На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Японя в пслявоєнний перод. Японське економчне диво. Зовншня полтика Японї. Схдний сад Хигасигеєн парк Китаномару в Токо. Перелк розваг, як пропонує вдвдувачам Токо Дснейленд. Особливсть парку Перевернений свт. Культурне життя Осака.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: География. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1. Японія в післявоєнний період

Друга світова війна завершилась розгромом Японії. На завершальному етапі війни вперше в історії було застосовано атомну зброю. 6 та 9 серпня на міста Хіросіма та Нагасакі американська авіація скинула атомні бомби. Наприкінці серпня 1945 р. на територію Японії висадились американські війська. 2 вересня 1945 р. відбулася завершальна подія в історії Другої світової війни -- на борту американського лінкорна «Міссурі» було підписано акт про капітуляцію Японії. Згідно з рішенням союзників-переможців, верховна влада в Японії перейшла до рук американської окупаційної армії на чолі з відомим полководцем генералом Дугласом Макартуром, який відзначився у війні на Тихому океані. Найперше американці розпустили збройні сили Японії. Військових злочинців було суворо покарано, їх судив Міжнародний трибунал. Окупаційна влада провела ретельну чистку державних установ. Було звільнено зі служби осіб, пов'язаних з попереднім режимом. У країні встановлювалися демократичні свободи -- слова, друку, зборів, організацій, віросповідання, дозволено діяльність усіх політичних партій, профспілок.

У листопаді 1945 р. було утворено Ліберальну та Прогресивну партії (з 1946р, -- Демократична). Через 10 років вони об'єднались у Ліберально-демократичну партію (ЛДП), яка була правлячою у післявоєнній Японії. Американці надали право легальної діяльності Соціалістичній, традиційно найсильнішій серед опозиційних, та Комуністичній партіям.

Американці запровадили у країні загальне виборче право і посприяли проведенню у квітні 1946 р. перших післявоєнних виборів до японського парламенту. Найбільшу кількість місць одержала Ліберальна партія, лідер якої Сігеру Иосіда сформував уряд. Йому належить концепція післявоєнного розвитку Японії, якої дотримувались тією чи іншою мірою всі наступні лідери ЛДП. Згідно з доктриною Иосіда, магістральний шлях Японії пролягав через відновлення та посилення позицій у міжнародній торгівлі, і тому енергію народу треба було спрямовувати на розбудову економіки, використовуючи дешеву привозну сировину, а зовнішню політику проводити під захистом СІЛА.

У листопаді 1946 р. парламент затвердив нову конституцію Японії. Вона зберегла монархію, однак статус імператора було докорінно змінено. З майже абсолютного монарха він перетворився на «символ єдності нації», тобто фактично позбавлявся політичної влади. Було проголошено суверенну владу народу. Конституція проголосила рівність усіх громадян перед законом і основні демократичні права і свободи. Двопалатний парламент оголошувався найвищим і єдиним законодавчим органом влади. Уряд, який раніше призначав імператор, за новою конституцією обирається парламентом. Принципово новим у міжнародній практиці державного права була стаття 9 про відмову Японії «від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних суперечок».

Окупаційна адміністрація провела в країні ряд прогресивних реформ. Почало діяти антимонопольне законодавство, за яким, зокрема, було розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники розробили реформу податкової системи. Було зменшено податки на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни. Реформи пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли зростанню економіки країни.

У 1946--1949 рр. проводилася земельна реформа, яка привела до ліквідації поміщицького землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала селянам близько 80 % усіх сільськогосподарських угідь. Дрібне, клаптикове селянське господарство стало переважаючим у японському селі. Посилилася конкуренція між виробниками, і, як результат, зросла продуктивність праці, врожайність сільськогосподарських культур. Ті, хто не витримував конкуренції, залишали свої ділянки і йшли у міста, де створювалася нова японська промисловість. Міграція до міст особливо зросла з кінця 50-х років. Це призвело до скорочення частки працездатного населення, зайнятого в сільському господарстві Японії, з 48 до 8 % на сьогодні.

Важливе значення мало впровадження трудового законодавства, за яким встановлювався восьмигодинний робочий день, впроваджувалась система оплачуваних відпусток, охорони праці.

Перебудова торкнулась і системи освіти. Зі шкільних програм було вилучено матеріали, пов'язані з ідеологією мілітаризму. Запроваджено нову систему освіти, яка передбачала 12-річний термін навчання у середній школі, спільне навчання хлопчиків та дівчаток.

Встановлення комуністичних режимів у Китаї та Північній Кореї викликало загострення міжнародної ситуації на Далекому Сході. У липні 1950 р., незабаром після початку агресії КНДР проти Республіки Корея, генерал Макартур наказав сформувати в Японії поліцейський резервний корпус чисельністю 75 тис. чол., названий «силами самооборони».

Корейська війна прискорила укладення мирного договору з Японією. Церемонія його підписання відбулась у вересні 1951 р. на міжнародній конференції у Сан-Франциско. Делегація Радянського Союзу відмовилася підписати цей документ, оскільки мала зауваження щодо територіальних, репараційних та інших питань. Сан-Франциський мирний договір відновив суверенітет Японії. Територіальні статті передбачали визнання Японією незалежності своєї колишньої колонії Кореї. Колишні японські підмандатні території -- Каролінські, Маріанські та Маршаллові острови -- було передано під управління США. Услід за мирним договором Японія уклала кілька угод та договорів із Сполученими Штатами, зокрема «Пакт безпеки», договір про торгівлю і навігацію, угоду про допомогу у взаємній обороні та ін. Сан-Франциско система договорів зробила Японію союзницею США.

Складним був процес нормалізації відносин Японії з СРСР. Лише у жовтні 1956 р. було підписано Спільну декларацію про припинення стану війни між ними. Було відновлено дипломатичні відносини. Мирний договір за час існування Радянського Союзу так і не було підписано. Японська сторона неодмінною умовою його укладення висувала повернення чотирьох островів Курильської гряди - Кунашир, Ітуруп, Шикотан, Хабомаї. Якщо на переговорах 1956 р. лідер Радянського Союзу М. Хрущов погоджувався частково задовольнити вимоги японців -- передати їм Хабомаї та Шикотан, -- то його наступники категорично відмовлялись навіть обговорювати цю проблему, заявляючи про необґрунтованість японських вимог. У 1956 р. Японію було прийнято до ООН, і вона стала повноправним членом міжнародного співтовариства.

«Японське економічне диво»

Так назвали у світі перетворення, які відбулися у цій країні в галузі господарства. Протягом усієї післявоєнної історії Японії зростали капіталовкладення у промисловість. Уряди ЛДП взяли курс на перебудову головних галузей промисловості, використання найсучаснішої техніки. Ще у березні 1952 р. набув чинності закон про сприяння раціоналізації підприємств. Згідно з цим законом, підприємствам надавалася державна допомога, податкові та інші фінансові пільги за однієї умови - на модернізацію виробництва, оновлення устаткування. Більшість промисловців скористалися з цього закону, адже на тих поодиноких заводах, які збереглися після війни, майже дві третини обладнання було застарілим.

Відбувалось активне становлення нових галузей промисловості, технічно переозброювались існуючі. Зокрема, розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження доменних печей великої потужності, застосування новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом, розвитку електрометалургії, встановлення потужних автоматизованих прокатних станів, впровадження матеріало- та енергозберігаючої технології. У результаті цих нововведень японська металургія досягла найвищих у світі показників ефективності праці. Японія наприкінці 70-х років перетворилась на один із найпотужніших світових центрів металургійного виробництва.

Великі зрушення у 50-60-х роках відбулись у корабле-, машино- та приладобудуванні, автомобільній промисловості. Конкурентна боротьба на світовому ринку змушувала японські фірми звертати увагу на якість продукції, постійно вдосконалювати технологічні процеси. Чільне місце посідало перспективне конструювання. Ці та інші чинники вивели Японію на передові позиції у промисловому світі. Зокрема, у середині 70-х років половину кораблів, які спускали на воду в усьому світі, було виготовлено у Японії.

У нових галузях промисловості широко використовувалися найновіші, передусім американські, винаходи. Чимало значних технічних нововведень було запроваджено у масове виробництво на японських фірмах: у другій половині 50-х років - нейлон, транзисторні приймачі, у 60-70-х роках -- аудіо стереосистеми, відеокамери та відеомагнітофони, у 80-х -- комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на кремнієвих кристалах (чіпи) та ін. Японія передує у такій наукомісткій та технічно передовій галузі, як електронна промисловість.

Головним чинником піднесення економіки все ж є повсякденна наполеглива праця більш як 120-мільйонного японського народу. У глибоких традиціях японців закладено специфічне ставлення до праці. Критерієм гідності у японському суспільстві є не стільки багатство, скільки ставлення до праці й навчання. Зі шкільної лави японець не шкодує зусиль на навчання, щоб стати висококваліфікованим фахівцем.

У післявоєнній Японії на підприємствах виробилась так звана система по життєвого найму. Фірми самі підшуковують собі робітників серед перспективної молоді, дбають про постійне підвищення їхньої кваліфікації, про умови відпочинку та добробуту. За кожний рік роботи адміністрація значно підвищує зарплату, тому працівник не прагне переходити до конкурента. Сам перехід до останнього часу був явищем надзвичайно рідкісним і сприймався у суспільстві з осудом, як зрада фірмі. Японський робітник, порівняно з його європейським чи американським колегою, працює інтенсивніше за нижчу платню, у нього триваліший робочий день, тиждень. Більшість робітників не використовує повністю своїх відпусток. Це впливає на зниження собівартості продукції.

Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед зовнішня торгівля, набули для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, відбувається за низькими цінами, головним чином, з держав, що розвиваються. Дешева сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих держав -- США, Канади, Австралії, країн Європи. З 80-х років країна взяла курс на активний експорт технічних проектів та технологій.

Найбільшим торговельним партнером Японії традиційно є США. Наприкінці 70-х років на американський ринок, наприклад, було відправлено до 40 % автомобілів, 16 % прокату чорних металів, ЗО % радіоприймачів та магнітофонів. У свою чергу, із США до Японії надходило майже 86 % споживаного металобрухту, 42 % бавовни, 59 % пшениці.

Широкий експорт високоякісних і дешевих японських товарів призвів до зіткнення інтересів ділових кіл США, Західної Європи та Японії. Ці суперечності набували характеру серйозних політичних проблем, породжували «автомобільні», «текстильні» та інші війни. Уряди Японії змушені були виявляти неабиякий політичний хист, щоб пригасити подібні конфлікти.

Бурхливий післявоєнний економічний розвиток Японії перетворив її на один із трьох центрів сучасної світової економіки поряд із США та Західною Європою. У середині 80-х років її частка у світовому валовому продукті сягнула 10 %. Середньорічні темпи приросту японського виробництва були найвищими у світі - 4,1 % -- і значно перевищували аналогічні показники інших держав.

Внутрішня політика урядів ЛДП відповідала потребам розвитку економіки, підвищення життєвого рівня населення. Вони, незважаючи на тиск зарубіжних імпортерів, захищали інтереси селян, штучно підтримуючи закупівельні ціни на японський рис майже втричі вищими, ніж на світовому ринку. Держава активно фінансувала програми, пов'язані з підвищенням урожайності сільськогосподарських культур.

Уряд Ейсаку Сато (1964--1972) поряд із вирішенням складних економічних проблем активно займався екологічними. Було прийнято чимало законодавчих актів, спрямованих на охорону навколишнього середовища: основний закон про контроль над забрудненням середовища; закони про виплату компенсацій за збитки, завдані природі; закони про контроль за станом повітряних і водних ресурсів, ґрунтів; про рівень шуму. На основі законодавчих актів розроблено екологічні стандарти, яким має відповідати виробництво, система штрафів за їх порушення.

На початку липня 1972 р. ЛДП сформувала новий уряд на чолі з Какуей Танакою. Нетривале прем'єрство К. Танаки (два роки) багато хто називає початком «золотого віку» Японії. Під його керівництвом розпочалися масштабні проекти перебудови Японського архіпелагу, що викликали будівельний бум, ліквідація надмірної концентрації промисловості та населення у найбільших містах і створення нових індустріальних регіонів у менш розвинутих регіонах. Будувалися швидкісні автомагістралі, залізниці. На початку 70-х років зміцнилися позиції японських корпорацій на зовнішніх ринках, помітно зріс рівень життя населення.

З ім'ям К. Танаки пов'язаний і найбільший політичний скандал у післявоєнній Японії. На початку 1976 р. під час слідства у справах діяльності американського авіа концерну «Локхід», яке проходило у США, з'ясувалося, що концерн, щоб просунути свою продукцію на японський ринок, витратив на підкуп правлячих кіл ЛДП близько 13 млн. доларів. До афер «Локхіда» були причетні вищі урядовці, у тому числі й сам К. Танака. Колишнього прем'єр-міністра звинуватили у хабарництві і засудили до чотирьох років ув'язнення. Проте у в'язниці він не перебував жодного дня. Незважаючи на судове рішення, К. Танака залишався депутатом парламенту і лідером найбільшої фракції правлячої партії майже до кінця свого життя.

У 70-х роках між правлячою ЛДП та опозиційною Соціалістичною партією Японії відбувалися гострі дискусії щодо «сил самооборони». Опозиція звинувачувала уряд у відродженні мілітаризму, збільшенні військових видатків. «Сили самооборони» на той час сягнули 240 тис. чол., причому за рівнем технічної озброєності це була одна з передових армій світу. Для заспокоєння громадської думки та опозиції, у грудні 1976 р. кабінет міністрів прийняв рішення про те, що асигнування на оборону не повинні перевищувати 1 % валового національного продукту (ВНП), як і у попередні роки.

У Японії широкого розмаху набув антивоєнний, антиядерний рух. Ще в середині 60-х років японський парламент прийняв резолюцію, яка проголошувала «три неядерні принципи»: не виробляти ядерної зброї, не володіти нею, не розміщувати її на власній території. Громадськість рішуче виступила за повернення з-під управління СТА японського острова Окінави і домоглася перемоги: Окінава стала 47-ою префектурою Японії.

Однією з найбільш масових форм антивоєнного руху стали кампанії збирання підписів під закликами до роззброєння і заборони ядерної зброї. На початок 80-х років у країні було зібрано 82,5 млн. підписів, їх передали спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН з роззброєння. Ще однією формою антивоєнного руху було прийняття органами місцевого самоврядування резолюцій з вимогами заборони ядерної зброї. У березні 1982 р. невелике місто Цусіма оголосило себе зоною, вільною від ядерної зброї. У 1986 р. число префектур, міст, селищ, які проголосили себе такими зонами, перевищило тисячу. Цю ініціативу згодом було підхоплено в усьому світі.

Важливим етапом у післявоєнній Японії стало правління уряду Ясухіро Накасоне (1982--1987). Накасоне виступив із програмою «підведення підсумків повоєнної політики». Вона мала на меті перетворити Японію у провідну світову державу не тільки в економічному, але й у політичному та військовому плані. У галузі внутрішньої політики планувалося проведення адміністративної реформи, створення умов для перегляду конституції, зокрема ст. 9, трудового законодавства, системи освіти та роздержавлення підприємств. Спираючись на зрослу економічну потужність Японії, Накасоне закликав позбавитись «комплексу поразки» у Другій світовій війні та приступити до ліквідації усіх систем, пов'язаних з її підсумками. Уряд домагався підняття верхньої межі військових видатків понад 1 % ВНП. Він вніс до парламенту проект «Закону про державну таємницю», який опозиція розцінила як наступ на свободу друку. Під тиском масових протестів ці проекти були відкликані з парламенту.

Наприкінці 80-х років у політичній діяльності ЛДП виникла криза, цього разу пов'язана зі справою компанії «Рікруто». Ця маклерська компанія за певні послуги продала за безцінь партійним діячам та урядовцям акції, які ті перепродали з великою вигодою. Боротьба з корупцією чиновників -- одна з головних проблем внутрішньополітичного життя країни. Стати чиновником у Японії досить складно. Для цього треба на «відмінно» закінчити школу, мати університетський диплом з відзнакою, влаштовуючись на роботу, скласти серйозні іспити авторитетній комісії. При цьому жодна «протекція» не має впливу, витримують систему іспитів найталановитіші. Японські кадрові чиновники не мають права займати одну посаду більше трьох років, щоб не складалися неформальні зв'язки із підлеглими бізнесменами. Однак навіть у цій системі є слабкі місця, що й продемонструвала справа «Рікруто».

Наслідки постійних скандалів, пов'язаних з ЛДП, далися взнаки у липні 1989 р. під час виборів, які оновили половину сенату. Вперше більшість и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.