування;
3) обовязкове державне страхування, що повязане з розподілом і перерозподілом частини сукупного суспільного продукту, спрямованого на виплату пенсій та інших обовяз­кових виплат. Державне страхування виступає як форма утво­рення і використання цільових грошових фондів, що призначені для соціальних, відновлювальних, попереджувальних та інших цілей;
4) фінанси підприємств як відокремлені грошові фонди, що повязані з формуванням, розподілом і використанням гро­шових фондів підприємств. Ці фінанси становлять основу де­централізованих фінансів і як елемент фінансової системи ма­ють певні особливості.
Фінансову систему України можна поділити на дві під­системи:
1) публічні державні та муніципальні фінанси. До даної підсистеми входять централізовані й децентралізовані фонди:
а) публічні централізовані державні й муніципальні фон­ди - державні та місцеві бюджети;
б) централізовані державні цільові позабюджетні фонди (у сучасний період існують такі цільові позабюджетні фонди: Пенсійний, Фонд загальнообовязкового державного соціально­го страхування, Фонд з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб);
в) державний і муніципальний кредит;
г) державне обовязкове особисте і майнове страхування;
ґ) фонди державних кредитних установ;
д) децентралізовані державні й муніципальні фонди, створювані державними та муніципальними підприємствами, яким було передано державне і муніципальне майно;
2) фінанси господарюючих субєктів:
а) фонди підприємств, що займаються комерційною діяльністю;
б) фонди фінансових посередників (банків, страхових організацій, недержавних пенсійних фондів тощо);
в) фонди некомерційних організацій (неприбуткових).
Таким чином, фінансова система України - це сукуп­ність фінансових ланок (інститутів), обєднаних за ознакою спі­льності форм і методів організації, розподілу і використання фондів коштів та за ознакою їх правового регулювання.Питання 2. Органи, що здійснюють фінансову діяль­ність в Україні
Оскільки завдання держави потребують від кожного її органу виконання певних повноважень та здійснення конкретної роботи, повязаної з мобілізацією, розподілом та використанням коштів, у фінансовій діяльності беруть участь усі представниць­кі та виконавчі державні органи. Проте масштаби їх фінансової діяльності і міра участі є неоднаковим внаслідок відмінностей у завданнях та правовому статусі кожного органу.
1. До повноважень Верховної Ради України належать:
• затвердження Державного бюджету України, прийнят­тя рішення щодо звіту про його виконання;
• затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним ор­ганізаціям, а також про одержання Україною від іноземних дер­жав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, непе­редбачених Державним бюджетом України, здійснення контро­лю за їх використанням;
• призначення посадових осіб державних органів, що мають компетенцію у сфері фінансової діяльності.
2. Президент України:
• здійснює керівництво фінансовою діяльністю шляхом підписання законів або застосування процедури вето;
• призначає голів місцевих державних адміністрацій;
• призначає половину складу Ради Національного банку України та пропонує кандидатуру на посаду Голови Національ­ного банку України;
• призначає Голову Державної податкової адміністрації України.
3. Кабінет Міністрів України:
• забезпечує інвестиційну, цінову та податкову політику;
• розробляє проект Закону про Державний бюджет України і забезпечує його виконання;
• виконує інші функції, повязані з управлінням держав­ними фінансами.4. Місцеві державні адміністрації виконують повнова­ження в галузі фінансів на відповідних адміністративно- територіальних управліннях. Забезпечують використання до- ходної частини державного бюджету на своїй території, прове­дення обовязкового страхування тощо.
5. Міністерство фінансів України очолює систему орга­нів спеціальної фінансової компетенції.
Основними його завданнями є:
• розробка і проведення єдиної державної фінансової, бюджетної та податкової політики;
• розробка стратегії щодо внутрішніх і зовнішніх пози­чок держави, погашення і обслуговування державного боргу;
• розробка проекту Державного бюджету України і про­гнозних показників зведеного бюджету України;
• забезпечення виконання Державного бюджету Украї­ни, контроль за дотриманням правил складання звіту про вико­нання його та зведеного бюджету України;
• забезпечення концентрації фінансових ресурсів і здій­снення в межах своєї компетенції державного фінансового конт­ролю;
• вдосконалення методів фінансового і бюджетного планування, фінансування, а також звітності й системи контро­лю за витрачанням бюджетних коштів;
• розробка і проведення державної політики у сфері ви­робництва, використання, зберігання дорогоцінних металів та коштовного й напівкоштовного каміння;
• забезпечення введення єдиних методологічних основ бухгалтерського обліку і звітності (крім бухгалтерського обліку та звітності в банківських та кредитних установах);
• інформування громадськості про економічні та фіска­льні цілі держави.
Міністерство фінансів України має право:
1) одержувати в установленому порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади матеріали, необхідні для: а) розробки проекту Державного бюджету України;
б) розрахунків прогнозу консолідованого бюджету;
в) складання звіт} про виконання Державного бюджету
України;
г) складання звіту про виконання консолідованого бю­джету;
2) одержувати матеріали по цільових позабюджетних фо­ндах, їх кошториси і звіти про виконання;
3) одержувати дані, необхідні для здійснення контролю за цільовим витрачанням коштів державного бюджету;
4) одержувати в установленому порядку від установ бан­ків та інших фінансово-кредитних установ довідки про операції і стан поточних рахунків підприємств, установ і організацій усіх форм власності, які використовують бюджетні кошти або кошти державних позабюджетних цільових фондів;
5) подавати Уряду за його дорученням під час розгляду питань про надання кредитів під гарантію Кабінету Міністрів України в межах розміру державного боргу, затвердженого за­коном про державний бюджет на відповідний рік.
6. Рахункова палата України - це вищий контрольний орган. Рахункова палата України повинна регулярно інформува­ти Верховну Раду України, її комітети про хід виконання Дер­жавного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також організовувати і проводити опе­ративний контроль за використанням коштів Державного бю­джету України за звітний період.
Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.
7. Державне казначейство України.
Основними його завданнями є:
• організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за ним;
• управління наявними коштами Державного бюджету України, в т.ч. в іноземній валюті, коштами державних позабюд­жетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;
• фінансування видатків Державного бюджету України;
• ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Дер­жавного бюджету України;
• здійснення управління державним внутрішнім та зов­нішнім боргом відповідно до чинного законодавства України;
• розподіл між Державним бюджетом України та бю­джетами АРК, областей, міст Києва та Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обовязкових плате­жів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
• здійснення контролю за надходженням, використан­ням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок кош­тів Державного бюджету України;
• розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обовязковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.
8. До інших органів держави, що безпосередньо займа­ються фінансовою діяльністю, також відносяться:
• органи Державної податкової служби України;
• Державна контрольно-ревізійна служба України;
• Національний банк України.
9. Органи місцевого самоврядування.
3. Повноваження Державної податкової адміністрації України
До системи органів Державної податкової служби Украї­ни належать:
1) Державна податкова адміністрація України;
2) державні податкові адміністрації в АРК, областях, міс­тах Києві та Севастополі;
3) державні податкові адміністрації в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.
Структуру Державної податкової адміністрації України затверджує Кабінет Міністрів України.
Визначальною ознакою організації роботи податкових органів у системі інших спеціалізованих органів у сфері фінан­сів є те, що вони координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органа­ми служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, ін­шими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.
Питання 4. Завдання органів державної податкової служби
Завданнями органів Державної податкової служби України є:
• здійснення контролю за додержанням податкового за­конодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасніс­тю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених чинним законодавством України;
• внесення пропозицій у встановленому порядку щодо вдосконалення податкового законодавства;
• прийняття у випадках, передбачених законом, норма­тивно-правових актів і методичних рекомендацій з питань опо­даткування;
• формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обовязкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;
• розяснення чинного законодавства України з питань оподаткування серед платників податків;
• запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх роз­криття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Запитання для повторення та закріплення матеріалу
1. У чому полягає суть управління фінансами з боку дер­жави?
2. Назвіть органи загальної компетенції у сфері фінансо­вої діяльності держави.
3. Які функції характерні для Національного банку Укра­їни як центрального банку держави?
Тема 1.2. Предмет, метод і система фінансового
права
Питання для самостійної роботи
1. Система фінансового права.
2. Джерела фінансового права, їх загальна характерис­тика.
Завдання для самостійного вивчення
1. Охарактеризуйте Конституцію України як основне джерело фінансового права.
2. Визначте місце фінансового права в системі права України.
3. Назвіть та охарактеризуйте джерела фінансового пра­ва.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Питання 1. Система фінансового права
Фінансове право складається з великої кількості фінансо­во-правових норм, сукупність яких виражається у складній ці­лісній системі.
Під поняття "система фінансового права" розуміють обєктивно зумовлену внутрішню його побудову, обєднання і розміщення фінансово-правових норм у певному взаємозвязку і послідовності, що склалася обєктивно як відображення реаль­них і потенційних суспільних відносин у фінансовій сфері.
Фінансове право складається з правових норм, які послі­довно розташовані й взаємоповязані та обєднані завданнями і функціями держави. Групування правових норм залежить від особливостей відносин, що ними регулюються, тобто має обєктивні підстави.
Групування є зовнішнім (фінансове право входить у єди­ну систему права України) і внутрішнім.
Внутрішнє групування (систематизація фінансово- правових норм) повязане з методологічним підходом до визна­чення критеріїв, за якими дані норми класифікуються. Тому, під системою фінансового права слід розуміти поділ його норм за окремими фінансово-правовими інститутами відповідно до осо­бливостей фінансових відносин, які регулюються даними нор­мами.
Аналогічно до інших галузей права фінансове право по­діляється на Загальну і Особливу частини.
Традиційно до Загальної частини фінансового права як галузі права входять фінансово-правові норми, що закріплюють:
• загальні принципи, правові форми та методи фінансо­вої діяльності держави і місцевих утворень (адміністративно- територіальних одиниць);
• систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність; їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи;
• основні ознаки фінансово-правового становища інших субєктів, з якими дані органи вступають у фінансово-правові відносини;
• зміст, форми і методи фінансового контролю.
Норми Загальної частини фінансового права конкретизу­ються у фінансово-правових нормах Особливої частини.
Загальна і Особлива частини фінансового права перебу­вають у нерозривному звязку, оскільки у своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів.
Положення Загальної частини застосовуються до усіх розділів Особливої частини.
Особлива частина складається з розділів, підгалузей, які, у свою чергу, складаються з відповідних фінансово-правових норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин.
Фінансово-правовий інститут обєднує правові норми, що регулюють більш вузьку й близьку за змістом групу фінансових відносин, ніж розділ чи підгалузь, до яких за ознакою однорід­ності регульованих відносин входить кілька фінансово-правових інститутів.
До Особливої частини фінансового права входять розді­ли, що обєднують фінансово-правові норми, які регулюють сус­пільні відносини у сфері:
• бюджетної системи;
• державних та місцевих позабюджетних цільових фон­дів;
• фінансів державних та комунальних підприємств;
• державних і місцевих податків, інших обовязкових платежів;
• державного та місцевого кредиту;
• обовязкового страхування;
• державних та місцевих видатків;
• грошової емісії та грошового обігу;
• валютного регулювання та контролю.
Розділи, підрозділи, інститути і субінститути фінансового права мають відповідну назву і обґрунтування.
Наприклад, розділ державних і муніципальних доходів обєднує фінансово-правові норми, які регулюють порядок справляння обовязкових платежів: податкових (оподаткування фізичних і юридичних осіб), загальнодержавних і місцевих; не­податкових платежів тощо.
Питання 2. Джерела фінансового права, їх загальна характеристика
Джерела фінансового права являють собою офіційні спо­соби зовнішнього вираження і закріплення норм фінансового права.
Характеризуючи джерела фінансового права залежно від юридичної сили, слід виділити окремі групи нормативно- правових актів, що утворюють такі рівні:
1) перший рівень - Конституція України, Закони України;
2) другий рівень - підзаконні нормативно-правові акти.
Джерела фінансового права повинні виконувати два за­вдання:
• по-перше, вони є невідємною частиною фінансової правотворчості, що, у свою чергу, є одним із напрямів фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Внаслі­док реалізації правотворчої функції держави, органів місцевого самоврядування і створюються джерела фінансового права.
• по-друге, джерела фінансового права являють собою форму існування фінансових норм, тобто зовнішньо обєктивоване вираження загальнообовязкових правил поведін­ки субєктів фінансових правовідносин.
Форма джерела фінансового права містить знання про чинне фінансове законодавство України.
Джерела фінансового права, як і джерела інших галузей права, мають такі властивості:
• формальну визначеність;
• загальнообовязковість, що забезпечується можливістю державного примусу;
• законність, що полягає у наявності юридичної сили джерела фінансового права. Будь-яке джерело фінансового пра­ва може бути видано в межах компетенції державного органу чи органу місцевого самоврядування; відповідати актам органів вищого рівня і бути належним чином оприлюдненим.
Але разом з тим, зважаючи на специфіку правового регу­лювання, джерелам фінансового права притаманні особливості, які відрізняють їх від джерел інших галузей права.
По-перше, вони регулюють суспільні відносини, які ста­новлять предмет фінансового права. Предмет фінансового права є первинним утворюючим фактором правотворчості у сфері публічних фінансів.
По-друге, джерела фінансового права приймаються тіль­ки тими органами держави чи місцевого самоврядування, право- творчу компетенцію яких прямо передбачено Конституцією України, Бюджетним кодексом України та іншими фінансовими чаконами.
Більшість питань щодо публічних фінансів не можуть виноситися на референдум, наприклад, бюджет, податки.
По-третє, фінансове права не є кодифікованою галуззю права, хоча бюджетне право як підгалузь фінансового права має власний кодифікований акт - Бюджетний кодекс України. Дже­рела фінансового права характеризуються відсутністю загально­го фінансового закону та множинністю спеціальних фінансових законів.
З огляду на численність джерел фінансового права вини­кає потреба в їх класифікації, що здійснюється на різних під­ставах.
1. За територіальною ознакою їх можна поділити на за­гальнодержавні (нормативні акти Верховної Ради України, Пре­зидента України, Кабінету Міністрів України, центральних ор­ганів виконавчої влади тощо) та місцеві нормативні акти (на­приклад, фінансово-правові акти органів місцевого самовряду­вання).
2. За характером правових норм джерелами фінансового права є нормативні акти (такі, що містять правові норми загаль­ного характеру, прийняті компетентними органами у встановле­ному порядку) та ненормативні акти (такі, що не містять норм загального характеру).
3. За властивостями правового регулювання та характе­ром встановлення джерела фінансового права виділяються:
а) нормативні правові акти, які є основними, а в біль­шості випадків і єдиними джерелами фінансового права. В окремих випадках усі інші джерела розглядаються як похідні від нормативного акта;
б) звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку. У фінансовому праві найчастіше йдеться про звичай як джерело права, стосовно якого є відсилка у законі;
в) прецедент, специфіка якого полягає в тому, що право- застосовчий орган фактично виступає як нормотворча структура;
г) міжнародні договори, які набувають важливого зна­чення, особливо при врегулюванні подвійного оподаткування.
Конституційні статті 8, 67, 92, 95 - 98, 116, 119, 138, 143 заклали підвалини фінансово-правового регулювання.
Крім того, фінансово-правове регулювання групується на т.зв. конституційних актах, до яких відносяться:
• Декларація про державний суверенітет України від 16.07.90, де було започатковано самостійність створення банків­ської, цінової, фінансової, митної, податкової систем, форму­вання Державного бюджету України, впровадження власної грошової одиниці;
• Закон УРСР "Про економічну самостійність Української PCP" від 03.08.90, який встановив, що Українська PCP має влас­ну фінансову систему (ст. 8).
Згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно Зако­нами України встановлюються:
? Державний бюджет України та бюджетна система України;
? система оподаткування, податки і збори;
? засади створення і функціонування фінансового, гро­шового , кредитного та інвестиційного ринків;
? статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України;
? порядок утворення і погашення державного внутріш­нього і зовнішнього боргу;
? порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Серед законів як джерел фінансового права виділяють та­кі кодифіковані нормативно-правові акти, як Бюджетний кодекс України від 21.06.01, Кримінальний кодекс України від 05.07.01, що містить розділ VII "Злочини у сфері господарської діяльнос­ті", до якого включено перелік злочинів, спрямованих проти фі­нансової системи України.
Окремі положення Кодексу про адміністративні правопо­рушення спрямовані на захист фінансово-правових відносин (окремі статті гл. 12).
Розгляд Законів України, що є джерелами фінансового права, доцільно здійснювати на основі їх розподілу на такі окре­мі групи:
1. Загальні фінансові закони, наприклад:
"Про Державний бюджет України" на окремий фінансо­вий рік;
"Про джерела фінансування органів державної влади" від 30.06.99.
2. Закони, що визначають публічні доходи, наприклад:
"Про систему оподаткування" від 25.06.91 (в редакції від
18.02.97).
3. Елементи податкового механізму, передбачених цим актом обовязкових платежів податкового характеру закріплено в окремих податкових актах, наприклад:
"Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові ви­роби" від 15.09.95.
4. Закони, що визначають статус органів фінансового контролю:
"Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.93;
"Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.90;
"Про аудиторську діяльність" від 22.04.93;
"Про Рахункову палату" від 11.07.96.
5. Закони, що визначають правові засади діяльності ці­льових позабюджетних фондів:
"Про загальнообовязкове державне пенсійне страхуван­ня" від 13.08.03;
"Про загальнообовязкове державне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 12.01.01;
"Про загальнообовязкове державне соціальне страхуван­ня на випадок безробіття" від 02.03.00;
"Про загальнообовязкове державне соціальне страхуван­ня у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18.01.01.
6. Інші закони, що містять фінансово-правові норми, на­приклад:
"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Укра­їні" від 16.07.99.
Другий рівень у сфері правового регулювання фінансової діяльності держави становлять підзаконні нормативно-правові акти.
Перший блок - Укази та Розпорядження Президента України, наприклад:
"Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітно­сті субєктів малого підприємництва" від 28.06.99;
"Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяль­ності" від 23.07.98;
"Про Положення про Міністерство фінансів України" від 26.08.99 та ін.
Другий блок - постанови, розпорядження, декрети Кабі­нету Міністрів України.
Серед нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України виділяють декрети, які мають окремі ознаки законів.
Деякі з декретів є чинними й нині, наприклад:
"Про державне мито" від 21.01.93;
"Про систему валютного регулювання і валютного конт­ролю" від 19.02.93;
"Про місцеві податки і збори" від 20.05.93 та ін.
Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міні­стрів України в межах своєї компетенції видає постанови і роз­порядження, які є обовязковими до виконання. Наприклад, По­станови Кабінету Міністрів України:
"Питання Державного казначейства" від 21.12.05;
"Про затвердження Порядку подання фінансової звітнос­ті" від 28.02.00;
"Про затвердження Порядку складання, розгляду, затверд­ження та основних вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ" від 28.02.02 тощо.
Третій блок - рішення, інструкції міністерств, держав­них комітетів, інших центральних органів виконавчої влади.
Наприклад, Накази Міністерства фінансів України:
"Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету" від 28.01.02;
"Про бюджетну класифікацію та її запровадження" від 27.12.01.
Накази Державної податкової адміністрації України:
"Про затвердження Інструкції про порядок вилучення по­садовими особами органів Державної податкової служби Украї­ни оригіналів та копій фінансово-господарських та бухгалтер­ських документів".
Четвертий блок - нормативно-правові акти органів міс­цевого самоврядування.
На підставі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовязковими до виконання на відпо­відній території, наприклад, рішення про місцевий бюджет.
Залежно від виду правовідносин, що входять до предмета фінансового права, виділяють:
• бюджетне законодавство;
• податкове законодавство;
• валютне законодавство;
• пенсійне законодавство і т.д.
Запитання для повторення та закріплення матеріалу
1. Що означає поняття "система фінансового права"?
2. Що входить в систему фінансового права?
3. Назвіть класифікації джерел фінансового права.
4. Як фінансове право співвідноситься з фінансовим за­конодавством?
Тема 1.3. Фінансово-правові норми та фінансово- правові відносини
Питання для самостійної роботи
1. Класифікація фінансово-правових норм.
2. Поняття фінансових правовідносин.
3. Субєкти та обєкти фінансових правовідносин.
4. Зміст фінансових правовідносин.
5. Види та особливості фінансових правовідносин.
Завдання для самостійного вивчення
1. Дайте визначення фінансово-правових відносин.
2. Наведіть класифікацію фінансових правовідносин.
3. Наведіть приклади юридичних фактів у фінансовому
праві.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Питання 1. Класифікація фінансово-правових норм
1. Залежно від засобу впливу на учасників фінансових відносин фінансово-правові норми поділяються на:
а) зобовязуючі;
б) забороняючі;
в) уповноважуючі.
Зобовязуючі фінансово-правові норми потребують від учасників фінансових відносин здійснення певних дій, встанов­люють їх обовязки у сфері даних відносин.
Більшість фінансово-правових норм носить такий харак­тер, що визначає метод фінансово-правового регулювання - ме­тод владних приписів.
Забороняючі фінансово-правові норми містять заборону на здійснення певних дій, встановлюють обовязок учасників фінансових відносин утримуватися від них.
Уповноважуючі фінансово-правові норми встановлюють права учасників фінансових відносин на здійснення певних са­мостійних дій у передбачених рамках. Разом із наданням мож­ливості прийняття самостійних рішень держава визначає суворі межі повноважень.
2. Залежно від змісту фінансово-правові норми можуть бути матеріальними і процесуальними.
Матеріальні фінансово-правові норми визначають влас­не вимогу норми стосовно правил поведінки субєктів фінансо­вих правовідносин, їх права і обовязки. Вони, насамперед, за­кріплюють структуру бюджетної системи, бюджетну класифіка­цію, види і обсяги грошових зобовязань юридичних та фізич­них осіб перед державою. Вказують обсяги і напрям витрат держави, тобто закріплюють матеріальний, грошовий засіб юри­дичних прав і обовязків учасників фінансових правовідносин.
Процесуальні фінансово-правові норми встановлюють процедуру застосування і дії норм матеріального права, порядок діяльності органів держави з мобілізації коштів та ін.
До процесуальних фінансово-правових норм загального характеру належать норми, що забезпечують здійснення фінан­сових операцій, облік надходжень і видатків державних грошо­вих коштів, порядок оформлення документації з грошових опе­рацій, постановку оперативно-статистичної й бухгалтерської звітності у фінансових органах, ведення грошових документів та деякі інші.
До особливих (спеціальних) фінансово-процесуальних норм належать не всі техніко-юридичні норми, а лише ті з них, які мають пряме відношення до виникнення, зміни й припинен­ня фінансових правовідносин.
3. За функціональним призначенням у механізмі правово­го регулювання фінансово-правові норми поділяються на:
а) первинні, до яких відносяться фінансово-правові нор­ми, що мають найбільш загальний характер і відрізняються більш високою формою абстрагування, з допомогою яких визна­чаються мета, завдання, принципи, межі, напрями правового ре­гулювання, а також закріплюються правові поняття та категорії.
Первинні фінансово-правові норми неоднорідні за своїм характером, і серед них можна виділити норми-принципи і нор- ми-дефініції.
Норми-принципи - це нормативні приписи, які виражають і закріплюють принципи фінансового права або його окремих інститутів. Вони є орієнтиром для встановлення необхідної від­повідності фінансово-правових норм законам суспільного роз­витку.
Норми-дефініції містять визначення правових понять та категорій;
б) норми-правила поведінки - визначають права і обовязки субєктів, умови і міру їх реалізації, види санкцій, які застосовуються до порушників фінансового законодавства тощо. Вони поділяються на:
• регулятивні - безпосередньо спрямовані на врегулю­вання фінансових відносин, надання учасникам цих відносин прав і покладання на них обовязків;
• охоронні - починають діяти у випадках невиконання учасниками фінансових правовідносин вимог регулятивних норм і спрямовані на реалізацію певних заходів впливу на нена­лежних учасників цих правовідносин, а також на реалізацію са­нкцій за порушення приписів фінансових нормативно-правових актів.
4. В юридичній літературі виділяються норми-презумпції і норми-фікції.
Норма-презумпцін - це таке правило поведінки, яким встановлюються припущення щодо існування (наявності чи від­сутності) будь-яких юридичних фактів, які заздалегідь визнача­ються достовірними та існуючими.
Норма-фікція - це правило поведінки, що проголошує неіснуючий (існуючий) в дійсності факт чи обставину існуючого (неіснуючого).
Питання 2. Поняття фінансових правовідносин
Фінансові правовідносини - це урегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступа­ють ж носії юридичних прав і обовязків з приводу формування, розподілу і використання державних грошових коштів.
Правове регулювання цих відносин є необхідним для до­сягнення цілей, поставлених державою та органами місцевого самоврядування у сфері публічної фінансової діяльності.
Отже, фінансові відносини існують тільки у формі право­відносин і, будучи врегульованими нормами фінансового права, стають власне фінансовими правовідносинами: виникають на підставі норм фінансового права, їх учасники знаходяться у взаєм­ному звязку через субєктивні юридичні права та обвязки, такий звязок (відношення) охороняється примусовою силою держави.
Найбільш повне уявлення про сутність фінансових правовід­носин дає розгляд ознак та притаманних їм особливостей, що дає змогу відокремити їх від інших суміжних з ними правовідносин.
Визначальною ознакою, що дає змогу відмежувати фі­нансові правовідносини від суміжних з ними (наприклад, кон­ституційних, адміністративних, цивільних тощо), є сфера їх ви­никнення - фінансова діяльність держави та її місцевих утво­рень, тобто публічна фінансова діяльність.
Потрібно враховувати неоднорідність фінансових право­відносин. Серед них в окрему групу виділяються матеріальні та організаційні, останні визначаються в юридичній літературі та­кож як процесуальні або процедурні.
Питання 3. Субєкти та обєкти фінансових правовід­носин
Субєкт фінансових правовідносин - це реальний учас­ник конкретних фінансових правовідносин.
Субєктів фінансових правовідносин можна обєднати у такі три групи.
Перша група - суспільно-територіальні угворення: дер­жава та її місцеві утворення. Держава, як правило, виступає в особі уповноважених нею державних органів - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, На­ціонального банку України. Субєктами фінансового права ви­ступають місцеві утворення (адміністративно-територіальні одиниці): АРК, області, міста, райони, селища, села.
Держава та її місцеві утворення - це коло субєктів, яке є більш властивим для бюджетних правовідносин. Чинне законо­давство України закріплює право на державний та місцевий бю­джети саме за цими субєктами, а не за державними органами чи органами місцевого самоврядування. Але держава та місцеві утворення виступають також субєктами і в інших фінансових правовідносинах, наприклад, у відносинах, повязаних із дер­жавним або місцевим боргом при випуску облігацій державних чи місцевих позик, при використанні банківського кредиту для покриття нестачі бюджетних коштів тощо.
Друга група - колективні субєкти. Під колективними субєктами слід розуміти організовані, відокремлені, самокеро- вані групи осіб, які наділені правом вступати у відносини з ін­шими субєктами персоніфіковано як єдине ціле.
До колективних субєктів фінансового права належать органи законодавчої та виконавчої влади: Верховна Рада Украї­ни, Рахункова палата України, Кабінет Міністрів України, Міні­стерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України тощо.
Дані органи не тільки можуть, а й зобовязані брати участь у фінансових правовідносинах, оскільки це покладено на них Конституцією та Законами України. Підставою для визнан­ня зазначених органів субєктами є наявність у них компетенції у сфері фінансової діяльності держави.
Крім того, у фінансових правовідносинах беруть участь органи місцевого самоврядування. До колективних субєктів на­лежать підприємства, організації, установи різних форм власно­сті, серед яких виділяють комерційні (господарюючі субєкти) та некомерційні організації.
Третя група - індивідуальні субєкти, до яких відносять­ся фізичні особи. їх права та обовязки повязані більшою мірою з податковими та іншими обовязковими платежами, які надхо­дять до державного чи місцевих бюджетів. Фізичні особи також можуть вступати у фінансові правовідносини у сфері державно­го та банківського кредиту, державного страхування тощо.
Серед фізичних осіб - субєктів фінансового права виді­ляються громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.
Другим елементом структури фінансових правовідносин є обєкт.
За загальним уявленням, під поняттям "обєкт фінансо­вих правовідносин" слід розуміти те, на що спрямовано пове­дінку учасників фінансових правовідносин, детермінована їхні­ми інтересами в межах належних їм субєктивних прав і обовязків.
Обєктом фінансових правовідносин, за загальним уявлен­ням, є матеріальна субстанція (гроші або грошові зобовязання у звязку з утворенням та використанням грошових фондів держави та місцевих утворень) та нематеріальна субстанція (проекти фінан­сово-правових актів, дані акти, звітність тощо).
Обєкти фінансових правовідносин у звязку з різноманіт­тям самих фінансових правовідносин є також різноманітними.
До обєктів фінансових правовідносин, які з тим чи іншим ступенем конкретності зафіксовані або виводяться завдяки аналізу фінансово-правових норм, відносяться податки, збори, неподаткові платежі, бюджетні запозичення, дотації, трансфери, субвенції, штрафи, пеня, проекти актів про відповідні бюджети тощо.
Дана група відноситься до віддільних обєктів, які існу­ють як явища (предмети) навколишнього середовища та можуть бути обєднані в дві групи:
1) фінансові ресурси держави та місцевих утворень;
2) закони, рішення місцевих рад, планові акти та їх проекти.
До кола обєктів фінансових правовідносин, які не зафік­совані у фінансово-правових нормах і можуть буги виділені тільки з допомогою наукової абстракції, належать:
• діяльність з приводу встановлення порядку розподілу прибутку казенного підприємства;
• діяльність з приводу здійснення державного фінансо­вого контролю тощо.
Питання 4. Зміст фінансових правовідносин
Матеріальний зміст фінансових правовідносин - це по­ведінка субєктів, а юридичний - це субєктивні юридичні пра­ва й обовязки, що встановлені фінансово-правовими нормами.
Субєктивні права - це належна фінансовому або креди­тному органу для задоволення його потреб (тобто держави, від імені якої він виступає), інтересів, міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обовязками іншої сторони фінансових правовідносин.
Юридичний обовязок у фінансових правовідносинах - це приписана зобовязаному субєкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися даний субєкт.
Права та обовязки субєктів фінансових правовідносин є їх структурним елементом і становлять зміст фінансових право­відносин.
Питання 5. Види та особливості фінансових правовід­носин
1. Залежно від структури фінансової системи виділяються такі види фінансових правовідносин:
• бюджетні;
• податкові;
• правовідносини з державного кредиту, правовідносини з організації фінансів державних підприємств, установ та органі­зацій;
• правовідносини з організації страхової справи, банків­ські, валютні тощо.
2. Залежно від змісту фінансових правовідносин виділя­ються такі їх ви........




Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.