На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Поняття про предмет дослдження науки Розмщення продуктивних сил. Мсце курсу в систем наукових дисциплн, його мета завдання. Структура курсу. Теоретико-методологчн основи РПС. Методи РПС. Характеристика портово-промислового комплексу.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: География. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Розміщення продуктивних сил (РПС) - одна з найважливіших галузей економічних знань, що відіграє провідну роль у підготовці фахівців з економічних спеціальностей.
Об'єктом науки є продуктивні сили (ПС), які розглядаються як сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва (рис.1), а предметом - їх розміщення і розвиток. Зв'язок продуктивних сил з виробничими відносинами (відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу й споживання матеріальних цінностей) вивчає загальна економічна теорія (політекономія), їх розвиток у часі - економічна історія, а територіальний аспект розвитку продуктивних сил, тобто їх просторову організацію, - РПС.
Поняття “розміщення продуктивних сил” трактується в науці неоднозначно і може вживатись у декількох значеннях:
· як процес територіальної організації продуктивних сил у конкретній країні чи районі;
· як процес обгрунтування планування змін у територіальному розподілі продуктивних сил;
· як сфера територіального управління соціально-економічним розвитком країни, тобто як один з напрямів стратегії регіональної політики.
Найпоширеніше визначення РПС належить Є.Б. Алаєву: “Розміщення продуктивних сил - це динамічний стан, що характеризує їх розподіл за територією відповідно до природних, соціальних, економічних умов та факторів, який визначається особливостями територіального поділу праці певної соціально-економічної формації”.
РПС охоплює вивчення трьох великих складових:
- розміщення населення та трудових ресурсів;
- розміщення виробництва і невиробничої сфери;
- розміщення природних ресурсів.
Особлива увага приділяється таким складовим, як розміщення промисловості, розміщення сільського господарства, транспорту та сфери обслуговування.
Отже, предметом науки про розміщення продуктивних сил є вивчення закономірностей і принципів територіальної організації виробництва, ефективності розміщення галузей народного господарства в різних країнах і регіонах.
Наука про РПС зародилась у надрах економічної і соціальної географії, які вивчають переважно складні процеси суспільно-природної взаємодії, стан продуктивних сил на певний момент. На відміну від них, для РПС важливішим є економічний результат їх територіальної організації. Наука грунтується на економічних законах і категоріях економічної теорії, широко використовує результати наукових досліджень регіональної економіки, фінансів, економіки праці, економіки природокористування, економічної історії, статистики, економічної кібернетики, картографії. У свою чергу розміщення продуктивних сил збагачує ці та інші науки своїми категоріями, інформацією про територіальні економічні характеристики. Так, положення цього курсу використовуються при вивченні таких соціальних дисциплін, як економіка підприємства, менеджмент, маркетинг.
Без глибоких знань проблем РПС неможливе обгрунтування територіально-галузевого розподілу капітальних вкладень, інвестування. Адже інвестиційна привабливість тих чи інших регіонів значною мірою залежить від раціонального розміщення на їх території продуктивних сил.
Велика просторова диференціація природних та соціально-економічних умов України, складна територіальна організація її продуктивних сил, необхідність розробки і реалізації стратегії стійкого, підтримувального розвитку усіх регіонів України зумовлюють мету курсу “РПС”.
Мета курсу спрямована на оволодіння студентами науковими основами РПС, аналіз сучасного стану і визначення перспектив їх розвитку в умовах ринкових відносин.
Вона визначає й основні його завдання, які полягають у формуванні знань про:
· теоретичні основи РПС та понятійно-термінологічний апарат курсу;
· закономірності, принципи та фактори розвитку і розміщення продуктивних сил;
· стан продуктивних сил, їх розміщення та перспективи розвитку;
· природно-ресурсний потенціал України, його структуру;
· демографічну і трудоресурсну ситуацію та її вплив на територіальну організацію продуктивних сил;
· народногосподарський комплекс, його структуру та територіальну організацію;
· систему економічного районування країни та стан продуктивних сил економічних районів України;
· міжнародні зв'язки України та їх форми.
Отже, завданням курсу є формування у студентів умінь і практичних навичок при вирішенні проблем обгрунтування РПС з урахуванням конкретної виробничої ситуації.
Економічна наука почала активно досліджувати питання розміщення продуктивних сил наприкінці ХІХ ст. У цей час створювались основи економічної теорії розміщення виробництва, основоположниками якої були Й. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, В. Кристаллер. Їх теорії базувалися на визначальній ролі прибутку в умовах ринкового господарства. У 1826 р. Йоган Тюнен виклав свої погляди у праці “Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії”, суть яких полягає в одержанні найбільшого прибутку завдяки вдалому розміщенню сільського господарства концентричними колами навколо ринку. Альфред Вебер у праці “Теорія штандорта промисловості” (1909р.) обирає як модель ізольоване господарство. У зв'язку з цим йому приписують те, що він сконструював теорію, суть якої полягає в тому, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розміщення промисловості визначається трьома “орієнтаціями”: транспортною, робочою, агломерацією.
У 1940 році виходить з друку праця Августа Льоша “Географія розміщення господарства”, в якій основна увага приділяється ринкам збуту продукції як вирішальному фактору розташування виробництва. Автор запроваджує новий критерій оцінки розміщення підприємств - інтереси всього господарства країни. Цікавим для студентів є твердження, що завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб пояснити негативні явища в господарстві, а й у тому, щоб вказати шляхи їх подолання.
Німецький вчений А. Гетнер на початку ХХ ст. обгрунтував так звану хорологічну (від грецького choros - місце) концепцію, за якою головне завдання науки про РПС полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не їх пізнанні.
Нині в країнах ринкової економіки розвиваються різні теорії розміщення продук-тивних сил. З-поміж них найпомітнішою є “географічний детермінізм”, яка надає вирішаль-ного значення в розвитку людства географічному середовищу (включно з РПС). На думку детерміністів, саме природні умови формують структуру і розміщення виробництва і навіть визначають плин історії та спосіб життя народів. Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль. Засновником вищезгаданої теорії - “вульгарного географізму” - був Елсворт Хентінгон, який вважав кліматичні умови основними факторами РПС.
До цього вчення близько стоїть “енвай-ронменталізм” - течія, що виникла у США (від англ. еvirоnment - оточення, середовище). Його представники (Е. Симпл, Р. Сміт, Г. Тейлор) стверджують, що міжнародний поділ праці складається залежно від природного середовища. Серед енвайронменталістів особливо популярною є теорія “кліматичних оптимумів” Е. Ган-тингтона, за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.
Теоретичні висновки представників “географічного детермінізму” спростовуються досягненнями науково-технічного прогресу (НТП), а це істотно впливає на розміщення сировинної бази окремих галузей промисловості, використання яких завдяки новим технологіям стало економічно вигіднішим. Масове впровад-ження енергозберігаючих технологій теж певною мірою зменшує значення чинника природних ресурсів при розміщенні окремих галузей промисловості. Водночас необхідно зазначити, що недооцінка географічного середовища при розміщенні окремих виробництв може мати негативні наслідки (розміщення сільсь-когосподарського виробництва, гірничо-видобувної промисловості та ін.).
Марксистська теорія розвитку й розміщення продуктивних сил базується на головному положенні: кожному суспільному ладу, крім загальних, властиві свої економічні закони й закономірності. У соціалістичних країнах такий висновок призводив до жорсткого центра-лізованого планування, що дозволяло зосе-реджувати ресурси в тих регіонах, які вважалися найбільш сприятливими з точки зору центральних органів управління. Проте з центру не завжди можна визначити оптимальний варіант РПС (приклад Чорнобильської АЕС). Тому і триває децентралізація управління та продовжується входження до ринкових структур колишніх складових Радянського Союзу, а економічні закони і закономірності набувають визначального характеру.
Теорія і практика РПС за умов переходу до ринкової економіки має дедалі більше значення. Аналіз сучасного розміщення продуктивних сил України дає підстави говорити про потребу його вдосконалення, бо порушена рівновага галузевої структури економіки; регіональне розміщення виробництва в державі - нераціональне; на території зосереджені матеріало- та енергоємні види виробництва; сконцентровані підприємства військово-промислового комплексу, загострилися екологічні проблеми.
Практичні кроки повинні здійснюватись на основі науково обгрунтованої концепції, яку необхідно прийняти на найвищому рівні.
На нинішньому етапі завдання науки - всебічне обгрунтування збалансованого РПС, яке максимально сприяло б досягненню економічної незалежності й могутності України. Над його вирішенням безпосередньо працюють науковці Ради з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук України. Вагомий внесок у розвиток науки про РПС зробили: К.Г. Воблий, О.Г. Діброва, М.М. Паламарчук, О.М. Алимов, Ф.Д. Заставний, М.Д. Пістун, О.І. Шаблій, С.І. Дорогунцов, М.І. Долішній, В.І. Куценко, Я.І. Жупанський, П.Т. Ващенко, П.П. Борщевський, С. І. Іщук, Є.П. Качан, Б. Михайлишин. Методологія науки. Питання про засади розміщення продуктивних сил належить до найістотніших у науці про РПС. Власне, йдеться про виокремлення найголовнішої обставини, яка зумовлює саме таке, а не інше територіальне розташування об'єктів народного господарства.
Серед багатьох наукових прямувань, що аналізують цю проблему, можна виділити кілька найпоширеніших. Одним з них є «географічний детермінізм», коріння якого сягає ще давніх греків (Гіппократ, Страбон); згодом видатними представниками цього вчення стали Монтеск'є, Е. Реклю, Гантингтон, Ратцель. Серед прибічників географічного детермінізму були також російські історики С. Соловйов, В. Ключевський, українського роду географ Л. Мечников. Сутність географічного детермінізму полягає у тому, що визначальною силою у розвитку людства (включно з розміщенням продуктивних сил) оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону. На думку детерміністів, саме природні умови формують структуру й розміщення виробництва і навіть визначають плин історії та спосіб життя народів. Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль.
До цього вчення близько стоїть «енвайронменталізм» - течія, що виникла у США (англ. environment - оточення, середовище). Енвайронменталісти (Е. Симпл, Р. Сміт, Г. Тейлор) твердять, буцімто міжнародний поділ праці визначається відмінностями у природному середовищі. Серед них особливою популярністю тішиться теорія «кліматичних оптимумів» Е. Гантингтона, за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.
У XIX ст. вже безпосередньо розробляються теорії розміщення виробництв, що їхніми засновниками були І. Тюнен, А. Вебер, у XX ст. - А. Гетнер, А. Леш, В. Кристалер. Ці теорії спирались на визначальну роль прибутку за умов ринкового господарства. Деякі з цих теорій докладніше розглянуто в розділі 5.
Марксистська теорія розвитку й розміщення продуктивних сил виходила з настанови про те, що вони передусім зумовлені способом виробництва і їхня територіальна організація істотно залежить від соціального ладу. Марксисти гадали, буцімто кожному ладу притаманні власні економічні закони й закономірності, хоча дія загальних законів тим часом не заперечується. У соціалістичних країнах такий висновок призводив до жорсткого планування, що стосувалось і розташування виробництва. Ця практика мала позитивні й негативні наслідки. У 20-50-х рр. нашого сторіччя, коли в більшості країн економічний потенціал прирощувався екстенсивно, коштом кількості споруджених об'єктів народного господарства, підпорядкування жорсткому централізованому плануванню давало змогу зосередити ресурси у найсприятливіших (з урахуванням пізнаних закономірностей) реґіонах і центрах. У добу НТР політика централізованого управління економікою, брак ринку почали неґативніше впливати на розвиток країн табору соціалізму. З'ясувалося, що з центру не завжди можна визначити кращий варіант розміщення продуктивних сил. Завеликого значення надавалося специфічним закономірностям (так званим економічним законам соціалізму) й нехтувалися загальні закони й закономірності на догоду панівній політичній ідеології.
Тепер починає переважати погляд, що економічні закони й закономірності мають загальний характер, тільки-но проявляються вони неоднаково в країнах з різною соціально-політичною побудовою. На розміщення продуктивних сил, їхню територіальну організацію, структуру, динаміку впливає увесь комплекс закономірностей, передумов і факторів. Проте провідну роль відіграє процес територіального поділу праці, внаслідок чого й формується РПС, їхній поділ на території. Територіальний поділ праці виявляється на різних рівнях: від низового адміністративного району - до країни й світової економіки в цілому. Відповідно, і в територіальній організації виробництва виокремлюється мікрорівень, мезорівень, макрорівень і глобальний рівень.
Як результат територіального поділу праці РПС набуває специфічних для даного окремого реґіону ознак під впливом конкретних умов, головні з яких - географічні, історичні та соціально-економічні..
«Чистої» моделі РПС нема. У розвинутих капіталістичних країнах ринкові процеси реґулює держава за допомогою різних програм, індикативних планів тощо. А у колишніх соціалістичних країнах триває децентралізація управління і входження до ринкових структур. Проте в обох випадках слід враховувати об'єктивні закономірності РПС, причому на усіх рівнях - незалежно від того, чи планується економіка у масштабах країни, чи йдеться про спорудження окремого підприємства або спеціалізацію сільськогосподарської ферми. Водночас важливо, щоб економічні важелі стимулювання мали правову основу: система реґулювання відображена у конституції країни та інших державних актах.
У наукових дослідженнях розміщення продуктивних сил використовуються методи, що можуть прикладатися до характеристик категорій економічних відношень і простору. Деякі з них запозичені з політекономії, соціології, географії, математики. Зокрема, для аналізу ситуації й конкретних розрахунків використовується економіко-математичне моделювання, картографічний, порівняльно-географічний методи тощо. Завдання науки. Головним завданням науки є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Поняття «оптимальності» передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від найкращої територіальної організації реґіону, країни. На рівні підприємства ефект виражається у прибутку, на рівні країни - у національному доході. Одначе «оптимальність» не означає, що байдуже, яким чином забезпечуватиметься найбільший ефект. Треба співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто - розрахувати ефективність витрат. Необхідно також враховувати соціальний та демографічний фактори. Наприклад, посередницьке підприємство може одержати прибуток, вивозячи гостродефіцитну сировину за кордон, але при цьому буде завдано збитків державі. Можна завдати шкоди через надмірну експлуатацію природних ресурсів, особливо важковідновних або невідновних. Висока концентрація виробництва у реґіоні може дати виграш за рахунок інфраструктури, зручних технологічних зв'язків, але завдати значної екологічної шкоди. З іншого боку, уряд, прагнучи одержати найбільший прибуток від заохочення окремих галузей господарства, може зруйнувати або надмірно утискувати чимало інших підприємств або галузей. Так трапляється тоді (наприклад, у країнах, що розвиваються), коли пріоритет віддається розвитку експортної монокультури, аби залучити валюту до своєї держави.
Отже, оптимальне розміщення продуктивних сил не завжди має на меті одержання найбільшого прибутку. Проте раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімуму втрати та об'єктивно сприяють посиленню економічного потенціалу країни.
Що означає оптимальне розташування об'єктів народного господарства? На рівні підприємства це означає: спеціалізація повинна враховувати співвідношення попиту й пропозиції; місцеположення має бути зручним по відношенню до постачальників сировини й матеріалів та споживачів продукції; підприємство повинно бути забезпечене робочою силою; місцеположення підприємства не повинно створювати екологічне, в тому числі й соціально-екологічне, напруження на території; розміщення підприємства має сприяти кооперативним зв'язкам.
На рівні реґіону оптимальне розміщення продуктивних сил передбачає: врахування передумов і факторів спеціалізації народного господарства; комплексне розміщення народного господарства; можливість гнучкої перебудови галузевої структури під впливом науково-технічного прогресу та ринкової кон'юнктури; задоволення соціально-економічних потреб населення реґіону; екологічну безпеку реґіону; ефективні міжреґіональні економічні зв'язки.
Як правило, чимало факторів справляє вплив на розташування одного підприємства, а тим більше - народногосподарського комплексу. Сучасне господарство характеризується тим, що його об'єкти функціонують не ізольовано, а є елементами системи розміщення продуктивних сил. Система ця вельми складна, і її аналіз потребує серйозної спеціальної підготовки.
Проблеми і завдання розміщення продуктивних сил України. Перше десятиріччя економічних перебудов в нашій країні виявилось досить складним. Незважаючи на великий природно-ресурсний потенціал, наявність значних виробничих потужностей, висококваліфікованих кадрів у всіх галузях народного господарства, Україна и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.