На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття лсових та рекреацйних ресурсв. Сучасний стан лсових та рекреацйних ресурсв України. Стан лсового комплексу України. Стан рекреацйного комплексу України. Перспективи розвитку лсового та рекреацйних комплексв України.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: География. Добавлен: 30.03.2007. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


26
Лісові та рекреаційні ресурси України.
ПЛАН

    Вступ. 3
    Розділ 1. Поняття лісових та рекреаційних ресурсів. 4
      1.1 Поняття лісових ресурсів України. 4
      1.2 Поняття рекреаційних ресурсів України. 8
    Розділ 2 . Сучасний стан лісових та рекреаційних ресурсів України. 11
      2.1 Стан лісового комплексу України. 11
      2.2 Стан рекреаційного комплексу України. 14
    Розділ 3 Перспективи розвитку лісового та рекреаційних комплексів України. 20
    Висновок. 24
    Список використаної літератури. 26
    Додатки. 27

Вступ.

Соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, обумовили закономірне підвищення інтересу до природного потенціалу розвитку продуктивних сил. Сучасні політичні умови в країні створили передумови для вільного розвитку в регіонах підприємництва, заснованого на використанні природних ресурсів, у тому числі лісових і рекреаційних.

Однак перші роки роботи в нових соціально-економічних умовах показали, що сподівання на очікуваний ефект прояву ринкових механізмів регулювання господарської діяльності в деяких випадках безпідставно, а в деяких - граничить з безвідповідальністю. До останнього, зокрема, відноситься сфера лесокористування, розвиток якої немислимий без елементів державного регулювання. Про це свідчать як результати наукового осмислення подій, що відбуваються, так і досвід тих країн, що перебороли чи успішно переборюють кризові явища у своїй економіці.

Сказане повною мірою справедливо стосовно рекреаційної сфери, бурхливий розвиток якої в останні роки відбиває об'єктивні тенденції соціального розвитку у світі, у нашій країні і практично у всіх її регіонах. Без рекреації тепер неможливо уявити собі економіку ні однієї більш-менш развитої країни чи соціально збалансованого територіально-виробничого комплексу.

Рекреація - це не просто відпочинок, а насамперед відновлення фізичних і духовних сил, витрачених у виробничих процесах. Саме тому в умовах, коли об'єктивні потреби населення в рекреації помітно зростають, особливе значення має проведення визначеної державної політики в цій області, політики, націленої на створення найбільш сприятливих умов і передумов найкращого використання місцевих ресурсів для повноцінного відпочинку людей.

Основна мета даної курсової роботи полягає в дослідженні сучасного стану та перспектив розвитку лісових те рекреаційних ресурсів України.

Предметом курсової роботи є висвітлення існуючих проблем і перспектив розвитку лісової та рекреаційної сфери України.

Об'єктом дослідження є лісові та рекреаційні ресурси України.

Розділ 1. Поняття лісових та рекреаційних ресурсів.

1.1 Поняття лісових ресурсів України.

Лісові відносини в Україні регулюються Лісовим Кодексом України, Законом України про охорону навколишнього природного середовища, іншими актами законодавства України.

Згідно Лісового Кодексу України до лісових ресурсів відноситься: деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва. Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ресурси, не віднесені до ресурсів державного значення.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать:

· усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

· окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі лісового фонду поділяються на:

а) лісові:

· вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;

· не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо;

б) нелісові:

· зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо;

· зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);

· зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи. До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до таких категорій захисності:

· водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);

· захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг;

· санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій та використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

Для України характерна невисока залісненість. Структура сільськогосподарського комплексу є наступною:

· лісогосподарський;

· целюлозно - паперовий;

· деревообробний;

· лісохімічний.

Центрами лісопиляння є Бранків, Рожкотів, Вигода, Надвірна у Івано - франківській області, Чернівці і Берегомет у Чернівецькій області, Рахів і Свалява у Закарпатській, Костопіль і Сарки у Рівненській, Ковель та Камінь - Каширський у Волинській, Малин, Овруч та Коростень у Житомирській областях.

Фанерна промисловість сконцентрована у Львові, Києві, Чернівцях, Оржеві, Костополі. Найбільші меблеві фабрики розташовані у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано - Франківську, Чернівцях.

Целюлозно - паперова промисловість розвинена недостатньо, що є чинником дефіциту паперо - картонних виробів (Львівська, Закарпатська області).

Лісохімічний комплекс об'єднує підприємства, які виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, скипидар, ефірну олію, формалін, карбамід, метиловий спирт, кормові дріжджі (Закарпатська та Житомирська області).

За даними останнього чергового державного обліку лісів за станом на 01.I.1999 р. площа земель лісового фонду становить 10,8 млн.га, з них 9,4 млн.га вкриті лісовою рослинністю. Лісистість становить 15,6% площі країни.

Загальний запас деревної маси в лісах України -- 1736,0 млн. м3. Середній запас деревної маси на 1 га вкритих лісом земель -- 185 м3, запас на 1 га стиглих і перестійних деревостанів -- 237 м3, середній приріст на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель -- 3,8 м3./p

Ліси 1 групи становлять 55,8% від загальної площі земель лісового фонду. Решта (44,2%) відноситься до лісів 2 групи. Хвойні насадження займають 42,2% вкритих лісовою рослинністю земель, твердолистяні -- 43,3, м'яколистяні -- 13,6, інші деревні породи -- 0,5, чагарники -- 0,4%.

Три чверті лісових площ мають високопродуктивний деревостан. На хвойні ліси припадає 54% запасів деревини, в тому числі на сосну, що найбільш поширена на Поліссі - 35%. Майже 40% запасів деревини - твердолистяні породи (дуб, бук, граб). Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополь. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав.

За площею лісів та запасами деревини Україна відноситься до лісодефіцитних країн.

1.2 Поняття рекреаційних ресурсів України.

Рекреація (відновлення) - поняття, що охоплює усі види відпочинку, у тому числі санаторно-курортне лікування і туризм. Для короткочасного (щоденного, щотижневого) відпочинку використовуються, зокрема , парки і лісопарки, музеї, стадіони, зони відпочинку; для тривалого відпочинку - санаторії, будинку відпочинку, пансіонати, турбази, мотелі, кемпінги, будинки мисливця і рибалку, поїзди здоров'я, а також екскурсії на інших видах транспорту.

До рекреаційних ресурсів відносяться компоненти природного середовища: клімат, ландшафт, поверхневі і підземні води, у тому числі мінеральні, рослинність і т.п., використовувані для задоволення рекреаційних потреб - лікувально-оздоровчих, пізнавальних, спортивних. Для проведення активного відпочинку використовуються також природні національні парки й окремі заповідники, а також території з пам'ятниками природи, історико-архітектурними й іншими визначними пам'ятками.

Майже в усіх областях України є рекреаційні ресурси, серед яких домінують санаторно-курортні. Відомий на весь світ своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області і Автономна Республіка Крим). Треба відзначити, що крім кліматичних ресурсів, Південний берег Криму багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів.

Ще один за важливістю рекреаційних ресурсів є район Карпат, що вирізняється добрими умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. Широко відомі своїми цілющими мінеральними водами Прикарпаття та Полтавська область.

Кожен регіон має визначену структуру свого рекреаційного комплексу. На прикладі Прикарпатського та Закарпатського регіонів розглянемо структуру рекреаційного комплексу українських Карпат.

Для виявлення сучасного стану, перспектив розвитку і територіальної організації українських Карпат у головних рисах розглянемо історію її формування під кутом зору виникнення і становлення галузевих компонентів ядра системи, тобто галузей курортного, туристичного господарства, сфери відпочинку.

Становлення деяких галузевих елементів рекреаційної системи Карпат відбувалося ще в капіталістичний період кінця ХІХ- поч. ХХст., однак процес формування системи відбувався цілком у радянський період. На початку ХХ ст. уже склалися і отримали популярність такі широко відомі нині бальнеологічні центри, як Трускавець, Моршин, Любень Великий, Черче, Немирів, Шкло і т.д., відомі були також лікувально-оздоровчі місцевості в долинах рік Пруту, Опора, Дністра й ін. невеликі водолікарні починають функціонувати в Закарпатті: Ужгороді, Галявині, Квасах і т.д.

Приблизно в цей же час починає розвиватися в Карпатах туризм, утворяться туристські суспільства, клуби, уперше був виданий путівник по Чорногорі. У цілому туристське господарство почало розвиватися в післявоєнні роки. Сюди з'їжджалися люди з усього Радянського Союзу.

Сьогодні структура рекреаційного комплексу регіону складається із санаторно-курортного лікування (39%), туризму (38%) і оздоровчого відпочинку (23%). З огляду на нерівномірність природно-ресурсних баз, у регіоні можна виділити три райони: Передкарпатський і Закарпатський курортно-оздоровчі райони і Гірничо-Карпатський туристсько-оздоровчий район.

По сьогоднішнім даним у регіоні існує 62 санаторію, 17 лікувальних пансіонатів, у яких нараховується близько 25 тис. місць. Курорти ефективно використовуються для лікування захворювань кровообігу, легенів, опорно-рухової системи і нервової системи.

Найвідомішим курортом є Трускавець, що спеціалізується на лікуванні нервової системи, обміну речовин, різного роду отруєнь. Тут щорічно обслуговується більш 300 тис. чол. Другим по потужності і популярності є курорт Моршин, що у рік обслуговує більш 75 тис. чол. Так само відомі: Сходнинське, Келечин, Гірська Тиса і т.д.

Крім безпосереднього використання мінеральних вод, на курортах у лікувальних і оздоровчо-профілактичних цілях, здійснюється так само промисловий розлив мінеральних вод: "нафтуся", "олеська", "бориславська", "трускавецька" і ін.

Важливе значення для оздоровлення місцевого населення мають санаторії-профілакторії (їхній у регіоні 70), бази відпочинку (120), табору відпочинку для дітей (більш1300). У 10 будинках відпочинку на 2,5 тис. місць приходиться близько 50 тис. оздоровлюющихся щорічно.

Тут розміщено 53 туристичних баз, готелів, кемпінгів. Можна виділити такі як "Буковина", "Черемош", "Чернівці", "Джерела Карпат" і багато ін.

У Карпатському рекреаційному регіоні освоєно більш 10 гірськолижних територій, у яких діє кілька десятків гірськолижних підйомників. До них відносяться: Ясена, Рахов, Славське, Подобовец, Ворохта й ін.

У регіоні утворилося кілька найважливіших туристсько-екскурсійних вузлів. Це такі міста як Львів, Ужгород, Мукачеве, Яремча, Коломия, Вижниця й ін. Через регіон проходить кілька міжнародних маршрутів.

Розділ 2 . Сучасний стан лісових та рекреаційних ресурсів України.

2.1 Стан лісового комплексу України.

Власними лісовими ресурсами Україна забезпечує свої потреби лише на третину. Інтенсивність лісокористування в деяких регіонах України значно перевищує гранично допустимі норми.

Як видно з графіка (рис. 1), вирубування лісів за роками велось набагато інтенсивніше, ніж його відтворення, а це вже стало відчутним щодо негативних екологічних процесів, які відбуваються в природі. Працівникам лісових господарств відомо, що для відновлення дорослого лісу потрібно 100-120 років. Отже, необхідно урівноважувати кількість вирубувань лісових площ з їх відтворенням. Тільки протягом 1991-1995 рр. кількість вирубувань лісу і відновлення дещо було зрівняно на площі приблизно 180 тис. га..

26

Необхідно постійно проводити дослідження лісу та математично обґрунтовувати дослідження для розробки програм по збереженню довкілля в Україні на основі такого висновку: кількість шкідливих відходів залежить від кількості перероблених природних ресурсів, необхідних для тієї чи іншої продукції, або ж від кількості самої валової продукції. Розробка такого типу прогнозів дає можливість знизити антропогенне навантаження на природу.

У державному лісовому фонді України зосереджено 1700 млн.куб.м. деревини, з яких 1110,5 млн.куб.м. мають експлуатаційне значення. У лісах держави виростають високоцінні древостани хвойних, твердолиственних і м'яколиственних деревних порід, що поряд з виконанням кліматорегулюючих функцій є основою для задоволення потреб суспільства в промисловій продукції з деревини і товарах широкого вжитку.

Через недосконалість державної стратегії щодо пріоритетного використання власних лісосировинних ресурсів, як загальнонародної власності, в інтересах вітчизняного товаровиробництва, значна частина високоякісних сортів дуба, бука, ясена, клена-явора, вільхи й інших, котрі є основою для виробництва личкувальних матеріалів і високомистецької продукції, щорічно в значних обсягах експортується за границі митної території України.

Одержуючи дешеву лісосировину, закордонні товаровиробники, з огляду на недостатні з боку України регулятивні заходи, в останні роки буквально наводнили вітчизняний ринок імпортними товарами з деревини. По оперативним даним імпорт лише меблевої продукції за 2005 рік склав 533 млн.грн. чи понад 64 відсоток від загального обсягу виробництва по Україні.

Такий підхід до вітчизняного товаровиробництва приводить до того, що деревообробні і меблеві підприємства, переробляючи деревину нижчих сортів, несуть значні технологічні, енергетичні і цінові збитки, що робить їхню продукцію неконкурентоспроможною на товарних ринках, з іншого боку- держава несе невиправдані соціально-економічні витрати.

Подолання негативних тенденцій і забезпечення динамічного розвитку лісової, деревообробної і меблевої промисловості країни і потреб суспільства в конкурентноздатній промисловій продукції з деревини і товарах широкого вжитку неможливі без вирішення ряду загальногалузевих проблем:

· недосконалість податкової системи;

· непомірне навантаження на фонд оплати праці;

· неефективність кредитно-грошової системи;

· неконтролюємість імпорту товарів з деревини;

· неврегульованість експорту круглих неопрацьованих лісоматеріалів;

· несумлінна конкуренція;

· невизначеності користування земельними ділянками лісового фонду на умовах оренди;

· випереджальне зростання тарифів на енергетичні ресурси і залізничні перевезення.

2.2 Стан рекреаційного комплексу України.

Станом на 01.01.2006 в Україні функціонувало 10189 оздоровчих закладів, у тому числі 729 санаторіїв, 164 будинки відпочинку, 2585 баз відпочинку, 246 пансіонатів, 33 кемпінги, 114 турбаз, 6318 таборів. Серед них 26,6% оздоровчих закладів мають пляжі, зокрема 17,7% морські пляжі. Близько 66% оздоровчих закладів з пляжами і 100% з морськими пляжами припадає на південний регіон України -- АР Крим, Донецьку, Запорізьку, Одеську, Херсонську і Миколаївську області. Оздоровчі заклади з морськими пляжами концентруються переважно в АР Крим (31%), Миколаївській (19), Одеській і Донецькій (по 15%) областях.

В курортно-рекреаційних зонах України було 723 міських пляжів, в тому числі 126 морських. Найбільша кількість міських річкових пляжів зосереджена на території Харківської (34%) і Донецької (11) областей, а міських морських пляжів -- на території АР Крим (64) і Одеської області (16%). Санітарне та епідемічне благополуччя контингентів населення, що відпочиває і лікується у курортно-оздоровчих закладах, передусім, залежить від забезпечення їх питною водою, яка за хімічними і мікробіологічними показниками має відповідати чинним гігієнічним нормативам.

Проведені санепідслужбою МОЗ України лабораторні дослідження питної води, яку використовують в оздоровчих закладах, показали значне відхилення її якості від нормативної (в середньому за хімічними показниками -- 11,2% проб, за санітарно-мікробіологічними -- 6,9% проб).

В порівнянні з 2004р., коли середній відсоток відхилень за хімічними показниками становив 10,6% проб, а за мікробіологічними -- 7,6% проб, у 2005р. суттєвого поліпшення якості питної води в оздоровчих закладах не спостерігалося. При цьому найбільш значні відхилення якості питної води від нормативів за хімічними показниками були на базах відпочинку (15,5%), у таборах (11,2%), санаторіях для дорослих і дітей (8,4 і 8,3%), у кемпінгах і турбазах (у межах 7,8-7,9%), найменші -- в будинках відпочинку для дорослих з дітьми (5,4%) і пансіонатах (5,8%). За мікробіологічними показниками найбільші відхилення від нормативів зареєстровано на турбазах (8,9-12,7%) і базах відпочинку, будинках відпочинку для дорослих (8,8-9,8%), найменші -- в кемпінгах (0,8%) та будинках відпочинку для дорослих (1,6%).

Найбільші відхилення від нормативів проб питної води за хімічними показниками були в Дніпропетровській (27,6%), Запорізькій (27,1), Житомирській (24,6), Волинській (24,5) областях та в Севастополі (19,1%). Якість питної води за відповідними відхиленнями санітарно-мікробіологічних показників від нормативів була найнесприятливішою у Закарпатській (15,4%), Запорізькій (15,1), Одеській (13,7), Рівненській (13,6) та Чернігівській (13,1%) областях.

Як і в попередні роки, несприятлива ситуація щодо забезпечення нормативної якості питної води в оздоровчих закладах залишається і в 1998 р. в Дніпропетровській, Запорізькій, Закарпатській та Одеській областях. Важливим показником епідемічного благополуччя оздоровчих закладів і курортно-рекреаційних зон є стан відкритих водоймищ, які використовуються для культурно-рекреаційних потреб. За даними санітарно-мікробіологічних досліджень санепідслужби, відсоток проб води відкритих водоймищ у зонах пляжів оздоровчих закладів, що мають відхилення від чинних нормативів, коливався в 1998р. у межах від 4,3% до 50,6% і становив у середньому 14,4%.

Дуже забруднена вода в зонах пляжів у Донецькій та Одеській областях, де функціонує 25,4% усіх оздоровчих закладів з пляжами України і 29,7% закладів з морськими пляжами. Відсоток проб з відхиленнями від нормативів за санітарно-мікробіологічними показниками становив у середньому 29% у Одеській, 21,3% -- у Донецькій областях. Максимальні значення цих показників спостерігалися у воді пляжів турбаз для дорослих (75,9%), кемпінгів (69,2), санаторіїв для дітей (30,8%) Одеської області і санаторіїв для дорослих (48,2%), таборів (23,4%) Донецької області.

Стан водоймищ у зонах курортно-рекреаційного використання Запорізької, Херсонської і Миколаївської областей, де сконцентровано 19,8% усіх оздоровчих закладів з пляжами і 37,4% закладів з морськими пляжами, характеризується більш сприятливою, ніж у цілому по Україні ситуацією і тенденцією до зниження відсотків наднормативних проб порівняно з 2004р. Перевищення нормативів за мікробіологічними показниками було тут у середньому в 12,7% досліджених проб води в зонах пляжів Запорізької області, в 8,1% проб -- в Херсонській і в 3,2% проб -- в Миколаївській областях.

В областях західного регіону (Івано-Франківській, Чернівецькій, Рівненській), де функціонує лише 0,4% оздоровчих закладів з пляжами від їх загальної кількості по Україні, спостерігається, як і в 1997р., дуже високий рівень бактеріального забруднення води водоймищ у зонах їх рекреаційного використання. Середній відсоток проб з перевищенням нормативів за санітарно-мікробіологічними показниками відповідно становив 50,6%, 44,3% та 32,7%.

До цього рівня наближаються і показники бактеріального забруднення води водоймищ у зонах пляжів оздоровчих закладів Луганської (36,5% проб) і Кіровоградської (25,9% проб) областей. В більшості інших областей ці показники близькі до середнього по Україні й дещо перевищують його (Чернігівська область, м. Київ), або значно менші відповідного показника (Київська, Вінницька, Дніпропетровська, Полтавська, Житомирська, Сумська, Харківська, Хмельницька, Черкаська) і особливо низькі у Волинській і Миколаївській областях, м. Севастополь.

У порівнянні з 2004р. середній по Україні відсоток наднормативних за санітарно-мікробіологічними показниками проб води відкритих водоймищ у зонах пляжів оздоровчих закладів суттєво не змінився -- 14,4% у 2005р. проти 14,1% у 2004р. При цьому зниження рівня бактеріального забруднення було в Донецькій, Вінницькій, Дніпропетровській, Львівській, Запорізькій, Миколаївській, Рівненській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій областях та в містах Севастополь і Київ; підвищення -- в Івано-Франківській, Одеській, Чернігівській, Київській, Луганській, Полтавській, Сумській і Харківській областях та в АР Крим.

За результатами лабораторного контролю, який постійно здійснює санепідслужба МОЗ України протягом літнього оздоровчого періоду, насамперед у семи приморських регіонах (АР Крим, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська і Херсонська області та Севастополь), якість морської і річкової води в місцях культурно-оздоровчого користування у 2005р. не відповідала гігієнічним нормативам за санітарно-мікробіологічними показниками в 18,7% досліджених проб, у тому числі в 16,3% проб води морських пляжів і в 26,5% проб річкових пляжів.

Найбільш несприятливу ситуацію щодо якості води морських пляжів зареєстровано в Одеській і Донецькій областях (відповідно 32,9% і 32,1% наднормативних проб). Особливу занепокоєність викликають пляжі Азовського узбережжя Донецької області, що підпадають під інтенсивний вплив скидів господарсько-побутових і промислових стічних вод високо урбанізованого промислового регіону, де були виявлені збудники холери, а також пляжі Чорноморського узбережжя в районах Одеси, Кілії та Феодосії. Дещо менше мікробне забруднення води морських пляжів було в АР Крим (12,3% проб) і значно менше -- в Миколаївській (6,1), Запорізькій (2,3) та Херсонській (0,9) областях і Севастополі (3,8% проб).

Мікробне забруднення води річкових пляжів в усіх областях, за винятком Херсонської, дуже високе і значно перевищує відповідні показники морських пляжів. Відсоток проб з відхиленнями за мікробіологічними показниками становив 69,6 --в Одеській, 43,2 -- у Миколаївській, 37,4 -- у Донецькій, 31,9 -- у Запорізькій і 9,8 -- у Херсонській областях. Серед причин незадовільного стану води морського та річкового узбережжя в зонах культурно-оздоровчого користування найбільш значущими є високі антропогенні навантаження (особливо в зонах морських пляжів), незадовільний санітарно-гігієнічний та санітарно-технічний стан пляжів, скиди господарсько-побутових і виробничих стічних вод у водоймища з порушенням гігієнічних вимог до їх випуску, погіршення якості води за несприятливих погодних умов (зливи, шторми).

З метою попередження несприятливого впливу забруднення водоймищ курортно-рекреаційного користування на здоров'я населення санепідслужба проводила організаційні і санітарні заходи щодо функціонування пляжів. У літній оздоровчий період (липень-серпень) у приморських регіонах діяло в середньому 85,1% пляжів. Щотижня закривалось від 20 до 70 пляжів. За весь оздоровчий період залишилися закритими всі морські пляжі Одеси (Аркадія, Дельфін, Відрада, Ланжерон, Лузанівка, Чорноморка, 10, 13, 16 станції Великого Фонтану), річкові пляжі Донецька, Маріуполя, Запоріжжя, Миколаєва.

Причинами закриття пляжів у літній оздоровчий сезон були незадовільний санітарно-гігієнічний та санітарно-технічний стан пляжів, аварійні скиди стічних вод у море, невідповідність якості води санітарно-гігієнічним нормам та погіршення її якості за несприятливих погодних умов. У Запорізькій та Херсонській областях близько 15% пляжів не було відкрито зовсім через економічний стан. Означені проблеми свідчать про необхідність розробки державних комплексних заходів для захисту та ефективного використання курортно-рекреаційних ресурсів морського і річкового узбережжя, визначення зон проведення першочергових профілактичних заходів.

Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології провів дослідження родовищ мінеральних вод у промислово-розвинених регіонах України (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська і Харківська області), що дало можливість оцінити їх стан, виявити перспективні курортно-рекреаційні райони. Сучасний стан родовищ мінеральних вод, що видобуваються для промислового розливу, бальнеолікування, їх якісні характеристики слід оцінювати як задовільні, що відповідають діючим нормативам. Внаслідок непродуманої експлуатації відбулися деякі зміни у хімічному складі підземних вод. На підставі комплексної оцінки родовищ мінеральних вод на території кожної області виділено ра и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.