На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Економчна сутнсть вдносин власност. Новтн тенденцї у розвитку вдносин власност. Аналз пдприємств в Україн за формами власност. Поняття, види та органзацйн форми пдприємств. Регулювання вдносин власност.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 04.09.2007. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Види підприємств за формами власності.
ПЛАН

    Вступ 3
    Розділ 1. Економічна сутність відносин власності 5
      1.1 Основи аналізу відносин власності 5
      1.2 Новітні тенденції у розвитку відносин власності 11
    Розділ 2. Аналіз підприємств в Україні за формами власності 17
      2.1 Поняття, види та організаційні форми підприємств 17
      2.2 Особливості правового регулювання відносин власності в Україні 23
    Розділ 3. Практична частина 27
    Висновок 33
    Список використаної літератури 34

Вступ

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. Виникла необхідність врегулювати правовий статус об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановити правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування.

З'явилися нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання (банкрутство, свобода конкуренції, антимонопольне регулювання). Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб'єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.

Всі ці чинники зумовлюють необхідність не тільки відповідного правового регулювання, а й вивчення правових засад господарської діяльності. Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб'єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей класифікації видів підприємств в Україні за формами власності. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· вивчити економічну сутність відносин власності;

· провести аналіз відносин власності;

· розглянути поняття, види та організаційні форми підприємств.

Предметом курсової роботи є класифікаційні ознаки підприємств за формами власності.

Об'єктом курсової роботи є підприємства різних форм власності.

Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

Розділ 1. Економічна сутність відносин власності

1.1 Основи аналізу відносин власності

Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний процес характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю.

Структурна складність відносин власності виявляється у багатоаспектності процесу її історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності. Однак найважливішими є економічне і юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії "людина -- людина" [5, c.63].

Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків "людина -річ". Як юридично-правова категорія власність відображає майнові відносини, свідомі, польові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності.

Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має розуміння взаємозв'язку і розмежування відносин власності та економічних відносин. Часто ці поняття ототожнюються, що не є виправданим.

По-перше, відносини власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.

По-друге, власність характеризує діалектику взаємозв'язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економічної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумінні власність більш містка категорія, ніж система економічних відносин.

Повніше і глибше зрозуміти сутність відносин власності допоможе аналіз їхньої структури [5, c.64].

Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарвна і різноманітна. Розглянемо її класифікацію за основними системоутворюючими і структуровизначальними критеріями: внутрішньогенетичним; суб'єктами і економічними рівнями; об'єктами; типами, формами та видами власності.

Найважливішою для розкриття сутності відносин власності й водночас найскладнішою для розуміння е структура власності з внутрішньогенетичної точки зору. Внутрішню побудову відносин власності через взаємодію відносин привласнення і відчуження розкриває рис. 1.1.

Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів -- основа відносин власності.

Привласнення -- це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності.

Розпорядження -- здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.

Користування (використання) -- процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

2

Рис. 1.1 Генетика відносин власності (методи, механізм, структура) [5, c.64]

Слід зауважити, що суб'єкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує також права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізуючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності. Однак сутність відносин власності не слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони і є визначальними. Парною категорією привласнення є відчуження.

Відчуження -- процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.

Поряд з власником завжди присутній невласник. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об'єкта власності одним суб'єктом є одночасно моментом відчуження його для іншого суб'єкта.

Отже, процеси привласнення і відчуження -- це дві діалектичні сторони сутнісних відносин пласкості. Суперечності в системі "привласнення -- відчуження" є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний заряд цього діалектичного зв'язку.

Обирати ті чи Інші форми привласнення і відчуження економічних суб'єктів спонукають як об'єктивні, так і суб'єктивні обставини. Механізм примусу ґрунтується на сукупності економічних і позаекономічних методів (див. рис. 1.1). Переважання тих чи інших методів визначає політику "пряника" чи "батога" з боку власника до не власника [5, c.65].

За суб'єктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність. З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб'єктів власності. Носіями різновидів індивідуальної власності є індивіди, домашні (сімейні) господарства найрізноманітнішої функціональної спрямованості.

Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо.

Урізноманітнюються форми державних суб'єктів власності. Серед них розрізняють загальнодержавні (урядові, центральні структури, національний банк тощо), територіально-регіональні (комунально-муніципальні служби та інші органи місцевого самоврядування), галузеві (міністерства та відомства).

Систему суб'єктів власності можна розглядати і за поділом їх на юридичних і фізичних осіб, на вітчизняні та іноземні, спільні й змішані структури.

Розуміння природи власності доповнює аналіз системи об'єктів власності. Об'єктами власності є засоби виробництва, створені людиною, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності -- предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Визначальними серед цього різноманіття є засоби і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва, включаючи землю, знання як інтелектуальну власність, що розвивається, характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів виробництва, доходів господарської діяльності.

Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва.

Кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її існування домінуючий об'єкт власності, який найповніше відбиває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень продуктивності суспільної праці, особливості привласнення засобів і результатів виробництва.

Для доцивілізаційного етапу розвитку людства таким об'єктом було природне середовище -- земля, тваринний І рослинний світ, які у своїй цілісності органічно зливалися з суб'єктом їх привласнення -- первісною людиною.

Домінуючим об'єктом власності аграрної цивілізації стала земля, яка завдяки розвитку продуктивності суспільної праці поступово перетворилася з колективної основи існування людини на відокремлений засіб її виробничої діяльності [5, 2].

Утворювані форми власності реалізують себе не в чистому вигляді. Кожна з них неодмінно несе в собі риси нового й старого у процесі економічного розвитку.

Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише у визначених межах. Коли дія факторів, які зумовили її виникнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Будь-яка консервація форм власності неодмінно призводить до застійних явищ, затримання розвитку продуктивних сил. Це стосується всіх без винятку форм власності, у тому числі й приватної.

Слід звернути увагу на часто декларований принцип рівності форм власності в ринкових умовах. Про економічну рівність форм власності говорити не можна. Вони характеризуються різними кількісними і якісними параметрами, сферами функціонування і цільовою спрямованістю. Йдеться про законодавчу рівність форм власності, а це означає, що діяльність суб'єктів відбувається в однаковій системі прав, обов'язків і відповідальності. Однак на практиці цей принцип також не завжди реалізується. Наприклад, держава системою пільг сприяє розвитку форм малого бізнесу і обмежує за певних умов діяльність монополістичної власності,

Власність в дії -- це процес її реалізації в економічній і соціальній сферах, в життєдіяльності суспільства в цілому. Процес реалізації відносин власності включає два взаємопов'язані і взаємообумовлені аспекти: результативність руху власності та постійне відтворення умов і факторів її розвитку.

Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Економічна теорія прав власності є однією з найбільш відомих теорій сучасного напряму економічного аналізу -- неоінституціоналізму.

Право власності -- це зовнішня форма, що законодавче, інституціонально закріплює реальні економічні процеси.

Юридична форма, правова форма самі по собі з'явитись й існувати не можуть. Вони лише закріплюють реально існуюче чи потенційно можливе економічне явище [2, c.58].

Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефективного є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з приводу привласнення об'єктів власності. Це свого роду "правила гри" - правила коректної економічної поведінки щодо майнових відносин, котрі пронизують усі сфери економічного життя. Якщо такі правила сформульовані нечітко або неконкретне (наприклад, взаємосуперечливі чи залишають поза увагою деякі сфери майнових відносин, перешкоджають ефективному перерозподілу прав власності), то наслідками цього є ерозія господарської мотивації, а згодом і самої економічної системи.

1.2 Новітні тенденції у розвитку відносин власності

Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набуває корпоративна форма власності як колективно-приватна. В економіці країн Заходу корпорації (акціонерні підприємства) перетворилися на найдинамічнішу, провідну структуру. У США їхня частка становить майже 90 відсотків загального обсягу реалізованої продукції. В цілому в розвинених країнах Заходу на корпоративну форму власності припадає 80 -- 90 відсотків загального обсягу виробництва.

Порівняно з класичною формою приватного підприємництва корпорації мають певні переваги, які забезпечили їм вихід на провідні позиції у сфері бізнесу.

Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність, -- підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси -- й суспільного багатства, право безстрокового успадковування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій як юридичний інститут володіння, приватна власність заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі -- колективні -- форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності [5, 2].

Серед переваг корпоративної форми власності е й такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегрувальна функція корпорації. Якщо приватна власність у ЇЇ класичному вигляді дезінтегрує суспільство, породжуючи складні соціальні проблеми, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови суспільної інтеграції, часткового подолання відчуження людини від засобів виробництва, його результатів, від участі в управлінні. У процесі функціонування корпорації відбувається так звана деперсоніфікація великої приватної власності на засоби виробництва, що виражається у втраті окремими власниками капіталу персонального контролю над його функціонуванням. Саме завдяки цьому управління нею здійснюється не приватними власниками, а професіоналами.

Розпорядження власністю є нині домінуючою реальністю. Докорінна зміна ролі цієї ланки економічних виробничих відносин послабила можливості безпосереднього власника здійснювати прямий контроль над засобами виробництва.

Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Дедалі більшої ваги в останні десятиріччя набуває якісно нове явище у розвитку корпоративної власності. Йдеться про передавання певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам підприємств, що входять до корпорації. Так, у 1974 р. Конгрес США прийняв так званий план розвитку акціонерної власності, зміст якого зводився до здійснення широкої системи заходів щодо залучення працівників корпорацій до акціонування. У наступні роки Конгресом США було прийнято ще понад 20 законодавчих актів, які сприяли розвитку цього процесу. На кінець 80-х років XX ст. подібні акти були прийняті у 19 американських штатах.

Сутність заходів, про які йдеться, полягає в тому, що за рахунок кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій І створюють акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії. Згідно з рішенням Конгресу, компаніям, що здійснюють таку соціалізацію корпоративної власності, надаються податкові пільги [10, c.23].

Як свідчить статистика, народних підприємств -- компаній, що повністю належать трудовим колективам, у 1975 р. в США налічувалось 1601, а в 1988 р. -- 19700.Зросла також кількість працюючих у них -- з 248 тис. до 9,7 млн осіб. У 1990 р. таких компаній було вже 10 275, а зайнятий на них персонал становив 10,5 млн осіб (близько 10 відсотків всього зайнятого населення). За оцінками фінансової комісії Сенату США, до 2000 р. 25 відсотків усіх робітників і службовців могли стати власниками підприємств, де зони працюють.

Постійне вдосконалення акціонерних форм виробництва, активне сприяння цьому держави дали можливість істотно розширити коло осіб, що володіють акціями. Так, на початку 50-х років у США налічувалося близько 6 млн акціонерів, а сьогодні їх близько 50 млн. У цілому в країнах Заходу кожний третій дорослий є акціонером. Та справа не лише у кількісних перетвореннях. Найважливішими є якісні зміни у соціальній структурі суспільства, що відбуваються завдяки акціонуванню.

Акціонерна власність вносить суттєві корективи у спосіб взаємодії робочої сили з засобами виробництва. Відбувається процес наближення до тотожності праці й власності, робітник стає працюючим власником.

Всебічний розвиток корпорацій не є єдиним процесом, що докорінно змінює відносини класичної приватної власності, позитивно заперечуючи її сутність.

Незважаючи на винятково високу частку корпорацій у виробництві валового національного продукту, в США не тільки не зменшується, а навпаки, зростає кількість підприємств, що перебувають в індивідуальній приватній власності, їх загальна кількість за період 1970 -- 1986 рр. зросла майже вдвоє і перевищила 12 млн. Звичайно, частка таких підприємств у загальному виробництві не значна -- приблизно б відсотків реалізованої продукції. Проте з точки зору виявлення перспектив економічного розвитку це свідчить, що приватно-трудова власність, на якій ґрунтується діяльність зазначених підприємств, кількісно зростає.

Близькими до підприємств, заснованих на приватно-трудовій власності, за своїм економічним змістом є так звані партнерські фірми, якими володіють дві особи або більше. Діяльність їх поєднує функції виробника і власника [10, c.24-25].

В економічно розвинених країнах зазнає змін і державна форма власності, частка якої у деяких країнах Заходу досить висока. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.

Отже, основними рисами структури власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є, по-перше, домінуючі позиції корпоративної форми власності; по-друге, все ширше залучення до акціонування працівників підприємств; по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни у державній формі власності.

Принципово інші процеси відбуваються в країнах, що утворилися на місці колишнього СРСР, а також Східної Європи, які переживають своєрідний ренесанс приватної власності, інтенсивне відродження різноманітних форм її функціонування. Проте теоретичного принципу історизму приватної власності ці процеси не заперечують. Старі економічні форми не можуть зникнути доти, доки вони повністю не вичерпали своїх потенційних можливостей. Нові, більш розвинені за своїм змістом виробничі відносини не можуть з'явитися раніше, ніж будуть підготовлені відповідні матеріальні передумови, тобто буде досягнутий певний рівень продуктивності праці людини, що є об'єктивною основою процесу формоутворення власності.

У країнах, де утвердилася командно-адміністративна система, в структуру господарства силовим методом впроваджувалася суспільна власність без відповідного зв'язку зі станом продуктивних сил. Це й визначило загальну нестабільність створеної на таких засадах економічної системи [13, c.69].

Аналізуючи питання історизму приватно-підприємницької форми власності капіталу, яка визначає структуру та основну спрямованість розвитку всієї системи суспільно-політичних, соціальних і виробничих процесів, слід пам'ятати про складні й суперечливі процеси, що відбуваються у механізмі реалізації приватної власності у зв'язку з розвитком на основі досягнень технологічної революції елементів постіндустріальної структури виробництва. Так, інформатика перетворюється на провідну ланку виробничого процесу, а сама інформація -- на форму багатства, домінуючий об'єкт власності. На цьому ґрунті формується духовна власність суспільства, що дає поштовх нагромадженню його інтелектуального потенціалу. На відміну від власності на уречевлені засоби виробництва духовна власність не може розвиватися на суто приватній основі.

Інформації притаманні специфічні риси як товару, що поступово перетворюється на головний виробничий ресурс пост Індустріального суспільства. З одного боку, як носій вартості інформація є об'єктом купівлі-продажу і в цьому відношенні мало чим відрізняється від звичайного товару-послуги, що є об'єктом приватної власності. У країнах, які стають на шлях розвитку в напрямі постіндустріального суспільства, посилюється конкурентна боротьба за володіння інформацією. Більше того, відбувається процес її монополізації, перетворення на безпосередній об'єкт приватної власності, інституцію економічної влади. Відповідно формується новий соціальний прошарок людей -- власників інформації. Для захисту Інтелектуально-інформативної власності приймаються відповідні законодавчі акти та встановлюються спеціальні правові норми.

З іншого боку, Інформація стимулює і зворотний процес -- не зміцнення, а навпаки, знецінення відносин приватної власності. Це пов'язано зі специфікою споживчого використання інформації як товару. На відміну від звичайного товару інформація у процесі виробничого споживання не зникає. При продажу вона не відчужується від свого власника, останній позбавляється лише повної монополії на її використання. Він може продати ЇЇ вдруге. Те саме може зробити І покупець.

Американський учений О. Тоффлер зазначає, що для індустріального суспільства головним натурально-речовим елементом у структурі власності була власність на землю, споруди, заводи, машини, засоби промислового виробництва, а в умовах переходу до інформаційного суспільства основою власності в США стає неречова субстанція. Це принципово нова форма власності. Проте для виробничої реалізації інформативної власності потрібні також матеріальні засоби виробництва [5, c.74].

Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують усю структуру суспільно-економічних відносин. На новому витку суспільного прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам.

Однак сьогодні для країн з перехідною економікою нагальним є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи реформування адміністративно-командної системи на шляху до соціально орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності. Світовий досвід показує, що роздержавлення -- це загальноекономічний процес.

Зауважимо, що не слід ототожнювати роздержавлення власності з приватизацією. Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як у межах державної власності, так і пола ними.

Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної.

Зазначені процеси відбуваються суперечливо, із соціальними загостреннями, потребують значних матеріальних, фінансових, організаційних, Інтелектуальних зусиль тощо. Однак це необхідні заходи, рішучість і послідовність у проведенні яких, зрештою, приведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціально орієнтованого суспільства.

Розділ 2. Аналіз підприємств в Україні за формами власності

2.1 Поняття, види та організаційні форми підприємств

Актуальність цієї теми обумовлено особливостями економічних i соціальних функцій підприємства в економічній системі, а саме: функцій товаровиробника, що задовольняє суспільні потреби в продукції, роботах i послугах.

До 2004 р. це питання регулювалося Законом України від 27.03.91 р. № 887-XII «Про підприємства в Україні», який визначав види i організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Відповідно до Прикінцевих положень Господарського кодексу, прийнятого 16.01.2003 р., вищезазначений Закон втратив чинність з 01.01.2004 р.

На сьогодні питання щодо видів та організаційних форм підприємств регулюється Господарським та Цивільним кодексами, а саме: главою 7 Господарського кодексу та главами 7, 8 Цивільного кодексу. Правова позиція законодавця щодо визначення поняття «підприємства» за нормами Господарського кодексу майже нічим не відрізняється від позиції, викладеної законодавцями ще в 1991 р.

Так, відповідно до ст. 62 Господарського кодексу підприємство -- самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так i для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Із вищевикладеного випливає, що за нормами нового господарського законодавства підприємство може i не бути суб'єктом підприємницької діяльності, що спростовує практику, відповідно до якої підприємства визнавалися суб'єктами підприємництва.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Згідно з нормами Конституції України як основного закону в Україні існують три форми власності: загальнодержавна, комунальна та приватна. Зі змісту ст. 63 Господарського кодексу випливає, що в Україні існує й колективна власність. Таке неузгодження правових норм можна назвати колізією.

Залежно від способу створення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.