На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Стрлецька зброя напередодн та у роки другої свтової вйни. Пслявоєнна система стрлецької зброї. Розробка втчизняного ручного кулемета. Кнцевий варант снайперської гвинтвки. Переозброєння Збройних Сил новими зразками стрлецького озброєння.

Информация:

Тип работы: Лекции. Добавлен: 15.08.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ТЕМА. Системи стрілецької зброї та засобів ближнього бою Збройних Сил та НГУ
Л Е К Ц I Я
ЗМIСТ

Введення
Стрілецька зброя напередодні та у роки другої світової війни.
Післявоєнна система стрілецької зброї.
Сучасна система стрілецької зброї НГУ та Збройних Сил України.
Заключення
ЛIТЕРАТУРА

Болотiн Д.Н. Радянське стрілецьке озброєння. - 2-е вид. - М.: Воєнвидат, 1986. - 320с., 10 л.ил.
Гнатовський Н.I., Шорiн П.А. Iсторiя розвитку вітчизняної стрілецької зброї. М.: Вонвидат, 1959. - 248с.
МАТЕРIАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Плакати по темі - 1 к-т
Зразки зброї (револьвер “Наган”, гвинтівка Мосіна, кулемет “Максим”, ППШ, ППС, ДП, ТТ, ПМ, АК-74, РПК-74) - по 1 зразку
Ведення

Системою стрілецької зброї називають комплекс окремих зразків зброї, які знаходяться на озброєнні армії будь-якої країни та перебувають у масовому використанні особовим складом частин та підрозділів збройних сил на певному відрізку часу.
Як показує історичний досвід війн, які у цьому сторіччі довелося пережити нашому народу, важливе місце у загальній системі озброєння займає стрілецька зброя. Не дивлячись на запровадження нових видів бойової техніки та підсилення артилерійських засобів, зброя піхоти лишалася найбільш масовою та зіграла значну роль у роки Великої Вітчизняної війни. Якщо у першу світову війну втрати від вогню стрілецької зброї становили 28-30% від загальних втрат, то у другій світовій війні вони зросли до 30-50%.
Тобто, у ході Великої Вітчизняної війни стрілецька зброя не тільки не втратила свого значення, але і розвивалася якісно і кількісно. Досвід локальних озброєних конфліктів, які відбувалися в світі вже після другої світової війни також говорить про те, що роль стрілецької зброї надзвичайно важлива: вона дозволяє ефективно виконувати бойові завдання по вибірковому знищенню живої сили противника, не завдаючи суттєвого збитку матеріальним цінностям; розвинене функціональне різноманіття зразків зброї дозволяє виконувати складні спеціальні функції. Доречі, опитування учасників таких локальних конфліктів, професійних найомників, членів спецпідрозділів з різних країн світу засвідчив, що зброя колишнього Радянського Союзу користується великою повагою досвідчених професійних вояків, та їй часто віддають перевагу у складних умовах сучасного бою. Тож сьогодні ми з вами розпочинаємо вивчення однієї з найдосконаліших систем стрілецької зброї.
1. Стрілецька зброя напередодні та у роки другої світової війни

Червона Армія у спадщину від старої російської армії отримала три види стрілецького озброєння: револьвер “Наган”, магазинну гвинтівку зразку 1891 року конструкції С.І. Мосіна та станковий кулемет Максима. Досвід першої світової та Громадянської війн вказував на необхідність мати додатково ручний кулемет, автомат та замінити магазинну гвинтівку автоматичною, а важкий станковий кулемет - більш легким та сучасним зразком. Також треба було створювати масові піхотні протитанкові та зенітні засоби.
Для вирішення цих завдань у 1918 році було утворене проектно-конструкторське бюро по розробці автоматичної зброї, яке очолював Володимир Григорович Федоров (1874-1966). В бюро працювали талановиті конструктори-зброярі Василь Олександрович Дегтярьов, Георгій Семенович Шпагін(1897-1952), Сергій Гаврилович Сімонов, Петро Максимович Горюнов(1902-1943) та інші.
Першочерговою задачею вдосконалення системи стрілецького озброєння була розробка вітчизняного ручного кулемета, оскільки та невелика кількість ручних кулеметів систем Льюіса, Гочкіса, Шоша та ін., яку мала на озброєнні армія та які були закуплені ще царським урядом, не задовольняла зростаючих потреб у цьому виді зброї.
Над створенням вітчизняного ручного кулемета протягом кількох років працював Василь Олександрович Дегтярьов. Він сконструював кулемет ДП (Дегтярьов піхотний), який був високо оцінений як вітчизняними фахівцями, так і за рубежем. Після випробувань (1924-1927р.р.) кулемет ДП був прийнятий на озброєння Червоної Армії. Він відрізнявся невеликою вагою (вага тіла кулемета 7,7кг близька до ваги найбільш легких іноземних ручних кулеметів тих часів), простотою конструкції та доброю кучністю бою. Конструкція основних його механізмів була настільки досконалою, що її розповсюдили і на інші види кулеметів: авіаційний ДА (1928р.), танковий ДТ (1929р.), великокаліберний ДШК (1938р.) та станковий ДС (1939р.).
Іншим важливим напрямком роботи зброярів тих часів було вдосконалення гвинтівки. Не дивлячись на деяке зменшення ролі гвинтівки у першу світову війну, вона на той час лишалась основним та найбільш масовим видом зброї піхоти. Питання про підвищення її швидкострільності не знімався з порядку денного. Конструктори-зброярі, що працювали ще до першої світової війни над створенням автоматичної (самозарядної) гвинтівки (Володимир Григорович Федоров, Федір Васильович Токарев(1871-1968), Василь Олександрович Дегтярьов, М.І.Колесніков, Я.У.Рощепей, В.П.Коновалов та ін.) відновили роботи у цьому напрямку. Проводилося три конкурсних випробування (у 1926, 1928 і 1930 р.р.), але жодна з випробуваних автоматичних гвинтівок не була прийнята на озброєння. Тільки у 30-ті роки армія отримала автоматичну гвинтівку АВС (конструктор Сергій Гаврилович Сімонов), яку у 1939 році замінили самозарядною гвинтівкою СВТ, сконструйованою Федором Васильовичем Токаревим. Гвинтівка СВТ після часткової модернізації у 1940 році увійшла у передвоєнну систему озброєння.
Магазинна гвинтівка у зв'язку із затримкою у розробці автоматичної гвинтівки була певним чином покращена у 1930 році (прийнята драгунська гвинтівка, яка коротше та легше піхотної гвинтівки, з покращеним прицілом, кріпленням багнету, ложевими кільцями, шомпольним упором та ін.) та отримала назву гвинтівки зразку 1891/30р. У 1938 році система озброєння поповнилася карабіном, який відрізнявся від гвинтівки зразку 1891/30р. довжиною стволу (гвинтівки зразку 1891/30р. - 730 мм, карабіну - 512мм) та, як наслідок цього, балістичними характеристиками (початкова швидкість кулі у карабіна була на 45 м/с меншою, ніж у гвинтівки зразку 1891/30р.).
Наступний зразок зброї - пістолет-кулемет (автомат) зявився ще в першу світову війну, але його роль та значення протягом тривалого часу недооцінювалась в усіх провідних арміях світу. Армія Радянського Союзу не мала свого пістолета-кулемета майже до радянсько-фінляндської війни 1939-1940 р.р. Безпосередньо перед цією війною був прийнятий на озброєння сконструйований Василем Олександровичем Дегтярьовим пістолет-кулемет (ППД) до якого у 1940 році був розроблений барабанний магазин збільшеної місткості (71 патрон).
Досвід війни указував на необхідність термінового введення пістолета-кулемета у систему озброєння армії, але ППД був недостатньо пристосований для масового виробництва (потребовувалася значна механічна обробка) і у 1941 році його замінили більш технологічним зразком пістолета-кулемета конструкції Г.С. Шпагіна (ППШ або ПП-41).
Цей пістолет-кулемет, як і більшість іноземних зразків, мав автоматику, побудовану на принципі віддачі вільного затвору, але по ваговим та бойовим характеристикам відносився до кращих зразків цього виду зброї (при приблизно рівноцінних вагових характеристиках він переважав іноземні зразки по балістичних характеристиках, які забезпечували йому перевагу у дальності ефективного вогню).
Передвоєнна система озброєння поповнилась автоматичним пістолетом ТТ, сконструйованим Ф.В.Токаревим у 1930 році та вдосконаленим у 1933 році. Цей пістолет виявився кращім серед сімнадцяти випробуваних паралельно з ним іноземних зразків. Він мав найвищий коефіцієнт використання металу - 54,5 кгм/кг (коефіцієнти інших пістолетів того часу складали приблизно 31-43 кгм/кг). Водночас із автоматичним пістолетом ТТ на озброєнні лишавсь і револьвер “Наган”.
Таким чином, Червона Армія напередодні Великої Вітчизняної війни мала систему озброєння, відпрацьовану із урахуванням досвіду попередніх війн. Вона поєднувала наступні зразки:
Особисту зброю офіцерського та сержантського складу:
7,62-мм пістолет ТТ зразка 1933 року;
7,62-мм револьвер “Наган”.
Індивідуальну зброю стрілецьких, кавалерійських та інших підрозділів:
7,62-мм гвинтівка зразка 1891/30 року;
7,62-мм карабін зразка 1938 року;
7,62-мм гвинтівка СВТ 1940 року.
Снайперську зброю:
7,62-мм гвинтівка зразка 1891/30 року з прицілом ПУ чи ПЕ;
7,62-мм самозарядна гвинтівка СВТ з прицілом ПУ.
Індивідуальна зброя автоматчиків:
7,62-мм пістолет-кулемет ППШ зразка 1941 року.
Піхотні кулемети:
ручний кулемет - 7,62-мм кулемет ДП;
станковий кулемет - 7,62-мм кулемет “Максим”.
Зенітне стрілецьке озброєння:
12,7-мм кулемет ДШК зразка 1938 року на універсальному станку;
зчетверена зенітна установка зразка 1931 року (7,62-мм кулемет “Максим”).
Стрілецьке озброєння танків та бронеавтомобилів:
7,62-мм танковий кулемет ДП.
Передвоєнна система стрілецького озброєння в основному відповідала тим вимогам, що до неї ставились. Але вона мала два відвертих недоліка.
Перш за все, суттєвим її недоліком була багато чисельність зразків (два зразка особистої зброї, три зразка індивідуальної зброї стрілецьких підрозділів, дві снайперських гвинтівки, два станкових кулемета). Це виявилося наслідком того, що нові зразки стрілецької зброї не були перевірені тривалою експлуатацією військах та потрібно було дублювати їх старими. перевіреними бойовою практикою.
Другим недоліком системи стрілецького озброєння була відсутність масових піхотних протитанкових засобів. У передвоєнний період намітилися конкретні шляхи створення протитанкової рушниці (ПТР). Радянські конструктори (С.В.Володимиров, Н.В.Рукавишников, В.О.Дегтярьов, Г.С.Сімонов) створили кілька дослідних зразків великокаліберних протитанкових рушниць під розроблений у той же період 14,5-мм патрон, що забезпечував пробивання броні до 40 мм. Однак, жодна з цих рушниць не була поставлена на виробництво частково з приводу технологічної складності, а, головним чином, - внаслідок невірної оцінки бронетанкової техніки імовірного противника та недооцінки у передвоєнний період ролі масових протитанкових засобів піхоти. За поглядами тих часів, боротьба із танками повністю покладалася на протитанкову артилерію.
Вдосконалення стрілецького озброєння продовжувалося у ході Великої Вітчизняної війни. Намітилися тенденції його подальшого розвитку.
Система стрілецького озброєння, як гармонійне поєднання певного, строго необхідного комплексу засобів озброєння піхоти, які взаємно додають одне одного, забезпечує їй спроможність рішення бойових задач на різних етапах бою. Тому надалі у основу побудови системи стрілецького озброєння повинні були покладатися ті головні завдання, які мала виконувати у ході бою піхота.
Бойовий устав піхоти (1942 рік), створений на підставі досвіду першого року Великої Вітчизняної війни, так визначав найбільш важливі завдання піхоти у бою: “Піхота виконує основну і найбільш важку задачу - знищення противника у ближньому бою. Рішуче просунення піхоти у наступі та упорний опір в обороні вирішує результат бою. Тільки піхота спроможна захопляти і міцно утримувати за собою місцевість”. “Вогонь, маневр та рукопашний двобій - основні засоби дії піхоти”.
Оскільки ближній бій є головною задачею піхоти, її озброєння у першу чергу повинне бути найкращим чином пристосоване до умов ближнього бою.
Якщо до Великої Вітчизняної війни існувала тенденція збільшення дальнобійності стрілецького озброєння, то вже у перший її період з'явилася зворотна тенденція - до скорочення дальності стрільби стрілецького озброєння. У відношенні індивідуальної зброї вона обумовлювалась чисельним зростанням кількості кулеметів, вогонь яких по груповим цілям на великих відстанях був більш ефективним. Що стосується кулеметного вогню, то ця тенденція виявилась наслідком значного збільшення щільності артилерійського та мінометного вогню, а також розвитку інших могутніх бойових засобів (танків, авіації).
Бойовий устав піхоти передбачав наступні дальності стрільби для стрілецького відділення (як у наступі, так і в обороні):
ручний кулемет - з 800 м;
відмінні стрільці - з 600 м;
усі стрільці - з 400 м.
Стрільба найбільш дальнобійного засобу стрілецького озброєння нормального (звичайного) калібру - станкового кулемета - обмежувалась дальністю 800-1000 м. “Кулеметне відділення веде дійсний вогонь на 1000м; але краще вести несподіваний вогонь з дистанції 600 м та ближче”. Щоправда, у період війни малися чисельні приклади використання вогню станкових кулеметів і на більших відстанях (дії у горах, подолання водних перешкод та іш.), але і у цих особливих випадках дальність стрільби не перевищувала 2000-3000 м.
Тобто, виявилася невиправданою передвоєнна тенденція надмірного збільшення дальності вогню станкових кулеметів (до 5000 м), а також і стрільба із них з закритих позицій.
Зниження дальності вогню станкових кулеметів природно дозволило, по-перше, скоротити номенклатуру патронів (виключивши патрон з важкою кулею), оскільки легка куля забезпечувала стрільбу до 3500 м; по-друге, знов стало питання про доцільність заміни важкого кулемета “Максима” більш легким та сучасним зразком.
Прийнятий на озброєння напередодні війни станковий кулемет ДС не був освоєний військами, не отримав їх визнання з приводу цілого ряду недоліків(випадіння куль з гільз під час стрільби; випадки розриву патронів у ствольній коробці; нестійкість станку; недостатня живучість деяких деталей) і він був знятий з виробництва у 1941 році.
Проблема заміни кулемета “Максима” більш сучасним була вирішена у 1943 році конструктором П.М.Горюновим, який зробив у співробітництві із П.П.Горюновим та В.В.Воронковим станковий кулемет СГ-43, більш простий та легкий (44,5 кг) з повітряним охолодженням та металевою стрічкою.
Кулемет СГ-43 за бойовими характеристиками та показникам надійності не поступався кулеметові “Максима” та отримав визнання військ. Однак станок кулемета виявився незручним у експлуатації та не забезпечував стабільності бою, а сам кулемет мав недостатню живучість (25 тисяч пострілів). Ці недоліки були усунені у 1945 році.
Ручний кулемет ДП на початковому етапі війни виправдав надії, які на нього покладалися. Разом з тим були виявлені і деякі його недосконалості: недостатня міцність сошок та ненадійне їх кріплення; знижена живучість бойової пружини (внаслідок розташування її безпосередньо під стволом та нагріву під час стрільби) та інших дрібних деталей (викидувача, його пружини, бойку, ударника та відбивача); велика “мертва” вага магазину та мала його місткість. Кулемет був модернізований у 1944 році О.І.Шиліним та отримав найменування ДПМ.
Цей кулемет за своїми характеристиками переважав німецькі єдині кулемети МГ-34 та МГ-42 у ручному варіанті. Однак, він так же, як і станковий кулемет, не відповідав швидко зрісшей мобільності піхоти.
Станковий кулемет був виділений у розряд важкого озброєння піхоти. Під час розташування бойових порядків тактико-технічні показники станкових кулеметів, що стояли на озброєнні, примушували використовувати їх у наступі, як правило, у других лініях на фл и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.