Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Скандинавський хронотоп. Категоря есхатологчного часу в скандинавськй мфологї

Информация:

Тип работы: Курсовик. Добавлен: 17.6.2013. Сдан: 2009. Страниц: 57. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ВСТУП

Міфологія будь-якого народу - це його душа. В ній, як у дзеркалі, відображаються характер народу, цінності, які він возвеличує і плекає, та антицінності, які він засуджує і яких цурається. Також міфологія, а точніше сам її дух, перебуває в безпосередньому зв’язку зі сферою перебування народу-міфотворця. І доволі цікаво порівнювати міфологічні системи різних народів, виявляючи відповідності й суперечливості. Європа, через свою компактність порівняно з іншими материками, дає багатий матеріал для подібних порівнянь. Що далі на Захід від колиски цивілізації - Середземномор’я, - то суворішим стає дух міфології, то жорстокішими постають боги, кровопролитні битви, трагічні конфлікти, то безнадійнішими стають долі. І свого апогею ця градаційність драматизму досягає в міфології крайнього європейського Заходу - в міфології скандинавів. Для скандинавської міфології, - в тому вигляді, в якому вона дійшла до наших днів, - характерне одночасне побутування в двох вимірах. Перший - існування поза часом, «тут» і «тепер», у колі вічного обертання, як назвав цей міфологічний принцип М. Еліаде: «Все повторюється до нескінченності і насправді під сонцем не трапляється нічого нового. Проте це повторення… надає подіям реальності». Другий вимір, навпаки, наділений часом. Це внутрішній час міфологічної системи, що визначає і описує її виникнення, існування і загибель. Християнізація Скандинавії призвела до занепаду міфів. Міфів, та не віри, що побутувала серед народу протягом століть попри усі зусилля християнських священників. Лише з початком Ренесансу в західній Європі (XVI-XVIIст.) міфи скандинавів знову повернулись в європейський культурний контекст. «Міфи були усвідомлені як Правда і як свідомість Народу, і завдяки цьому стали об’єктом возвеличення і поклоніння». Двадцяте століття стало епохою повного відродження скандинавської міфології, як культурного, так і практичного. Нове язичництво, що захопило Європу і Північну Америку, поновило в правах прадавню віру, надавши їй офіційного статусу, а в художній літературі з’явився цілий напрям, що отримав назву «нордичного фентезі» і спирався на сюжети міфології скандинавів. Отже, міф знову виконав роль первісного сприйняття дійсності, первісного, а, отже, чистого, самобутнього, автентичного. Те саме нині відбувається з кельтською, слов’янською, індійською та іншими міфологіями. Тож усвідомлення нинішнім суспільством, суспільством епохи коп’ютерних технологій, актуальності міфологічного сприйняття, його зацікавленість порівняльною міфологією, пошук розуміння сутності буття через першовіру виправдовує відродження міфу в усіх сферах людської діяльності (повернення до міфологічних сюжетів в літературі, відродження язичництва, рун-віри, використання міфологічних прийомів в соціології, політології, піар-технологіях). Проте не лише суто міфологічний аспект складає основне підґрунтя мотивації до подібних порівнянь. Звернімося до історії. У 5-6 столітті нашої ери на місці нинішнього Києва існувало невеличке поселення, огороджене ровом і земляним валом, що займало дуже вдале географічне положення. Саме цей час був часом масового розселення скандинавів по світу. Частина вікінгів у пошуках нових плодючих земель мігрувала й на ці землі. Створивши тут нові поселення, вікінги, воїни та купці водночас почали шукати виходи на багаті ринки світу, створивши так званий шлях «з варяг у греки» (вікінгів на Русі називали варягами), що проходив Дніпром до Чорного моря аж до самого Константинополя - величезного ринку торгівлі й найбагатшого на той час міста у християнському світі. Саме на цьому шляху, «з варяг у греки», і знаходився Київ, що швидко розвивався і через короткий час виріс до одного з найкрупніших міст того часу, а з 882 року став навіть столицею Давньої Русі. Серед отих вікінгів-переселенців, до речі, були і Рюрик з братами. Давній руський літопис розповідає, що «призвали варягів» (тобто запросили Рюрика з братами) до себе на княжіння новгородці десь у 862 році «з причини, як розповідає про те літопис, внутрішніх неустройств та частих набігів сусідніх народів». До речі, вислів «призвати варягів» у сучасній мові побутує й зараз. Він має жартівливий смисл й означа, що коли люди самі не можуть навести у себе порядок, їм слід запросити когось чужого.
Назва ж Русь виникла завдяки Рюриковичам. Греки та араби, з якими торгували вікінги, називали їх «русь» (фінською ruotsi). Спочатку так називали вікінгів (скандинавів), які складали дружини перших давньоруських князів, потім - коли серед них з’явилися і слов’яни - так стали називати дружинників взагалі. Пізніше Руссю стала вся територія, яку займали східні слов’яни. Цим само словом назвали і давньоруську державу. Вікінгами були Рюрик, його зять Олег та численні нащадки Рюрика (так звані Рюриковичі), які спочатку стали великими князями київськими, потім володимирськими, ще пізніше - московськими, а наприкінці правління цього роду - навіть царями «всія Русі».
Суміжність побутування слов’янської і скандинавської культур протягом не одного століття на наших теренах актуалізує мої пошуки спільності в обох народів уявлень, на основі яких створюється фольклорний текст, і які складають повну міфологічну картину світу.
Тож мета роботи полягає в тому, щоб дослідити основні складові міфологічної моделі світу скандинавів в порівняльно-історичному аспекті з міфо-поетичною картиною світу передусім українського народу, а також інших народів світу.
Обєктом пропонованого дослідження стали власне міфи, скандинавський героїчний епос (зокрема пісні «Старшої Едди», перекази Снорі Стурлусона в його «Молодшій Едді»), ірландські саги, пісні і поеми скальдів, скандинавські замовляння, народні прикмети, демонологічні перекази, почерпнуті зі збірників «Корни Иггдрасиля: древняя скандинавская литература», «Круг Земной», «Поэзия скальдов», «Энциклопедия литературных призведений» («Сага о Ньяле», «Песнь о Хильдебранде»); міфологічні перекази українців, прислів’я, приказки, загадки, колядки, щедрівки, народні прикмети, народні вірування та народні пісні, а також міфологічні наративи різних народів світу.
Одним з найважливіших складників міфологічної моделі світу є уявлення про час і про простір, або хронотоп, доконечно відмінні від сучасних. Таким чином, при дослідженні акцент ставиться на уявленні про час і простір, характерні для міфологічного світогляду та масової свідомості, на макрорівні, не зіставляючи фольклорні жанри.
Теоретико-методологічним підґрунтям дослідження поняття хронотопа послужили концепції багатьох учених: М.Бахтіна, В.Топорова, В.Проппа, А.Гуревича, Е.Мелетинського, А.Лосєва, Н.Лисюк, О.Фрейденберг, М.Еліаде.
Методи дослідження. Специфіка дослідження спонукала послуговуватися історико-географічним та компаративним методами, оскільки «образ світу, вироблений думкою народів Західної Європи, багато в чому залежав від способу їхнього життя».
Новизна полягає насамперед у тому, що в роботі вперше ставиться акцент на категорію есхатологічного часу в скандинавській міфологічній традиції, й в порівняльному аспекті подані уявлення про кінець світу в різних народів. У ній зібрано й проаналізовано значний за обсягом матеріал, починаючи від народних вірувань і закінчуючи цілою системою міфологічних наративів (власне міфу і героїчного епосу), в яких відображені есхатологічні мотиви. Актуальність питання кінця, загибелі світу побутує на всіх етапах розвитку людства і в у всіх сферах його діяльності. Загибель всього існуючого пророкують нині чи не всі представлені на Землі релігії, мистецтвознавці все частіше торкаються теми загибелі мистецтва, науково-технічний розвиток породжує міф про знищення людства науковими відкриттями та технологічними досягненнями. Скандинавська міфологія саме цією передбачуваною і неминучою есхатологічністю проводить межу між скандинавською міфологією й іншими індоєвропейськими міфологічними системами. Уся міфологія скандинавів, усі події в ній, усі дії богів і героїв підпорядковані єдиному есхатологічному сюжету про загибель світобудови в безжальності полум’я.
Структура роботи визначається її метою і завданнями, складається зі вступу, двох розділів, які в свою чергу поділяються на підрозділи, висновків та списку використаної наукової літератури, що містить 111 джерел.
Розділ 1. Скандинавський «хронотоп»
1.1. Просторові уявлення скандинавів
Термін «хронотоп»(від давн.-гр. chronos - «час» і topos - «місце», простір») увів в гуманітарну науку М.Б
Бахтін, визначивши його як «формально-змістову категорію літератури» з властивими їй ознаками «злиття просторових та часових прикмет в осмисленій і конкретній єдності» [7]. Час і простір - визначальні параметри існування світу й фундаментальні форми людського досвіду. Ніяких протиріч ці категорії в наш час не породжують. Час істориків - «час хронологічних і синхронічних таблиць» [31]. В міфологічній свідомості ці категорії не існують як абстракції, оскільки саме мислення людей на архаїчній стадії розвитку було переважно конкретне, предметно-чуттєве. Роль хронотопа в міфологічній творчості надзвичайно вагома, ба навіть найважливіша, адже «в космогонічній схемі міфопоетичних традицій простір і час не просто «рамка (або пасивний фон), де розгортаються події, але певною мірою рушійна сила, що визначає поведінку героїв» [91]. Суттєва властивість розуміння часу і простору первісного суспільства полягає в тому, що в його розумінні ці категорії виступають не у вигляді нейтральних координат, а в якості могутніх таємних сил, що керують усіма речами, життям людей і навіть богів. У чому ж уявлялась скандинавам утаємниченість простору? Що вплинуло на формування в їхній свідомості саме такої міфічної світобудови?
Як писав А.Я.Гуревич в передмові до російського видання «Старшої Едди» в «Бібліотеці світової літератури», «образ світу, сформований мисленням народів Західної Європи, багато в чому залежав від способу їхнього життя». Ландшафт Західної Європи суттєво відрізнявся від сучасного. Більша частина її території була вкрита лісами, знищеними набагато пізніше в результаті трудових зусиль населення і вичерпування природних багатств. Значна частина безлісового простору являла собою болота й топі. Розчищення лісів під пашню були справою майбутнього, населені пункти були розкидані серед лісів рідкими поодинокими оазисами далеко один від одного. Переважали невеликі поселення з обмеженою кількістю подвір’їв або відокремлені хутори. Зв’язки між населеними пунктами були обмежені й зводились до нерегулярних і доволі поверхневих контактів [17]. Нерідко оточенням поселення був ліс, що тягнувся на величезні відстані, одночасно і привабливий своїми ресурсами (пальним, дичиною, плодами), і відлякуючий небезпеками: дикими звірями, розбійниками, примарними таємничими істотами і перевертнями, котрими з легкістю наділяла оточуючий поселення світ багата фантазія скандинава. Так, по всій Норвегії існували вірування в надприродню істоту ульдру (уллу), що мешкає в лісах та горах у подобі людини (тільки з коров’ячим хвостом); в найвищих горах живуть йутули; в хаті живе ніссе, в річках та озерах живе нок, що заманює людей до себе в підземне царство, щоразу постаючи в різних образах (у вигляді половини човна чи півконя на березі, інколи у вигляді золота); худобу крадуть тролі, що мешкають в горах і бояться хреста; ельфи заманюють її до себе у ліс, одним своїм подихом напускаючи на людину хворобу [110]. Вірять скандинави й в існування людей, що мають здатність перетворюватись на вовків чи ведмедів - вервольфів. Подібними істотами наділена демонологія майже кожного народу. Шотландці, наприклад, вірять в кровожерливе чудовисько антах, що мешкає в гірських озерах, та бааван ши, також злі та кровожерні; в індійському фольклорі є примари ачері, що мають вигляд маленьких дівчаток; в гаїтянській культі вуду зустрічаємо баку (щось на зразок вампіра) [110]; в древньоіндійській - ветали; англійці перевертню дали назву брег і грант (останній найчастіше являється смертним в образі коня); литовці назвали його вілктакі або вілколакі. В гаїтянській культурі вуду існує злісний дух даппі, якого викликають, щоб комусь помститися; в мусульманській міфології зустрічаємо джинів; в єврейській демонології - діб бука; в міфах африканських народів - злих духів додо, що живуть на берегах водоймищ. В шумерській міфології постають водяні демони лахама, яких налічується п’ятдесят; в глибинах океана, за древньоіндійською міфологією, мешкають демони ніватакавачі; в корейській міфології померлі незаміжні дівчата перетворюються на злих духів сон-каксі [8]. В уявленнях українського народу душі померлих дітей постають мавками (навками, нявками) - вродливими молодими дівчатами високого зросту з довгим заквітчаним волоссям і в прозорому вбранні, дуже схожі на норвезьку ульдру, щоправда без коров’ячого хвоста. Аналогом скандинавського ніссе, англійського гобліна, швецького томте й шотландського брауні в Україні є домовик - хатній дух у вигляді маленької волохатої істоти дитячого зросту (за уявленнями скандинавів, ніссе одягаються в сіре та інколи вбираються в червоний капелюх) [87], що оселяється в людських приміщеннях і впливає на добробут сім’ї. Для того, щоб задобрити цього хатнього духа, йому біля печі залишають частування (в скандинавських країнах в ніч на Різдво та Великий четверг, а в Україні - 28 січня). Здебільшого це традиційна й в Україні, й в Англії, й в Шотландії, й в Норвегії солодка каша та пироги (скандинави подають ще й пиво, а шведи - виключно вівсяну кашу). Норвезький нок, африканські додо, шумерський лахама, древньоіндійські навітакавачі - усе це не що інше, як духи води, що в українській міфологічній уяві мають жіночу стать і називаються русалками (водяницями, лоскотухами). Як і норвезький нок, русалки заманюють до себе молодих дівчат та хлопців, загадуючи їм попередньо загадку («Полин чи петрушка?») і в разі невірної відповіді залоскочують насмерть [2]. Віра в надприродні істоти, якими людська фантазія наділяла неосвоєний, «чужий», ворожий їй простір, опирається на колективні уявлення («архетипи» за К.Г.Юнгом), притаманні міфологічному мисленню, яке, на відміну від раціонального, є пралогічним. Як писав А.М. Лобок, простір міфу - є «простором людської суб’єктивності» [45]. Його основна відмінна риса - містична причетність, за висловом Л.Леві-Брюля. Ця містична причетність виявляється, наприклад, в тому, що певний предмет являється самим собою і одночасно чимось іншим, що людина єдина зі своїм тотемом чи лісовим духом. Як підмітив Л.Леві-Брюль, «життя людей…залежить від того основного й первісного факту, що в їх уявленнях чуттєвий світ і світ «інший» складають єдине ціле. Сукупність невидимих істот…невіддільна від сукупності істот видимих. «Інший» світ даний не менш безпосередньо, ніж видимий, він володіє більшою дійсністю і вселяє більше страху» [42].
Скотарі, рибалки і мореплавці, меншою мірою землероби, скандинави жили в оточенні суворої і погано освоєної ними природи. Центр їхнього життя - освоєне сільське подвір’я [73]. Відповідно і вся світобудова моделювалась ними у вигляді системи садиб і подвір’їв. Тут ми зустрічаємо світ серединний Мідгард, що виступає центром Всесвіту і зосередженням фізичних і духовних сил і енергій, уявляється найвищим принципом Всесвіту, втіленням сакральної, божественної мудрості. Згідно міфу, Мідгард був створений з вій бога-першожертви Іміра. На сході знаходиться Утгард - зовнішній, чужий, ворожий, неосвоєний простір, світ ворожих богам інеїстих велентів-хрімтурсів. Більше того, в цій моделі південь і захід співвідносяться з верхом, а північ і схід - з низом; перший завжди постає чистим, святим, світлим, возвеличеним, тоді як другий - нечистим, злим, темним [15]. В даному випадку уявлення скандинавів про сторони світу діаметрально протилежні з уявленням у більшості народів, в яких відверто простежується сакралізація сходу. Точкою відліку в багатьох міфологіях слугує «саме та сторона, звідки з’являється сонце» [68]. З проектуванням на схід розпочинають господарські і землеробські дії. Так, слов’янські капища облаштовували, орієнтуючи саме на схід. У міфах майя вшановували 4 братів-богів, що стояли, нібито, у чотирьох кутках Всесвіту і підтримували небо. Бог Хобніль - на сході, повязувався із червоним кольором; Сан-Кімі - на заході, пов’язувався із чорним кольором. Багатьом народам притаманний образ зустрічі сходу сонця: єгиптяни, греки, євреї будували храми-святилища дверима на схід [60]. На Русі молитви і закляття вимовляли, звернувшись на Схід [101]. У християнських псалмах читаємо: "Воздавай хвалу Господу, восходящому над небом на востоке". Захід сонця повязувався, за віруваннями, із місцем перебування мерців. Саме на Заході перебував вхід у потусторонній світ у стародавніх міфах єгиптян, індійців Америки, європейців. Ще в епоху бронзи померлого клали головою на Схід, обличчям на Захід (щоб душа пішла за сонцем). Ось як пише про це митрополит Іларіон: "Коли сонце заходило, його проводжали з сумом і страхом, чи воно ж напевно ще вийде, захід став недобрим місцем, місцем вічної темряви й адом. Навпаки, місце, звідки вранці виходило сонце, схід - це блаженна сторона, де вічна весна, вічне світло й тепло. Це Рай, це Ірій... Хто молиться богам, має молитися на Схід, а особливо вранці, бо раніше сонце добре викупане й виспане завжди милостиве. Схід - сторона землі, де сонце сходить, цебто де починається життя... Пошану сходу ще з глибокої давнини прийняла Християнська Церква" [59]. Тож, опозиція заходу мала зовсім протилежне значення, ніж у скандинавів: там, де скандинави розміщували світ, населений «добрими» силами, традиційно розташовується потойбічне царство. Так, скандинавська сігне-кьярринг, або відьма (від signe - «виганяти диявола» і kjaerling - «старуха», цілком можливо, що цей фольклорний персонаж - нащадок міфологічної вельви) для того, щоб дізнатися, якою хворобою захворів немічний, виливала розплавлений свинець, що брався з церковних вікон після заходу сонця, в воду з джерела, що тече з заходу на схід, при цьому примовляючи :
Заговорю хитрость, заговорю рахит,
Заговорю сюда и заговорю отсюда,
Заговорю наружу и заговорю внутрь,
Заговорю на погоду, заговорю на ветер,
Заговорю на юг, заговорю на восток,
Заговорю на север, заговорю на запад,
Заговорю в земле, заговорю в воде,
Заговорю в горах, заговорю в песках,
Заговорю в корень ольхи,
Заговорю в ногу жеребца,
Заговорю в адскицй огонь,
Заговорю в текущий с севера ручей.
Пусть там ест и пропадает,
И младенцу не вредит [93].
«Молодша Едда» розповідає про 9 світів, які поєднує між собою Ясень Іггдрасіль - модель світового дерева. Крона його підносяться до неба-Асгарда (помешкання богів), коріння проростає до пекла Ніфхель; над небом Асгарда, за «Молодшою Еддою», знаходяться небеса Андланг («безкрайнє»), та Відблаін («широкосинє»), де мешкають «лише світлі альви». Інші світи не згадуються взагалі. Однак у ряді сучасних робіт були спроби виокремити 9 світів скандинавського міфологічного світогляду. Число 9 є священним у скандинавів. Девять - символ образу трьох світів; закінчення, смерті; в іудаїзмі - символ істини, буття; оберіг від зловорожих дій; множинної величі; віддаленості; основи. Число 9 стало сакральним тому, що означало поняття "тричі по три" чи 33. У стародавніх римлян та германців існував девятиденний тиждень [80]. Акад. Б.Рибаков повязував священність числа 9 із девятьма місяцями виношування дитини [71]. І все ж, за даними А.Голана, девятка - це хтонічне число [14]. У казках - девятиголові змії, у міфах - гідри. За віруваннями етрусків, грім насилали "девять богів". Про девять ярусів підземного світу йдеться у міфах народів Америки, Скандинавії. У Дантовому пеклі - 9 кругів. При штормі девятий вал - смертельний. На Україні число 9 часто зустрічається у родильних та поховальних обрядодіях. У Карпатах короваї робили саме 9 коровайниць. На Поліссі після заручин пекли 9 пирогів і несли невістці. Поширеним є це число в народній медицині. За даними З.Є.Болтарович, при болях у суглобах кінцівки мочили девять разів у відварі сіна. На Полтавщині та Дніпропетровщині хворих купали у воді з "девяти бродів" чи відварі з 9-ти трав [104]. Словники В.Даля, Б.Грінченка фіксують число тридевять, тобто 27, яке означало "дуже багато", "дуже далеко" (пор.казкове "тридевяте царство"). Із запровадженням християнства віруючі приносили особливі жертви за покійників у встановлені дні: "третини" - на честь Бога у трьох особах; "девятини" - на честь небесних ангелів. Зокрема, у ........


Література

1. Айванхов О. М. Истинное учение Христа. - М., 1997.
2. Афанасьев А. Поэтичиские воззрения славян на природу. - М., 1995 Т.3. С.72-72.
3. Афанасьев А.Н. Происхождение мифа. - М., 1996. С.23.
4. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. СПб., 1993. C.41.
5. Байбурин А.К. Фольклор и этнография. - Л., 1990. С.11-15; 139-146.
6. Баура Сесил М. Героическая поезия. - М., 2002. C.54.
7. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. - М., 1975. С.235.
8. Березкин Ю.Е. Мифы народов мира. - М., 1997. Т.1. C.66-98.
9. Боровський Я. Світогляд давніх киян. - К., 1992. С.151.
10. Брагинская Н.В. Мифы народов мира. - М., 1997. Т.1. С.614.
11. Велецкая Н.Н. Языческая символикаславяеских архаических ритуалов. - М.,1978. С.37-40; С.149-150.
12. Волоцкая З.М. Исследрвания по структуре текста. - М., 1987. С.23.
13. Воропай О.Звичаї нашого народу (Етнографічний нарис) - К., 1991. Т.1-455с., Т.2.-447с.
14. Голан А. Миф и символ. - М., 1994. С. 18. C.140-148.
15. Головацький Я.Ф.Виклад давньослов’янських легенд, або міфологія. - К., 1991. С.88.
16. Гофф Жак. Цивилизация средневекового Запада. - М., 1992. C.89-113.
17. Грацианский Н.П. Из социально-экономической истории западноевропейского средневековья. - М., 1960. C.216.
18. Грейвс Р. Мифы древней Греции. - М., 1992. C.99.
19. Гумилев Л.Н. Георгафия этноса в исторический период. - Л., 1900. С.46.
20. Гуревич А.Я. «Старшая Едда». - Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах. - М., 1975. C.19.
21. Гуревич А.Я. Избранные труды в 2 томах. - М.; СПб., 1999. Т.2. C.43-131
22. Гуревич А.Я. История и психология. - М., 1971. С.160. C.111.
23. Гуревич А.Я. Норвежское общество в раннее средневековье. - М., 1977. C.98-134.
24. Гуревич А.Я. Понятие судьбы в контексте разных культур. Сб. Статей. - М., 1992. C.33.
25. Гуревич А.Я. «Эдда» и сага. - М., 1979.
26. Золотарев А.М. Родовой строй и первобытная мифология. - М., 1964. C. 54-76.
27. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі. Упорядкування, передмова та переклади М. Москаленка. - К., 1988.
28. Зыбковец В.Ф. Дорелигиозная епоха. - М., 1959. C. 116.
29. Иванов В.В. Мифы народов мира. - М., 1997. Т.1. С.235-236.
30. Исландские саги. - СПб., 1999. Под редакцией О.А.Смирницкой
31. История средних веков. - М., 1964. С.60-61.
32. Кейпер Ф.Б.Я. Труды по ведийской мифологии. - М., 1986. C.216.
33. Кельтская мифология. Энциклопедия. - М., 2006. С.53-121.
34. Керлот Х.Э. Словарь символов. - М., 1994.
35. КилимникС. Український ріку народних звичаях в історичному освітленні. - К., 1994. Кн.І, Т.1: Зимовий цикл; Т.2: Весняний цикл. - 400с.; Кн.ІІ, Т.3: Весняний цикл; Т.4: Літній цикл. - 528с.
36. Климець Ю.Д. Купальська обрядовість на Україні. - К.,1990. С.141-145.
37. Козловська В. Сторінки з обсягу культів: Священний дуб слов’ян-поган//Первісне громадянство та його пережитки на Укрїні. Наук.зб. - 1928. С.95-104.
38. Копержинський К. До систем понять часу у слов’ян. - К., 1928. С.17.
39. Косарев А.Ф. Философия мифа: мифология и ее эвристическая значимость. Уч. Пособие для вузов. - М.; СПб., 2000. С.204-228.
40. Купер Дж. Энциклопедия символов. - М.,1995. С.374
41. Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. - М., 1930. С.103.
42. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении. - М., 1994. C.113-121.
43. Леві-Стросс К. Первісне мислення. - К., 2000.
44. Ленг Э. Мифология. - М., 1901. C.83.
45. Лобок А.М. Антропология мифа. - Екатеринбург, 1997. С.111.
46. Лисюк Н.А. Міфологічний хронотоп: Матеріали до курсів «Міфологія», «Міфологія слов’янська і світова». - К., 2006. C.65-67.
47. Лосев А.Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. - М., 1957. C.124.
48. Лосев А.Ф. Диалектика мифа. - М., 1930.
49. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. - М., 1991. С.34-36.
50. Максимович М.А. Дні та місяці українського селянина. - К., 2002. С.100.
51. Матье М.Э. Древние египетские мифы. - М.-Л., 1956.
52. Медриш Д.Н. Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. - Л., 1974. С.121-143.
53. Мелетинский Е.М. (глав. ред., авт. ст.) Мифология: большой энциклопедический словарь. - М., 1998.
54. Мелетинский Е.М. «Эдда» и ранние формы эпоса. - М., 1968. C.76-94.
55. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. - М., 1976. C.202-212; 227.
56. Мелетинский Е.М. Происхождение героического эпоса: ранние формы и архаические памятники. - М., 1963. C.171-178.
57. Мелетинский Е.М. Скандинавская мифология как система. - М., 1973. C.74-97.
58. Мелетинский Е.М.Ранние формы искусства. - М., 1972.
59. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. - К., 1992. С.27.
60. Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х тт. 2-ое изд./ Гл. ред. С.А.Токарев. - М., 1997.
61. Младшая Едда. - М., 1994. Издание подготовили М.И. Стеблин-Каменский, О.А.Смирницкая.
62. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. - К., 1992. - 88с.
63. Пенник Н., Джонс П. История языческой Европы. - СПб. 2002. C.136.
64. Поэзия скальдов. - Л., 1979. (Перевод С.В. Петрова).
65. Потебня А.А. О мифологическом значении некоторых обрядов и поверий. - М., 1856. - 310с.
66. Потебня А.А. Слово и миф. - М., 1989. С.450.
67. Пропп В.Я. Поэтика фольклора. - М., 1998. С.152.
68. Пропп В.Я. Фольклор и действительность. - М., 1976. C.309.
69. Путилов Б.Н. Фольклор и народная культура. - СПб., 1994. С.140.
70. Ревуненкова Е.В. Мифы и верования народов Востока и Южной Азии. - М., 1973. C.213-236.
71. Рибаков Б. "Язычество древней Руси» - М., 1987. - 783с.
72. Рыбаков Б. Язычество древних славян. - М.,198. - 608с.
73. Рыдзевская Е.А. Некоторые данные из истории земледелия в Норвегии и в Исландии в ІХ-ХІІІ вв. - «Исторический архив», Т.3. - М.; СПб., - 1940. С.14.
74. Сага о Вельсунгах. - М., 1934. Перевод Б.И.Ярхо.
75. Скандинавская мифология. Энциклопедия. - М., 2005. C.119-137; 227
76. Следзевский И.Ф. Пространство и время в архаических культурах. - М., 1992. C.85.
77. Словник символів (за ред. Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко М.І. - К., 1997.
78. Смирницкая О.А. Корни Иггдрасиля: древняя скандинавская литература. - М., 1997. C.133.
79. Сосенко К. Різдво, коляда і Щедрий вечір. - К., 1994. С.226-231
80. Стеблин-Каменский М.И. Стурлусон С. Младшая Едда. - М., 1970. C.115-125.
81. Стеблин-Каменский М.И. Стурлусон С. Круг Земной. - М., 1980. C.49.
82. Стеблин-Каменский М.И. Миф. - Л.1976.
83. Стеблин-Каменский М.И. Происхождение поэзии скальдов. - М.,1982.С.184.
84. В.И.Стрелков. Смерть и судьба. Понятие судьбы в контексте разных культур. М. 1994. С. 34-37
85. С. Стурлусон. Круг земной. - М., 1980. Издание подготовили А.Я. Гуревич, Ю.К. Кузьменко, О.А.Смирницкая, М.И. Стеблин-Каменский.
86. Сумцов Н. Этнографическое обозрение. - М.,1893. Кн.17. С.39-46.
87. Супруненко В. Народини. Витоки нації: символи, вірування, звичаї та побут українців. - Запоріжжя,1993. С.123.
88. Тейлор Э. Первобытная культура. - М., 1989.
89. Темкин Е. Н., Эрман В. Г. Мифы Древней Индии. - М., 1982.
90. Токарев С.А. Ранние формы религии. - М., 1990. C.224-267.
91. Топоров В.Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ. - М., 1995. С.200-201.
92. Топоров В.Н. Мифы народов мира. - М., 1997.
93. Торссон Э. Северная магия. - М.1998. С.39-46.
94. Удальцов А.Д. Из истории западноевропейского феодализма. - М.; Л., - 1934. C.48.
95. Успенский Б.А. Избранные труды. - М., 1996. С.438-439.
96. Флоренский П.А. Столп и утверждение истины. - М., 2003. С.458.
97. Фрезер Дж. Золотая ветвь. - М., 1983. C.674-730.
98. Фрейзер Дж. Фольклор в Ветхом Завете. - С.75.
99. Фрейденберг О.М. Поэтика сюжета и жанра. - М., 1997. С.66.
100. Фурдуй Р. Космос Давньої України. - К.,1992. С.240-249.
101. Чубинський Мудрість віків. Кн.І. С.32.
102. Шаскольский И.П. Скандинавский сборник, - Таллин, 1964. С.354-357.
103. Шлегель Ф. История древней и новой литературы. - СПб. 1830.
104. Штоль Г.В. Мифы классической древности. - М., 1904. C.146-168.
105. Щербаківський В. «Основні елементи орнаментації українських писанок»//Праці відділу українознавства. - К.; Оттава, 1990. - Т.7. С.3-29.
106. Щербаківський Д.М. Українці:народні вірування, повір’я, демонологія. - К., 1991. - С.540-554.
107. Элиаде М. Аспекты мифа. - М., 2000. C. 112-204.
108. Элиаде М. Миф о вечном возвращении. - М., 2000. C.14.
109. Элиаде М. Шаманизм. - К., 1998.
110. Энциклопедия сверхъестественных существ. - М., 2006. («тролли», «йутулы», «ниссе», «туссеры», «ульдра»…).
111. Языческие божества Западной Европы. Энциклопедия. - М.; СПб., 2005. C.214.





Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.