На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Основн документи, як регламентують розрахунки за страхуванням. Порядок нарахування, сплата та облк зборв на загальнообовязкове державне соцальне страхування. Звтнсть перед органами соцального страхування. Стягнення заборгованост.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2002. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Вступ
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянином, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів
Державою направлено курс на розширення соціальної бази, який має на меті досягнення та забезпечення високих життєвих стандартів усім громадянам України, підвищення їхнього добробуту та повної самореалізації. Кабінетом Міністрів України зазначено, що торік підвищився рівень зайнятості, а чисельність безробітних зменшено на 80 тисяч за календарний рік. Це свідчить про те, що ключовою проблемою для уряду була й залишається соціальна політика.
Довести, що створення додаткових робочих місць для громадян України, які не можуть конкурувати на ринку праці, є складовою програми соціального розвитку нескладно. Указом Президента України від 24 травня №717/2000 було затверджено Основні напрямки соціальної політики на період до 2000 року, в яких йшлося про те, що основними напрямками розв'язання проблеми зайнятості є, зокрема, сприяння соціальному захисту неконкурентноспроможних верств населення.
Створення додаткових робочих місць на підприємствах, установах, організаціях є видом соціального захисту громадян України, які не можуть конкурувати на ринку праці. Держава гарантує соціальний захист певних категорій громадян, надаючи дотації роботодавцям на вказані цілі.
Соціальна політика - це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін і знецінення трудових ресурсів.
Проблема соціального захисту населення по-різному розв'язується у межах тієї чи іншої суспільно-економічної формації, конкретної країни. В Україні необхідне проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров'я, власного добробуту та сім'ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежними від людини обставинами.
Щоб забезпечити такий захист, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації, та функції надання соціальної підтримки.
Поряд з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники.
У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві.
1. Основні документи, які регламентують розрахунки за страхуванням

Законодавство, що регулює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проходить процес реформування і поповнюється новими законодавчими актами.
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Закон України від 02.03.2000 р. № 1533-III “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (далі Закон про страхування на випадок безробіття) набрав чинності тільки з 1 січня 2001 р. І є базовим законодавчим актом, який визначає платників страхових внесків, порядок їх реєстрації, обліку та відповідальність, а також розмір і порядок сплати страхових внесків на випадок безробіття. Однак у зв'язку з тим, що ставки на випадок безробіття повинні встановлюватися новим законом, у період з 1 січня 2000 р. до 22 лютого 2001 р. він застосовувався тільки в частині, що не стосується нарахування і сплати збору на випадок безробіття. Новий Закон страхування на випадок безробіття вніс велику кількість змін до системи страхування, а також впорядкував раніше встановлені іншими нормативними документами відносини в сфері соціального страхування на випадок безробіття.
Закон України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування” від 11 січня 2001 року № 2213-IIIV (далі закон про вставки) спрямований на запровадження Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”.
Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” шляхом визначення розмірів до фондів з даних видів страхування та внесення змін до окремих законодавчих актів з метою приведення їх у відповідність до норм вищезазначених законів. Згідно з цим Законом на 2001 рік для роботодавців установлено два періоди з різними ставками збору на страхування на випадок безробіття. З моменту набрання чинності Закону про ставки, а саме - з 1 січня 2001 року по 30 червня 2001 року, ставку установлено в розмірі 2%, а з 1 липня 2001 року - у розмірі 2.5% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. А для найманих працівників розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття становить 0.5% суми оплати праці. Розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням відповідно до Закону про ставки становити: для роботодавців - 2,5% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, для найманих працівників - 0,25%, якщо заробітна плата нижче 150 гривень і 0,5%, якщо заробітна плата вище 150 гривень. Для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають; з 1 січня 2001 року - 5,5%, з 1 липня 2001 року - 6% суми оподаткованого доходу (прибутку), тому числі:
- 3% - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
- з 1 січня 2001 року - 2,5%, з 1 липня 2001 року - 3% - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Таким чином, заміть збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, з нового року в Україні установлено два види вищезазначеного обов'язкових страхових платежів, а з 1 квітня й третій - від нещасного випадку на виробництві.
Мабуть, самим суттєвим нововведенням згідно з Законом про ставки є те, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або встановлення медико-соціальною експертизною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності в порядку та в розмірах, встановлених законодавством.
Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за основним місцем роботи у порядку, який має бути встановлений Кабінетом Міністрів України.
Цим дещо компенсується зниження розміру внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.
Щодо допомоги по тимчасовій непрацездатності, наприклад, в зв'язку з доглядом за хворою дитиною віком до 14 років, за хворим членом сім'ї та в інших випадках, перерахованих в ст. 35 Закону України № 2240-III. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, то вона виплачується застрахованій особі з першого дня втрати працездатності за рахунок коштів із бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, який є правонаступником Фонду соціального страхування України. Така допомога не надається, якщо застрахована особа перебувала у цей час у щорічній (основній або додатковій) відсутності, додатковій відсутності у зв'язку з навчанням або творчій відпустці.
Законом про ставки встановлено нові розміри одноразової допомоги на народження дитини, але не нижче 64% прожиткового мінімуму для дітей до 6 років[11]; на поховання, але не нижче 50% прожиткового мінімуму для працездатної особи[17].
Крім того, Законом про ставки з 1 січня 2001 року відмінено стаття 493 Кодексу законів про працю, яка передбачала працівникам, звільненим з підприємства, установи, організації у зв'язку із зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, збереження заробітної плати на період працевлаштування, але не більше як на три місяці з дня звільнення з урахуванням виплати вихідної допомоги. Тепер при звільненні працівника з вказаних вище причин допомога виплачується у розмірі не менше середньомісячного заробітку (стаття 44 Кодексу законів про працю).
“Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 року № 2240-III (далі Закон про непрацездатність) визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Згідно з цим Законом, особам, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, та витратами зумовленими народженням та похованням, буде видаватися свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування.
Крім того, вводиться нове поняття - страховий стаж - період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, і сплачує або на нього сплачують страхові внески до вищезазначеного Фонду. Страховий стаж враховується при визначенні розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності. До страхового стажу зараховуються загальний трудовий стаж особи до введення в дію Закону про непрацездатність в порядку та на умовах, передбачених законодавством, яке діяло раніше.
Обмежено коло осіб, які мали право на оплату лікарняного листа в розмірі 100% незалежно від загального стажу роботи. Наприклад, втратили право на цю пільгу:
- працівники, які мають на своєму утриманні трьох і більше дітей віком до 16 років (учні до 18 років);
- дружини (чоловіки) військовослужбовців.
Розміри оплати лікарняних листів відповідно до страхового стажу залишилися без змін.
Передбачена оплата відпустки по вагітності та пологах, якщо вона збігається з відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, незалежно від оплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею з років.
Набрав чинності Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Згідно з ним суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальник та страховик.
Застрахованою є фізична особа, на користі якої здійснюється страхування. Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракт);
2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;
3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих закладів або на інших підприємствах за спеціальними договорами.
Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховиком виступає Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються у відсотках з віднесенням їх до відповідного класу і обороту начислення збору:
1) для підприємств - до річного фактичного обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг), за винятком суми податку на додану вартість і акцизного збору;
2) для бюджетних установ та організацій - до річної суми фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, що підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.
Їх розмір залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низький рівень травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високий рівень травматизму, професійної захворюваності та неналежний рівень охорони праці).
Страхувальник буде здійснювати страхові внески у Фонду у порядку і строки, визначені останнім у відсотках, в залежності від 20 пунктного класу ризику травматизму на підприємстві, організації.
Закон України “Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 22 лютого 2001 року № 2272-III. Фактично цей законодавчий акт визначає додатковий податок на заробітну плату всього народногосподарського комплексу країни - страхові тарифи у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників залежно від класу професійного ризику виробництва. Усі виробництва поділяються на двадцять класів професійного ризику, і залежно від “ризикованості” фонд оплати праці підприємства додатково обкладатиметься внесками в розмірі від 0.84% до 13.8%. Закон набирає чинності з 1 квітня 2001 року.
Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2001 року № 339 у більшій своїй частині повторює норми Закону про страхування на випадок безробіття. Як і потрібно, в ній докладніше описано: порядок реєстрації та обліку платників страхових внесків, порядок контролю за сплатою страхових платежів, а також відповідальність платників страхових внесків за несвоєчасну увагу на пункт 6.7. Інструкції, в якому визначено порядок і строки подання звітності до Фонду страхування на випадок безробіття. Як пам'ятаємо, ще за 2000 рік звіт подавався до Фонду зайнятості до 15 числа місяця, наступного за світним періодом (кварталом). Тепер, якщо керуватися Інструкцією, Розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття також повинна подаватися роботодавцям до центру зайнятості поквартально, але в десяти денний термін по закінченні кварталу (10 квітня, 10 липня, 10 жовтня) та у 15 денний строк по закінченні року (15 січня).
Відповідно да Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються для всіх підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності і господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 осіб - встановлюється норматив у кількості одного робочого місця. Згідно з Законом України “Про систему оподаткування” відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів не мають характеру обов'язкових платежів і сплачуються лише в тому разі, якщо підприємством, установою чи організацією не виконуються нормативи зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Ці платежі мають характер санкцій за не створення робочих місць. Підприємства, установи та організації, які вважають, що у зв'язку з прийняттям відповідних рішень порушуються їхні права та інтереси, що охороняються законом, не розбавлені права на звернення до арбітражного суду із заявами про визнання цих актів недійсними. Водночас рішення державним органам повноважень є обов'язковим для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, яких вони стосується.
Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 року № 225 (далі - постанова 225) визначає величину фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб (або гранична сума заробітної плати (доходу), з якої справляються внески). Із набрання чинності постанови № 225 щомісячна максимальна межа бази для нарахування соціальних зборів зросте більше ніж уполовину - з 1000 гривень до 1600 гривень. Таким чином, вся база в частині, що менша або дорівнює цій сумі, є об'єктом для нарахування та утримання зборів. На суму, яка перевищує 1600 гривень, нарахування не проводяться, і збори із суми перевищення не утримуються.
Із набранням чинності вищезазначених законодавчих актів канули в Лету два Закони України - “Про збір на загальнообов'язкове соціальне страхування” від 26 червня 1997 року № 402/97-ВР і “Про ставки збору на обов'язкове соціальне страхування” від 30 вересня 1998 року №135-XIV. З 1 квітня 2001 року втратила чинність стаття 493 Кодексу законів про працю України, а також Порядок справляння збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. З 1 березня 2001 року втратила чинність Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року №1064 “Про встановлення максимальної величини фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподаткованих фондів” із змінами і доповненнями.
2. Порядок нарахування, сплата та облік зборів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування

На сьогоднішній день проходить реформування системи соціального страхування, в результаті чого з'явилися такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Узагальнену картину по цим видам соціального страхування можна відобразити у формі таблиці 1 і 2.
2.1 Розрахунки за зборами з тимчасової втрати працездатності

Законодавство, що регулює загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності поповнилося новими законодавчими актами - Законом про непрацездатність та Законом про ставки. Ці закони набрали чинності 28 лютого 2001 року та 22 лютого 2001 року відповідно, згідно з ст. 94 (частина п'ята) Конституції України, відповідно до якої закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. До того ж закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України), хоч згідно з ін. Текстом зазначено, що вони набирають чинності з 1 січня 2001 року.
Відповідно до вищезазначених законів, у Фонду соціального страхування України з'явився правонаступник - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі Фонд). Серед страхувальників відрахування до Фонду обов'язково мають здійснювати тільки роботодавці [16] для осіб, які підлягають страхуванню. Роботодавцем вважається:
- власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання;
- фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні);
- власник, розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, який використовує працю найманих працівників.
Інші страхувальники - громадяни України, які працюють за межами території країни, в якій вони перебувають, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокацькою, нотаріальною творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), - можуть сплачувати страхові внески (якщо вони бажають отримувати матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону про непрацездатність), але робити це, навідміну від роботодавців, їм не обов'язково.
Окрім страхувальників, платниками страхових внесків є також застраховані особи[16]. Застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених Законом про непрацездатність, а також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якою надана Верховною Радою України, на користь яких здійснюється таке страхування.
При цьому слід врахувати, що відповідно до статті 6 Закону про непрацездатність загальнообов'язковому страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах президентів, а також обрані на виробні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших виробництвах;
2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих колективів.
Цим особам незабаром планується видача свідоцтв про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За Законом про непрацездатність страхувальники юридичні та фізичні особи набувають статусу платників страхових внесків до Фонду з дня їх реєстрації у виконавчих дирекціях відділень Фонду. Зареєструватися у цих дирекціях вони зобов'язані у десятиденний строк з дня:
- отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадити розрахунки з оплати праці;
- прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу;
- Зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до законодавства України державна реєстрація таких установ, організацій чи відокремлених підрозділів не проводиться;
- укладення трудового договору з найманим працівником.
Аналіз даного Закону[16] та Закону про ставки дозволив виділити три бази обкладання збору:
1) для роботодавців - сума фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включає витрати на виплату найманих працівників, що включає витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян. Роботодавцям необхідно перераховувати до Фонду 2,5 відсотка цієї суми. Під час обчислення страхових внесків треба враховувати компенсацію за невикористану відпустку, яка раніше об'єктом для нарахування збору не була;
2) для найманих працівників - сума оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян. Утримується з них за такою схемою: 0,25% - якщо заробітна плата менше 150 гривень, 0,5% - якщо заробітна плата більша 150 гривень. Винагорода за цивільно-правовими договорами не обкладаються зборами, оскільки вони не є витратами на оплату праці;
3) для само зайнятих осіб - сума оподаткованого доходу (прибутку). Ці особи обчислюють збір (якщо в них, звісно, є бажання страхуватися) у розмірі 3 відсотки від бази обкладання.
Страхові внески нараховуються на фактичні виплати, що не перевищують максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподаткованого доходу (граничної суми заробітної плати (доходу). Така величина підвищилась з 1000 гривень до 1600 гривень із введенням в дію постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 року №225.
Як у випадку зі збором, страхувальники-роботодавці повинні сплачувати до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до Закону[16]. Застрахована особа з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення) має право на отримання таких видів матеріального забезпечення та соціальних послуг:
1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною). Згідно з статтею 37 Закону, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:
- 60% середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'ять років
- 80% середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;
- 100% середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або осіб, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; При цьому слід враховувати, що згідно з Законом про ставки допомогла по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або тривалим, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом тільки починаючи з шостого дня непрацездатності. Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності, оплачуються внеском або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за основним місцем роботи. На мою думку, цю оплату можна із впевненістю віднести до валових витрат на підставі пп. 5.2.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
2) допомога по вагітності на пологах згідно статті 39 надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) і не залежить від страхового стажу;
3) допомоги при народженні дитини згідно зі статтею 41 надається застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Однак Закон про ставки уточнює, що допомога встановлюється в розмірі не нижче ніж 64 відсотки прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років (розмір такого мінімуму поки згідно з Законом України від 5 жовтня 2000 року №2025-III “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік” складав 240, 71 гривні, а на 2001 рік - 275, 48 гривні);
4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (з 1 січня 2002 року згідно із Законом про ставки);
5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві. Згідно зі статтею 46 така допомога надається в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму (311, 30 гривні). Однак Законом про ставки цей розмір зменшено до 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи, який Законом №2025-III встановлено в розмірі 287, 63 гривні;
6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, утримання санаторіїв - профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми) (стаття 47-48).
Перерахування визначених таким чином сум здійснюється страхувальниками, роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період, хоча Законом України “Про оплату праці” визначено, що заробітна плата виплачується працівникам не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів. Тому Фонду, мабуть, доведеться незабаром врегулювати цю суперечність.
Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день сплати страхованих внесків.
У разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати на сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати, а у разі перевищення суми фактичних витрат над сумою нарахованих страхових внесків страхувальник має право на додаткове фінансування з коштів Фонду.
При ліквідації (реорганізації) юридичної особи страхувальник зобов'язаний провести повний розрахунок щодо сплати страхових внесків до Фонду на день ліквідації (реорганізації) та звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття з обліку.
Як ми знаємо, у Законі України “Про збір обов'язкове соціальне страхування” пільг не було багато, але вони були, новий Закон ніяких пільг для платників страхових внесків не містить, тому з 1 січня і ті, хто сплачував збір за пільговими ставками, і ті, хто його зовсім не сплачував, повинні здійснювати страхові внески (окрім тих, хто сплачується на добровільних засадах).
З моменту набирання чинності Закону про ставки за працівниками, що звільняються з підприємств, установ, організацій, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці більше не зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування на два місяці з дня звільнення. Їм необхідно виплачувати лише вихідну допомогу в розмірі одного середнього заробітку.
Нараховані суми страхових внесків та застрахованих осіб перерахуються на відповідний рахунок Фонду. На цей рахунок перераховується також суми фінансових санкцій та адміністративних стягнень, благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, інші надходження відповідно до законодавства України.
Роботодавці зобов'язані внести облік сплачених внесків до Фонду у тому числі сплачених застрахованими особами.
Нараховані та перераховані страхові внески роботодавців та застрахованих осіб обліковуються: підприємствами та організаціями - суб'єктами підприємницької діяльності на рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням”. За кредитом рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням” відображаються нараховані зобов'язання за страхуванням, а також одержані від органів страхування коштів страхування на підприємстві.
2.2 Розрахунки за зборами на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття

Із набранням чинності Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року №1533-III (далі Закон про страхування на випадок безробіття), зі змінами і доповненнями, внесеними Законом про ставки, змінено порядок соціального страхування фізичних осіб на випадок безробіття.
Перш за все слід звернути увагу на те, що з 1 січня 2001 року сплачується не збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (далі Закон про збір), який відповідно до статті 14 Закону України “Про систему оподаткування” належав до числа загальнообов'язкових державних зборів, а страхові внески до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонду), який виступає страховиком і є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Кошти Фонду не включається до складу Державного бюджету України, а усі застраховані особи є членами Фонду (стаття 8 Закону про страхування на випадок безробіття). Крім того, як було вказано у листі №ДУ- 05-218, внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття не входять до системи оподаткування і не є одним із видів зборів, які визначені Законом України “Про систему оподаткування”.
Перелік платників внесків встановлений статтею 4 Закону про страхування на випадок безробіття. Ними стали:
1) роботодавці:
- власники підприємства, установи, організації або уповноважені ними органи та фізичні особи, які використовують найману працю;
- власники розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії або представництва, які використовують працю найманих працівників, якщо інакше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України;
2) наймані працівники:
- фізичні особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи;
3) особи, які беруть участь у страхуванні на добровільних засадах (матимуть право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття за умови сплати страхових внесків:
- особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок;
- фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами;
- громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, якщо інакше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
- фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують найману працю.
Порівняно з чинним раніше порядком на сьогодні не є платниками страхових внесків філії, відділення та інші відокремлені підрозділи суб'єктів підприємницької діяльності, установ та організацій. Разом з тим у листі № ДУ-05-218 вказується, що це стосується лише філії, які не мають статусу юридичного органу, власних розрахункових рахунків, а нарахування і виплата заробітної плати проводиться централізовано з розрахункового рахунку підприємства (установи, організації), яким вони підпорядковані. У даному випадку, на думку Мінпраці України, сплата страхових внесків здійснюється централізовано з розрахункового рахунку підприємства (установи, організації).
Також ряд суб'єктів, які раніше були платниками збору в обов'язковому порядку, з 1 січня 2001 року можуть сплачувати страхові внески на добровільних засадах, а саме - фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, що не використовують працю найманих працівників (у тому числі адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси), члени творчих спілок; творчі працівники, які не є членами творчих спілок; фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами.
Від сплати страхових внесків звільняються:
- застраховані особи на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;
- застраховані особи в частині отриманої допомоги по частковому безробіттю;
Не є платниками страхових внесків особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:
- працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;
- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У Законі про страхування на випадок безробіття не згадується про пільги для суб'єктів спільної економічної зони “Яворів” та спільної економічної зони “Славутич”, які до 1 січня 2001 року звільнялися від сплати збору. З вказаної дати такі суб'єкти є платниками страхових внесків. Не передбачено також особливостей сплати страхових внесків для підприємств, установ, організацій, де працюють інваліду. Такі підприємства нараховували збір у розмірі 1% від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів, а на підприємствах всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість працюючих інвалідів складає більше 50% загальної чисельності працівників, збір нараховувався за ставкою 1% від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.
Роботодавці та інші платники страхових внесків, які беруть участь у страхування на добровольчих засадах, реєструється в центрах зайнятості за місцезнаходженням у порядку реєстрації платників страхових внесків, який визначено в пункті з Інструкції №339.
Необхідно з'ясувати, що є базою для обчислення страхових внесків. Відповідно до статті 19 Закону №1593 база для обчислення внесків на соціальне страхування - це:
- для роботодавця - суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці”, які підлягають обкладанню прибутковим податкам з громадян;
- для найманих працівників - суми оплати праці, які включають основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;
- для осіб, які беруть участь у страхування на добровільних засадах - суми оподаткованого доходу (прибутку).
На відміну від чинного раніше порядку обчислення збору з 1 січня 2001 року із бази для обчислення страхових внесків не включаються витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами та витрати, що не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, які передбачені Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року №697.
Законодавством, як і раніше, передбачено, що база для обчислення страхових внесків не повинна перевищувати максимальної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників та доходу фізичних осіб, з якої справляються внески до Фонду (стаття 19 Закону №1533). До 1 січня 2001 року максимальна величина фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу становила 1000 гривень на місяць у розрахунку на кожного працюючого. З 1 березня 2001 року Постановою №225 така максимальна величина встановлена в розмірі 1600 гривень на місяць у розрахунку на кожну фізичну особу - платника страхових внесків.
Якщо раніше збір сплачувався за ставками 1,5% та 0,5% до об'єкта обчислення збору, то з 1 січня 2001 року страхові внески встановлено у статті 1 Закону про ставки окремо для кожної категорії платників у таких розмірах. Відобразимо це в таблиці:
Категорії страхових внесків
платників
У відсотках до бази обчислення
з 1 січня 2001 року по 30 червня 2001 року
з 1 липня 2001 року
Роботодавці
2,0
2,5
Наймані працівники
0,25-0,5
0,25-0,5

Особи, які беруть участь

страхування на добровільних засадах
2,5
3,0

Розміри страхових внесків відповідно до статті 17 Закону про страхування на випадок безробіття повинні щорічно встановлюватися Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.

Відповідно до пункту 5 Інструкції №339 сплата страхових внесків здійснюється:

- для роботодавців - з дня його реєстрації як платника страхових внесків і до повного розрахунку (погашення боргів) у разі ліквідації або реорганізації;

- для найманого працівника - з дня укладання трудового договору з роботодавцем і до дня розірвання трудового договору;

- для особи, яка бере участь у страхуванні на добровільних засадах - з дня реєстрації як платника страхових внесків і до зняття з обліку (добровільно або у зв'язку із порушенням строку сплати, встановленого страховиком).

Страхові внески сплачуються:

1) роботодавцями:

- один раз на місяць в день одержання в установах банків коштів на оплату праці, а у разі нестачі коштів на рахунку платника на виплату заробітної плати на сплату страхових внесків у повному обсязі видача коштів на оплату праці і перерахування страхових внесків до Фонду проводяться у пропорційних сумах;

- у день перерахування коштів на особові рахунки фізичних осіб в установах банків у разі виплати заробітної плати на поточні рахунки найманих працівників;

- не пізніше наступного дня після здійснення виплат на оплату праці з виручки від реалізації продукції (наданих послуг) шляхом подання до установи банку платіжного доручення на перерахування страхових внесків до Фонду;

2) фізичними особами, які використовують працю найманих працівників, - щомісяця не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, за який сплачена заробітна плата. Вказана сплата страхових внесків провадиться за безготівковим розрахунками або готівкою через установи банків, у разі відсутності рахунків в установах банків - поштовими переказами через підприємства зв'язку на рахунок Фонду.

Тепер перейдемо до матеріального забезпечення на випадок безробіття. Усі виплати в Законі про страхування на випадок безробіття розподілені на декілька груп. Основні з них: допомога по безробіттю, допомога по частковому безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю, дотація роботодавцю на створення додаткових робочих місць.

Право на отримання допомоги по безробіттю мають безробітні, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня):

- не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески. Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати безробітних відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 залежно від страхового стажу та тривалості безробіття:

Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.