На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


Реферат Поняття та сутнсть нституту адвокатури. Органзацйн засади дяльност адвокатури. На перших ступенях юридичного розвитку людського суспльства адвокатура в тому вигляд, у якому вона снує сьогодн у європейських народв, вдсутня.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 20.04.2006. Сдан: 2006. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
Міністерство освіти і науки України
Реферат
Адвокатура в Україні

Хмельницькій 2005
Зміст

    Вступ 3
    1 Поняття та сутність інституту адвокатури 4
    2 Організаційні засади діяльності адвокатури 8
    Використана література 16

1 Поняття та сутність інституту адвокатури

Слово “адвокатура” походить від латинського кореня “advocare”, ”advocatus” («закликати», «запрошений») Адвокатура // Энциклопедический словарь / Под ред. И.Е. Андреевского. - СПб, 1890. --Т. 1. -- С. 167/. На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства адвокатура в тому вигляді, у якому вона існує сьогодні у європейських народів, відсутня. Як справедливо зауважує Є.В.Васьковський, адвокатура, подібно до всіх соці-альних інститутів, не виникає одразу в цілком організованому вигляді, а виникає у житті спочатку у вигляді незначного зародку, який може за сприятливих умов сформуватися і дося-гти певного розквіту Васьковский Е.В. Организация адвокатуры.-- Ч. 1. -- СПб, 1893.-- С. 47-48.. Зокрема, у стародавніх племенах півден-ної Африки спостерігаються зародки адвокатури. Так, у кафрів (Південно-Східна Африка) позивач приходив до суду зі своїми рідними, які здійснювали функції адвокатів, У таких країнах, як, наприклад, Китай, дозволялося здійснювати захист роди-чам або приятелям обвинуваченого. В Туреччині свого часу існували, так звані, муфтії знавці ісламського права, які були його коментаторами, їх обов'язки полягали в тому, щоб давати юридичні поради заінтересованим особам. При цьому думка муфтіїв мала силу закону. У стародавніх іудеїв захисником міг бути будь-який бажаючий. Це допускалося і навіть вважалося священним обов'язком: «робіть добро, прагніть до справедливості, допомагайте пригнобленим, віддавайте право сиротам і захищайте вдів».
Особливо визначених форм адвокатська професія набула в таких античних країнах Середземномор'я, як Греція та Рим. Так, в Греції, хоча особливого стану адвокатів не існувало, вже склався особливий клас осіб, які присвятили себе складанню промов для виголошення їх позивачами у суді. Спочатку такі особи називались логографами або диктографами. Найбільш визначними професійними логографами в античній Греції були такі оратори, як Антифон, Лізій, Ісократ, Есхіл та Демосфен.
Слід зазначити, що грецька адвокатура більш тяжіла до ораторського мистецтва, ніж до правознавства. Це пояснюєть-ся тим, що, з одного боку, греки не виявили себе в юриспру-денції, а з іншого, цей народ був значною мірою схильним до мистецтва, особливо ораторського.
На особливу увагу заслуговує римська адвокатура, з якої почався розвиток світової адвокатури.
Для римської адвокатури характерною є як необмежена свобода, так і безмежна регламентація. У республіканський період вона була абсолютно вільною професією. Законодавча регламентація майже не торкнулась її. Лише практика і звичай виробили ряд правил, що стосувалися різних сторін професій-ної діяльності адвокатури. Так, існував звичай, за яким молоді люди, котрі вступали до адвокатури, викликалися для презен-тації на форум; їх супроводжувала впливова особа з колишніх магістратів: консулів, преторів або цензорів.
У середні віки (V--XV ст. ст.) принципи організації адво-катури зазнають певних змін, зокрема, щодо допуску до адво-катури. У Франції для цього необхідно було мати диплом ліценціата прав (юридичну освіту), виголосити присягу та бути внесеним до списків адвокатів. Практичний досвід не був обов'язковим. У середньовічній Німеччині адвокатура являла собою абсолютно вільну професію. Будь-яка особа могла от-римати права на заняття адвокатською діяльністю. Це звання давалося судом на невизначений строк.
Класичний порядок допуску до адвокатури сформувався у цей період в Англії. Тут особа, що виявила бажання присвя-тити себе адвокатській діяльності, мала пройти восьмирічний курс навчання в судовій колегії і через три роки отримувала звання «внутрішніх адвокатів» (inner barristers), оскільки вони не мали права виступати в судах. Ще через п'ять років навчан-ня, внутрішні адвокати перетворювалися на «зовнішніх» (outer, utter barristers) і отримували право практикувати.
У Німеччині, наприклад, внутрішньої організації фактично не було. Адвокати були абсолютно самоcтійними і незалежними від своїх колег по професії, тобто вони не утворювали особливого стану. У Франції вже з'являються зародок станової організації. Тут у XIV ст. в складі релігійного «братства св. Миколи» (патрон юристів) утворила-ся община адвокатів і повірених, на чолі якої стояли депутати, що обиралися її членами. Вони розпоряджалися майном об-щини, були її представниками у зносинах з урядовими устано-вами та захищали права і привілеї своїх членів. В Англії в XIII ст. виникають перші чотири «судові колегії», які й сьогодні готують та об'єднують у єдину корпорацію практикуючих юристів: суддів і адвокатів.
Загалом для адвокатури середньовіччя характерним було: відсутність чіткої станової організації; відокремлення правоза-ступництва від судового представництва; відносна свобода професії; тісне спілкування з судом; дисциплінарна залежність від судів; римська система визначення гонорару.
Упродовж XVI--XIX століть адвокатура поступово наби-рає іншого вигляду. У нові часи вона стає на самостійний шлях і виробляє ту станову організацію, яка існує по сьогод-нішній день. Так, у Франції становлення самостійного стану -- общини адвокатів -- відбулося в результаті розпаду «общи-ни адвокатів і повірених», про яку йшлося вище. Органом самоврядування адвокатської общини стали комітет або рада. В Англії організація судових колегій набула більш стрункого вигляду. Так, вони перетворилися на самоврядні общини з виборними старшинами, членами яких були як адвокати, так і кандидати. Вони присвоювали кандидатам звання адвоката або позбавляли його, здійснювали нагляд за внутрішньою дисципліною і загалом відали усіма справами общини. У Ні-меччині за статутом 1878 р. адвокати об'єднувалися у адвока-тську камеру (або адвокатську колегію) на чолі з виборною радою. У США за законом 1871 р. адвокати Нью-Йорка об'є-дналися в одну самоврядну колегію на чолі з виконавчою комісією і головою. У Канаді в ці ж роки усі адвокати та повірені теж об'єдналися в єдину самоврядну колегію, яка поділялася на шість відділів або секцій по округах головних міст Канади.
У цей період вже твердо утвердилася додаткова умова щодо допуску до адвокатської професії -- наявність практич-ного стажу юридичної роботи або стажування. Наприклад, у Франції згідно з указом 1822 року вимагалася наявність трирі-чного практичного стажу або п'ятирічне стажування. У Німеч-чині статут 1878 р. встановив трирічну практичну підготовку до самостійної адвокатської діяльності.
Зазнала докорінної зміни і гонорарна практика. Тепер винагорода за захист у суді або надання юридичної поради перестала бути платою за особисту послугу і перетворилася на почесний дарунок з боку клієнта, який не можна було ні обумовлювати, ні вимагати судом (зокрема, у Франції та Анг-лії). Але й клієнт, сплативши гонорар, не міг вимагати його Повернення. У Німеччині за законом 1879 р. визначення гоно-рару відбувалося як за домовленістю, так і за таксою. У США і Канаді гонорар обумовлювався договором, на підставі якого адвокат міг пред'явити до клієнта судовий позов.
Отже, адвокатура, виникнувши на нижчих стадіях людсь-кої культури та проходячи через різноманітні фази свого роз-питку, досягає повного розвитку в цивілізованих державах Західної Європи. Первинною її формою є родинна або сусід-ська адвокатура. Ми її знаходимо як у некультурних народів, гак і в Греції та Римі. Поступово адвокатура переходить до сторонніх осіб і перетворюється у професію. Такий перехід відбувся у напівцивілізованих державах.
Він розпочався, але не встиг закінчитися в Греції. Цей перехід відбувся у Римі та в усіх інших цивілізованих країнах Європи. Перетворившись на професію, адвокатура протягом тривалого часу залишається неорганізованою, доступною для всіх і кожного сферою діяльності. Але з економічним і соціа-льним розвитком і ускладненням правовідносин у суспільстві розпочинається їх організація. У республіканському Римі за-конодавча діяльність поширювалася лише на обмежені сторо-ни адвокатської професії. Так, визнаючи її абсолютно вільною професією, римське право визначило обмежувальні рамки до-пуску до адвокатури та вирішило питання винагороди римсь-ких юристів. Організація республіканської адвокатури грунту-валася на принципах відокремлення правозаступництва від судового представництва, абсолютної свободи професії, відно-сної її безоплатності. Із зміною у Римі форми правління змінилося й становище адвокатури. Місце зазначених принци-пів зайняли інші, прямо протилежні їм. Так, правозаступниц-тво злилося з судовим представництвом; професія з вільної стала замкнутою; повна незалежність підпорядкувалася судо-во-адміністративній владі; гонорар з добровільного пожертву-вання перетворився на винагороду, одержувану через суд.
У такому вигляді адвокатура перейшла у середні віки. Протягом цього періоду принципами її організації були: відсу-тність станової організації; відокремлення правозаступництва від судового представництва; відносна свобода професії, тіс-ний зв'язок з судовими органами та дисциплінарна залежність від останніх; римська система визначення гонорару. У насту- пні часи (XVI--XIX ст.ст.) сталися зміни у двох останніх принципах. Зокрема, адвокатура оформилася у стані, знов запроваджується відносна безоплатність праці адвоката.
У XX столітті адвокатура домоглася незалежності й солі-дарності, перетворившись на силу, яка активно використову-ється в усьому світі для забезпечення демократичних прав і свобод людини.

2 Організаційні засади діяльності адвокатури

Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуа-льно, відкрити своє адвокатське бюро або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвока-тські об'єднання, які діють відповідно до Закону про адвока-туру і своїх статутів.
Діяльність адвокатських об'єднань грунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати -- про одержання свідоцтва на право заняття адвока-тською діяльністю.
Закон про адвокатуру України відносить порядок утворен-ня адвокатських об'єднань, питання їх діяльності, реорганізації та ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку витрачання коштів, прав та обов'язків керівних органів, порядку їх виборів та інші питання до компетенції відповідних об'єднань.
Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юри-дичними особами. Вони, як і адвокати, що приватне практи-кують, мають рахунки у банках на території України (а у встановленому законодавством порядку -- і в іноземних бан-ках), печатку і штамп із своїм найменуванням.
Закон визначає відносини адвокатури з державними стру-ктурами, гарантуючи при цьому їі самостійність та незалеж-ність. Зокрема, Міністерство юстиції заб и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.