На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


методичка Завдання, властивост та загальн положення оптичної розвдки. Пдготовка спостережних пунктв до роботи. Органзаця, ведення розвдки в рзних умовах обстановки. Визначення вдстаней за допомогою короткої бази. Збр обробка розвдувальних вдомостей.

Информация:

Тип работы: методичка. Добавлен: 15.08.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


71
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВЕДЕННЯ РОЗВІДКИ ЗІ СПОСТЕРЕЖНИХ ПУНКТІВ
Зміст

Розділ 1. Завдання та властивості оптичної розвідки. Бойовий порядок підрозділів оптичної розвідки
Розділ 2. Підготовка спостережних пунктів до роботи
2.1 Загальні положення
2.2 Орієнтування приладів на СП
2.3 Топогеодезична прив'язка спостережних пунктів
- способи визначення координат СП по карті(аерознімку)
- топогеодезична прив'язка пунктів спряженого спостереження
- визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків
2.4 Основні елементи обчислень при топогеодезичній прив'язці
2.5 Вибір орієнтирів і складання схем орієнтирів
Розділ 3. Організація ведення розвідки із СП
3.1 Загальні положення щодо організації розвідки
3.2 Цілевказання
3.3 Ведення розвідки. Засічка цілей
3.4 Організація і ведення розвідки в різних умовах обстановки
3.5 Документи, що ведуться на СП
3.6 Обробка даних засічок
3.7 Збір і обробка розвідувальних відомостей
Розділ 4. Обслуговування стрільби
4.1 Загальні положення
4.2 Обслуговування пристрілювання за допомогою далекоміра
4.3 Обслуговування пристрілювання за допомогою спряженого спостереження
Додатки
Додаток 1. Демоскуючі ознаки цілей
- тактичні засоби ядерного ураження
- артилерія
- міномети
- реактивні системи залпового вогню(РСЗВ)
- протитанкові засоби
- танки і самохідні арт. установки
- кулемети
- радіолокаційні станції
- СП
- траншеї, окопи, бліндажі та інші польові споруди
- дерев'яноземельні та довгочасні вогневі споруди
- дротяні загородження
- мінні поля
- штаби і командні пункти
- підготовка противника до наступу
- ознаки підготовки противника до відходу і зміни частини
Додаток 2. Визначення відстаней за допомогою короткої бази
Додаток 3. Таблиця поправок у відстань через нахил місцевості на приведення їх до горизонту

Додаток 4. Таблиця швидкості звуку в м/сек

Додаток 5. Основні умовні позначення, які застосовуються на картах і схемах

Додаток 6. Журнал розвідки і обслуговування стільби

Додаток 7 Схема цілей

Розділ 1

ЗАВДАННЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ ОПТИЧНОЇ РОЗВІДКИ. БОЙОВИЙ ПОРЯДОК ПІДРОЗДІЛІВ ОПТИЧНОЇ РОЗВІДКИ

1. Оптична розвідка є складовою частиною артилерійської розвідки. Вона ведеться взводами та відділеннями розвідки (обслугами командирських машин) артилерійських з'єднань і підрозділів з наземних командно-спостережних та спостережних пунктів, розгорнутих на місцевості, за допомогою оптичних та електронно-оптичних приладів.

2. Оптична розвідка ведеться з метою своєчасного добування точних відомостей про противника, необхідних для його вогневого ураження.

Основними завданнями артилерійської розвідки є:

- виявлення та визначення координат засобів високоточної зброї, артилерійських та мінометних підрозділів, танків, протитанкових та інших вогневих засобів, пунктів управління і радіоелектронних засобів;

- спостереження за діями противника та своїх військ;

- обслуговування стрільби артилерії;

- вивчення прийомів та способів застосування противником артилерії, танків, протитанкових засобів та іншого озброєння, особливо його нових зразків.
3. Позитивними властивостями оптичної розвідки є:
- швидкість розгортання підрозділів в бойовий порядок та можливість їх застосування в усіх видах бою;
- швидкість та точність визначення координат цілей, орієнтирів та реперів;
- простота та надійність роботи приладів;
- довготривалість і безперервність ведення розвідки.
Негативною властивістю оптичної розвідки є залежність від характеру місцевості та умов видимості.
4. Точність координат цілей (орієнтирів, реперів), визначених оптичною розвідкою, залежить:
- від дальності, величини кута засічки крім цілей (орієнтирів, реперів), що засічені ДАК;
- від точності топогеодезичної прив'язки місця розташування засобів розвідки;
- від характеру цілі, що засікається, та її демаскуючих ознак;
- від рівня підготовки особового складу відділення (взводу) розвідки;
- від методу обробки даних засічки.
5. Для одержання координат цілей з точністю, необхідною для стрільби артилерії, під час засічки їх спряженим спостереженням за допомогою розвідувальних теодолітів (РТ) кут засічки повинен бути не менше 0-50, а під час засічки цілей, що виявляють себе короткочасно (блиском, димом, пилом) і вибухів снарядів, а також при організації спряженого спостереження за допомогою бусолей або з командирських машин (ПРП) кут засічки повинен бути не менше 1-00.
При засічці цілей (вибухів) далекоміром ДС-1 (ДС-1м-1) дальність засічки повинна бути не більше 3км, ДС - 2 - 5км, а при засічці квантовим далекоміром - в межах його технічних можливостей.
6. Точність визначення координат цілей, засічених підрозділами оптичної розвідки при топогеодезичній прив'язці спостережних пунктів на геодезичній основі і обробці засічок аналітичним методом, характеризується величинами серединних помилок, які наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 - Точність визначення координат цілей, засічених підрозділами оптичної розвідки

Засоби засічки
Цілі, що спостерігаються довгий час, орієнтири і репери
Цілі, що виявляють себе короткочасно та вибухи снарядів
Серединні помилки

за напрямком,

п.к.

за дальністю,

% Д, м

за напрямком,

п.к.

за дальністю,

% Д, м
РТ
0-00,5
0,5 %
0-01
0,8 %
ДС-2
0-01
0,9 %
0-02
1,0 %

ДС-1

(ДС-1м-1)
0-01
1,5(1) %
0-02
2(1,2) %
Квант. далеком.
0-01
±10м
0-02
±10м

7. Оптична розвідка визначає місце розташування цілей (орієнтирів, реперів) в полярних або прямокутних координатах.

Полярні координати цілей (орієнтирів, реперів) визначаються відносно спостережного пункту (дальність в метрах, напрямок - в поділках кутоміра).

8. На визначення полярних координат цілі (вибуху) далекомірами з моменту виявлення цілі (розриву) необхідно до 25 секунд вдень і до 60 секунд вночі.
Середні норми часу визначення прямокутних координат цілі (репера, вибуху) з моменту доповіді “Ціль бачу” наведені в таблиці 1.2.
9. На розгортання спостережного пункту на місцевості з топогеодезичною прив'язкою по карті (аерознімку) за допомогою приладів своїми силами потрібно до 20 - 25 хвилин, а при організації розвідки з командирської машини (ПРП), використовуючи дані апаратури топоприв'язки - 4 - 5 хвилин.
На розгортання спряженого спостереження на базі 200-500м з топогеодезичною прив'язкою спостережних пунктів по карті (аерознімку) своїми силами за допомогою приладів необхідно до 30 хвилин, а на командирських машинах при користуванні радіозв'язком -10-15 хвилин.
На згортання спостережного пункту необхідно до 4 хвилин, а на згортання спряженого спостереження - до 15 хвилин.
В умовах ночі вказані нормативи часу збільшуються в півтора рази.
10. Для виконання завдань розвідки і обслуговування стрільби артилерії підрозділи оптичної розвідки розгортаються в бойовий порядок.
Бойовий порядок повинен забезпечувати швидке й надійне виконання поставлених завдань, безперервну взаємодію з артилерійськими підрозділами, можливість швидкого маневру в ході бою, а також найкраще використання захисних і маскувальних властивостей місцевості.
11. Бойовий порядок підрозділів оптичної розвідки складається з командно-спостережного пункту (КСП), передового і бокового спостережних пунктів (СП), які розгортаються при наявності сил і засобів артилерійської розвідки та пункту обробки даних.
71
Рисунок 1.1 - Бойовий порядок взводу розвідки
Взвод розвідки може розгортатися на фронті 200 - 500м і більше, а вести розвідку в смузі шириною 3-4км.
Відділення розвідки (обслуга командирської машини) розгортає спостережний пункт на місцевості і веде розвідку в секторі до 3-00 (в смузі 1-2км).
12. Командно-спостережний пункт взводу розвідки призначений для ведення розвідки противника та місцевості, управління підлеглими силами і засобами розвідки, обслуговування стрільби артилерії, і для спостереження за діями загальновійськових підрозділів.
13. Передовий спостережний пункт призначений для ведення розвідки противника і місцевості безпосередньо перед фронтом передових загальновійськових підрозділів, підтримки більш тісного зв'язку з ними, і обслуговування стрільби по цілях, що не спостерігаються з командно-спостережного пункту.
14. Боковий спостережний пункт призначений для ведення розвідки противника і місцевості в районах, що не спостерігаються з командно-спостережного пункту на фланзі, для засічки цілей (спряжене спостереження) і обслуговування стрільби по цілях.
15. Командир взводу розвідки (тут і в подальшому це відноситься до командира взводу оптичної розвідки та до командира взводу управління артилерійських підрозділів) несе відповідальність за постійну бойову готовність взводу і успішне виконання ним завдань з розвідки противника і обслуговування стрільби артилерії. Він повинен завжди знати обстановку, стан і можливості свого підрозділу, де знаходиться особовий склад і яке завдання він виконує.
Командир взводу керує підрозділом шляхом віддання усних розпоряджень, а також командами і сигналами.
16. Командир взводу розвідки отримує бойове завдання, як правило, на місцевості від командира частини (підрозділу) або начальника розвідки.
В окремих випадках завдання може ставитися по карті з наступним уточненням її на місцевості.
17. Командир взводу розвідки при підготовці бойових дій і управлінні взводом в бою повинен:
- з'ясувати отримане завдання і оцінити обстановку;
- вибрати місця для спостережних пунктів;
- керувати розгортанням спостережних пунктів, їх топогеодезичною прив'язкою та інженерним обладнанням;
- встановити і безперервно підтримувати стійкий зв'язок між спостережними пунктами і старшим командиром;
- вказати особовому складу умовне найменування місцевих предметів, орієнтири і поставити завдання;
- особисто вести розвідку противника, ставити завдання на засічку цілей і обслуговування стрільби артилерії, обробляти результати розвідки і доповідати старшому командиру;
- вести спостереження за діями загальновійськових підрозділів і результатами вогню артилерії;
- управляти взводом при переміщенні спостережних пунктів;
- вести необхідну документацію;
- обмінюватися розвідувальними даними з іншими підрозділами розвідки.
18. В розпорядженні щодо організації розвідки командир взводу вказує:
- орієнтири і умовне найменування місцевих предметів;
- наявні дані про противника;
- місця спостережних пунктів (позицію командирської машини) порядок їх зайняття;
- завдання розвідки (що, де і коли розвідати), смугу (сектор, напрямок) розвідки і райони особливої уваги;
- нумерацію цілей і порядок доповіді розвідувальних даних;
- порядок топогеодезичної прив'язки, способи орієнтування приладів і визначення координат спостережного пункту;
- послідовність інженерного обладнання та маскування;
- основний напрямок стрільби та розподіл особового складу і приладів на спостережних пунктах;
- порядок організації зв'язку, сигнали управління і дії за ними;
- час початку розвідки;
- порядок переміщення спостережних пунктів в ході бою та можливі рубежі їх розгортання;
- своє місце і заступника.
Крім того, командир взводу віддає вказівки щодо захисту від високоточної зброї і безпосередньої охорони спостережних пунктів.
19. Командир відділення розвідки (командир обслуги КМУ) несе відповідальність за постійну бойову готовність свого відділення (обслуги), технічний стан приладів, успішне виконання отриманого завдання щодо розвідки і обслуговування стрільби артилерії.
Він повинен: управляти особовим складом під час зайняття спостережного пункту відділення (обслугою командирської машини), проводити топогеодезичну прив'язку спостережного пункту; особисто вести розвідку противника і керувати роботою особового складу під час ведення розвідки, засічки цілей (орієнтирів, реперів) і обробки даних засічки; складати схему орієнтирів, схему полів невидимості (при необхідності) і вести журнал розвідки і обслуговування стрільби; перевіряти правильність орієнтування приладів спостереження; керувати підготовкою спостережного пункту та приладів до роботи вночі; організовувати роботи щодо інженерного обладнання та маскування спостережного пункту, доповідати про розвідані цілі командиру взводу; організовувати безпосередню охорону спостережного пункту і слідкувати за виконанням заходів маскування.
20. Командир відділення розвідки (командир обслуги) при постановці завдання особовому складу вказує: орієнтири і умовну назву місцевості та місцевих предметів; дані про противника і завдання загальновійськового підрозділу; завдання і смугу (сектор, об'єкт, напрямок) розвідки; основний напрямок стрільби; місця встановлення приладів спостереження і способи їх орієнтування; порядок інженерного обладнання, сигнали і порядок дії за ними; спостерігача за сигналами і свого заступника.
21. Старший розвідник (розвідник-далекомірник) повинен: розставити прилади і підготувати їх до роботи; допомагати командиру відділення здійснювати топогеодезичну прив'язку спостережного пункту; з'ясувати орієнтири і умовне найменування місцевості та місцевих предметів, знати їх положення на місцевості; працювати на приладах спостереження; вести розвідку противника, знаходити цілі, проводити їх засічку і вести записи; негайно доповідати командиру відділення про кожну розвідану ціль; періодично перевіряти правильність орієнтування приладів спостереження; виконувати роботи щодо інженерного обладнання і маскування спостережного пункту; відпрацьовувати дані засічки цілей (орієнтирів, реперів) на обчислювальних приладах, знати сигнали оповіщення і порядок дії за ними, приймати та передавати команди і цілевказівки.

Розділ 2

ПІДГОТОВКА СПОСТЕРЕЖНИХ ПУНКТІВ ДО РОБОТИ

2.1 Загальні положення

22. Підготовка спостережних пунктів до роботи включає:

- вибір і зайняття спостережного пункту;

- орієнтування приладів;

- топогеодезичну прив'язку спостережного пункту;

- вибір орієнтирів і складання схеми орієнтирів;

- встановлення зв'язку з вогневими підрозділами та вищестоящим командиром;

- інженерне обладнання та маскування спостережного пункту.

23. Спостережні пункти повинні відповідати таким вимогам:

- забезпечувати виконання поставлених завдань;

- мати добрий огляд місцевості, що знаходиться перед фронтом і в глибині оборони противника в смузі (секторі) розвідки;

- мати приховані підступи;

- бути невидимими для спостереження противника;

- забезпечувати розміщення особового складу, засобів зв'язку та техніки.
Найвигіднішими місцями для розміщення спостережних пунктів є:
- схили висот, що звернені в бік противника;
- ділянки місцевості, які знаходяться в 200-300 м перед лісом, кущами, садом або гаєм;
- високі дерева в глибині лісу або на узліссі лісових масивів;
- горища, верхні поверхи будинків та фабричні (заводські) труби.
Віддалення спостережних пунктів від переднього краю своїх військ залежить від характеру місцевості й поставленого завдання.
24. Зайняття спостережних пунктів проводиться потайно, по можливості вночі або в інших умовах обмеженої видимості. При висуванні на спостережний пункт вдень використовують складки місцевості та місцеві предмети, що перешкоджають спостереженню противником.
2.2 Орієнтування приладів на спостережних пунктах
25. Для ведення розвідки, цілевказівки та засічки цілей (реперів) розвідувальні прилади повинні бути орієнтовані. Перископічні артилерійські бусолі та далекоміри орієнтують за дирекційним кутом орієнтирного напрямку.
26. Для орієнтування приладів за дирекційним кутом потрібно знати дирекційний кут з точки стояння приладу на орієнтир.
Для орієнтування перископічної артилерійської бусолі потрібно на бусольному кільці та барабані встановити відлік, рівний дирекційному куту орієнтирного напрямку, та, не збиваючи встановленого відліку, маховиком установочного черв'яка навести перехрестя монокуляра на орієнтир.
Для орієнтування далекоміра за дирекційнмм кутом орієнтирного напрямку потрібно:
- навести центральну марку (перехрестя) далекоміра на орієнтир, дирекційний кут напрямку на який відомий;
- встановити на лімбу та барабані точних відліків (по шкалах дирекційних кутів) відлік рівний величині дирекційного кута.
27. Розвідувальні теодоліти на пунктах спряженого спостереження орієнтують за дирекційними кутами та відліками.
Орієнтування за дирекційними кутами при наявності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження (рис. 2.1) виконують в такій послідовності:
- наводять вертикальний штрих сітки приладу основного пункту на орієнтир, дирекційний кут на який відомий;
- поворотом лімба встановлюють відлік, який відповідає дирекційному куту із спостережного пункту на орієнтир і виключають маховичок повороту лімба;
- наводять теодоліт основного пункту в прилад бокового пункту, знімають дирекційний кут (бАВ - якщо основний лівий, або бВА - якщо основний правий), змінюють на 30-00 і передають його на боковий пункт;
- наводять теодоліт на боковому пункті в прилад основного пункту, встановлюють переданий дирекційний кут і виключають маховичок лімба.
71
Рисунок 2.1 - Орієнтування приладів на пунктах спряженого спостереження за дирекційними кутами
При відсутності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження визначають дирекційні кути з кожного пункту спряженого спостереження на загальний орієнтир, а потім наводять теодоліти в орієнтир і поворотом лімба встановлюють відповідні дирекційні кути на лівому (АО) і на правому (ВО) спостережних пунктах. Після установки відліків виключають маховички повороту лімба.
При орієнтуванні приладів за дирекційним кутом відліки по будь-якій цілі (орієнтиру, реперу) будуть відповідати дирекційному куту на ціль.
28. Для орієнтування теодолітів за відліками (рис. 2.2) при наявності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження необхідно:
- навести теодоліти, які знаходяться на кінцях баз спряженого спостереження один в одного у встановлені на теодолітах візирні віхи;
- натиснути маховички повороту лімба і поворотом лімба встановити відмітки: на лівому - 30-00, на правому - 0-00;
- виключити маховички повороту лімба.
71
Рисунок 2.2 - Орієнтування приладів на пунктах спряженого спостереження за відліками
При відсутності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження орієнтування по відліках виконують в такому порядку :
-
визначають дирекційні кути з лівого бАО і правого бВО пункту на загальний орієнтир та дирекційний кут бази (бВА);
- розраховують відліки з лівого (А) і правого (В) пункту по орієнтиру за формулами:
;
- наводять теодоліти в загальний орієнтир та встановлюють поворотом лімбів відліки: на лівому - А, на правому - В і виключають маховички повороту лімба.
При орієнтуванні за відліками лімби розмішуються нулями вправо по базі, а при засічці цілі (орієнтира, репера) відліки будуть відповідати кутам між напрямком бази (з правого на лівий СП) і напрямком на ціль (орієнтир, репер), розраховані за ходом годинникової стрілки: з лівого пункту - А, з правого - В.
29. Дирекційні кути орієнтирних напрямків отримують під час топогеодезичної прив'язки пунктів або вирішенням зворотної топогеодезичної задачі за координатами спостережного пункту і орієнтира.
Якщо на спостережному пункті зорієнтовано бусоль, то для орієнтування далекоміра (розвідувального теодоліта) обирають орієнтир з боку якнайближче в створі бусоль - далекомір (теодоліт) і дирекційний кут на орієнтир визначають за допомогою бусолі.
При відсутності орієнтирів з боків, обирають найбільш віддалений орієнтир перед фронтом. При цьому, якщо зміщення далекоміра (теодоліта) відносно бусолі більш 0,001 дальності до орієнтира, то в дирекційний кут, визначений за допомогою бусолі вводять поправку, розраховану за формулою
,
де: ?б- поправка в дирекційний кут на зміщення далекоміра (теодоліта) відносно бусолі;
В - відстань між бусоллю та далекоміром (теодолітом), м;
Д - дальність від спостережного пункту до орієнтира, м.
Дирекційний кут, визначений за допомогою бусолі, зменшують на величину поправки, якщо далекомір (теодоліт) розміщений праворуч від бусолі і збільшують, якщо далекомір (теодоліт) розміщений зліва від бусолі.
2.3 Топогеодезична прив'язка спостережних пунктів

Загальні положення
30. При топогеодезичній прив'язці спостережного пункту визначають прямокутні координати (X, У), абсолютну висоту (h) пункту, а також дирекційні кути з точки встановлення приладу спостереження на один-два віддалених орієнтири.
Топогеодезична прив'язка спостережних пунктів виконується, як правило, силами та засобами підрозділів оптичної розвідки.
31. Топогеодезичну прив'язку, в залежності від умов обстановки, наявності часу, повноти вихідних даних і характеру місцевості, виконують на геодезичній основі або по карті (аерознімку).
Висоту спостережних пунктів на рівнинній та горбистій місцевості визначають по карті, в гірській місцевості - за допомогою приладів.
В ході топогеодезичної прив'язки на геодезичній основі координати спостережних пунктів визначають за допомогою приладів відносно пунктів геодезичних мереж, а дирекційні кути орієнтирних напрямків - геодезичним, гіроскопічним або астрономічним способами.
В ході топогеодезичної прив'язки по карті (аерознімку) координати спостережних пунктів визначають за допомогою приладів або апаратури топоприв'язки. За початкові приймають добре виражені на місцевості контурні точки і місцеві предмети, координати яких отримані за допомогою спеціальної карти з надрукованими координатами пунктів, карти масштабу 1:25000, 1:50000, 1:100000 або аерофотознімку з координатною сіткою.
Дирекційні кути орієнтирних напрямків визначають геодезичним, гіроскопічним або астрономічним способами, за допомогою магнітної стрілки бусолі (розвідувального теодоліта), а при неможливості застосування перерахованих способів і за контурними точками карти (аерознімка). Крім того, дирекційні кути можуть бути отримані шляхом передачі їх від напрямку з відомим дирекційним кутом одночасним відмічанням по небесному світилу, кутовим ходом або за допомогою гірокурсовказівника апаратури топоприв'язки.
32. При топогеодезичній прив'язці спостережних пунктів своїми силами для вимірювання кутів використовують бусоль, розвідувальний теодоліт, далекоміри, а також прилади розвідки, топогеодезичної прив'язки і орієнтування командирських машин управління. Відстань вимірюють далекомірами, бусоллю з використанням далекомірної рейки, за допомогою короткої бази (додаток 2), а також мірного шнура.
При топогеодезичній прив'язці виміряні відстані не повинні перевищувати: стереоскопічними далекомірами ДС-1 - 2км; ДС-1М - 1-3км; ДС-2 - 4км; ДСП-30 - 300м, бусоллю з використанням далекомірної рейки - 200м, квантовими далекомірами - в межах їх технічних можливостей. При вимірюванні відстаней з використанням короткої бази її довжина повинна бути не менше 1/10 відстані, що визначається.
33. Обробка результатів вимірювань, які виконуються в ході топогеодезичної прив'язки за картою (аерофотознімком), проводять графічним методом (на карті, аерофотознімку, приладі управління вогнем), аналітичним методом (за допомогою обчислювача, логарифмічної лінійки, мікрокалькулятора, ЕОМ або таблиці логарифмів) або змішаним (графоаналітичним) методом (по номограмі інструментального ходу та приладу управління вогнем). Під час топогеодезичної прив'язки результати вимірювань на топогеодезичній основі обробляють тільки аналітичним методом.
34. Топогеодезична прив'язка спостережних пунктів проводиться з контролем. При цьому повторно визначають координати пунктів та дирекційні кути орієнтирних напрямків.
При проведенні контролю потрібно:
- визначити координати спостережного пункту від інших контурних точок або іншим способом;
- визначити дирекційні кути незалежними один від одного способами.
При проведенні топогеодезичної прив'язки за допомогою апаратури топоприв'язки проводять контроль точності роботи апаратури шляхом порівняння координат, отриманих апаратурою топоприв'язки, з координатами контрольних точок, розміщених на маршруті руху.
З метою виключення грубих помилок при обмеженому часі на проведення топогеодезичної прив'язки потрібно порівняти координати спостережного пункту, визначених за допомогою апаратури топоприв'язки або приладів, з координатами, визначеними прийомами окомірної зйомки.
Координати вважаються визначеними вірно, якщо розходження не перевищують величин, наведених в таблиці 2.1
Таблиця 2.1 - Допустимі помилки у визначенні координат
Вид топогеодезичної прив'язки
Вид контролю
На геодезичній основі за допомогою
По карті за допомогою приладів
теодоліту (КТД-1)
бусолі
1:25000
1:50000
На геодезичній основі
35
40
55
80
По карті масштабу
1:25000
50
55
65
85
1:50000
75
80
85
100
Якщо в процесі контролю отримані розходження в вимірюваннях величини, які не перевищують граничних, то за кінцеве значення приймають:
- при рівноточних вимірюваннях - середньоарифметичне отриманих результатів;
- при нерівноточних вимірюваннях - результати більш точного способу.
Якщо розходження перевищують допустимі, то спочатку перевіряють правильність записів польових вимірювань та розрахунків, а потім польові вимірювання. Якщо помилка не знайдена, то роботу виконують спочатку, використовуючи інші вихідні дані або способи робіт.

Способи визначення координат спостережних пунктів по карті (аерознімку)

35. В залежності від характеру місцевості, наявності і розміщення вихідних точок (пунктів геодезичної мережі, контурних точок), для визначення координат спостережних пунктів за допомогою приладів може застосовуватись полярний спосіб, засічки та ходи.
36. При визначенні координат спостережного пункту полярним способом (рис. 2.3) із спостережного пункту вимірюють дирекційний кут б і дальність Д до контурної точки. Змінивши дирекційний кут на 30-00, вирішенням прямої геодезичної задачі розраховують координати спостережного пункту.
У випадку, коли дирекційний кут вимірювався з контурної точки на спостережний пункт, його на 30-00 не змінюють.
71
Рисунок 2.3 - Визначення координат полярним способом

37. При визначенні координат спостережного пункту засічками підрозділи оптичної розвідки застосовують, як правило, зворотні засічки за дирекційними кутами, за виміряними кутами, за виміряними відстанями та виміряними кутами й відстанями.
При застосуванні зворотних засічок потрібно, щоб із спостережного пункту було визначено не менше 3 контурних точок, кути між якими повинні бути від 5-00 до 25-00.
Якщо при обробці даних засічок за дирекційними кутами і за виміряними відстанями графічним методом отримують трикутник похибок, то за положення спостережного пункту приймають центр трикутника при умові, що більша із сторін не перевищує 3мм.
38. Для виконання зворотної засічки за дирекційними кутами (рис. 2.4) потрібно:
- встановити бусоль (теодоліт) на спостережному пункті і зорієнтувати за дирекційним кутом;
- визначити дирекційні кути не менш як на три контурні точки та змінити кожний дирекційний кут на 30-00.
Обробку даних проводять графічним методом по карті (аерознімку, ПУВ) або аналітичним методом за допомогою обчислювача 1В520.
71
Рисунок 2.4 - Визначення координат засічкою за зворотними дирекційними кутами
При графічному методі обробки вимірювань з вихідних (контурних) точок прокреслюють напрямок на спостережний пункт за дирекційними кутами, бАР , бВР та бСР і на перехресті цих напрямків отримують точку спостережного пункту.
При обробці вимірювань за допомогою обчислювача 1В520 використовують прямокутні координати початкових точок і відповідні напрямки.
39. Зворотну засічку за виміряними кутами (рис. 2.5) виконують по трьох-чотирьох точках (четверту точку використовують для контролю), які обирають так, щоб спостережний пункт знаходився в середині трикутника, отриманого вихідними точками, або поза трикутником, але проти однієї із його вершин.
На місцевості вимірюють кути між напрямками на початкові точки.
Для рішення засічок використовують спосіб Болотова. Для цього на аркуші кальки наколюють точку Р, довільно прокреслюють з неї пряму лінію і послідовно будують кути б, в та г. Прокреслені напрямки позначають назвою місцевих предметів або зліва направо літерами А, В, С і Д . Після цього кальку накладають на карту та, повертаючи її, суміщають напрямок на кальці з відповідними точками карти (аерознімка). Після суміщення усіх напрямків переколюють основну точку Р з кальки на карту (аерознімок).
71
Рисунок 2.5 - Визначення координат зворотною засічкою за виміряними кутами
40. Координати спостережного пункту засічкою за виміряними відстанями (рис. 2.6) визначають у такому порядку:
- зі спостережного пункту вимірюють відстань до трьох точок, положення яких на карті (аерознімку) або їх координати відомі;
- на карті (планшеті, аерознімку) з вихідних точок прокреслюють за допомогою циркуля-вимірювача дуги радіусами, відповідними до виміряних відстаней (в масштабі карти, планшета, аерознімка); пересічення дуг покаже місцезнаходження спостережного пункту.
71
Рисунок 2.6 - Визначення координат за виміряними відстанями
41. При зворотній засічці за виміряними кутами і відстанями на спостережному пункті (рис. 2.7) вимірюють кут між напрямками на дві вихідні точки і відстані до них. Відстані вимірюють за допомогою квантового далекоміру.
71

Рисунок 2.7 - Визначення координат засічкою за виміряними відстанями і кутом

Обробку результатів вимірювань проводять на обчислювачі 1В520 або графічним методом. При графічному методі обробки на аркуші кальки наколюють точку спостережного пункту, з неї довільно проводять напрямок і будують кут г. На відповідних напрямках від точки спостережного пункту відкладають відстані до вихідних точок на кальці. Визначивши місцеположення спостережного пункту прийомами окомірної зйомки, накладають кальку на карту і суміщають вихідні точки на кальці з вихідними точками на карті (аерознімку). Переколюють положення СП з кальки на карту.

42. Визначення координат спостережного пункту ходом (рис. 2.8) проводиться в тих випадках, коли за умовами місцевості зі спостережного пункту не видно жодної контурної точки. Як правило, прокладають висячий хід орієнтованим приладом (бусоллю, теодолітом). При прокладанні ходу потрібно намагатись щоб довжина ходу і число сторін було найменшим.

71

Рисунок 2.8 - Визначення координат висячим ходом

Висячий хід орієнтованим приладом прокладають у такому порядку:

- прилад (бусоль, теодоліт) встановлюють на вихідній точці і орієнтують його за дирекційним кутом;

- наводять прилад на першу точку ходу, знімають значення дирекційного кута напрямку і вимірюють відстань до першої точки ходу;

- переносять прилад на першу точку ходу і орієнтують його в напрямку на вихідну точку за дирекційним кутом зміненим на 30-00, після чого наводять прилад на другу точку ходу, знімають дирекційний кут і вимірюють відстань до другої точки ходу;

- переносять прилад на іншу точку ходу і, зорієнтувавши його в напрямку на першу точку за дирекційним кутом, зміненим на 30-00, наводять на спостережний пункт, знімають дирекційний кут і вимірюють відстань до пункту;

- послідовним рішенням прямих геодезичних задач обчислюють координати точок ходу, а потім координати спостережного пункту.

В тому випадку, якщо вихідна точка для встановлення приладу не доступна, а також при обмеженому часі на проведення топогеодезичної прив'язки, роботи з прокладання ходу починають з першої точки. Встановивши прилад на першій точці і зорієнтувавши його, вимірюють дирекційний кут і відстань до вихідної точки і змінюють значення дирекційного кута на 30-00. В подальшому прокладання ходу виконують у встановленому порядку.

43. При визначенні координат спостережного пункту за допомогою апаратури топоприв'язки апаратура повинна бути завчасно вивірена і підготовлена до роботи.

Робота з апаратурою топоприв'язки включає підготовчі заходи, підготовку апаратури і безпосередньо визначення координат спостережного пункту. До підготовчих заходів відносяться: вибір початкової точки і маршруту руху, визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини і координати точки її стояння.

44. Початкову точку обирають з таким розрахунком, щоб довжина маршруту до спостережного пункту не перевищувала 3км, а час руху - 20хв. У тому випадку, якщо довжина маршруту перевищує 3км, то на маршруті руху вибирають контрольні контурні точки і визначають їх координати. При під'їзді до цих точок контролюють точність роботи апаратури топоприв'язки і, при необхідності, вводять коректури осі.

45. Дирекційний кут повздовжньої осі командирської машини (ПРП) визначають за допомогою гірокомпаса, бусолі або раніше відомих дирекційних кутів орієнтирних напрямків.

При визначенні дирекційного кута повздовжньої осі за допомогою гірокомпаса встановленого в командирській машині (ПРП) необхідно:

- підготувати гірокомпас до роботи і визначити істинний азимут повздовжньої осі машин;

- визначити зближення меридіанів (г) розрахунковим способом, за графіком або по карті;

- розрахувати дирекційний кут повздовжньої осі машини за формулою:

Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за допомогою бусолі або виносного гірокомпаса (рис. 2.9), виконують у такому порядку:

- встановлюють прилад за 30-50 м від командирської машини (ПРП) і визначають дирекційний кут по візиру (далекоміру) командирської машини (ПРП);
- з командирської машини (ПРП) визначають кут впаб по приладу;
- розраховують дирекційний кут повздовжньої осі машини за формулою:
,
де бпаб-км - дирекційний кут з бусолі (гірокомпаса) по візиру (далекоміру) командирської машини (ПРП);
впаб - кут між повздовжньою віссю машини і напрямком на бусоль (гірокомпас), відрахований за ходом годинникової стрілки.
71
Рисунок 2.9 - Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за допомогою бусолі
Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за раніше відомим дирекційним кутом орієнтирного напрямку (рис. 2.10) проводять в такому порядку:
- завчасно визначають дирекційний кут з початкової точки на віддалений (не ближче 1000 м) орієнтир;
- встановлюють командирську машину (ПРП) над точкою, з якої визначений дирекційний кут (зміщення центру машини від точки не повинно перевищувати 0,001 дальності до орієнтиру) і визначають кут по орієнтиру;
- розраховують дирекційний кут повздовжньої осі машини за формулою:
;
де бор - дирекційний кут з точки стояння командирської машини (ПРП) на орієнтир;
вор- кут між повздовжньою віссю машини і напрямком на орієнтир, що відраховується за ходом годинникової стрілки.
71
Рисунок 2.10 - Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за раніше відомим дирекційним кутом
46. Для підготовки апаратури топоприв'язки до роботи командирську машину (ПРП) встановлюють на вихідній (контурній) точці або в безпосередній близькості від неї (не далі 10м). В цьому випадку за координати машини приймають координати контурної точки, визначивши їх по карті (аерознімку) за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу.
При неможливості встановлення командирської машини на вихідній точці для визначення її координат потрібно:
- виміряти дирекційний кут і відстань до контурної точки;
- встановити на лічильниках курсопрокладчика (координатора) координати початкової точки, а на шкалі КУРС дирекційний кут напрямку з контурної точки на командирську машину (ПРП);
- ввести в курсопрокладчик (координатор) виміряну відстань, при цьому на лічильниках X і Y будуть встановлені координати точки стояння.
47. Для забезпечення потрібної точності та надійності визначення координат за допомогою апаратури топоприв'язки потрібно:
- визначити дирекційний кут повздовжньої осі машини на початковій точці за допомогою приладів, для орієнтування яких дирекційний кут визначався астрономічним або геодезичним способами;
- контролювати правильність роботи апаратури топоприв'язки під час руху на маршруті;
- обирати початкову точку так, щоб забезпечувалась мінімальна довжина маршруту при максимальному використанні дорожньої мережі;
- визначати координати контурних точок, що використовуються у якості вихідних, за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу або знімати зі спеціальної карти з надрукованими координатами контурних точок;
- під час руху своєчасно змінювати коректуру шляху в залежності від обраного датчика шляху та дорожніх умов;
- рухатися на маршруті з максимальною в даних умовах швидкістю, не допускати різких поворотів і гальмування;
- виключати відхід осі гіроскопу на час стоянки на маршруті.
Топогеодезична прив'язка пунктів спряженого спостереження
48. Топогеодезична прив'язка пунктів спряженого спостереження (рис. 2.11) включає:
- визначення прямокутних координат X, Y та абсолютної висоти пунктів (точок встановлення приладів);
- визначення довжини бази ВА;
- визначення дирекційного кута бази бВА.
71
У випадку відсутності взаємної видимості між пунктами, крім того, визначають дирекційний кут з контрольного пункту на загальний орієнтир бАО, бВО (рис. 2.12).
49. Прямокутні координати пунктів спряженого спостереження визначають від точок геодезичних мереж або від однієї контурної точки карти (аерознімка). Координати командно-спостережного (основного) пункту визначають за допомогою приладів одним із способів вказаних у ст. 36-43.
50. При наявності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження координати бокового пункту визначають відносно основного в такому порядку:
- орієнтують теодоліт основного пункту за дирекційними кутами і знаходять дирекційний кут на боковий пункт;
- вимірюють найбільш точним способом довжину бази;
- розраховують прямокутні координати бокового пункту, вирішуючи пряму геодезичну задачу.
При відсутності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження визначення координат бокового пункту виконують теодолітним (бусольним) ходом в дві-три сторони від основного пункту або від тієї ж контурної точки від якої визначені координати основного пункту.
51. Якщо контурна точка (місцевий предмет) знаходяться на великій відстані або в розташуванні противника і спостерігається з обох пунктів спряженого спостереження (рис. 2.13), то їх топогеодезична прив'язка виконується із засічкою в такому порядку:
- орієнтують теодоліти на обох пунктах за дирекційними кутами;
- визначають довжину бази ВА і дирекційний кут бази (бВА) якомога більш точними способами;
- вимірюють по контурній точці дирекційні кути з кожного пункту і розраховують відліки А і В та кут засічки С за формулами:
;
розраховують трикутник АВС, визначаючи дальності до контурної точки з лівого АС і правого ВС пунктів за формулами:
- змінюючи дирекційні кути з лівого бАО і правого бВО пунктів на 30-00 отримують дирекційні кути з контурної точки на лівий бОА і правий бОВ спостережні пункти;
- вирішенням прямих геодезичних задач обчислюють координати спостережних пунктів за відповідними дирекційними кутами і дальностями від контурної точки до пункту.
Для контролю правильності обчислень за отриманими координатами спостережних пунктів обчислюють дирекційний кут і довжину бази і зрівнюють їх з отриманими шляхом вимірювань, різниця не повинна перевищувати 0-05 за напрямком і 5м за довжиною бази. У разі, коли різниця перевищує вказані межі, потрібно перевірити обчислення. Якщо помилка не знайдена то перевіряють орієнтування приладів і визначення координат виконують знову.
52. За довжину бази ВА в спряженому спостереженні приймають горизонтальну відстань між пунктами спряженого спостереження.
Довжину бази визначають:
- проміром за допомогою мірної стрічки або мірного шнура;
- вимірюванням за допомогою квантового далекоміра;
- за допомогою короткої бази, викинутої під прямим кутом до напрямку між пунктами;
- вирішенням трикутника за відомою дальністю до орієнтира (місцевого предмета);
- вирішенням зворотної геодезичної задачі за координатами спряженого спостереження.
53. Визначення довжини бази за допомогою короткої бази проводять в такому порядку:
- наводять теодоліт на одному з пунктів (як правило на боковому) в теодоліт на другому кінці бази і знімають відлік по лімбу;
- змінюють отриманий відлік на 15-00 (віднімають з відліку 15-00, якщо коротка база викинута вліво або додають до відліку 15-00, якщо коротка база викинута вправо);
- поворотом приладу в горизонтальній площині встановлюють на лімбі відлік, змінений на 15-00;
- відміряють від теодоліта в напрямку оптичної осі приладу за допомогою мірного шнура (стрічки) величину короткої бази і відмічають кінець бази віхою;
- з протилежного пункту спряженого спостереження вимірюють горизонтальний кут г між теодолітом і кінцем короткої бази.
Обчислюють довжину бази спряженого спостереження за допомогою таблиці (додаток 2) або за формулою:
,
де b - довжина короткої бази, яка приймається кратною 10м і повинна бути не менше 1/10 відстані між пунктами спряженого спостереження.
54. При визначенні довжини бази спряженого спостереження вирішенням трикутника потрібно:
- визначити дальність за допомогою квантового далекоміра до орієнтира, що спостерігається з обох пунктів спряженого спостереження;
- зорієнтувавши прилади за відліками, визначити відлік з лівого та правого пунктів на орієнтири і розрахувати кут засічки;
- розрахувати довжину бази рішенням трикутника за формулами :
- якщо дальність розраховувалась з лівого пункту;
- якщо дальність розраховувалась з правого пункту.
Для контролю правильності визначення довжини бази її розраховують від іншого орієнтира або іншим способом. Різниця не повинна перевищувати 5м. Якщо різниця не перевищує вказаної величини, то за довжину бази приймають середнє арифметичне з двох вимірів.
55. При значному перевищенні пунктів спряженого спостереження відносно один одного (більше 1/10 довжини бази) виміряну відстань між пунктами проміром і квантовим далекоміром приводять до горизонту (додаток 3).
56. За дирекційний кут бази в спряженому спостереженні приймають дирекційний кут з правого на лівий спостережний пункт, якщо для роботи застосовуються прилади, в яких оцифрування шкал (лімбів) проведене за ходом годинникової стрілки.
Якщо в приладі шкали оцифровані проти ходу годинникової стрілки (кутомірної шкали), то за дирекційний кут бази приймають дирекційний кут з лівого на правий спостережний пункт.
При наявності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження дирекційний кут бази визначають безпосередньо вимірюванням на місцевості.
При відсутності взаємної видимості, дирекційний кут бази розраховують вирішенням зворотної геодезичної задачі одночасно з розрахунком довжини бази.
Визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків
57. Дирекційні кути орієнтирних напрямків в ході топогеодезичної прив'язки визначають способами, перерахованими в ст. 31.
58. При геодезичному способі дирекційний кут орієнтирного напрямку отримують:
- безпосередньо з каталогу (списку) координат геодезичної мережі;
- вирішенням зворотної геодезичної задачі за координатами пунктів геодезичної мережі;
- одночасно з визначенням координат прив'язки точок при засічках або прокладанні ходу.
59. При гіроскопічному способі орієнтування за допомогою гірокомпаса визначають істинний азимут А орієнтирного напрямку. Від азимуту орієнтирного напрямку до дирекційного кута б цього ж напрямку переходять за формулою:
.
В залежності від типу застосованого гірокомпаса, а також умов роботи, спостерігають і обробляють відмітки по двох - чотирьох точках реверсії.
При визначенні дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою гірокомпаса, стаціонарно встановленого на об'єкті (командирській машині, ПРП), спочатку визначають дирекційний кут повздовжньої осі машини, а потім кут між повздовжньою віссю об'єкта і напрямком на орієнтир вор, що розраховується за ходом годинникової стрілки.
До дирекційного кута орієнтирного напрямку переходять за формулою:
б ор = б осі + в ор .
60. Дирекційні кути орієнтирних напрямків із астрономічних спостережень визначають:
- за годинним кутом світила;
- за допомогою азимутальної насадки АНБ-1 бусолі ПАБ-2А із спостереження зірок б і в Малої Ведмедиці.
61. При визначенні дирекційного кута орієнтирного напрямку астрономічним способом за годинним кутом світила (рис. 2.13) вимірюють на місцевості за допомогою бусолі з азимутальною насадкою АНБ-1 кут в між напрямками на орієнтирну точку і світило, який відраховують за ходом годинникової стрілки від напрямку на орієнтир до напрямку на світило.
71
Рисунок 2.13 - Сутьність визначення дирекційного кута за годинним кутом світила
Дирекційний кут світила розраховують за збірником астрономічних таблиць, таблиць обчислення азимуту або визначають з таблиць раніше розрахованих дирекційних кутів світила для даного району.
62. Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку застосуванням таблиць раніше розрахованих дирекційних кутів світила виконують в такому порядку:
- готують бусоль до роботи, встановлюють азимутальну насадку і горизонтують її;
- встановлюють по бусольних шкалах нульові відліки і наводять прилад установчим черв'яком на орієнтир;
- наводять прилад на світило (відліковим черв'яком) і супроводжують його;
- за командою "Стоп" припиняють супровід, фіксують момент часу за годинником і знімають відлік всв;
- проводять двічі вимірювання всв з інтервалом в одну хвилину кожне і перевіряють виконання умови: ;
- наводять прилад на орієнтир і перевіряють відлік по орієнтиру, при цьому відлік повинен бути 0-00 ± 0-01;
- перевіряють горизонтування бусолі;
- за середнім часом спостереження вибирають із таблиць дирекційний кут світила і від нього віднімають відлік всв відповідно обраному часу спостереження. Отриманий кут є дирекцій ним кутом на орієнтир.
Орієнтир обирають на відстані не ближче 200 метрів. При відстані орієнтира ближче 200м в розрахований дирекційний кут вводять поправку: при відстані 100м - 0-01; 50м - 0-02; 25м - 0-04.
63. Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою азимутальної насадки АНБ-1 проводиться за спостереженням двох зірок сузір'я Мала Ведмедиця - б (Полярна зірка) і в (Кохаб).
Роботу виконують в такій послідовності:
- встановлюють бусоль, одягають на патрубок монокуляру азимутальну насадку і закріплюють її;
- прикріпляють до візиру патрон з лампою для освітлення сітки і включають освітлення;
- обертанням відлікового черв'яка бусолі встановлюють на бусольних шкалах нульові відліки;
- обертаючи барабан механізму вертикальної наводки монокуляру бусолі, виводять на середину рівень візиру насадки;
- відшукують на небі Полярну зірку і, обертаючи маховик встановлюючого черв'яка бусолі та повертаючи візир навколо горизонтальної осі насадки, вводять Полярну зірку в поле зору візира;
- відкривають кришку головки візира і, обертаючи маховик повороту головки візира, вводять в поле зору зірку в сузір'я Малої Ведмедиці;
- діючи встановлюючим черв'яком бусолі, мікрометричним гвинтом механізму вертикальної наводки візиру, вводять зображення зірки б в малий бісектор, проти штриху відповідного року, а зображення зірки в- в великий бісектор (рис. 2.14), при цьому оптична вісь візиру (перехрестя сітки) буде співпадати з напрямком істинного меридіану;
- перевіряють установки на бусольному кільці і барабані, якщо вони збились в процесі роботи (не рівні 0-00), то знімають і записують відлік ОСВ;
- обертаючи маховичок відлікового черв'яка бусолі і, відпустивши захисний гвинт механізму вертикальної наводки візиру, суміщають перехрестя сітки візира із зображенням орієнтира, азимут на який потрібно визначити;
- знімають відлік по бусольному кільцю та барабану ООР, якщо відлік на бусольному кільці і барабані при наведенні на зірки рівний 0-00, то відлік по орієнтиру буде істинним азимутом на дану точку, якщо ОСВ не рівний нулю, то розраховують азимут на орієнтир за формулою:
.
Для отримання більш точного значення істинного азимуту його визначають 3-4 рази. За кінцеве значення приймають середнє арифметичне із отриманих значень.
До дирекційного кута орієнтирного напрямку переходять за формулою:

При віддаленні орієнтира ближче 200м в обчислений азимут вводять поправку згідно ст.62.
64. Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою магнітної стрілки бусолі виконують в такому порядку:
- встановлюють бусоль і визначають магнітний азимут на орієнтир Аmср з трьох незалежних вимірювань (максимальна різниця в магнітних азимутах орієнтирного напрямку не повинна перевищувати 0-04; якщо одне із значень азимута перевищує 0-04, то його виключають і проводять ще одне вимірювання);
- переходять від виміряного магнітного азимута до дирекційного кута на орієнтир за формулою:

Поправку бусолі ?Аm визначають на місцевості як різницю магнітного азимута і дирекційного кута одного і того ж орієнтирного напрямку.
Магнітний азимут при визначенні поправки бусолі вимірюють не менше п'яти разів. Дирекційний кут на орієнтир визначають геодезичним, гіроскопічним або астрономічним способами.
Поправку бусолі в неаномальних районах не змінюють в радіусі 10км від точки, на якій вона визначена. При переміщенні на відстань більше 10км поправку бусолі потрібно визначати знову.
65. Для визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за контурними точками карти потрібно:
- обрати по карті (аерознімку) і на місцевості дві контурні точки, між якими є пряма видимість і на одній із яких можна встановити прилад, відстань між орієнтирами повинна бути не менше 10см по карті (аерознімку);
- визначають по карті за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу прямокутні координати контурних точок;
- вирішенням зворотних геодезичних задач розраховують дирекційний кут з контурної точки, над якою встановлюється прилад, на точку, по якій визначають дирекційний кут;
- встановлюють прилад над точкою і орієнтують його за розрахованим дирекційним кутом.
Якщо прямокутні координати спостережного пункту визначені, то за початкову точку, над якою буде встановлюватися прилад, можна приймати місцеположення спостережного пункту.
66. Дирекційний кут орієнтирного напрямку кутовим ходом визначають в тому ж порядку, що і при прокладанні ходу. При цьому сторони кутового ходу обирають, по можливості, більшими і їх довжину не вимірюють.
За вихідні напрямки використовують напрямки, дирекційні кути яких відомі або отримані гіроскопічним чи астрономічним способом.
67. При визначенні дирекційного кута орієнтирного напрямку одночасним відмічанням по небесному світилу використовують дані поста передачі орієнтування, який повинен знаходитись на відстані не більше 10км від спостережного пункту.
На спостережному пункті повинні бути відомі координати поста передачі орієнтування, світило і точка наводки, графік роботи поста, позивні і частота радіостанції поста передачі орієнтування При відмічанні по Сонцю прилади наводять в правий край диска, при відмічанні по Місяцю - в невищерблений край, а в повний Місяць - в правий край диска Місяця.
Для визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку одночасним відмічанням по небесному світилу на спостережному пункті потрібно:
- підготувати бусоль і азимутальну насадку до роботи;
- встановити нульові відліки на бусольних шкалах і навести прилад в орієнтир;
- увімкнути радіостанцію на вказаній частоті і приймати команди поста передачі орієнтування (запрошувати радіостанцію, що передає, забороняється);
- навести прилад відліковим черв'яком на світило і супроводжувати його;
- по команді "СТОП" з поста передачі орієнтування припинити супроводження, зняти і записати відлік вСВ;
- записати дирекційний кут бСВ, переданий по радіостанції на момент відмічання;
- обчислити дирекційний кут на орієнтир за формулою: .
З метою контролю відмічання по світилу і обчислення дирекційного кута повторюють 1-2 рази. Допустима різниця між значеннями дирекційного кута на орієнтир при роботі з бусоллю, не повинна перевищувати 0-02.
68. При передачі орієнтування за допомогою гірокурсопокажчика апаратури топоприв'язки командирської машини (ПРП) потрібно:
- на визначеній точці підготувати апаратуру топоприв'язки до роботи;
- з прибуттям командирської машини (ПРП) на спостережний пункт зняти із шкали КУРС курсопрокладчика (координатора) дирекційний кут повздовжньої осі машини (босі);
- підготувати до роботи далекомір (візир) і координатор (азимутальний покажчик), встановивши по шкалах азимута 0-00;
- обертаючи башту навести вертикальний штрих сітки далекоміра (візира) на орієнтир і зчитати зі шкал азимута дирекційний кут орієнтирного напрямку.
2.4 Основні елементи обчислень при топогеодезичній прив'язці

69. Основними елементами при обробці результатів вимірювань в ході топогеодезичної прив'язки є вирішення прямої, зворотної геодезичної задачі та трикутника.
70. Вирішення прямої геодезичної задачі на площині (рис. 2.15) зводиться до обчислення прямокутних координат точки (ХВ,YВ), за відомими координатами заданої точки (ХА,YА),(бАВ) на точку, що визначється.відстанню між ними (АВ) і дирекційним кутом з заданої точки.
71
Рисунок 2.15 - Пряма та обернена геодезичні задачі
Пряма геодезична задача на обчислювачі СТМ та логарифмічній лінійці розраховується в такому порядку (бланк 1):
- записують в бланк координати точки А (дія 1;2), відстань АВ (дія 3) і дирекційний кут бАВ (дія 4);
- згідно із значенням (бАВ обчислюють кут R (рис. 2.16) та 15-00-R (дія 5 і 6);
- обчислюють приріст координат (дія 7 і 8) за формулами:

- визначають знаки приросту координат згідно рис. 2.16
- обчислюють прямокутні координати точки В (дія 9 і 10)

71
Бланк 1

Вирішення прямої геодезичної задачі

дії
Позначення та формули
Контурна точка - СП
СП - ціль 1
3
АВ
196
1827
4
бАВ
17-32
30-87
6
15-00 - R
2-32
14-13
5
R
+2-68
0-87
1
ХА
17365
17318
7

-47
-1819
9
ХВ
17318
15499
2
YА
49793
49983
8

+190
-166
10
Yв
49983
49817
71. Обчислення приросту координат на логарифмічній лінійці проводять в такому порядку:
- встановлюють початок (кінець) шкали движка проти відстані АВ на шкалі NQ+1;
- риску візира встановлюють на значення кута 15-00-R по шкалі sin або S i T, в залежності від величини кута 15-00-R;
- знімають по шкалі NQ+1 значення ?Х;
- переводять риску візира на величину R і знімають по шкалі NQ+1значення ?У.
72. Для обчислення приросту координат на обчислювачі СТМ потрібно:
- встановити початок шкал рухомого кола проти відстані АВ на шкалі чисел (шкала 3) основного кола;
- індекс движка встановити на величину 15-00-R по шкалі синусів (шкали 4 або 5) і по шкалі 3 проти індексу читають ?X;
- індекс встановити на величину R по шкалі синусів (шкали 4 або 5) і по шкалі 3 проти індексу прочитати ?У.
Кількість цілих знаків в прирості координат визначають виходячи із такого правила: - якщо 15-00-R (R) по величині від 0-95,7 до 15-00, то
0,1 АВ??Х(?У)?АВ
- якщо 15-00-R (R) по величині від 0-09,5 до 0-95,7, то
0,01 АВ??Х(?У)?0,1 АВ
- якщо 15-00-R (R) по величині від 0-01 до 0-09,5 то
0,001 АВ??X (?У)?0,01 АВ.
73. Вирішення зворотної геодезичної задачі (див. рис. 2.15) на площині зводиться до обчислення дирекційного кута з даної точки на іншу і відстані між ними за прямокутними координатами цих точок.
Вирішення зворотної геодезичної задачі на логарифмічній лінійці і обчислювачі СТМ (бланк 2) проводиться в такому порядку:
1. Визначають значення приросту координат за формулою:
(дія 5 і 6);
2. Обчислюють величину кута с (дія 2) за формулою:
де b - менше із приросту координат ?X або ?Y;
а - більше із приросту координат ?X або ?У;
Обчислення проводяться в такій послідовності:
На обчислювачі СТМ
На логарифмічній лінійці
- індекс движка встановлюють на величину b по шкалі чисел (шкала 3) основного кола;
- обертанням рухомого кола встановлюють під індекс движка значення величини a по шкалі чисел (шкала 6) індекс движка суміщають з початком рухомого кола і по шкалі тангенсів (шкали 1 і 2) знімають значення кола с.
- початок шкали N движка встановлю-ють проти значення а на шкалі чисел корпуса лінійки;
- встановлюють візирну лінійку проти значення b на тій самій шкалі корпуса лінійки;
- знімають проти візирної лінійки значення кута с по шкалі tg або S і Т.
Якщо візирна лінійка не попадає на шкалу tg або S і Т, то з числом а суміщають не початок, а кінець шкал движка.
Примітка. Якщо значення b більше значення а в 10 разів, то відлік знімають зі шкали 1 обчислювача (шкали тангенсів логарифмічної лінійки); якщо більше 10, але менше 100, зі шкали 2 обчислювача (шкали S і Т логарифмічної лінійки) і зменшують в 10 разів.
3. Обчислюють дирекційний кут бАВ по величині с, користуючись таблицею 2, і записують в бланк (дія 8).
4. Обчислюють відстань АВ (дія 9) за формулою:
в такій послідовності:
На обчислювачі
На логарифмічній лінійці
- встановлюють індекс движка по шкалі 3 на величину меншого приросту;
- обертанням рухомого кола підводять під індекс движка значення кута с по шкалі синусів (шкали 4, 5);
- індекс движка суміщають з початком рухомого кола і по шкалі 3 проти індексу движка знімають значення АВ.
- встановлюють риску візира проти меншого приросту NQ+1;
- переміщуючи движок, підводять значення кута с по шкалі синусів або S і Т
- проти початку (кінця) шкали движка знімають значення відстані, яку відшукують, із шкали NQ+1.
Таблиця 2 - Визначення дирекційного кута цілі через кут с
с
30- с

30+ с
60- с
+
-

-
+
+
+

-
-
15- с
15- с

45- с
45+ с
Бланк 2

Вирішення зворотної геодезичної задачі на обчислювачі СТМ або логарифмічній лінійці

№ дії
Позначення
СП-ОР1
СП-ОР2
1
ХОР
44544
34260
3
ХНП
44256
32568
5

1288
+1692
2
YОР
86465
49780
4
YНП
86870
49997
6
?Y
-405
-217
7
с
5-91
1-22
8
б
50-91
58-78
9
АВ
497
1706

74. При більш точних розрахунках на логарифмічній лінійці відстань АВ визначають через приріст ?а більшої різниці координати "а".

де

Для визначення величини ?а край шкали движка встановлюють проти величини " b " на шкалі NQ+1 корпуса лінійки, а потім встановлюють візирну лінію проти значення с/2 на відповідній шкалі тангенсів і на шкалі NQ+1 знімають величину ?а. При цьому, якщо кут с/2 брався по шкалі tg, то 0,1 b ? ?а ? b, якщо по шкалі синусів, то 0,01 b ? ?а ? 0,1 b, і якщо по точках шкали S і T, то 0,001 b ? ?а ? 0,01 b.

75. Обчислення дальності при її визначенні за допомогою короткої бази здійснюють (рис. 2.18) за формулою:

Д= b /tgг

71

Обчислення проводять у такому порядку:

На обчислювачі СТМ
На логарифмічній лінійці

- встановлюють індекс движка по величині г по шкалі 1 або 2;

- обертанням рухомого кола встановлюють проти індексу движка значення b по шкалі 6;

- суміщають індекс движка з нульовим радіусом основного кола, знімають дальність на шкалі 6 рухомого кола.

- встановлюють візирну лінію на величину бази b по шкалі NQ+1 корпуса лінійки;

- движком підводять під візирну лінію величину г по шкалі tg або S і T;

- значення дальності знімають по шкалі NQ+1 корпуса лінійки проти краю шкал движка дальність.

Кількість цілих знаків у числі визначають виходячи з величини г:

- якщо г встановлювали по шкалі tg логарифмічної лінійки (шкалі 1 обчислювача СТМ), то b ?Д?10 b;

- якщо г встановлювали по шкалі S і Т логарифмічної лінійки (шкалі 2 обчислювача СТМ), то 10 b ?Д?100 b.

Приклад: Обчислити відстань АВ, якщо на одній із точок перпендикулярно напрямку АВ відкладена допоміжна база:

b =45м, кут г =1-27,3

АВ=45/tg1-27,3=336м.

76. Обчислення горизонтальної дальності за виміряною похилою дальністю проводять за формулою:

Обчислення проводять в такому порядку:

На обчислювачі СТМ
На логарифмічній лінійці

- суміщають нульовий радіус рухомого кола із значенням похилої дальності по шкалі 3;

- встановлюють індекс движка на відлік 15-00-о по шкалі 4 і проти індексу на шкалі 3 знімають значення горизонтальної дальності

- встановлюють кінець шкал движка проти значення похилої дальності по шкалі NQ+1 корпуса лінійки;

- риску візиру встановлюють на величину 15-00- о по шкалі синусів і проти риски на шкалі чисел корпуса лінійки знімають значення горизонтальної дальності.

Приклад: Обчислити горизонтальну дальність, якщо похила дальність ДП = 4870м, а кут місця о =1-85.

Рішення. м.

77. Обробку результатів зворотної засічки за дирекційними кутами аналітичним методом проводять в такому порядку:

- визначають прямокутні координати контурних точок (А і В);

- вирішенням зворотної геодезичної задачі обчислюють дирекційний кут бАВ і відстань ВА;

- змінюють дирекційні кути бРА і бРВ на 30-00 і обчислюють кути А і В:

А= бАР- бВА; В= бВР - бВА;

- обчислюють кут г= бРА - бРВ;

- обчислюють відстань від контурних точок до точки, що прив'язується, за формулами:

- вирішенням прямих геодезичних задач обчислюють координати точки Р відносно точок А і В. Різниця в координатах не повинна перевищувати 20м, якщо координати контурних точок взяті з каталогу (списку) координат геодезичних мереж, і 50м, якщо координати визначались по карті масштабом не менше 1:50000.

2.5 Вибір орієнтирів і складання схем орієнтирів

78. Орієнтири призначають з метою забезпечення швидких і надійних передач (прийомів) цілевказання і доповідей про розвідані цілі, а також для визначення місцеположення розвіданих цілей на місцевості відносно орієнтирів.
Орієнтири обирають з правого флангу на лівий за рубежами від себе до противника. Кількість орієнтирів повинна бути невеликою і кожному з них присвоюється свій номер.
Орієнтирами обирають окремі чітко спостережні місцеві предмети, які противник не може знищити і відносно яких легко передавати цілевказання.
Всі орієнтири старшого начальника, які спостерігаються з даного спостережного пункту, є обов'язковими для підрозділів розвідки. Їх вносять в схему орієнтирів і за ними зберігаються номери, які присвоєні старшим начальником.
В ході наступу, по мірі просування вперед підрозділів розвідки, призначають нові орієнтири. В обороні орієнтири обирають як перед переднім краєм, так і в глибині оборони своїх військ.
По кожному орієнтиру визначають із спостережного пункту дирекційний кут і дальність, і готують схему орієнтирів. Дальності до орієнтирів визначають за допомогою приладів, по карті або окомірним способом. Кути визначають за допомогою приладів.
79. Схема орієнтирів являє собою креслення вільного масштабу, на яке в перспективному вигляді наносять орієнтири в смузі (секторі) розвідки. Під час викреслення схеми орієнтирів наносять:
- умовний знак спостережного пункту, з якого ведуть спостереження і підписують його координати;
- лінію основного напрямку стрільби і біля кінця цієї лінії підписують дирекційний кут основного напрямку;
- орієнтири із збереженням їх вигляду і відносного розміщення на місцевості (ближній - ближче, дальній - далі від точки СП), біля кожного орієнтира підписують його умовну назву, номер, дирекційний кут і дальність до нього в метрах;
- напрямок (лінії) з точки спостережного пункту на орієнтир. При цьому прокреслена лінія повинна підходити до тієї точки орієнтиру на яку візирувався прилад при вимірюванні кутів.
В заголовку схеми вказують для якого спостережного пункту вона складена. Внизу схема підписується тим, хто її відпрацював і вказується дата відпрацювання.
2.6 Інженерне обладнання і маскування спостережних пунктів

80. Для захисту особового складу, приладів і техніки спостережні пункти обладнують в інженерному відношенні, а також добре маскують від наземного і повітряного спостереження противника.
Інженерне обладнання командно-спостережного пункту включає споруди відкритого або закритого типу для спостереження, а також для укриття та розміщення особового складу, приладів спостереження і засобів зв'язку.
Інженерне обладнання бокового спостережного пункту включає зведення споруд відкритого типу для спостереження.
81. Інженерне обладнання спостережних пунктів проводять, як правило, вночі з урахуванням можливого застосування противником приладів радіолокаційної розвідки і нічного бачення. Роботи, що не закінчені до світанку, повинні бути добре замасковані на день. В процесі інженерного обладнання спостережних пунктів розвідка противника не припиняється.
82. В лісових районах місця для спостережних пунктів можуть бути обладнанні на високих деревах і спеціально обладнаних вишках, замаскованих від спостереження противником.
83. При діях взимку для інженерного обладнання спостережних пунктів широко застосовуються підривні роботи і розмерзання ґрунту. Укриття для особового складу утеплюються.
84. На болотистій місцевості окопи для спостережних пунктів і укриття для особового складу та бойової техніки споруджуються напівнасипного та насипного типу.
85. На морському узбережжі при обладнанні спостережних пунктів широко застосовуються природні сховища (розщілини, печери в берегових скелях і т.д.).
86. Для укриття командно-спостережних пунктів від спостереження противником потрібно:
- використовувати маскувальні властивості місцевих предметів і місцевості;
- застосовувати табельні маскувальні засоби і місцеві матеріали;
- проводити маскувальне фарбування техніки і приладів під колір навколишнього середовища;
- підтримувати маскувальну дисципліну.
87. 3 метою підтримки маскувальної дисципліни потрібно:
- зайняття командно-спостережного пункту проводити потайки, не допускати переміщення особового складу на видимих противником ділянках місцевості;
- для ведення розвідки на командно-спостережному (спостережному) пункті мати мінімально необхідну кількість особового складу і приладів;
- при виконанні інженерних робіт не порушувати малюнка місцевості, не вирубувати без потреби дерева і кущі, не витоптувати траву;
- інженерне обладнання пунктів проводити вночі або в умовах обмеженої видимості, добре маскуючи споруди і сліди робіт;
- в нічний час розводити багаття тільки у встановлених для цього місцях, не користуватись на пунктах кишеньковими ліхтариками;
- не припускати, особливо вночі, шуму, балачок, голосних команд і сигналів;
- обмежувати роботу засобів радіозв'язку на передачу.
Розділ 3

ОРГАНІЗАЦІЯ І ВЕДЕННЯ РОЗВІДКИ ІЗ СПОСТЕРЕЖНИХ ПУНКТІВ

3.1 Загальні положення щодо організації розвідки

88. На кожному спостережному пункті розвідка організовується з моменту його зайняття і ведеться безперервно до його залишення.

Розвідка за допомогою оптичних та оптикоелектронних приладів включає:

- вивчення місцевості в розташуванні противника;

- спостереження за діями противника з метою виявлення його живої сили, вогневих засобів, оборонних споруд та інших цілей;

- визначення положення (координат) цілей і вивчення характеру їх дій;

- спостереження за положенням та діями своїх військ.

89. Вивчення місцевості включає:

- топографічне орієнтування на місцевості і порівняння карти з місцевістю;

- вибір орієнтирів і визначення їх місця розташування;

- визначення полів невидимості із спостережного пункту;

- визначення ділянок місцевості в розташуванні противника зручних для розміщення його спостережних пунктів, вогневих позицій артилерії, ПТРК, позицій засобів високоточної зброї та інших об'єктів розвідки.

90. Для ведення розвідки противника призначають:

- взводу розвідки - смугу розвідки і райони особливої уваги;

- відділенню розвідки - смугу (сектор) розвідки або напрямок розвідки;

- розвіднику - сектор (об'єкт) або напрямок розвідки.

Смуга (сектор) розвідки призначається у відповідності із завданням, яке виконує частина (підрозділ) і можливостями існуючих сил і засобів розвідки.

Райони особливої уваги включають місця ймовірного розташування найбільш важливих об'єктів (цілей), особливо засобів високоточної зброї, вогневих позицій артилерії, мінометів, ПТРК, командних і спостережних пунктів, оборонних споруд, зосередження танків та мотопіхоти противника.

Об'єкт розвідки призначають під час ведення бойових дій в місті, в горах та при прориві укріпленого району, а також під час підготовки до наступу, коли за короткий час необхідно розвідати добре замасковані вогневі засоби та оборонні споруди противника.

Напрямок розвідки, як правило, призначають під час розвитку наступу в глибині оборони противника, в ході зустрічного бою та при переслідуванні противника, що відступає.

Спостереження в смузі (секторі, напрямку) розвідки ведеться на глибину прямої видимості і повинне забезпечувати добування даних про противника, необхідних для його вогневого ураження.

91. Розвідка із спостережних пунктів ведеться активно, безперервно та потай, в тісній взаємодії з розвідкою інших родів військ і повинна забезпечувати своєчасне отримання найбільш повних і точних розвідувальних даних про противника.

Активність розвідки полягає в наполегливому прагненні добути необхідні розвідувальні відомості про противника і досягається: вмілим і своєчасним застосуванням приладів спостереження, нових прийомів та способів ведення розвідки; проявленням ініціативи та наполегливості, що засновані на правильному розумінні завдань і обстановки, знанням організації військ противника, його техніки і тактики ведення бою; своєчасним уточненням і постановкою додаткових завдань особовому складу.

Безперервність розвідки полягає у веденні її у всіх видах бойових дій, вдень і вночі, в будь-яких умовах місцевості і погоди та досягається ретельною організацією роботи особового складу на спостережних пунктах, своєчасною постановкою завдань і систематичним контролем за веденням розвідки, передачею розвідувальних даних при зміні підрозділів, своєчасною зміною спостережних пунктів в ході бою.

Потайливість розвідки полягає у виконанні вимог, що виключають можливість виявлення противником спостережних пунктів і досягається ретельним маскуванням висування, розгортання та інженерного обладнання спостережних пунктів, дотриманням дисципліни в роботі, а також світлового і радіолокаційного маскування при веденні розвідки вночі.

Своєчасність розвідки полягає у добуванні і поданні розвідувальних даних в терміни, що вказані старшим начальником та досягається ретельною організацією розвідки зі спостережних пунктів, застосуванням найбільш ефективних засобів і способів розвідки, високою професійною підготовкою особового складу розвідувальних підрозділів, а також скороченням часу на обробку і доповідь результатів розвідки.

3.2 Цілевказання

92. Швидкість і правильність виявлення цілей залежать від чіткості цілевказання.

Цілевказання повинно бути коротким і зрозумілим. Спосіб цілевказання повинен забезпечувати можливість швидко знайти ціль тому, хто отримує цілевказання. Для цього необхідно:

- вивчити місцевість в смузі (секторі, напрямку) розвідки, знати умовну назву місцевості і орієнтири;

- вивчити розташування противника і вести безперервне спостереження за його діями;

- знати місця розміщення (координати) спостережних пунктів, куди передається або звідки приймається цілевказання;

- підготувати завчасно для цілевказання прилади, графіки та таблиці;

- знати способи цілевказання та правильно їх застосовувати у відповідності з обстановкою.
93. Всі розрахунки для цілевказання проводить той, хто дає цілевказання. Під час цілевказання вказують:
- кому адресовано цілевказання;
- положення цілі на місцевості;
- найменування цілі та її ознаки;
- характерні ознаки місцевості та місцевих предметів в районі цілі;
- завдання: "спостерігати", "засікти", "доповісти відлік" і т.п.
При цілевказанні для засічки цілі необхідно вказувати точку, в яку повинен наводитися прилад, наприклад: "Наводити в середину", "Наводити в правий край" і т.д.
Той, хто приймає цілевказання повинен вжити всі заходи для швидкого знаходження цілі на місцевості. З'ясувавши місцезнаходження цілі, він знаходить її за характерними ознаками і доповідає:
- "Ціль бачу", якщо він знайшов ціль на місцевості;
- "Ціль не видно", якщо він з'ясував місцезнаходження і характер цілі, але її не видно;
- "Ціль не зрозумів", якщо він не зрозумів місце розташування цілі.
В цьому випадку той, хто дає цілевказання, повинен його уточнити або повторити іншим способом, який би забезпечив з'ясування і знаходження цілі тим, хто приймає цілевказання.
Той, хто дає цілевказання повинен впевнитися в тому, що той, хто приймає цілевказання вірно зрозумів місце розташування і характер цілі.
94. Цілевказання проводять такими способами:
- наведенням приладу в ціль;
- за відліком приладу;
- за зміненим відліком;
- від орієнтира (місцевого предмета);
- в полярних координатах;
- в прямокутних координатах.
Крім цих способів цілевказання може бути проведене вибухами снарядів (мін), сигнальними або трасуючими кулями (снарядами).
95. Цілевказання наведенням приладу в ціль є найнадійнішим способом, коли той хто дає і той, хто приймає цілевказання, знаходяться на одному спостережному пункті. При цьому способі той, хто дає цілевказання наводить прилад в ціль і вказує тому, хто приймає її властивості. Наприклад: "У верхньому правому куті перехрестя з'єднання ходів сполучення. Спостерігати".
96. Цілевказання за відліком приладу застосовується, коли той, хто дає і той хто приймає цілевказання, знаходяться на одному спостережному пункті і використовують для спостереження однаково орієнтовані прилади (далекомір, теодоліт, бусоль).
Той, хто дає цілевказання наводить перехрестя (марку) свого приладу в ціль, знімає та передає відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі та вказує характерні ознаки цілі.
Наприклад: "Дирекційний 34-80, кут місця плюс 5, танк в окопі, видно ствол, доповісти дальність".
Той, хто приймає цілевказання встановлює на своєму приладі вказаний відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі та знаходить ціль на місцевості за її характерними властивостями.
97. Цілевказання за зміненим відліком є основним способом цілевказання з одного пункту спряженого спостереження на інший.
При цьому способі той, хто дає цілевказання повинен:
- навести перехрестя приладу в ціль, зняти відлік по цілі і кут місця цілі;
- визначити дальність до цілі;
- визначити приблизне значення кута засічки за графіком (рис.3.1) або розрахувати кут засічки за формулою:
С = Б / (0,001ЧД),
де Б - величина бази (відстань між пунктами),
Д - дальність до цілі, м;
- змінити відлік по цілі на величину кута засічки С, виходячи з такого правила: при роботі з приладами, що мають оцифровку шкал за ходом годинникової стрілки (розвідувальні теодоліти, шкали дирекційних кутів далекомірів та бусолі), при цілевказанні з лівого спостережного пункту на правий відлік зменшується, а з правого на лівий - збільшується; при роботі з приладами по кутомірних шкалах (оцифровка проти ходу годинникової стрілки) при цілевказанні з лівого на правий спостережний пункт відлік збільшується, а з правого на лівий - зменшується;
- передати цілевказання.
Приклад 1. Цілевказання передається на боковий спостережний пункт, розміщений праворуч від командно-спостережного пункту. З командно-спостережного пункту визначили відлік по цілі А=15-64, кут місця о=+0-09, дальність Д=2500 м. Відстань між пунктами Б=320 м.
Рис. 3.1 Графік для визначення наближеного значення величини кута засічки С
Рішення. Розраховують кут засічки С:
С=320/2,5=1-28.
Визначають відлік В для бокового СП:
В=А-С=15-64 - 1-28=14-36.
Передають цілевказання на боковий спостережний пункт "Правому 14-36, кут місця плюс 9, кулемет веде вогонь, засікти".
Приклад 2. Цілевказання передається з правого спосте-режного пункту на лівий (умови прикладу-1) З правого пункту визначили по цілі відлік В=17-74, кут місця цілі о=-0-03, дальність до цілі 1900м.
Рішення. Визначають кут засічки за графіком (рис. 3.1): С=1-60. Розраховують відлік А по цілі для командно-спостережного пункту: А=В+С=14-74+1-60=16-34.Цілевказання на командно-спостережний пункт: "Лівому 16-34, кут місця мінус 3, скупчення піхоти на узліссі, спостерігати".
Той, хто приймає цілевказання повинен:
- встановити на приладі прийнятий відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі;
- спостерігаючи в прилад, знайти ціль за демаскуючими ознаками.
98. Цілевказання від орієнтира (місцевого предмета) застосовують без перерахунку для того, хто приймає, в таких випадках:
- коли той, хто дає та той, хто приймає цілевказання знаходяться на одному спостережному пункті або віддалені один від одного не більше ніж на 100м;
- коли ціль знаходиться поблизу орієнтира.
В цих випадках той, хто дає цілевказання визначає та передає тому, хто приймає:
- горизонтальний кут між ціллю та найближчим до неї орієнтиром;
- різницю дальностей до цілі і орієнтира в метрах або кутове перевищення цілі над орієнтиром у поділках кутоміра.
Приклад 1. "Орієнтир третій, праворуч 30, ближче 200, спостережний пункт біля узлісся гаю, засікти".
Приклад 2. "Орієнтир другий, праворуч 40, вище 5, піхота в окопі на полі жовтому, доповісти дальність".
Той. хто приймає цілевказання наводить прилад у вказаний орієнтир і, вимірявши переданий кут, знаходить ціль за характерними ознаками, враховуючи віддалення її від орієнтира або кутову величину перевищення.
Якщо дальність спостереження того, хто дає й того, хто приймає цілевказання значно відрізняються одна від одної, величину кута з пункту того, хто дає між напрямком на ціль і на орієнтир помножують на коефіцієнт віддалення (Кв). Коефіцієнт віддалення розраховують за формулою:

Кв = Дд / Дп ,
де Дд - дальність до орієнтира від того, хто дає цілевказання;
Дп - дальність до орієнтира від того. хто приймає цілевказання.
Величина коефіцієнтів віддалення по кожному орієнтиру може бути розрахована завчасно з округленням до 0,1.
Різницю дальностей до цілі і орієнтира передають без змін.
Якщо поблизу цілі немає орієнтира, але є місцевий предмет, що добре спостерігається, то цілевказання може бути передане переходом від орієнтира до місцевого предмету, а потім від нього до цілі.
Приклад: "Орієнтир четвертий, праворуч 70, ближче 200, курган, від нього праворуч 25, вище 3, ПТРК в окопі, засікти".
99. Цілевказання в полярних координатах може даватися відносно спостережного пункту, того, хто дає цілевказання або відносно спостережного пункту, того, хто приймає цілевказання.
Цілевказання відносно спостережного пункту того, хто дає цілевказання, виконують в такій послідовності:
Той, хто дає цілевказання:
- визначає дирекційний кут (відлік) приладу по цілі і дальність до цілі в метрах;
- передає цілевказання, вказуючи найменування свого спостережного пункту, місцерозташування цілі в полярних координатах, найменування цілі та її характерні ознаки.
При передачі цілевказання слова "дирекційний кут" та "дальність" можуть не вказуватися.
Приклад 1. "Груповий,42-60, 3450, скупчення піхоти в чагарнику на полі "Яскравому". Сспостерігати".
Той, хто приймає цілевказання:
- наносить ціль на карту (ПУВ) відносно пункту того, хто дає цілевказання;
- визначає зі свого спостережного пункту дирекційний кут (відлік) по цілі і дальність до неї в метрах;
- встановлює на приладі дирекційний кут (відлік) по цілі і на відповідній дальності знаходить ціль за її ознаками.
Цілевказання в полярних координатах відносно пункту того, хто приймає цілевказання виконують в такій послідовності.
Той, хто дає цілевказання:
- визначає положення цілі на місцевості і наносить її на карту (ПУВ);
- визначає по карті (ПУВ) для спостережного пункту того, хто приймає цілевказівку, дирекційний кут (відлік) та дальність до цілі в метрах;
- передає цілевказання, вказуючи найменування цілі, її місцеположення в полярних координатах відносно пункту того, хто приймає цілевказання, і характерні ознаки цілі.
Приклад 2. "Батарейний 29-40, 4800, БТР на узліссі лісу "Темний", спостерігати".
Той, хто приймає цілевказання встановлює на приладі дирекційний кут (відлік) і на вказаній дальності знаходить ціль за її ознаками.
100. Для цілевказання в прямокутних координатах, той, хто дає цілевказання, визначає по карті (ПУВ) прямокутні координати цілі та передає приймаючому цілевказівку.
Приклад: "Ікс 49620, ігрек 16840, скупчення автомобілів в гаю, спостерігати".
Той, хто приймає цілевказання:
- за отриманими координатами наносить ціль на карту (ПУВ) і визначає дирекційний кут (відлік) і дальність до цілі зі свого пункту;
- встановлює на приладі отриманий дирекційний кут (відлік) і на виміряній дальності знаходить ціль по її ознаках.
3.3 Ведення розвідки. Засічка цілей

101. Розвідка на спостережних пунктах ведеться черговими розвідниками позмінно.
У випадку необхідності за розпорядженням командира частини (підрозділу) для ведення розвідки зі спостережних пунктів залучається весь особовий склад взводу (відділення) розвідки.
Розвідник, що змінюється повідомляє тому, хто заступає на чергування, про все, що він помітив в розташуванні противника, кому і коли про це доповідалось, передає прилади спостереження і журнал розвідки і обслуговування стрільби.
102. Починаючи чергування на спостережному пункті, розвідник повинен з'ясувати умовне найменування місцевих предметів, поставлене завдання, вивчити місцевість в заданій смузі (секторі, напрямку) розвідки, перевірити орієнтування приладів, а також з'ясувати на місцевості положення раніше розвіданих цілей.
Під час чергування розвідник повинен:
- вести спостереження за противником;
- знати положення своїх військ і спостерігати за їх діями;
- визначати місцеположення розвіданої цілі найбільш точним в даних умовах способом;
- записувати в журнал розвідки і обслуговування стрільби про розвідані цілі і про все помічене в розташуванні противника;
- засікати вибухи снарядів (мін) при обслуговуванні стрільби своєї артилерії;
- до наступу темного часу підготуватися до ведення розвідки вночі.
103. Для виявлення цілі розвідник ретельно вивчає місцевість в розташуванні противника, проводячи спостереження за рубежами і ділянками в даному секторі розвідки.
За тими ділянками місцевості, на яких виявлено ознаки цілі, розвідник спостерігає особливо уважно.
Після того, як ціль буде виявлено або помічено її ознаки, розвідник повинен вивчити характер її діяльності.
104. Розвідник в доповіді командиру про розвідану ціль вказує: положення цілі на місцевості, її найменування, характерні ознаки цілі і місцевості біля неї, а також діяльність цілі.
Наприклад:
1. "Орієнтир третій, ліворуч 15, вище 4, кулемет на узліссі гаю "Клин", веде вогонь".
2. "Орієнтир перший, праворуч 30, нижче 5, танк в окопі".
3. "Дирекційний 34-80, дальність 1850, ПТРК в окопі, виконав 2 пуски".
105. Для безперервного спостереження за ділянкою очікуваного розміщення важливої цілі може бути спеціально призначений розвідник із завданням виявлення і вивчення даної цілі. Він повинен слідкувати за очікуваною ціллю і докладно записувати в журнал розвідки і обслуговування стрільби все помічене в районі цілі (людей, блиск скла, дим, пил, зміна кольору та виду рослинності і т.д.).
106. Розвідник повинен завжди знати положення своїх передових підрозділів, значення сигналів, які вони подають.
Свої спостереження розвідник доповідає командиру, наприклад:
"Орієнтир другий, праворуч 30, далі 200, наші танки вийшли на поле "Зелене".
107. Засічка цілей (орієнтирів, реперів) зі спостережних пунктів проводиться за допомогою орієнтованих оптичних приладів. В ході засічки визначають полярні або біполярні координати цілі (орієнтира, репера), а потім розраховують їх прямокутні координати. Засічка цілі може проводитися:
- з одного спостережного пункту за допомогою далекоміра або кутовимірювального приладу і секундоміра;
- з пунктів спряженого спостереження.
У випадку неможливості засічки цілі за допомогою приладів її місцерозташування може бути визначене прийомами окомірної зйомки по карті або відносно орієнтирів. Координати таких цілей вважаються визначеними "приблизно" і уточнюються засічкою за допомогою приладів.
108. Цілі, що засікають, можуть спостерігатися довгий час або виявляти себе короткочасно.
До цілей, що спостерігаються довгий час, відносяться цілі, у яких проглядаються елементи самої цілі (щит, ствол гармати, башта і т.д.). До цієї групи також відносяться орієнтири, дійсні репери.
До цілей, що виявляють себе короткочасно, відносяться цілі, що не спостерігаються зі спостережного пункту, засічка яких проводиться за блиском пострілу, димом, пилом і т.д.
109. При засічці нерухомої цілі за допомогою квантового далекоміра далекомірнику дається цілевказання, наприклад: "Далекомірнику, орієнтир сорок третій, вправо 40, вище 3, танк в окопі, засікти".
Далекомірник наводить перехрестя сітки далекоміра в указаному напрямку, знаходить ціль і доповідає: "Ціль бачу".
Для засічки цілей необхідно:
- навести перехрестя сітки (марку) далекоміра в ціль і натиснути кнопку "ПУСК";
- по готовності далекоміра для виміру дальності (загорання лампочки) натиснути кнопку "Вимірювання";
- зняти величину дальності до цілі з індикатора "Дальність";
- зняти дирекційний кут напрямку на ціль.
Для засічки рухомої цілі за допомогою квантового далекоміра далекомірнику дається цілевказання, наприклад: "Далекомірнику, орієнтир тридцять другий, група бойових машин піхоти, по головному, приготуватися до засічки, темп 30 секунд".
Далекомірник наводить перехрестя (марку) далекоміра в ціль, натискує кнопку "Пуск", доповідає: "Далекомір готовий і супроводжується". За командою "Увага" і наступній (через 3-5с) команді "Стоп" далекомірник натискає кнопку "ВИМІРЮВАННЯ", знімає дальність, дирекційний кут і доповідає їх командиру. Потім далекомірник продовжує супроводжувати і засікати ціль за командами командира.
110. Засічка цілей стереоскопічним далекоміром проводиться в такій послідовності:
- обертаючи маховик вертикальної і горизонтальної наводки, встановлюють вимірювальну марку так, щоб вона розміщувалась над ціллю з просвітом наближено рівним 1/3 - 1/4 висоти марки;
- обертанням вимірювального валика суміщають по глибині ціль і марку так, щоб вони спостерігалися на одній дальності, при цьому ближні допоміжні марки повинні спостерігатися ближче цілі, а дальні - далі ці и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.