На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


методичка Характеристика елементарних та комплексних форм швидкост. Вправи на швидксть у фзичнй пдготовц ноземних армй свту. Управлння процесом навчання та розвитком швидкост вйськовослужбовцв. Принципи, методи, типова схема та засоби навчання.

Информация:

Тип работы: методичка. Добавлен: 20.08.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


86

Розвиток швидкості у військовослужбовців
ВСТУП
Розвиток фізичних якостей відноситься до тих розділів підготовки, в яких постійно виникають проблеми професійного вдосконалення військовослужбовців. Відсутність повноцінного науково-методичного забезпечення не стимулює професійне зростання спеціалістів, які за фахом своєї діяльності повинні забезпечувати покращання сили, швидкості, витривалості, гнучкості. Особливої уваги потребує швидкісна підготовка військовослужбовців, яка за суттю свого зв'язку з військово-професійною діяльністю означає не що інше, як можливість виконання поставленого завдання у встановлений час. Ось чому більшість вправ НФП оцінюється за критеріями, які тим чи іншим чином віддзеркалюють показники швидкості: темп рухів, час виконання окремого руху чи частоту їх повторення за одиницю часу.
Існування думки про те, що швидкість людини - це фізична якість, яка повинна розвиватись у допризовному віці або навіть ще раніше, частково знаходить своє підтвердження у найнижчому, у порівнянні з іншими фізичними якостями, зростанні результатів у військовослужбовців, наприклад, у бігу на 100 м. Але світовий досвід підготовки кваліфікованих спортсменів-бігунів засвідчує протилежне. Приблизно 46% представників світової еліти почали своє спеціалізоване тренування у бігу на 100 м після 16-18 років. Основна причина відставання швидкісної підготовленості військовослужбовців криється зовсім в іншому. Швидкісні якості людини є особливо чутливими до фізичного навантаження. Процес підготовки повинен передбачати розвиваючі режими тренування. Фізичне навантаження не повинно бути надмірним або недостатнім. Його оптимальність регулюється не тільки виконаною роботою, але й необхідною тривалістю відпочинку, яка в різних людей може суттєво відрізнятись. У більшості випадків тривалість відпочинку важче проконтролювати, ніж показники тренувальної вправи. Основним критерієм достатності відпочинку поки що залишається суб'єктивна готовність людини до виконання швидкісної роботи. Ось чому у навчально-методичному посібнику акцент зроблений не на готових тренувальних планах, яких на всі випадки не передбачиш, а на загальних вимогах до засобів, методів та методики розвитку швидкісних можливостей військовослужбовців. Образно кажучи, посібник є тим інструментом, за допомогою якого можна такі плани складати, вносити при необхідності в них потрібні зміни, проводити кваліфікований контроль навчально-тренувального процесу, словом робити те, що необхідно для ефективного управління фізичною підготовленістю підлеглих.
Важливою умовою успішності тренування є забезпечення повноцінного взаємозв'язку швидкості з іншими фізичними якостями. Передусім, слід звернути на важливість силової підготовки, якою у більшості випадків нехтують, віддаючи перевагу виконанню самої вправи на швидкість. Між тим, виконання силових вправ загального чи спеціального характеру дає можливість досягнути більш високих, а головне стабільних, результатів. Навчально-методичний посібник наводить приклади таких вправ, а також орієнтовні показники кількості їх повторень та тривалості відпочинку між ними. Природно, неможливо подати вправи для всіх випадків, які мають місце при розвитку швидкості. Але автори сподіваються на викликану методичним посібником зацікавленість до активного розширення арсеналу володіння такими вправами. З цією метою подані методичні вимоги та принципові підходи до відбору силових та інших вправ, які забезпечують підвищення швидкісних можливостей військовослужбовців.
Окремо слід сказати про вплив витривалості на швидкість рухів. По-перше, необхідно застерегти від механічного перенесення положення спортивного тренування про негативний взаємозв'язок вправ, які розвивають ці дві фізичні якості. Не варто забувати, що у новачків має місце широкий позитивний перенос фізичних якостей. У них рівень підготовленості в одній фізичній вправі дає можливість достатньо точно прогнозувати результат виконання іншої. Ось чому підвищення швидкісних можливостей військовослужбовців багато в чому залежить від ефективності розвитку всіх фізичних якостей. Розкриття загальних положень фізичного вдосконалення якраз спрямоване на розв'язання цього завдання.
Розділ 1
Швидкість як фізична якість
1.1 Елементарні форми швидкості
Швидкість як фізична якість людини - це здатність виконувати рухові дії за мінімальний час.
В теорії фізичної підготовки розрізняють наступні елементарні форми швидкості: латентний час рухової реакції, швидкість виконання окремого руху, частоту рухів. Указані елементарні форми мало залежать одна від одної, оскільки в їх основі лежать різні фізіологічні процеси, швидкість протікання яких у значній мірі визначається спадковістю. Найбільшу генетичну залежність має час простої рухової реакції (ЧРР) - 80%; швидкість окремого руху - 60%. Іншими словами, для тренувального впливу залишається незначний процент, на який може бути збільшена швидкість виконання вправи. Що стосується високої частоти рухів, то необхідний показник для бігуна-спринтера світового рівня має одна людина приблизно на 7000 осіб. У більшості людей поєднується, як правило, різний рівень елементарних форм швидкості.
Отже, можна сказати, що результат підготовки у швидкісних вправах залежить як від правильного відбору кандидатів до занять, так і ефективності методики тренування.
1.2 Комплексні форми швидкості

У фізичній підготовці військовослужбовців мають місце вправи, що вимагають комплексного виявлення елементарних форм швидкості. Це розширює коло людей, котрі можуть досягнути високих результатів не тільки у виконанні вимог НФП, але і у спортивному напрямку роботи.
Комплексні форми вияву швидкості необхідні, наприклад, при контакті з суперником. Така взаємодія поєднує час складної рухової реакції з швидким виконанням прийомів у боротьбі, боксі, рукопашному бою. Ефективність нанесення серійних ударів, їх різноманітність та можлива комбінація ефективна від уміння швидко оцінювати положення тіла, дії суперника та високу частоту їх виконання. Найбільш повним і яскравим поєднанням усіх трьох елементарних форм швидкості є біг на 100 м. Результат у цій вправі залежить від часу простої рухової реакції військовослужбовців на старті, швидкості виконання окремого руху (відштовхування, виносу стегна), частоти кроків у бігу.
В циклічних рухах швидкісного характеру, до яких відноситься біг, плавання і гребля, розрізняють три частини вправи: фазу набору швидкості (розгону), фазу підтримки максимальної швидкості (стабілізації) і фазу поступового зниження максимальної швидкості (витривалості). Вказані фази, як і елементарні форми швидкості, незалежні одна від одної. Тобто можна мати високі показники стартового розгону і відносно низькі у часі втримання досягнутого рівня максимальної швидкості. Що стосується фази зниження максимальної швидкості, то вона, залежно від фізичної вправи, на 70-99% є генетично визначеною, а значить в окремих випадках практично не піддається тренуванню.
Наявність відносно самостійних фаз у циклічних вправах, а також різних фізіологічних механізмів, які забезпечують високі показники елементарних форм швидкості, вказує на необхідність у спортивно-масовій роботі здійснювати розвиток швидкості не тільки на основі інтегрованого (комплексного) підходу, але й проводити цілеспрямований вплив на різні складові швидкості та їх компоненти спеціалізованими (диференційованими) засобами фізичної підготовки.
1.3 Основні фактори, що обмежують швидкісні можливості людини

Розвиток швидкості військовослужбовців, навіть при використанні у тренуванні надійної і виправданої методики підготовки, може не 2?ти очікуваного покращання результату. Причиною тому є наявність багатьох обмежуючих причин, серед яких виділяють: біомеханічні, морфологічні, функціональні та психологічні фактори.
До біомеханічних факторів, що лімітують ріст результатів у вправах на швидкість, в першу чергу відноситься рівень оволодіння технікою рухів. Техніка виконання вправи має особливе значення, оскільки рівень швидкості в них максимальний, а вияв сили різний і складає незначну частку максимальних можливостей людини. Диференціація за силовими (динамічними) показниками відбувається значно повільніше, ніж засвоєння форми (кінематики) рухів. Виявлення таких зусиль, які відповідають потрібній величині, та поєднання їх із необхідним розслабленням в окремі фази рухів - найбільш важлива вимога правильної техніки рухів. Непідготовлені виконавці докладають значно більше зусиль у підготовчі рухи і недостатньо - в основні. Амплітуда рухів у них менша, а траєкторія позбавлена плавності та цілісності. Прикладом амплітуди рухів у вправах на швидкість є кількість кроків на дистанції у бігу на 100 м. Чоловіки-спринтери міжнародного рівня долають дистанцію за 43-51 крок, а жінки - за 48-56 кроків.
У військово-спортивній практиці для спортивної орієнтації на 100-400 м необхідно враховувати довжину ніг, яка відносно зросту має складати 54-55%. Слід зазначити, що зріст, маса тіла практично не впливають на результат. Якщо розглянути полярні показники, то найбільш високими спринтерами були: Д Карлос - 193 см (США) - результат у бігу 10,0с, С.Уільямс - 192 см (США) - 9,9 с, а найменшими - А. Мерчисон -156 см (США) - 10,1 с; О. Корнелюк - 164 см (Азербайджан) - 10,0 с; Е Фігерола - 164 см (Куба) - 10,0 с; В.Борзов - 180 см (Україна) - 10,04 с. У жінок діапазон ростових показників не менш значний, ніж у чоловіків.
Отже, за даними зросту або за масою тіла достатньо важко визначити схильність до спеціалізованих занять спринтерським бігом на 100 м. Але слід враховувати, що зізбільшенням довжини дистанції, а значить і швидкісної витривалості, перевагу отримують високі спортсмени, які до цього ще мають меншу масу тіла.
У відповідності до зросту спостерігаються різні поєднання довжини і частоти кроків. Найбільша довжина кроку у бігу на 100 м зафіксована у С. Уільямса - 254 см при частоті кроків 4,4 за секунду; найвища частота кроків - 5,5 за секунду при їх довжині 198 см - у О. Корнелюка. Існують декілька способів визначення оптимальної довжини кроків для бігу у спортивній формі. Орієнтиром може бути відстань від кінчиків пальців витягнутої руки вверх до підлоги. Ще простіший спосіб - довжина кроку дорівнює 8 - 8,5 стопи конкретного виконавця. Для військових умов складно подати конкретні рекомендації, оскільки довжина бігового кроку залежить від умов виконання вправи (покриття місця проведення занять, взуття військовослужбовців, наявності зброї чи іншого спорядження).
До морфологічних факторів, що визначають рівень швидкісних можливостей військовослужбовців, відносять загальну масу м'язів, яка у дорослої людини в нормі повинна бути не менше 40% всієї маси тіла. Якщо цей відносний показник буде нижчим, то рівень не тільки швидкості, але й сили та витривалості буде недостатнім. Крім того, м'язи людей, які мають високу швидкість, складаються на 70-90% із білих “швидких” волокон. Наявність таких волокон можна встановити за допомогою медико-біологічного дослідження, наприклад, біопсії, або спортивно-педагогічним тестуванням - виконанням стрибка вверх з місця з урахуванням часу відштовхування. Чим вищий стрибок і менший час відштовхування, тим більше “швидких” волокон у складі м'язів даної людини.
Функціональні можливості при виконанні вправ на швидкість забезпечують рухову діяльність працездатністю внутрішніх органів та систем.
У процесі тренування на швидкість підвищується здатність до утворення енергії при розчепленні аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ) та кретинфосфату (КФ) м'язів. Кваліфіковані спортсмени мають значно більші запаси енергетичних речовин та більшу швидкість їх вивільнення, що визначає значно більшу потужність роботи.
Вправи на швидкість пред'являють різні вимоги до функцій, що забезпечують рухову діяльність. Спринтерський біг вимагає неоднакових функціональних можливостей організму військовослужбовців. Наприклад, вправи у бігу до 100 м (човниковий біг, біг на 60 м, 100 м) не висувають граничних вимог до серцево-судинної системи. Об'єм серця кваліфікованих спринтерів складає у середньому 900 см3, в той час, коли у бігунів на довгі дистанції - 1100 см3. Максимальне поглинання кисню (МПК) дорівнює 50-60 мл/хв на 1 кг маси тіла (нижня норма здоров'я - 48 мл/хв на 1 кг). При МПК менше 70 мл/хв на 1 кг людина вважається безперспективною у вправах на витривалість. Найбільший показник МПК був встановлений у одного із рекордсменів світу в бігу на 5000 м Є. Путеманса (Бельгія) - 92 мл/хв на 1 кг маси тіла.
Зв'язок швидкісних можливостей у кваліфікованих спортсменів із загальною витривалістю можна показати на наступному цікавому факті. Підчас обстеження переможця монреальської олімпіади (1976 р) в бігу на 100 м - 10,06 с - Х. Кроуфорда (Тринідад і Тобаго), який мав атлетичну будову тіла - зріст 187 см, маса тіла 86 кг, жировий компонент 9%, була зафіксована повна втома при виконанні прискореної ходьби - тестової вправи. В цього атлета вже після 16 хв пульс досягнув критичного значення - 187 уд/хв. Дослідження проводилось за методикою К. Купера, який розробив норми фізичного навантаження для оздоровлення людей різного віку. Видатний спортсмен не зміг виконати мінімальну вимогу для оцінювання фізичного стану, хоча вона була розрахована на можливості непідготовлених людей.
Швидкісні рухи характеризуються виконанням вправ в умовах кисневої заборгованості. Відомо, що при найбільш інтенсивній діяльності кров в організмі людини встигає зробити колообіг тільки за 8 секунд. Потік крові, збагачений киснем, досягає працюючих м'язів тільки через 4-5 с з моменту початку роботи. У бігу на 100 м за цей час людина встигає подолати 30-40 м дистанції. Ось чому 13-19 неглибоких вдихів, які виконують підчас виконання швидкісного бігу, мають більше біомеханічне значення, тим що сприяють фіксації тулуба у правильному положенні і стимулюють працездатність центральної нервової системи, а менше - фізіологічне. Організм при виконанні бігу на 100 м працює на 96% у борг, який ліквідується тільки після виконання вправи підчас відпочинку. Для швидкої ліквідації кисневого боргу необхідно мати високий рівень кардіореспіраторної працездатності, що ефективно досягається тренуванням загальної витривалості.
Вправи на швидкість знаходяться у зонах двох потужностей роботи - максимальної, тривалість якої до 30 с, і субмаксимальної, тривалістю не більше 2 хвилин. Біг до 200 м - зона максимальної потужності; біг до 400 м - зона субмаксимальної потужності. Подовження дистанції вдвічі від 100 до 200 м і від 200 до 400 м не вимагає подвійного витрачання енергії. У першому випадку (100-200 м) споживання енергії збільшується на 40%; а у другому (200-400 м) - на 65%. Причиною є те, що на різних частинах дистанції людина має різну потужність роботи. Встановлено, що найбільші енерговитрати спостерігаються в стартовому розгоні, який займає в бігу на 100 м менше половини дистанції, але за енергетикою на цю частину дистанції припадає більше 50% всіх витрат. Потужність виконаної роботи у швидкісних вправах залежить від зусилля, на яке здатна людина за мінімальний проміжок часу. Найбільшу силу військовослужбовець виявляє на перших кроках стартового розбігу, потім вона поступово зменшується. Отже, біг на 100 м передбачає не тільки високий рівень швидкості, але і спеціальної силової підготовки, а саме розвитку стартової сили. Стартова сила охоплює силові можливості людини в межах від 20 до 70% максимальних силових можливостей м'язів, які виконують бігові рухи. Силова підготовка , як , між іншим, загальна витривалість, спритність та гнучкість, обов'язково повинні передбачатись при розвитку швидкісних можливостей військовослужбовців. Різнобічність фізичного розвитку - передумова успішного виконання всіх фізичних вправ на швидкість НФП.
Власне психічні особливості характеризуються типом вищої нервової діяльності військовослужбовців. Сильний тип дозволяє краще переносити навантаження швидкісного характеру і підчас перевірок показувати більш високі результати, ніж на звичайних заняттях. Значну перевагу отримують військовослужбовці із рухливим, урівноваженим, сильним типом (сангвініки), або рухливим, неврівноваженим сильним типом (холерики) вищої нервової діяльності, в яких переважають процеси збудження над гальмуванням.
Працездатність центральної нервової системи характеризується частотою біотоків, які викликають скорочення м'язів. В нормі показники знаходяться від 5 до 55 імпульсів за секунду. Чим вище частота нервових імпульсів, тим швидше скорочуються м'язи.
При оцінюванні власне психічних особливостей військовослужбовців приймати до уваги необхідно також “силу” нервових процесів, яка визначається часом рухової реакції на різні сигнали 120 db і 40 db. Чим менше різниця у ЧРР на сильний і слабкий сигнал, тим більше придатна людина до роботи швидкісного характеру. Наприклад, для бігу на 60-100 м показник менше 1,30 одиниць, а на 200-400 м - 1,55.
В процесі швидкісної підготовки збільшується кількість задіяних у роботу функціональних нервово-моторних одиниць м'язів. Аналогічний процес відбувається при розвитку максимальної сили. Це означає, що при силовій підготовці покращуються умови для збільшення швидкості рухів. У підготовлених спортсменів більша частина м'язу активна при його скороченні і збільшує як силу, так і швидкість скорочення. Основною різницею між спортсменами атлетичних видів спорту і представниками швидкісно-силового напрямку тренування є здатність до розслаблення м'язів після потужного скорочення. Особливо високі показники розслаблення відмічаються у представників циклічних швидкісно-силових видів спорту.

Питання самоконтролю

1. Дайте визначення швидкості та назвіть її елементарні форми.

2. Наведіть приклади елементарних форм швидкості у фізичній підготовці військовослужбовців.

3. Поясніть вплив спадковості на рівень вияву швидкісних можливостей людини.

4. Охарактеризуйте і наведіть приклади комплексного вияву елементарних форм швидкості у фізичній підготовці військовослужбовців.

5. Поясніть необхідність диференційованого і комплексного підходів до розвитку швидкості.

6. Перерахуйте основні причини, що лімітують швидкісні можливості людини. Вкажіть, які з них мають першочергове значення у фізичній підготовці військовослужбовців.

7. Розкрийте морфологічні фактори, що визначають швидкісні можливості людини.

8. Поясніть значення функціональної працездатності у підвищенні швидкості.

9. Розкажіть про вплив власне психічних особливостей на рівень досягнень при виконанні вправ на швидкість.

Розділ 2

Вправи на швидкість у військово-фізичній підготовці


2.1 Вправи на швидкість у фізичній підготовці іноземних армій світу
Фізична підготовка в іноземних арміях розглядаєт
ься з точки зору її відповідності реальним умовам сучасного бою. Погляди закордонних військових спеціалістів на місце і значення фізичної підготовки в системі бойового навчання знаходяться у постійному розвитку. Аналітики пояснюють це прагненням досягнути вирішальної переваги армій блоку НАТО над можливим супротивником. Застосування передових методик, наукових досягнень у різних галузях фізичного вдосконалення дозволяє постійно розвивати та покращувати можливості військовослужбовців, готує їх бути здатними для участі у бойових діях у будь-якому місці, за будь-яких умов і в будь-який час. Для забезпечення високої ефективності фізична підготовка в іноземних арміях поділяється на загальну, військово-прикладну і спеціальну (оперативну), що дозволяє диференціювати і конкретизувати нормативи, вимоги та умови виконання вправ.
Незважаючи на те, що у збройних силах країн НАТО на сучасний період відсутня єдина концепція фізичної підготовки військ, проглядається спільність вимог та підходів до її скерованості. Це пояснюється тим, що вона виступає як частина бойової підготовки. Керівні документи збройних сил іноземних армій не подають спільного поняття “фізична підготовка”. У різних країнах користуються різною термінологією, наприклад, “повна” або “оперативна готовність” (США), “бойова фізична готовність” (Англія), “фізична боєздатність” (ФРН). Різниця у термінології віддзеркалює розбіжності у розумінні суті, структури і змісту фізичної підготовки. Тим не менш, у кожному визначенні можна встановити загальну основу, яка може характеризуватись “фізичною придатністю... до конкретної діяльності” (Л. Морхауз).
Перехід на новий спосіб комплектування збройних сил іноземних армій викликав зміну всієї системи бойової, в тому числі і фізичної підготовки.
У збройних силах США набір військовослужбовців за контрактом привів до встановлення наступних вимог до фізичної підготовки. Починаючи з 1972 р., головними напрямками роботи стають:
- розвиток загальної витривалості;
- підвищення м'язової сили, зокрема, силової витривалості;
- забезпечення раціонального масо-ростового співвідношення;
- зниження жирової маси тіла.
Отже, у фізичній підготовці армії США перевага починає віддаватись загальній витривалості, яка забезпечує виконання будь-якої м'язової роботи протягом декількох годин. Особлива увага приділяється силовій підготовці. Як фактор, що забезпечує високу працездатність людини, передбачено проведення суворого контролю за масою тіла і особливо її жировим компонентом. З метою оцінювання пропонуються спеціальні норми.
Що стосується швидкісних можливостей військовослужбовців, то вони розглядаються як такі, котрі підвищуються в процесі виконання навчальних військово-професійних завдань. Спеціально швидкісні можливості не розвиваються. Основною вправою для перевірки швидкісних якостей в армії США є човниковий біг 10х30 ярдів (приблизно 274 м) або в приміщенні - 10х25 ярдів (приблизно 220 м). Нормативна база розроблена для трьох вікових груп і є різною для різних родів військ. Для ВВС відмінним показником вважається час - 41-45 с; задовільним - 56-62 с. Вік військовослужбовців при цьому не враховується. Для ВМС нормативи розроблені для трьох вікових груп. У 17-25 років на “відмінно” необхідно показати 46 с, на “задовільно” - 56-60 с.
У сухопутних військах перевірка швидкісних можливостей військовослужбовців не передбачається .
У збройних силах ФРН оцінка швидкісних можливостей проводиться на “ солдатських змаганнях” на рівні рот і відповідних їм підрозділів. Для цього пропонується дистанція бігу на 100 м. На оцінку “відмінно” необхідно показати результат 13,4 с; “добре” - 14,2 с; “задовільно” - 14,4 с. Спортивна спрямованість фізичної підготовки позначається наявністю спеціальної відзнаки - значка “спортивних і військових досягнень”, яким нагороджуються військовослужбовці починаючи з 1971 року. Відзнака має 3 ступені, для виконання яких необхідно подолати нормативи у декількох вправах, в тому числі у бігу на 400 м. Золотим значком нагороджуються особи, що пробігли дистанцію “довгого спринту” за 1.04,0 с; срібним - 1.08,0 с; бронзовим - 1.12,0с.
В цілому, існуюча система фізичної підготовки ФРН, а також доцільність вправ, що в неї входять, постійно викликає критику німецьких спеціалістів. З самого початку введення її у дію вказується на відсутність військової специфіки і недостатність формування моральної і фізичної стійкості для умов військової діяльності.
Фізична підготовка збройних сил Франції. За прикладом США (1964р.) і ФРН (1968р.) спортивна доктрина фізичної підготовки приймається і у Франції. Причиною такої орієнтації стала необхідність підвищення престижу збройних сил у населення і залучення молоді на військову службу. Спеціальні дослідження військових психологів показали позитивний вплив спорту на формування колективізму і взаємодопомоги; зниження рівня соціального протистояння всередині збройних сил і підвищення згуртованості військовослужбовців; зростання кількості бажаючих продовжити службу за контрактом. У збройних силах Франції спортивний напрямок знайшов своє відображення в тому, що перевірка швидкісних можливостей військовослужбовців проводиться в спортивній формі. У бігу на 100 м відмінним вважається час 12,6 с; добрим - 13,7 с; задовільним - 14,6 с.
Крім спортивної орієнтації швидкісних вправ, яка на думку військових спеціалістів Франції оздоровлює збройні сили фізично і духовно, простежується і військово-прикладне спрямування. Для парашутно-десантних військ введений біг на 90 м з вантажем 40 кг. Норматив, який необхідно виконати, - 24 с.
Підсумовуючи, варто відмітити, що вправи на швидкість в системі фізичної підготовки зарубіжних армій не відносяться до основних, як скажімо, вправи на загальну і спеціальну витривалість (США). Разом з тим, вправи на швидкість займають провідне місце у країнах, в яких за основний напрямок прийнята спортивна доктрина фізичної підготовки (ФРН, Франція).
Статус вправ на швидкість вважається високим завдяки можливості успішного виконання ними соціально-виховних функцій. До таких функцій відноситься: згуртування військових колективів; агітація і пропаганда привабливості військової служби; зменшення соціальної напруженості через неоднорідність особового складу; формування сприятливого морально-психологічного клімату; поступова адаптація цивільної молоді до нових умов.
2.2 Вправи для розвитку і контролю швидкості у вітчизняній системі фізичної підготовки
Настанова з фізичної підготовки у Збройних силах України 1997 р. визначає швидкість як одну із основних фізичних якостей військовослужбовців. Відповідно, покращанню швидкісних можливостей приділяється значна увага. Для цього передбачено виконання наступних вправ: біг на 100 м, біг на 400 м, човниковий біг 10х10 м, естафетний біг 4х100 м для чоловіків, біг на 100 м і човниковий біг 10х10 м для жінок.
У чоловіків вправи можна виконувати як у військовій, так і спортивній формі, у жінок передбачена тільки спортивна форма. Особливістю оцінювання результатів у чоловіків є градація з поправками на форму одягу (1, 2, 3, 4), а також на взуття: тапочки та черевики. Існування поправок визначається необхідністю проведення перевірки з максимально більшим охопленням особового складу. Такий підхід забезпечує поступове пристосування цивільних осіб до вимог військово-фізичної підготовки. Крім того, з'являються об'єктивні підстави порівняти досягнення із нормативами існуючої Єдиної спортивної класифікації та критеріями, передбаченими Державними тестами, які діють в Україні з 1996 року. Це формує єдність підходів та спадковість програмно-нормативних документів різного призначення. Як відомо, мета таких документів спільна - забезпечення здоров'я та фізичної придатності людини до виконання своїх професійних, у тому числі військових, обов'язків.
Використання бальної системи оцінювання виконання вправ швидкісного характеру є передумовою досягнення гармонії у фізичній підготовленості військовослужбовців. Вимоги оцінювання відповідають визначальним методичним положенням системи фізичної підготовки військ, зокрема, принципу оптимальності. За цим принципом розвиток швидкості, сили, витривалості, спритності та гнучкості повинен бути збалансованим і достатнім для успішного виконання поставлених бойових завдань. НФП-97 передбачає достатність фізичної підготовленості військовослужбовців введенням мінімальних порогових рівнів. Це позитивно впливає на гармонійність фізичного і психічного розвитку і виступає стримуючим фактором однобокості фізичної підготовки.
Найбільш важливою умовою стимуляції до активних і систематичних занять вправами на швидкість військовослужбовців-чоловіків є існування спортивних нормативів до першого розряду включно (табл. 1).
Таблиця 1
Нормативи спортивної та військово-спортивної класифікації
Вправа
Форма одягу
Розряд
1
ІІ
ІІІ
Біг 60 м, с
Військова: чоботи
Спортивна: стадіон
приміщення
8,2
-
7,0
8,6
-
7,2
9,2
7,7
7,6
Біг 100 м, с
Військова: чоботи
спортивна
12,6
11,1
13,0
11,6
13,8
12,2
Біг 400 м, с
Військова: чоботи
спортивна
58,4
51,1
1.00,8
54,2
1.05,0
58,3
Тривалість дії НФП-97 виявила необхідність подальшого вдосконалення його змісту та вимог, що передбачено наказом МО України від 05.11.97 р. № 400. В першу чергу це стосується поправок за виконання вправ у різній формі одягу, наприклад, бігу на 400 м в спортивній формі і військовій у чоботах, еквівалентності (справедливості) оцінювання човникового бігу 10х10 м відносно виконання бігу на 100 м та інше. Як показали перевірки, бальна система хоча і об'єктивна, але недостатньо оперативна у користуванні. З 1 серпня 2002 р., поряд з існуючими вимогами оцінки фізичної підготовленості військовослужбовців, введені в дію нові нормативи, зміст та вікові категорії, в яких передбачено фіксоване виконання вправ на оцінку “відмінно”, “добре”, “задовільно”. За цим наказом додатково до існуючих вправ НФП-97 для жінок передбачена дистанція бігу 60 м.
Фіксованість оцінок за результати виконання фізичних вправ спрощує проведення перевірок, що звичайно слід віднести до позитивних моментів. Але паралельне існування двох систем оцінювання та різних критеріїв визначення успішності ускладнює проведення порівняльного аналізу фізичної підготовленості як окремих військовослужбовців, так військових підрозділів у цілому. Крім того, виникають небажані умови, коли окремі військовослужбовці шукають легких шляхів здачі нормативів, а не наполегливо і систематично займаються фізичним удосконаленням.
Питання самоконтролю

1. Розкрийте місце і значення фізичної підготовки в іноземних арміях світу.
2. Вкажіть основні напрямки фізичної підготовки армії США.
3. Дайте характеристику основним рисам фізичної підготовки армії ФРН.
4. Охарактеризуйте фізичну підготовку військовослужбовців армії Франції.
5. Покажіть місце вправ на швидкість у фізичній підготовці провідних армій країн НАТО.
6. Перерахуйте вправи на швидкість НФП-97.
7. Покажіть взаємозв'язок НФП-97 з іншими програмно-нормативними документами на прикладі вправ на швидкість.
8. Визначте чинники, які забезпечують різнобічність фізичної підготовленості військовослужбовців Збройних сил України.
9. Вкажіть основні причини необхідності періодичного вдосконалення програмно-нормативного забезпечення фізичної підготовки військовослужбовців.
Розділ 3
Навчання фізичним вправам на швидкість

3.1 Управління процесом навчання та розвитком швидкості військовослужбовців
Навчання фізичним вправам - педагогічний процес передачі військовослужбовцям та засвоєння ними знань, вмінь, навичок, необхідних для ефективного виконання рухових завдань. Процес навчання та фізичного розвитку характеризується взаємодією військового педагога і підлеглих через навчально-пізнавальну діяльність при провідній ролі керівника. Положення лідера забезпечується бездоганним володінням змістом програмного матеріалу, відмінним знанням методики навчання та фізичного вдосконалення, сформованими організаційно-управлінськими вміннями та навичками, вмілим і постійним стимулюючим впливом на військовослужбовців.
Повноцінність навчання та фізичного розвитку військовослужбовців визначається дотриманням системи управління педагогічним процесом, який складається із наступних компонентів.
1. Визначення рівня та особливостей попередньої підготовленості військовослужбовців. Керівник заняття повинен уміти правильно встановити фізичні та рухові можливості підлеглих, з'ясувати зацікавленість та рівень мотивації до занять. Це здійснюється попереднім знайомством з контингентом, проведенням аналізу результатів здачі вступних екзаменів та контрольно-перевірочних занять. Висока мотивація до оволодіння фізичною вправою формується з першого дня і періодично підкріплюється на наступних заняттях. Педагог повинен уміло користуватись різними методами та засобами навчання та розвитку, пояснювати значення вправи у формуванні професійної майстерності підлеглих. Він повинен постійно підкреслювати прикладність фізичної підготовки у вирішенні військових завдань. Для цього керівник чітко формулює навчальну мету і визначає етапність її досягнення, вказує можливі труднощі при навчанні, постійно застосовує завдання стимулюючої складності. Високий рівень мотивації військовослужбовців значно скорочує тривалість оволодіння фізичною вправою і покращує якість її виконання. При засвоєнні швидкісних рухів останнє має вирішальне значення, оскільки оволодіння технікою вимагає високої психічної мобілізації військовослужбовців для правильного виконання завдання від першого до останнього повторення вправи.
2. Визначення кінцевої мети оволодіння вправою. Рівень вимог до оволодіння вправою встановлюється нормативами НФП; конкретними оперативними завданнями навчально-бойової діяльності; моделлю спортивної підготовленості воїнів. Рівню вимог оволодіння матеріалом повинна відповідати тривалість навчання та розвитку. Якщо часу відведено недостатньо, то міцність засвоєння - здатність відтворювати рухи, прийоми, дії у різних умовах - суттєво знижується. Тренування на етапі вдосконалення необхідно проводити у різний час доби та при різному функціональному стані військовослужбовців. Поступово вимоги необхідно наближувати до реальних бойових умов. Щоб досягнути необхідної фізичної і рухової готовності треба їх контролювати на всіх етапах фізичної підготовки.
3. Здійснення функції планування. Одна із найскладніших функцій, яка вимагає правильного розподілу навчального матеріалу у часі та послідовності - обрання оптимальної методики фізичної підготовки. Перед військовим педагогом ставиться завдання досягнути максимальної віддачі методів, засобів, етапності та видів контролю. Вміння планувати особливо важливе у військових умовах, оскільки прорахунки можуть привести до непередбачених наслідків. Причини, що суттєво ускладнюють роботу військового педагога, визначаються: неоднорідністю контингенту, з яким проводиться навчання; обмеженістю часу на підготовку і виправлення недоліків; відсутністю всіх необхідних умов для проведення занять; необхідністю враховувати вплив інших складових бойової підготовки на фізичні можливості військовослужбовців.
4. Забезпечення контролю за якістю оволодіння матеріалом. Контроль у навчанні необхідний для того, щоб визначити дійсний стан можливостей військовослужбовців. Встановлення відхилень реальних досягнень від запланованих результатів - мета контролю. Оцінка якості може проводитись за теоретичною, функціональною, руховою, психічною і тактичною підготовленістю підлеглих. Отримані результати порівнюються із розробленими нормативами, критеріями та іншими спеціальними показниками. З цією метою використовуються спортивно-педагогічна, медико-біологічна, психофізіологічна діагностика. Найбільшого поширення у практичній роботі набув спортивно-педагогічний напрямок тестування - перевірка і оцінювання готовності людини по результатах виконання фізичних вправ. Наприклад, достатньо точно можна прогнозувати досягнення в бігу на 100 м за часом пробігання зі старту 30 м, 50 м, бігу на 30 м “з ходу”, стрибках у довжину з місця, або потрійному стрибку. Для цього необхідно лише скористуватись спеціальними таблицями. В залежності від мети застосовують оперативний, етапний і підсумковий контроль. Якщо при оперативному контролі оцінюються певні складові тренування: силова, технічна, тактична майстерність, а етапний визначає рівень розвитку тренованості, то підсумковий контроль передбачає інтегральний підхід до оцінювання швидкості виконання професійно важливих вправ в умовах, максимально наближених до бойових. Підсумковий контроль характеризується кінцевим результатом фізичного вдосконалення - забезпеченням фізичної готовності військовослужбовців.
5. Проведення корекції навчального процесу. Внесення змін у навчання та вдосконалення - це вимушений процес виправлення допущених помилок, виявлених під час контролю. Встановлення відхилень реальних досягнень від необхідної моделі підготовленості - основна мета першої частини корекції навчального процесу. На другому етапі передбачається внесення необхідних доповнень та змін у планування. Для цього спочатку визначають основні причини, що викликали помилки, а потім використовують найбільш ефективні методи, засоби та умови їх усунення. Чим більше часу вимагається для оволодіння швидкісною вправою, тим суттєвіші зміни відбуваються у підготовленості військовослужбовців, тим вірогідність появи помилок збільшується. В умовах тривалої фізичної підготовки підвищується значення корекцій, так як передбачити все наперед у навчально-тренувальному процесі неможливо. Для того, щоб швидко усувати недоліки, необхідно проводити диференційовану та інтегральну оцінку підготовленості підлеглих. При диференційованому підході контролюється якась окрема складова, наприклад, технічна майстерність або розвиток окремих фізичних якостей; при інтегрованому підході - підбираються вправи та умови, які визначають підготовленість військовослужбовців у цілому. Незначна користь для вдосконалення навчального процесу буде, якщо він контролюється тільки по результатах виконання однієї вправи, яка передбачена для перевірки. При такому підході неможливо визначити сильні і слабкі місця підготовленості підлеглих, а значить і неможливо ефективно здійснювати управління фізичною підготовленістю військовослужбовців.
3.2 Принципи навчання вправам на швидкість

Оволодіння фізичними вправами відбувається швидше, а засвоєння краще, якщо у навчальному процесі керівник заняття дотримується основних теоретико-методичних положень виховання, навчання та фізичного розвитку військовослужбовців - принципів фізичної підготовки.
При навчанні необхідно керуватись дидактичними принципами, які в процесі їх реалізації забезпечують оволодіння фізичними вправами. Дидактичні принципи універсальні і мають місце як при вивченні теоретичних розділів, так і практичній підготовці підлеглих.
Принцип свідомої активності реалізується при визначенні кінцевої мети та чіткої постановки найближчих завдань на одне - два заняття. Цілеспрямованість формується постійним підкріпленням важливості оволодіння фізичною вправою. Високий рівень мотивації, зацікавленості, самостійності і творчості - необхідні умови дієвості принципу.
Принцип наочності досягається підвищенням концентрації уваги підлеглих на навчальних завданнях. На початкових етапах у вирішенні навчальних завдань провідну роль відіграє зоровий аналізатор. Поступово підключаються інші сенсорні механізми сприйняття рухів, які забезпечуються пропріоцептивним, слуховим, вестибулярним, тактильним аналізаторами.
Засвоєння нового та його закріплення ефективно відбувається при безпосередній демонстрації вправи. Краще щоб вправу показував сам військовий педагог. Це додає йому авторитету, а підлеглим - упевненості у власних силах, можливості виконати вправу в даних умовах. Наочність навчального матеріалу забезпечується на занятті цілісно і дискретно (по частинах). При навчанні вправам на швидкість спочатку формується цілісне уявлення, потім - окремих частин, і, на кінець, на етапі вдосконалення формується цілісне сприйняття на основі участі декількох аналізаторів. Стабільність, зручність, впевненість, відчуття зброї, води, доріжки, лижні - наслідки правильно створеної повноцінної наочності.
Принцип актуалізації означає тісний зв'язок з професією, умовами ведення бойових дій. Важливість принципу полягає в тому, що періодично змінюються концепції та погляди на значущість тих чи інших фізичних вправ у бойовій підготовці. Військовий педагог повинен найкраще моделювати у навчальному процесі труднощі, з якими доведеться зустрічатись при проведенні бойових операцій, та підкреслювати значення швидкісної підготовки в успішному їх подоланні.
Принцип системності представляє органічний взаємозв'язок між усіма частинами навчального процесу. Певна черговість в оволодінні теоретичними розділами, фізичними вправами або їх окремими складовими забезпечує руховий, функціональний, емоційний, психічний перенос - вплив раніше вивчених рухів, умов їх виконання на оволодіння наступними вправами. Перенос може бути позитивний, тоді процес навчання прискорюється, і негативний, коли відбувається його уповільнення. Він може бути повним або частковим - тільки за окремими складовими фізичної вправи.
Навчальний процес планується так, щоб позитивний перенос був добре вираженим, а негативний - зведений до мінімуму.
Принцип систематичності характеризується регулярністю і частотою занять, спрямованістю засобів, які застосовуються у занятті. Навчання вправам повинно проводитись не менше трьох разів на тиждень. В протилежному випадку відбувається його забування - до 50% пройденого матеріалу. Значення самопідготовки у систематичності - величезне, оскільки дає можливість зробити необхідні додаткові повторення і тим самим закріпити вправу. Важливим для реалізації принципу систематичності є частота використання засобів однакової спрямованості. Це дає можливість краще засвоїти вправу і досягнути конкретних суттєвих змін в організмі військовослужбовців.
Принцип послідовності включає: сприйняття матеріалу, його усвідомлення, практичне оволодіння і застосування у військово-професійній діяльності. В кожній частині є свої етапи, які визначають їх особливості. Наприклад, у практичне оволодіння входить: етап початкового розучування, етап поглибленого розучування, етап удосконалення. Навчання на кожному із вказаних етапів буде ефективним, якщо у правильній послідовності використовувати методи, засоби, умови. Вміти визначати фізичне навантаження в системі послідовних занять, а також планувати види та частоту проведення перевірок - важлива вимога успішного оволодіння вправами на швидкість.
Принцип міцності та ґрунтовності забезпечується педагогічно визначеним часом, необхідним для оволодіння вправою. Тривалість процесу навчання встановлюється за обґрунтованими нормами і залежить від вимог до глибини засвоєння матеріалу. Уявлення, знання, вміння, навички, творчість - рівні засвоєння вправи, досягнення яких передбачено вимогами директивних документів. Кожна із означених вимог до володіння навчальним матеріалом характеризує ґрунтовність підготовленості військовослужбовців і вимагає навчального часу у 3-5 разів більше, ніж попередній рівень засвоєння. Вправи на швидкість повинні вивчатись мінімум до рівня сформованої навички, оскільки виконавці повинні виконувати її за мінімальний час і не відволікатись на контролювання техніки рухів.
Принцип доступності реалізується з урахуванням вікових, статевих особливостей, фізичної та психічної підготовленості військовослужбовців; здатності їх до перенесення значного фізичного навантаження та швидкості відновлення працездатності. З віком швидкісні можливості людини погіршуються. Тому фізична працездатність військовослужбовців поступово знижується, що стає обмежуючим фактором їхньої професійної діяльності.
Принцип уніфікації та індивідуалізації передбачає два напрямки. Уніфікація навчання передбачає дотримування алгоритму оволодіння вправою і розвитку фізичних якостей за найбільш ефективною послідовністю розв'язання навчальних завдань. Для забезпечення уніфікованості навчання слід користуватись розробленими методиками оволодіння прийомами, діями, фізичними вправами, які подаються у спеціальній літературі.
Індивідуалізація навчання означає врахування особливостей підготовленості підлеглих. Наприклад, для швидкого виконання вправи необхідне не тільки досконале володіння технікою, але й попередній руховий досвід швидко виконувати будь-яку вправу. Оскільки рухова підготовленість підлеглих неоднакова, то результати навчання будуть різними. Ось чому для забезпечення індивідуального підходу військовий керівник повинен знати і вміти більше, ніж це передбачено вимогами уніфікованого навчання. У військовій практиці індивідуалізація навчання реалізується через індивідуальні завдання на самостійну підготовку підлеглих.
3.3 Методи навчання вправам на швидкість

В процесі оволодіння фізичними вправами принципи навчання знаходять реалізацію у методах, які забезпечують: засвоєння техніки фізичної вправи - раціональної та ефективної взаємодії зовнішніх і внутрішніх сил; формують необхідні знання; створюють методичні вміння та навички.
Методи навчання поділяються на вербальні (словесні), наочні та практичні.
Вербальний метод забезпечує передачу знань, керівництво руховою діяльністю, оцінювання якості виконання вправи. На основі цього методу здійснюється зв'язок усіх методів в єдине ціле - методику навчання фізичним вправам.
Передача та закріплення знань реалізується через розповідь, пояснення, бесіду.
Розповідь проводиться на самому початку навчання. Від керівника вимагається:
- чіткість і емоційність мови;
- правильний відбір навчальних питань для розкриття змісту матеріалу;
- обґрунтованість важливості мети навчання;
- доступність та термінологічна правильність подачі матеріалу.
Пояснення здійснюється безпосередньо перед практичним виконанням вправи. Військовий педагог повинен:
- сформулювати завдання і термінологічно правильно назвати вправу в цілому;
- лаконічно визначити місце і значення рухів, що будуть вивчатися на занятті;
- застосовувати образність порівнянь на рівні рухового досвіду підлеглих;
- вказати складні моменти, які ймовірно можуть виникнути при розучуванні вправи;
- передбачити використання всіх засобів, які допоможуть запобігти виникненню типових помилок.
Бесіда планується після засвоєння матеріалу. Готуючись до бесіди керівник заняття:
- визначає найбільш важливі питання для обговорення;
- розробляє вимоги і питання до самопідготовки військовослужбовців;
- передбачає використати в якості прикладів конкретні ситуації, що мали місце при навчанні даного контингенту;
- узагальнює результати навчання в цілому;
- оцінює успішність навчання;
- враховує результати при наступному плануванні процесу навчання.
Керівництво руховою діяльністю включає навчальні завдання, накази, вказівки, інструктаж.
Навчальні завдання формулюються в конспекті заняття і обов'язково повідомляються підлеглим на початку роботи. Доведення їх до відома сприяє: свідомій активності, мобілізаційній готовності, підвищенню дисциплінованості та організованості підлеглих.
Наказ забезпечує обов'язковість, своєчасність і точність виконання завдання. Чіткість, беззаперечність, змістовність наказу сприяє організованому, методично грамотному управлінню підлеглими.
Вказівка характеризується лаконізмом подачі. Вона має методичну спрямованість. Вказівками користуються для того, щоб виправляти помилки в процесі виконання фізичної вправи. При виконанні вправ на швидкість використання вказівок малоефективне, оскільки людина практично не в смозі їх виконати
Інструктаж проводиться на початку занять або безпосередньо перед засвоєнням вправи. Інструктаж періодично доповнюється конкретними вимогами, яких необхідно дотримуватись при черговому виконанні. В інструктажі може вказуватись послідовність дій, прийомів, вимоги, за якими проводиться оцінювання, вимоги до самостраховки і страховки, правила техніки безпеки.
Метод наочності у навчанні. При вивченні вправ на швидкість для міцного і ґрунтовного засвоєння матеріалу послідовно залучають різні системи аналізаторів людини: зоровий, слуховий та пропріорецептивний.
В процесі оволодіння рухами перевага віддається зоровому сприйняттю матеріалу. При зоровому сприйнятті матеріалу показ вправи може бути:
- безпосереднім і опосередкованим;
- цілісним і по частинах;
- зі звичайною швидкістю і сповільнено;
- в анфас і в профіль;
Вправа повторюється в стані компенсованої втоми. Тривалість відпочинку скорочена і може контролюватись за ЧСС. Чим більша кількість м'язів бере участь у роботі, тим точнішою є оцінка фізичного навантаження. Починати виконувати вправу необхідно при ЧСС 120 уд/хв.
Вибір способів демонстрації, послідовність і кількість повторень залежить від складності фізичної вправи.
Наочно-звукове сприйняття забезпечує слуховий аналізатор. За допомогою цього аналізатора засвоюється ритм і темп вправи. Він використовує звукові ефекти природного або штучного характеру, що виникають при виконанні рухів. Метод застосовується на різних етапах оволодіння вправою. Може використовуватись для самоконтролю при умові досконалого володіння вправою і виконання її з необхідною швидкістю.
Активізація пропріорецептивного сприйняття має місце при вдосконаленні рухів. Виконання вправи “на відчуття” надає можливості краще контролювати і порівнювати якість виконання з еталонними вимогами. Цей метод допомагає сформувати:
- відчуття розташування окремих частин тіла у просторі;
- правильну амплітуду, напрямок та швидкість рухів;
- необхідні зусилля і свободу виконання вправи.
Практичні методи навчання відіграють провідну роль в процесі оволодіння та вдосконалення в техніці виконання вправ, прийомів та дій на швидкість. Розрізняють метод цілісної і розчленовано-конструктивної вправи.
Метод цілісної вправи припускає виконання вправи у цілому. Для технічно нескладних вправ цей метод є основним. Доступність виконання вправи на основі цілісного методу визначається не тільки координаційною складністю, але і підготовленістю підлеглих. Для оволодіння технікою швидкісної вправи на основі методу цілісної вправи, як правило, застосовують полегшені і примусові умови. Полегшення умов досягається тимчасовим зниженням швидкості рухів, що дозволяє контролювати техніку вправи. Примусовість означає такі умови, в яких вправа виконується технічно вірно. Поступово умови навчання наближають до навчально-бойових, а швидкість - до необхідної Розчленовано-конструктивний метод переважає при вивченні складних за координацією вправ. При цьому вправу розділяють на логічно завершені, відносно самостійні частини. Не слід зловживати надмірним подрібненням вправи на окремі рухи. Необхідно пам'ятати, що ціле завжди є більшим, ніж сума окремих його частин. Але для виділення важливих частин техніки з метою збільшення до них уваги навіть просту вправу є сенс поділити на частини. Так, біг на 100 м поділяється на стартовий розгін, біг по дистанції і фінішування. Починають оволодіння вправою з головної частини. У бігу на 100 м головною частиною є біг по дистанції.
Єдиного критерію яким практичним методам необхідно віддавати перевагу при оволодінні вправами на швидкість не існує. Можна орієнтуватись на технічну складність і застосовувати розчленовано-конструктивний метод, наприклад, при вивченні прийомів рукопашного бою. Можна взяти за основу цілісний метод при оволодінні човниковим бігом, пам'ятаючи про те, що у даному випадку буде відпрацьовуватись не тільки швидкість, але й рухи, які забезпечують зміну напрямку виконання вправи. Слід пам'ятати, що успішне вдосконалення технічної майстерності при вивченні вправи необхідно проводити не тільки на основі цілісного методу, але і по частинах, послідовно об'єднуючи їх у єдине ціле.
В процесі навчання методи оволодіння фізичними вправами, прийомами, діями не протиставляються один одному, а, вирішуючи окремі завдання, доповнюють один одного, сприяючи цілісному формуванню знань, вмінь, навичок, без чого важко досягнути найвищого рівня - можливості творчого виконання вправи.
Методи навчання застосовуються у різних комбінаціях у залежності від складності вправи, рівня підготовленості військовослужбовців, умов проведення занять, вимог до оволодіння навчальним матеріалом. Живе слово, своєчасно зроблене зауваження, кваліфіковане пояснення, зрозуміло сформульоване завдання - все з чого складається вербальний метод - допомагає об'єднати окремі частини навчального процесу в одне ціле. Поділ цілого на доступні і краще зрозумілі частини дозволяє швидко оволодіти складними елементами рухів, більше приділити уваги провідній ланці фізичної вправи.
3.4 Типова схема навчання вправам на швидкість

Оволодіння фізичними вправами складається з послідовного вирішення завдань навчання та розвитку фізичних якостей військовослужбовців. Це дві сторони єдиного навчально-тренувального процесу. Вони повинні бути органічно пов'язані між собою і військово-професійною діяльністю.
Навчання техніки вправи необхідно починати із попередньої фізичної, рухової та психічної підготовки. Необхідний матеріал поступово вводиться у практичні заняття. Він повинен бути таким, щоб військовослужбовці фізично і психічно були готовими до повноцінного сприйняття нової фізичної вправи. Низький рівень фізичної підготовленості військовослужбовців необхідно розцінювати як серйозну перешкоду. Фізична і психічна неготовність разом узяті взагалі можуть звести до неможливості оволодіння новою вправою.
Швидкому засвоєнню техніки будь-якої фізичної вправи допомагає типова схема навчання - науково обґрунтована послідовність розв'язання навчальних завдань. Типова схема навчання складається із наступних складових:
1. Створення уявлення про правильну техніку рухів. Це досягається поясненням вимог до розвитку фізичних якостей, умов виконання вправи, оцінювання підготовленості військовослужбовців.
2. Проведення ознайомлення підлеглих із способами тримання зброї та прийомами, що виконуються підчас рухів швидкісного характеру (пересування, випади, ухили). Якщо вивченню підлягають прості природні рухи, наприклад, біг, то керівник заняття попередньо знайомиться з особливостями виконання вправи підлеглими. До уваги слід брати не тільки досягнутий результат, а й технічний рівень майстерності. Тільки після цього остаточно обирається методика навчання.
3. Навчання техніці виконання основного елементу вправи. Основним елементом вправи є той , який є визначальним у досягненні цілі дії. У бігу основним елементом буде відштовхування, у вправах зі зброєю - удари, укол, відбиви, підставки і т.д. Навчання основного елементу техніки проводиться спочатку у повільному темпі. Поступово у відповідності до засвоєння техніки швидкість рухів збільшують. Наприклад, спринтерський біг починають вивчати з пробіжок, які виконуються зі швидкістю 70% від максимально можливої. Навчання проводять груповим методом.
4. Навчання техніці виконання другорядних частин вправи, які забезпечують ефективність основного елементу рухів. Спочатку підлягають вивченню ті частини техніки, які безпосередньо знаходяться біля основної частини. Поступово кількість таких частин збільшують до утворення ними цілісної вправи.
5. Навчання вправи в цілому. Спочатку вправа виконується зі швидкістю дещо меншою за необхідну. Так легше проконтролювати техніку її виконання. З кожним наступним разом швидкість повинна підвищуватись, але за умови відсутності порушення техніки рухів. Техніка вправ, що виконуються з максимальною швидкістю непідготовленими людьми, практично не контролюється. Переучування швидкісної вправи вимагає додаткових зусиль і значно більшого часу, ніж вправ, у яких провідними є інші фізичні якості. Межа, яка забезпечує необхідний рівень контрольованості рухів, знаходиться на рівні 90% максимальної швидкості вправи. Умови виконання вправи починають ускладнюватись тільки після того, як досягнута необхідна технічна стабільність. До таких умов, в першу чергу, відносять змагальні, які вимагають підвищеної психічної мобілізації військовослужбовців.
Розвиток швидкісних можливостей військовослужбовців тісно зв'язаний із технікою рухів. Тільки досконала техніка дає можливість досягнути найвищої швидкості рухів. Швидкість вправи в цілому складається із швидкостей окремих її частин. Тому доцільно знати швидкість виконання тієї чи іншої частини вправи. Наявність таких критеріїв є необхідною умовою управління підготовленістю військовослужбовців. Своєчасне встановлення недоліків дозволяє значно підвищити ефективність тренування та позбутись помилок, які були допущені у попередній роботі. За характером виявлення помилки бувають: систематичними та епізодичними; груповими та індивідуальними.
Систематичні помилки групового характеру е наслідком недосконалості методики навчання, яка застосовувалась на даному контингенті. Причиною їх виникнення може бути:
- недостатній рівень попередньої фізичної і рухової підготовленості підлеглих;
- недотримання принципів навчання та розвитку фізичних якостей;
- відсутність оптимальної послідовності та поступовості ускладнення вимог виконання вправ на швидкість;
- відхилення від типової схеми навчання;
- відсутність оптимального зв'язку між рівнями засвоєння техніки і швидкості виконання рухів;
- відсутність необхідного інвентаря або низька його якість;
- зменшення педагогічно виправданого часу, передбаченого спеціальною методичною літературою на засвоєння певного рівня володіння вправою;
- надмірність захоплення виконанням вправи по частинах або навпаки - виконанням вправи в цілому, без необхідного оптимального їх поєднання.
Індивідуальні помилки, які мають місце в окремих військовослужбовців, можуть викликатись наступними причинами:
- недостатня зацікавленість і активність на заняттях;
- систематичний стан втоми і емоційна напруженість;
- низький рівень розвитку сили, витривалості, спритності.
Епізодичні помилки носять випадковий характер. Для їх усунення немає потреби вносити зміни у навчально-тренувальний процес. Важливим є запобігання того, щоб помилково виконана дія чи прийом не завчила і не набула систематичного характеру. Ось чому керівник заняття може давати на самопідготовку тільки той матеріал, який добре вивчений. Він повинен бути впевненим, що військовослужбовці правильно виконають завдання і не буде потреби їх переучувати.
Питання самоконтролю

1. Дайте визначення процесу навчання фізичним вправам.
2. Перерахуйте складові системи управління педагогічним процесом навчання та фізичного розвитку військовослужбовців.
3. Розкрийте принципи свідомої активності і наочності навчання.
4. Дайте характеристику принципам актуалізації, системності та систематичності навчання.
5. Розкрийте принципи послідовності, міцності та грунтовності навчання.
6. Розкрийте принципи доступності, уніфікації та індивідуалізації навчання.
7. Дайте характеристику вербальному методу навчання.
8. Дайте характеристику наочному методу навчання.
9. Дайте характеристику практичним методам навчання.
10. Перерахуйте складові типової схеми навчання.
11. Вкажіть види помилок, що виникають при оволодінні фізичною вправою та причини їх виникнення.


Розділ 4
Розвиток швидкості як фізичної якості

4.1 Принципи розвитку швидкості як фізичної якості

Принципи, за якими проводиться розвиток швидкісних можливостей військовослужбовців, складають теоретико-методичні закономірності адаптації організму людини до фізичного навантаження. В системі фізичної підготовки мають місце наступні принципи розвитку фізичних якостей військовослужбовців.
Принцип систематичності. Характеризується частотою, змістом та скерованістю занять. Для покращання результатів у тренуванні новачків необхідно, щоб заняття проводились з частотою не менше 3 разів на тиждень. Для підготовлених військовослужбовців такої кількості тренувань недостатньо. У кращому випадку в них підтримується досягнутий рівень швидкісної підготовленості.
Зміст тренувальної роботи визначається тими засобами, які використовуються на занятті. Для досягнення найкращого результату - спортивної форми - необхідно, щоб засоби швидкісної підготовки застосовувались систематично протягом 2-4 місяців.
Скерованість заняття визначається методами і засобами, які спрямовані на розв'язування одного завдання, наприклад, підвищення швидкісної витривалості військовослужбовців. Оптимальна тривалість занять, які вирішують конкретне завдання, повинна бути не менше 6 тижнів.
При розподілі фізичних вправ різної спрямованості за днями тижня основна дія їх на організм військовослужбовців у розвитку швидкісних якостей визначається тими тренувальними вправами, які виконуються відразу після дня відпочинку. Наприклад, 1 день - відпочинок, 2 день - розвиток максимальної швидкості, 3 день - розвиток спеціальної швидкісної сили. У такій послідовності переважно покращуються показники максимальної швидкості рухів. Якщо запланувати роботу за іншою схемою: 1 день - відпочинок, 2 день - розвиток швидкісної сили, 3 день - розвиток максимальної швидкості, то переважно буде розвиватись швидкісна сила.
Принцип динамічності. Забезпечується поступовим підвищенням фізичного навантаження при розвитку фізичних якостей. Принцип динамічності вимагає періодичного зниження і підвищення фізичного навантаження. Зниження фізичного навантаження необхідне для пристосування і перебудови функцій і систем організму. Показники навантаження змінюються як за обсягом, так і за інтенсивністю тренувальної роботи. Найкращий результат ніколи не досягається в період максимального обсягу навантаження, а тільки через деякий час після його зменшення. Це явище отримало назву відставленого тренувального ефекту. Для того щоб адаптуватись, організм повинен мати певний час. Наприклад, після виконання тренувальної роботи швидкісного і швидкісно-силового спрямування у розвиваючих режимах, тобто 60-100% можливого фізичного навантаження, результати у швидкісному бігу (60-100м) покращуються і досягають свого максимуму тільки через 1,5-2 місяця. Тривалість такої підготовки повинна забезпечувати обсяг фізичного навантаження у межах 10% річного показника і складає 6-8 тижнів.
У вправах на швидкість фізичне навантаження може збільшуватись різними способами. Найбільш оптимальним є хвилеподібний варіант, який найкраще всього відповідає характеру функціонального пристосування людини. В цьому варіанті поряд із режимами, що розвивають швидкісні можливості людини, плануються навантаження, які сприяють відновленню або підтримці досягнутого рівня тренованості. Внаслідок такого розподілу фізичного навантаження, на одному тижні поєднується різна за впливом тренувальна робота. Розрізняють хвилеподібні зміни фізичного навантаження за показниками обсягу, інтенсивності та спрямованості виконаної роботи. Крім того, на кожний четвертий тиждень передбачається суттєве зниження роботи за всіма показниками фізичного навантаження, що активізує процеси відновлення і досягнення більш високої працездатності.
До різновидів хвилеподібної динаміки слід віднести варіативний варіант, який застосовується для підготовлених військовослужбовців. Планування варіативної зміни фізичного навантаження, яке може передбачати декілька занять з максимальними показниками без відпочинку між ними, дає найкращі результати при індивідуальному плануванні. У різних військовослужбовців планування може суттєво відрізнятись. Наприклад, у представників екстравертивного і інтровертивного типів нервової системи воно є протилежним за інтенсивністю тренувальної роботи і кількістю днів відпочинку.
Фізичне навантаження при розвитку швидкості може підвищуватись сходинками. Варіант сходинками передбачає збільшення фізичного навантаження через певну кількість занять. На цих заняттях планується поглиблена робота над закріпленням техніки рухів. Такий варіант швидкісної підготовки застосовується у вправах, що вимагають певного часу на засвоєння і закріплення складної техніки, наприклад, при виконанні прийомів рукопашного бою. При збільшенні навантаження сходинками обсяг роботи нарощується значно повільніше, ніж у хвилеподібному варіанті. Це визначається необхідністю закріплення техніки виконання вправи, що досягається при стабілізації фізичного навантаження на деякий час.
Нарощування фізичного навантаження може відбуватись прямолінійно Прямолінійно-висхідний варіант передбачає на кожному наступному занятті більше фізичне навантаження, ніж попереднє. Така динаміка викликає “ударний” характер змін в організмі військовослужбовців і супроводжується значним, але в той же час короткочасним, ефектом. Високі вимоги до мобілізації резервних можливостей людини у наступному викликають швидше зниження результатів до вихідного, а у новачків - навіть їх погіршення. Ударний варіант підвищення швидкісних можливостей використовується тільки в окремих випадках і тільки тими особами, які мають відмінну техніку, достатню базову фізичну підготовленість і тривалий час регулярної спеціальної підготовки. Систематичне застосування ударного варіанту може привести до погіршення стану здоров'я і до стійкого негативного ставлення військовослужбовців до фізичної підготовки.
Принцип чергування фізичного навантаження і відпочинку. Чергування навантаження і відпочинку при розвитку фізичних якостей необхідно для розвитку тренованості. Тривалість відпочинку, як і навантаження, визначає направленість функціональних змін. Тренованість покращується на певних фазах процесів відновлення. Швидкість відновлення залежить від особливостей фізичного навантаження: короткочасна та інтенсивна робота супроводжується швидким відновленням; тривала робота викликає уповільнене відновлення працездатності військовослужбовців.
У методичній літературі показники фізичного навантаження, що необхідні для розвитку швидкості, добре розроблені за обсягом, інтенсивністю та тривалістю роботи. Стосовно відпочинку таких рекомендацій не існує. Для більшості випадків тривалість відпочинку встановлюється на рівні суб'єктивної готовності, що явно ускладнює роботу з основним контингентом військовослужбовців. Визначення суб'єктивної готовності вимагає певного досвіду тренувальної роботи. Основною вимогою до визначення тривалості відпочинку при повторенні вправи на одному занятті чи проведенні наступного є тренування в момент досягнення фази суперкомпенсації. У цій фазі працездатність підвищується і стає більшою за вихідний рівень. У випадках, коли при виконанні вправи на швидкість бере участь значна кількість м'язів, за орієнтир тривалості відпочинку рекомендується брати показники частоти серцевих скорочень (ЧСС). Для розвитку максимальної швидкості у бігу, ЧСС перед наступним повторенням вправи повинна бути в межах 100-110 уд/хв.
При розвитку швидкісної витривалості у навчально-тренувальному процесі застосовують коротші інтервали відпочинку, ніж при розвитку максимальної швидкості. На занятті відпочинок між повтореннями вправи достатньо точно визначається за ЧСС. Виконувати вправу необхідно починати при ЧСС 120-130 уд/хв.
Тривалість відпочинку у швидкісній підготовці залежить від багатьох причин:
1) рівня фізичної підготовленості військовослужбовців;
2) техніки оволодіння вправою на швидкість;
3) частоти застосування даної вправи на практичних заняттях;
4) стану стомлення та мотивації військовослужбовців;
5) погодних умов при проведенні занять.
Принцип скерованості на максимально високі досягнення. Визначається метою фізичного вдосконалення людини. Установка на максимально кращі результати вимагає відповідального ставлення до використання як загально-фізичних засобів, так і засобів спеціалізованого розвитку швидкісних можливостей. Цей принцип є домінуючим при реалізації спортивного напрямку тренування, а особливо у військово-прикладній фізичній підготовці, яка передбачає підвищення швидкості рухів професійного характеру. У цьому сенсі фізична підготовка є частиною бойової підготовки.
Єдність загальної і спеціальної фізичної підготовки. Принцип вимагає всебічного розвитку військовослужбовців, застосування у фізичній підготовці широкого арсеналу засобів фізичного вдосконалення, дотримання оптимального співвідношення вправ загального і спеціалізованого впливу на людину. У військовослужбовців фізична підготовка повинна складатись на 80% із засобів загального розвитку і 20% з тих, що забезпечують спеціалізований розвиток швидкості. Без достатньої загальної фізичної бази неможливо досягнути стійких змін у професійній підготовленості військовослужбовців. До базової підготовки, в першу чергу, слід віднести вправи, що укріплюють здоров'я, забезпечують підвищення загальної (функціональної) витривалості, скорочують відновлення організму та вправи на силу, спритність і гнучкість, які забезпечують можливість виконання різноманітних рухів на швидкість.
Принцип циклічності. Характеризується необхідністю повторення завдань однакової спрямованості протягом певного періоду часу. Основні положення принципу циклічності визначаються наступним:
- закономірностями ставлення спортивної форми, в якій розрізняють три частини: набуття, утримання і тимчасову втрату тренованості;
- закономірностями адаптації організму до фізичного навантаження. Пристосування військовослужбовців вимагає певного часу для отримання найбільших функціональних зрушень у підготовленості;
- закономірностями втоми та відновлення людини після фізичного навантаження.
У відповідності до процесів, які складають основу означених закономірностей, розрізняють:
макроцикли (періоди підготовки) - тривалістю півроку або 1 рік;
мезоцикли (етапи підготовки) - охоплюють 1-2 місяці;
мікроцикли - представляють 2-14 днів.
Найкоротшими за часом є мікроцикли. Найбільш розповсюдженими є семиденні (тижневі) мікроцикли. В залежності від завдань розрізняють: втягуючі, об'ємні (формуючі, ударні), інтенсивні, змагальні, відновлюючі мікроцикли. Послідовність їх застосування у більшості випадків має вказаний порядок. В залежності від величини навантаження, його спрямованості, характеру тривалості відпочинку, мікроцикли можуть забезпечувати різні періоди та етапи підготовки військовослужбовців. Відновлення працездатності після виконаної роботи швидкісного характеру може бути схематично поділено на 4 зони:
1. Велике навантаження (80-100%) викликає найбільшу втому. Працездатність відновлюється через 4 дні.
2. Значне навантаження (60-75%). Тривалість відновлення - 24 години.
3. Середнє навантаження (40-60%). Організм відновлюється через 10-12 годин.
4. Мале навантаження (15-40%). Відновлення настає через декілька хвилин або годин.
Для підвищення швидкісних можливостей фізичне навантаження повинно бути великим або значним (60-100%). В протилежному випадку фаза суперкомпенсації не досягається і результат не покращується. Зону середніх навантажень використовують для підтримки досягнутого рівня; зону малих - для прискорення процесів відновлення.
Тривалість відпочинку при великих навантаженнях найбільша. Планувати таке навантаження можна не частіше одного разу на 4 дні. Значні навантаження можна використовувати два рази на тиждень. Якщо порівнювати обсяги тренувальної роботи при максимальних і значних навантаженнях, то перевага буде на боці занять, на яких виконується робота обсягом 60-75%, яка максимально можлива для даної групи військовослужбовців.
При плануванні навантаження у мікроциклах слід враховувати наступні фактори:
1. Вправи, які раніше виконувались, дають більш швидке відновлення військовослужбовців.
2. Підготовлені військовослужбовці швидше відновлюються, ніж новачки.
3. Поєднання засобів різної спрямованості значно вповільнює відновлення працездатності.
Якщо, наприклад, в одному занятті провести вправи швидкісно-силові і швидкісної спрямованості обсягом 30-35% (мале навантаження), то відновлення відбудеться не через декілька годин, а через 1-1,5 доби, як після значного навантаження.
Мезоцикл - це етап тренувального процесу, який складається із мікроциклів однакової спрямо??ності. Найбільш популярними є 3-4 мікроциклові мезоцикли. Мезоцикл органічно поєднує методи і засоби підготовки, що забезпечує розвиток тренованості і становлення спортивної форми. Розрізняють наступні мезоцикли.
Втягуючий мезоцикл. Складається з 2-3 втягуючих мікроциклів. Планується навантаження 25-40% від максимуму. Мета втягуючого мезоциклу - підготовка військовослужбовців до значної тренувальної роботи.
Базовий мезоцикл - 6-8 мікроциклів. Для розвитку фізичних якостей необхідно не менше 6 тижнів для досягнення максимальних тренувальних зрушень. Після 3-х тижнів фізичної підготовки з максимальним обсягом, але не граничною інтенсивністю, передбачається активний відпочинок - відновлювальний мікроцикл. Основним завданням відновлювального мікроциклу є реалізація накопиченого тренувального кумулятивного ефекту і забезпечення адаптації організму до виконаної роботи. Без такого планування результати фізичної підготовки погіршуються.
Інтенсивний мезоцикл може об'єднувати до 4 мікроциклів. Він вимагає поступового збільшення швидкості виконання рухів. У інтенсивному мезоциклі відбувається зниження обсягів тренувальної роботи до підтримуючих режимів - зони середніх навантажень. Останній четвертий мікроцикл планується як відновлювальний.
Змагальний мезоцикл складається із підвідного, змагального та відновлювального мікроциклів. Час утримання спортивної форми - оптимального поєднання всіх видів готовності людини - залежить від особливостей тренування. При інтенсивній і скороченій фізичній підготовці спортивна форма зберігається нетривалий час; при поступовій і ґрунтовній високі результати можуть показуватись протягом декількох місяців. Слід пам'ятати, що найкращих результатів військовослужбовці досягають тільки на 4-6 контрольно-перевірочному занятті. На цей момент повинна припадати підсумкова перевірочна атестація.
Особливої уваги потребує безпосередня підготовка до змагань. Незважаючи на те, що у більшості випадків підведення до змагань (контрольних перевірок) - процес достатньо індивідуальний, можна виділити загальні риси планування:
1. Зниження обсягу тренувальної роботи до 50-60% від максимуму.
2. Виконання вправ із змагальною інтенсивністю.
3. Вдосконалення технічної майстерності проводять у цілісному варіанті швидкісної вправи.
4. Передбачаються додаткові дні відпочинку.
5. Роботу з максимальним навантаженням планують на початок мікроциклу, але не пізніше, ніж за 4 дні до контрольного старту.
6. Оволодіння новими вправами, елементами, рухами на цей період не планують.
7. Тренування проводять із урахуванням можливого часу проведення виступу на змаганнях (перевірки, екзамену).
8. Більше уваги звертають на швидкість виконання, а не на техніку рухів.
Макроцикл. Включає в себе різні мезоцикли у послідовності, що відповідають динаміці розвитку спортивної форми. Перша фаза макроциклу - набуття спортивної форми - відповідає підготовчому періоду; друга фаза - збереження спортивної форми - змагальному періоду підготовки; третя фаза - тимчасової втрати спортивної форми - перехідному періоду. До підготовчого періоду входять: підвідний, об'ємний, інтенсивний мезоцикли. Змагальний період складається із змагального мікроциклу і відновлювального мікроциклу. У змагальному мікроциклі виділяють етап підвідних змагань (підготовки до перевірки) і етап основних змагань (проведення перевірки). Відновлювальні мікроцикли необхідні для активного відпочинку військовослужбовців після максимальних фізичних і психічних навантажень.
Принцип вікової відповідності. Він зобов'язує поступові зміни домінуючої скерованості фізичної підготовки в залежності від віку військовослужбовців. Особливо принцип вікової відповідності важливий для офіцерських кадрів. До найважливіших положень принципу відносять такі критерії:
- з віком засоби загальної фізичної підготовки поступово знижують свою ефективність при розвитку швидкісних можливостей людини;
- адаптація до фізичного навантаження людей з віком поступово погіршується;
- з віком питома вага вправ на швидкість у фізичній підготовці поступово зменшується;
- рівень швидкісних можливостей людини з віком знижується.
4.2 Основні методи розвитку швидкості

Ефективний розвиток швидкісних можливостей людини відбувається за умови правильного обрання фізичного навантаження. Співвідношення складових фізичного навантаження характеризує певні методи практичного виконання вправи. У військово-фізичній підготовці для розвитку швидкості застосовуються методи суворо регламентованої и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.