Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Торгвельна полтика економчно розвинутих країн.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Добавлен: 23.12.2013. Сдан: 2012. Страниц: 38. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Торгівельна політика економічно розвинутих країн.

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика економічно розвинутих країн.
1.1. Історичні аспекти становлення економічно розвинутих країн.
1.2. Сучасний стан економічно розвинутих країн.

Розділ 2. Інтеграційні процеси в Західній Європі.
2.1. Поняття та сутність інтеграційних процесів.
2.2. Сучасні інтеграційні процеси в Західній Європі.
2.3. Створення ЄС та його вплив на інтеграцію.

Розділ 3. Міжнародні торговельні асоціації економічно розвинутих країн.
3.1. Особливості функціонування регіональних та світових торгових асоціацій економічно розвинутих країн.
3.2. Україна у співпраці з торговельними асоціаціями економічно розвинутих країн.

Висновки

Список використаної літератури
Вступ.

Група розвинутих країн втілює досягнення світової економіки. Ці країни мають найбільші обсяги ВВП, особливо в розрахунку на душу населення, найвищий рівень продуктивності праці, найскладнішу технологію виробництва. Вони вкупі контролюють переважну частину світових капіталопотоків. Незважаючи на невелику частку у світовому населенні (14%), розвинуті країни зосереджують 72% світового ВВП, експортують 54% товарів та 78% послуг у міжнародній торгівлі. Найрозвинутіші країни, насамперед Велика Сімка, посідають ключові позиції в таких впливових міжнародних організаціях, як МВФ, Всесвітній банк, Світова організація торгівлі, більшість регіональних банків розвитку, різноманітні фонди розвитку. Саме ця група країн є живильним середовищем для утворення ТНК і ТНБ. Розвинуті країни, спираючись на свою економічну й політичну могутність, міжнародний авторитет, формують і втілюють у міжнародні відносини механізм сучасного світового економічного порядку. Нині вони є "законодавцями моди" на новітніші економічні моделі й технології. Вони є взірцем, якого прагнуть досягти менш розвинуті країни. Все частіше групу розвинутих держав у засобах масової інформації називають "золотим мільярдом" - не тільки тому, що їх сукупність населення становить приблизно мільярд чоловік, а, скоріше, через золотий виблиск їх економік.

З погляду узагальнених основних ознак промислово розвинуті країни мають багато спільного в генетичному і функціональному аспектах.
По-перше, в суспільно-економічному плані розвиток їхніх господарств базується на капіталістичному способі виробництва і, незважаючи на еволюцію форм власності, приватна я форма була і залишається провідною (насамперед корпораційною, тобто акціонерною). Товарні відносини, які поширюються на всі фактори виробництва, стають всеосяжними і юридичне рівноправними товарно-грошовими відносинами між власниками засо­бів виробництва і найманими працівниками. Врешті-решт на сучасному етапі національні господарства промислове розвинутих країн функціонують як ринкові економіки.
По-друге, промислове розвинуті країни характеризуються високим рівнем економічного розвитку. Реалізація визначальної мети виробництва в умовах конкуренції - отримання прибутку - спонукає до введення нової техніки та підвищення продуктивності праці, що у свою чергу веде до здешевлення продукції, розширення ринків збуту, стимулює зростання виробництва та економіки в цілому Дослідження, проведене Глобальним інститутом Міккінзі на основі аналізу девяти провідних галузей виробництва в 1990 р., показало, що найвищою продуктивність праці була на американських підприємствах: на японських та німецьких вона складала лише 83 % від рівня американських. Хоча в деяких галузях Японії, де діють глобальні ТНК (виробництво автомобілів, побутової електроніки та ін.), продуктивність праці перевищувала американську. У ФРН лише у виробництві сталі та харчовій промисловості рівень продуктивності праці сягав американського і навіть трохи перевищував його.
Порівняння продуктивності праці у промислове розвинутих країнах та в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою вказує на величезне відставання двох останніх груп.
По-третє, соціально-економічну зрілість промислово розвинутих країн відображають кардинальні зміни соціальної структури суспільства порівняно з іншими підсистемами світового господарства. Класові відносини, що сформувалися раніше, характеризуються безперервною зміною економічного і соціального стану багатьох груп і прошарків населення у напрямі численних відхилень від чіткого класового поділу. Серед робітничого класу особливо швидко зростає та його частина, яка зайнята переважно нефізичними видами праці. Відмітною рисою економічної діяльт ності буржуазії є використання найманих менеджерів і фахівців, котрих самих можна віднести до буржуазії або середнього класу, який дедалі більшою мірою стає основою громадянського суспільства.
По-четверте, весь попередній розвиток західних країн привів не просто до існування громадянського суспільства, в якому відбулося обособлення людини, людини самої по собі, універсальної особистості, спроможної до самовираження і соціального просування. В цих країнах склалася тришарова структура, в основі якої лежить розвинута ринкова економіка, політичну надбудову складають державні інституції представницької демократії, а між ними існує структура самодіяльних організацій з добровільним членством -: політичні нарти і громадські організації.
Узагальнюючи названі основні ознаки промислово розвинутих країн, можна зробити висновок, що останні являють собою високорозвинуту економічну систему, є самоорганізуючим і відкритим утворенням, здатним до постійного розвитку і взаємодії з іншим середовищем - іншими підсистемами світового господарства. Тому стан<господарського розвитку розвинутих країн, їхня внутрішня і зовнішня економічна політика по суті справляють визначальний вплив на основні напрями науково-технічного розвитку і структурної перебудови в світовій економіці, стан та динаміку світового ринку. З огляду на історичні особливості, поєднання або добір факторів економічного розвитку, організацію економічних процесів та роль окремих елементів механізму господарювання (держави, ринкових сил, інституційної структури ринків та ін.) можна виділити кілька моделей розвитку промислово розвинутих країн.
Розділ 1. Загальна характеристика економічно розвинутих країн.

1.1. Історичні аспекти становлення економічно розвинутих країн.

Група економічно розвинутих країн налічує близько двох десятків держав, у них проживає 15 % населення планети, але вони дають майже 3/5 промислової продукції світового господарства, в тому числі 2/3 продукції машинобудування. Ці країни володіють величезними фінансовими ресурсами і на їх частку припадає 9/10 іноземних інвестицій, тобто довгострокових вкладень капіталу безпосередньо у підприємства промисловості, сільського господарства, торгівлі та інших галузей господарства зарубіжних країн. Саме економічно розвинуті країни є членами Організації економічного співтовариства і розвитку (ОЕСР) і так званого Паризького клубу, що контролює світовий фінансовий ринок. Основна закономірність цих країн - наявність високорозвинутого господарства, в якому поєднується діяльність держави і потужних угруповань національного та транснаціонального капіталу. Особливо помітне місце серед них посідають головні країни, або так звана «велика сімка». Це - США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Італія та Канада. На них припадає майже полови­на ВВП та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світової зовнішньої торгівлі. Для цих країн характерні такі риси: усі вони постіндустріальні або індустріальні; їх великі корпорації контролюють прямо або опосередко­вано основну частку продуктивних сил світового господарства; правлячі кола та капітал цих країн тримають у своїх руках реальні засоби контролю над світовими політичними та економічними процесами.
До решти країн цього типу належать малі промислово розвинуті країни Європи: Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Данія, Австрія та інші, а також промислово розвинуті країни південної півкулі: Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка.
Головним формальним показником, шо відокремлює розвинуті країни від інших, є розмір ВВП на душу населення. За даними на 2005 р. він становив у середньому (за поточним курсом) 39 тис. дол., тоді як для країн, що розвиваються - 4,3 тис, для країн з перехідною економікою - 4,8 тис. дол. Якщо не брати до уваги невеликої групи нафтодобувних країн і "східноазіатських драконів", то жодна з країн, що розвиваються, не досягає за цим показником рівня навіть Португалії, де він становить 17 тис. дол.
Високий показник ВВП є наслідком тривалого розвитку економічних відносин, стадії якого в часі випереджали стадії розвитку інших країн. За способом виробництва розвинуті країни йдуть попереду вже понад півтисячоліття. Така ситуація зумовлена історико-економічними обставинами. Вже в XIII - XIV ст. в Північній Італії (Генуя, Венеція, Флоренція) значно пожвавилася зовнішня торгівля Середземним морем. Італійські купці були торговельними посередниками між багатим на той час арабсько-візантійським Сходом та феодальною Європою. Венеціанці, зокрема, скуповували в Константинополі прянощі й дорогі тканини й продавали їх європейським баронам, а то й королям. Вони торгували також сіллю, вином. Торгівля дуже збагатила італійське купецтво і спричинила поштовх для економічного розквіту північноіталійських міст та подальшого розвитку економічних відносин. Перша в світі біржа виникла у Венеції; тут також була розпочата техніка банківської справи та комерційного обміну. Венеціанці розробили сучасну систему бухгалтерії (просту й подвійну) й систему державного боргу.
У XIV - XV ст. відбувається розквіт ганзейської торгівлі. Німецькі міста, що тяжіли до Балтійського моря, особливо Любек, Гамбург, Бремен, утворили торговельний союз - Ганзу, який здійснював успішну торгівлю із внутрішніми німецькими державами, скандинавськими країнами, Новгородом та Лондоном. Ганзейці торгували хутром, смолою, лісом, залізом, рибою, медом, воском, шкірами, льоном. З переліку товарів видно, що ганзейська торгівля мала більше економічне значення, ніж левантійська, оскільки вона охоплювала не тільки предмети розкоші, а й споживчі товари, а також товари виробничого призначення.
Третій торговельний шлях йшов уздовж Рейну, він сполучав ганзейську й левантійську торгівлі. На цьому шляху набули швидкого розвитку міста Брюггс, Кельн та ін. Розвивають діяльність ярмарки, на яких сходяться товари з усієї Європи, а також зі Сходу. Найбільше значення мали Шампанські ярмарки на півночі Франції. Французькі купці довозили сюди сукна й вина, італійські - пряноші й шовк, німецькі - хутра, полотно й металеві вироби, з Англії прибували вовна, олово і свинець.
Таким чином, розквіт торгівлі підготував підґрунтя для подальшого розвитку економічних відносин ще в надрах феодальної Європи. Трансєвропейські торговельні відносини поступово зближували народи цього регіону, формували національні ринки, частки яких вже постійно орієнтувалися на зовнішню торгівлю. Формувалися торговельні традиції й стандарти загальноєвропейського значення. Зміцненню торговельних відносин певною мірою сприяла конфесійна близькість між народами, оскільки християнство опанувало майже всю Європу.
Розвиток торгівлі, зростання міст як торговельних і ремісничих центрів прискорили виникнення й поширення капіталістичної мануфактури. Після торгівлі це був черговий важливий етап у розвитку продуктивних сил Західної Європи, який зміцнив її економіку досить суттєво. Мануфактура особливо успішно в XIII - XV ст. упроваджувалася в суконній та металургійній галузях. Найрозвинутішим промисловим районом у ті часи була Північно-Західна Європа - Фландрія, Брабант, частина Північної Франції, які входили до Нідерландів. Фландрське сукно розповсюджувалося но всій Європі, яке за якістю тривалий час не мало конкурентів. Поступово мануфактурне виробництво сукна поширюється також в Англії, Флоренції. В німецьких князівствах та Чехії на мануфактурах виробляється залізо, срібло, бронза.
Розклад феодальних відносин, який посилився в XVI ст., зміцнення абсолютизму і особливо великі географічні відкриття надали нового поштовху розвиткові продуктивних сил європейських країн. З перенесенням торговельних шляхів на океанічні простори зростає економічна могутність Нідерландів, Іспанії, Португалії та Англії. Обсяги торгівлі збільшуються в багато разів, виникають потужні торговельні компанії для торгівлі з Індією (Голландська та Англійська Ост-Індські компанії) та іншими східними регіонами, а незабаром і з американськими колоніями. В Антверпені вже в XVI ст. виникла товарна й фондова біржа, на якій здійснювалися міжнародні операції з векселями, облігаціями державних позик, колоніальними товарами та валютою. В XVII ст. торговельною столицею світу стає Амстердам, з другої половини XVII ст. і в XVIII ст. зростає торговельна роль Лондона.
В епоху абсолютизму монархи країн Європи, особливо Франції, Іспанії та Англії заохочували розвиток промисловості, підтримували мануфактури й торговельні компанії, надавали їм різноманітні пільги в руслі політики меркантилізму. До середини XVIII ст. мануфактурне виробництво було пануючою формою промисловості в Західній Європі, тоді як на Сході виробництво знаходилося на ремісничій стадії. В цей час економічна перевага Заходу над Сходом вже була очевидною; вона втілилася в політичну і військову перевагу, що призвело до формування величезних колоніальних імперій.
Слід відзначити, що прискорення економічного розвитку Західної Європи підсилювалося перетвореннями в духовній сфері; особливе значення в цьому плані мали Ренесанс (Відродження) та Реформація. Ренесанс (XIV ст. - XVI ст.) сприяв розкриттю творчих можливостей людини, вірі в її волю та розум. Ідеї Ренесансу обєктивно відповідали потребам буржуазного суспільства, що народжувалося. Реформація (XVI ст.) своїм слідством мала поширення протестантизму в Північній Німеччині, Нідерландах, Англії, Скандинавських країнах. Важливою рисою цієї конфесії є заохочення "підприємницького духу" в людині, наголошення на сумлінній праці, ощадливості. Ці ідеї протестантизму спричинили чималий вплив на подальший хід економічної історії Європи й не тільки Європи. Саме вихідці з протестантських країн (насамперед, англійці, а також голландці й німці) утворили колонії переселенського типу, які потім перетворилися на розвинуті країни - США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію і, певною мірою, Південно-Африканську Республіку. Переселенці несли з собою європейську культуру виробництва, найпередовішу вже на ті часи.
До найважливіших подій, що прискорили економічний розвиток західноєвропейських країн, належить промисловий переворот, який розпочався в Англії з середини XVIII ст., а невдовзі перекинувся до Франції, Нідерландів, Бельгії, Австро-Угорщини, інших країн Європи та Північної Америки. Перехід від мануфактури до машинного виробництва в десятки разів збільшив продуктивність праці за відносно короткий час. Це мало вирішальне значення для ствердження економічної переваги над рештою країн світу. Технічне переозброєння економіки відбувалося нерівномірно серед країн Європи, проте в більшості з них воно завершилося до останньої чверті XIX ст., тоді як в країнах Африки, більшості азіатських країн та в деяких латиноамериканських країнах комплексне впровадження машинних засобів виробництва розпочалося лише з середини XX ст. Таким чином, в технічному відношенні розвинуті країни випередили "третій світ" майже на століття.
Промислова революція завдяки інтенсивному розвитку комунікацій (залізниці, автомобілі, звязок) сприяла ще більшому економічному зближенню країн Європи, а також Європи з Північною Америкою, Австралією (особливо з розвитком повітряного транспорту). Таким чином, створювалися умови для економічної інтеграції розвинутих країн і поширення єдиного способу виробництва. На початку XX ст. найрозвинутішими країнами світу були США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Австро-Угорщина, так звані "малі капіталістичні держави Європи" - Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, скандинавські країни. Дещо відставали Іспанія, Італія, Португалія, Греція. Щодо Болгарії, Румунії, Сербії, то їх відставання було суттєвим; технічне переозброєння там розпочалося із запізненням і ринкові відносини розвивалися кволо, тому їх належність до "клубу розвинутих" була під великим сумнівом.
Наприкінці XIX ст. завершився промисловий переворот у Росії. Аграрна реформа 1861 p., а потім Столипінська реформа сприяли швидкій капіталізації економіки. В 1900-1913 pp. Російська імперія мала найвищі в Європі показники зростання промислової продукції. Вона посідала пяте місце в світі за обсягом ВВП, і хоча душові показники російської економіки були значно нижчі, ніж у західноєвропейських країнах, все ж таки Російська імперія знаходилася в групі розвинутих. Після революції 1917 р. здійснилася докорінна зміна способу виробництва й економіка СРСР розвивалася іншим шляхом.
Єдиною країною, яка стала розвинутою, так би мовити, на власному підґрунті, є Японія. Визначальною подією для її економічного розвитку стала "революція Мейдзі" 1868 p., яка скасувала феодальні порядки, розчистила шляхи до ринкових відносин. Незважаючи на традиційну багатовікову підозрілість японців до іноземців, японська буржуазія швидко засвоювала передову технологію США та Європи і вже на початку XX ст. Японія перетворилася на індустріальну державу, хоча промисловий переворот остаточно завершився тут тільки після Першої світової війни.
Економічна перевага розвинутих країн певною мірою підживлювалася ресурсами їх колоній. Колоніальні імперії утворили Велика Британія, Франція, Іспанія, Португалія, Італія, Нідерланди, Японія, Бельгія, Німеччина, США. Завдяки колоніям розвинуті країни мали дешеву сировину та монопольне положення на ринках збуту своїх товарів. Проте, мабуть, не слід трактувати економічну політику метрополій відносно їх колоніальних володінь однозначно негативно. Обєктивний хід розвитку світової економіки вимагав будівництва промислових обєктів, створення виробничої інфраструктури на території залежних країн з метою ефективнішого використання ресурсів. Так, в Індії, що була колонією Англії, вже в першій половині XX ст. була досить густа залізнична мережа, вироблялися локомотиви, вагони, рейки, інша металева продукція, були побудовані електростанції. Поступово ефект експлуатації колоній знижувався; лід впливом науково-технічної революції споживання сировини порівняно скоротилося і її значення для виробництва суттєво впало. Витрати на утворення адміністративного апарату й війська в колоніях все менше покривалися вигодами від експлуатації місцевих ресурсів. Тому колоніальні імперії розпалися не тільки завдяки визвольному руху пригноблених народів, не тільки під впливом активізації демократичних сил у самих метрополіях, а й тому, що експлуатація колоній стала невигідною економічно.
Науково-технічна революція надала нового імпульсу для економічного розвитку найрозвинутіших країн. Науково-технічний прогрес виходить і поширюється саме з цих країн, бо вони мають для цього і необхідні матеріальні ресурси, і розвинений науковий потенціал. Під впливом НТП відбувається ще чіткіше розмежування розвинутих країн та аутсайдерів. Якщо за показниками ВВП, розбіжності в промисловому виробництві в цілому подекуди згладжуються, то технологічний розрив збільшується. В епоху переходу до постіндустріальної стадії розвитку це мас вирішальне значення.
З другої половини XX ст. значно посилилися інтеграційні процеси, в першу чергу, - серед індустріально розвинутих держав. Успішна еволюція західноєвропейських країн в межах Європейського Союзу свідчить, що економічна інтеграція найефективніша саме серед розвинутих країн. Досвід ЄС показав, що в процесі інтеграції здійснюється зближення, вирівнювання основних економічних параметрів країн-членів. Особливо це видно на прикладі Греції, Португалії, Іспанії та Ірландії, які ще в 50-х роках помітно відставали від "класичних" індустріальних держав як за абсолютними, так і за душовими показниками. Тепер же їх належність до групи розвинутих країн не викликає сумніву.
Історико-економічні особливості формування групи індустріально розвинутих країн пояснюють, чому саме ці держави складають вказану групу, які обставини зумовили цей склад. Ми бачимо, що поряд з економічно спільними рисами групу розвинутих держав поєднували й політичні і навіть традиційні чинники. Так, на початку XX ст. за рівнем економічного розвитку Грецію та Португалію не можна було зрівняти з іншими західноєвропейськими державами, проте їх обєднувала спільність історичного, культурного розвитку.


1.2. Сучасний стан економічно розвинутих країн.

Група країн з розвинутою ринковою економікою до початку XXI ст. налічувала трохи менше 40 держав, розташованих у Західній Європі, Північній Америці, Азії, Австралії і Океанії. 29 з них обєднані в Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), а 7 держав (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Канада, Італія) називають Великою сімкою Півночі. Саме ці країни визначають як напрямки розвитку всієї системи світового господарства, так і тенденції соціально-економічного прогресу в усіх державах і регіонах світу.
Одним з основних показників рівня економічного розвитку окремих країн та їх угруповань є розмір ВВП на душу населення. Розвинені країни сконцентрували на своїй території значну частину світовою суспільного виробництва. У цих державах закономірністю суспільного відтворення є його циклічний характер, тобто періодичні коливання рівнів виробництва, зайнятості, цін.
На характер циклу в сучасних умовах впливають не тільки терміни оновлення основного капіталу, а й здатність до швидкої реалізації нововведень, а також перетворення інформації на один з головних ресурсів суспільного виробництва.
Іншою важливою відмінною рисою економіки індустріальних країн є нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн, їх різних угруповань у окремі періоди, що безпосередньо повязано з циклічністю розвитку ринкової економіки. Вона виражається в різних темпах зростання суспільного виробництва, продуктивності праці, відмінності в рівні доходів на душу населення і т.д. Якщо на початку XIX ст. лідером у світовій економіці була Англія, то до кінця XIX ст. вона поступилася с........


Список використаної літератури:

1. Авдокушин Е Ф. Международные экономические отношения: Учебное пособие. - М., 2008.
2. Бендерський Ю. Реалії світогосподарських процесів і місце в них України // Економіка України. - 2010.
3. Бирюков П.Н. Международное право. - М.: Юристъ, 2009.
4. Борко Ю.Б. Новий этап углубления и расширения европейской интеграции: социальные аспекты // Мировая экономика и международные отношения. - 2010. - С. 22.
5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. - К.: Основи, 2009.
6. Василенко В.А. Основы теории международного права. - Киев, 2008.
7. Вільні економічні зони / Пер. з англ.. Я. Войтенка, О. Білкуна; Передмова В. Кравченка. Наукова редакція І. Розпутенка. - К., Дніпро, «Основи», 2009.
8. Економічна теорія: Політекономія / За ред. В. Д. Базилевича. - 2-ге вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2009.
9. Ильпин Ю.Д. Лекции по истории и праву Европейского Союза. - Харьков: Консум, 2008.
10. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. - Львів: Світ, 2008.
11. Киреев А. Международная экономика. - М.: Международные отношения, 2009.
12. Киреев Л. Международная экономика. Международные отношения. - М., 2010.
13. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.В. Міжнародні економічні відносини. - Київ: Знання - Прес, 2008.
14. Коломойцев В.Е. Механізм залучення іноземних інвестицій у структурну перебудову і розвиток промисловості України. - К.: Реформи, 2010.
15. Колосов Ю.М. Кивчикова Э.С. Действующее международное право. В 3-х томах. - М.,2009.
16. Кудров В.М. Мировая экономика. - Москва: БЕК, 2008.
17. Кудров В. Структурные преобразования в европейских странах // Экономист. - 2008. - №1. - С. 85-91.
18. Кухарская Н.А. Организационно-методические основы создания свободных промышленно ориентированных зон. - Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 2010.
19. Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей. - М.: Прогресс-Универс, 2010.
20. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. - М.: Из-во БЕК, 2008.
21. Мазаракі А.А., Чаюн Т.І., Мельник Г.М. Міжнародний маркетинг. - К.: КНТЕУ, 2009.
22. Майкл Бурда, Чарльз Виплош. Макроекономіка (Європейський контекст) (переклад з англійської). - К.: Основи, 2010.
23. Максимова Л.М., Носкова Й.Я. Международные экономические отношения. - М.: Банки й биржи; ЮНИТИ, 2008.
24. Международные экономические отношения / Под ред. Р. И. Хазбулатова. - М.: Новости, 2008.
25. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной. - М.: Финансы и статистика, 2010.
26. Международные экономические отношения / За ред. Е. Ф. Жукова и др. - М., Изд.«Юнити-Дана» 2009.
27. Международные экономические отношения / Под ред В. Е. Рыбалкина. - М., 2008.
28. Международные экономические отношения / Под ред. С. Ф. Сутырина, В. Н. Харламовой. - СПб.: Изд-во СПбУ, 2009.
29. Международные экономические отношения. Интеграция: Учебное пособие. - М.: ЮНИТИ, 2008.
30. Менеджмент внешнеэкономической деятельности: Учебное пособие. -К,2008
31. Мировая экономика / Под ред. И. П. Николаевой. - М.: ЮНИТИ, 2009.
32. Мировая экономика / Под ред. Л. Тарасовича. - СПб: Питер, 2010.
33. Мировая экономика, экономика зарубежных стран / Под ред. проф. В. П. Колесова и проф. М. Н. Осьмовои. - Москва: Флинта, 2009.
34. Мировая экономика/ Под ред. И.П. Николаевой, 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ, 2010.
35. Миронов Н.В. Международное право: нормы и их юридическая сила. - М.: Юрид. литература, 2008.
36. Міжнародні економічні відносини / Зар ред. А. С. Філіпенко та інші. - К.: Либідь, 2008.


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.