На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Представництво сторн у виконавчому провадженн. Характерн ознаки законного представництва. Звернення стягнення на майно юридичної особи. Накладення арешту на кошти боржника. Поняття значення гарантй прав й нтересв учасникв виконавчого провадження.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Правоведение. Добавлен: 30.01.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Контрольна робота з теми:
Виконавче провадження
План

1. Представництво сторін у виконавчому провадженні
2. Звернення стягнення на майно юридичної особи
3. Поняття і значення гарантій прав учасників виконавчого провадження
Список використаних джерел
1. Представництво сторін у виконавчому провадженні

Конституцією України не лише визначене широке коло прав громадян, але й встановлені дієві гарантії їх реалізації. Однією з таких гарантій є право на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Найбільш повному здійсненню права особи на судовий захист значною мірою сприяє юридична допомога, у тому числі і у формі представництва. Представництво можливе у будь-якій справі і на усіх стадіях розвитку цивільного процесу, починаючи з порушення справи і завершуючи виконанням судового рішення.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999.
Відповідно до вимог статті 11 вказаного Закону, сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.
Представництво - це правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє.
Потреба в представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних життєвих обставин (через хворобу, відрядження, зайнятості) не може особисто здійснювати свої права і обов'язки, але часто до послуг представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час і засоби і т.п.
За допомогою представництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але і деякі особисті немайнові права, проте не допускається вчинення через представників угод, що за своїм характером можуть бути зроблені тільки особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом (наприклад, тільки особисто можна скласти заповіт, укласти договір довічного утримання та ін.). Також Законом України «Про виконавче провадження» визначено умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
В навчальному посібнику «Виконавче провадження в Україні» автор Щербак С.В. виділяє законне та договірне представництво.
Законним є представництво інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних судом недієздатними та безвісно відсутніми, а підставами для допуску законних представників відповідно будуть: свідоцтво про народження дитини або рішення суду, акт про призначення опікуном або піклувальником, а також опікуном майна.
Характерними ознаками законного представництва, по-перше, є те що представник і його повноваження встановлюються нормативними актами (цивільними, господарськими, сімейними). Наприклад, батьки, опікуни виступають представниками недієздатних осіб, малолітніх до 14 років у зв'язку з прямою вказівкою закону. По-друге, особа, яку представляють, не бере участі в призначенні представника і не може особисто скасувати чи змінити повноваження представника, оскільки ці повноваження визначені законом.
Договірним є представництво, що здійснюється у виконавчому провадженні на підставі договору доручення (адвокат, співстягувач, будь-який громадянин) або трудового договору (юрисконсульт). Повноваження цих представників підтверджується дорученням, що оформляється відповідно до вимог закону.
Представництво сторін у виконавчому провадженні визначено статтею 12 вищевказаного закону, згідно якої сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов'язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто.
Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та виконують обов'язки у виконавчому провадженні відповідно до вимог закону.
Якщо стороною виконавчого провадження є особа, визнана судом безвісно відсутньою, державний виконавець своєю постановою залучає до участі у виконавчому провадженні особу, яка є опікуном її майна.
Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють в межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.
В даному випадку регламентується не просто представництво юридичної особи, а її участь у виконавчому провадженні як сторони, тому зазначене положення потребує більш чіткої регламентації. Представництво інтересів юридичної особи є складовою частиною її дієздатності. Так, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе обов'язки за допомогою своїх органів, які для цього наділяються правами законом та статутом (положенням). Порядок призначення або обрання керівних органів юридичної особи визначається їхнім статутом (положенням).
Загальним є правило про те, що представником підприємства є його керівник (директор), який наймається або призначається власником або уповноваженим ним органом і з яким укладається контракт. Статутом чи положенням (а також контрактом) визначаються межі повноважень, які керівнику делегуються для здійснення комерційної або іншої діяльності. Але статус керівника повинен доводитись також призначенням на посаду (наказ), обранням колегіального органу (виписка з рішення зборів) або контрактом. Тому перед державним виконавцем завжди постає питання про допущення та обсяг повноважень представника юридичної особи. Особливо це питання є актуальним, коли від волевиявлення представника залежатиме послідовність або зміст процесуальних дій державного виконавця.
Оскільки статутом чи положенням право керівника підприємства може обмежуватися щодо вчинення окремих видів угод або розміру такої угоди (грошовим або штучним еквівалентом), необхідно пересвідчитись не лише в наявності документа, який посвідчує службове становище керівника (наказу про призначення), а й у наявності повноважень у представника на вчинення саме цієї угоди. Для цього державний виконавець може витребувати відповідні витяги із статутів чи положень.
Сучасна юридична практика передбачає можливість директора та інших керівників діяти на підставі контракту тощо. Тому державний виконавець має роз'яснити керівнику, який діє від імені юридичної особи, протиправність діяльності, що виходить за межі його повноважень, та неприпустимість діяльності в період відпустки або звільнення, оскільки це буде визначати особисту відповідальність громадянина як фізичної особи. Іншим випадком є надання доручення керівнику або іншому працівнику підприємства, установи, організації уповноваженим органом юридичної особи, яким йому встановлюються чіткі повноваження на укладення угоди від імені цієї юридичної особи.
Окремо варто зупинитися на оформленні довіреності на представництво сторони виконавчого провадження.
Так, частиною п'ятою статті 12 вищезгаданого Закону передбачено, що повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.
Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Згідно статті 245 Кодексу, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті (частина друга статті 245 Кодексу).
Згідно частини першої статті 219 Кодексу у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
Таким чином, можна зробити висновок, що у випадку видачі особі довіреності, що не відповідає формі, в якій повинен вчинятися зазначений правочин, право на представництво сторони виконавчого провадження така особа не має.
Підстави для припинення представництва за довіреністю визначено статтею 248 Кодексу. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
2. Звернення стягнення на майно юридичної особи

Порядок звернення стягнення на майно боржника юридичної особи регламентовано главою 6 Закону України «Про виконавче провадження». Найпершою особливістю звернення стягнення на майно юридичної особи є те, що в першу чергу стягнення звертається на кошти боржника, як у гривнях, так і в іноземній валюті.
Готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в касах або інших сховищах боржника, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складення відповідного акта державним виконавцем. Вилучення проводиться за участю понятих. Слід наголосити, що дана виконавча дія повинна вчинятися в присутності повноважних представників боржника, якими виступають керівники юридичної особи або представники за дорученням. У разі їх відсутності виконавчі дії можуть опинятися в присутності інших посадових або службових осіб даної юридичної особи.
Вилучена готівка не пізніше наступного робочого дня здається на депозитний рахунок ВДВС для покриття витрат на проведення виконавчих дій та на покриття боргу за виконавчими документами, а також на повернення авансового внеску, якщо такий мав місце.
Готівка в іноземній валюті у той самий строк здається державним виконавцем до банку або іншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. при цьому, державний виконавиць зобов'язує банк здійснити продаж і зарахувати кошти від продажу на депозитний рахунок органу ДВС протягом семи днів.
Накладення арешту на кошти боржника. На сьогоднішній день виникли певні ускладнення у здійсненні банками арешту коштів за постановами державних виконавців.
Основною причиною цих ускладнень є невідповідність положенням нового ЦК України, що стосуються підстав обмеження прав розпоряджатися рахунками, наступних положень нормативно-правових актів:
* частини 1 та 3 ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ;
* абзацу 7 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-ХIV;
* абзацу першого пп. «а» п. 9.3.1. п. 9.3. ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ.
Вказані нормативно-правові акти зазначають, що правом накладати обмеження на розпорядження грошовими коштами наділені такі особи:
* слідчі, що здійснюють арешт коштів юридичних або фізичних осіб;
* державні виконавці;
* керівники податкового органу, що тимчасово зупиняють видаткові операції за рахунок платників податків, в порядку адміністративного арешту активів такого платника.
У той же час ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Таким чином, на сьогоднішній день існує колізія права.
При вирішенні даної проблеми слід виходити із загальних положень теорії держави і права щодо способів розв'язання колізій. Тобто слід визначити нормативно-правовий акт, яким необхідно керуватися при вирішенні питання щодо накладення арешту на кошти клієнта-боржника.
Таким чином, при виникненні подібних колізій між нормативно-правовими актами, у даному випадку Законами, прийнятими одним і тим же органом - ВР, застосуванню підлягає нормативно-правовий акт прийнятий пізніше, ніж останні. Крім того, обов'язковість застосування саме положень ст. 1074 ЦК України, а не відповідних положень інших законодавчих актів зумовлена тим, що дана норма ст. 1074 глави 72 ЦК є спеціальною по відношенню до норм ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» якщо після накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника - юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває нові рахунки у банках чи інших фінансових установах, державний виконавець направляє до відповідних правоохоронних органів матеріали про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові - юридичній особі на праві власності або закріплене за ним, у тому числі на майно, яке обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.
На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в такій черговості:
1) у першу чергу - майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари);
2) у другу чергу - інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;
3) у третю чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва.
У разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику - юридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності - Фонд державного майна України про накладення арешту на майно боржника - юридичної особи, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача.
На пропозицію відповідного органу управління чи Фонду державного майна України державний виконавець за рахунок коштів на фінансування Державної виконавчої служби публікує у пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи.
У разі накладення арешту на майно підприємств-боржників, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє Фонд державного майна України про накладення арешту на майно підприємств-боржників, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача.
Отримавши повідомлення відповідного органу управління чи Фонду державного майна України про вчинення цими органами дій щодо порушення справи про банкрутство боржника - юридичної особи, державний виконавець звертається до суду із заявою про відстрочку виконання відповідно до статті 33 Закону. У разі порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника - юридичної особи державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження, крім виконання провадження по зверненню стягнення на заставлене майно.

3. Поняття і значення гарантій прав учасників виконавчого провадження

Права й інтереси сторін та інших осіб у виконавчому провадженні забезпечуються численними гарантіями, закріпленими в нормах Закону «Про виконавче провадження» та іншому законодавстві України. До них, зокрема, відносяться:
1) функціонування загальних, міжгалузевих принципів, на яких побудована діяльність державних виконавців та учасників виконавчого провадження (статті 5, 18, 32, 35, 37, 45 та інші Закону);
2) обов'язок державного виконавця здійснювати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб - учасників виконавчого провадження й інших осіб;
3) обов'язок державного виконавця роз'яснити особам, які беруть участь у виконавчому провадженні та залучаються до проведення виконавчих дій, їх права і обов'язки, відповідно до їх визначення в Законі;
4) оскарження особами, які беруть участь у виконавчому провадженні дій і бездіяльності державного виконавця (ст. 7 Закону);
5) контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження (ст. 8 Закону);
6) віднесення на розгляд суду окремих питань, від яких залежить розвиток виконавчого провадження (статті 28, 32, 33, 42, 78 Закону);
7) звільнення майна з-під арешту (ст. 59 Закону), пред'явлення позову до юридичної особи, з вини якої не були стягнені кошти з боржника, а також відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем (ст. 86 Закону);
8) контроль державного виконавця за правильним і своєчасним виконанням судових рішень про стягнення періодичних платежів (ст. 74 Закону);
9) поворот виконання (статті 420-422 ЦПК).
Гарантіями прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні є дія принципів законності, об'єктивності істини, диспозитивності, рівноправності сторін, доступності виконання, державної мови провадження, гласності тощо.
На реалізацію загальноправового принципу повноти і реальної гарантованості суб'єктивних прав громадян встановлений законом і процесуальний порядок примусового виконання судових і несудових рішень органом державної виконавчої служби України. Визначений процесуальний порядок покладає на державного виконавця обов'язок здійснювати свої повноваження на основі принципу законності - не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб (ч. 1 ст. 7 Закону), в тому числі сторін і інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні.
Проявом принципу юридичної істини є нормативне правило, закріплене в ч. 1 ст. 5 Закону, у відповідності з яким державн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.