На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Скандинавський хронотоп. Категоря есхатологчного часу в скандинавськй мфологї

Информация:

Тип работы: Курсовик. Добавлен: 17.6.2013. Сдан: 2009. Страниц: 57. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ВСТУП

Міфологія будь-якого народу - це його душа. В ній, як у дзеркалі, відображаються характер народу, цінності, які він возвеличує і плекає, та антицінності, які він засуджує і яких цурається. Також міфологія, а точніше сам її дух, перебуває в безпосередньому зв’язку зі сферою перебування народу-міфотворця. І доволі цікаво порівнювати міфологічні системи різних народів, виявляючи відповідності й суперечливості. Європа, через свою компактність порівняно з іншими материками, дає багатий матеріал для подібних порівнянь. Що далі на Захід від колиски цивілізації - Середземномор’я, - то суворішим стає дух міфології, то жорстокішими постають боги, кровопролитні битви, трагічні конфлікти, то безнадійнішими стають долі. І свого апогею ця градаційність драматизму досягає в міфології крайнього європейського Заходу - в міфології скандинавів. Для скандинавської міфології, - в тому вигляді, в якому вона дійшла до наших днів, - характерне одночасне побутування в двох вимірах. Перший - існування поза часом, «тут» і «тепер», у колі вічного обертання, як назвав цей міфологічний принцип М. Еліаде: «Все повторюється до нескінченності і насправді під сонцем не трапляється нічого нового. Проте це повторення… надає подіям реальності». Другий вимір, навпаки, наділений часом. Це внутрішній час міфологічної системи, що визначає і описує її виникнення, існування і загибель. Християнізація Скандинавії призвела до занепаду міфів. Міфів, та не віри, що побутувала серед народу протягом століть попри усі зусилля християнських священників. Лише з початком Ренесансу в західній Європі (XVI-XVIIст.) міфи скандинавів знову повернулись в європейський культурний контекст. «Міфи були усвідомлені як Правда і як свідомість Народу, і завдяки цьому стали об’єктом возвеличення і поклоніння». Двадцяте століття стало епохою повного відродження скандинавської міфології, як культурного, так і практичного. Нове язичництво, що захопило Європу і Північну Америку, поновило в правах прадавню віру, надавши їй офіційного статусу, а в художній літературі з’явився цілий напрям, що отримав назву «нордичного фентезі» і спирався на сюжети міфології скандинавів. Отже, міф знову виконав роль первісного сприйняття дійсності, первісного, а, отже, чистого, самобутнього, автентичного. Те саме нині відбувається з кельтською, слов’янською, індійською та іншими міфологіями. Тож усвідомлення нинішнім суспільством, суспільством епохи коп’ютерних технологій, актуальності міфологічного сприйняття, його зацікавленість порівняльною міфологією, пошук розуміння сутності буття через першовіру виправдовує відродження міфу в усіх сферах людської діяльності (повернення до міфологічних сюжетів в літературі, відродження язичництва, рун-віри, використання міфологічних прийомів в соціології, політології, піар-технологіях). Проте не лише суто міфологічний аспект складає основне підґрунтя мотивації до подібних порівнянь. Звернімося до історії. У 5-6 столітті нашої ери на місці нинішнього Києва існувало невеличке поселення, огороджене ровом і земляним валом, що займало дуже вдале географічне положення. Саме цей час був часом масового розселення скандинавів по світу. Частина вікінгів у пошуках нових плодючих земель мігрувала й на ці землі. Створивши тут нові поселення, вікінги, воїни та купці водночас почали шукати виходи на багаті ринки світу, створивши так званий шлях «з варяг у греки» (вікінгів на Русі називали варягами), що проходив Дніпром до Чорного моря аж до самого Константинополя - величезного ринку торгівлі й найбагатшого на той час міста у християнському світі. Саме на цьому шляху, «з варяг у греки», і знаходився Київ, що швидко розвивався і через короткий час виріс до одного з найкрупніших міст того часу, а з 882 року став навіть столицею Давньої Русі. Серед отих вікінгів-переселенців, до речі, були і Рюрик з братами. Давній руський літопис розповідає, що «призвали варягів» (тобто запросили Рюрика з братами) до себе на княжіння новгородці десь у 862 році «з причини, як розповідає про те літопис, внутрішніх неустройств та частих набігів сусідніх народів». До речі, вислів «призвати варягів» у сучасній мові побутує й зараз. Він має жартівливий смисл й означа, що коли люди самі не можуть навести у себе порядок, їм слід запросити когось чужого.
Назва ж Русь виникла завдяки Рюриковичам. Греки та араби, з якими торгували вікінги, називали їх «русь» (фінською ruotsi). Спочатку так називали вікінгів (скандинавів), які складали дружини перших давньоруських князів, потім - коли серед них з’явилися і слов’яни - так стали називати дружинників взагалі. Пізніше Руссю стала вся територія, яку займали східні слов’яни. Цим само словом назвали і давньоруську державу. Вікінгами були Рюрик, його зять Олег та численні нащадки Рюрика (так звані Рюриковичі), які спочатку стали великими князями київськими, потім володимирськими, ще пізніше - московськими, а наприкінці правління цього роду - навіть царями «всія Русі».
Суміжність побутування слов’янської і скандинавської культур протягом не одного століття на наших теренах актуалізує мої пошуки спільності в обох народів уявлень, на основі яких створюється фольклорний текст, і які складають повну міфологічну картину світу.
Тож мета роботи полягає в тому, щоб дослідити основні складові міфологічної моделі світу скандинавів в порівняльно-історичному аспекті з міфо-поетичною картиною світу передусім українського народу, а також інших народів світу.
Обєктом пропонованого дослідження стали власне міфи, скандинавський героїчний епос (зокрема пісні «Старшої Едди», перекази Снорі Стурлусона в його «Молодшій Едді»), ірландські саги, пісні і поеми скальдів, скандинавські замовляння, народні прикмети, демонологічні перекази, почерпнуті зі збірників «Корни Иггдрасиля: древняя скандинавская литература», «Круг Земной», «Поэзия скальдов», «Энциклопедия литературных призведений» («Сага о Ньяле», «Песнь о Хильдебранде»); міфологічні перекази українців, прислів’я, приказки, загадки, колядки, щедрівки, народні прикмети, народні вірування та народні пісні, а також міфологічні наративи різних народів світу.
Одним з найважливіших складників міфологічної моделі світу є уявлення про час і про простір, або хронотоп, доконечно відмінні від сучасних. Таким чином, при дослідженні акцент ставиться на уявленні про час і простір, характерні для міфологічного світогляду та масової свідомості, на макрорівні, не зіставляючи фольклорні жанри.
Теоретико-методологічним підґрунтям дослідження поняття хронотопа послужили концепції багатьох учених: М.Бахтіна, В.Топорова, В.Проппа, А.Гуревича, Е.Мелетинського, А.Лосєва, Н.Лисюк, О.Фрейденберг, М.Еліаде.
Методи дослідження. Специфіка дослідження спонукала послуговуватися історико-географічним та компаративним методами, оскільки «образ світу, вироблений думкою народів Західної Європи, багато в чому залежав від способу їхнього життя».
Новизна полягає насамперед у тому, що в роботі вперше ставиться акцент на категорію есхатологічного часу в скандинавській міфологічній традиції, й в порівняльному аспекті подані уявлення про кінець світу в різних народів. У ній зібрано й проаналізовано значний за обсягом матеріал, починаючи від народних вірувань і закінчуючи цілою системою міфологічних наративів (власне міфу і героїчного епосу), в яких відображені есхатологічні мотиви. Актуальність питання кінця, загибелі світу побутує на всіх етапах розвитку людства і в у всіх сферах його діяльності. Загибель всього існуючого пророкують нині чи не всі представлені на Землі релігії, мистецтвознавці все частіше торкаються теми загибелі мистецтва, науково-технічний розвиток породжує міф про знищення людства науковими відкриттями та технологічними досягненнями. Скандинавська міфологія саме цією передбачуваною і неминучою есхатологічністю проводить межу між скандинавською міфологією й іншими індоєвропейськими міфологічними системами. Уся міфологія скандинавів, усі події в ній, усі дії богів і героїв підпорядковані єдиному есхатологічному сюжету про загибель світобудови в безжальності полум’я.
Структура роботи визначається її метою і завданнями, складається зі вступу, двох розділів, які в свою чергу поділяються на підрозділи, висновків та списку використаної наукової літератури, що містить 111 джерел.
Розділ 1. Скандинавський «хронотоп»
1.1. Просторові уявлення скандинавів
Термін «хронотоп»(від давн.-гр. chronos - «час» і topos - «місце», простір») увів в гуманітарну науку М.Б
Бахтін, визначивши його як «формально-змістову категорію літератури» з властивими їй ознаками «злиття просторових та часових прикмет в осмисленій і конкретній єдності» [7]. Час і простір - визначальні параметри існування світу й фундаментальні форми людського досвіду. Ніяких протиріч ці категорії в наш час не породжують. Час істориків - «час хронологічних і синхронічних таблиць» [31]. В міфологічній свідомості ці категорії не існують як абстракції, оскільки саме мислення людей на архаїчній стадії розвитку було переважно конкретне, предметно-чуттєве. Роль хронотопа в міфологічній творчості надзвичайно вагома, ба навіть найважливіша, адже «в космогонічній схемі міфопоетичних традицій простір і час не просто «рамка (або пасивний фон), де розгортаються події, але певною мірою рушійна сила, що визначає поведінку героїв» [91]. Суттєва властивість розуміння часу і простору первісного суспільства полягає в тому, що в його розумінні ці категорії виступають не у вигляді нейтральних координат, а в якості могутніх таємних сил, що керують усіма речами, життям людей і навіть богів. У чому ж уявлялась скандинавам утаємниченість простору? Що вплинуло на формування в їхній свідомості саме такої міфічної світобудови?
Як писав А.Я.Гуревич в передмові до російського видання «Старшої Едди» в «Бібліотеці світової літератури», «образ світу, сформований мисленням народів Західної Європи, багато в чому залежав від способу їхнього життя». Ландшафт Західної Європи суттєво відрізнявся від сучасного. Більша частина її території була вкрита лісами, знищеними набагато пізніше в результаті трудових зусиль населення і вичерпування природних багатств. Значна частина безлісового простору являла собою болота й топі. Розчищення лісів під пашню були справою майбутнього, населені пункти були розкидані серед лісів рідкими поодинокими оазисами далеко один від одного. Переважали невеликі поселення з обмеженою кількістю подвір’їв або відокремлені хутори. Зв’язки між населеними пунктами були обмежені й зводились до нерегулярних і доволі поверхневих контактів [17]. Нерідко оточенням поселення був ліс, що тягнувся на величезні відстані, одночасно і привабливий своїми ресурсами (пальним, дичиною, плодами), і відлякуючий небезпеками: дикими звірями, розбійниками, примарними таємничими істотами і перевертнями, котрими з легкістю наділяла оточуючий поселення світ багата фантазія скандинава. Так, по всій Норвегії існували вірування в надприродню істоту ульдру (уллу), що мешкає в лісах та горах у подобі людини (тільки з коров’ячим хвостом); в найвищих горах живуть йутули; в хаті живе ніссе, в річках та озерах живе нок, що заманює людей до себе в підземне царство, щоразу постаючи в різних образах (у вигляді половини човна чи півконя на березі, інколи у вигляді золота); худобу крадуть тролі, що мешкають в горах і бояться хреста; ельфи заманюють її до себе у ліс, одним своїм подихом напускаючи на людину хворобу [110]. Вірять скандинави й в існування людей, що мають здатність перетворюватись на вовків чи ведмедів - вервольфів. Подібними істотами наділена демонологія майже кожного народу. Шотландці, наприклад, вірять в кровожерливе чудовисько антах, що мешкає в гірських озерах, та бааван ши, також злі та кровожерні; в індійському фольклорі є примари ачері, що мають вигляд маленьких дівчаток; в гаїтянській культі вуду зустрічаємо баку (щось на зразок вампіра) [110]; в древньоіндійській - ветали; англійці перевертню дали назву брег і грант (останній найчастіше являється смертним в образі коня); литовці назвали його вілктакі або вілколакі. В гаїтянській культурі вуду існує злісний дух даппі, якого викликають, щоб комусь помститися; в мусульманській міфології зустрічаємо джинів; в єврейській демонології - діб бука; в міфах африканських народів - злих духів додо, що живуть на берегах водоймищ. В шумерській міфології постають водяні демони лахама, яких налічується п’ятдесят; в глибинах океана, за древньоіндійською міфологією, мешкають демони ніватакавачі; в корейській міфології померлі незаміжні дівчата перетворюються на злих духів сон-каксі [8]. В уявленнях українського народу душі померлих дітей постають мавками (навками, нявками) - вродливими молодими дівчатами високого зросту з довгим заквітчаним волоссям і в прозорому вбранні, дуже схожі на норвезьку ульдру, щоправда без коров’ячого хвоста. Аналогом скандинавського ніссе, англійського гобліна, швецького томте й шотландського брауні в Україні є домовик - хатній дух у вигляді маленької волохатої істоти дитячого зросту (за уявленнями скандинавів, ніссе одягаються в сіре та інколи вбираються в червоний капелюх) [87], що оселяється в людських приміщеннях і впливає на добробут сім’ї. Для того, щоб задобрити цього хатнього духа, йому біля печі залишають частування (в скандинавських країнах в ніч на Різдво та Великий четверг, а в Україні - 28 січня). Здебільшого це традиційна й в Україні, й в Англії, й в Шотландії, й в Норвегії солодка каша та пироги (скандинави подають ще й пиво, а шведи - виключно вівсяну кашу). Норвезький нок, африканські додо, шумерський лахама, древньоіндійські навітакавачі - усе це не що інше, як духи води, що в українській міфологічній уяві мають жіночу стать і називаються русалками (водяницями, лоскотухами). Як і норвезький нок, русалки заманюють до себе молодих дівчат та хлопців, загадуючи їм попередньо загадку («Полин чи петрушка?») і в разі невірної відповіді залоскочують насмерть [2]. Віра в надприродні істоти, якими людська фантазія наділяла неосвоєний, «чужий», ворожий їй простір, опирається на колективні уявлення («архетипи» за К.Г.Юнгом), притаманні міфологічному мисленню, яке, на відміну від раціонального, є пралогічним. Як писав А.М. Лобок, простір міфу - є «простором людської суб’єктивності» [45]. Його основна відмінна риса - містична причетність, за висловом Л.Леві-Брюля. Ця містична причетність виявляється, наприклад, в тому, що певний предмет являється самим собою і одночасно чимось іншим, що людина єдина зі своїм тотемом чи лісовим духом. Як підмітив Л.Леві-Брюль, «життя людей…залежить від того основного й первісного факту, що в їх уявленнях чуттєвий світ і світ «інший» складають єдине ціле. Сукупність невидимих істот…невіддільна від сукупності істот видимих. «Інший» світ даний не менш безпосередньо, ніж видимий, він володіє більшою дійсністю і вселяє більше страху» [42].
Скотарі, рибалки і мореплавці, меншою мірою землероби, скандинави жили в оточенні суворої і погано освоєної ними природи. Центр їхнього життя - освоєне сільське подвір’я [73]. Відповідно і вся світобудова моделювалась ними у вигляді системи садиб і подвір’їв. Тут ми зустрічаємо світ серединний Мідгард, що виступає центром Всесвіту і зосередженням фізичних і духовних сил і енергій, уявляється найвищим принципом Всесвіту, втіленням сакральної, божественної мудрості. Згідно міфу, Мідгард був створений з вій бога-першожертви Іміра. На сході знаходиться Утгард - зовнішній, чужий, ворожий, неосвоєний простір, світ ворожих богам інеїстих велентів-хрімтурсів. Більше того, в цій моделі південь і захід співвідносяться з верхом, а північ і схід - з низом; перший завжди постає чистим, святим, світлим, возвеличеним, тоді як другий - нечистим, злим, темним [15]. В даному випадку уявлення скандинавів про сторони світу діаметрально протилежні з уявленням у більшості народів, в яких відверто простежується сакралізація сходу. Точкою відліку в багатьох міфологіях слугує «саме та сторона, звідки з’являється сонце» [68]. З проектуванням на схід розпочинають господарські і землеробські дії. Так, слов’янські капища облаштовували, орієнтуючи саме на схід. У міфах майя вшановували 4 братів-богів, що стояли, нібито, у чотирьох кутках Всесвіту і підтримували небо. Бог Хобніль - на сході, повязувався із червоним кольором; Сан-Кімі - на заході, пов’язувався із чорним кольором. Багатьом народам притаманний образ зустрічі сходу сонця: єгиптяни, греки, євреї будували храми-святилища дверима на схід [60]. На Русі молитви і закляття вимовляли, звернувшись на Схід [101]. У християнських псалмах читаємо: "Воздавай хвалу Господу, восходящому над небом на востоке". Захід сонця повязувався, за віруваннями, із місцем перебування мерців. Саме на Заході перебував вхід у потусторонній світ у стародавніх міфах єгиптян, індійців Америки, європейців. Ще в епоху бронзи померлого клали головою на Схід, обличчям на Захід (щоб душа пішла за сонцем). Ось як пише про це митрополит Іларіон: "Коли сонце заходило, його проводжали з сумом і страхом, чи воно ж напевно ще вийде, захід став недобрим місцем, місцем вічної темряви й адом. Навпаки, місце, звідки вранці виходило сонце, схід - це блаженна сторона, де вічна весна, вічне світло й тепло. Це Рай, це Ірій... Хто молиться богам, має молитися на Схід, а особливо вранці, бо раніше сонце добре викупане й виспане завжди милостиве. Схід - сторона землі, де сонце сходить, цебто де починається життя... Пошану сходу ще з глибокої давнини прийняла Християнська Церква" [59]. Тож, опозиція заходу мала зовсім протилежне значення, ніж у скандинавів: там, де скандинави розміщували світ, населений «добрими» силами, традиційно розташовується потойбічне царство. Так, скандинавська сігне-кьярринг, або відьма (від signe - «виганяти диявола» і kjaerling - «старуха», цілком можливо, що цей фольклорний персонаж - нащадок міфологічної вельви) для того, щоб дізнатися, якою хворобою захворів немічний, виливала розплавлений свинець, що брався з церковних вікон після заходу сонця, в воду з джерела, що тече з заходу на схід, при цьому примовляючи :
Заговорю хитрость, заговорю рахит,
Заговорю сюда и заговорю отсюда,
Заговорю наружу и заговорю внутрь,
Заговорю на погоду, заговорю на ветер,
Заговорю на юг, заговорю на восток,
Заговорю на север, заговорю на запад,
Заговорю в земле, заговорю в воде,
Заговорю в горах, заговорю в песках,
Заговорю в корень ольхи,
Заговорю в ногу жеребца,
Заговорю в адскицй огонь,
Заговорю в текущий с севера ручей.
Пусть там ест и пропадает,
И младенцу не вредит [93].
«Молодша Едда» розповідає про 9 світів, які поєднує між собою Ясень Іггдрасіль - модель світового дерева. Крона його підносяться до неба-Асгарда (помешкання богів), коріння проростає до пекла Ніфхель; над небом Асгарда, за «Молодшою Еддою», знаходяться небеса Андланг («безкрайнє»), та Відблаін («широкосинє»), де мешкають «лише світлі альви». Інші світи не згадуються взагалі. Однак у ряді сучасних робіт були спроби виокремити 9 світів скандинавського міфологічного світогляду. Число 9 є священним у скандинавів. Девять - символ образу трьох світів; закінчення, смерті; в іудаїзмі - символ істини, буття; оберіг від зловорожих дій; множинної величі; віддаленості; основи. Число 9 стало сакральним тому, що означало поняття "тричі по три" чи 33. У стародавніх римлян та германців існував девятиденний тиждень [80]. Акад. Б.Рибаков повязував священність числа 9 із девятьма місяцями виношування дитини [71]. І все ж, за даними А.Голана, девятка - це хтонічне число [14]. У казках - девятиголові змії, у міфах - гідри. За віруваннями етрусків, грім насилали "девять богів". Про девять ярусів підземного світу йдеться у міфах народів Америки, Скандинавії. У Дантовому пеклі - 9 кругів. При штормі девятий вал - смертельний. На Україні число 9 часто зустрічається у родильних та поховальних обрядодіях. У Карпатах короваї робили саме 9 коровайниць. На Поліссі після заручин пекли 9 пирогів і несли невістці. Поширеним є це число в народній медицині. За даними З.Є.Болтарович, при болях у суглобах кінцівки мочили девять разів у відварі сіна. На Полтавщині та Дніпропетровщині хворих купали у воді з "девяти бродів" чи відварі з 9-ти трав [104]. Словники В.Даля, Б.Грінченка фіксують число тридевять, тобто 27, яке означало "дуже багато", "дуже далеко" (пор.казкове "тридевяте царство"). Із запровадженням християнства віруючі приносили особливі жертви за покійників у встановлені дні: "третини" - на честь Бога у трьох особах; "девятини" - на честь небесних ангелів. Зокрема, у ........


Література

1. Айванхов О. М. Истинное учение Христа. - М., 1997.
2. Афанасьев А. Поэтичиские воззрения славян на природу. - М., 1995 Т.3. С.72-72.
3. Афанасьев А.Н. Происхождение мифа. - М., 1996. С.23.
4. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. СПб., 1993. C.41.
5. Байбурин А.К. Фольклор и этнография. - Л., 1990. С.11-15; 139-146.
6. Баура Сесил М. Героическая поезия. - М., 2002. C.54.
7. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. - М., 1975. С.235.
8. Березкин Ю.Е. Мифы народов мира. - М., 1997. Т.1. C.66-98.
9. Боровський Я. Світогляд давніх киян. - К., 1992. С.151.
10. Брагинская Н.В. Мифы народов мира. - М., 1997. Т.1. С.614.
11. Велецкая Н.Н. Языческая символикаславяеских архаических ритуалов. - М.,1978. С.37-40; С.149-150.
12. Волоцкая З.М. Исследрвания по структуре текста. - М., 1987. С.23.
13. Воропай О.Звичаї нашого народу (Етнографічний нарис) - К., 1991. Т.1-455с., Т.2.-447с.
14. Голан А. Миф и символ. - М., 1994. С. 18. C.140-148.
15. Головацький Я.Ф.Виклад давньослов’янських легенд, або міфологія. - К., 1991. С.88.
16. Гофф Жак. Цивилизация средневекового Запада. - М., 1992. C.89-113.
17. Грацианский Н.П. Из социально-экономической истории западноевропейского средневековья. - М., 1960. C.216.
18. Грейвс Р. Мифы древней Греции. - М., 1992. C.99.
19. Гумилев Л.Н. Георгафия этноса в исторический период. - Л., 1900. С.46.
20. Гуревич А.Я. «Старшая Едда». - Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах. - М., 1975. C.19.
21. Гуревич А.Я. Избранные труды в 2 томах. - М.; СПб., 1999. Т.2. C.43-131
22. Гуревич А.Я. История и психология. - М., 1971. С.160. C.111.
23. Гуревич А.Я. Норвежское общество в раннее средневековье. - М., 1977. C.98-134.
24. Гуревич А.Я. Понятие судьбы в контексте разных культур. Сб. Статей. - М., 1992. C.33.
25. Гуревич А.Я. «Эдда» и сага. - М., 1979.
26. Золотарев А.М. Родовой строй и первобытная мифология. - М., 1964. C. 54-76.
27. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі. Упорядкування, передмова та переклади М. Москаленка. - К., 1988.
28. Зыбковец В.Ф. Дорелигиозная епоха. - М., 1959. C. 116.
29. Иванов В.В. Мифы народов мира. - М., 1997. Т.1. С.235-236.
30. Исландские саги. - СПб., 1999. Под редакцией О.А.Смирницкой
31. История средних веков. - М., 1964. С.60-61.
32. Кейпер Ф.Б.Я. Труды по ведийской мифологии. - М., 1986. C.216.
33. Кельтская мифология. Энциклопедия. - М., 2006. С.53-121.
34. Керлот Х.Э. Словарь символов. - М., 1994.
35. КилимникС. Український ріку народних звичаях в історичному освітленні. - К., 1994. Кн.І, Т.1: Зимовий цикл; Т.2: Весняний цикл. - 400с.; Кн.ІІ, Т.3: Весняний цикл; Т.4: Літній цикл. - 528с.
36. Климець Ю.Д. Купальська обрядовість на Україні. - К.,1990. С.141-145.
37. Козловська В. Сторінки з обсягу культів: Священний дуб слов’ян-поган//Первісне громадянство та його пережитки на Укрїні. Наук.зб. - 1928. С.95-104.
38. Копержинський К. До систем понять часу у слов’ян. - К., 1928. С.17.
39. Косарев А.Ф. Философия мифа: мифология и ее эвристическая значимость. Уч. Пособие для вузов. - М.; СПб., 2000. С.204-228.
40. Купер Дж. Энциклопедия символов. - М.,1995. С.374
41. Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. - М., 1930. С.103.
42. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении. - М., 1994. C.113-121.
43. Леві-Стросс К. Первісне мислення. - К., 2000.
44. Ленг Э. Мифология. - М., 1901. C.83.
45. Лобок А.М. Антропология мифа. - Екатеринбург, 1997. С.111.
46. Лисюк Н.А. Міфологічний хронотоп: Матеріали до курсів «Міфологія», «Міфологія слов’янська і світова». - К., 2006. C.65-67.
47. Лосев А.Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. - М., 1957. C.124.
48. Лосев А.Ф. Диалектика мифа. - М., 1930.
49. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. - М., 1991. С.34-36.
50. Максимович М.А. Дні та місяці українського селянина. - К., 2002. С.100.
51. Матье М.Э. Древние египетские мифы. - М.-Л., 1956.
52. Медриш Д.Н. Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. - Л., 1974. С.121-143.
53. Мелетинский Е.М. (глав. ред., авт. ст.) Мифология: большой энциклопедический словарь. - М., 1998.
54. Мелетинский Е.М. «Эдда» и ранние формы эпоса. - М., 1968. C.76-94.
55. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. - М., 1976. C.202-212; 227.
56. Мелетинский Е.М. Происхождение героического эпоса: ранние формы и архаические памятники. - М., 1963. C.171-178.
57. Мелетинский Е.М. Скандинавская мифология как система. - М., 1973. C.74-97.
58. Мелетинский Е.М.Ранние формы искусства. - М., 1972.
59. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. - К., 1992. С.27.
60. Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х тт. 2-ое изд./ Гл. ред. С.А.Токарев. - М., 1997.
61. Младшая Едда. - М., 1994. Издание подготовили М.И. Стеблин-Каменский, О.А.Смирницкая.
62. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. - К., 1992. - 88с.
63. Пенник Н., Джонс П. История языческой Европы. - СПб. 2002. C.136.
64. Поэзия скальдов. - Л., 1979. (Перевод С.В. Петрова).
65. Потебня А.А. О мифологическом значении некоторых обрядов и поверий. - М., 1856. - 310с.
66. Потебня А.А. Слово и миф. - М., 1989. С.450.
67. Пропп В.Я. Поэтика фольклора. - М., 1998. С.152.
68. Пропп В.Я. Фольклор и действительность. - М., 1976. C.309.
69. Путилов Б.Н. Фольклор и народная культура. - СПб., 1994. С.140.
70. Ревуненкова Е.В. Мифы и верования народов Востока и Южной Азии. - М., 1973. C.213-236.
71. Рибаков Б. "Язычество древней Руси» - М., 1987. - 783с.
72. Рыбаков Б. Язычество древних славян. - М.,198. - 608с.
73. Рыдзевская Е.А. Некоторые данные из истории земледелия в Норвегии и в Исландии в ІХ-ХІІІ вв. - «Исторический архив», Т.3. - М.; СПб., - 1940. С.14.
74. Сага о Вельсунгах. - М., 1934. Перевод Б.И.Ярхо.
75. Скандинавская мифология. Энциклопедия. - М., 2005. C.119-137; 227
76. Следзевский И.Ф. Пространство и время в архаических культурах. - М., 1992. C.85.
77. Словник символів (за ред. Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко М.І. - К., 1997.
78. Смирницкая О.А. Корни Иггдрасиля: древняя скандинавская литература. - М., 1997. C.133.
79. Сосенко К. Різдво, коляда і Щедрий вечір. - К., 1994. С.226-231
80. Стеблин-Каменский М.И. Стурлусон С. Младшая Едда. - М., 1970. C.115-125.
81. Стеблин-Каменский М.И. Стурлусон С. Круг Земной. - М., 1980. C.49.
82. Стеблин-Каменский М.И. Миф. - Л.1976.
83. Стеблин-Каменский М.И. Происхождение поэзии скальдов. - М.,1982.С.184.
84. В.И.Стрелков. Смерть и судьба. Понятие судьбы в контексте разных культур. М. 1994. С. 34-37
85. С. Стурлусон. Круг земной. - М., 1980. Издание подготовили А.Я. Гуревич, Ю.К. Кузьменко, О.А.Смирницкая, М.И. Стеблин-Каменский.
86. Сумцов Н. Этнографическое обозрение. - М.,1893. Кн.17. С.39-46.
87. Супруненко В. Народини. Витоки нації: символи, вірування, звичаї та побут українців. - Запоріжжя,1993. С.123.
88. Тейлор Э. Первобытная культура. - М., 1989.
89. Темкин Е. Н., Эрман В. Г. Мифы Древней Индии. - М., 1982.
90. Токарев С.А. Ранние формы религии. - М., 1990. C.224-267.
91. Топоров В.Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ. - М., 1995. С.200-201.
92. Топоров В.Н. Мифы народов мира. - М., 1997.
93. Торссон Э. Северная магия. - М.1998. С.39-46.
94. Удальцов А.Д. Из истории западноевропейского феодализма. - М.; Л., - 1934. C.48.
95. Успенский Б.А. Избранные труды. - М., 1996. С.438-439.
96. Флоренский П.А. Столп и утверждение истины. - М., 2003. С.458.
97. Фрезер Дж. Золотая ветвь. - М., 1983. C.674-730.
98. Фрейзер Дж. Фольклор в Ветхом Завете. - С.75.
99. Фрейденберг О.М. Поэтика сюжета и жанра. - М., 1997. С.66.
100. Фурдуй Р. Космос Давньої України. - К.,1992. С.240-249.
101. Чубинський Мудрість віків. Кн.І. С.32.
102. Шаскольский И.П. Скандинавский сборник, - Таллин, 1964. С.354-357.
103. Шлегель Ф. История древней и новой литературы. - СПб. 1830.
104. Штоль Г.В. Мифы классической древности. - М., 1904. C.146-168.
105. Щербаківський В. «Основні елементи орнаментації українських писанок»//Праці відділу українознавства. - К.; Оттава, 1990. - Т.7. С.3-29.
106. Щербаківський Д.М. Українці:народні вірування, повір’я, демонологія. - К., 1991. - С.540-554.
107. Элиаде М. Аспекты мифа. - М., 2000. C. 112-204.
108. Элиаде М. Миф о вечном возвращении. - М., 2000. C.14.
109. Элиаде М. Шаманизм. - К., 1998.
110. Энциклопедия сверхъестественных существ. - М., 2006. («тролли», «йутулы», «ниссе», «туссеры», «ульдра»…).
111. Языческие божества Западной Европы. Энциклопедия. - М.; СПб., 2005. C.214.





Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.