На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття та змст авторитарного та тоталтарного режимв. Вдмннсть авторитаризму вд тоталтаризму. Можливост трансформацї державних та полтичних режимв. Аналз особливостей антидемократичних режимв. Державний режим у країнах колишнього СРСР.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 23.05.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Поняття та зміст авторитарного та тоталітарного режимів
1.1. Поняття авторитаризму.
1.2. Зміст поняття "тоталітаризм". Відмінність авторитаризму від
тоталітаризму.
1.3. Можливості трансформації державних та політичних режимів.
Розділ ІІ. Особливості антидемократичних режимів.
2.1 Державний режим у країнах колишнього СРСР.
2.2 Оцінка антидемократичних режимів
Висновки
Використані джерела
ВСТУП
Тема "Авторитаризм: за і проти" є доволі актуальною для нашого часу. Якщо обернутися назад та переглянути історію двадцятого століття, то можна побачити, що це століття пройшло під знаком тоталітаризму, особливо для тієї частини світу, яку зараз називають постсоціалістичною. Проте і інші регіони не рідко були під загрозою можливого перетворення на тоталітарні країни. Пройшло майже шістнадцять років з тих пір як розпався Радянський Союз. Велика кількість країн здобула незалежність. Проте, не лише суверенітет здобули ці країни. Вони також здобули й шанс перетворитися на демократичні країни. Однак, не всі держави їм скористалися. Можна вважати, що всі вони стартували з авторитаризму, та всі вони пройшли свій шлях.
В наш час значно збільшився політичний та науковий інтерес до авторитаризму, у зв`язку з крахом більшості авторитарних режимів у світі, у тому числі і комуністичних. Спроба багатьох колишніх республік СРСР, зокрема Росії швидко ввести у дію демократію, без необхідних для неї суспільних чинників, зазнала краху. Це показує, що є необхідність у поміркованому перетворені країни, і реформи потрібно проводити поетапно, тоді коли вже сформувалися необхідні передумови.
Ще Аристотель у своїй праці "Політика" вказав, що найкращий вид правління у державі - це монархія, проте, лише при наявності розумного та талановитого монарха. Тобто, за думкою Аристотеля, все пов'язане із людським фактором. Так, Аристотель виділяв 6 основних форм правління. За політичною організацією поліція та демократія, олігархія та аристократія, і, відповідно монархія і деспотія сходилися, однак, якщо демократія, аристократія та монархія відносилися до справедливих форм державного правління, то олігархія, охлократія та деспотія несправедливих.
І демократія, і диктатура йдуть своїм корінням у форми політичної організації античності. Стародавні греки називали тиранію, олігархію і деспотію відхиленнями від справедливих устроїв. У Аристотеля також є цікава думка про те, що демократія - це влада бідних, а олігархія - влада багатих і це вся різниця між ними. [22, ст. 37-101]
Тиранія та олігархія виникали з демократичного ладу, коли одна людина або група осіб силою чи хитрістю і обманом захоплювали всю повноту влади і здійснювали її без згоди з народом. Це ставало можливим в умовах загальної політичної нестійкості, зовнішнього втручання або війни. Греки деспотію вважали справедливою, хоча і непідзвітною народу владою.
У наші дні тимчасова диктатура як обмежений надзвичайний інститут влади передбачена в конституціях майже всіх демократичних держав. Є таке положення в законодавчих актах США, Великобританії, Франції, ФРН, Швейцарії, і т.д. Проте надзвичайне законодавство, подібно тому як це було за часів Сулли і Цезаря, може привести до необмеженої диктатури: Наполеон, Муссоліні, Хорті та деякі інші диктатори ліквідовували демократичну правову державу за допомогою його ж легальних засобів. Гітлер створив нацистський режим, спираючись на надзвичайне законодавство Веймарськой республіки, конституція якої ніколи формально не відмінялася. [18, ст. 63]
До цих пір дискусійним залишається питання про оцінку якостей авторитаризму. Це питання розглядається декілька тисяч років, проте все ще не вирішене.
Отже, підсумовуючи усе вище сказане, можна визначити основну мету курсової роботи - визначити сутність авторитаризму, позитивні та негативні його риси.
Завдання курсової роботи такі:
1) Дослідити розвиток та становлення країн минулого Радянського Союзу.
2) Визначити розбіжності між тоталітарними державами та авторитарними.
3) Дати загальну оцінку авторитаризму, виділити позитивні та негативні рис.
4) Розглянути можливість трансформації авторитаризму та демократії.
5) Розглянути тип держави який сформувався в Україні, та визначити риси, які притаманні цьому виду.
6) Розглянути шляхи розвитку демократичних сил в Україні.
При виконані курсової роботи, будуть розглянуті праці таких авторів як Сааданбеков, Марина Оттауей, Филипп Бенетон, Олег Дівов, та багатьох інших. Необхідно також розглянути і інші джерела інформації: статті у періодичних виданнях, думки людей, які висловлюються у Інтернеті; позиції філософів, політологів, мислителів не лише сучасності, але й інших періодів. У роботі будуть використані думки таких авторів як Аристотель, Платон, Данте, Момот та інші.
В роботі будуть також розглянуті особливості практики при застосуванні теорій, пов'язаних з політичними режимами та трансформацією антидемократичних режимів у демократичні, а також можливість трансформації демократичних у антидемократичні. Чи не найвідомішим прикладом, коли авторитарний режим призвів до зменшення кількості жертв в державі внаслідок історичних подій можна назвати диктаторський режим Франко в Іспанії. Останній зумів не лише врятувати державу від комуністичного режиму, який призвів би, імовірно до значно більших жертв (хоча це також не факт, оскільки жорсткий контроль був би ускладненим через особливості геополітичного розміщення Іспанії та відсутність спільного кордону з СРСР), а і дозволив Іспанії практично уникнути жертв ІІ світової війни. Після смерті Франко, в Іспанії було встановлено демократичний режим, і до речі майже без крові, тихо та спокійно. Тим не менше, навколо профашистського режиму Франко сьогодні існує надзвичайно багато суперечок.
Існує і протилежний приклад. У Болівії, після революції 1898 року до влади прийшли демократи, а саме ліберальна партія. Проте встановлений ними режим був мало чим схожий на демократію. За більшістю ознак, у Болівії було встановлено авторитарний режим, де деякі свободи, поєднувалися з репресіями, фізичним знищенням опозиції, та іншими ознаками авторитаризму.[20, ст. 18-28]
Проблемними залишаються і питання визначення авторитарних та тоталітарних режимів. Так, за однією класифікацією, тоталітарні режими вважаються різновидом авторитарних, за іншою - вважається що вони знаходяться на одній лінії, є абсолютно різними режимами і відрізняються не лише жорсткістю, а й ознаками, акцентами, як наприклад, роллю правлячої партії або хунти, роллю номенклатурної касти чи особисто вождя. Відкрите і питання при віднесенні конкретного режиму до тоталітарних або авторитарних. Одні дослідники відносять до тоталітарних режимів лише гітлерівську Німеччину та СРСР, інші вчені тоталітарними називають лише комуністичні режими, тоді як всі інші авторитарними. Всі дослідники однозначно погоджуються лише з одним фактором класифікації - часовим. Тоталітарними можна вважати лише режими, що виникли в ХХ столітті, оскільки лише тоді технічний прогрес дозволив тотальний контроль за всіма членами суспільства, кожною особистою і, відповідно суспільством в цілому.
Перші класичні теоретичні дослідження по проблемах тоталітаризму -- роботи Ф. Хайека «Дорога к рабству » (1944) і X. Оренди «Витоки тоталітаризму» (1951), а також сумісна праця К. Фрідріха і З. Бжезінського «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956), в якому зроблена спроба емпірично обґрунтувати тоталітаризм як поняття, що відображає сталінізм і інші однотипні йому політичні режими.
Як ми вже згадували, в цій роботі будуть використані думки не лише фахових юристів, але й політологів, журналістів та інших спеціалістів, оскільки серед їхніх теорій зустрічаються досить цікаві та раціональні думки, не враховуючи які ми втратили б частину цінної інформації для роздумів, формування власних висновків.
Так можливо згадати Олега Дівова, який хоч і у художній формі, але досконало, та дуже чітко дав основні риси та форми можливої автократії, в його творі під назвою "Выбраковка" дано суспільство де поряд з репресіями показані і деякі свободи, дан деякий аналіз рисам авторитаризму. Незважаючи на художність цього твору, він має велике значення через особу автора. В творі була використана велика кількість інформації та матеріалів з першоджерел.
РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ АНТИДЕМОКРАТИЧНИХ РЕЖИМІВ
1.1 Поняття авторитаризму.
В історії людської цивілізації можна дослідити велику кількість режимів, які так чи інакше підпадають під категорію авторитарних режимів. Дуже часто авторитаризм за його характерними рисами визначають як дещо середнє між тоталітаризмом та демократією. Річ у тому, що авторитаризм має характерні риси обох цих державних режимів. Іноді ще авторитаризм називають режимом з обмеженим плюралізмом, тобто можливістю існування багатьох вільних думок та ідей. Проте не в усіх галузях. З демократією, авторитаризм поєднує наявність автономних, непідконтрольних суспільних сфер, особливо економічної та приватного життя, наявність деяких елементів громадянського суспільства. Але одночасно, для авторитаризму характерна необмежена влада, що непідконтрольна громадянам.
Характерним є і те, що влада є необмеженою та непідконтрольною для громадян. Для авторитарного режиму характерне зрощення усіх трьох гілок влади, зосередження виконавчої, законодавчої та судової влади в одних руках. Принцип розділення влади не діє. Як правило принцип розділення влад націлений на те, щоб запобігти піднесенню однієї з гілок державної влади над іншими гілками державної влади, утвердженню авторитаризму і диктаторського режиму в суспільстві. Цей принцип передбачає систему «стримувань і противаг», направлену на те, щоб звести до мінімуму можливі помилки в управлінні, однобічність підходу до вирішуваних питань. Проте в авторитаризмі вона не діє[28, ст. 9].
Також для авторитарного режиму характерні наступні риси:
1) Здійснення влади централізовано, під управлінням однієї або групи осіб, рішення яких виконуються беззаперечно [12, ст. 87]. У випадку невиконання рішення або спроби його оскаржити можуть бути використані методи примусу або насильства.
2) Широке використання насильства, проти "незгідних". Загальна монополізація влади, та заборона опозиції. Іноді процеси монополізування влади здійснюються за рахунок законодавчого процесу, проте доволі часто така політична "єдність" є лише результатом відсутності потреби населення у владних представниках. Так наприклад було у більшості монархій в свій час. При авторитарному режимі можливе існування деякої кількості профспілок та політичних партій, проте як правило вони знаходяться під контролем держави. Населення не має реальних політичних прав та важелів впливу на політику влади [18, 63].
3) Для авторитарного режиму характерна потенційна чи реально опора на військову, поліцейську силу, та на спеціальні державні органи, що займаються безпекою та стабільністю процесів у суспільстві. Дана характеристика не означає, що влада обов'язково використовує цю силу. В історії відомо не один режим який був авторитарним, але й одночасно процвітаючим та який підтримувався народом. Але потенційна можливість використання сили залишається [23, 316-317]. Можна навести приклади наступних диктаторів, що здійснювали свою владу з опорою на армію - це Ідріс Дебі (Чад), Франсуа Бозізе (Цар), Дені Сассу-Нгесо (Конго), Омар Бонго (Габон) та деякі інші.
4) Дія пріоритету держави над особою, відсутність гарантій виконання та охорони конституційних прав та свобод людини, особливо у взаємовідносинах влади з особою.
5) Різна ступень регламентації та контролю за суспільним життям. Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського порядку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні перетворення, не руйнуючи при цьому механізму ринкового саморегулювання, проводити активну соціальну політику. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний характер [22, 63].
Підводячи підсумок всьому сказаному можна визначити авторитаризм як режим державної влади, для якого характерне зосередження влади в руках однієї особи або невеликої групи осіб. При авторитарному режимі влада непідконтрольна та непідзвітна населенню, має вузьку соціальну базу. Не виконується принцип поділу влади. Проте не проводиться тотальний контроль за суспільством, зберігається, але обмежується можливість плюралізму. Авторитаризм іноді називають режимом з обмеженим плюралізмом, або режимом державної влади з вільною економікою.
Авторитаризм існує у двох формах - революційній та стабілізаційній. При революційній формі, авторитарний режим спрямований на зміну існуючого суспільно-політичного ладу. У такому випадку авторитаризм є лише перехідною формою правління, але може переродитися на стабілізаційний. Стабілізаційний авторитаризм - це режим який спрямований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.[12, 84]
Авторитарний стабілізаційний режим може мати на меті проведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, що виникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у зв'язку з:
а)  революційними рухами (прогресивними, консервативними або реакційними);
б)  рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;
в)  загально соціальною кримінальною злочинністю;
г)  іноземним втручанням.
Авторитарний режим встановлюється в державах, які:
- відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;
- намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;
- є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.
Авторитаризм сумісний з різноманітними суспільними та політичними системами - рабовласницька, феодальна, капіталістична, буржуазна, соціалістична, монархічна, навіть може мати деякі елементи демократичної системи - розділення гілок влади, парламент, інше[19, ст. 64].
Які умови виникнення режиму авторитарної влади?
1. Соціальна і політична криза суспільства, що виражає перехідний характер часу. Для такої кризи характерна ломка сталих традицій, способу життя, історичного устрою, яка пов'язана з різкою модернізацією основних сфер суспільного життя. Вона виконується за життя декількох поколінь.
2. У сфері соціальної психології і ідеології наростають настрої занедбаності і відчаю, прагнення до відновлення соціальної справедливості шляхом встановлення рівності, споживацьке відношення до життя бере гору над етикою продуктивної праці. Народжується образ ворога народу, в особі якого-небудь суспільного інституту, соціальної групи або нації. Виникає культ особи вождя, з яким пов'язуються останні надії на подолання кризи.
3. У великій мірі зростає роль виконавчих органів державної влади і основної військової сили - армії. Особливого значення набуває бюрократія, без якої неможливе успішне функціонування виконавчої влади в умовах наростаючої кризи, і ця влада стає джерелом і охоронцем влади, що стоїть над суспільством.
4. Нарешті, вирішальною умовою виникнення авторитаризму є лідер, що володіє авторитетом, визнається більшою частиною нації, що забезпечує можливість безкровного, мирного захоплення влади певним політичним угрупуванням. У іншому випадку неминуча громадянська війна, суперечка між партіями і вождями.
Оскільки режим авторитарної влади з'являється не в результаті випадкового збігу обставин, а завжди в тій чи іншій мірі виражає історичну необхідність, остільки він не може оцінюватися однозначно. Разом з авторитарними режимами консервативного (Сулла в Стародавньому Римі) або відверто реакційного толку (Гітлер в Німеччині), були і такі, які виконували прогресивну роль в історичному розвитку своєї країни, наприклад Наполеон Бонапарт, Отто фон Бісмарк, Петро І.
За таких лідерів країни вставали на шлях процвітання, дуже часто можно спостерігати швидкий розвиток.
1.2 Зміст поняття "тоталітаризм". Відмінність авторитаризму від тоталітаризму.
Тоталітаризм, як політичний, суспільний та державний лад виник лише у ХХ столітті. Двадцяте століття збагатило людство великою кількістю наукових відкриттів. Проте важливим є саме суспільний та деякою мірою духовний розвиток у цей час.
Тоталітаризм з'явився лише у ХХ столітті, проте його ідейні зародки сягають ще у далеке минуле. Ідея про необхідність повного підпорядкування частини цілому, індивіда державі, а також тотального управління суспільством існує вже більше двох з половиною тисячоліть. Так ще Геракліт вважав, що володіючи мудрістю, доскональними знаннями, можна управляти всіма речами [22, ст. 22].
У ІІ-ІV столітті до нашої ери, у Китаї теоретики (Цзи Чань, Шень Бу-Чай, Шан Ян) обґрунтовували необхідність створення сильної централізованої держави, яка б за допомогою жорстких законів могла регулювати усі сфери життя. Вони вважали, що держава повинна володіти монополією у ряді галузей виробництва та торгівлі, здійснювати постійний контроль за поведінкою та ідеологією підданих, спираючись головним чином на жорстокі покарання.
Проте не зважаючи на те, що витоки ідеї з'явилися дуже давно, в той час було неможливо впровадити такий режим в життя. Навіть в найменшій країні розпорядження з центру до провінцій могли йти від декількох тижнів до року. Інформація завжди запізнювалася за подіями. Не було технічної можливості здійснювати тотальний контроль.
Проте в ХХ столітті такі можливості з'явилися, і відповідно з'явилися тоталітарні режими. Вперше термін тоталітаризм використовує Муссоліні для надання характеристики свого руху у 1925 році. У кінці 20-х років англійська газета "Тайме" використала цей термін, для характеристики негативного державного режиму маючи на увазі не лише фашизм у Італії, але і політичний устрій у СРСР.
Теорія тоталітаризму складалася в 40--50-х рр. і одержала розвиток в подальші десятиліття. Вона широко використовувалася Заходом в цілях ідеологічної боротьби проти комуністичних країн.
Пізніші спроби створити емпіричну, побудовану на базі реальних, фактів теорію тоталітаризму не мали особливого успіху, оскільки, відображаючи найодіозніші політичні системи XX ст., вони, у міру пом'якшення, лібералізації країн командного соціалізму, все більше розходилися з дійсністю і до того ж не відображали принципових відмінностей різних тоталітарних систем. В цілому концепції тоталітаризму показали себе як спрощені аналітичні моделі, адекватні головним чином лише епосі сталінського терору.
Зважаючи на обмежену можливість застосування емпіричних теорій тоталітаризму представляється більш плідним трактувати його (аналогічно демократії) як переважно нормативне поняття, що віднаходить більше чи менше практичне втілення в ідеології, політичному русі і реальній політичній системі. Загальними відмінними ознаками тоталітаризму є прагнення до всеосяжної організованості суспільства і повного контролю за особою з боку влади, до радикального перетворення всієї суспільної системи відповідно до революційної по своєму характеру соціальної утопії, що не залишає місця для індивідуальної свободи і соціальних суперечностей.
Для тоталітарних режимів притамана наявність офіційної революційної, або псевдореволюційної ідеології, яка є обов'язковою для всього населення.
Тоталітаризм - це крайня форма антидемократичного режиму. Він є набагато жорсткіший ніж авторитарний режим. Тоталітарний режим характерезується наступними рисами:
- Повне панування держави над особою та суспільством;
- Одержавлення всіх легальних громадських організацій, та знищення нелегальних;
- Влада не обмежена законом, і закону не підвладні повноваження влади;
- Заборона демократичних організацій;
- Фактична ліквідація, формально проголошених конституційних прав та свобод;
- Тотальний контроль за усіма сферами діяльності громодян;
- Політична та художня цензура;
- Відсутність гласності;
- Нетерпимість до "інакодумства";
- Репресії щодо опозиції;
- Прагнення до зовнішньої експансії;
- Присутня обов'язкова для усіх громодян ідеологія, яка має революційний чи псевдореволюційний характер.
Дуже часто терміни "авторитаризм" та "тоталітаризм" вживають як слова синоніми, що мають однакове значення. Однак ці два режима мають сутєві відміності один від одного:
1) При авторитарному державному режимі при владі знаходиться одна особа, або невелика група осіб, у руках яких зосереджуеться вся повнота влади. Але при тоталітарному режимі влада належить партії. З цим пов'язана своєрідна суперечність та розбіжність між цими режимами. При тоталітаризмі одноосібна влада втрачає частину свого значення, через те, що вона перетворюється на знарядя влади партії. Зрощуються партійні та державні функції, здійснюється фактичне ототодження партії та держави.
2 ) Тоталітарна влада не має поділу на рівні, на відміну від авторитарної: на будь-якому рівні соціальної ієрархії індивід, володіючи владою, володів одночасно абсолютною владою над дорученим йому «об'єктом». Відмінність була саме в об'єкті придатку влади, але не в її характері. Наприклад, будь-який начальник районного масштабу володів всіма атрибутами влади -- партійної, господарської, судової, каральної і т.п. Так наприклад верхівка влади в певній республіці СРСР могла разраховувати на повну владу, до тих пір, поки вона виконувала вказівки зверху. Так уряд Х. Раховського мав всю повноту влади, до тих пір, поки їхня політика не пішла у розріз з політикою СРСР. Тому для функціонування тоталітарної влади не потрібен примус, що йде зверху вниз: тоталітарний індивід добровільно підкорявся вищестоящому, дістаючи в обмін на покірність абсолютну владу «на своєму місці». Можна сказати, що обмеження в структурі тоталітарної влади витікали з перетину індивідуальних властей, що створювало безперервну і постійну напругу у всіх вузлах системи і було джерелом енергії, що живила існування цієї системи.
3) Найсерйозніший момент зв'язаний з розумінням мети, «історичної місії» даного режиму. Цією метою може бути, і доктрина «расової переваги», і специфічні національно-імперські ідеї, та багато інших. Можна сказати, що тоталітаризмом на перших порах рухала та або інша утопічна мрія, направлена проти ліберальної демократії, капіталістичної економічної системи яка так чи інакше відповідала сподіваннями більшості населення країни. Прибічники тоталітарного ідеалу розглядали його як прообраз майбутнього порядку у всьому світі. Тому тоталітаризм не тільки орієнтований «усередину», тобто на створення досконалого суспільства в якій-небудь окремій країні, але і намагається реалізувати свої потенції «зовні», тобто розповсюдити аналогічний своєму суспільний устрій на інші країни, і в цьому він, мабуть, мало чим відрізняється від деяких нинішніх демократій.
Авторитарні держави в переважній більшості випадків не ставлять перед собою задачу повного подолання попереднього соціального ладу. Військові хунти в Латинській Америці звичайно приходили до влади під гаслами збереження встановленого порядку, позбавлення від реальної або уявної загрози його зміни. Авторитаризм схиляється до ідеї органічного розвитку, під яким часто ховається бажання перешкодити взагалі всяким помітним змінам.
4) Інша ознака, по якій розрізняються тоталітарні і авторитарні системи, полягає в неоднаковому ступені регламентації різних аспектів суспільного життя в них. Тоталітаризм прагне реалізувати утопічний ідеал у всіх сферах суспільного життя. В результаті передбачається не лише створення і пропаганда нової системи цінностей, але й формування людини, індивідуальність якої повинна бути підлегла колективності, розчинена в ній. Для авторитаризму, навпаки, характерне навмисне зниження рівня політичної грамотності мас, їх досить слабка політична інформованість.
5) Доволі часто при авторитаризмі формально існують парламент, партії, розділення гілок влади і інші атрибути демократії: громадянське суспільство не повністю поглинене державою, і можливо навіть «дозоване інакомислення».[24, ст. 106] Диктатура може визнавати або терпіти певні соціальні конфлікти. При ній продовжує існувати цілий ряд впливових в політичному відношенні груп тиску (державна бюрократія, військові, крупна буржуазія і т.д.), які, захищаючи свої інтереси, перш за все економічні, можуть блокувати ухвалення рішень, що їх не влаштовують.
6) Авторитарні диктатури вважають за краще зберігати традиційні класові, станові або племінні особливості, які тоталітаризму чужі. Тоталітаризм в період становлення відповідно до свого утопічного ідеалу руйнує колишню соціальну структуру, розриває традиційні соціальні зв'язки, ліквідовує соціальну диференціацію, що склалася раніше, тобто «перетворює класи на маси». [13 ст. 89-90] Як приклад можно навести доктрину "єдиного, радянського народу" в СРСР, та одночасно розмежування населення на різні групи у Іраку, станові та інші особливості розділення суспільства в більшості середньовічних країн, та інше.
Це одночасно породжує величезний прошарок людей, що втратили своє соціальне коріння і котрі прямують за новими вождями, яким вони беззастережно довіряють. Тоталітарні режими активно втручаються в економічну сферу, або встановлюючи над нею строгий контроль, або піддаючи її повному, або майже повному одержавленню.
7) Багато авторитарних режимів прагнули зберегти колишній соціально-економічний устрій. Латиноамериканські хунти, наприклад, підходили до справи досить прагматично. Військові академії в Бразилії і в Перу давали своїм випускникам не тільки військові знання; вони включали в програму навчання і курси економічної науки, управління, основи соціології і т.д. Це дозволяло їм тверезо оцінювати переваги тієї або іншої системи господарювання. І, захоплюючи владу, військові залишалися швидше контролерами, ніж фахівцями. Вони вельми обережно відносилися до економічних процесів, а безпосереднє управління ними, як правило, покладали на фахівців з цивільних осіб. У протилежність тоталітарним диктатурам такі авторитарні режими, як наприклад, в Південній Кореї, на Тайвані, виявилися достатньо ефективними в економічних відносинах.[21, ст. 101]
8) Ще одна відмінність між тоталітаризмом і авторитаризмом полягає в самій структурі влади. У тоталітарній системі центром влади є одна партія, і партійні органи пронизують весь державний апарат, суспільні організації і виробничі структури. Рішення партійних органів служать керівництвом до діяльності для всієї решти центрів влади, а також для армії і служби внутрішньої безпеки, виробництво також контролюється партією.
9) Ще одна з відмінностей авторитаризму від тоталітаризму полягає в тому, яку роль виконують в обох режимах репресії. В період зародження, становлення і панування тоталітарна диктатура здійснює систематичний терор по відношенню до своїх супротивників легально і нелегально, не зважаючи на жертви. Він проводиться секретною службою безпеки, значення якої з часом зростає настільки, що вона намагається змагатися з правлячою партією за владу.
10) Авторитарний режим також має таємну поліцію, яка часто зневажає закон і тероризує супротивників режиму. Але масові узаконені репресії із створенням спеціальних таборів авторитаризму, як правило, не властиві. Авторитарні диктатори звичайно застосовують тактику виборчого терору, направленого на усунення або залякування опозиційних депутатів, видних громадських діячів, незгодних з політикою режиму, і т.д. Найчастіше з ослабленням репресій починають рости і набирати вагу в суспільстві, в політичній боротьбі опозиційні сили, і тоталітаризм поступово переростає в авторитаризм.
Звичайно, дані відмінності між диктатурами тоталітарного і авторитарного типів не слід абсолютизувати. Багато режимів є як би проміжними між ними і об'єднують ознаки різних типів через особливості свого політичного досвіду. Цілий ряд країн в наші дні вчиняє перехід від диктатури до демократії і не піддається однозначному визначенню згідно прийнятої в сучасній політології класифікації.
1.3 Можливості трансформації демократії та авторитаризму.
Одна з тенденцій наших днів -- розповсюдження демократії на нові держави, проте не варто розуміти цю тенденцію спрощено, лише як рівномірний і поступальний процес залучення нових націй до демократичних ідеалів. Дослідники давно помітили хвилеподібність цього руху і відомі коливання в співвідношенні різних типів політичних систем.
Один з кульмінаційних моментів демократичного розвитку в незалежних державах випадає на період закінчення першої світової війни, коли були повалені старі європейські монархії - в Німеччині і Австро-Угорській імперії, - і утворилося декілька нових держав в Східній Європі. Але в 20-30-ті роки саме в цих країнах, а також в Італії, Аргентині, Бразилії, Болівії, Японії, Португалії та Іспанії парламентські системи потерпіли крах. Нове розростання демократії відбулося по закінченню Другої світової війни із встановленням правової державності у ФРН, Австрії, Італії і Японії, а потім і з утворенням демократичних держав в країнах, що звільнилися від колоніальної залежності. Але в кінці 60-х -- початку 70-х років цей процес пішов на спад в результаті встановлення авторитаризму у великій кількості держав, що розвиваються. Нарешті, на рубежі 70-80-х років знов стали помітні ознаки демократичного підйому, що одержав величезний імпульс після початку "перебудови" в СРСР. Ця остання хвиля політичної свободи навіює найбільші надії прихильникам демократії.
В політології є поняття "перехід" яке визначає процес зміни режимів. Під переходом в політології розуміють процес, що протікає між падінням однієї системи і затвердженням іншої, тобто встановленням нового ладу інститутів і цінностей. Але ця констатація ще нічого не говорить про результат цього процесу, оскільки демократизація може бути припинена, виникне гібридна структура або відбудеться повернення до старого порядку. У методологічному плані поняття "перехід" дозволяє уникнути жорсткого розподілу політичних систем на диктатури і демократії, оскільки політичні перспективи багатьох країн сьогодні неясні і пов'язані з досить тривалим співіснуванням напівавторитарних і напівдемократичних форм здійснення влади [17, 187].
Демократизацію слід відрізняти від лібералізації. Остання допускає можливість того, що верхи роблять обмежені і контрольовані поступки у сфері політичних і цивільних прав без додання ним повного і всеосяжного характеру, робляться обережні та помірковані реформи. Режим йде на деякий компроміс з опозицією, але одночасно стримує її вимоги на участь у владних повноваженнях. Проте процес лібералізації дуже рухомий і володіє власною динамікою. Лібералізація час и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.