На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Взаємодя вини причинного зв'язку в кримнальному прав. Юридичн фактичн помилки та їх кримнально-правове значення. Причинний зв'язок мж дянням наслдком. Суб'єктивна сторона та основн ознаки вини. Вдмннсть прямого непрямого умислу.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 06.11.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Реферат
На тему
Вина, причинний зв'язок як основні категорії кримінального права
1. Взаємодія вини і причинного зв'язку в кримінальному праві

Тісний взаємозв'язок всіх елементів людського вчинку, у тому числі злочину, є загальновизнаним фактом. Розуміння діалектики як вчення про загальний зв'язок і розвиток, включаючи єдність об'єктивного і суб'єктивного, служить науковою основою правильного з'ясування складу злочину, кваліфікації й інших фундаментальних категорій кримінального права.
Так, наявність причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і шкідливим наслідком, що є ознакою зовнішньої сторони злочину з матеріальним складом, виступає як одна з об'єктивних підстав кримінальної відповідальності.
Визначити причинний зв'язок -- означає не тільки визнати, що шкідливий наслідок є результатом вчиненого діяння. Встановлення об'єктивної причинної залежності служить підставою для ставлення наслідків у вину тій людині, що вчинила дану дію чи бездіяльність.
Відсутність необхідного зв'язку між діянням і результатом свідчить про те, що наслідок має своєю причиною інші зовнішні фактори (наприклад, дії інших осіб), що виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності особи, що вчинила досліджуване діяння, як по об'єктивних, так і по суб'єктивних підставах. Тому взаємодія вини і причинного зв'язку є однією з обов'язкових умов притягнення до кримінальної відповідальності, що витікає з принципів кримінального права (ст. 2 КК), законодавчої конструкції форм і видів вини (ст. 3-5 КК), норм процесуального законодавства.
Сучасне кримінальне право України, знаходячись на детерміністичних позиціях, виходить з того, що найважливіший принцип винної відповідальності є необхідною умовою правильної соціально-правової оцінки людської поведінки: «На противагу помилковому, абстрактному «об'єктивізму» потрібно сказати, що при оцінці вчинку правомірно виходити не зі всього того, що настало, а тільки з того, що з об'єктивно наставшого могло бути передбачене».
Такий зв'язок свідчить про складну подвійну природу даних ознак складу злочину: про об'єктивно-суб'єктивний характер причинного зв'язку, який необхідно встановити, і суб'єктивно-об'єктивному характері вини, яка підлягає вміненню суб'єкту: «Цілі людини породжені об'єктивним світом і припускають його... Але здатність людини, цілі якої взяті поза світом, від світу незалежні...». Або ще: «Люди звикли пояснювати свої дії зі свого мислення, замість того, щоб пояснювати їх зі своїх потреб» (які при цьому, звичайно, відображаються в голові, усвідомлюються, що і дозволило відомим мислителям охарактеризувати свідомість як «усвідомлене буття»).
Причинний зв'язок між діянням і наслідком існує у всіх посяганнях, але в якості обов'язкової, юридично значимої ознаки вона виступає лише в діяннях з матеріальним складом. У більшості злочинів вчинене діяння прямо пов'язано з наслідком, що наступив, (заподіяння смерті шляхом удару ножем у серце, знищення майна шляхом підпалу, викрадення майна шляхом грабежу, розбою тощо). Встановлення причинного зв'язку в таких випадках не являє особливих труднощів.
Але в складніших ситуаціях, коли діяння і результат роз'єднані за часом і місцем, переплітаються з поведінкою інших осіб, силами природи, роботою механізмів, визначити, дією якої сили викликаний суспільно небезпечний наслідок, виявляється важко і вирішити це питання можна лише на основі наукового аналізу причинно-наслідкових відносин.
Теорія права і судова практика вирішують питання про причинний зв'язок у процесі кваліфікації на основі філософського вчення про причинність. Відповідно до нього причиною визнається таке явище, яке закономірно, із внутрішньою необхідністю, породжує інше явище (наслідок). Детермінуючий наслідок явища існує об'єктивно, а не в уяві людини, тому причинний зв'язок є частка «об'єктивного реального зв'язку». Як існуюча дійсність він пізнаваний: людина на основі даних науки і практики здатна вірно відобразити у своїй свідомості (суб'єктивно) наявність причинної залежності між окремими явищами, у тому числі і між поведінкою людини і викликаною нею зміною в об'єктивній дійсності, і потім оцінити її в процесі кримінально-правової оцінки.
Явище, іменоване причиною, саме постійно знаходиться під впливом інших факторів -- умов, у яких воно діє. Це також викликає ускладнення у встановленні причинно-наслідкової залежності. Причинно-наслідкові відносини (відносини детермінізму) можуть бути виявлені тільки в тому випадку, якщо одне явище (причина) і інше (наслідок) розглядаються стосовно конкретної ситуації в їх взаємозв'язку (у конкретному відношенні). Наприклад, незнання правил дорожнього руху є причиною, яка породжує порушення цих правил (наслідок), а порушення правил, у свою чергу може стати причиною події, що призвела до загибелі людини (як наслідки).
Таким чином, порушення правил в одному ланцюзі причинного зв'язку виступає як наслідок, а в іншій -- як причина. Наведений приклад демонструє не тільки те, що причини і наслідки можуть мінятися місцями в загальній взаємодії явищ, але і те, що вони не відрізняються якимись зовнішніми ознаками, тому одна і та ж дія не може виступати тільки в одній незмінній якості (причини чи наслідку).
Причина відрізняється від наслідку (а також і умови, при яких відбувається діяння) своєю внутрішньою властивістю -- здатністю змінювати явище, на яке воно впливає. У розглянутому прикладі причиною наслідків, що наступили, є порушення правил дорожнього руху, а не їх незнання. Останнє не має значення для кваліфікації за ознаками конкретного складу злочину, хоча може враховуватися при вирішенні інших питань відповідальності.
Крім того, необхідною передумовою встановлення причинної залежності є повне і всебічне виявлення всіх зв'язків даного наслідку з діями різних осіб, причетних до події злочину, встановлення впливу інших факторів на виникнення наслідку. Це значить, що визначити причини шкідливого наслідку можна тільки на основі повної і абсолютно об'єктивної інформації про подію, яка трапилася, виходячи з їх багатофакторності, багатозначності. Велика частина помилок у встановленні причинного зв'язку по конкретних кримінальних справах породжується саме неповнотою даних попереднього розслідування і судового слідства.
Причиною шкідливого наслідку як ознаки складу злочину може бути лише передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Тому з'ясовувати причини результату, що наступив, необхідно зі встановлення факту вчинення такого діяння. Якщо зазначену в законі дію чи бездіяльність вчинено не було, а наслідок наступив, то питання про причинний зв'язок стосовно даного складу злочину відпадає. Наслідок у таких випадках обумовлений іншими причинами, може бути таким, що навіть не має кримінально-правового змісту.
Так, наприклад, КК встановлює відповідальність за порушення правил польотів і підготовки до них, що спричинило до настання катастрофи або інших тяжких наслідків (ст. 416 КК). Це зовсім не означає, що у випадку порушень названих правил саме вони і явилися причиною катастрофи, що наступила.
Наслідок може відбутися як внаслідок вказаних у законі порушень, так і по інших підставах (старіння металу, зіткнення літака з птахами, вплив стихійних явищ), не пов'язаних з поведінкою пілота, але які співпали за часом з допущеними порушеннями. За відсутності в діях пілота і керівника польотів у конкретній обстановці порушень правил польотів пошук причин катастрофи необхідно здійснювати в іншому напрямку. Якщо ж з боку пілота було допущене порушення і в той же час на забезпечення льотної безпеки впливали інші фактори, включаючи наведені, а також, наприклад, порушення правил керівником польоту, то без знання закономірностей, які характеризують співвідношення причини, наслідку й умови, встановити істинну детермінанту наслідку, що наступив, вкрай важко, а іноді і зовсім неможливо.
Причина і наслідок знаходяться в строго визначеному часовому зв'язку: причина завжди передує наслідку в часі. Так, по конкретній кримінальній справі було встановлено, що водій в умовах поганої видимості відвернувся від спостереження за дорожньою обстановкою, і, відчувши поштовх у колесо автомобіля, зупинився. На проїжджій частині він побачив людину без ознак життя, через яку переїхала його машина, і повідомив у міліцію про вчинений ним наїзд. Однак у ході слідства з'ясувалося, що автомашина переїхала труп потерпілого, який раніше був збитий іншою машиною. Як видно, хоча водій і порушив правила дорожнього руху (виявив неуважність), його дії не перебували в причинному зв'язку з загибеллю людини, оскільки вони настали вже після настання смерті. Справа була припинена за відсутністю складу злочину.
Чергування дії і наслідку дозволяє встановити, чи могло конкретне порушення бути причиною наслідку, що настав, і виключити з числа причин ті допущені порушення, які не могли спричинити наслідок в силу того, що були вчинені після настання шкоди.
Для визнання дії чи бездіяльності причиною визначеного наслідку недостатньо встановити, що вона об'єктивно здатна породити наслідок, що наступив. Необхідно переконатися, що вона закономірна, з необхідністю і неминучістю породила даний наслідок. У протилежному випадку причиною може бути визнане невизначене коло явищ, що є характерним для деяких західних теорій.
Кримінальне право України виходить з того, що причина -- це дійсно одна з умов настання наслідку. Але дійсною причиною є тільки та з можливої безлічі умов, яка об'єктивно, із внутрішньою закономірністю породжує даний наслідок у конкретній ситуації, при строго визначених обставинах.
Таке розуміння причини дозволяє внести ясність у вирішення того випадку, що став класичним у кримінально-правовій літературі -- нанесення незначного удару по голові людині, що перенесла важку травму головного мозку. За відсутності останнього фактора (травми) такий удар не міг породити смерть, оскільки була відсутня сприятлива умова для дії цієї причини. Взаємодіючи з зазначеною сприятливою умовою, незначний удар по голові з неминучістю породив смерть потерпілого, тобто явився причиною настання смерті. Тому об'єктивні підстави притягнення до кримінальної відповідальності за заподіяння смерті за даних обставин є у наявності. Можливість же притягнення до відповідальності за заподіяння даного наслідку визначається суб'єктивним відношенням особи до вчиненого діяння (ступенем усвідомлення чи можливістю перебування під контролем свідомості зазначених об'єктивних факторів).
Причина -- це фактор, який породжує наслідок. Від необхідного заподіяння потрібно відрізняти вплив випадковий (не знаходиться під контролем свідомості суб'єкта), який не є закономірним наслідком діяння, а виникає як результат перетину ланцюга подій. Випадкове заподіяння виключає кримінальну відповідальність за наслідок, що невинно наступив.
Так, наприклад, Б., будучи в стані сп'яніння, заподіяв своєму товаришу шкоду здоров'ю середньої тяжкості, у зв'язку з чим той у машині швидкої допомоги був відправлений у лікарню. В дорозі машина зіштовхнулася з вантажним автомобілем, у результаті чого потерпілому були заподіяні ушкодження, від яких він помер на місці події. Дії Б. є необхідною причиною настання тільки шкоди здоров'ю, оскільки вони з неминучістю породили цей результат; його ж поведінка стосовно факту смерті не знаходиться під контролем його свідомості і волі і тому носить випадковий характер. Дійсною ж причиною загибелі потерпілого було порушення правил дорожнього руху, допущене водієм вантажного автомобіля, що і повинно знайти відображення в кваліфікації дій винного.
Питання про причинний зв'язок у кримінальному праві, крім того, завжди вирішується з урахуванням категорій можливості і дійсності. Причиною шкідливого наслідку визнається тільки таке діяння, яке містило в собі реальну можливість його настання. Наслідок, який перебуває в причинному зв'язку з діянням, є реалізацію тієї можливості, яка була в діянні.
Наприклад, смерть можна представити як перетворення її можливості, закладеної в пострілі, у дійсність. Діяння, що не містить реальної можливості настання даного наслідку, не може визнаватися його причиною.
У випадках, коли закон передбачає шкідливі наслідки як ознаку складу злочину, суд зобов'язаний встановити, що вчинені дії створювали реальну можливість настання шкоди, який не настала лише тому, що сторонні обставини чи дії третіх осіб не дозволили перетворити створену порушником можливість у дійсність. Таке діяння, яке створює реальну загрозу настання законодавчо визначених наслідків, може бути визнане суспільно небезпечним, тобто таким, яке містить об'єктивні ознаки незакінченого складу конкретного злочину.
Процес перетворення можливості в дійсність іноді ускладнюється впливом окремих випадкових факторів, що не міняє необхідного причинно-наслідкового зв'язку між діями особи і наслідком, що наступив.
Так, повертаючись до наведеного прикладу зіткнення автомашини швидкої допомоги з вантажним автомобілем, можна дійти до висновку, що водій вантажівки, що порушив правила, створив реальну можливість загибелі людей, що знаходилися в машині швидкої допомоги, і тому його дії можна було б вважати причиною смерті будь-якого пасажира. Та обставина, що загинув поранений пасажир, а не лікар швидкої допомоги, залежала від випадкових для дії порушника обставин (наприклад, від порядку розміщення в машині людей).
У ситуації, коли наслідок є результатом взаємодії декількох осіб, за тими ж правилами встановлюється, чи є діяння кожного суб'єкта в причинному зв'язку зі злочинним результатом, що наступив. При позитивній відповіді на це питання кожна особа, що заподіяла шкоду, несе кримінальну відповідальність персонально за свої дії.
Наприклад, при зустрічному зіткненні транспортних засобів кожний може визнаватися винним у вчиненні необережного злочину.
Причинний зв'язок у кримінальному праві може досліджуватися в трьох формах: як взаємодія, як дія і як зв'язок станів (по термінології А.А. Тер-Акопова).
У формі взаємодії причинність виявляється в жорстко детермінованих і суб'єктивно бажаних процесах (при убивстві, розкраданні).
При порушенні різних правил має місце і взаємодія, і дія.
Зв'язок станів як форма причинності найнаочніше виражається в бездіяльності. Як відомо, причиною суспільно небезпечного наслідку може бути не тільки дія, але і бездіяльність. Із соціальної і правової точок зору, характер причинного зв'язку при дії і бездіяльності однаковий. Кримінальне право з метою охорони найбільш цінних суспільних відносин в одних випадках забороняє вчиняти відповідні дії, визнаючи їх суспільно небезпечними, в інших -- наказує виконувати визначені дії і визнає їх невчинення суспільно небезпечною бездіяльністю. У першому випадку реальну можливість настання суспільно небезпечного наслідку створює дія, а в другому -- бездіяльність (як форма злочинного поведінки). Здатність бездіяльності, яка заподіює шкоду, полягає в тому що вона розриває ланцюг того, що також знаходиться під внутрішнім контролем свідомості суб'єкта причинного зв'язку в його діях, спрямованих на запобігання шкідливого наслідку, і створює тим самим реальну можливість їх настання. У літературі це правильно пояснюється системним початком причинного зв'язку при бездіяльності: зміною поведінки суб'єкта як елемента системи відносин.
Суб'єктивна сторона і її основна ознака -- вина -- існують в органічній єдності з об'єктивною стороною і, зокрема, із причинним зв'язком. Діяння, що не відображає внутрішнього відношення суб'єкта до вчиненого вчинку, не утворює злочину, оскільки в ньому не виражені антигромадська свідомість і суперечлива воля людини, що визначено принципом суб'єктивного ставлення. «Ніяк не уникнути тієї обставини, що все, що спонукає людини до діяльності, повинне проходити через його голову... Дії зовнішнього світу на людину відображаються в його голові у вигляді почуттів, думок, спонукань, проявів волі, словом -- у вигляді «ідеальних прагнень», і в цьому вигляді вони стають «ідеальними силами».
Суб'єктивна сторона виявляється тільки в конкретних актах злочинної поведінки, а тому і може бути пізнана тільки по об'єктивних ознаках. Взяте ізольовано від діяння і його заподіюючої здатності, психічне відношення саме по собі також не підлягає негативній правовій оцінці, оскільки для порочного образу думок “не існує ні трибуналу, ні кодексу”.
Іншими словами, суб'єктивні наміри, приховані у свідомості людини, реалізуються в її вчинках і тим виявляють себе, стають доступними для розуміння: «За якими ознаками судити нам про реальні «помисли і почуття» реальних осіб? Зрозуміло, що така ознака може бути лише одна: дії цих осіб, -- а оскільки мова йде тільки про суспільні «помисли і почуття», то варто додати ще: суспільні дії особи, тобто соціальні факти».
Взаємозв'язок і взаємозалежність суб'єктивної й об'єктивної сторін злочину допомагає в процесі розслідування і судового розгляду кримінальної справи, з одного боку, встановлювати за об'єктивними ознаками зміст суб'єктивної сторони злочину, а, з іншого боку, правильно тлумачити зміст власне об'єктивних ознак.
Врахування змісту суб'єктивної сторони злочину є обов'язковою умовою встановлення причинного зв'язку, кваліфікації злочинів і їх розмежування між собою. Злочини, що співпадають по зовнішніх, об'єктивних ознаках, можуть істотно розрізнятися, зокрема, за формою вини, яка у таких випадках виступає як єдиний критерій, що відображає неоднаковість характеру суспільної небезпеки цих видів злочинів. Наприклад, вбивство і заподіяння смерті з необережності, що володіють схожими об'єктивними ознаками, відрізняються один від одного тільки за ознакою вини. Це значить, що зміст вини відображає різний характер суспільної небезпеки цих злочинів і різне відношення до розвитку причинного зв'язку між діями суб'єкта і наслідками.
Інші суб'єктивні ознаки (мотив, мета, емоції) також дозволяють розмежовувати злочини між собою в процесі кваліфікації. Ці ж ознаки складу можуть бути використані для розмежування злочину з іншими правопорушеннями. Наприклад, відповідальність свідка чи потерпілого за помилкові показання (ст. 84 КК) настає тільки в тому випадку, якщо винний усвідомлював їх помилковість.
Вітчизняне кримінальне право виходить з того, що відповідальності підлягає лише особа, яка винна вчинила суспільно небезпечне діяння під загрозою кримінального покарання. Відсутність зазначеного в законі психічного відношення до вчиненого виключає відповідальність, незважаючи на те, що вчинене містить об'єктивні ознаки дії чи бездіяльності, передбаченої статтею кримінального закону. Саме тому внутрішнє відношення особи до суспільно небезпечного діяння і його наслідку є суб'єктивною підставою кримінальної відповідальності, сутністю суб'єктивного зобов'язання, тобто вмінення особі тільки того діяння, у якому вона виразила чи мала можливість виразити свої свідомість і волю.
Невинно вчинене діяння злочином не є, а суб'єкт відповідальності не підлягає.
Таким чином, злочином є тільки те що виражає (і відображає) волю суб'єкта діяння, суспільна небезпека й здатність заподіювати шкоду якого усвідомлювалася чи повинна була і могла ним усвідомлюватися. Відсутність вини означає, що заподіяна шкода не є результатом вольової, свідомої діяльності, і тому особа не відповідальна за його заподіяння (на нормативному рівні).
Вина -- категорія суб'єктивна, але заснована на об'єктивних детермінантах, зокрема на розглянутих причинно-наслідкових зв'язках, що також відображено в законодавчій конструкції умислу і необережності і відповідає основному закону діалектики як вченню про єдність протилежностей.
Як кримінально-правове поняття, вина завжди пов'язана зі злочином, входить у нього і виявляється через нього. Вона не існує окремо від суспільно небезпечного діяння, хоча дія може бути вчинена і невинно.
Психологічний зміст вини визначається характером свідомості, волі, їх зв'язком і співвідношенням між собою. Свідомість і передбачення -- це психічні процеси, звернені на сьогодення і майбутнє. Допущення і розрахунок вважаються вольовими процесами.
При цьому варто визнати, що для цілей кримінально-правової боротьби зі злочинністю необхідно і досить прикладне (не перевантажене зайвою «психологізацією») значення понять умислу і необережності, що історично склалося в законодавстві і судовій практиці. Свідомість відображає здатність особи розуміти шкідливість діяння з позиції моралі, моральності і кримінального права, передбачати наслідки свого вчинку і правильно оцінювати його суспільну небезпеку.
Вільна воля (як можливість вибору поведінки) виражає суб'єктивну спрямованість діяння проти інтересів, що охороняються кримінальним законом, може знаходитися під контролем свідомості.
Обидва суб'єктивні (внутрішні) компонента вини (свідомість і воля) тісно зв'язані між собою за допомогою об'єктивної причинної залежності.
Різний ступінь співвідношення елементів свідомості і волі (інтелектуального і вольового моментів) і неоднакове відношення суб'єкта до розвитку причинного зв'язку дозволяє класифікувати вину на форми і види: прямий і непрямий умисел, самовпевненість чи недбалість. Такий поділ вини відображає наявність чи відсутність усвідомлення особою, яка вчиняє заборонене законом діяння, його суспільної небезпеки, можливості чи неминучості передбачення шкідливих наслідків, і, відповідно, різну вольову і причинну спрямованість діяння.
Так, при умислі особа або бажає, щоб її дією був заподіяний злочинний наслідок (усвідомлюючи і відповідний «жорстко обумовлений» розвиток причинного зв'язку, тобто бажаючи, щоб він розвивався саме таким чином), або свідомо допускає його (розуміючи при цьому менш суворо залежний розвиток причинного зв'язку за принципом «будь що буде»).
Відмінність прямого і непрямого умислу має не тільки правовий, але і соціальний зміст. У випадку, коли метою є досягнення незлочинного результату, діяння, вчинене з непрямим умислом, являє меншу суспільну небезпеку в порівнянні із спричиненням того ж наслідку з прямим умислом. Так варто оцінити дії начальника конвою, якій, стріляючи в арештованого, який втікає, допускав можливість спричинення шкоди випадковим особам, але вважав свою дію виправданою в інтересах затримання и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.