На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Африка як найбльший з трьох материкв пвденної групи. Географя. Рельєф. Геологчна будова корисн копалини. Внутршн води. рунти. Клмат, флора фауна. Фзико-географчний нарис. Гдрографя. рунтово-рослинний покрив. Мови. Полтичний подл.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: География. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Африка - другий за площею і населенням материк у світі, після Азії. З площею понад 30 300 000 кмІ, враховуючи прилеглі острови - він займає 5.9% площі земної поверхні і 20.3% площі суходолу. А його населення - понад 840 000 000 чоловік (на 2005), складає більше ніж 12% населення світу.

Етимологія

Назва Африка набула вжитку на Заході завдяки римлянам, які використовували назву Africa terra - "земля Афрі"(множина, чи у однині - Афер) - для північної частини материка, а також і для провінції Африки з її столицею Карфагеном, що відповідає теперішньому Тунісу.
Афрі були (можливо берберським) плем'ям, яке жило у Північній Африці поблизу Карфагена. Походження Afer може бути пов'язано з фінікійським `afar - пилюка (також зустрічається в багатьох інших Семітських мовах). Серед інших, досить таки суперечливих, етимологій, які спираються на значення античного терміну 'Africa', виділяються:
· Латинське слово aprica, що означає "сонячний";
· Грецьке слово aphrike, що означає "без холоду". Ця гіпотеза була запропонована істориком Левом Африканським (1495-1554), який припустив, що грецьке слово phrike (цсЯкз, що означає "холод і жах") в комбінації з заперечним префіксом a-, вказувало на землю вільну від холоду і жаху. Але так, як зміна звуку ph на f в грецькій мові датується приблизно десятим століттям, то малоймовірно, що це справжнє походження терміну Африка.
В античність Африкою називали землі, що простягались на захід від Єгипту, в той час, як термін "Азія" використовували для позначення Малої Азії і земель на схід від неї. Спочатку Єгипет і Левант мали невизначений статус між Африкою та Азією, хоча як частина Персидської Імперії вони інколи включалися до більш узагальненого терміну "Азії". Розмежувальну лінію між цими двома континентами вперше означив географ Птоломей (85-165), провівши Головний Меридіан через Александрію і зробив Суецький перешийок та Червоне море межею між Азією та Африкою.

Географія

Африка найбільший з трьох материків "південної групи". Відокремлена від Європи Середземним морем, вона з'єднана з Азією у своїй північно-східній частині Суецьким перешийком (який пересікається Суецьким каналом) завширшки 130 км. В геополітичному контексті, як правило, Синайський півострів, який належить Єгипту і розміщений на схід від Суецького каналу часто вважають частиною Африки. Африка простягається приблизно на 8 000 км від її найбільш північнішої точки мису Рас-Енґела в Тунісі (37°21? півн. широти) до її найбільш південнішої точки - мису Голкового в ПАР(34°51?15? півд. широти), а відстань від найбільш західнішої точки материка - мису Альмаді в Сенегалі (17°33?22? зах. довготи) до його найбільш східнішої - мису Рас-Гафун в Сомалі (17°33?22? сх. довготи) дорівнює приблизно 7 400 км. Довжина берегової лінії складає 26 000 км, і відсутність глибоких заглиблень берега можна проілюструвати тим фактом, що Європа, яка займає лишень 9 700 000 кмІ - менше ніж третину площі Африки - має берегову лінію завдовжки 32 000 км.
Найбільша країна Африки - Судан, а найменша - Сейшели - архіпелаг на схід від материка. Найменша континентальна держава - Гамбія.

Рельєф

У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір'я, що лежать на висоті 200-500 м над рівнем моря (39% площі) і 500-1000 м над рівнем моря (28,1% площі). Низовини займають лише 9,8% площі, головним чином уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктиді і Євразії. Майже всю Африку на північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаються нагір'я Ахаггар і Тібесті (м. Емі-Куси, висота 3415 м), у Судані - плато Дарфур (м. Мара, 3088 м). На північному заході над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (м. Тубкаль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моря простягається хребет Етбай (м. Ода, 2259 м). Рівнини Судану з півдня обрамлені Північно-Гвінейською височиною (м. Бинтимані, 1948 м) і плоскогір'ям Азанде; зі сходу над ними піднімається Ефіопське нагір'я (м. Рас-Дашан, 4620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша западина Африки (оз. Ассаль, 150 м).
За плоскогір'ям Азанде лежить западина Конго, обмежена з заходу Південно-Гвінейською височиною, з півдня - плоскогір'ям Лунда-Катанга, зі сходу - Східно-Африканським плоскогір'ям, на якому височать найвищі вершини Африки - гора Кіліманджаро (5895 м), гора Рувензорі (5109 м). Південну Африку займають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу плоскогір'ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу - Драконовими горами (м. Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка простягаються середньовисотні Капські гори. Перевага на материку вирівняного рельєфу обумовлена його платформною структурою. У північно-західній частині Африки з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м (Низька Африка); на південному заході Африки характерні висоти понад 1000 м (Висока Африка). Прогинам і виступам Африканської платформи відповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадська та інші).
Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи (Ефіопське нагір'я, Східно-Африканське плоскогір'я), де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки (у т.ч. Рувензорі) і Катанги. У Низькій Африці цокольні хребти і масиви простягаються уздовж узбережжя Гвінейської затоки, виступають у Сахарі (у нагір'ях Лхаггар, Тібесті, хребет Етбай). Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і в Східній Африці (Кіліманджаро, Кенія й ін.), вінчають вершини Ахаггара і Тібесті, є в Судані (м. Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають Драконові гори в Лесото.
Геологічна будова і корисні копалини

Майже вся Африка, крім Атлаських гір на північному заході і Капських гір на крайньому півдні, являє собою стародавню платформу, що включає також Аравійський півострів і о. Мадагаскар із Сейшельськими островами. Фундамент цієї Африкансько-Аравійської платформи, складений породами докембрію, здебільшого складчастими і метаморфізованими, виступає у багатьох районах Африки - від Антиатласу і Західної Аравії до Трансваалю. У складі фундаменту відомі породи усіх вікових підрозділів докембрію - від нижнього архею (більше 3 млрд. років) до верхів протерозою. Консолідація більшої частини Африки завершилася до середини протерозою (1,9-1,7 млрд. років тому); у пізньому протерозої розвивалися лише периферичні (Мавритано-Сенегальська, Аравійська) і деякі внутрішні (Угарта-Атакорська, Західно-Конголезька, Намакваленд-Кібарська) геосинклінальні системи, і до початку палеозою вся площа сучасної платформи була стабілізована.
На ділянках ранньої консолідації відклади пізнього, а місцями навіть раннього або середнього протерозою уже відносяться до платформного чохла. Породи раннього докембрійського фундаменту представлені різними кристалічними сланцями, гнейсами, метаморфізованими вулканічними утвореннями, які на значних площах заміщені гранітами. Для них характерні родовища залізних руд, золота (у зв'язку з гранітами), хромітів (в ультраосновних породах). Великі скупчення золота й уранових руд відомі в уламкових породах основи осадового чохла на півдні Африки. Більш молоді, слабо метаморфізовані породи верхнього протерозою вміщують поклади олов'яних, вольфрамових (у гранітах або поблизу них), мідних, свинцевих, цинкових і уранових руд.
До початку юри відносяться потужні вулканічні виливи і виверження основної (базальтової) магми, найбільше поширені у Південній Африці, але ще зустрічаються і на заході Північної Африки. До цього ж часу (кінець юри) відноситься оформлення сучасних контурів Африки, пов'язане з опусканням по розривах дна Індійського й Атлантичного океанів і утворенням системи периокеанічних прогинів, що містять значні поклади нафти і газу (Нігерія, Габон, Ангола й ін.). Мадагаскар відокремився від континенту наприкінці палеозою. У цей же час відбувається інтенсивне занурення сучасного узбережжя Тунісу, Лівії з утворенням покладів нафти у крейдових і еоценових відкладах. У середині і кінці крейди значна трансгресія охопила Сахарську плиту: виникли морські протоки, що з'єднали Середземне море з Гвінейською затокою і проіснували до середини еоцену.
Африка має великі запаси залізних руд (загальні запаси оцінюються приблизно у 16-23 млрд. т), марганцевих руд (близько 400 млн. т), хромітів (500-700 млн. т), бокситів (3,3 млрд. т), міді (достовірні і ймовірні запаси близько 48 млн. т), кобальту (0,5 млн. т), фосфоритів (26 млрд. т), олова, сурми, літію, урану, азбесту, золота (Африка дає близько 80% сумарного видобутку), платини і платиноїдів (близько 60% видобутку), алмазів (98% видобутку). Після 2-ї світової війни на території Африки (переважно в Алжирі, Лівії і Нігерії) виявлені великі запаси нафти (загальні запаси оцінюються в 5,6 млрд. т) і природного газу

Внутрішні води

Для Африки в цілому характерний великий річний стік (5390 км'), за обсягом якого вона поступається лише Азії і Південній Америці. Річкова мережа найбільш густа в екваторіальному кліматі; у пустелях і на піщаних рівнинах Калахарі рік майже немає. Континентальний вододіл проходить уздовж східної піднесеної частини Африки, у зв'язку з чим басейну Атлантичного океану належить 36,5% площі Африки, басейну Індійського океану 18,48%, басейну Середземного моря 14,88%. Стік здійснюється в основному п'ятьма головними ріками: Конго, Нілом, Нігером, Замбезі і Оранжевою, басейни яких охоплюють близько 1/3 площі Африки. З них Конго за обсягом річного стоку (1230 км3) поступається лише Амазонці, а Ніл - найдовша ріка на землі (6671 км). Безстічні басейни й області внутрішнього стоку охоплюють 30,5% площі Африки. У результаті підвищення сухості клімату скорочувалися в розмірах або зникали стародавні озера, в які стікали стародавні ріки.
Такі озера існували в Сахарі (Палеосахарське море й ін.), у Чадській улоговині (Палеочадське озеро). Живлення більшості рік переважно дощове. Ґрунтове живлення переважає у напівпустелях і пустелях. Розподіл поверхневого стоку дуже нерівномірний. Найбільшої величини шар стоку (1000-1500 мм у рік) сягає у районах надлишкового зволоження і виходів на поверхню кристалічних порід і латеритних шарів (північно-західне узбережжя Гвінейської затоки, східні схили Мадагаскару); у западині Конго шар стоку 500-600 мм. У субтропічних широтах стік збільшується до 200 мм . Майже всі ріки Африки мають значні сезонні коливання стоку. У більшості рік стік буває переважно влітку і восени. Взимку стік переважає на північно-західних і південно-західних окраїнах, в областях з середземноморським кліматом. 37% площі Африки має епізодичний стік.
В Африці виділяють ріки таких типів:1 - екваторіальний тільки з дощовим живленням і рівномірним стоком; 2 - суданський (найбільш поширений) з перевагою дощового живлення і літнього й осіннього стоків; 3 - сахарський, до якого належать тимчасові або епізодичні водотоки (у Сахарі називаються уедами); 4 - середземноморський з дощовим і частково сніговим живленням і різким скороченням або припиненням літнього стоку. Усі великі ріки Африки - транзитні, мають складні режими. Майже всі великі озера Африки лежать у тектонічних западинах на Східно-Африканському плоскогір'ї; вони довгі, вузькі і дуже глибокі. Озеро Танганьїка - друге у світі за глибиною (1435 м) після Байкалу. Найбільше в Африці озеро Вікторія (площа 68 тис. км2) - друге після озера Верхнього (США) прісноводне водоймище Землі. Озеро Тана, утворене в результаті підгачування долини лавовим потоком, - найбільше на Ефіопському нагір'ї.
В аридних областях Африки переважають реліктові озера внутрішнього стоку, з відносно невеликими глибинами, плоскими берегами, солоною водою (крім солонуватого озера Чад, що має підземний стік у западині Боделе). У північно-західній частині Сахари і в Атласі тимчасові солоні озера називаються шоттами, або себхами. Ґрунтові води залягають на невеликих глибинах під руслами тимчасових водотоків; підземні утримуються головним чином у континентальних нижньокрейдових піщаниках Сахари і Північного Судану, у Південній Африці накопичуються у тріщинах корінних порід, у піщаниках і закарстованих вапняках системи Карру. За потенційними запасами гідроенергії (700 млн. квт, близько 20% світових) Африка поступається тільки Азії. Найбільшими запасами володіють басейни Конго (390 млн. квт) і Замбезі (137 млн. квт), але використовується менше 1%. На території Африки, що одержує в середньому близько 800 мм опадів на рік, є можливість використовувати для зрошення поверхневі, ґрунтові і підземні води.
Зрошувані землі становлять не більше 5% всіх оброблюваних площ і зосереджені переважно у долинах Нілу (ПАР, Судан), Нігеру (Малі) і в ПАР. Транспортне значення рік Африки невелике через порожистість багатьох ділянок русл.

Ґрунти

Для всієї Африки між тропіками характерний латеритний процес ґрунтоутворення. В екваторіальному кліматі під вологими вічнозеленими лісами розвинуті ґрунти червоно-жовті латеритні, для яких характерна хороша аерація і водопроникність. Лише в західній частині западини Конго, де стік рік дуже уповільнений, велику площу займають латеритні глейові і тропічні болотні ґрунти. З півночі і до півдня від зони червоно-жовтих ґрунтів лежать зони червоних ґрунтів, що розвиваються при сухому сезоні до 5 місяців під змішаними листопадно-вічнозеленими лісами і вологими саванами. На вододільних рівнинах у багатьох місцях ерозія оголює їх нижні горизонти, що насичені залозистими конкреціями й утворюють панцирні латеритні кори. При підвищенні сухості клімату під сухими саванами і напівпустелями з'являються червоно-бурі і червонясто-бурі ґрунти з карбонатними конкреціями. Найбільше вони розвинуті у Східній Африці у зв'язку з посушливістю її клімату.
В улоговинах Судану, Східної і Південної Африки значні площі займають чорні гідроморфні і тропічні болотні ґрунти. На півдні Східної Африки і в Південній Африці під рідколіссями знаходяться великі масиви червоно-коричневих ґрунтів, більш гумусованих, аніж ґрунти саван. Пустельний процес ґрунтоутворення протікає в субтропічних і тропічних пустелях. Ґрунти пустель примітивні, щебенисті або галечникові. Розвинуті стародавні сольові кори, що бронюють рельєф, і молоді, що утворюють солончаки. Ґрунти оазисів - солончакові і лучно-солончакові. На субтропічних окраїнах Африки у середземноморському кліматі ґрунти коричневі (у більш вологих районах) і сіро-коричневі (у більш сухих), збагачені карбонатами і гіпсом. У напівпустелях і пустелях - сіроземи. На південному і південно-східному узбережжі в мусонних субтропіках у коричневих ґрунтах з'являється червонуватий нижній горизонт.
В Африці використовується близько 1/5 придатних для оранки земель, площа яких може бути розширена при дотриманні правильної агротехніки, оскільки поширена примітивна вирубно-вогнева система землеробства, що призводить до швидкого виснаження родючості і до ерозії ґрунтів. Найбільш родючі чорні тропічні ґрунти, що дають гарні врожаї бавовнику і зернових, і ґрунти на вулканічних породах. Жовті, жовто-червоні ґрунти, що містять до 10% гумусу, і червоні ґрунти з 2-3% гумусу потребують регулярного внесення азотистих, калійних, фосфорнокислих добрив. Коричневі ґрунти містять 4-7% гумусу, але їх використання ускладнене переважним поширенням у горах і необхідністю зрошення при сухому літі.

Клімат, флора і фауна

Суцільний континент (острови і півострови - близько 5% території) із значним середнім підвищенням поверхні над рівнем моря, з півночі обмежений горами Атлас, з півдня - Капськими і Драконовими горами; понад 70% поверхні розташовано на висоті 300-2000 м; середня висота 658 м; найвища точка - вулкан Кібо в масиві Кіліманджаро (5895 м), найнижча - западина озера Ассаль (153 м нижче рівня моря); розлогі низовини ( долина ріки Конґо, пустеля Калагарі), переділені гірськими масивами і височинами Агаґґар, Тібесті; на сході Африки - Східно-Африканська рифова система; розташування кліматичних зон симетричне - від зони екваторіального клімату з буйними вічнозеленими екваторіальними лісами із симетричними смугами тропічного клімату з розлогими пустелями (особливо на півночу), напівпустелями і саванами до субтропічного клімату і рослинності на крайньому півдні та півночі; багата фауна; найдовша в Африці і одна з найдовших у світі ріка Ніл; численні озера, переважно тектонічного походження; у пустелях ріки пересихають, утворюючи сухі русла (ваді), солоні озера (шотти) та великі запаси артезіанської води; 30% площі континенту - безстічні території; в Африці живе понад 12% населення світу, переважно негроїдної раси (на півночі - білої); густота населення дуже нерівномірна: від понад 1200 осіб/ км&sup2 в долині Нілу (Єгипет) до майже безлюдних пустель; найменш урбанізований континент - міське населення становить близько 34%.
Африка, другий за площею континент, у три рази перевищує розміри Європи, площа 30097 тис. кв. км. Найбільші міста (з населенням більше 1 млн.) - Каїр, Алжир, Лагос, Кіншаса, Абіджан, Кейптаун, Найробі, Касабланка, Аддіс-Абеба, Луанда, Дар-ес-Салам, Ель Гізу, Ібадан, Дуала, Могадішо; в центрі переважає однорідне плато, на півдні середня висота над рівнем моря становить1070 м, а на півночі блазько 400 м над рівнем моря. Середня висота Африки над рівнем моря становить 610 м, що в два рази більше ніж у Європі. Найвищі точки - гора Кіліманджаро 5900 м і гора Кенія 5200 м, найнижча точка - Лак Ассаі в Джібуті становить -144 м. Африка має кілька широких естуаріїв і тому в порівнянні з іншими континентами в неї відносно коротка берегова лінія (24000 км). Географічні екстремуми континентальної частини: мис Хафун на сході, мис Альмаді на заході, Рас Бен Секка на півночі і мис Агульхас на півдні. Сахель - це вузький пояс савани і рідколісся, що покриває 700 млн. гектарів у західній і центральній Африці; 75% площі континенту знаходиться в тропічній зоні, особливості: Велика рифтова система, у якій знаходиться основна кількість великих озер східної Африки (крім озера Вікторія), Атлаські гори на північному заході, Драконові гори на південному-сході, пустеля Сахара (найбільша пустеля у світі) на півночі, пустелі Намібійська, Калахарі і велика пустеля Кароо на півдні, ріки - Ніл, Заїр, Нігер, Замбезі, Лімпопо, Вольта і Померанчева; виробництво 30% світового видобутку корисних копалин, включаючи діаманти (51%) і золото (47%); 11% світового видобутку сирої нафти, 58% світового виробництва какао (Берег Слонової Кості, Гана, Камерун, Нігерія), 23% кави (Уганда, Берег Слонової Кості, Заїр, Ефіопія, Камерун, Кенія), 20% світового виробництва арахісу. (Сенегал, Нігерія, Судан, Заїр) і 21% твердої деревини (Нігерія, Заїр, Танзанія, Кенія); населення 610 млн. (1988).
УРЕ

АФРИКА -- друга за величиною (після Азії) частина світу. Пл. 30,311 млн. км2. Екватор перетинає А. майже посередині. Протяжність А. з Пн. на Пд. -- бл. 8000 км, з Зх. на Сх. -- бл. 7500 км. Крайні точки материка: пн. -- мис Бланко (Кап-Блан; 37°20' пн. ш.), пд. -- мис Голковий (34°5' пд. ш.), зх. -- мис Зелений (17°33' сх. д.), сх. -- мис Рас-Хафун (51°24' сх. д.). На Пн. А. відокремлена від Європи Середземним м. та вузькою Гібралтарською прот.; з Азією сполучена Суецьким перешийком, прорізаним каналом; від Аравійського п-ова відокремлена Червоним м., Баб-ель-Мандебською прот. І денською зат. Зі Сх. А. омиває Індійський ок., в якому до А. відносяться о-ви Мадагаскар, Занзібар та Сокотра. Мадагаскар -- найбільший з прилеглих до А. островів. Від материка його відокремлює Мозамбікська прот. На Зх. А. омиває Атлантичний ок., який утворює широко відкриту Гвінейську зат. В Атлантичному ок. до А. відносяться о-ви Мадейра, Канарські та о-ви Зеленого мису. Береги А. мало розчленовані, високі й круті. їх облямовують вузькі узбережні низовини. Природних бухт мало.

Фізико-географічний нарис

Рельєф А. дуже одноманітний, переважають рівнини та плоскогір'я. Пересіч и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.