На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


Диплом Злочиннсть загальносоцальна проблема та як форма порушення прав людини. Сучасний стан злочинност в Україн. Забезпечення прав людини як засада формування полтики в галуз боротьби з злочиннстю. Превенця як гуманна форма протидї злочинност.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Правоведение. Добавлен: 24.06.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права
Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини

Допущена до захисту
«____» _____________ 2008 р.
Зав. кафедрою кримінології та кримінально-виконавчого права, доцент, кандидат юридичних наук,
____________ В.М. Дрьомін
Дипломна робота
студентки 6-го курсу очно-заочного навчання Сущенко Любові Іванівни
Науковий керівник
доцент, канд. юрид. наук
С. О. Стефанов
м. Одеса 2008 р.
З м і с т

    Вступ 3
      Розділ 1. 8
        Злочинність - загальносоціальна проблема 8
        1.1. Злочинність як форма порушення прав людини 8
        1.2. Сучасний стан злочинності в Україні 17
        Розділ 2.Загальні засади боротьби із злочинністю 33
        2.1. Забезпечення прав людини як засада формування політики в галузі боротьби із злочинністю 33
        2.2. Справедливість як фактор боротьби із злочинністю 46
        Розділ 3. Превенція як найбільш гуманна форма протидії злочинності 52
        3.1. Поняття та сутність попереджувальної діяльності 52
        3.2. Загальна та спеціальна превенція 75
        Висновки 89
        Список використаних джерел 94

Вступ

У сучасній вітчизняній юридичній науці сформувалася досить обґрунтована точка зору, згідно з якою побудову правової держави необхідно розпочинати з захисту і забезпечення прав людини. Теорія і практика прав людини має довгу і повчальну історію. Визначними віхами на її історичному шляху є, зокрема, Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Всезагальна Декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. та інші міжнародно-правові документи щодо прав людини.

Сучасна концепція прав людини, враховуючи всю її модифікованість і особливість, що зумовлені сучасним рівнем і характером світової цивілізації, спирається на багатий досвід людства, і передусім у сфері правових форм організації суспільного життя людей, правового засобу регуляції їх поведінки, їх місця, ролі та значення у навколишньому світі.

Проблеми здійснення та захисту основних прав людини є надзвичайно важливим завданням права. Визнаючи людину як найвищу соціальну цінність, держава повинна створити і гарантувати належні умови існування для всіх членів суспільства. Із розвитком світової думки все більшого поширення набуває твердження про соціальне призначення держави. Вже не оспорюється висновок про те, що держава існує для людини, а не людина для держави. Розуміння даних положень виходить із меж національного права на міжнародно-правову арену. З кінця минулого століття світове співтовариство намагається застосувати усі можливі форми та засоби впливу з метою забезпечення основних прав людини.

Важливою частиною гуманної спрямованості розвитку суспільства є визначення основних прав і свобод, їх змістовного наповнення, меж, можливостей обмеження. Дані питання є загальними для усіх держав. Враховуючи відсутність розбіжностей між сутністю людини в тій або іншій державі, визначення основних стандартів в галузі прав людини є насамперед, завданням міжнародно-правових інститутів. Не може відбуватися різне тлумачення в різних країнах таких основних прав як права на життя, працю, родину та ін.

Виключно важливе значення має той факт, що Конституція України має гуманістичне спрямування, закріплює на національному рівні основні стандарти прав людини. Так, ст. 3 проголошує, що людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Регулюванню прав та свобод людини присвячений також окремий розділ Конституції України.

Як свідчать результати соціологічних та кримінологічних досліджень, злочинність стала однією з найбільш актуальних проблем сучасного українського суспільства. Населення часто відчуває почуття беззахисності перед нею. І це відчуття інколи призводить громадян навіть до таких невтішних висновків, що правоохоронні органи або безсилі перед злочинцями, або діють заодно з ними.

Однією з причин такого стану є, на наш погляд, не завжди достатньо зважена, обґрунтована, належним чином організована протидія злочинності з боку держави. Відомо, що протидія злочинності є однією з основних внутрішніх функцій будь-якої держави. І ефективність її здійснення багато в чому визначає ефективність функціонування державної влади взагалі. Саме тому визначальним завданням державної політики на сучасному етапі має стати максимальна концентрація зусиль усіх гілок влади та органів місцевого самоврядування на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження всіх видів злочинних проявів, особливо таких, як посягання на життя та здоров'я, права та інтереси особи, хабарництво, економічна, наркотична злочинність тощо. Саме в цьому і має знайти свій прояв правова, у тому числі і зокрема - кримінально-правова політика держави у сфері протидії злочинності.

Держава у своїй діяльності в боротьбі зі злочинністю не тільки здійснює заходи по боротьбі з нею, а й у деяких випадках може створювати негативні криміногенні чинники і тим чи іншим шляхом сприяти виникненню окремих (нових) видів злочинів. Тому для раціонального й ефективного контролю за злочинністю потрібна загальна теорія (теоретична модель) впливу державної влади на злочинність.
Злочинність, як самокерована система, чинить сильний опір правоохоронним органам, а інколи йде в атаку на соціальний порядок і правові підвалини суспільства. Недооцінка криміногенної ролі самої злочинності, властивості її до самодетермінації і зворотного впливу на суспільство призвела до ослаблення державного контролю за криміногенними процесами в суспільстві і розширеного відтворення злочинності. Виникла необхідність в осмисленні дійсності і формуванні більш реальних концепцій боротьби зі злочинністю.
Не викликає сумнівів те, що завдання стримування злочинності вирішується тільки взаємопов'язаними діями всіх ланок державної системи протидії злочинності, при цьому роль різних суб'єктів повинна бути диференційована за рівнем, масштабами, функціями, засобами стримування. Між державною владою та злочинністю складаються неоднозначні співвідносини. Влада історично приречена дбати про правопорядок, тобто стримувати зростання злочинності, яка їй загрожує. З іншого боку, державу презентують можновладці та підлеглі службовці. Існують дві перепони зростанню злочинності: а) соціальний прогрес, тобто економічний, науково-технічний та духовний розвиток суспільства і б)цілеспрямована протидія злочинності, яка традиційно зветься боротьбою зі злочинністю (в дисертації автор використовує назву “контроль за злочинністю”).
В умовах перехідного періоду Україна зробила впевнені кроки на шляху системного оновлення всіх сфер суспільного життя, його демократизації, сучасного цивілізованого розвитку. Одним із стратегічних пріоритетів цього процесу є послідовне утвердження демократичних засад суспільства, прав та свобод людини в усіх їх проявах, комплексне здійснення радикальних економічних, правових та організаційних заходів щодо рішучого обмеження корупції, організованої злочинності, тіньової економічної діяльності.
Завданням кримінологічної науки є пошук оптимальних шляхів удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження правопорушень, розробка з цією метою відповідних теоретичних і практичних рекомендацій. Вимагає подальшого розвитку кримінологічна теорія попередження злочинів, визначення правових основ цієї діяльності, кола суб'єктів та їх класифікації, дослідження рівнів попереджувальної діяльності, поглиблення наукового аналізу арсеналу соціальних, економічних, організаційних, управлінських, політичних, правових, психологічних та інших засобів попередження злочинів.
Науковому дослідженню проблем боротьби із злочинністю та забезпечення прав людини присвячено ряд праць. До таких праць можна віднести «Соціально-кримінологічне попередження злочинів (теорія і практика)» Голіна В.В., «Державний контроль за злочинністю» Литвака О.М., «Преступность ХХ века. Мировой криминологический анализ» Лунеева В.В., «Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні» Митрофанова А.А., «Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю та корупцією» Романюк Б.В., Глушкова В.О.
Деякі актуальні проблеми боротьби із злочинністю та забезпечення прав людини в незалежній Україні знайшли своє відображення в статтях у періодичній пресі. Серед них можна відзначити статті Мелешко Н.П. «Преступность: проблемы правового реагирования», Тулякова В.О. «Державний захист природних прав жертв злочинів у сучасному світі».
Метою даної роботи є дослідження боротьби із злочинністю та забезпечення прав людини. Мета конкретизується в завданнях, якими є виявлення сутності злочинності, з'ясування гуманістичних основ кримінально-правової та кримінологічної політики держав; дослідження рівня, структури, динаміки та географії злочинності, виявлення особливостей заходів боротьби із злочинністю з урахуванням дотримання прав людини. Обрану проблему автор досліджує за допомогою загальнонаукових методів - системного, функціонального, аналітичного та спеціально-юридичних методів - порівняльно-правового, історико-юридичного, формально-логічного та інших засобів наукового пізнання.
Дана робота складається із трьох розділів, вступу і висновків. Перший розділ присвячений поняттю злочинності. В ньому йдеться про поняття, ознаки та сутність злочинності, розглядається проблема обґрунтування концепції державного контролю над злочинністю, співвідношення із поняттям кримінальної політики. Також досліджуються питання кримінологічної характеристики злочинності в незалежній Україні. Увага приділяється таким характеристикам злочинності як рівень, структура, динаміка та географія.
В другому розділі йдеться про загальні засади боротьби із злочинністю з урахуванням забезпечення прав людини. Ми розглядаємо гуманістичні засади кримінальної політики. Увага також приділяється моральним категоріям, що виступають основою державної боротьби із злочинністю, зокрема справедливості.
В третьому розділі розглядаються питання найбільш доцільних форм боротьби із злочинністю в Україні на сучасному етапі з урахуванням дотримання прав людини. Ми приходимо до обґрунтованого висновку про необхідність визнання найбільш важливим чинником державного контролю за злочинністю кримінологічної превенції. Ми також аналізуємо особливості об'єкту, суб'єкту та основних заходів загальної та спеціальної превенції, їх сутність та ефективність впливу на злочинність.

Розділ 1.

Злочинність - загальносоціальна проблема

1.1. Злочинність як форма порушення прав людини

Досліджуючи обрану тему слід одразу зауважити, що злочинність як соціальне явище представляє собою величезну загрозу правам людини.

На протязі багатьох десятиліть у радянській кримінології стосовно проблеми боротьби зі злочинністю домінувала концепція попередження злочинності, яка характеризувалась як система взаємопоєднаних заходів, здійснених в цілях викорінення злочинності і ліквідації причин, що її породжують. Більше всього при цьому попередження злочинності розглядалось як діяльність державних органів, громадських організацій і окремих громадян, спрямована на ліквідацію або нейтралізацію причин і умов злочинності взагалі, окремих видів злочинності, а також конкретних злочинів. Підкреслювалось, що попередження злочинності носить багаторівневий характер, здійснюється як в масштабі країни, так і в окремих регіонах або серед певного контингенту населення. Закалюк А.П. Общественное воздействие и предупреждение правонарушений. - Наукова думка. - С.129-131; Зудин В.Ф. Социальная профилактика преступлений. - Саратов: изд-во Саратовского унив-та. - С.52-54; Звирбуль В.К. Деятельность прокуратуры по предупреждению преступности. - М.: Юридическая лит-ра, 1971. - С.20; Шляпочников А.С. К вопросу о классификации мер предупреждения преступности // В сб.: Вопросы борьбы с преступностью. Вып.17. - М.: Юридическая лит-ра, 1972. - С.3-5; Миньковский Г.М. Предмет криминологической профилактики и некоторые проблемы ее эффективности // В сб.: Вопросы борьбы с преступностью. Вып.17. - М.: Юридическая лит-ра, 1972. - С.11-16.

Дуже поширеним стало також уявлення про попередження злочинності як специфічну форму державної діяльності, здійснювану державою і різними суб'єктами профілактичної діяльності як в процесі виконання загальних засад соціального розвитку і в ході вирішення спеціально-кримінологічних завдань. Голина В.В. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів (теорія і практика) // Автореф. дис. доктора юрид.наук. - Харків, 19994; Туркевич И.К. Деятельность местных советов народных депутатов по предупреждению преступлений и иных правонарушений // Автореф. дис. доктора юрид.наук. - К., 1987. - С.15-17; Зудин В.Ф. Социальная профилактика преступлений. - Саратов: изд-во Саратовского унив-та, 1983. - С.52-54.

Деякі автори розглядають попередження злочинності як особливу галузь соціального регулювання, управління соціальними процесами. зв'язаними з викоріненням злочинності. Туркевич И.К. Деятельность местных советов народных депутатов по предупреждению преступлений и иных правонарушений. - С.21-23.

Професор Голина В.В., характеризуючи кримінологічну профілактику злочинності, акцентував на профілактику попередження, профілактику ліквідації, профілактику захисту, але, крім цього, в якості самостійної частини спеціального попередження називав запобігання злочинів. Голина В.В. Криминологическая профилактика, предотвращение и пресечение преступлений. - К. - 1989. - С.42-52.

Очевидно, що на формування приведених вище визначень і, відповідно, концепцій боротьби зі злочинністю відбилися передовсім соціально-політичні чинники, зокрема, ідеї про можливість повної ліквідації злочинності і профілактики злочинів як головного спрямування боротьби з злочинністю. Відповідно до партійних директив того часу акцент робився на причини і умови злочинності. Одначе, вплив на соціальні чинники злочинності не принесли відчутних, помітних результатів, рівень злочинності постійно зростав, завдання усунення причин і умов злочинності не була вирішена. Комуністична ідея ліквідації злочинності і її причин виявилась утопічною.

Поступове звільнення кримінологічної науки від ідеологічних пут і догм, сприяло більш глибокому проникненню в сутність злочинності і розуміння її витоків. Виявилось, що самі по собі соціальні умови, мінялись часом кардинально (то в кращу, то в гіршу сторони), і це не приводило до суттєвого послаблення криміногенної напруги в державі чи в окремо взятому регіоні.

Злочинність, як самокерована система, чинить сильний опір правоохоронним органам, а інколи іде в атаку на соціальний порядок і правові підвалини суспільства. Недооцінка кримінологічної ролі самої злочинності, властивості її до самодетермінації і зворотному впливу на суспільство, привела до ослаблення державного контролю за криміногенними процесами в суспільстві і розширеному відтворенню злочинності. Виникла необхідність в осмисленні реальності і формуванні більш реальних концепцій боротьби зі злочинністю.

Взаємозв'язок соціальних процесів, в тому числі в кримінальній і некримінальній сферах, вимагає створення комплексного соціального механізму контролю за злочинністю. Цей соціальний механізм, складений із його взаємодіючих елементів, повинен виконувати не тільки функції контролю і стримування злочинності, але і активно впливати на саму злочинність і злочинців.

Як показує аналіз літератури з обраної теми, більшість авторів в якості суб'єктів соціального механізму боротьби з злочинністю називають державу в особі законодавця, її органів влади і управління; правоохоронні органи; адміністрацію підприємств і установ; громадські організації і трудові колективи, а також окремих громадян. Очевидно, що кожному із названих суб'єктів властиві свої, при цьому надто специфічні функції. Не викликає сумнівів те, що завдання стримування злочинності вирішується тільки взаємнозв'язаними діями всіх ланок державної системи протидії злочинності, при цьому роль різних суб'єктів повинна бути диференційована по рівню, масштабах, функціях, засобах.

Звідси, зокрема, випливає завдання про необхідність чіткого співвідношення рівня і змісту діяльності кожного суб'єкта системи протидії злочинності з характеристикою відповідних об'єктів впливу. Сахаров А.Б. Социальная система предупреждения преступности // Советское государство и право. - 1972. - №11. - С.65-67.

Російські вчені В.М. Кудрявцев, А.Б. Сахаров, Г.М. Маньковський вважають, що такий підхід до організації боротьби з злочинністю дозволяє забезпечити:

а) відповідність рівню і характеру завдань, що вирішуються кожною ланкою, з рівнем і об'ємом її функцій, повноважень, коштів, ресурсів;

б) узгодженість дій багатьох ланок для вирішення комплексних завдань;

в) розмежування випадків, коли достатньо використання можливостей загальної системи виховання і, коли в дію повинні вводитися спеціалізовані ланки;

г) зосередження сил і коштів на вирішених напрямках;

д) доцільне використання наявних (виділених) коштів. Теоретические основы предупреждения преступности. - М.: Юридическая литература. - 1977. - С.33.

Кожна із вищенаведених точок зору має право на життя і не позбавлена практичного значення. Разом з тим, очевидно, що перераховані міри і суб'єкти запобігання злочинності відіграють далеко не однозначну роль в процесі стримання злочинності.

Серед численних наукових державно-правових теорій необхідно відзначити найважливішу - природо-правову, яка базується на ідеї громадського договору. Її засновники видатні мислителі Гуго Гроцій (1583-1645 р.), Томас Гоббс (1588-1682 р.), Самуель Пуфендофф (1632-1694), Жан-Жак Руссо (1712-1778).

Між державою та злочинністю складаються неоднозначні співвідношення. Державна влада історично приречена дбати про правопорядок, тобто стримувати зростання злочинності, без чого держава гине. З іншого боку, державні функції безпосередньо виконують посадові особи - від президента (монарха) до рядового функціонера. Їхні особисті інтереси та уподобання під час виконання посадових функцій, часом не збігаються з державними. Внаслідок цього в надрах державних владних структур виникає криміногенний осередок корупції та невігластва, що обумовлює дисфункцію влади і негативно впливає на динаміку злочинності. Тому всупереч добрим намірам деякі державні рішення в галузі економіки, соціального забезпечення населення, освіти і культури сприяють зростанню злочинності, тобто є криміногенними.

У будь-якому суспільстві є дві перепони зростання злочинності, використовуючи які, держава здійснює свою антикримінальну діяльність:

1) соціальний прогрес, тобто економічний, науково-технічний та духовний розвиток країни;

2) цілеспрямована протидія злочинності, що традиційно називається боротьбою зі злочинністю.

Співвідношення між цими двома чинниками та їхніми складовими є непростими і часом суперечливими. Далеко не завжди економічне благополуччя країни супроводжується розцвітом культури та духовності її населення, а посилення соціального контролю найчастіше не сприяє економічному та науково-технічному прогресу і подоланню корупції чиновників. Статистика свідчить про те, що у найбільш економічно розвинених країнах рівень злочинності значно перевищує середні показники. Середньосвітовий коефіцієнт злочинності у 1990 р. складав 5,5 тис. на 100 тис. населення, а у розвинених країнах - 8 тис Лунеев В.В. Преступность ХХ века.-С.15..

Своє призначення консолідуючої суспільної субстанції держава виконує, сприяючи соціальному прогресу, економічному розквіту, освіті, охороні здоров'я, які впливають або повинні позитивно впливати на рівень і структуру злочинності. Йдеться про так зване загальносоціальне попередження злочинності, яке багатьма кримінологами вважається різновидом профілактики поряд зі спеціально-кримінологічним Криминология. Учебник для ВУЗов.Под ред.А.И.Долговой.-М.,1997.-С.339-342. . Але існує з цього приводу інша думка, яка здається мені більш обгрунтованою. Економіка, освіта, культура не мають за мету подолати злочинність. Тут інші масштаби, інші рушійні сили. Люди вирощують хліб, будують міста та дороги, навчають дітей не заради подолання злочинності. Це лише одна невелика частка людських турбот, якою займаються спеціальні установи.

Найпоширенішим визначенням державних зусиль щодо стримання росту злочинності та зниження її рівня залишається "боротьба зі злочинністю". Цей термін офіційно затверджений у законах України, у відомчих актах та у назвах установ. Однак давно відзначався занадто войовничий характер звучання цих слів. Російський криміналіст Л.Є.Владимиров з цього приводу писав: "Не можна проголошувати метою правосуддя боротьбу зі злочинністю. І насправді, найбільш зручно і успішно боротьба могла б вестись, якби злочинців фізично знищували. Але держава не воює із хворими та не вихованими" Владимиров Л.Е. Уголовный законодатель как воспитатель.-М.,1903.- С.82..

У кримінологічній літературі останніх років термін "боротьба" часто витісняється словом “протидія” та словосполученням "соціальний контроль за злочинністю". Науковий часопис Російської академії наук "Государство и право" провів так званий круглий стіл на тему "Зміцнення соціального контролю - одна з передумов вирішення соціально-економічних проблем". На думку одного з учасників дискусії О.М.Яковлева, "соціальний контроль - це контроль над протиправною поведінкою, який здійснюється державними органами та інститутами громадського суспільства з метою ефективного впливу на криміногенні чинники середовища" Государство и право.-1999.- №9.-С.70.. На мій погляд це дещо вузьке кримінологічне тлумачення соціального контролю за злочинністю. З нього випадає примусовий вплив на осіб, що вчинили злочини, тобто застосування кримінальних законів.

Більш адекватним є тлумачення соціального контролю, запропонованого В.В.Лунєєвим "як системи економічних, правових, ідеологічних та репресивних заходів, спрямованих на протидію злочинності" Лунеев В.В.Преступность ХХ века.-С.78-80.. На думку А.Н.Харитонова, “заходи соціального контролю, які легітимно здійснюються компетентними державними установами з метою стримання суспільно небезпечної поведінки людей, складають державний контроль за злочинністю” Харитонов А.Н. Государственный контроль над преступностью (вопросы теории).- Автореферат на соискание уч. степ. доктора юр. наук.- Н.-Новгород,1997.-С.12..

Про антикримінальну роль соціального контролю свідчить аналіз стану злочинності в десяти країнах з різним рівнем розвитку демократії та економіки, але з традиційно низьким рівнем злочинності: Швейцарії, Ірландії, Болгарії, КНДР, Перу, Алжирі, Саудівській Аравії, Японії, Непалі. Їх об'єднує наявність жорсткого соціального контролю за поведінкою людей - поліцейського, релігійного, сімейного, кланового, виробничого, тотального комуністичного. Цей останній різновид контролю зумовив відносно низький рівень злочинності в радянській Україні.

Кримінальна статистика свідчить, що стан і динаміка злочинності значною мірою визначаються дієвістю державного контролю. У першому розділі монографії наведена залежність рівня злочинності від активності систем державного контролю. Внаслідок рішучих дій уряду в 1985 р., підтриманих населенням, значно зменшився рівень злочинності в 1986-1987 роках, особливо кількість тяжких насильницьких посягань на життя, здоров'я та власність громадян. Але після поступового послаблення соціального контролю, кримінальна ситуація, починаючи з 1988 р. невпинно погіршується і в 1989 р. рівень злочинності зріс майже на третину. В той же час, кількість засуджених у 1989 р. зменшилася порівняно з 1986 р. майже на 40 %. У період перебудови криміногенна ситуація все більше виходила з-під державного контролю. Ініціатори і провідники перебудови не знали і не могли знати шляхів послідовного переходу від тоталітаризму до демократії. Та й населення, яке демократії не знало, не мало поваги до закону, а несподівану волю сприймало здебільшого як волю робити, що заманеться, без огляду на закон. Сприяв цьому і процес дезорганізації правоохоронної системи у перші перебудовні роки Матузов Н.И. Понятие и основные приоритеты российской правовой политики // Правоведение. - 1997. - № 4. - С. 6.

Соціальний контроль за злочинністю, який здійснює державна влада, реалізується у формах:

1) створення і видання кримінального законодавства;

2) застосування норм кримінального закону;

3)спеціально-кримінологічного попередження злочинності та окремих злочинів.

Ці три форми контролю за злочинністю взаємно пов'язані. Кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче законодавство визначають діяльність оперативно-розшукових служб, органів дізнання та досудового слідства, регламентують судовий розгляд кримінальних справ, призначення та виконання покарань.

Хоч, як уже зазначалося, проблеми соціально-економічного та культурного розвитку країни виходять далеко за кримінологічні рамки, і вирішення цих проблем не може розглядатися як різновид цілеспрямованого попередження злочинів. Подолання економічної та духовної кризи у сучасній Україні безумовно сприятиме контролю за злочинністю.

Спеціально-кримінологічне попередження злочинів та судово-слідча діяльність не можуть бути дієвими без належного кадрового і матеріального забезпечення, а подолання разючого майнового розшарування сучасного суспільства сприятиме тому, що кількість дрібних корисливих правопорушень, які здійснюють заради виживання, - зменшуватиметься.

Співвідношення між законодавством, каральними, адміністративно-організаційними та кримінологічно-попереджувальними заходами з урахуванням економічної та соціальної ситуації вивчається особливою наукою - кримінальною політикою.

Пріоритет попередження перед криміналізацією суспільно шкідливих вчинків є безперечним. На відміну від кримінально-правових заходів протистояння злочинності кримінологічне попередження планується заздалегідь і має наступальний характер. А тому, коли виявляється прогалина в законодавстві або неефективність окремих застарілих правових норм, то було б доцільним, на мій погляд, спочатку застосувати всі можливі засоби попередження небажаних вчинків і лише потім, якщо цього не досить, приймати відповідні законодавчі рішення Келина С.Г. Некоторые аспекты теории криминализации // Проблемы уголовной политики и уголовного права: Межвуз. сб. науч. тр. М.: МВШМ МВД РФ, 1994. - С. 47.

Стабільною повинна бути практика застосування кримінально-правових норм - у дізнанні, оперативно-розшуковій діяльності, досудовому слідстві, суді і при виконанні покарання. Крім законодавчого забезпечення, здійснення правосуддя потребує величезних матеріальних затрат, відповідного кадрового і технічного потенціалу. Стабільність кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства є передумовою його ефективності. Разом з тим невиправданий консерватизм застарілих процесуальних процедур шкодить правосуддю. Однак мають бути незмінними процесуальні гарантії законних прав і інтересів учасників процесу та демократичні підвалини судочинства. Будь-які коливання у цьому відношенні є недопустимими Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. - М.: Норма, 1998. - С. 62..

Правозастосувальна діяльність має бути динамічною, а державна реакція на зміни в криміногенній ситуації не може бути стандартною. Стримування несприятливих тенденцій в динаміці та структурі злочинності досягається зростанням інтенсивності розшукової й слідчої роботи, а також скороченням латентної (скритої) злочинності, оскільки офіційно зареєстрована злочинність складає мізерну частину фактичної. Латентність злочинів, особливо економічних, величезна. А це породжує у зловмисників впевненість у безкарності. Зменшення відсотків латентності означає підвищення ефективності застосування кримінально-правових норм.

1.2. Сучасний стан злочинності в Україні

Ефективна боротьба із злочинністю можлива тільки з урахуванням її кримінологічної характеристики. Як і кожна соціальна система, як кожне масове явище, злочинність має досить сталі параметри, які умовно можна поділити на кількісні та якісні показники.

Кількісні показники вимірюються числами, які визначають розміри злочинності, або, як прийнято у кримінології, - рівень злочинності, якісні - її склад або структуру, а також розміщення у просторі (географію злочинності). Крім того, існує поняття динаміки злочинності, тобто зміни її параметрів протягом певного часу.

Джерелами кримінологічної інформації є оприлюднені у різних виданнях статистичні дані, а також офіційні звіти Міністерства внутрішніх справ (МВС)України.

Кількісним показником прийнято вважати рівень злочинності. Він відображає міру криміналізації суспільства і визначається кількістю злочинів, які стали відомими правоохоронним органам і потрапили в офіційні статистичні звіти, а також кількістю виявлених осіб, що їх вчинили. Їх ще не можна назвати злочинцями, бо ніхто не може бути визнаний винним у злочині, поки його вина не буде визнана судовим вироком, що набрав чинності. Однак статистично підозрювані та обвинувачені можуть умовно вважатись такими, що вчинили злочини. Йдеться про кримінологічний аналіз злочинності, а вона складається з двох компонентів - злочинів та людей, що їх вчинили Матузов Н.И. Актуальные проблемы российской правовой политики // Государство и право. - 2001. - № 10. - С. 5..

Розслідування кримінальних справ та судовий процес тривають іноді роками. Багато з тих, хто винен, не потрапляють до суду з різних причин. Тому кількість засуджених протягом року не повністю викриває людську сторону злочинності саме цього року. А тому статистичні звіти повідомляють про “виявлених осіб”, не називаючи їх ні засудженими, ні злочинцями. У 2001 р. в Україні зареєстровано 589 208 злочинів і виявлено 337 908 підозрюваних, а засуджено до різних покарань - 234613 осіб. В наступні роки кількість зареєстрованих злочинів становила: у 1998р.- 575982, у 1999 р.- 545416, у 2000- 553594. Виявлено: у 1998р.- 330067, у 1999 р.- 309808, у 2000- 309057 осіб Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2001..

Однак одна лише абсолютна кількість злочинів та виявлених осіб не завжди відтворює рівень криміналізації суспільства, оскільки вона не враховує демографічну ситуацію. Тому більш адекватними показниками рівня злочинності вважаються не абсолютні показники, а її коефіцієнти (або індекси), тобто кількість зареєстрованих злочинів на 100 тис. /10 тис./ населення відповідного регіону, а також кількість виявлених осіб, що вчинили злочини на 100 /10/ тис. тієї частини населення, яка досягла віку кримінальної відповідальності за більшість злочинів. Відповідно до закону таким віком є 16 років Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 3. - С. 3..

Перший коефіцієнт умовно називають коефіцієнтом інтенсивної злочинності, а другий - коефіцієнтом злочинної активності. Треба відзначити, що, як це не дивно, і в науковій літературі, і в статистичних розробках до цього часу немає єдиного підходу до визначення названих коефіцієнтів. У статистичних таблицях, що були додатками до збірника "Преступность в Украине" /К.,1994. - С.136 -185/ використовуються аж три кількісних показники: коефіцієнт злочинності на 100 тис. всього населення, коефіцієнт злочинності на 100 тис. населення віком 14 років і старше та коефіцієнт злочинності - кількість злочинів на 100 /10/ тис. населення, що досягло віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Така розбіжність у визначенні головного показника рівня злочинності неприпустима, оскільки вона виключає можливість порівняння даних, одержаних з різних джерел Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 67..

Згідно з опублікованими розрахунками коефіцієнти інтенсивності злочинів в Україні протягом 12 років, починаючи з 1986 р., на 100 тис. населення такі: у 1986 р. - 488, у 1987 р. - 484, у 1988 р. - 473, у 1989 р. - 623, у 1990 р. - 718, у 1992 р. - 921, у 1993 р. - 1033, у 1994р. - 1096, у 1995 р. - 1241, у 1996 р. - 1202, у 1997 р. -1159. Після короткочасного зниження рівня злочинності протягом трьох років (1986-1988 р.р.), обумовленого рішучими антиалкогольними заходами держави, коефіцієнт злочинності невпинно зростає до 1995 р. Зростання рівня злочинності - одна з найболючіших проблем нашого сьогодення. Але разом з тим, не зважаючи на офіційні заяви про "невпинне зниження" злочинності у радянські часи, вона зростала завжди. Згідно з опублікованими вперше статистичними показниками (кримінальна статистика, після 1926 р., у СРСР була засекречена) кількість злочинів в Україні в 1997 р. порівняно з 1986 р. збільшилася в 2,4 рази, а щорічний середній приріст складав у ці роки 15 %. При цьому “піки” зростання припадали на 1989, 1990 та 1991 роки, тобто до проголошення державної незалежності України Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 69.. Тому твердження про "обвальне зростання злочинності" в незалежній Україні дещо, на мій погляд, перебільшені. Оцінка вітчизняної кримінальної статистики значною мірою полегшується порівнянням її з рівнем злочинності інших країн Лунеев В.В.Преступность ХХ века.Мировой криминологический анализ.-М.,1997.-С.21.

Якщо вірити офіційній звітності, то Україні ще далеко до світового рівня злочинності.

Одним з кількісних показників злочинності є її ціна, тобто розмір шкоди, що її завдає злочинність суспільству. Це економічні, соціальні, моральні та інші шкідливі наслідки кримінального зла. Це тисячі вбитих, покалічених та пограбованих, обкрадених, сплюндрованих... Величезні, ще не підраховані втрати в боротьбі зі злочинністю: витрати на утримання розшукового і судово-слідчого апарату, колоній та інших місць ув'язнення, виплати пенсій, компенсацій потерпілим тощо Згідно із звітом МВС України у 2000 р. кримінально-виконавча система України містить 184 установи, в яких на 1 січня 2001 р. знаходиться 216 тис. засуджених, обвинувачених та пацієнтів лікувально-трудових профілакторіїв. Вартість утримання кожного складає 42,5 грн. за місяць. Більше половини працездатних засуджених не працює, продуктивність праці інших - низька (Криміногенна ситуація в Україні.-К.,2001.-С.70-71).. Нарешті, ціну злочинності складають також прямі збитки від розкрадань, пошкоджень майна, пожеж, аварій і катастроф. Достатньо згадати про наслідки Чорнобильської катастрофи...

У загальну ціну злочинності треба зараховувати також і втрати від тієї частини тіньової економіки, яка безпосередньо не пов'язана з розкраданням, але, відволікаючи значні кошти, підриває економіку країни, суттєво зменшує надходження до державного бюджету. У позабанковому обігу в Україні у 1999 р. перебувало приблизно 40% всієї грошової маси держави Тіньова економіка та організована злочинність в Україні:сучасний стан та проблеми боротьби з ними.Аналітична доповідь УЦЕПД.-К.,2000.-С.4-5.. За оцінками експертів - близько 20 млрд. дол. США протягом 1992 -1993 років нелегально вивезено за кордон і зосереджено у зарубіжних банках. Для порівняння: сумарний бюджет МВС, Служби безпеки України (СБУ) та Прокуратури України на 1999 р. складав 79,7 трл. грн. або близько 400 млн.дол.Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми.-К.,2001.-С.43. Тільки з порушених кримінальних справ збитки від розкрадань державного і колективного майна в 1997 р. становили 145060445 грн. З причин високої латентності цього виду злочинів за розкритими і зареєстрованими кримінальними справами неможливо зробити висновки щодо справжніх збитків від масових розкрадань у всіх галузях народного господарства Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 70..

За даними МВС України, щорічно (1997 -2001 роки) від злочинів гинуть у середньому 15,3 тис. осіб, і цей показник збільшується щорічно. Це більше, ніж втрати "обмеженого контингенту військ" в Афганістані за 10 років. Такі втрати не відшкодовуються.

Не піддаються грошовому визначенню моральні збитки країни від криміналізації населення. Зростає правовий нігілізм, бездуховність, зневіра у справедливість. Ця соціальна хвороба своїми метастазами проникає у всі верстви населення, до самих високих. Процвітає корупція чиновників.

Якісним показником злочинності є, насамперед, її структура - співвідношення між складовими частинами, тобто між різними видами і групами злочинів. Визначення структури залежить від критеріїв групування. У цій роботі структура злочинності розглядається за соціально-демографічними ознаками осіб, які вчинили злочини та за кримінологічними ознаками.

Серед виявлених правопорушників, як свідчить кримінальна статистика, безперечна більшість чоловіків. У 2003 р. вони склали 82,6%, а жінки - 17,4%. Таке співвідношення є досить стабільним, хоча й відзначається деяке зростання показника жіночої злочинності: в 1993 р. відсоток жінок - злочинців помітно зменшився (13,6%).

Серед осіб, які вчинили злочин у 2003 р. понад 50 % - молоді люди віком до 30 років, 9% - неповнолітні (14 -17) років. Скоєні ними злочини (розкриті у 1996 р.) становили 10,5%, у 1997р. - 8,8%.

Соціальний стан засуджених й інших осіб, які вчинили злочини, мало відрізняється від середньостатистичних даних щодо всього населення: робітники складають 21,6%; селяни - 6,6%; службовці - 7,3%; учні - 4,6%; інші - пенсіонери, інваліди, домогосподарки та інші - 10,8%; працездатні особи (старше 16 років) та ті, що не працюють і не вчаться - 41,9% у 1996 р. і 57,1% у 2003 р. Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2003. Цей показник свідчить про глибоку економічну кризу, яка призводить до скорочення промислового виробництва і масових звільнень робітників. Звертає на себе увагу велика кількість правопорушників, які визнані такими, що не працюють. Серед них немало безробітних, а також тих, хто займається індивідуальною трудовою діяльністю /торгівлею, різного роду послугами/ без належного реєстрування та ліцензування. До цієї групи віднесені й маргінальні елементи суспільства, в тому числі проститутки, сутенери, професійні злочинці. Важливо відзначити зменшення, майже на 20 %, частки робітників серед злочинців протягом 1995 - 2000 років Даньшин И.Н. Криминология: понятие, предмет, задачи и система криминологической науки: конспект лекции.-Харьков,1995. - С. 71..

Керуючись кримінологічними ознаками - мотивами і засобами вчинення, всю зареєстровану злочинність можна поділити на чотири блоки:

1) загальнокримінальна корислива злочинність (крадіжки, шахрайства, грабежі, розбої, вимагання тощо);

2) агресивна некорислива злочинність (умисні вбивства, тілесні ушкодження, згвалтування, хуліганство тощо);

3) економічна злочинність (розкрадання, хабарництво та інші прояви корупції, фальшивомонетництво, торгівля наркотиками та інші);

4) неагресивна і некорислива злочинність, яка відображає правовий нігілізм, свавілля та необачність правопорушників (необережна злочинність, дезертирство тощо). Структура злочинності останніх років розглядається у цій праці з урахуванням названої системи чотирьох блоківЛитвак О.М.Злочинність, її причини та профілактика.-К.,1997.-С.28-31..

Крадіжки - найбільш поширені злочини. Їх питома вага серед усіх зареєстрованих злочинів у 1986 р. - 16,5%, в 1992 р. - 58,1%. Це був пік. У наступні роки, спостерігалося зменшення цього структурного показника до 37,6% в 2000 р. Зростання статистики крадіжок в останні роки, спричинено загальним погіршенням криміногенної ситуації в країні, насамперед майновим розшаруванням населення, зубожінням значної його частини. Ці умови сприяють корисливим злочинам, а причини криються у трагічній історії України, що спонукало до втілення в людську особистість рабської психології, в якій своєрідно поєднуються страх перед владою, лінощі та паразитичні тенденції.

Шахрайство, передбачене ст. 191 діючого КК України, в статистиці посідає чемне місце. В 1999 р. було зафіксовано 12092 злочини, що складали 2 % від всієї зареєстрованої злочинності, в 2000 р.- 19417, в 2001 р.- 17111, в 2002 р. - 17693, в 2003 р.-16050 злочинів Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2003..

Насильницькі корисливі злочини поєднують корисливі спонукання з агресивними, в даному разі насильницькими засобами їх досягнення. Це грабежі, розбійні напади, бандитизм, що практично завжди пов'язані з озброєними розбійними нападами або принаймні з приготуванням до таких нападів, вимагання й умисне корисливе вбивство.

Корисливе насильство, однак, не обмежується названими складами злочинів, об'єктивна сторона яких містить насильство. Між злочинними угрупуваннями час від часу виникають криваві "розбори", в основі яких лежать боротьба за зони впливу, або, простіше, бійка хижаків за здобич. Бандити чинять розправу з ненадійними з їхньої точки зору співучасниками. Для впливу на дебіторів кредитор наймає "крутих хлопців", що спеціалізуються на "вибиванні" боргів та усуненні конкурентів. Користь та насилля завжди були поряд - як в історії людства, так і в кримінальному середовищі Костенко О.М. Організована злочинність: Юридична дефініція та модель протидії.// Проблеми боротьби з корупцією і організованою злочинністю.- Т.7.- К.,1998.- С.72..

Оскільки кримінальна статистика відображає лише юридичну кваліфікацію правопорушень, то рівень корисливого насильства визначають за статистикою грабежів, розбійних нападів, вимагання та бандитизму. Питома вага корисливих вбивств визначається у деяких наукових публікаціях та узагальненнях судової практики.

У 1999 р. в Україні зафіксовано 29327 грабежів, у 2000 р.- 26430, у 2001 р.-24362, у 2002 р.-22838, у 2003 р.-23030. Згідно із законом, грабіж - це відкрите викрадання з метою заволодіння чужим майном. Грабіж, поєднаний з насильством, розглядається як кваліфікований злочин і карається набагато суворіше. Але й так званий "простий" грабіж є проявом агресивної поведінки злочинця, а тому його можна розглядати разом з іншими насильницькими корисливими посяганнями. Більшість грабіжницьких посягань (27612 випадків) спрямовано на приватне майно.

Розбійних нападів, зареєстрованих у 1999 р. - 5398, з яких лише 458 скоєно з метою заволодіння державним або колективним майном. А взагалі у 2000 р.- 5359, у 2001 р.-5437, у 2002 р.- 5173, у 2003 р.- 5636 скоєно розбійних нападів. Автори звіту МВС України за 2003 р. відзначили, що у 2002 р. спостерігалося зменшення кількості грабежів на 10 %, розбоїв на 0,6 %. Викрито 110 банд Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми.-К.,2003.-С.22.. З цього приводу зазначалося, що спад корисливого насильства пояснюється тим, що певна частина потерпілих від цих злочинів, зневірившись у спроможності міліції допомогти їм або під загрозою злочинців, не зверталася з відповідними заявами до органів внутрішніх справ. Досить відверта самооцінка, хоч і не зовсім послідовна: треба було б визнати також численні відмови від порушення кримінальних справ у випадках, коли перспектива розкриття злочину, на думку правоохоронців, незначна, або з інших міркувань. Питома вага грабежів і розбоїв у структурі злочинності, звичайно зареєстрованої, складала у 2002 р. - 5,8% Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2002..

Кримінальна статистика України, яка вперше після багатьох років засекречування була оприлюднена у 1994 р., а також подальші щорічні звіти МВС не містять інформації щодо всіх насильницьких злочинів. Обмежимо свій розгляд лише тяжким та найбільш поширеним кримінальним насильством.
Умисних вбивств у 2000 р. зареєстровано 4529, тобто 0,8% від загальної кількості всіх зареєстрованих злочинів, у 2001 р.- 4563, у 2002 р.- 4623, у 2003 р.- 4806. Порівняно з 1999 р., коли було зафіксовано 4896 вбивств, у 2000 р. їх кількість зменшилася на 8,1%. Але слід зауважити, що зменшення спостерігається вперше за роки незалежності України. До цього відповідний показник щорічно зростав, а в 1992 р. порівняно з 1991, кількість вбивств зросла на 26,7%. Наскільки ця статистика репрезентативна - інша річ Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2003..
Внаслідок конфліктів, що виникали між злочинними кланами, протягом 1999 р. загинуло 286 осіб, серед них: 122 особи - керівники та підприємці приватних структур, 116 осіб - лідери й активні члени злочинних угруповань, 40 осіб - керівники державного сектора. Крім того, 65 осіб було поранено.
Ці цифри мало впливають на кримінальну статистику. Але їхній громадський резонанс та зухвалість вбивць значно погіршують загальну соціально - психологічну ситуацію в Україні. Вони підривають авторитет держави, стають небезпечним зразком для наслідування молодими правопорушниками та людьми з патологією психіки. Крім того, вуличні вбивства дедалі частіше скоюють загально небезпечним способом (вибухами, підпалами тощо).
В умовах глибокої економічної кризи особливу увагу привертають так звані економічні злочини. Вони складають третю кримінальну групу.
Економічна злочинність - це сукупність умисних корисливих злочинів, які вчиняються посадовими особами, іншими працівниками підприємств та установ незалежно від форм власності шляхом використання посадового становища і місця роботи, а також так званих “злочинних промислів”, виконання яких не пов'язане з використанням посадового становища Костенко О.М. Організована злочинність: Юридична дефініція та модель протидії.// Проблеми боротьби з корупцією і організованою злочинністю.- Т.7.- К.,1998.- С.72..
Серед особливо небезпечних злочинних проявів наркобізнес займає особливе місце, оскільки він не лише є традиційним джерелом надприбутків тіньової економіки, але й тісно пов'язаний з загальнокримінальною злочинністю та значно шкодить здоров'ю населення, особливо - молоді. Кількість зареєстрованих наркозлочинів у 1999 р.- 38203, у 2002 р.-38286, у 2001 р.- 39940, у 2002 р. - 42589, у 2003 р.- 45554 Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2001..
Така у загальних рисах структура злочинності України, якщо зважати на мотиви правопорушень та засоби їх вчинення. Але ми зовсім не знаємо загальної шкоди, яку заподіює корислива, економічна і насильницька злочинність. Ми не знаємо і того - скільки коштує один злочин, яка його ціна для суспільства, для держави ? Вперше у літературі поставив питання про ціну злочину і необхідність повного відшкодування заподіяної злочином шкоди М.Й. Коржанський. - Див.: Коржанський Н.И. Очерки теории уголовного права. - Волгоград. - 1992. - с.10-12. Таке знання потрібне для того, щоб посилити протидію злочинності, щоб у повному обсязі і за рахунок злочинців відшкодовувати заподіяну шкоду, щоб зробити злочинну діяльність невигідною.
Географія злочинності - розповсюдження злочинів по регіонах України. Треба відзначити, що кількісні та якісні показники злочинності у різних регіонах України між собою помітно відрізняються.
Звіт МВС України свідчить про те, що у 2003 р. географія мало змінилася порівняно з попередніми роками. Найвищий коефіцієнт злочинності (кількість зареєстрованих злочинів на 100 тис. населення), як і раніше - у Дніпропетровській області - 1990. Ця сумнівна першість Дніпропетровщина фіксується з 1992 р. Високий рівень злочинності відзначається також у Запорізькій, Харківській, Луганській, Миколаївській областях та у Криму (1612-1270). Значно нижчий рівень злочинності у західних областях, зокрема у Тернопільській (541), Закарпатській (552), Чернівецькій (575). Нагадаю, що середній рівень злочинності в Україні у 2003 р. визначається коефіцієнтом 1159 злочинів на 100 тис. населення. Загальна тенденція: рівень злочинності знижується з південного сходу до заходу України. Цей факт зумовлений соціально-демографічними, історичними та економічними особливостям регіонів, концентрацією населення у великих містах та іншими місцевими умовами Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2003..
Майже дві третини злочинів фіксуються у містах та населених пунктах міського типу. Але протягом 1993-2003 років злочинність у селах зростає швидше, ніж у містах. Так, у 2001 р., порівняно з попереднім роком злочинність у селах виросла на 17,3 %, а у містах - на 10,9 %.
Від 44 до 57 % злочинів, зареєстрованих в областях припадає на долю обласних центрів, зокрема, Харкова, Запоріжжя, Одеси, Львова, Чернівців.
Кримінальна статистика лише приблизно відображає стан злочинності, оскільки значна частина її не реєструється. Це так звана латентна, тобто прихована злочинність /від лат. lateens (latentis) - прихований/. Часто злочинність порівнюють з айсбергом, 9/10 якого ховається під поверхнею води. Порівняння яскраве, але не досить точне: загальні розміри латентної злочинності набагато більші, ніж 90 % від усіх фактично скоєних злочинів. Кримінолог Ю.Д. Блувштейн та філософ А.В.Добринін вбачають суперечність у самому понятті латентності: факт злочину повинен знайти підтвердження обвинувальним вироком суду, а для цього він повинен бути відомим. Що невідоме, те і не злочин Блувштейн Ю.Д., Добрынин А.В.Основания криминологии. Опыт логико-философского исследования.-Минск,1990.-С.44-46..
Економічна злочинність ховається від правосуддя у так званій тіньовій економіці. І це також реальність, про яку всі знають. Експерти Українського центру економічних і політичних досліджень вважають, що у 2001 р. частина тіньового сектора економіки складала 50-60% від усієї економіки Україна в контексті світової економіки: сучасне становище та перспективи. Аналітична доповідь УЦЕПД / Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх подолання.-Т.10.-К.,2002.-С.215.. За експертними оцінками у 1994-1999 роках з України було вивезено 15-20 млрд. дол. США Тіньова економіка та організована злочинність в Україні: сучасний стан та проблеми боротьби з ними//Аналітична доповідь УЦЕПД.-К.,2000.-С.1-4,7.. І, навряд чи коли-небудь це таємне стане явним. Латентність буває природною і штучною. Природна латентність - це така, коли про скоєні злочини вірогідно знають лише самі правопорушники та причетні до цього особи. Штучна латентність виникає через небажання потерпілих, свідків та посадових осіб, які повинні протидіяти злочинності, сповіщати про скоєні злочини правоохоронні органи, давати правдиві свідчення тощо. І, нарешті, багато злочинів не реєструються належним чином і тому статистикою не враховуються Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 76..
Зміна рівня і структури злочинності протягом певного часу називається динамікою злочинності. Вона залежить, з одного боку, від соціально-політичних, економічних та демографічних чинників, а з другого - від так званої “кримінальної політики”, тобто від змін у кримінальному законодавстві (криміналізації та декриміналізації певних чинників) та практики його застосування.
Динаміку злочинності іноді називають її тенденцією (лат. tendentia- прагну, прямую). Одне з тлумачень цього іноземного терміну є упередженість, однобока оцінка з метою нав'язання її кому-небудь Ожегов С.И.Словарь русского языка.-М.,1970.-С.781.. І дійсно, за радянських часів кримінальну статистику було засекречено. На всіх рівнях, у тому числі і на найвищому, урядовому, стверджувалося про “невпинне” її скорочення. У роки незалежності України, навпаки, не вщухає галас щодо катастрофічного зростання злочинності та загальної криміналізації населення, хоч офіційна статистика не дає безсумнівних підстав щодо таких висновків.
Таким чином, динаміка, тобто коливання кримінальної статистики за певний історичний відрізок часу, свідчить не лише про реальні кількісні та якісні зміни злочинності, але й про політичні пристрасті можновладців, про спрямованість практики реагування на заяви потерпілих та інших фізичних і юридичних осіб, про зміни в законодавстві - криміналізацію та декриміналізацію правопорушень. Не випадково фундаментальне кримінологічне дослідження світової злочинності ХХ ст., здійснене російським науковцем В.В.Лунєєвим, побудовано головним чином на аналізі динаміки, яку відображає статистика Лунеев В.В. Преступность в ХХ веке.Мировой криминологический анализ.-М.,1997..
З найкращих міркувань у травні 1985 р. розпочався рішучий на зразок сталінської колективізації наступ на пияцтво. Одночасно зі знищенням тисяч гектарів унікальних виноградників та перепрофілювання горілчаних заводів у підприємства з виробництва безалкогольних напоїв, було посилено відповідальність за самогоноваріння, внесено низку доповнень до КК України. Це зумовило деяке короткочасне зростання рівня злочинності за рахунок збільшення кількості господарських злочинів. У 1986 і 1987 роках спостерігався спад рівня агресивної злочинності, тісно пов'язаної з алкоголізмом, - злісного хуліганства, умисних вбивств і тілесних ушкоджень, розбоїв тощо. У 1987 р. загальний рівень злочинності знизився на 5 %, а тяжких злочинів - на 15,5 %. Зменшилася також кількість зареєстрованих крадіжок державного та громадського майна (-23,4%), але зросла кількість крадіжок індивідуального майна (+7,1%). Кримінальна статистика 1985-1987 років свідчить про те, що мобілізація репресивних та пропагандистських зусиль при підтримці більшості населення може дати помітний але, на жаль, короткочасний результат. Трохи пізніше, у 1989 р. спостерігається стрімке, майже на 33 %, зростання злочинності відносно рівня попереднього року. Це чимось нагадувало прорив гатки у повінь. Частково такий стрибок кількісного показника пояснюється деякими змінами у правилах реєстрації злочинів у 1989 р. Тенденція зростання загального рівня злочинності спостерігалася і в наступні роки, особливо вона була помітною у 1992 р. (+18,5%) Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 79.. Того ж року значно зріс рівень умисних вбивств (у 1991 р. - 2902 випадків, а 1992 р. - 3679), тяжких тілесних ушкоджень, грабежів та розбоїв. Така динаміка злочинності першого року державної незалежності України зумовлена, на мою думку, дестабілізацією соціально-політичного життя та, можливо, недостатньою готовністю правозахисних відомств до роботи в нових умовах.
Досить високий темп зростання злочинності відзначається у 1993 р. (+12,2%). Цей рік увійде в історію як рік гіперінфляції, втрати мільйонами людей своїх грошових заощаджень в Ощадбанках і страхових компаніях. Саме тоді стали багатими спритні ділки, які скориставшись посадою та особистими зв'язками, напередодні знецінення купоно-карбованців отримували на пільгових умовах в банках кредити, і на ці кошти скуповували цінні товари.
Кількість тяжких злочинів у 1993 р. збільшилася порівняно з 1986 р. майже у 4,5 рази і становила 27 % від зареєстрованої кількості злочинів. Негативна тенденція динаміки продовжувалася і в 1994 р.: коли частка тяжких злочинів стрімко зросла - від 27 до 45 %, а в деяких регіонах, наприклад, у Харківській області цей структурний показник досяг загрозливого рівня - біля 60 % (!) Такого у дійсності ніколи і ніде не було і не може бути, бо багаторічні статистичні спостереження свідчать про відносну стабільність структур злочинності і якщо раптово, за один лише рік, в Україні тяжких злочинів зареєстровано 60 %, то це свідчить про значне зростання штучної латентної злочинності, тобто відвертого і масового приховування злочинів від реєстрації. Згадаємо, що 1994 р. - це рік парламентських та президентських виборів.
У 1995 р. спостерігалося значне зростання рівня злочинності (+12,2%). Загальна кількість зареєстрованих злочинів досягла найвищого рівня - майже 620 тис. Збільшується одночасно і кількість умисних вбивств та тяжких тілесних ушкоджень, які небезпідставно вважаються найменш латентними, а їхні статистичні показники - відносно надійними. Зберігається на високому рівні структурний вміст тяжких злочинів (біля 42%). Це означає зростання зареєстрованої злочинності на фоні збереження величезної кількості таємних кримінальних правопорушень.
Найбільшою кількістю зареєстрованих вбивств “на замовлення” відзначається за всі роки 1995 рік. У 1993 р. їх було виявлено 87, у 1994 р. - 198, у 1995 р. - 210, у 1996 р. -157, у 1997 р. - 134. Приблизно така сама ситуація складалася з терористичними проявами. Як відзначають автори звіту МВС України за 1997 р., терористичне насильство та замовлені вбивства становлять незначний відсоток посягань на життя, але справляють дуже значний вплив на кримінальну ситуацію в країні. Такі діяння демонструють суспільству всевладність кримінальних структур і можливість досягнення будь-якої мети шляхом злочину Криміногенна ситуація в Україні.-К., 2001.-С.20. .
Динаміка насильницьких корисливих злочинів досить суперечлива. У 1987-1999 роках спостерігалося інтенсивне зростання грабежів та розбоїв, у наступні роки - їх поступове зменшення. Автори звіту МВС України за 1999 р. зазначають, що спад корисливого насильства пояснюється тим, що певна частина потерпілих, зневірившись у спроможності міліції допомогти їм, або побоюючись злочинців не зверталася з відповідними заявами до органів внутрішніх справ.
Статистика, яка міститься у звіті МВС України за 2000 р., свідчить про подальший спад зареєстрованого корисливого насильства. Є підстави вважати, що діє та сама причина - потерпілі рідко звертаються до міліції. Таке припущення виходить з того, що всупереч статичним даним автори звіту пишуть про “існуючу тенденцію зростання кількості найбільш небезпечних корисливо-насильницьких посягань” Криміногенна ситуація в Україні.-К., 2001.-С.21-22. . Спостерігається щорічне зменшення на 4-5 % загальної кількості зареєстрованих злочинів в Україні.
Поступово, починаючи з 1999 р., зменшується також кількість крадіжок - цих найпоширеніших корисливих злочинів загальнокримінального блоку. У 2000 р. частка крадіжок складала 44 % від усіх зареєстрованих злочинів, у 1998 р. - 57 %.
Кримінальна статистика свідчить про неухильне зростання економічної злочинності. Як зазначалося, ця статистика показує головним чином про ту чи іншу активність оперативно-розшукових та слідчих підрозділів МВС і СБУ. Разом з тим і матеріали кримінальних справ, і неофіційна інформація, що переповнює шпальти вітчизняних та закордонних газет, і реальний стан справ в економіці свідчать про безпрецедентне масове розкрадання національного майна і корупцію на всіх рівнях влади, на всіх її гілках. У 1999 р. зареєстровано понад 61 тис. економічних злочинів, що на 40 % перевищує кількість таких злочинів, зареєстрованих у 1992 р. - першому році державної незалежності України. Статистика кримінальних правопорушень, що реєструється Державною службою боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ) зростала і в 2000 р. (+2,7 %) Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 80..

Розділ 2.Загальні засади боротьби із злочинністю.

2.1. Забезпечення прав людини як засада формування політики в галузі боротьби із злочинністю

Основою державної боротьби із злочинністю є кримінальна політика. При цьому дотримання прав людини виступає однією із основних засад формуванняя цієї політики.

Політика - це організаційна та регулятивно-контрольна сфера суспільства, пов'язана з діяльністю державної влади щодо функціонування та розвитку суспільства в життєво важливих соціальних сферах Митрофанов А.А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація: Дис… канд.. юрид. наук. - Одеса, 2005. - С. 29.. Таким чином, політика є реалізацією державою її внутрішніх та зовнішніх функцій.

Одним із напрямів внутрішньої політики будь-якої держави у будь-який історичний проміжок часу є забезпечення законності та правопорядку, у тому числі - й протидія злочинності Загальна теорія держави та права / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін. За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002. С. 78.. Очевидно, що й у сучасній Україні протидія злочинності є одним з напрямків внутрішньої політики держави.

Здійснення, тобто формування, інтерпретація та реалізація кримінально-правової політики в Україні підкоряється певним основним засадам, основоположним, вихідним ідеям і установленням, які називаються принципами здійснення кримінально-правової політики. Тому розуміння кримінально-правової політики не можливе без визначення принципів, на яких вона ґрунтується.

Категорія “принцип” означає основне, вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації тощо Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. С. 31.. Заслуговує на увагу визначення М. О. Бєляєва про об'єктивно-суб'єктивний характер принципів, що діють у сфері політики та права. Як пише вчений, їх об'єктивність полягає в тому, що в принципах відбиваються об'єктивно діючі закономірності розвитку природи і суспільства, реально існуючи суспільні відносини, які склалися на даному історичному проміжку часу. Разом з тим, ці принципи є й категорією суб'єктивною, оскільки вони являють собою продукт свідомої діяльності людей, вони формулюються, проходячи через свідомість людей, уявляють собою сукупність ідей, які покликані спрямовувати розвиток того чи іншого суспільного явища в сфері політики чи права  Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1986. - С. 30. .

В загальній формі принципи можна визначити як основні ідеї, що відображають об'єктивну реальність і визначають зміст процесів, що відбуваються в житті, і які закріплені в різних формах - у правових нормах, наукових роботах, свідомості людей тощо. Оскільки ж кримінально-правова політика існує на перетині правової політики та політики у сфері протидії злочинності, то можна стверджувати, що принципи кримінально-правової політики мають походження як від принципів правової політики, так і від принципів протидії злочинності в Україні.

В науковій літературі немає єдності щодо визначення переліку принципів "кримінальної політики". Так, А.С. Шляпочников відносить до них принципи законності, демократизму, гуманізму, попередження злочинності Шляпочников А.С. Ленинские принципы уголовной политики Советского государства // Советское государство и право. - 1968. - № 4. - С. 64.. Ю.Г. Ляпунов - принципи демократизму, законності і гуманізму  Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве. - М., 1979. С. 61-93.. М.І. Загородников - принципи партійності, законності, гуманізму, наукового підходу до вироблення політики, зв'язок політики з практикою Загородников Н.И. Советская уголовная политика и деятельность органов внутренних дел. - М., 1979. С. 65-77.. В.Є. Квашис - принципи законності, демократизму, законності, гуманізму та попередження злочинності Квашис В.Е. Принципы советской уголовной политики // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 35. М., 1981. С. 32.. П.С. Дагель - принципи демократизму, гуманізму, законності, поєднання заходів переконання і примусу, принцип участі громадськості у боротьбі зі злочинністю та принцип науковості. Окрім названих він також виділяє цілу низку так званих специфічних принципів кримінальної політики Дагель П.С. Проблемы советской уголовной политики. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1982. С. 32-38.. А.В. Наумов - принципи попередження злочинів, невідворотності відповідальності, законності, диференційованого підходу до різних категорій злочинців, застосування альтернативних позбавленню волі заходів впливу, залучення громадськості до боротьби зі злочинністю Наумов А.В. Реализация уголовного права и деятельность следователя. - Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983. С. 61.. А.В. Кузнєцов - принципи демократизму, законності та гуманізму Кузнецов А.В. Понятие и социальная ценность основополагающих принципов советской уголовной политики // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 40. - М., 1984. - С. 6.. П.М. Панченко - єдність соціально-економічних, культурно-виховних та правових заходів боротьби зі злочинністю, поєднання заходів попередження, стримування та припинення злочинів, взаємозв'язок планування, організації та координації заходів боротьби зі злочинністю, невідворотність, доцільність та диференціацію заходів боротьби зі злочинністю Панченко П.Н. Основные направления борьбы с преступностью и их изучение в системе вузовской подготовки работников органов внутренних дел. - М., 1985. С. 42.. А.П. Чугаєв - принципи демократизму, законності, гуманізму, поєднання заходів переконання та примусу, участь громадськості у боротьбі зі злочинністю, боротьбу зі злочинністю на основі наукового пізнання закономірностей розвитку суспільств Чугаев А.П. Основы дифференциации ответственности и индивидуализации наказания. - Краснодар, 1985. С. 5-6.. М.О. Бєляєв - класовість, патріотизм, інтернаціоналізм, демократизм, гуманізм, законність, невідворотність покарання, економію заходів кримінальної репресії (а також цілу низку злочинів, віднесених ним до категорії специфічних) Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. С. 40.. І.А. Ісмаїлов - принципи демократії, гуманізму, моральності, законності та науковості Исмаилов И.А. Преступность и уголовная политика (актуальные проблемы борьбы с преступностью). - Баку, 1990. - С. 142. . С.С. Босхолов - принципи законності, рівності громадян перед законом, демократизму, справедливості, гуманізму, невідворотності покарання та науковості Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. - М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1999. С. 34-35..

М. І. Панов та Л. М. Герасіна, які чи не єдині в сучасному українському правознавстві дослідили і виділили принципи “кримінальної політики”, як вони самі відзначають, “з урахуванням нових реалій, пов'язаних з розбудовою суверенних держав, які прямують до демократичної політичної системи”, віднесли до них:

принцип законності як ідею, згідно з якою злочинні дії, їх кваліфікуючі ознаки, покарання та інші наслідки вчиненого злочину визначаються тільки законом;

принцип рівності громадян перед законом - утворює фундамент правового статусу громадянина правової держави та демократичного суспільства. Він передбачає, що особи, які вчинили злочин, відповідно до закону підлягають кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань та інших обставин;

принцип демократизму визначає широкі можливості участі громадян в реалізації завдань кримінальної політики, завдяки максимально можливій відкритості цієї діяльності, за допомогою гласності, суспільного контролю та врахування громадської думки;

принцип справедливості встановлює, що покарання та інші заходи кримінально-правового характеру, які застосовуються до особи, котра вчинила злочин, повинні відповідати характеру й суспільній небезпечності кримінального делікту, обставинам його вчинення та характеристикам особи злочинця;

принцип гуманізму проголошує, що кримінальне законодавство забезпечує, насамперед, безпеку людини і суспільства, а покарання осіб, які скоїли злочин, не мають, на меті заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності;

принцип невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа, котра вчинила злочин, повинна нести за нього відповідальність. Реалізація даного принципу вимагає ефективної діяльності органів кримінальної юстиції з розкриття та розслідування злочинів;

принцип науковості кримінальної політики полягає в тому, що при розробленні стратегії і тактики боротьби з злочинністю слід виходити з об'єктивних закономірностей та фактичного стану справи, тобто з реальних можливостей, які забезпечують досягнення максимально можливих результатів Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України. - 2001. - № 8. - С. 39. .

Як видно, у цьому переліку, в основному, відображені ті ж принципи, які виділялися криміналістами і в радянський період, що правда в їх сучасній інтерпретації. Разом з тим, не можна не звернути уваги й на той факт, що ні єдиного критерію виділення принципів “кримінальної політики”, ні єдиного підходу до них в роботах цитованих вище авторів, на жаль, не спостерігається.

Слід однак відзначити, що більшість названих груп принципів “кримінальної політики” в цілому знаходяться в межах того переліку принципів правової політики, які виділяють та описують теоретики права. Так, наприклад, М. І. Матузов виділяє наступні “стрижневі принципи правової політики, на основі яких вона повинна розроблятися і здійснюватися”: 1) соціальна обумовленість; 2) наукова обґрунтованість; 3) стійкість і передбачуваність; 4) легітимність, демократичний характер; 5) гуманність і моральні засади; 6) справедливість; 7) гласність; 8) поєднання інтересів особистості і держави; 9) пріоритетність прав людини; 10) відповідність міжнародним стандартам. При цьому, наголошує М. І. Матузов, всі ці принципи між собою тісно взаємопов'язані Матузов Н.И. Понятие и основные приоритеты российской правовой политики // Правоведение. - 1997. - № 4. - С. 9; Матузов Н.И. Актуальные проблемы российской правовой политики // Государство и право. - 2001. - № 10. - С. 7. .

Таким чином, принципи кримінально-правової політики, в цілому пов'язуються дослідниками цієї проблеми з принципами правової політики і, очевидно, вважаються похідними від них. На наш погляд, з таким підходом не можна не погодитися.

Не вдаючись більш детально до аналізу принципів кримінального права, відзначимо, що на перетині їх з принципами правової політики (про які йшлося вище), саме й можна виділити принципи кримінально-правової політики. На наш погляд до принципів кримінально-правової політики слід віднести наступні основні засади, відправні ідеї, на базі яких вона має розроблятися та здійснюватися.

1. Принцип економії кримінально-правової репресії. Даний принцип полягає в тому, що кримінально-правова політика повинна здійснюватися лише в оптимально необхідних межах, не допускаючи їх перевищення. При здійсненні правотворчої кримінально-правової політики принцип економії репресії проявляється у тому, що віднесеними до числа злочинних та кримінально караних можуть бути лише ті діяння, які справді є суспільно небезпечними і протидіяти яким можна лише засобами кримінального права Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. С. 33.. Як образно висловлюється М.Й. Коржанський, кримінальний закон - це “стратегічна зброя держави” і застосовувати її треба лише у випадках крайньої необхідності, коли інші засоби правової регламентації чи захисту недостатні або малоефективні Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка; Українська видавнича група, 1996. С. 32.. Отже кримінально-правова правотворчість повинна реально стати в Україні ultima ratio серед інших напрямків правової політики протидії злочинності.

2. Названий принцип тісно переплітається з іншим - принципом доцільності кримінально-правової політики. Він полягає в тому, що застосування засобів кримінально-правового впливу повинно співвідноситися з цілями, які стоять перед кримінальною репресією, відповідати їм. Даний принцип визначає рамки кримінальної репресії, види і характер засобів впливу на винного, а також їх вибір і застосування на практиці, забезпечує баланс між кримінально-правовим ригоризмом і надмірною лібералізацією репресії.

3. Принцип диференціації кримінальної відповідальності та індивідуалізації покарання. Суть його полягає в тому, що кримінальна відповідальність та покарання не повинні носити зрівняльного характеру. В сфері правотворчої кримінально-правової політики цей принцип проявляється як принцип диференціації кримінальної відповідальності, при правозастосовчій формі здійснення кримінально-правової політики даний принцип полягає в індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.

Диференціація кримінальної відповідальності здійснюється законодавцем в кримінальному законі і полягає в градації, розподілі відповідальності, в результаті чого встановлюються різні кримінально-правові наслідки в залежності від типового ступеня суспільної небезпечності злочину та особи винного Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. - М.: Норма, 1998. С. 52..

4. Принцип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинений злочин. Даний принцип в теорії радянського кримінального права розумівся і тлумачився в роботах більшості криміналістів виключно як принцип невідворотності покарання (кримінальної відповідальності) Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. С. 46.. Та й у сучасній літературі існує думку, що даний принцип кримінально-правової політики полягає в тому, що “всяка особа, яка вчинила злочин, повинна понести за нього кримінальну відповідальність” Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. - М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1999. С. 37.. Однак ще в радянський період, говорячи про принцип невідворотності відповідальності В.М. Кудрявцев та С.Г. Келіна розуміли його таким чином: “всяка особа, в дії чи бездіяльності якої встановлений склад злочину, підлягає покаранню чи іншим заходам впливу, передбаченим кримінальним законом” Кудрявцев В.Н., Келина С.Г. О принципах советского уголовного права // Проблемы советской уголовной политики. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1985. С. 6-7.. Вони також відносили до змісту цього принципу тезу про те, що ніхто не може двічі нести кримінальну відповідальність за один і той самий злочин.

Правосуддя здійснюється не лише для покарання винної особи та попередження інших злочинів, але й заради відтворення справедливості. Одним із способів відновити справедливість є відшкодування, наскільки це можливо, вчиненої злочином шкоди.

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову в порядку кримінально-правової реституції. Однак для реального захисту законних прав та інтересів потерпілого цього недостатньо, особливо в сучасних умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України. А тому судові рішення про відшкодування збитків дуже рідко виконуються в повному обсязі. Крім того, захист потерпілих не вичерпується задоволенням майнових претензій. Проблема захисту жертв злочинної діяльності є різноплановою і досить складною. Вона привертає до себе увагу світової спільноти. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію головних принципів правосуддя для захисту жертв злочинів і зловживання владою. Вона визначила такі головні напрями підтримки та сприяння потерпілим:

- впровадження у національному законодавстві держав - членів ООН - міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки;

- кримінально-правова реституція;

- компенсація потерпілим з державних фондів;

-надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги потерпілим за урядовим, громадським та місцевим каналами Туляков В.О. Державний захист природних прав жертв злочинів у сучасному світі// Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю: Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників.-т.7.-К.,1998.-С.122-129..

Більшість розвинених країн Європи, Північної Америки та Азії мають таке законодавство. Деякі кроки у цьому напрямі здійснюються і в Україні. Реально виконуються більш менш послідовно лише закони про відшкодування збитків, що заподіяні зловживанням владою при здійсненні правосуддя, а також жертвам політичних репресій минулих років. Всі інші потерпілі від злочинів практично залишаються без будь-якої підтримки і захисту наодинці зі своїми нелегкими проблемами. Вкрай збідніла держава не в змозі взяти на себе відшкодування збитків від крадіжок та інших майнових злочинів, вбивств, тілесних ушкоджень та автотранспортних злочинів. Потерпілі стають об'єктами переслідування і погроз з боку засуджених, їхніх родичів та інших зацікавлених осіб.

Як же вирішується ця проблема в інших країнах?

Територіально та за кількістю населення Україну часто порівнюють із Францією. У цій європейській країні жертви насильницьких злочинів та їхні утриманці мають право на компенсацію з боку держави шкоди, заподіяної злочинами проти особистості. До компенсаційних витрат належать витрати на лікування, повна компенсація за юридичне обслуговування потерпілих і членів їхніх сімей, майнові збитки (залежно від майнового становища жертви), відшкодування збитків, заподіяних автотранспортом (при відсутності страхування), терористичними актами, зараженням СНІД.

При міністерстві юстиції США створений департамент, який вирішує питання допомоги жертвам злочинів. Всі 50 штатів мають власне компенсаційне законодавство. Міністерство юстиції США забезпечує додаткове фінансування і технічну підтримку окремих штатів. Право на компенсацію мають потерпілі від злочинів, їхні утриманці, родичі. Компенсуються витрати на лікування, консультації психологів та психіатрів, втрати заробітку, на пошук нової роботи, витрати на поховання, реабілітацію, відшкодування втраченої власності Туляков В.О.Згадана праця.-С.125-127.. Крім компенсації потерпілі мають і додаткові права, які сприяють захисту їхніх законних інтересів. Так, зокрема, Закон про права жертв від злочинів штату Пенсільванія (США) передбачає:

- право потерпілих брати участь у важливих процесуальних діях слідства та суду;

- подавати пропозиції щодо визначення розмірів та форми відшкодування збитків засудженими та у порядку державної компенсації;

- одержувати повідомлення тюремної адміністрації про звільнення злочинця, переміщення його в іншу тюрму, а на випадок втечі - негайного повідомлення про це.

Захист законних прав та інтересів потерпілих є одним із завдань поліції Федеративної Республіки Німеччини. У країні існує спеціалізована поліція із запобігання злочинів та допомоги населенню, серед численних функцій якої є:

- допомога жертвам злочинів;

- допомога особам, які потерпіли від побутових конфліктів;

- консультації відносно того, як уникнути злочинних нападів в різних ситуаціях;

- примирення конфліктуючих сімейних сторін;

-морально-психологічна допомога громадянам, в першу чергу неповнолітнім та особам літнього віку А как у них? //Щит и меч.-М.,1985.-№2.-С.5..

Матеріальна та правова допомога жертвам злочинів надходить також і від громадських організацій. Існують Європейський форум підтримки жертв злочинів, а також національні асоціації, які є членами цього форуму. Така асоціація створена і в Росії. До її роботи залучають вчених-кримінологів, журналістів, адвокатів, медиків та психологів. Президент асоціації професор В.Є.Квашис в газетному інтерв'ю підкреслив, що труднощі в роботі є типовими для всіх країн СНД: “...ми ніякої підтримки від держави не отримуємо, тримаємося лише на ентузіазмі декількох фахівців та невеликої допомоги з боку спонсорів. У багатьох країнах підтримка жертв злочинів зводиться в ранг державної політики. Перші внески у спеціальні фонди роблять, насамперед, правоохоронні відомства, вони також беруть активну участь у підтримці потерпілих, особливо в перші дні після біди, що трапилася” Руднев В.Один день из жизни потерпевших от преступления// Известия.-22 февраля 1994 г..

На жаль, в Україні, немає Асоціації підтримки жертв злочинів. Думаю, що її роль тимчасово могла б виконувати Українська кримінологічна асоціація, яку створено у 1998 р. Головне завдання науковців та юристів-практиків полягає в тому, щоб активізувати зусилля для створення нормативної бази захисту потерпілих від злочинів. З урахуванням досвіду інших країн було б доцільним значне розширення процесуальних прав потерпілого як учасника кримінального процесу, який міг би не лише висловлювати свою позицію щодо розмірів і форми відшкодування збитків, але й вимагати від суду рішень щодо захисту власної безпеки та безпеки своєї сім'ї. Відомо, що не лише свідки, але й потерпілі мають чимало проблем після проголошення судового вироку. Було б, на мій погляд, справедливим враховувати позицію потерпілого при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від покарання, помилування, застосування амністії. Часом трапляється, що милосердя до злочинця обертається жорстокістю до його жертви.

Потерпілий має знати, де саме знаходиться його кривдник, який відбуває покарання, коли і на якій підставі він звільняється з місць позбавлення волі. Втеча засудженого створює безпосередню загрозу потерпілому і свідкам. А тому органи внутрішніх справ зобов'язані цю загрозу відвернути та негайно сповістити про втечу в'язня.

Дуже важливо привернути увагу населення до проблем потерпілих. Це є складовою частиною морального відродження, виховання соціальної солідарності та взаємодопомоги у суспільстві. Необхідно до цієї болючої теми частіше зверталися засобам масової інформації, діячам мистецтва та літератури. А поки що про горе ні в чому не винних людей майже ніхто не згадує. Замість цього на екранах кінотеатрів та телебаченні - сумнівні сюжети про суперменів, вбивства, насилля та інші жахи. Не відстають і газети та масова детективна література, що заполонила книжковий ринок. І як зрозуміти, чому газета “Факти и комментарии”, якось не пошкодувала цілої сторінки для інтерв'ю з найманим вбивцею (кілером) в аеропорту “Бориспіль” перед далекою дорогою у теплі краї… А чи не краще було б його затримати і сповістити про це двома рядками?

А ось інша практика. Російська телестудія “Экран века” на замовлення та за участю асоціації створила за матеріалами США фільм “Як допомагають жертвам”. В ньому виступають і потерпілі, і юристи, і працівники громадської служби допомоги. У фільмі показано всі сторони цієї проблеми: робота поліції та судів, кризових центрів та “гарячих ліній”, федеральних та місцевих органів влади тощо. Але особливо докладно висвітлюється діяльність державного фонду допомоги жертвам, який фінансує компенсацію збитків, а також послуги соціального характеру. Показано яку увагу захисту жертв злочинів приділяє президент країни, владні структури та засоби масової інформації Руднев В.Згадана стаття..

В Україні катастрофічно не вистачає грошей, затримується виплата заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат. Не працюють великі промислові підприємства, зростає безробіття. За таких обставин створення спеціального державного фонду допомоги потерпілим від злочинів - справа непроста. Але можлива, якщо на це залучити кошти через обов'язкові відрахування із заробітної плати правопорушників, зі штрафів, за рахунок конфіскованого майна.

Таким чином, кримінально-правова політика в Україні сьогодні здійснюється з урахуванням необхідності забезпечення прав людини на принципах економії кримінальної репресії; доцільності; диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання за злочин; невідворотності кримінально-правового реагування на вчинений злочин. Це основні і власні (властиві саме їй) принципи кримінально-правової політики. Крім того, в сфері кримінально-правової політики мають певний прояв і інші принципи як більш загального характеру (загальні принципи права і політики - законність, демократизм, справедливість, гуманізм тощо). Захист природних прав потерпілих та матеріальна допомога з боку держави підвищують її авторитет, заохочують населення до співпраці з правоохоронними установами. А це означатиме зменшення випадків відмови жертв злочинів від подачі заяви про подію, зміни показань на користь обвинуваченого і т.ін. Скоротиться латентна та нерозкрита злочинність. І зменшиться кількість злочинів, мотив яких - помста. Якщо взяти до уваги всі позитивні наслідки прийняття та застосування законів про захист потерпілих, то не можна не визнати, що ці закони були б виправдані і не лише морально, але й економічно.

2.2. Справедливість як фактор боротьби із злочинністю

Дотримання прав людини при боротьбі із злочинністю проявляється також через характеристику справедливості цієї діяльності.

Моральна категорія справедливості складає найважливішу ознаку правової норми, є її суттю. Іншими словами, право - це легалізована справедливість, в ідеалі. Адже нерідко бувають і несправедливі закони, а ще частіше, - несправедливість судів, але то - аномалії суспільного життя.

Тісний зв'язок справедливості і права відображає мова. Мабуть більшість мов народів, які знають і поважають право, визначають слова "справедливість", "право", "правда", "правосуддя" однокореневими. У Польщі відомство, яке в Україні називається Міністерством юстиції, має назву Міністерство справедливості. І це мудро, бо нагадує людям про головне призначення правосуддя - знаходити і відновлювати справедливість.

Справедливість має бути проголошена найважливішим принципом призначення покарання. Для цього передусім є нагальна потреба подолати неймовірний хаос, який існує у визначенні санкцій діючих кримінально-правових норм. На жаль, такий суб'єктивізм зберігається і у новому КК Зелінський А.Ф., Литвак О.М. Деякі зауваження кримінологів щодо проектів КК України. //Право України.-1999.-№5.-С.70-73. . Він безпосередньо впливає на практику застосування норм кримінального права.

Так звана "селекція" обвинувачених і засуджених стала звичною. Вона часто виправдовується особистістю правопорушника. Ще в 1961 році М.Д.Шаргородський застерігав: "Такий підхід означає порушення принципу демократизму - рівності всіх перед законом" Шаргородский М.Д.Вопросы общего учения о наказании в теории советского уголовного права// Советское государство и право.-1961.-№10.-С.144.. Саме в той час у кодексі 1960 р. з'явилася виключна юрисдикція особливо небезпечного рецидивіста. Людина, яку офіційно було колись визнано особливо небезпечною, у випадку скоєння будь-якого умисного порушення закону, незалежно від того, чи є якийсь зв'язок його з минулим, карається надзвичайно суворо без права на умовно-дострокове звільнення з відбуванням покарання у тюрмі або колонії особливого режиму (та ж тюрма). Виходить, що особа карається не за злочин, а за кримінальне минуле, спокутуване призначеним раніше покаранням. Цю багатолітню несправедливість нарешті подолано у новому КК України.

Серед обставин, які обтяжують покарання, п.13 ст.67 КК передбачає вчинення злочину особою, яка перебувала у стані сп'яніння. Сенс і справедливість такого рішення не зовсім бездоганні. Адже алкогольне сп'яніння та наркотичне збудження - це симптоми отруєння, яке послаблює самоконтроль індивіда і його здатність адекватно реагувати на зовнішні обставини. Громадська думка схильна вважати сп'яніння як таке, що зменшує вину Кузнецова Н.Ф. Проблема изучения эффективности уголовно-правовых норм и институтов// Эффективность применения уголовного закона. - Сб.статей. - Отв. ред. Н.Ф.Кузнецова, И.Е.Михайловская.-М.,1973.-С.31.. Єдиною підставою для протилежної оцінки можна вважати прагнення законодавця посилити боротьбу з пияцтвом, яке є одним з криміногенних чинників. Але у такий спосіб навряд чи можна чекати помітних успіхів. Він не відповідає принципу справедливості, оскільки, виходячи з історичних правових традицій, скоєння злочину, заздалегідь спланованого у тверезому стані заслуговує більш суворого покарання, ніж п`яна імпровізація (при всіх інших рівних умовах звичайно).

Викликає також сумнів справедливість постулату, який склався з давніх пір: ступінь соціальної небезпеки злочину та санкція за його вчинення визначаються тим, наскільки відповідний вчинок часто трапляється. У такому підході виявляється об`єктивна осудність, від якої сучасна вітчизняна кримінально-правова доктрина рішуче відмежувалася Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину.Автореф. дис.доктора юр. наук.-К.,1999.-С.10-13.

. Індивід має право вимагати, щоб покарання за скоєний ним особисто кримінальний вчинок не залежав від того, скільки осіб, крім нього і без його участі, зроблять те саме.

Вважаю також аморальною і такою, що не відповідає вимогам справедливості, маніпуляцію репресією залежно від політичних кампаній та програм, що періодично проводяться в Україні та в окремих регіонах. Наприкінці 60-х років проводився рішучий наступ на хуліганство. Його частка в структурі злочинності становила близько 30%, а подекуди - до 40%. Були посилені санкції статей про хуліганство, суди призначали максимально суворі покарання. Можна лише здогадуватися, скільки скалічено було людських доль під гаслами "хай горить земля під ногами хуліганів", "хуліганству - бій" і т. ін.

Санкції ст. 296 КК України жорстокі, а злочин вважається тяжким. Однак диспозиція цієї статті така розпливчаста і невизначена ("грубе порушення громадського порядку"), що її, при бажанні, можна застосувати до кожного, навіть суто побутового конфлікту. А бажання таке у правоохоронців часом виникає, особливо наприкінці року або кварталу, щоб порушенням десятків кримінальних справ за ст.296 КК значно покращити звітність про розкриття тяжких злочинів.

Маніпуляція санкціями законів та практикою їх застосування відповідно до коливань державної кримінальної політики обертається нехтуваннями справедливості і трагедіями тисяч людей. Порушуються традиційні уявлення щодо пріоритету цінностей.

Серед обставин, які згідно із законом, суд враховує, як такі, що дають підстави для посилення покарання, передбачаються також корисливі та інші "низькі", егоїстичні мотиви злочину. З точки зору психологічної теорії мотивації, етична оцінка вчинку залежить не від потреби, що лежить в основі мотиву, а від вибору засобу задоволення цієї актуальної на даний час потреби. Саме вибір означає спрямованість особистості. Визначний німецький філософ А.Шопенгауер з приводу людського егоїзму писав: "Коли я бажаючи небагатослівно висловити могутність цієї антиморальної сили, думав про те, щоб однією рисою відзначити розміри егоїзму і шукав для цього яку-небудь дійсно виразну гіперболу, я наштовхнувся врешті-решт на таку: дехто здатний вбити людину тільки для того, щоб її жиром змастити свої чоботи. Але при цьому у мене все ж залишився сумнів, чи дійсно це гіпербола" Шопенгауэр А. Две основные проблемы этики. Афоризмы житейской мудрости.-Минск,1997.-С.263..

Сучасна кримінальна статистика свідчить: близько 80% зареєстрованих злочинів мають корисливу мотивацію. То чи варто вважати виключною обставину, що стала найпоширенішою? КК Росії 1996 р. не вважає корисливість обтяжуючою обставиною. Кожен мотив може бути низьким, вкрай спотвореним, якщо засіб задоволення індивідуальної або групової потреби разюче не відповідає значимості і гостроті потреби. Відомий афоризм "мета виправдовує засоби" відображає антигуманну егоїстичну позицію людини або корпорації.

І все ж таки егоїзм і корисливі мотиви вчинків породжують адаптаційну активність правопорушників. Значно небезпечнішою для людської цивілізації є деструктивна агресивність Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности.-М.,1998.-С.286-355. . Може саме деструктивні мотиви злочинів слід вважати небезпечнішими, ніж корисливі ?

В деяких статтях Особливої частини КК вважаються кваліфікованими склади злочинів, які були скоєні за попередньою змовою групами осіб та організованими групами. Остання ознака визнається такою, що дає підстави посилити санкції у кілька разів. Закон не враховує психологічні механізми групової поведінки, коли виникає феномен "дроблення відповідальності". У гурті притупляється страх перед можливою карою: " я як всі". У росіян є прислів'я: "на миру и смерть красна". Мабуть таки злочинні об'єднання об'єктивно небезпечніші. Але ж об'єднання - це не кожен його учасник особисто. Адже різні шляхи приводять у злочинну зграю, різні ролі - різні дії. Логічно було б за груповий злочин покласти відповідальність на лідерів. Рядові співучасники, у тому числі члени організованих злочинних груп повинні відповідати лише за скоєне ними особисто. Це є аксіомою правосуддя, яке не визнає об'єктивного ставлення в вину Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину.-К.,1997.-С.82-96..

І не завжди виправдано, що за протиправні дії, які вчинили, скажімо, двоє, покарання посилюється вдвічі, ніж за таку саму провину злочинця-одинака. Наприклад, двоє домовилися і вкрали зі стоянки, що охороняється, автомобіль. Один із змовників відволікав охоронця, інший, який добре знається на протиугонних пристроях, відімкнув його, сів за кермо. Уявимо собі, що теж саме зробив один злодій, без допомоги. Хіба він цим не довів би свою виключну зухвалість і злодійський професіоналізм ? Але він отримає порівняно м'яке покарання. Бо - один. На мою думку, кваліфіковані за ознаками групового скоєння склади злочинів слід зберегти лише у тих статтях, де йдеться про агресивні напади - згвалтування, вбивства, розбої, тероризм і т.ін. Групові агресивні напади не лише об'єктивно страшніші, бо від них важче захиститися - вони цинічні й аморальні. Це відображають і народні прислів'я: "гуртом і батька добре бити". Тому переконливим було б значне посилення покарання за групові тяжкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження, груповий опір представникові влади та деякі інші злочини. Але діюче кримінальне законодавство вирішує навпаки: названі та інші агресивні посягання, крім згвалтування, вчинені групою не вважаються вчиненими за обтяжуючих обставин, але вони широко використовуються у статтях про відповідальність за крадіжки, шахрайство и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.