На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Пдвищення рвня капталзацї достатност капталу. Економчна сутнсть кредитного механзму, умови його здйснення. Порядок надання кредиту комерцйним банком та контроль за його поверненням. Ризик як складова кредитних операцй та його аналз.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МЙНЙСТЕРСТВО ОСВЙТИ ТА НАУКИ УКРАЪНИ
ХАРКЙВСЬКИЙ НАЦЙОНАЛЬНИЙ УНЙВЕРСИТЕТ
ім. В.Н.Каразiна
Економічний факультет
Кафедра фiнансiв та кредиту


“КРЕДИТНА ПОЛIТИКА КОМЕРЦIЙНОГО БАНКУ

Випускна робота магiстра

Виконав: студент 5 курсу спецiальностi

xxxxxxxxx “Банкiвська справа”

xxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxx

Науковий керiвник: доцент

xxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxx

Харкiв 2005

ЗМІСТ

ВВЕДЕННЯ

РОЗДIЛ 1. КРЕДИТНА ПОЛIТИКА БАНКУ, ЇЇ ОСНОВНI ЕЛЕМЕНТИ

1.1. Економічна сутність кредитного механізму, умови його здійснення
1.2. Порядок надання кредиту комерційним банком та контроль за його поверненням
РОЗДIЛ 2. РИЗИК КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦIЙ КОМЕРЦIЙНОГО БАНКУ
2.1. Ризик як складова кредитних операцій
2.2. Якісний аналіз кредитного ризику

2.3. Методи кількісного аналізу кредитного ризику

РОЗДЙЛ 3. ЗАВДАННЯ, РОЛЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КРЕДИТУВАННЯ НА УКРАЪНI

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Програмне забезпечення

АНОТАЦIЯ

Анотація

Робота присвячена кредитний політиці банка - основний передумові системи управління кредитним ризиком. Кредитна політика формує цілі і пріоритети кредитної діяльності банка, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної стратегії його діяльності.

Метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних аспектів кредитної політики, розробка рекомендації щодо удосконалення кредитування та зменшення ризикованості кредитних операцій.

Для досягнення цієї мети були проведені дослідження теоретичних та методологічних основ розвитку кредитної політики, виявлені тенденції підйому кредитної системи, проаналізовано загальну економічну ситуацію в Україні, причини і фактори неповернення кредитів, вивчено вітчизняний досвід в сфері застосування методів захисту від ризику неповернення позичок, виявлено ефективність застосування методів та форм забезпечення повернення кредитів, запропоновано практичні шляхи зменшення питомої ваги неповернених кредитів в загальному обсязі наданих позичок.

РЕЦЕНЗІЯ

на дипломну роботу магiстра , студента 5 курсу

Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

на тему: “Кредитна політика комерцiйного банку ”

В умовах переходу до ринкової економіки зростає роль економічних методів впливу на соціально-економічний розвиток країни. Одним з методів такої дії є кредитування , яке в даний час знаходиться у стадії розвитку. Тому дослідження питань його регулювання має важливе теоретичне і практичне значення.

У практичних розділах роботи міститься дослідження різноманітних питань, що стосуються кредитування юридичних і фізичних осіб. Детально розглянуті найбільш перспективні види кредитів.

У ряді випадків великий фактичний матеріал, представлений у вигляді тимчасових рядів, міг би бути підданий глибшому аналізу в сенсі вивчення тенденцій динаміки даних показників.

Велике зацікавлення мають пропозиції автора у області питань розвитку кредитування та заходів по удосконаленню і підвищенню ефективності функціонування національного кредитного ринку України.

В цілому дипломна робота магістра xxxxxxxx xxxxxxxx відповідає необхідним вимогам і може бути рекомендована до захисту.

ВВЕДЕННЯ

Ефективна національна економіка - гарантія незалежності держави. Вона вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів керівництва до ринкової економіки.

Значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці. В сукупності з напрямом введення власної грошової одиниці і системи грошового обігу, скорочення бюджетного дефіциту, поліпшення податкового регулювання економіки важливе місце в оздоровленні економіки займає реформа кредитної системи. Банківські реформи складаються із зміни структури кредитного обігу, що приведе до нових форм надання кредитів та їх вільного продажу підприємствам, а також громадянам.

Характерною ознакою ринкової економіки є високо розвинута і розгалужена кредитна система. Через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить і провідна роль різноманітних фінансових інститутів (насамперед, банків) у суспільстві.

В умовах формування ринкового середовища, розвитку промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.
Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання.
В той же час однією з проблем здійсненні реформування та становлення фінансово - кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи в цілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Зазначимо, що першопричинами є : теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан суб'єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.
Ситуація, яка склалася в банківській сфері, свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв'язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.
Основна причина банківських банкрутств - неповернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини виданих сум неповністю чи невчасно повертаються позичальникам. Усі зусилля банку щодо повернення кредитів зводяться нанівець через недосконалість нашого законодавства. Тому застосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних ризиків зводяться до того, щоб не допустити неповернення позички. Через це доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його використання, постійно перевіряти здатність позичальника повернути кредит, а також перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні, найкращою гарантією повернення кредиту є його забезпечення оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна. Використання кожної окремої форми забезпечення повернення кредиту залежить від різних обставин, серед яких можна виділити такі проблемні для банку як : перевірка платоспроможності гарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна, звернення стягнення на заставу, можливість погашення боргу страховою компанією та його слабку економічну базу тощо.
І все ж необхідність забезпечення повернення наданих кредитів змушує кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часом саме застава стала найбільш популярною формою забезпечення зобов'язань, але через малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства змушують ставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки те майно позичальника, яке відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього потрібно також враховувати те, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьому етапі важливо якомога точніше визначити його вартість в майбутньому.
В подальшому послаблений контроль за цільовим використанням кредиту може призвести до негативних наслідків для всієї банківської системи і економіки України в цілому.
З огляду на існуючи труднощі з наданням кредиту та перелічених проблем, обрана тема є досить актуальною. Адже вивчення джерел і форм гарантованості погашення позичок, розробка методів зниження питомої ваги неповернених позичок в загальному обсязі наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу кредитоспроможності клієнтів, а отже і впровадження якісних форм забезпечення та контролю за цільовим використанням позички справляють регулюючий вплив на банківську діяльність. Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його до відповідного класу надійності , а отже і формування банком резерву покриття на можливі втрати за позиками є ще однією проблемою на шляху здійснення кредитних операцій.
Цим пояснюється потреба у всебічному вивченні вітчизняного та частково іноземного досвіду щодо надання кредитів, застосування ефективних форм забезпечення, повернення управління кредитним портфелем банку, дослідження сучасного стану по даній темі, висвітлення нових методів, концептуальних підходів, науково-методичних рекомендацій з питання кредитних ризиків та удосконалення законодавства в області кредитування.
Проблема забезпеченості повернення кредитів, реалізації заставного права та формування резерву покриття на можливі втрати, а також оцінки та страхування майна знайшли своє відображення в працях Лаврушина О.М., Мороза А.Н., Г.Таскі, О.Куценко, С.Івасів., Галасюка В.М., Костюченко В.М. та інші.
Між тим ,до теперішнього часу в Україні комплексного визначення видів кредитних ризиків, джерел їх виникнення, аналізу впливу на прибутковість - збитковість кредитних операцій в умовах переходу до ринку не проводилося. Таке становище пояснюється передусім обмеженим використанням товарно-грошових відносин протягом тривалого часу, а також характерними в минулому адміністративними методами управління. Це виключало необхідність забезпечення гарантії повернення виданих позик, оцінки кредитоспроможності позичальника та відповідно і страхування кредитів.
Тому, з причин складності та багатогранності проблеми, яка досліджується , чимало питань потребує поглибленого системного вивчення. Серед останніх розрізняють основи організації банківського кредитування в Україні, джерела та інструменти забезпечення повернення позичок, формування кредитної політики, практичні методи визначення оцінки майна та інші.
Об'єктом дослідження є комерційний банк. Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають між банком і іншими суб'єктами господарської діяльності з приводу надання в позику грошових коштів.
Отже метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних аспектів кредитної політики, розробка рекомендації щодо удосконалення кредитування та зменшення ризикованості кредитних операцій.
Поставлена мета обумовлює необхідність вирішення наступних завдань:
- провести дослідження теоретичних та методологічних основ розвитку кредитної політики ;
- виявити тенденції підйому кредитної системи;
- аналізувати загальну економічну ситуацію в Україні;
- проаналізувати причини і фактори неповернення кредитів;
- вивчити вітчизняний досвід в сфері застосування методів захисту від ризику неповернення позичок;
- виявити ефективність застосування методів та форм забезпечення повернення кредитів;
- оцінити конкурентоздатність та ліквідність контактів;
- запропонувати практичні шляхи зменшення питомої ваги неповернених кредитів в загальному обсязі наданих позичок;
- описати принципи функціонування.
Методологічну та теоретичну основу роботи складають існуючі розробки українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Національного банку, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, інші джерела інформації.
РОЗДIЛ 1. КРЕДИТНА ПОЛIТИКА БАНКУ, ЇЇ ОСНОВНI ЕЛЕМЕНТИ
1.1. Економічна сутність кредитного механізму, умови його здійснення
Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками - коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто - у кредит.
Згідно положення про кредитування, кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка [8, c.314].
У кредитних відносинах беруть участь дві сторони : позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об'єктами кредиту.
Рушійним мотивом кредитних відносин є отримання додаткового прибутку (доходу) кожним із суб'єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у формі відсотку на кошти, надані у позику, а боржник - у вигляді прибутку на позичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання. Завдяки цьому, кредит справляє важливий стимулюючий вплив на поведінку економічних суб'єктів. Але об'єктивної необхідності кредиту, а також його стимулюючих мотивів недостатньо для повноцінної реалізації кредитних відносин. Для цього необхідні також певні економіко-правові умови.
Сама природа кредитної угоди, яка ґрунтується на тимчасовому запозичені чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Це можливо у випадку, коли кругооборот коштів господарюючих суб'єктів відокремлений від кругообороту коштів суспільства і організації, які вступають в кредитні відносини і повинні бути власниками наявного у них майна або (якщо це державні підприємства і організації) мати право володіння в користування майном. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського або комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.
Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків. Позички банків - важливе джерело грошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. В процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником в установлений строк наданої банком позички та процентів, належних кредитору.
Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків - ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон'юнктури і повинна бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів належать :
перевірка здатності позичальника повернути позичку;
перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією);
створювання резервного фонду, тощо.
Як було сказано вище, кредитна діяльність займає провідне місце в діяльності банків, яка водночас носить як ризиковий так і прибутковий характер. Потрібно також зазначити, що банківський кредит надається для забезпечення розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності.
За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин[16, c.11].
1. Найпоширенішими є кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами -- з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам розвинутих товарно-грошових відносин, що мають місце в ринковій економіці. Але навіть в середині цього типу угод кредитні відносини неоднорідні. Вони залежать від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто позичальником.
2. Кредитні відносини між банками і державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам.
3. Кредитні відносиш між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині він набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Якщо в умовах адміністративно-командної системи з метою контролю за діяльністю підприємств і за грошовими потоками підприємствам суворо заборонялося кредитувати одне одного, то з переходом до ринкової економіки такі обмеження зняті.
4. Кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. Розширення кредитування банками населення стримується, бо в умовах інфляції та гострого дефіциту товарів воно ще більше їх поглиблювало б. Поки що частіше населення кредитує банки через вклади в них, купівлю їх сертифікатів тощо. Кошти населення сьогодні є основним кредитним ресурсом банків.
5. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням -- з іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак ігнорувати їх не можна. Населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової економіки дедалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби.
6. Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами).
7. Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Ці відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.
Виходячи з наведених вище типів кредитних відносин, розрізняють такі основні форми кредиту :
товарний кредит (коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу);
грошовий.
Об'єктом кредиту є гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує їх для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об'єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживчу вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальникам у майбутньому доходів від його теперішньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого не можливе самозростання капіталу.
В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші, як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси: матеріальні, технічні, трудові, природні тощо.
Існуючи в таких формах, кредит має виконувати такі функції:
перерозподільну;
емісійну;
контрольну.

Із сутності кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Отже, кредит виконує перерозподільну функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Разом з тим кредитні відносини опосередковують не усі перерозподільні процеси в суспільстві. Значна частина грошових коштів перерозподіляється, наприклад, через фінансову систему та систему ціноутворення. Кредит перерозподіляти може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), котра в даний момент є вільною. Перерозподільний функції кредиту властиві такі риси, що відрізняють її від перерозподільних функцій інших категорій та характеризують специфіку саме кредитного перерозподілення.

Призначення цієї функції полягає в тім, що за посередництвом кредиту за рахунок тимчасово вільних коштів одних юридичних та фізичних осіб задовольняються тимчасові потреби у коштах інших юридичних та фізичних осіб. Особливістю кредитного перерозподілення є те, що він охоплює тільки тимчасово вільні кошти. Однак у комерційному кредиті попереднього вивільнення коштів немає, але і в цьому випадку надання кредиту можливо лише за умов існування у кредитора вільних коштів, а за відсутності - можливості їх позичити на умовах повернення. Тому має місце вторинний розподіл ресурсів, тобто реалізація перерозподільної функції кредиту.
Вказана особливість обумовлює широкі масштаби перерозподілу коштів через кредитну систему, тому що вона охоплює практично усі тимчасово вільні кошти суспільного господарства. Об'єм кредитних ресурсів за потенціалом значно перевищує, наприклад, об'єм ресурсів, що перерозподіляються через бюджетну сферу. Окрім цього поверненість кредитних ресурсів дозволяє надавати їх у позику повторно протягом певного періоду, що розширює можливості кредитування. Це забезпечує в цілому значну доступність кредиту у порівнянні з бюджетними коштами. Перевагою перерозподілу за посередництвом кредиту є також оперативність надання коштів, у той час коли розподіл бюджетних коштів визначається на весь календарний строк, коли планують бюджет.
Особливістю кредитного перерозподілу є задоволення тільки тимчасових потреб у додаткових коштах, коли перерозподілена вартість надходить позичальнику у користування на певний строк.
Специфікою перерозподілу кредиту є те, що він торкається не тільки вартість валового національного продукту, що вироблений у певний період, але і вартість засобів виробництва та продуктів споживання, вироблених у попередній період. Так в кредит можуть бути видані тимчасово вільні кошти, акумульовані у амортизаційних фондах підприємства; поширене надання у тимчасове користування раніше виробленого обладнання на умовах лізингу. Загалом, у процес перерозподілу через кредитну сферу може включатися усе національне багатство суспільства на відміну, від перерозподілу через державний бюджет[10, c.384].
Грошова (емісійна) функція, її виконує тільки банківський кредит. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Однак вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг. Воно повинно супроводжуватися цілим рядом заходів, котрі дали б можливість зменшити кількість грошей в обігу.
В економічній літературі називають ще контрольну функцію кредиту, але розуміють її по-різному. Одні вважають, що контроль -- це функція банків, а не кредиту. На думку інших, кредитор на гранті кредиту контролює позичальника, останній же не має підстави контролювати кредитора. Оскільки ж вони виходять з того, що функція контролю стосується обох сторін кредитної угоди, то робиться висновок, що кредит контрольної функції не виконує.
Проте до цього питання можна підійти й по-іншому. Контрольна функція кредиту виявляється не тільки в необхідності контролю кредитора за позичальником. Вступивши у кредитні відносини, позичальник також повинен здійснювати контроль за своєю діяльністю, з тим щоб своєчасно погасити позичку. Якщо так розглядати «роботу», котру виконує кредит, то, звичайно, контрольна функція йому властива.
Для того, щоб мати повне уявлення про кредит та його види, потрібно класифікувати його за різними параметрами. Нижче наведена таблиця класифікації кредитів.

Таблиця 1.1
Класифікація кредитів[24, c.56]
Параметри
Види кредиту
за видами кредиту
національний;
міжнародний;
банківський;
державний;
комерційний;
споживчий;
лізинговий;
консорціумний.
за сферами спрямування
спрямований у сферу обігу;
спрямований у сферу виробництва.
за призначенням і характером використання позичкових коштів
позички торгово-промисловим підприємствам;
кредити під нерухомість;
споживчі та сільськогосподарські позички;
кредит під цінні папери та кредити, пов'язані з вексельним обігом;
контокорентний кредит та міжбанківські позички;
позички небанківським фінан-совим установам та позички органам влади.
за характером забезпечення
забезпечені (ломбардні)
гарантовані (банками, третьою особою)
незабезпечені (бланкові).
за строками використання
строкові;
безстрокові;
прострочені;
відстрочені.
за кількістю кредиторів
надання кредитів одним бан-ком;
синдиковані, консорціальні;
паралельні.

Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовами гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит - це складна економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отримання кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним. Банки співпрацюють лише з фінансово-сталими підприємствами, які мають постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими підприємствами та організаціями, які в цей нелегкий час, долаючи труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку. Це насамперед стосується тих вітчизняних товаровиробників, які в економіці України займають не останнє місце.
Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний.
Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички.
Банківський кредит - це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. Він відображає економічні відносини між кредиторами(баками) та суб'єктами кредитування(позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи.
Банківський кредит пов'язано з акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподілом на умовах поверненості, а також з емісією грошових знаків в обігу через систему кредитування. Умова поверненості грошових коштів дає можливість перерозподіляти грошові кошти неодноразово.
Банківський кредит - основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування які застосовуються до конкретних економічних умов.
Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для вирішення наступних задач:
збільшення основного і обігового капіталу господарюючих суб'єктів;
накопичення сезонних (тимчасових) запасів товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, виробничої продукції і товарів;
задоволення споживчих потреб населення;
викупу державного майна;
для інших цілей за умов невідповідності надходжень і видатків у процесі кругообігу власного капіталу.
Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті. Кредити налаються на підставі укладання кредитної угоди для кожного позичальника індивідуально, таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди була мінімальна. Якщо кредит надається на пiльгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок установи(законодавчої або виконавчої влади), яка прийняла це рішення, або за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Надання банківського кредиту Національним банком України регламентується законом про цей банк. Звичайно НБУ та його відділення не здійснюють кредитування суб'єктів господарювання за виключенням випадків, що наведені в законі про цей банк[45, c.14].
Банківський кредит може бути прямий та опосередкований. Прямі (банк - позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується опосередковане банківське кредитування, тобто надання позик через посередника.
Державний кредит становить друге за значенням джерело фінансування державних витрат. Найбільш широко державні кредити розповсюджені в економічно розвинених країнах. Так вони становлять собою найбільш цивілізовану форму покриття бюджетного дефіциту.
Державний кредит - це сукупність грошових відносин, котрі втикають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат, по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.
У тому випадку, коли держава виступає безпосередньо кредитором, йдеться про активний функціональний прояв суті державного кредиту. Основою тут виступають скарбничі позики (бюджетні кредити).
Коли держава позичає кошти, йдеться про пасивну форму прояву суті державного кредиту - про державні позики.
Державна позика - це економічні відносини у грошовій формі, за яких держава позичає у фізичних та юридичних осіб певні суми на певний строк за визначену платню[11, c.208].
Усю сукупність державних кредитів можна розділити на дві великі нерівні частини: внутрішню та зовнішню.
Внутрішню державну позику розуміють як сукупність грошових відносин, пов'язаних із фінансуванням державних витрат населенням та підприємцями у національній валюті.
Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах:
державні позики;
залучення частини ощадних рахунків населення у державні позики;
залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду;
скарбничі позички;
гарантовані позики.
Державна позика як форма державного кредиту є характерна тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучають на фінансування суспільних потреб способом випуску облігацій та інших видів цінних державних паперів.
У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковує система ощадних закладів (банків, кас тощо): залучення частини рахунків населення у державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошей, ощадні заклади надають кредит державі за рахунок позичених коштів. Наявність посередника між державою та населенням щодо надання позики без дозволу реального власника коштів дозволяє виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.
Залучення частини рахунків населення у державні позики відбувається через купівлю особливих цінних паперів (наприклад скарбничих сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, скарбничих зобов'язань, чи оформлення безоблігаційних позик). Цим може займатись Ощадбанк України, скуповуючи боргові зобов'язання держави.
Залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду як форма державного кредиту вирізняється тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на витрату уряду. Ця форма державного кредиту функціонує у тоталітарному режимі. Вона сприяє розвиткові інфляційних процесів, що є особливо небезпечно. Повна нормалізація відносин між державою та кредитною системою вимагає, щоб покриття бюджетного дефіциту не йшло шляхом кредитної емісії, а лише через оформлення зобов'язань уряду перед Національним банком України.
Міжнародний державний кредит становить сукупність економічних відносин, в яких держава виступає на світовому ринку як боржник або як кредитор. Ці відносини оформляють як державну зовнішню позику, так і внутрішні позики. Вони підлягають поверненню у певний термін, з виплатою відсотків за користування ними.
Одержують зовнішні позики уряд, місцеві органи влади. Кредиторами виступають уряди, фінансово-кредитні установи, приватні особи, фінансові організації.
Державні зовнішні позики надають у грошовій або у товарній формі. Звичайно, вони бувають середньо терміновими або довготерміновими. Грошові позики випускають у валюті країни-кредитора чи країни-боржника, або у валюті третьої країни. Погашення позик за угодою сторін здійснюється товарними поставками або валютою.
Комерційний кредит відображає кредитний договір між двома господарюючими суб'єктами - продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит; при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський. Комерційний кредит може мати місце не тільки між постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне підприємство може надати кредит іншому, коли воно має певний інтерес щодо діяльності свого партнера. Прикладом може бути кредит під організацію виробництва необхідної кредитору продукції або у вигляді авансу (задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва продукції. Нині в Україні з переходом до ринкової економіки він дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту. Підприємство-постачальник надає відстрочку платежу за свій товар (послуги), підприємство-покупец передає кредитору вексель, як боргове посвідчення та зобов'язання платежу.
Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, що виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів серед підприємств. Грошова форма кредиту передбачає наявність тимчасово вільних грошових ресурсів та їх пере розподілення на контрактній основі. У комерційному кредиті у кредитну угоду включаються тільки ресурси постачальника.
Споживчий кредит відображає відносини між кредитором та позичальником з приводу кредитування кінцевих потреб.
Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору
В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.
Споживчий кредит - це кредит, який дає:
можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;
гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач немає в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;
безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівковими розрахунками.
допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).
Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати:
іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів.
як правило, покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто трохи вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом.
Лізинговий кредит - це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг представляє собою форму майнового кредиту. Об'єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування, тощо) та нерухоме (будівлі, споруди) майно, що відносяться до основних фондів і є об'єктом купівлі-продажу. Умовою виникнення кредиту є існування власників товару, які протистоять один одному як власники, юридично самостійні особи, що готові вступити в економічні відносини: продати товари, здати їх в оренду. Суб'єктами лізингу є лізингодавець, користувач, виробник. Лізингодавець (орендодавець) - це суб'єкт господарювання, який є власником об'єкта лізингу та надає його в оренду. В якості орендодавця може виступати спеціальна лізингова організація (фірма). Це можуть бути дочірні організації комерційних банків. Учасниками лізингової фірми можуть бути підприємства, банки, асоціації та ін.. Вони можуть об'єднувати свої внески на підставі установчого договору. До вкладів в установчий фонд можуть бути внесені будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності та грошові кошти. Засновники беруть участь у керуванні ділами фірми; мають право на частину прибутку (дівиденти) від її діяльності; отримують частину майна у разі ліквідації фірми можуть мати пільгове право на отримання в оренду майна. Розрізняють види лізингу в залежності від: термінів експлуатації майна; засобів придбання; відношення до лізингового майна; типу фінансування[13, c.480].
Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит.
Міжнародний кредит - це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості.
Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.
Розвиток міжнародного кредиту, започаткований виходом виробництва за національні межі, характеризується постійним зростанням його масштабів.
До джерел міжнародного кредиту належать:
частина грошового капіталу підприємств, яка тимчасово вивільнюється у процесі кругообігу;
грошові накопичення держав та приватного сектору, які мобілізуються банками.
На відміну від внутрішнього кредиту джерелам міжнародного кредиту притаманні міждержавна міграція та укрупнення за рахунок їх залучення з інших країн.
Найбільш поширеними видами кредиту, що застосовується українськими банками, є кредитування по системі овердрафт, кредитування по відкритій кредитній лінії та кредитування фізичних осіб під заклад.
Овердрафт являє собою короткострокове кредитування укрупненої потреби клієнта в засобах при їхній недостатності для завершення поточних розрахунків. Овердрафт - це кредит банку, який надається платоспроможним позичальникам, які мають постійні надходження на розрахункові рахунки. [15]. Він виникає коли клієнт використовує зі свого рахунку суму, що перевищує залишок коштів на цьому рахунку. В залежності від надходжень, встановлюється ліміт кредитування.
Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строків кредитування. Укладенню договору повинно передувати вивчення працівниками банку платоспроможності позичальника, його надходження на розрахунковий рахунок. Формою забезпечення кредиту являються щоденні обігові кошти на розрахунковому рахунку позичальника, крім того в забезпечення кредиту приймається додаткове забезпечення у вигляді застави, що оформлюється договором.
Особливістю даного виду кредиту є те, що клієнт банку може користуватися кредитом без попередження банку (в рамках встановленого ліміту) і без додаткового оформлення документів на видачу позички.
Але банк здійснює нагляд за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв'язок з позичальником на протязі всього періоду користуванням кредитом.
Якщо позичка надається в межах встановленого банком для позичальника ліміту кредитування, то така форма надання кредиту називається відкриттям кредитної лінії. Використовується позичальником по мірі потреби шляхом оплати платіжних документів на протязі визначеного періоду. Відкрита кредитна лінія дозволяє сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахунково-грошові документи, передбачені в кредитній угоді. Кредитна лінія відкривається найчастіше на один рік, але може бути відкрита і на більш короткий період.
Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам з стійким фінансовим станом. Але банк має право відмовити клієнту в наданні позички, якщо встановить погіршення фінансового становища позичальника.
Розрізняють відновлювальну і невідновлювальну кредитну лінію. В разі відкриття невідновлювальної кредитної лінії - після видачі позички та її погашення відносини між банком і клієнтом закінчуються. Відновлювальна передбачає надання і погашення кредиту в межах встановленого ліміту автоматично. Кредитна лінія може бути цільовою (рамочною), якщо вона відкривається банком клієнту для сплати ряду поставок товарів в рамках одного контракту.
1.3. Порядок надання кредиту комерційним банком та контроль за його поверненням
Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України “Про банки і банківську діяльність “, нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.
Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов'язкового дотримання економічних нормативів діяльності. Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.
Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування - це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди[45, c.14].
Дотримання принципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати більш зважене рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення.
Принцип строковості - уявляє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип означає, що позичка повинна бути повернена в строго визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.
Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на :
короткострокові - термін видачі до 1 року;
довгострокові - більше одного року.
Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.
Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об'єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгострокових кредитів.
З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу надається особливе значення. Від його дотримання залежить :
(нормальне) забезпечення суспільного відтворення (виробництва) грошовими засобами, темпи зросту виробництва;
забезпечення ліквідності комерційного банку, тобто недопущення безповоротних вкладень;
можливість отримання позичальником в банку нових кредитів.
Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище нормативних.
Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички.
З принципом строковості (терміновості) щільно пов'язані такі принципи кредитування, як диференціювання та забезпеченості.
Диференційність - означає, що кредит повинен надаватися тільки тим суб'єктам, які в змозі його своєчасно повернути. Диференціація здійснюється на основі аналізу та балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на поточний момент і в перспективі. Це дає змогу підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту і пов'язаних з цим для банків збитків.
Своєчасність повернення кредиту знаходиться в щільній залежності не тільки від кредитоспроможності позичальників, але і від забезпечення кредиту.
Принцип забезпеченості має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності позичальника. В ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступає майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені майном кредити (бланкові), однак вони мають обмежене застосування, оскільки пов'язані з великим ризиком для банку та надається під високий відсоток.
Лімітування - це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати від банку. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитна лінія (овердрафт). Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного угодою строку кредити при тривалому співробітництві банку з позичальником і має ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, зменшити накладні витрати та втрати часу, пов'язані з веденням переговорів та укладенням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди і може детально ознайомитися з діяльністю позичальника. Відкривши кредитну лінію банк незалежно від ситуації на грошовому ринку, зобов'язується надати кредит.
Диверсифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб'єктами. Чим більше позичальників отримає кредит, тим при інших різних умовах, буде меншим ступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьох позичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цього принципу комерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника, яка не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.
Оцінка кредитоспроможності проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес. Оцінюючи персональні якості позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його репутація, чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість.
Аналіз фінансового стану позичальника ґрунтується на основі розгляду кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.
Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники, як :
показники платоспроможності;
показники фінансової стійкості;
показники “солідності” підприємства[28, c.191].
Розрахунок коефіцієнтів на базі цих звітів дозволить глибше зрозуміти становище потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку.
Після визначення суті кредитного механізму, принципів кредитування та способів захисту від кредитного ризику, доцільно визначити , який же порядок надання кредиту.
Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання кредиту. Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, в якому вказується : цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення, коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи :
копії установчого договору, статуту та інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;
техніко-економічне обґрунтування кредиту з відповідними розрахунками
зобов'язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);
копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної операції;
бухгалтерська звітність за звітний період ;
інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.
Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позики. Вона допомагає спеціалісту банку з'ясувати важливі деталі, пов'язані з кредитуванням, сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства, визначити перспективи його розвитку[30, c.172].
На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Це е
тап розгляду кредитного проекту та оцінки кредитоспроможності та фінансового стану позичальника
На цьому етапі працівники філії банку здійснюють всебічне вивчення суб'єкта та об'єкта кредитування та оцінку ризиків по позиці на підставі різних джерел інформації.
Кредитний працівник здійснює:
експертизу кредитного проекту;
аналіз фінансового стану клієнта;
прогнозний аналіз грошового потоку клієнта.;
підготовку схеми руху кредитних коштів.
Експертиза кредитного проекту проводиться з метою визначення його окупності та можливості своєчасного погашення кредиту разом з відсотками в результаті отримання економічного ефекту від впровадження (здійснення) проекту в терміни, які відповідають термінам кредитування.
На цьому етапі здійснюється детальний аналіз кредитних заявок, тобто - визначається ціль кредитування (на нове виробництво або на існуюче, на покриття обігових або основних засобів) та строк відволікання ресурсів;
- перевіряється коректність розрахунку суми кредиту шляхом аналізу техніко-економічного обґрунтування разом з відповідними документами;
- перевіряється обґрунтованість термінів погашення кредиту (більш детальний аналіз здійснюється при прогнозному розрахунку грошових потоків клієнта ;
- детально аналізуються доходи, що передбачаються від кредитної угоди, та витрати, пов'язані з кредитним проектом, відповідність рівня процентної ставки за кредитом рівню ризику, який несе банк (витрати по залученню ресурсів, формуванню страхового резерву, страхуванню ризику неповернення кредиту).
Для розгляду довгострокових проектів обов'язкове здійснення банком техніко-економічної експертизи.
Аналіз фінансового стану клієнта проводиться з метою оцінки його платоспроможності. Слід звернути увагу, що оцінка кредитного проекту здійснюється не тільки з урахуванням наявного фінансового стану замовника, а з прогнозуванням майбутніх змін, керуючись принципом “середніх” очікувань. Тобто обраховується “оптимістичний ” прогноз, коли обставини складаються в найкращому варіанті, та “найгірший” прогноз і приймається середнє значення.
При наданні кредиту під поруку або гарантію необхідно здійснювати також аналіз фінансового стану поручителя або гаранта.
Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану потенційного позичальника є його бухгалтерські звіти.
В результаті розгляду звітів визначаються кількісні параметри, що характеризують господарчу діяльність позичальника.
Під час проведення експертизи кредитного проекту та здійснення аналізу фінансового стану клієнта кредитний працівник повинен звернути увагу на необхідність спрямування на здійснення кредитного проекту власних коштів позичальника.
Необхідно надавати перевагу кредитним проектам, на здійснення яких позичальник спрямовує не менше 30 % власних коштів, тобто співвідношення банківського кредиту та власних коштів позичальника у вартості кредитного проекту складає 70% на 30 % .
Прогнозний аналіз грошових потоків клієнта на період кредитування до повного погашення кредиту разом з відсотками проводиться для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту. Аналіз руху грошових коштів позичальника є найбільш важливим для кредитного аналізу, оскільки надходження грошових коштів є безпосереднім джерелом погашення кредиту.
Аналіз грошових потоків клієнта має на меті оцінку кредитного ризику на підставі звітних показників. Він побудований на порівнянні надходжень і витрат за даний період.
Стійке перевищення надходжень над витратами протягом визначеного періоду дозволяє оцінювати клієнта як кредитоспроможного. В разі різких коливань такого перевищення або у випадку зворотного співвідношення - перевищення витрат над надходженнями - ризик неповернення кредиту підвищується.
Треба аналізувати рух коштів з питань прозорості розрахунків; стану платежів в реальних грошах і порядку бартеру; стану грошових надходжень в національній та вільноконвертованій валютах; обсягу кредитування в національній та вільноконвертованій валютах; спрямування коштів через свої дочірні або посередницькі фірми; в яких комерційних банках мають рахунки дочірні та посередницькі фірми; мотиви відкриття рахунків в цих банках; обсяг спрямування коштів на рахунок головного позичальника кредиту; відповідності розміру кредиту розміру грошових надходжень на рахунок, відкритий у банку, що надає кредит; в якій мірі кредитні кошти осідають на рахунках інших комерційних банків, що обслуговують дочірні та посередницькі фірми позичальника[48, c.39].
У разі очікування високого рівня інфляції у період, на який запрошується кредит, всі розрахунки необхідно коригувати на очікуваний рівень інфляції. Слід врахувати, що очікуваний рівень інфляції знецінить власні кошти підприємства, що призведе до відповідного погіршення фінансового стану.
Підготовка схеми руху кредитних коштів між позичальником та його партнерами із зазначенням банків, через які проходитимуть грошові потоки.
Мета банку в роботі з підприємствами, яким надається кредитна підтримка - забезпечити успішне виконання проекту, який кредитується, в тому числі за рахунок концентрації коштів на рахунках його партнерів в банку. Це дозволить виключити ризик нестабільності інших банків, що задіяні в розрахунках. Для цього переважною умовою надання кредиту повинна бути наявність у позичальника основних поточних рахунків в установі банку, яка надає кредит. Вказані рахунки повинні бути задіяні для проходження через них основних грошових потоків клієнта та перерахування позичкових коштів (за товари, послуги) переважно контрагентам, які обслуговуються в установах банку, тобто відкриття поточних рахунків його партнерів по бізнесу в установах банку.
При розгляді кредитного проекту необхідно простежити грошові потоки між позичальником та його дочірніми і посередницькими структурами. З метою не допустити відволікання коштів позичальника через дочірні та посередницькі структури, працівник обслуговуючої позичальника установи банку повинен постійно контролювати грошові взаємовідносини між ними.
Кредитний працівник разом з працівниками служби безпеки банку та юридичного підрозділу (та працівниками інших підрозділів, якщо вони призначені керівником установи банку для визначення ліквідності забезпечення кредиту), повинні впевнитись у можливості реалізації забезпечення як додаткового шляху погашення кредиту та відсотків. Вартість застави повинна перевищувати суму кредиту .
Визначення заставної ціни майна здійснюється банком та позичальником з врахуванням висновків незалежної експертної оцінки, зафіксованих у акті. При цьому заставна ціна може бути меншою за ціну, визначену експертизою, оскільки банк може передбачити особливість впливу ринкових факторів та витрат, пов'язаних з реалізацією.
Одночасно з розглядом кредитним працівником можливості надання кредиту та для забезпечення відповідності всіх правовідносин банку, які виникають у процесі кредитування, вимогам законодавства, співробітники юридичної служби банку проводять перевірку установчих документів позичальника, перевіряють наявність повноважень представників позичальника на підписання договорів, наявність державної реєстрації та документів, що підтверджують право власності на заставне майно, наявність проекту договору застави та надають письмовий висновок.
Одночасно з розглядом кредитним та юридичним працівником можливостей надання кредиту працівники служби банківської безпеки проводять перевірку відсутності фактів порушень норм цивільного, кримінального та адміністративного законодавства підприємством та його керівниками, попереджають позичальника про кримінальну відповідальність за надання банку відомостей та документів, що заздалегідь не відповідають дійсності та надають письмовий висновок.
Після здійснення попередньо вказаних заходів кредитним працівником готується висновок у довільній формі щодо можливості (неможливості) кредитування потенційного позичальника( надання банківської гарантії), в якому відображається:
основні відомості про позичальника;
умови кредитування (суму кредиту, ціль, процентна ставка, терміни користування кредитом, нарахування та сплати відсотків) ;
висновок щодо платоспроможності та кредитоспроможності позичальника;
клас позичальника. Якщо позичальник віднесений до класу “Г” та “Д”, навести розрахунок очікуваних доходів банку від кредитування позичальника у порівнянні з розміром витрат на формування резерву на можливі втрати за кредитними операціями.
висновок щодо ліквідності та достатності забезпечення кредиту;
умови страхування;
пропозиції кредитному комітету.
На розгляд кредитного комітету філії банку разом із висновками кредитного працівника, співробітниками юридичної служби та служби безпеки надається заявка на отримання кредиту (надання банківської гарантії) та пакет документів, отриманих від позичальника.
Кредитний комітет філії банку розглядає заявку кредиту та виносить рішення щодо доцільності кредитування, яке оформляється відповідним протоколом, підписаним всіма членами комітету[22, c.119].
Протоколи засідань кредитного комітету зберігаються в окремій справі у металевій шафі у визначеному керівником філії місці.
Третій етап складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Цей етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички : вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші деталі.
Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.
Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.
За користування кредитом одержуються відсотки, розмір яких залежить від вартості кредитних ресурсів з урахуванням облікової ставки Національного банку України, строків використання кредиту, характеру кредитує мого заходу, гарантованості повернення і ступеню ризику непогашення кредиту, а також з урахуванням діючої процентної політики по інших комерційних банках в регіоні. Іншими словами це так звана вартість кредиту, якій приділяється велика увага при структуризації позики і складається з процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту й інших елементів.
Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими і плаваючими. Фіксовані процентні ставки залишаються незмінними на протязі всього строку кредитування. Плаваючі процентні ставки можуть переглядатись банком в процесі кредитування в залежності від стану грошового ринку, зміни плати за кредитні ресурси, процентної політики Національного банку України, а також з урахуванням фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.
Після закінчення роботи по структуризації позички, банк приступає до переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом. При цьому клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів. Щоб уникнути помилки та забезпечити об'єктивність при прийнятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб по укладенню кредитних угод. Таке обмеження як правило, залежить від суми, строку, ризику та від інших факторів.
Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується висновок. Цей документ подається кредитній раді для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.
З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та нарахуванням відсотків видача позичок поводиться з окремих позичкових рахунків одночасно або в строк, визначені кредитною угодою і направляється відповідно на оплату матеріальних цінностей і затрат виробництва.
Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках “Чекові книжки”, “акредитиви”, переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеною кредитною угодою. Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку.
Фінансово-стабільним позичальникам - клієнтам банку, що не допускають на протязі року неплатежів банку, здійснюють стабільну виробничу або торгівельну діяльність, а також мають замовлення на виробництво, послуги і реалізацію продукції за домовленістю між банком і позичальником відкривається “кредитна лінія” в межах обумовленого ліміту кредитування виходячи з розрахунку прогнозуючої потреби затрат виробництва, товарообігу, а також надходжень доходів. Повернення кредиту може здійснюватись різними способами :
одночасним внеском по закінченню строку позики;
рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди;
шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення позики.
Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв'язок з позичальниками та гарантом повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою.
В цих цілях щоквартально (при необхідності щомісячно) на основі звітних даних позичальника здійснюється аналіз його кредитоспроможності. Одночасно проводяться перевірки, як правило, на місцях наявності забезпечення та цільового використання цінностей, що кредитуються. При цьому використовуються всі види бухгалтерської і фінансової звітності та іншої інформації, що отримується як від позичальника, так і з інших джерел[32, c.41].
Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позикові операції і за рахунок надання позик, що пов'язані з підвищеним ризиком, бо вони приносять високий доход. Враховуючи обернено-пропорційну діяльність між рівнем ризику та прибутковістю позичкових операцій , банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю.
Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон'юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується кредитної політики і тому періодично аналізує склад та структуру кредитного контролю.
Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними позичками може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При контрольній перевірці знову ж таки розглядається питання про відповідність даної позики кредитній політиці банку, оцінюється кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника.
РОЗДIЛ 2. РИЗИК КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦIЙ КОМЕРЦIЙНОГО БАНКУ

2.1 Ризик як складова кредитних операцій
Ризик - невід'ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю , відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище та неможливістю прогнозувати розвиток подій . Ризик виникає тоді коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості , що воно найефективніше [198, c.72].
Можна приймати рішення та запроваджувати дії направлені на зменшення ризику але позбутися його неможливо. Ситуації коли відсутній ризик в економіці майже не зустрічаються . Більшість ситуацій яким притаманний ризик є дуже важко прогнозованими та контрольованими тому усунути ризик повністю майже неможливо . Це є причиною того, що навіть ідеальні з першого погляду рішення приводять до збитків.
В водночас ризик слід розглядати як невід'ємний елемент процесу існування організації на ринку . Фактично якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку то він (прибуток) є винагородою за вдало взятий на себе ризик. Марно було б сподіватися , що отримання більш менш значних прибутків не пов'язано з серйозним ризиком.
Як вітчизняна так і зарубіжна література приділяє багато уваги визначенню терміна “ ризик ”. Найчастіше зустрічаються такі визначення ризику :
Вірогідність збитків чи втрат;
Ймовірність невдачі чи втрат , що пов'язано з конкретним напрямком дій;
Ймовірність небажаної події.
Ризик в ділових операціях - це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія , що відбиває ступінь успіху (невдачі ) в досягненні цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників за наявності прямих і зворотних зв'язків.
Проблеми ризику мають розглядатися й ураховуватися як при розроблені стратегії , так і в процесі виконання оперативних завдань. У кожній ситуації , що пов'язана з ризиком постає питання : що означає доцільний ризик, де межа , що відокремлює доцільний ризик від нерозумного.
Визначення такої межі не може бути правильним без розуміння причин виникнення ризику взагалі та його зростання на протязі останнього періоду розвитку людства . Основні з них наступні :
1. Останнім часом розвиток суспільства набув дуже великих швидкостей насамперед через науково технічний прогрес. Була створена потреба у неординарному, швидкому вирішенні питань , що постають перед людством. Принципово нові шляхи розв'язання задач на творчому рівні , вимусили застосовувати методи та прийоми до яких ще ніколи і ніхто не удавався , природно , що на підставі цього з'явився і великий ризик зазнати невдачу .Якщо спів ставити такі фактори як необхідність вирішення проблеми швидко якісно не традиційно , всезростаючу кількість населення і стрімко спадаючу кількість придатних до використання ресурсів то можна побачити наступну причину ризику
2. Для того щоб вижити необхідно надати своїм діям підприємницького забарвлення тобто : незалежність нестандартність дій , сміливість , винахідливість , орієнтація на максимально можливий успіх. На сучасному етапі важливість цього питання розуміє все більша кількість людей , тому не дивно , що в їх діях починають з'являтися вищеназвані ознаки , які й породжують наростання рівня ризику взагалі.
3. Середовище діяльності людства все більше набуває ринкового характеру , це породжує дуже жорстку конкуренцію при якій природним стають факти чисельних банкрутств та крахів .
4. Також дуже важливим є проблема зростання глобального ризику , тобто знищення людства внаслідок власних дій.
Однією з найприбутковіших операцій комерційного банку є кредитування. Але завжди поряд з великими прибутками знаходяться великі ризики , що пов'язані зі втратою чи недоотриманням цих прибутків.
Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у поверненні наданого кредиту у чітко обумовлені строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішної діяльності банку. Цілком очевидно , що при наданні кредиту перед банком стає проблема невизначеності того чи буде його повернуто вчасно і більше того чи буде його повернуто взагалі. Звідси випливає, що основною задачею банка при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз .
Отже кредитний ризик банку можна визначити як ймовірність отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди. Слід зазначити , що кредитний ризик формується з декількох самостійно діючих видів ризику [44, c.365].
Більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику враховували лише одне з можливих його джерел - фінансові можливості позичальника ( об`єктивний ризик пов'язаний з позичальником ) . Практика показала , що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому , що не мають можливості , а тому , що не бажають цього робити. В цьому випадку банк вимушений подавати до суду і може стикнутися з проблемою недосконалості укладення кредитної угоди . До речі, це стосується всіх угод укладених під час кредитування. Це показує , що при оцінці кредитного ризику конче необхідно враховувати юридичний ризик .
Особливу увагу в умовах кризи в нашій країні слід також приділяти впливу на кредитний ризик ризику виникнення форс-мажорних обставин. Також при кредитуванні слід враховувати, що в чистому вигляді ризики не зустрічаються , вони накопичуються та корелюють між собою утворюючи системний ризик. Даний підхід до формуванні кредитного ризику як системи ризиків враховані в структурі кредитного ризику , що наведена у рис.2.1.
Рис.2.1 Структура кредитного ризику [20, c.13]
Кредитна діяльність банків є дуже специфічною , вона визначається насамперед тими факторами від яких залежить ступінь кредитного ризику :
Ступінь концентрації кредитної діяльності банку в певній сфері (галузі)
Питома вага кредитів , що припадає на клієнтів , які відчувають тимчасові фінансові труднощі
Концентрація діяльності банків в маловідомих , невивчених галузях
Ступінь мінливості кредитної політики та кредитного портфелю банку
Питома вага нових клієнтів
Введення в практику занадто великої кількості нових послуг на протязі короткого проміжку часу
Прийняття під заставу цінностей , що важко реалізуються або швидко знецінюються
Зміна ділової активності ( тобто попиту на кредити )
Мінливість ставки відсотку
Також існує значна група факторів яка через вплив визначаючи фінансове становище позичальника опосередковано впливає на кредитний ризик банку :
Недосконалий менеджмент
Неадекватний первинний капітал
Занадто високі темпи зростання реалізації продукції
Конкуренція
Економічні коливання
Деякі з названих факторів діють автономно , незалежно від банків , деякі можуть бути керовані .Але безперечно існує об'єктивна необхідність з боку банків в моніторингу всіх факторів , що прямо чи опосередковано чинять вплив на кредитний ризик.
Управління кредитними ризика-ми нині є однією з найактуаль-ніших тем, класифікуючи методи управління ризиками, можна поділити їх на такі групи: методи уникнення банківських ризиків; методи їх зни-ження; методи самостійного проти-стояння їм; методи їх передачі [46, c.22].
Пер-ший метод -- найбільш обмежений у практичному застосуванні, оскільки, відмовляючись від ризикових опе-рацій, банк позбавляє себе можли-вості отримати прибуток. Другий ме-тод передбачає відмову від певної банківської діяльності або виконання її нетрадиційним способом (напри-клад, шляхом подорожчання банків-ських операцій). Третій метод вклю-чає побудову організаційної структу-ри, диверсифікацію та підвищення кваліфікації персоналу. Четвертий ме-тод використовується банками, коли вони покривають збитки за рахунок власних коштів (це -- резервний фонд та резерви спеціального призначення, поточний прибуток). П'ятий метод полягає в розподілі (трансферті) ри-зиків між іншими банками, підпри-ємствами, страховими, інвестиційни-ми, факторинговими, кліринговими компаніями. Використовуються такі способи передачі кредитних ризиків: страхування, біржові угоди, продаж активів та сек'юритизація, укладен-ня контрактів, факторинг, лізинг.
Головним завданням науково обґрунтованого управління ризиковими операціями банку є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення , спрямованого або на використання ризикових ситуацій , або на вироблення системи засобів , що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції.
Початковий етап кредитних досліджень повинен полягати в отриманні достатньо повної та наближеної до дійсності картини можливостей позичальника , його фінансового становища .Для досягнення цього повинна використовуватися інформація з різноманітних джерел. Існують така джерела кредитної інформації :
1.Довідки , що надаються самим клієнтом
В багатьох країнах при відкритті кредитного рахунку банк пропонує клієнту повідомити назву його банку та декількох постійних ділових партнерів , суму яку очікує отримати клієнт та прийнятний для нього відсоток за користування кредитом . Ці дані а також реквізити клієнта заносяться в анкету яка є первинним документом для встановлення кредитних відносин.
2.Банківські довідки
Для отримання більш розширеної інформації про рівень надійності клієнта кредитні менеджери вдаються в першу чергу до послуг інших банків . В багатьох банках розроблена власна концепція градації підприємств за ступенем надійності . Нижче наводиться універсальна схема.
Перша категорія “А” .Незначний ризик
До цієї групи відносяться урядові організації , організації що фінансуються повністю за рахунок державних коштів , націоналізовані промислові підприємства , вищі навчальні заклади , що фінансуються державою , комерційні компанії національного рівня. Але треба зауважити , що відбір компаній в дану категорію повинен провадитися на основі повної інформації про їх реальне фінансове положення . Солідна назва та авторитет компанії в минулому не є гарантією вічної кредитоспроможності . Тому будь-який клієнт , що потрапив до даної групи повинен періодично проходити ретельну перевірку фінансового становища
Категорія “Б”. Звичайний комерційний ризик
До цієї групи відносяться стабільні компанії , фінансове положення яких на протязі достатньо довгого періоду часу є стійким . Для цих компаній характерна відсутність проблем з оплати рахунків . Дебіторська і кредиторська заборгованість не перевищують середнього рівня по галузі і добре деверсифіковані.
Попадають в цю групу як правило після певного періоду успішного функціонування на ринку.
Категорія “В”. Клієнти схильні не сплачувати рахунки
В цю групу потрапляють відносно стабільні організації але за якими спостерігалися проблеми зі сплатою рахунків чи певні затримки в вирішенні цих питань.
Іноді вважається , що клієнти даної категорії так само стабільні як і клієнти попередньої категорії. Однак додатковий ризик в даному випадку буде пов'язаний з вірогідними відстрочками у повернені клієнтом кредиту та сплати за користування ним
Категорія “Г”. Значний ризик
Причиною занесення фірми до даної категорії ризику є їх наявна або прогнозована фінансова слабкість.
Це область , що здатна стати джерелом значних фінансових втрат , тому вона потребує підвищеної уваги. В той же час нерідко трапляються випадки коли операції з даною групою клієнтів більш прибуткові ніж операції з менш ризикованішими фірмами. Тому необхідно якомога раніше виявляти клієнтів , що належать до даної групи для розробки ефективних заходів постійного контролю над їх фінансовим становищем .
Категорія “Д”. Неприйнятний ризик
В цю категорію потрапляють масив клієнтів настільки слабких у фінансовому аспекті та настільки нестабільних в питаннях платежів , що банку залишається або відмовити у наданні послуг , або запропонувати найжорсткіші умови контролю за діяльністю в період здійснення кредитної угоди .
Треба зауважити також , що більшість фірм втикаються з тимчасовими фінансовими труднощами тому в більшості випадків переведення на цій підставі їх до нижчої категорії є недоцільним . Вирішенням цієї проблеми є додавання до літери , що визначає групу ризику літери “Х”. Ця літера означатиме , що для даної компанії тимчасово припинено кредитування на умовах даної групи
3.Рекомендації партнерів
Це джерело поряд з банківськими довідками як правило розглядається з певною долею скептицизму . Це пов'язано з тим що некредитоспроможній клієнт навряд чи стане посилатися на партнерів , що мають схильність давати не дуже приємну інформацію. При аналізі даного джерела інформації треба врахувати наступні моменти :
Якщо партнером є дуже відома фірма з солідною репутацією то до думки менеджерів цієї фірми варто прислухатися
Якщо в якості рекомендодавця вибрана невідома фірма - варто з'ясувати її положення та репутацію на ринку.
Варто з'ясувати наявність прихованих зв'язків між позичальником та фірмою до якої звернулися по рекомендацію
Подаючи запит про репутацію фірми треба зважати на форму запита . Вона повинна бути одночасно достатньо змістовною компактною і зручною для заповнення
4.Інші фірми , що надають рекомендації
Інформація з цього джерела є дуже цінною в плані перевірки рекомендації осіб , вказаних позичальником , особливо в тих випадках коли можна зробити припущення про необ'єктивність отриманих рекомендацій
5.Річні та проміжні звіти компанії
Це одне з найбільш легко оцінюваних і найдешевших джерел інформації про кредитоспроможність компанії чиї акції котуються на фондовій біржі.
Звіт будь-якої компанії акції якої котуються на ринку може бути безкоштовно отриманий через реєстратора компанії.
В більшості випадків звіти є джерелом достатньо повної інформації про діяльність компанії в цілому її філіалів та підрозділів . Вони містять достатню кількість показників коефіцієнтів та інші данні , що стане у принаді при аналізі становища позичальника.
6.Коментарі преси
Істотним доповненням до вищезгаданих джерел інформації є публікації в пресі. В даному випадку це джерело можна розділити на 3 частини : публікації в професійних виданнях, публікації в загальних виданнях , публікації на сторінках “ жовтої преси “.
Кожна часина висвітлює певний бік діяльності компанії . Ігнорування однієї частини на користь інших робить загальну картину неповною . Інше питання наскільки можна довіряти окремим виданням кожному конкретному випадку. Очевидно , що інформація подана на сторінках преси є суб'єктивною і відбиває або думку автора статті або політику видання взагалі. Тому інформація з даного джерела не може бути основою аналізу , а лише може бути використана як додатковий , допоміжний матеріал .
Цінність публікацій також полягає в тому , що вони відображають діяльність компанії в часі і є можливість знайти потрібну інформацію за минулі періоди .
7.Звіти брокерів фондової біржі
Фондова біржа це найбільш чутливий до змін інститут ринку . Виходячи з інформації брокерів можна робити реальні оцінки та пронози фінансового положення позичальника.
Завершуючи викладення даного питання треба зауважити , що не буває зайвої інформації про позичальника : при аналізі ризикованості кожної конкретної операції аналітик банку повинен зібрати якомога розширене досьє на свого потенційного клієнта [42, c.24].
Питання лише стоїть в тому чи всій інформації , що зібрана , можна довіряти і якщо довіряти то в якій мірі .

2.2 Якісний аналіз кредитного ризику

Необхідним є визначення цілей отримання кредиту. Взагалі в світовій практиці кредити за призначенням розподіляють на п'ять категорій :

1.Сезонний кредит
Ці кредити призначені для фірм , що відчувають короткотермінові пікові потреби у додатковому капіталі . В більшості випадків даний вид кредиту є комерційним і надається постачальником продукції її покупцю . Але у випадках коли існує суттєвий розрив між моментом кредитування та отриманням виручки від реалізації продукції постачальники відмовляються надавати кредит, тоді фірмі може знадобитися кредит банку.
2.Кредит на підтримання обігу активів
Потребу в даному виді кредиту відчувають компанії у яких ситуація значного розриву між моментом кредитування та отриманням виручки від реалізації продукції не пов'язана з сезонністю і виникає дуже часто на протязі всього фінансового року. На відміну від сезонного кредиту де зобов'язання з повернення боргу виникають по закінченні циклу при кредитуванні обігу активів цикли відбуваються постійно і перекривають один одного .
3.Кредитування потоків готівки
Цей тип кредиту звичайно надається промисловим підприємствам для фінансування купівлі обладнання або для того щоб збільшити обсяги постійно функціонуючого капіталу.
4.Кредит на основі активів
Кредити на основі активів майже завжди забезпечені , це є підставою впевненості кредитора , що у випадках фінансових складнощів з ним будуть проведені розрахунки коштами , в які буде конвертовано активи.
Такий кредит надається як правило для підтримання достатнього рівня ліквідності активів компанії
5.Кредит, пов'язаний з проектом
Даний кредит поєднує в собі якості кредитування потоків готівки та кредиту на основі активів .
Перераховані класи кредитів дуже рідку зустрічаються в чистому вигляді. Визначення цілі кредиту є першим етапом визначення ступені ризикованості кредитної операції .
В більшості випадків визначити який саме кредит і в якому обсязі необхідний конкретній фірмі можна також на основі характеру бізнесу , що веде компанія [45, c.15].
Роздрібні торгівці покупають та продають товари невеликими партіями. Їх дебіторська заборгованість достатньо велика але й достатньо деверсифікована . Як правило вони є споживачами кредитів на підтримання капіталу та сезонних кредитів . Терміни кредитування як правило невеликі ( до 1 року ).
Оптові торгівці, у яких строки та види кредитування співпадають з попередньою категорією, але оборот капіталу значно більший. Це призводить до збільшення абсолютних сум кредитів .
Виробники - для них притаманний найбільш складний з комерційних процесів ( купівля сировини , застосування у великій кількості найманої робочої сили , витрати є дуже різноманітними та великими , товари виробляються і продаються як правило великими партіями ) . Представники даної категорії потребують великих довгострокових інвестиції в постійні активи . Обсяги кредитування та строки як правило великі .
Сервісні фірми, вони звичайно не мають запасів , постійні активи дуже незначні . Витрати як правило складаються з заробітної платні робітників ( консультаційні , архітектурні фірми та ін. ) Притаманна дуже велика швидкість обертання капіталу . Ці фірми є споживачами невеликих кредитів на невеликі строки
Комунальні підприємства ,діяльність яких контролюється державою , вирішення питання про залучення кредитних коштів приймаються на основі державної політики. Данні фірми , як правило , є споживачами кредитів для підтримання готівки .
Поєднуючи ціль отримання кредиту та характер ведення бізнесу потенційного клієнта банк вже може визначити чи здатен він прийняти на себе даний обсяг ризику чи ні.
Але треба зауважити , що немає стандартних схем які б визначали , що наприклад короткотерміновий кредит для закупки та перепродажу товарів для роздрібного торгівця є менш або більш ризикованіший ніж кредит на закупку виробничого обладнання машинобудівним заводом. Все залежить від кожного конкретного випадку , від унікальності чи стандартності проекту який фінансуватиметься за рахунок кредиту . Це пояснюється тим , що для стандартних ситуацій ризики або значно нижчі або добре прораховані ніж для нестандартних , в умовах яких банк може стикнутися з багатьма труднощами у визначені ступеня ризику , дохідності та прийнятності кредитної ситуації .
Взагалі існує думка , що банки повинні кредитувати тільки стабільні , добре розвинуті галузі , залишаючи інноваційні проекти інвестиційним та інноваційним фондам та спеціалізованим фінансово-кредитним установам. Це пов'язано насамперед з необхідністю стабільного існування банківської системи , як однієї з ключових ланок економіки [50, c.99].
Дуже великий вплив на кредитний ризик має діловий ризик з яким у процесі ведення справи зустрічаються позичальники . Даний ризик витікає з того , що компанія інколи не може завершити обіг своїх активів , що може бути пов'язано як з діяльністю компанії так і з характером галузі .
Діловий цикл як правило складається з декількох фаз , для кожної з яких притаманні власні фактори впливу . Загальний діловий ризик визначається як сума впливів кожного окремого фактора .
1. Придбання матеріалів та сировини. На дану категорію впливають наступні фактори :надійність постачальників, сезонність поставок, термін зберігання товарів, наявність приміщень для зберігання, наявність транспортної інфраструктури, географічне розташування по відношенню до постачальника сировини, застосування послуг посередників, екологічні проблеми, зміна моди , уподобань та ін., зміна валютних курсів, виникнення обмежень на імпорт сировини, диверсифікація постачальників, стабільність цін на сировину.
2. Виробництво. На протязі цієї фази основними факторами ризику є: вік, потужність та коефіцієнт використання основних фондів; робоча сила . Людський фактор через свою непостійність чинить влив і підсилює дію інших факторів ризику .
3. Процес продажу. Ризики на цій стадії найбільш невизначені і не прогнозовані . Це пояснюється дуже високою залежністю цієї стадії від зовнішніх факторів таких як попит та пропозиція , рівень конкуренції , демографічні проблеми , проблеми каналів розповсюдження продукції та інших.
Але на цій стадії не завершується діловий цикл . Важливо не тільки поставити продукт але й добитися оплати поставлених товарів для того щоб завершити обіг активів.
Поряд з факторами ризику ділового циклу існує такий небезпечний фактор як менеджмент компанії .
Якість управляння компанії , що звернулася за кредитом до банку є критичним при оцінці кредитного ризику . Вплив цього фактору напряму відображається на діяльності компанії . Дуже важливою є компетентність менеджменту , вік керівників , їх попередній діловий досвід , а також доля капіталу фірми , що знаходиться у власності менеджерів . Але ще більше важлива чесність та порядність керівників.
Одним з шляхів зменшення кредитного ризику є забезпечення кредиту. Забезпечення кредиту - це остання лінія оборони для банку і рішення про надання кредиту повинно завжди базуватися на привабливості проекту , що фінансується , а не на привабливості забезпечення . Якщо сама основа кредитної угоди пов'язана з підвищеним ризиком , було б великою помилкою видавати кредит під гарне забезпечення , маючи на увазі використати її як джерело погашення боргу.
Тому питання про забезпечення повинно вирішуватися вже після того як кредитна угода визначена як прийнятна для банку.
Без забезпечення кредит може надаватися тільки коли джерело погашення суди високо надійний . Взагалі питання про наявність або відсутність забезпечення є дуже дискусійним . Якщо при видачі кредиту банк вирішив , що позичальник є високонадійною особою і кредит видається без забезпечення , то забезпеченням фактично є ім'я , репутація позичальника . Якщо репутація фірми є дуже високою в діловому світі , то будь-які проблеми з поверненням кредиту , підірвуть її і створять перешкоди для подальшого отримання кредитів .
Для підприємств з нестійким фінансовим станом виникає необхідність мати додаткові та реальні гарантії повернення кредиту.
Такими гарантіями повернення кредит виступають:
застава;
передача права власності;
гарантії і поручительства;
страхування.
Застава - це певні цінності які банк має право реалізувати у випадку неповернення позичальником процентів та/або основного боргу для відшкодування своїх збитків.
Застава повинна виконувати дві функції . Перша і основна - це спонукати позичальника повернути борг та виплатити проценти , і друга - гарантувати банку повне або часткове відшкодування збитків , які понесе банк у випадку невиконання зобов'язань позичальником.
Найбільш прийнятною заставою для банку є високоліквідні цінні папери , особливо державні , а також вільноконвертована валюта . Товарно-матеріальні цінності також можуть бути заставою , але у цьому випадку банк має нести витрати на їх зберігання при якому можуть виникнути певні проблеми пов'язані з вичерпанням терміну зберігання , псуванням та ін..
При вирішенні питання про заставу необхідно враховувати наступні фактори :
Ліквідність застави;
Унікальність застави;
Особливі умови зберігання застави;
Ступінь зносу;
Ринкова вартість застави , як часто вона змінюється , чи мають зміни сезонний характер;
Відношення ринкової вартості та суми кредиту;
Попит на заставу на ринку;
Захист застави від інфляції;
Чи може застава бути відчуженою;
Чи є претензії на активи з боку інших осіб;
Чи є можливість періодично перевіряти стан застави , якщо банк не візьме на себе її зберігання;
При зберіганні застави банком треба ретельно обрахувати вартість зберігання;
Треба також зазначити , що в більшості розвинутих країн прийнята практика , що сума кредиту разом з відсотками не повинна перевищувати 80 % від суми застави у найкращому з випадків.
Окремою формою забезпечення повернення кредиту є - гарантії і поручительства. Захищаючи інтереси кредитора, вони на відміну від заставу, мають іншу природу: відповідальними за невиконання зобов'язань перед банком є не лише кредитор, а й третя сторона - поручитель чи гарант. Існують декілька видів гарантій, які розрізняються між собою по суб'єкту гарантійного зобов'язання; порядку оформлення гарантій; джерелу коштів, які використовуються для гарантування платежу.
В якості суб'єкта гарантованого зобов'язання можуть бути фінансово-стійкі підприємства або спеціальні установи, що мають кошти.
Поручительство теж виступає формою забезпечення повернення кредиту. Функція поручництва полягає в тому, що воно створює для кредитора велику можливість реального задоволення його вимоги до боржника по забезпеченому поручництвом зобов'язанню у випадку невиконання цього зобов'язання. Велика можливість досягається завдяки тому, що при поручництві відповідальним перед кредитором стає поряд із б и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.