На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат УКРАИНСКИЙ ЭТНОС

Информация:

Тип работы: Реферат. Добавлен: 2.7.2013. Сдан: 2011. Страниц: 31. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
Вступ 1
1. Першооснова українського етносу 2
2. Національний характер українців 4
3. Українська мова 5
3.1 Діалекти та суржик 6
4. Етнічна культура українського народу 10
4.1 Поселення, житло та інтер’єр 10
4.2 Одяг, вишивка 15
4.3 Їжа та харчування 19
4.4 Світогляд українців 23
Висновок 30
Використана література: 31

Вступ


Питання про етноси вкрай заплутане. Але, безсумнівно одне - поза етносу немає жодної людини на Землі. Кожна людина на питання: "Хто ти?" - Відповість: «українець», "росіянин", «білорус» "француз", "перс" і т.д., не замислившись ні на хвилину. Отже, етнічна приналежність у свідомості - явище загальне. Приналежність до того чи іншого етносу сприймається самим субєктом безпосередньо, а оточуючими констатується як факт, який не підлягає сумніву. Отже, в основі етнічної діагностики лежить відчуття.
Яке ж значення, чи головне, який сенс вкладає кожна людина з числа перерахованих в свою відповідь? Що він називає своїм народом, нацією, племям і в чому він бачить свою відмінність від сусідів. Виникає потреба у визначенні. Але тут починається різнобій. "Етнос - явище, зумовлене спільністю походження"; "етнос - породження культури на базі спільної мови"; "етнос - група людей, обєднана спільною самосвідомістю"; "етнос - умовна класифікація, узагальнююча людей залежно від тієї чи іншої формації ";" етнос-породження природи ";" етнос - соціальна категорія "і т.д.
Схиляючись до концепції примордіалізму, що розглядає етнічну належність людини як обєктивну даність, можна зупиниться на визначенні етносу як «історично складеного на території стійкого міжпокоління сукупності людей, що володіють не тільки загальними рисами, а й відносно стабільними особливостями мови, культури і психіки, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від усіх інших подібних утворень, тобто самосвідомістю що фіксується у самоназві (етнонімі) ».
Кожен етнос прагне пізнати своє коріння, зясувати, звідки він походить, коли виник, які народи до нього близькі. Тому важливу роль у його становленні грає етногенез - момент зародження і подальший процес розвитку будь-якого народу, який приводить до певного стану, виду, явищу, і включає як початкові етапи виникнення, так і подальше формування його етнографічних,антропологічних, лінгвістичних, психологічних і культурологічних особливостей, які по суті являються основними етноуворюючими факторами кожного народу.
1. Першооснова українського етносу
Визначальним показником часу зародження конкретного етносу з усіма його характерними ознаками, включаючи й мову, вважається культурно-історична неперервність його розвитку. Саме неперервність етнокультурного розвитку, а не певний постійний набір етномовних ознак є визначальним елементом для будь-якого етносу. Адже етновизначальні риси матеріальної та духовної культур, а також мови народу протягом його тривалої історії можуть суттєво змінюватися. Однак завдяки неперервності розвитку зберігається генетичний звязок між окремими фазами розвитку культури та мови даного етнічного організму протягом усього його життя.
Однією з систем споріднених культур, що допускає ґенезу проукраїнського етносу, є індоєвропейська культура, або індоєвропейська етномовна сімя, яка склалася 5-6 тис. років тому на основі індоєвропейської прамови, від якої пізніше почали відгалужуватися етномовні гілки, в тому числі словянська (на межі II-І тис. до н. е.), східнословянська (на початку нашої ери), українська (IX-X ст.).
Як пише український археолог та історик Леонід Залізняк, на півдні України землеробська протоцивілізація Балкан через свій північно-східний форпост - трипільську культуру - безпосередньо впливала на предків майбутніх скотарів - мисливців та рибалок лісостепів басейнів Дніпра та Дінця. Балканські нащадки найдавніших землеробів та скотарів Близького Сходу передали їм не тільки навички продукційного господарства, а навіть прасемітську та прашумерську сільськогосподарську термінологію, що її лінгвісти знаходять у мові праіндоєвропейців. Їх локалізація в степах та лісостепах між Дністром та Нижнім Доном співвідноситься з трьома усталеними напрямами праіндоєвропейських лінгвістичних контактів. На заході вони безпосередньо межували з носіями близькосхідних мов, на північному сході - угро-фінських, а на південному сході - картвельських.
Ця концепція не суперечить іншим гіпотезам походження і поширення, по суті, найдавнішої людської цивілізації, - їх автори, шукаючи батьківщину праіндоєвропейців, прямо чи опосередковано опиняються у причорноморських степах та на Середній Наддніпрянщині, тобто на українському етнічному ґрунті. Саме тут, на стикові різних, а часом і протилежних культур, відбувалися складні етнічні й етнокультурні процеси, які врешті-решт і вимісили багатошарову українську етнічність.
Вона і коло своїх джерел не була однорідною, а вбирала різноманітні культурні субстрати і навіть протилежні культурні потоки, генетично формуючи багатогранну, часом і суперечливу ментальність українства, його культуру, духовність і дух. Коріння українства як плоду тривалих етногенетичних процесів сягає найдавнішої людської протоцивілізацїі, перебуваючи в центрі її зародження.
Як свідчать сучасні наукові дані, етнографічні риси українців формувалися протягом багатьох віків на найдавніших східнословянських територіях Наддніпрянщини, Полісся, Галичини та Прикарпаття серед корінного словянського населення цього ареалу, історія якого відзначається спадкоємністю, наступністю, відсутністю будь-яких глобальних природничих чи суспільних катаклізмів, які могли б зруйнувати безперервний історичний ланцюг етномовного і культурного розвитку наших предків. При цьому вони збагачувалися й досягненнями сусідніх несловянських племен, зокрема, як було вже сказано, засвоїли високу хліборобську культуру трипільців. Пізніше далекі предки антів входили у Скіфську федерацію і зазнали відчутного впливу з боку іраномовних скіфських племен. Скіфські особливості глибоко проникали в матеріальну і духовну культури осілих землеробів, передусім в ідеологію, релігійну та соціальну сфери, в ремесло, фольклор і мистецтво, а частково - і в мову. Зокрема, від скіфів наші предки запозичили обряд тілопокладення померлих у ґрунтових ямах з насипанням над ними курганів (замість давнішого обряду кремації), культ верховного бога, поклоніння річкам, вшанування берегинь і русалок, задобрювання упирів, навчилися отруювати стріли сильною отрутою. Скіфським впливом була зумовлена заміна в цих краях народного орнаменту з традиційними словянськими геометричними компонентами (кільцями, кружечками, ромбиками, хрестиками тощо), поширеного й нині в Західній Україні, на Поліссі та в Білорусі, орнаментом з відтворенням рослинного і - рідше - тваринного світу (так званий «скіфський звіриний стиль»). З цього часу на Середній Наддніпрянщині й далі на схід та південь у народному орнаменті стали переважати різні форми листя, квітів, півні, зозулі, павичі, жар-птиці тощо. Найяскравіше скіфський стиль орнаменту відбиває сучасний петриківський декоративний розпис. Ще від скіфських часів іде й старовинний український звичай розмальовувати печі в хатах півниками та квітами. Скіфський вплив істотно позначився й на тогочасних південноруських діалектах, зокрема, спричинив спочатку фрикативну, а потім і гортанну вимову h замість вибухового g.
За антропологічними характеристиками індоєвропейці України поділялися на кілька груп. Найдавніше її населення - носії культури шнурової кераміки, що стали етнічним підгрунтям словян, які мешкали в Україні у VI тис. до н. е., належало до антропологічного типу масивних європеоїдів: високі на зріст, масивні за будовою тіла, зі світлою пігментацією та видовженою головою. Цього ж антропологічного типу було й населення ямної та середньостогівської культури - перші скотарі серед індоєвропейців. Проте на відміну від своїх пращурів вони більш граційніші (з потоншеною будовою кісток).
Носії трипільської культури за антропологічними ознаками дещо відрізнялися від найдавнішого населення перших мисливців і рибалок лісостепу та перших скотарів-степовиків. Вони належали до середземноморського антропологічного типу, зокрема арменоїдного або близькосхідного, якому властиві темна пігментація, невеликий зріст, тендітна будова тіла, кругла голова, великий горбатий ніс, скошене чоло.
Тривала взаємодія цих основних груп, яка полягала здебільшого в асиміляції трипільців найдавнішими індоєвропейськими скотарями, а частково землеробами, мисливцями та рибалками, вибудувала так званий динарський антропологічний тип великої європейської раси, до якого нині належить більшість українців. На наступних історичних етапах ця антропологічна основа майбутніх українців увібрала чимало інших антропологічних субстратів, ускладнивши антропологічну структуру і залишивши в ній память про бурхливі історичні події.
Уже з самого початку н. е. (від племен зарубинецької культури) на Наддніпрянщині в ареалі від сучасного Києва до Канева простежуються місцеві етнографічні риси, які згодом стали характерними ознаками української побутової культури. Однак науково доведена й підтверджена археологічними матеріалами неперервність розвитку матеріальної культури на українських землях простежується лише від VI ст. н. е., тобто за останні 1500 років. Археологи чітко засвідчують безперервний розвиток протягом цього часу традицій виготовлення посуду і спорудження житлових будівель на Середній Наддніпрянщині й Верхній Наддністрянщині, на Волині та в Галичині. Усе це є вагомою й цілком достатньою підставою для того, щоб історію українців як окремого етносу починати, услід за М. Грушевським і багатьма іншими істориками, від середини І тис. н. е., тобто безпосередньо від розпаду прасловянської етномовної спільності. З цього часу на українських етнічних землях між київською Наддніпрянщиною, східними Карпатами та Припяттю протягом 1500 років розвивався один етнос, який від часів пізнього середньовіччя має назву українського.
2. Національний характер українців
Поняття про характер (як окремої людини, так і народу) існувало ще в давній Русі й передавалося словами "нрав, норов", що означало не тільки характер, "образ мислей і почуттів", а й моральність та звичаєвість, притаманні народу, і поняття симпатії та любові. Відомо, що народи з давніх-давен, спілкуючись між собою, приглядалися одні до інших, помічали якісь характерні риси своїх сусідів і давали їм певну характеристику. Так само й кожен народ здавна відрізняв себе від інших народів. Отже, спроби пізнати національні відмінності мають дуже давню історію.
Нині поняття національний характер охоплює типові якості й психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів.
Територія кожного народу має свої природні особливості й певною мірою впливає на формування національного характеру. Так, багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою українського народу. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо плодюча земля обдаровує людину без особливих на те зусиль.
Історичні чинники впливали на войовничість українського народу, оскільки ця багата країна завжди потребувала захисту від численних завойовників. Отже, витворився "авантюрно-козацький" тип характеру.
Культура нації витворюється впродовж багатьох тисячоліть; починаючи із прообразів етнічної міфології і закінчуючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків. Ментальність - це національний тип світовідчуття, який ґрунтується на етнічних образах і символах (часто підсвідомих), що зумовлюють стереотипи поведінки, психічні реакції, оцінку певних подій чи осіб, ставлення до навколишньої дійсності.
Ментальністю сьогодні прийнято називати, власне, те, що можна вважати "духом народу". В національній культурі, як правило, відображена й ментальність народу-творця. Національні відмінності - це насамперед відмінності у психології мислення, яка відображається передусім у мові, а також у розумовій творчості, що випливає з ментальності етносу.
3. Українська мова
Без частки сумніву можна стверджувати, що рідна мова в більшості випадків виявляється найпотужнішим фактором, що впливає на етнічну самосвідомість і формує її. Роль мови як найважливішого етноутворюючого чинника відзначається більшістю вчених, в тому числі, і тих, належать до різних теоретичних «шкіл». Для представників «традиційної» вітчизняної етнології характерна точка зору, згідно з якою звязок мови з етнічною спільністю «... є історично найбільш раннім, природним і стійким, бо мова формується і розвивається зазвичай всередині певного етносу».
Щодо походження української літературної мови в сучасному мовознавстві особливих проблем немає: загальновідомо, що її започаткував І. Котляревський творами «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», а її нормалізація повязана з творчістю Т. Шевченка, а також Г. Квітки-Основяненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, А. Метлинського, В. Забіли та ін. Вони почали писати свої твори народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських та слобожанських говірок. До І. Котляревського і Т. Шевченка існувала староукраїнська писемна мова (XIII-XVIII ст.). яка сформувалася на основі давньокиївських (давньоруських) літературних традицій і впливу живого народного мовлення, а давньокиївська (давньоруська) писемно-літературна мова виникла під безпосереднім впливом старословянської (церковнословянської) мови, запозиченої від болгар разом з прийняттям християнства. Отже, цілком зрозуміло, що коли ми говоримо про давність української мови й шукаємо її генезу в глибині століть, ідеться не про її сучасний літературний варіант, а про народне мовлення, тобто про народні діалекти.
3.1 Діалекти та суржик
«Мова народу розчленована в діалектах, а зібрана воєдино в літературній мові».
(Г. Брінкман).
Історія народно-діалектного мовлення складалася зовсім по-іншому. Воно розвивалося за своїми внутрішніми законами і майже не залежало від державного чи релігійного життя суспільства. Саме в народному мовленні виникли ті специфічні фонетичні, граматичні, лексичні риси, які згодом стали характерними особливостями української мови.
Загальновідомо, що сучасна українська етномовна територія ділиться на три великі діалектні масиви-наріччя: північне, південно-західне, південно-східне. На думку багатьох дослідників, останнє виникло лише в ХVІ -ХVІІ ст. на базі говірок переселенців з Полісся і особливо з Волині та Поділля, які почали з`являтися на Середній Наддніпрянщині з ХІІІ - ХІV ст. До того сучасні південно-східні українські землі були диким полем. Мова ж стародавніх полян і їхніх нащадків, а також пізніші київсько-переяславські говірки мали виразну північну (поліську) діалектну основу (щоправда, деякі дослідники вважають ці говірки не пов`язаними з північними, а самостійними, через що й усе південно-східне наріччя вважають не новоутворенням, а стародавнім).
Таким чином, можна сказати ще конкретніше: щоб дослідити походження української мови, слід з`ясувати місце і час утворення північного та південно-західного українського наріччя.
Сучасна світова славістика має в своєму розпорядженні надійні й опробовані методи наукових досліджень далекого минулого, що дали позитивні й незаперечні результати. Зокрема, в жодного авторитетного славіста нашої планети не викликає сумнівів існування в минулому давнього спільнослов`янського (праслов`янського) періоду, під час якого праслов`янські племена мали більш-менш однорідну матеріальну та духовну культуру і користувалися близькоспорідненими діалектами з багатьма спільними рисами, які дали підставу вченим ввести в науковий обіг поняття “праслов`янська мова”.
Отже українська мова - це одна із багатьох слов`янських мов, а українці - частина слов`янського світу. Слов`яни ж разом із багатьма іншими народами складають індоєвропейську етномовну сімю.
Історичними, археологічними, лінгвістичними матеріалами доведено, що спільнослов`янський період тривав приблизно до середини І тис. н. е. Після розпаду праспільнослов`янської етномовної спільності у VІ-VІІ ст. почалося формування східнослов`янських племен та їх союзів, подальша консолідація яких на різних теренах Східної Європи призвела до формування українського, російського, білоруського народів. З цього часу намітилися і тенденції формування окремих східнослов`янсь........


Використана література:

1. Гумилев Л.Н.,Этногенез и биосфера Земли
2. Баран В.Д., Козак Д.М., Терпиловський О.М. Походження словян. - К.: Наукова думка, 1991.
3. Кононенко П.П., Кононенко Т.П. Український етнос: ґенеза і перспективи. - К., 2003.
4. Кононенко П.П. Українознавство. - К.: Либідь, 1996.
5. Українознавство. Хрестоматія у 2-х кн.. / Упор. В.С. Крисаченко. - К., 1996.
6. "Українське народознавство" - Г.С.Лозко
7. Артюх Л.Ф. Українська народна кулінарія: Іст.-етногр. дослідження. К., 1977.
8. Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. К.: “Либідь”, 1994.
9. Дяченко Ю.П. “Українці: народні вірування, повір?я, демонологія” Київ, 1992р.,
10.
11.
12.
13.
14.
15.




Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.