На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


Реферат Сутнсть, цл та завдання регональної економчної полтика, а також термни поняття. Концепця державної регональної економчної полтики в Україн та її реалзаця. Актуальн проблеми регональної полтики України, а також їх розвязання.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: География. Добавлен: 09.11.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Регіональна економічна політика України й особливості регіонального розвитку.
Терміни і поняття. Регіональна політика, регіональна економічна політика, завдання економічної регіональної політики, нові форми регіонального розвитку продуктивних сил.
Змістї
1. Сутність, цілі та завдання регіональної економічної політика.
2. Концепція державної регіональної економічної політики в Україні та її реалізація.
3. Актуальні проблеми регіональної політики України та їх розв'язання.
1. Сутність, цілі та завдання регіональної економічної політика.

Регіональна політика - сфера діяльності суспільства, яка реалізує інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також цілей і завдань розвитку суспільства.
Об'єктом державної регіональної політики є регіон, соціально-економічна сутність якого відображає система суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У зв'язку із цим регіоном може бути й спеціальна вільна економічна зона та інші законодавчо визначені територіальні утворення. Суб'єктами державної регіональної політики є органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування. Засобом реалізації державної регіональної політики є управління, одна із галузей якого - управління регіональною економікою.
Регіональна політика - складова державної політики, сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку. Вона має сприяти раціональному використанню природно-ресурсного, людського, виробничого, інвестиційно-інноваційного та інших потенціалів, створювати умови для врахування особливостей кожної території (природно-географічних, історичних, ресурсних, виробничих, соціальних, демографічних та ін.) в контексті загальнодержавних інтересів. (Стеченко, с. 4). Регіональна політика за структурою досить складна і відображена на рисунку.
Однією з найважливіших складових регіональної політики держави в цілому є економічна регіональна політика, з якою безпосередньо пов'язані і всі інші види регіональної політики. Зокрема, соціально-культурна політика покликана забезпечувати передумови для успішного господарського розвитку регіону через підвищення продуктивності праці, активності й ініціативи населення, культури праці та використання духовного, фізичного потенціалу населення. Формування екістичних систем у межах регіону спрямоване на підвищення рівня та якості життя населення, підвищення соціальної, екологічної, економічної ефективності функціонування регіону. В екологічній політиці пріоритетним є раціональне використання природних ресурсів. Науково-технічна політика має на меті цілеспрямовану зміну структури, перепрофілювання промислових підприємств, технічне його переоснащення на базі новітніх технологій, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів. Разом з тим організація соціально-культурного життя в регіоні, природокористування, науково-технічної діяльності та інших сфер тісно пов'язана з економічними передумовами.
За визначенням, яке подане у законопроекті „Про Концепцію державної регіональної економічної політики”, який розглядався у вересні 1999 року і був схвалений Указом Президента України від 25 травня 2001 року № 341, державна регіональна економічна політика - це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.”
На окремих етапах розвитку для кожної країни цілі регіональної політики різні. Однак Мустафін В.І. стверджує, що для регіональної політики практично всіх без винятку країн притаманні такі цілі:
- створення і украплення єдиного економічного простору і забезпечення економічних, соціальних, правових і організаційних основ державності;
- відносне зрівняння умов соціально-економічного розвитку регіонів;
- пріоритетний розвиток регіонів, що мають особливо важливе стратегічне значення для держави;
- максимальне використання природних ресурсів;
- запобігання забрудненню навколишнього середовища.
У кожній країн цілі та завдання регіональної економічної політики різні. Зокрема головні напрямки регіональної політики західноєвропейських держав переважно пов'язані з долею проблемних регіонів: депресивних старопромислових, слаборозвинених та ін. У країнах, що розвиваються, регіональна політика вимагає залучення в господарський обіг нових територій і ресурсів, інтеграції різних просторів в єдиний національний ринок, пом'якшення суперечностей між містом і селом, регулювання процесу урбанізації та інше.
Для України в умовах перехідного типу економіки й ті, й інші проблеми повинні бути у центрі уваги регіональної економічної політики. У зв'язку з цим на думку Стеченка Д.М. (с. 35, Упр. рег. розв.) важливим у реалізації політики регіонального розвитку є виявлення і обґрунтування проблемних регіонів для розробки системи заходів і стимулів, специфічних для кожного типу виділених територій. Зокрема, для розробки диференційованої регіональної політики слід виділяти регіони таких типів: екологічно несприятливі, з високою концентрацією населення і виробництва; індустріально слаборозвинуті сільськогосподарські; промислові депресивні; резервні; рекреаційні.
Для регіонів з високою концентрацією виробництва, екологічно несприятливих з диверсифікованою структурою господарства, найвищим рівнем прибутку на одного жителя потрібна розробка економічних заходів щодо запобігання надмірній господарській активності і концентрації населення, оздоровлення природного середовища, стимулювання ресурсозбереження і ресурсозабезпечення. Щодо регіонів із значною концентрацією виробництва, високою часткою прибутку на одного жителя також потрібна жорстка політика ресурсозбереження і оздоровлення природного середовища. Однак поряд з високими нормативами плати за регіональні ресурси повинні передбачатися і певні субвенції з вищерангового бюджету на реалізацію названих програм. Для регіонів, які умовно можна віднести до промислово депресивних (з низькими темпами зростання обсягів виробництва, високим рівнем інвестицій у їх розвиток і низькою віддачею, невисоким рівнем прибутку на особу), необхідна розробка програм переорієнтації на розвиток нових передових, технологічно високих і екологічно чистих виробництв, реалізація програм по перекваліфікації кадрів.
Цілі регіональної економічної політики можна класифікувати за такими ознаками:
1) За змістом: економічні цілі (закріплюють систему економічних відносин); соціальні цілі (відображають стан населення і рівень його життя); політичні цілі, ідеологічні цілі (характеризують програмні вимоги тих чи інших партій і суспільних організацій, які переважають в органах регіональної влади); релігійні цілі (охоплюють етичні і моральні проблеми віруючого населення регіону) тощо.
2) За терміном дії: стратегічні цілі, тактичні цілі, оперативні цілі.
3) За ознакою рівня управління: народногосподарські, міжгалузеві, галузеві, регіональні, а також цілі підприємств і організацій різних форм власності та їх структурних підрозділів.
Визначення цілей регіональної економічної політики на сьогодні є одним з найважливіших питань практики. Причиною цього є те, що регіон ніколи у нас не виступав суб'єктом формування цілей управління на території (за винятком спроби з раднаргоспами). Йому тільки відводилася роль засобу реалізації державних цілей, причому в умовах, коли про ціну їх досягнення ніхто не турбувався. У Концепції державної регіональної політики визначені головна мета і завдання державної регіональної політики:
- збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу кожного регіону та тісного співробітництва між регіонами;
- послідовне здійснення заходів щодо поступового підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці, раціоналізації систем розселення;
- врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях;
- дотримання внутрішньорегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку, екологічного стану, соціально-демографічного і суспільно-політичного процесу.
Серед економічних цілей у вказаному документі визначено:
- досягнення економічно і соціально виправданого рівня комплексності та раціоналізації структури господарства регіонів, підвищення життєзабезпечення галузей виробництва у ринкових умовах;
- створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, активного проведення приватизації державного майна, земельної реформи, реформи у галузі державного оподаткування та інших ринкових перетворень;
- формування і розвиток спеціальних (вільних) економічних зон з визначенням насамперед локальних територій для їхнього розміщення, а також облаштування кордонів і налагодження на новій основі системи зв'язків між прикордонними регіонами;
- удосконалення економічного районування країни.
Серед головних цілей і завдань у соціальній сфері вказано:
- підвищення рівня добробуту і забезпечення єдиних мінімальних соціальних стандартів та соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;
- стабілізація рівня життя населення, створення міцних засад для його підвищення в усіх регіонах;
- гарантування продовольчого забезпечення регіонів, створення високопродуктивних галузей в агропромисловому виробництві, вихід на продовольчі ринки світу;
- гарантування соціальних прав громадян, встановлених Конституцією України, забезпечення зайнятості населення шляхом удосконалення функціонування ринків праці та регулювання міграційних процесів;
- запобігання погіршенню демографічної ситуації, гострим проявам депопуляції населення;
- здійснення заходів економічного і соціального характеру, спрямованих на збільшення тривалості життя та природного приросту населення у регіонах;
- формування раціональної системи розселення шляхом збереження існуючих та створення нових населених пунктів, активізації функціонування сіл та малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст і сприяння якісним перетворенням у них.
В екологічній сфері цілі державної економічної політики такі:
- регулювання господарської збалансованості регіонів;
- запобігання забрудненню довкілля, ліквідація наслідків його забруднення;
- ефективне використання та відтворення природних ресурсів;
- впровадження економічного механізму природокористування;
- збереження генетичного фонду;
- екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил регіонів.
Особливо важливим є визначити стратегічні цілі, які пов'язані з якістю економічної системи, її збереженням чи перетворенням. Вони у свою чергу трансформуються у тактичні, які фіксують крупні блоки дій з досягнення стратегічних, а тактичні - в оперативні, які визначають щоденні конкретні дії з досягнення перших і других.
Отже, необхідно мати чітке і продумане визначення стратегічних цілей, щоб потім сформувати конкретну програму їх перетворення у часі і у просторі в реальність. Неправильне формування цілей може призвести до формування нереальних планів регіонального розвитку.
До стратегічних завдань регіонального розвитку України належать (Стеченко, с. 12).:
- реконструкція економіки промислових регіонів і великих міських агломерацій через конверсію оборонних та цивільних галузей, модернізацію інфраструктури, оздоровлення екологічної ситуації, роздержавлення і приватизацію;
- подолання депресивного стану аграрно-промислових регіонів, відродження сіл і малих міст. прискорене відновлення втраченої життєдіяльності в сільській місцевості, розвиток місцевої та соціальної інфраструктур, підвищення ефективності використання сільськогосподарських та інших угідь;
- стабілізація соціально-еконмоічного становища в регіонах з екстремальними природними умовами і переважно сировинною спеціалізацією;
- продовження формування промислових вузлів і центрів з пріоритетним розвитком виробництва, пов'язаних з комплексним використанням видобувної сировини установлених екологічних стандартів;
- стимулювання розвитку експортних та імпортозамінюючих виробництв у районах, що мають для цього найбільш сприятливі умови;
- формування регіональних економічних ринків, вільних економічних зон, а також технополісів як регіональних центрів впровадження досягнень вітчизняної і світової науки, прискорення економічного та соціального прогресу;
- переспеціалізація окремих прикордонних регіонів, створення тут нових робочих місць і прискорений розвиток соціальної інфраструктури з урахуванням можливої передислокації військових частин;
- розвиток міжрегіональних і регіональних систем (транспорту, зв'язку, інформатики), які забезпечували б і стимулювали б структурні зрушення та ефективність регіональної економіки;
- подолання надмірного розриву в рівнях і якості життя населення окремих областей.
Для того, щоб економічна регіональна політика могла реально здійснюватися на практиці, цілі необхідно ранжувати відповідно до пріоритетів соціально-економічного розвитку з урахуванням виробничо-економічних і ресурсних можливостей регіону.
У сфері матеріального виробництва та в невиробничій сфері Стеченко М.Д. виділяє такі пріоритети:
1. Загальноекономічні пріоритети. Це пріоритетний розвиток у певний період однієї із сфер господарства країни (матеріального виробництва або невиробничої сфери), одного з його підрозділів (виробництво засобів виробництва або предметів споживання). До загальноекономічних належать також пріоритети у окремих фазах відтворювального циклу (виробництво, розподіл, обмін і споживання) або міжгалузеві.
2. Галузеві пріоритети виявляються у випереджаючих темпах зростання однієї або кількох галузей. Наприклад, у сучасних умовах пріоритетним є розвиток усіх видів транспорту, оскільки він відіграє важливу роль у розвитку сучасної економіки, забезпеченні матеріального обміну між галузями, задоволенні потреб населення в перевезеннях.
3. Внутрішньогалузеві пріоритети - переважно зростання окремих підгалузей і виробництв у межах певної галузі. У промисловості насамперед швидкими темпами розвиваються базові галузі (паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування, хімічна промисловість).
4. Внутрішньовиробничі пріоритети пов'язані з прискореним розвитком внутрішньовиробничих об'єднань і підприємств, зокрема науково-технічних підрозділів. прикладом внутрішньовиробничих пріоритетів є також випереджальні темпи розвитку обслуговуючого та допоміжного виробництва.
5. Територіальні пріоритети пов'язані з випереджаючим соціально-економічним розвитком одних регіонів щодо інших. Установлення територіальних пріоритетів зумовлене різними рівнями соціально-економічного розвитку країни, що склалися історично, та необхідністю їх зближення. Як уже зазначалося вище, комплексний розвиток господарств всіх регіонів з метою подолання диспропорцій соціально-економічного розвитку - одне із сучасних завдань економіки України. Важливими передумовами виділення територіальних економічних пріоритетів є наявна ресурсна база (природні ресурси, трудові ресурси). Одна вони не є вирішальними на сучасному етапі. При їх дефіциті пріоритети можуть будуватися довкола інформаційних ресурсів, доброго інфраструктурного забезпечення регіону, розвитку невиробничої сфери тощо з урахуванням у ринкових умовах споживчого фактору.
Для оцінки господарських пріоритетів використовують комплекс показників, серед яких, наприклад, обсяг виробництва, якісні параметри продукції і послуг, рівні соціальних стандартів (так звані соціально-економічні орієнтири), що дають можливість конкретизувати цілі; це показники наявності та використання ресурсів та показники ефективності, які відображають синтез цілей - співвідношення затрат та результатів.
У згадуваній Концепції наголошується, що першочерговими поточними завданнями державної регіональної політики передбачається прискорене розв'язання таких проблем:
- створення нормативно-правової та інформаційно-методичної бази управління розвитком регіонів відповідно до положень законодавства України;
- забезпечення стабілізації виробництва та відновлення економічного потенціалу в кожному регіоні, підвищення на цій основі рівня добробуту населення;
- здійснення заходів щодо соціального відродження села шляхом державної підтримки розвитку соціально-культурної і побутової сфери, формування повноцінного життєвого середовища;
- сприяння формуванню в усіх регіонах багатоукладної економіки, регіональних ринків товарів, праці, капіталу, а також розвиток підприємництва та ринкової інфраструктури;
- розв'язання пріоритетних наукових проблем регіонів з метою виробництва конкурентоспроможної продукції;
- переведення працівників, які вивільняються, на підприємства галузей господарства, що розвиваються, у сфері обслуговування і торгівлі, організація професійної підготовки кадрів для нових прогресивних виробництв;
- створення сприятливих організаційних та правових умов для функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у відповідних регіонах;
- сприяння широкому розвитку прикордонної торгівлі, міжрегіонального та міжнародного співробітництва регіонів;
- створення умов для залучення іноземних інвесторів до розвитку виробництва конкурентоспроможних товарів, розширення обсягів будівельних робіт, в яких зацікавлена українська економіка;
- розроблення державних програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів, які потребують державної підтримки для комплексного вирішення багатьох господарських та соціальних проблем, та їхнє бюджетно-фінансове забезпечення.
При системному оцінюванні цілей регіональної політики та при обґрунтуванні напрямів її реалізації необхідно також враховувати регіональні інтереси, які можуть виступати як база оцінки щодо цілей.
На різних регіональних рівнях тісно переплітаються економічні, політичні, екологічні та інші інтереси, причому чим вищий рівень, тим більше суб'єктів вступає у відносини, тим ширше коло інтересів.
Територіальні (регіональні) інтереси - це відносини між індивідами і соціальними групами з огляду на забезпечення умов свого існування та розвитку на територіальній одиниці. Натомість галузеві інтереси пов'язані із забезпеченням умов конкретного виробництва. Якщо провідниками галузевих інтересів є певні міністерства, відомства, асоціації, профспілки, то відстоювати регіональні інтереси повинні передусім органи місцевого самоврядування.
Галузеві та територіальні інтереси взаємопов'язані та можуть збігатися повністю, частково або зовсім не збігатися. Наприклад, інтерес до охорони навколишнього середовища нині є одним з головних на будь-якому рівні.
Регіональні інтереси охоплюють не весь спектр інтересів населення, підприємств тощо. Керівники підприємств мають певні інтереси щодо функціонування цих підприємств, однак усі вони та члени їх сімей є ще місцевими жителями. Тому вони залежні від рівня і способу життя населення регіону, місцевого бюджету, місцевої виробничої і соціальної інфраструктури, політичного мікроклімату тощо. А це означає, що всі вони (хоч і різною мірою) є носіями регіональних інтересів.
У регіоні тісно переплітаються різні інтереси - особисті й колективні, колективні і суспільно-господарські, відомчі і територіальні та інші. Саме тому керуватися лише галузевими інтересами при управлінні у сьогоднішніх умовах неможливо.
Первинний загальнорегіональний інтерес полягає у гарантованій реалізації на кожній території конституційних прав та умов для цього. На основі їх реалізації формуються інтереси, зумовлені прагненням стабілізувати відтворення тих чи інших умов регіонального життя, які позитивно оцінюються населенням, суб'єктами господарювання. Стабільна основа регіональних інтересів є природною, оскільки регіон не може як, наприклад, підприємство, ліквідуватися, саморозпуститися. Регіональні інтереси - це зацікавленість у стабільному відтворенні та примноженні соціального, природно-ресурсного, демографічного, господарського потенціалу регіону. Якщо це порушується, то регіон переходить до рангу депресивного і без державної допомоги вийти з цього стану не може.
Також існують суттєві відмінності між регіональними та державними інтересами. Так, держава як суб'єкт господарювання зацікавлена у максимальному видобутку і переробці сировини і ресурсів. У цьому є певні інтереси і регіону: він зацікавлений у виділенні інвестицій та матеріально-технічних ресурсів, створенні нових робочих місць, розвитку інфраструктури. Проте як суб'єкт природокористування регіон не менше зацікавлений у екологічних обмеженнях і навіть забороні збільшення видобутку і переробки ресурсів у зв'язку із зниженням техніко-екологічної безпеки і погіршення якості довкілля. Проведення певної господарської політики на території конкретної адміністративно-територіальної одиниці має відповідати державним інтересам. Однак лише невелика частина регіональних інтересів автоматично реалізується через загальнодержавну політику. Саме тому регіональна економічна політика повинна зайняти чільне місце серед засобів управління економікою держави.
2. Концепція державної регіональної економічної політики в Україні та її реалізація.

Територія України відрізняється своїми розмірами та значною просторовою ди и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.