На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Розселення населення та системи розселення Тернопльської област

Информация:

Тип работы: Диплом. Добавлен: 2.6.2013. Сдан: 2010. Страниц: 63. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
Вступ………………………………………………………….…………………..
Розділ І Теоретичні і методичні дослідження розселення населення і системи розселення.
1.1. Розселення населення як об’єкт суспільно - географічних досліджень…………………………………….…….……………..
1.2. Основні закономірності розселення…………………………..
1.3. Методи дослідження розселення ………………………………..
1.4. Системи розселення………………………….………….…….…
1.5. Типізація населених пунктів…………………….………….…..
Розділ ІІ Чинники що визначають розміщення населення
2.1. Географічні чинники……………………………………….
2.2. Соціально - економічні чинники ……………………………..
2.3. Демографічні чинники………………………………………..
2.4. Екологічні чинники ….....................………………………….
Розділ ІІІ Розселення населення і системи розселення Тернопільської області
3.1. Розміщення населення………………………………………….
3.2. Динаміка людності мережі поселень Тернопільської області
3.3. Сучасна мережа міських поселень………………………………..
3.4. Сільське розселення………………………………………….
Розділ ІV Використання матеріалів дипломної роботи у шкільній програмі з географії…………..………………………………………………
Висновок…………………………………………………………….……….….
Додатки……………………………………………………………….…………
Список використаної літератури………………………………….………...

Вступ
Ця дипломна робота присвячена тому, як і де розміщується населення Тернопільської області і які системи розселення характерні для неї.
Актуальність теми: на даний час дослідження розселення населення і систем розселення дає змогу розробити конкретні заходи оптимального його розвитку.
Предметом дослідження є особливості розміщення населення та системи розселення Тернопільської області.
Об’єктом дипломної роботи є розміщення населення як частина суспільної географії
Мета дослідження: на основі вивчення наукової літератури, узагальнення норм практичного матеріалу, опрацювання статистичних даних здійснити комплексний аналіз особливостей розміщення населення та систем розселення Тернопільської області.
Така мета умовила розв’язання наступних завдань:
· Проаналізувати теоретичні і методичні особливості дослідження розміщення населення та систем розселення Тернопільської області.
· Дослідити чинники які впливають на розміщення населення Тернопільської області.
Методи дослідження: методологічною основою досліджень стала сукупність загальнонаукових, спеціально - галузевих методів і принципів. Для вирішення поставлених завдань в курсовій роботі використані наступні методи досліджень: системно - структурний, статистичний, порівняльний та діалектичний.

Розділ І Теоретичні і методичні дослідження розселення населення і системи розселення.
1.1. Розселення населення як об’єкт суспільно - географічних досліджень

“ Розселення населення ” - базове, початкове поняття в теорії розселення. Терміну розселення населення властивий ряд особливостей, що зумовлюють необхідність детального аналізу. С.А.Ковальов запропонував під цим терміном розуміти фактичну картину географічного розподілу населення по території, а динаміку позначати терміном “ процес розселення ”. В.Г.Давидович зазначає, що поняття розселення означає розміщення мережі населених пунктів ( міст, поселень, сіл) різної величини, чисельності населення і розмірів території, що виконують ті чи інші функції, по відношенню до місць виробництва, ліній транспорту, природного середовища і по відношенню один до одного, а також розміщення населення в межах їх територій.
Розміщення населення - конкретний стан розселення населення по території в певний момент, яке можна відобразити на географічній карті чи плані. Характер розміщення населення визначається наступними головними факторами в комплексі: соціально-економічними, природно-географічними і демографічними.
Розміщення населення відображається у термінах “ географічна і регіональна структура народонаселення ”. Географічна структура народонаселення - один з елементів опису розподілу населення, який вираховується за територіальними об’єктами спостереження, політико-адміністративних, економічних та інших регіонах, за міською та сільською місцевістю, за поселеннями різної величини і типу та ін.
Регіональна структура народонаселення - склад населення у виділених регіонах в політичних, адміністративних, економічних та інших територіальних класифікаціях. Якщо географічна структура народонаселення розрахована в основному тільки по його загальній чисельності, то розрахунки регіональної структури населення в тих чи інших районах здійснюється за всіма його структурними елементами ( віково-статева структура, працездатне населення, трудові ресурси і т. д.).
Розселення населення вивчається рядом наук: політична економіка, економіка народонаселення, демографія, географія населення і населення міст, історична географія, етнографія, архітектура, соціологія.
Основні напрямки вивчення розселення населення визначаються тим, в якій науковій системі воно розглядається. Це зумовлює велику кількість підходів до вивчення розселення і внаслідок цього неминучість існування різних екістичних концепцій, якщо навіть всі вони засновані на одній теорії суспільного розвитку.
Поняття “ розселення населення ” є базовим поняттям для визначення понятійно-термінологічної системи.
Найбільш загальною характеристикою розселення є його тип. В залежності від інтенсивності рівномірності освоєння території виділяють два основні типи розселення: дисперсний і компактний. Дисперсним називається тип розселення, при якому окремі, як правило, найбільш населені пункти знаходяться на такій відстані один від одного, коли взаємодія між ними незначна. На ранніх етапах розвитку суспільства( і низькому рівні розвитку виробничих сил) це був найбільш поширений тип розселення. Сьогодні дисперсне розселення зустрічається все рідше і рідше.
Компактний тип розселення характеризується щільною мережею поселень, які взаємозв’язані розвинутою системою доріг, інфраструктурою, транспортним сполученням. Такі зв‘язки населення служать основою для формування територіальних систем розселення, що дозволяє отримати “ ефект системності ”, при якому система поселень має ряд переваг в порівнянні з автономним розвитком тієї ж сукупності населених пунктів.
Крім того, виділяється значна кількість окремих типів. Причому в залежності від підходи можуть бути розроблені різні типології розселення.
“Район розселення” можна визначити як сукупність населених місці в межах певної території, на якій в результаті суспільно-історичного процесу заселення і розвитку господарства склались складні риси розселення, вираження в переважанні певного типу розселення( або поєднання кількох типів) в даний історичний період.
“Ареал розселення” - група населених пунктів, тісно зв‘язаних між собою транспортною мережею, з однаковим господарським використанням території. Варто зазначити, що район розселення являє собою поєднання ареалів розселення.
Особливо важливе значення в розвитку розселення країни має опорний каркас, або опорна мережа, розселення. Опорний каркас розселення (ОКР) - сукупність центрів систем розселення різного рангу - господарських до міжобласних і макрорегіональних. Г.М.Лаппо визначає опорний каркас як поєднання головних аспектів економічного, політичного і культурного життя позв’язуючих їх магістралей. В цьому випадку до опорного каркасу можна віднести найбільш розвинуті великі міста - в основному обласні центри, тобто це поняття звужується в порівнянні з раніше прийнятими.
Населений пункт, район розселення, територіальна система розселення являють собою територіальні елементи розселення різного рівня. Для того, щоб узагальнити всі ці поняття, можна використовувати поняття ”територіальний елемент розселення”.
В розгляді розселення як результату відповідного процесу, можна виділити три основні форми( по мірі ускладнення об’єкту): 1)окремі житлові будівлі; 2) населені пункти (поселення); 3) територіальні системи поселень.
А.М.Колотієвський дає таке визначення населеного пункту: це - концентрація в певному місці людей, житлових будівель, виробничих споруд, об’єктів сфери обслуговування і території з антропогенними (окультуреними) природними ландшафтами. В “Многоязычном демографическом словаре” зазначається, що “будь-яка сукупність жител, незалежно від її величини, називається населеним пунктом або населеним місцем”. Таке визначення не дає уявлення про концентрацію чи поширення жител, оскільки відсутня територіальна визначеність, що робить це тлумачення неоднозначним (визначення охоплює як одиничні житлові будівлі, так і територіальні системи населених пунктів).
Розгорнуте визначення дане В.В. Покшишевським: “Населене місце, населений пункт, первинна одиниця розселення людей в межах земельної ділянки, де зосереджені також матеріальні форми їх життя. Обов’язкова ознака населеного місця - постійність використання його як місця проживання, хоча б сезонно, але з року в рік... Різноманітне обличчя населеного місця, де матеріальні форми визначаються загальними соціально-економічними умовами, рівнем розвитку виробничих сил. Водночас обличчя населеного місця відображає національні риси матеріальної культури, народні традиції і в значній мірі залежить від навколишнього середовища... Основною функцією населеного місця є використання його як заселеної території.”
Поселення, населене місце, населений пункт - постійно чи сезонно заселене місце розселення людей, що характеризується просторовою обмеженістю і територіальною сукупністю, яке служить первинною соціально-просторовою одиницею в адміністративних і статистичних класифікаціях і зазвичай мають географічні назви( топоніми ). Населений пункт - основний об’єкт спостереження в географії населення. Терміну” поселення “ в англійській мові відповідає settlement, в французькій - lokatite, німецькій - Siedlung, іспанській - asentaimiento.

1.2. Основні закономірності розселення

Розселення населення - складний соціально-економічний процес, що детермінується системою факторів. Багатоаспектність розвитку процесу ускладнює його вивчення і породжує іноді думки, що розселення - процес, яким практично неможливо управляти.
Розселення, як і всі суспільні, соціально-економічні процеси, пов’язане з основним економічним законом, ціллю певного способу виробництва, рівнем розвитку виробничих сил. В цьому розумінні можна говорити про закон-тенденцію відповідності форм розселення способу суспільного виробництва і рівню розвитку виробничих сил.
Археологічні матеріали показали, що перші населенні місця як елементи в тій чи іншій степені осілого способу життя з’являються в епоху пізнього палеоліту і в особливості з переходом до неоліту. В цей же період відбувається перший розподіл поселень на типи (у відповідності до переважаючих способів діяльності їх жителів) - постійні землеробські та тимчасові пастуші.
Особливого розвитку міська форма розселення набула в часи Античності. Столиці рабовласницьких держав - Вавилон, Ніневія, Мемфіс - мали населення 100-250 тис. осіб. Кількість населення Афін налічувала до 200 тис. осіб, а в Римі і Константинополі в період розквіту нараховувалось 5000-700 тис. жителів. Навіть у сучасній класифікації це великі міста.
Характерною рисою міського розселення Античності було формування і розвиток міст-держав, багато з яких здійснювали колоніальну політику. Засновуючи колонії ці міста перетворювались в міста-метрополії. Найбільш відомими з них були Мілет, Корінф, Мегара, Халкіда та інші. Основною причиною утворення колоній була необхідність вирішення глибоких протиріч в метрополіях.
При феодалізмі вже нема, як раніше, таких великих за розміром міст. В період Середньовіччя (1400р.) найбільшими з них в Європі були Париж - 275 тис. жителів, Мілан і Брюге - по 125 тис.осіб, Лондон 45 тис. осіб, Венеція - 110 тис., Новгород - 50 тис., Москва - 30 тис. Це багато чим пояснюється, по-перше , тим, що великі античні міста були зруйновані навалою варварів, і знадобились століття, щоб ці міста чи ті що виникли на їх місці, відновили своє політико-економічне значення, і, по-друге, переміщенням центру політичної влади з міста в село за переміщенням економічної влади.
Розвиток промисловості сприяв повному відділенню промисловості від сільського господарства і визначило якісні зміни в характері розселення. Це виражалось, по-перше, в значному рості частини старих міст і виникненням нових, причому в післяреформений період найшвидше росли великі індустріальні центри. Зони впливу таких міст поширювались вже на значні території. По-друге, - в освоєнні нових районів і їх заселення причому в цих районах швидкими темпами розвивались нові капіталістичні відносини; ріст міського населення на околицях відбувався швидше, ніж в середньому по країні. По-третє, - в розвитку нових видів індустріальних центрів - передмість.
В ряді робіт розвивається теорія, згідно з якою процес урбанізації і ускладнення мережі поселень в історичній ретроспективі відбувався і відбувається за наступною схемою: кочування - селище - мале місто - велике місто - агломерація - мегаполіс. В.В. Покшишевський визначив іронічно цю теоретичну позицію як концепцію розвитку “по прямій від печери троглодита до сучасних мегаполісів”. Але деякі спеціалісти, наприклад Ю.Л.Пивоваров, притримується саме такої позиції.
Справжня зміна історичних типів розселення, заснована на зміні суспільно-економічних формацій, виглядає інакше. Модель основних історичних типів розселення, що засновані на законі зв’язку зміни типів розселення зі зміною суспільно-економічних формацій. Форм власності та привласнення результатів парці.
Кожній формації відповідає свій історичний тип розселення.
Перший тип розселення можна назвати “дисперсно-племінним”. Для цього типу розселення типові невеликі поселення із значною віддаленістю один від одного.
Другий тип - “античний поліс”(місто) - для нього характерні міста-держави, в тому числі великі (до 1 млн. жителів), розміщені на узбережжі; рухомість населення, міграція обмежується в основному воєнними походами.
Третій тип - “феодальне село” - переважання невеликих сільських поселень, міста малі. Низька рухомість населення (міграція зумовлена економічними, а не іншими причинами - війнами, релігійними переслідуваннями та ін.).
Четвертий етап - “урбанізоване розселення” - високо урбанізоване, поляризоване в ряді відносин (особливо місто - село) розселення, яке передбачає наявність великих міст, а на вищій стадії капіталізму - агломерацій, мегаполісів, висока рухомість населення. Перехід до процесів деконцентрації розселення внаслідок великої рухомості.

1.3. Методи дослідження розселення

Розглядаючи розселення людей як складне соціально-економічне явище, необхідно вділити два аспекти його наукового дослідження: аналіз розвитку цього процесу та його стану на певний час. Визначити узагальнюючі параметри розвитку розселення досить складно і можливо шляхом порівняльного аналізу стану розселення у різні часові періоди. Для цього необхідно використовувати різні методи досліджень, властиві багатьом іншим наукам ( географічні, картографічні, статистичні, математичні, соціологічні тощо ). Залежно від мети та об’єкту дослідження вибирається один або кілька найбільш прийнятних методів. Так, для визначення загальних тенденцій розвитку розселення придатні одні методи, аналізу мережі міст - другі, характеристики окремого поселення - треті. Застосовуючи певні методи, за допомогою критеріїв або показників робиться кількісно-якісний аналіз та даємо оцінку поселенської мережі або розселення в цілому.
Критерій кількісно виражається через показник, що є єдиною мірою для визначення сутності процесу, або через систему показників, які відбивають окремі критерії. Відповідно до обраних критеріїв для аналізу розселення та оцінки його регіональних особливостей застосовується методи досліджень та різні показники.
Географічні методи належать до традиційних методів економіко-географічних досліджень. До них насамперед варто віднести метод порівняльно-географічного аналізу, який широко застосовувався у 60-і роки для порівняльної характеристики кількох міст. Він дає можливість знайти спільні риси і відмінності у розвитку поселень та з’ясувати причини цього. Вживається цей метод обмежено.
У географії широко застосовується метод типологічних класифікацій поселень на основі групування за різними ознаками. Цей метод дозволяє аналізувати велику кількість поселень, які за подібними показниками об’єднуються у декілька типів. Великий внесок у розробку методичних питань типології міст зробили відомі вітчизняні географи Є.В.Колотієвський, О.О.Мінц, С.Я.Ниммік, Н.І.Блажко.
При вивченні розселення, на жаль, майже не використовуються такий метод, як топоніміка, що межує з географією, історією, мовознавством. Географічні назви, зокрема походження назв населених пунктів , дають цінну інформацію про етапи, напрями заселення досліджуваної території, господарську діяльність населення тощо. Для дійового використання топонімічного методу необхідно поновити колишні назви поселень, знявши насамперед нашарування всіх перейменувань.
Картографічний метод - це традиційний метод географічних досліджень, який широко застосовується при вивченні розселення. Переваги його полягають в наочності схематичного зображення мережі поселень та її розміщення. Принципи і методи розробки карт та їх зміст залежать від їх призначення: навчальні, перед планові, додаткові тощо. Залежно від цього визначається і вид картографічного матеріалу, будь -то одна карта, серія карт, комплексний атлас країни або регіональний атлас ( республіки, краю, області ).
Серед численних карт населення особливе місце займають карти розселення, обумовлено подвійністю поняття “розселення”.Традиційно на картах відображається стан розселення у вигляді певної характеристики розселенської мережі. Найпоширеніші карти, на яких зображені людність міст або міських поселень, їх функціональні та генетичні типи. Щодо сільського розселення, то воно частіше відображується опосередковано, через щільність сільського населення.
У дослідженні розселення дуже слабо використовуються матеріали аерофотозйомок та космічних знімків насамперед через їх засекреченість та складність дешифрування. Аерознімок охоплює територію у 1000 кв.км., а космічний знімок - до 10 тис. кв.км. Інформація, яку дають ці знімки, доповнює дані про розселення, одержані традиційними методами. Ця інформація досить об’єктивна, сучасна і однорідна, вона швидко може бути переведена у картографічну форму і стати основою для розробки серії прикладних карт.
Одним із традиційних методів географічного дослідження регіонального розселення є експедиційний метод, який у нашій країні, на жаль, не набув широкого застосування. Цей метод має значні переваги перед іншими, бо дає можливість вченому наочно спостерігати особливості географічного положення поселень відносно природних та економічних об’єктів, транспортних мереж, щільність поселенської мережі, планування та забудову поселень.
Статистичні методи широко застосовуються у дослідженнях розселення, зокрема поселенської мережі. Для аналізу та оцінки великої кількості поселень республіки, області, району найчастіше використовується метод групування їх на однорідні групи за певною суттєвою для них ознакою, наприклад, групування за міських та сільських поселень за людністю.
Метод середніх величин застосовується для побіжного узагальненого аналізу регіональних особливостей розселення. Ми часто використовуємо показники - середня людність одного міста, селища чи сільського поселення району, області чи республіки, середня щільність населення у розрахунку на 1 кв. км, середня густота поселенської мережі на 1000 кв. км території. За допомогою цих середніх показників можуть бути виявленні райони з певним типами поселень та структурою розселення, визначені взаємозв’язками між цими показниками.
Середня людність одного поселення дає можливість визначити тенденції концентрації чи розосередження розселення. Цей показник ніби інтегрує в собі особливість розселення, які в подальшому повинні бути розкриті за допомогою інших показників. Середня густота поселенської мережі дає уявлення про ступінь насиченості території поселеннями та про рівень її заселеності. Зокрема, цей метод застосовується при прогнозуванні розподілу міського або сільського населення за групами людності поселень. Показники середньої людності в групах, розраховані за кілька років, допомагають визначити тенденції змін групових показників середньої людності і прогнозувати чисельність населення за цими групами. За допомогою середніх величин визначаються загальні тенденції і закономірності розвитку розселення, регіональні особливості його структури.
Кореляційний метод вживається для визначення зв’язків між розселенням та іншими соціальними, економічними та демографічними процесами і для визначення ролі кожного фактора при наявності між ними кореляційної залежності. Суть кореляційної залежності полягає в тому, що кожній ознаці-фактору відповідає певний розподіл значень досліджуваної ознаки. Із великої кількості факторів визначаються головні, вирішальні, для того щоб визначити ступінь впливу їх на розвиток певного явища. Наявність зв’язків між ознаками виявляється за допомогою коефіцієнта кореляції, в основу розрахунку якого кладуть відхилення від середніх величин. В галузі розселення застосовуються коефіцієнти парної, множинної та рангової кореляції.
Різні статистичні методи застосовуються для оцінки територіальної концентрації розселення, яка є однією з найважливіших тенденцій його розвитку в сучасний період. Процес концентрації у своєму розвитку проходить кілька стадій - від малих поселень до мегаполісів - і охоплює всі структурні елементи поселення: виробництво, соціальну інфраструктуру, населення. Для визначення рівня концентрації населення може бути застосований індекс сумарної концентрації Е.Гувера.
Метод потенціалів має важливе значення для оцінки економіко-географічного положення поселень, що знаходяться в зоні впливу певного центрального поселення. Потенціал поля розселення дає можливість показати просторову концентрацію населення і тяжіння поселень у межах досліджуваного поля розселення.
При дослідженні розселення поряд із загальним аналізом поселенської мережі певного регіону можуть розглядатися окремі її складові, зокрема, міської агломерації, сільські поселення, системи розселення тощо.
При детермінації міських агломерацій В.Г.Давидовичем запропоновано ряд методів та показників. Метод ізохрон полягає у побудові навколо міста ( центра агломерації ) ліній однакової транспортної доступності, яка визначається середньозважуваним показником витрат часу на переїзд від місця проживання до місця застосування праці. Для аналізу агломерації деякі вчені пропонують розраховувати питому вагу трудящих поселень-супутників у загальній чисельності працездатності населення, зайнятого у суспільному виробництві головного міста, питому вагу жителів головного міста серед працюючих у поселеннях-супутниках. Ці показники дають можливість оцінити інтенсивність та напрямки маятникової міграції в межах агломерації.
Під коефіцієнтом агломерації, запропонованим Г.М. Лаппо, слід розуміти питому вагу населення міських та сільських поселень, що входять до агломерації, крім центрального міста, у загальній чисельності населення агломерації. Коефіцієнт складності агломерації розглядається як синтетичний показник рівня розвитку агломерації.
Математичні методи протягом останнього двадцятиліття знайшли широке застосування у географічних та соціально-економічних дослідженнях розселення. Застосовується метод математичного дослідження залежно від мети дослідження і можуть використовуватись моделі розселення на мікро-, мезо- та макрорівні. На мікрорівні - це моделі міст, досить розробленні у методичному відношенні, які широко застосовуються при розробці генеральних планів міст.
Сьогодні у розселенні застосовується кілька типів моделей: імітаційна, стохастична, гравітаційна та просторова взаємодії. Кожна з них вирішує певні завдання і має обмежені межі застосування. Тому необхідно розуміти призначення і можливості використання тих чи інших моделей. За допомогою моделі описуються найзагальніші і визначні характеристики розселення, які відображають його сутність та структуру.
Методи математичного програмування ще не набули належного застосування у дослідженнях розселення.
Для оцінки тенденцій розвитку поселенської мережі К.М.Лосякова пропонує розробляти матрицю частот переходу поселень із одного стану в інший, яка дає наочне уявлення про інтенсивність і напрями переходу поселень із однієї групи людності в іншу.
Серед методів теорії інформації у географії використовується лише міра ентропії. Поняття ентропії міри невизначеності ввів в науку Р. Хартлі (1928).
Метод геометрії використовують для районування, оцінки форм розселення. Методами елементарної геометрії вчені користуються при членуванні території, вимірюванні площ населених пунктів тощо. Методи аналітичної геометрії використовуються у географії населення як безпосередню, так і у тісному поєднанні з іншими математичними методами. Методи проективної геометрії можуть застосовуватися для складання карт реальних відстаней, трансформації карт тощо. В останні роки в географії населення стали застосовувати методи однієї з найфундаментальніших з геометрій - топології, зокрема теорію графів. За допомогою графоаналітичного методу можна визначити реальні функціональні зв’язки між поселеннями, пов’язаність поселень, інтенсивність між поселенських зв’язків тощо.
Метод системно-структурного аналізу широко застосовується у географії населення, зокрема у розселенні. В.М.Садовський визначає систему як упорядковану певним способом множину елементів, взаємопов’язаних між собою, які утворюють певну цілісну єдність. Системний підхід - це метод дослідження, що комплексно і взаємозв’язано розглядає складові частини, сукупність яких становить динамічну систему.
Соціологічні методи до сьогодні не отримали належного застосування у дослідженнях розселення. В той же час використання методу вибіркового соціологічного опиту населення може дати досить важливу інформацію для перед проектних робіт у галузі розселення.
Районування - процес виділення на значній території, що має істотні територіальні особливості районів, які характеризуються єдністю та цілісністю складових елементів.
Районування розселення як і промислове, сільськогосподарське та демографічне районування, є різновидом галузевого районування і органічною складовою інтегрального економічного районування.
Вперше увагу географів до районування ще в 50-х роках привернув Ю.Г.Саушкін, який вважав, що “географія населення та поселень вивчає район розселення”. Деякі методологічні питання районування розселення розглядалися С.О.Ковальовим.
На той час райони розселення виділялися за однією якоюсь ознакою. Найскладнішим і найвідповідальнішим є районування розселення за сукупністю ознак. Намагаючись максимально наблизити дослідження до практики, С.О.Ковальов пропонував особливий тип районування, який він назвав “перспективним районування розселення”.
У 1967 р. О.А.Константиновим були розробленні методичні основи районування розселення. Для виділення районів розселення пропонується п’ять показників: питома вага міського населення, щільність населення, (всього і окремо сільського), людність міських та сільських поселень (великих, середніх та малих), динаміка чисельності населення.
У 70-х роках проблеми комплексного районування розселення значну увагу приділяли географи Є.М.Уральська, Є.В.Кнобельсдорф, О.Б. Ата-Мізаєв та Б.А.Манак. Є.М.Уральська районом розселення вважає територію, для якої характерна значна похідність показників розселення (складу та щільності населення, людності та густоти поселень, а також їх функціональної структури), що визначається насамперед великою спільністю території у народногосподарському відношенні.
Виникнення та розвиток районів розселення обумовлюється, як відомо, сукупністю чинників, зокрема особливостями природних умов, заселеності території та її господарського освоєння, але вирішальний вплив спричиняють розвиток, структура та розміщення народного господарства, формування територіально-виборчих комплексів. Тому райони розселення значною мірою схожі з народно-господарськими комплексами, хоч повної подібності меж з економічними районами не може бути. Для виділення комплексних районів розселення, крім запропонованих О.А.Констатиновим 5 показників, Є.М.Уральська рекомендує викорис........



Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.