На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Работа № 78089


Наименование:


Курсовик Романтичний образ Собору в роман Вктора Гюго Собор Паризької Богоматер

Информация:

Тип работы: Курсовик. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2013. Страниц: 33. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


План
Вступ
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ФРАНЦУЗЬКОГО РОМАНТИЗМУ
1.1 Загальна характеристика романтизму
1.2 Розвиток романтизму у французькій літературі ХІХ ст
1.3 «Собор Паризької Богоматері» як один із найяскравіших прикладів французького романтизму в літературі
РОЗДІЛ 2. «СОБОР ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ» - ШЕДЕВР СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
2.1 Романтичний образ Собору в романі Віктора Гюго
2.2 Гротеск і контраст Собору в романі
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Як відзначив відомий письменник Оноре де Бальзак: «Гюго – це цілий світ» [15; с. 44]
Актуальність дослідження: конфлікт любові і ненависті, краси і потворства, а так само проблема «відторгнутих суспільством» людей, виникнення і втрата нових ідей – все це дотепер залишається актуальним, непідвладним часу. Завданням письменника-патрiота було створити величезний епос, присвячений нацiональнiй культурi французького народу. Тому так багато мiсця автор вiдводить опису памятникiв середньовiчної архiтектури i насамперед Собору Паризької Богоматерi, бiля якого розгораються подiї роману. Архітектура та культура Франції і дотепер залишається актуальною для всіх нас.
Мета: проаналізувати значення образу-символу собору, виховне та ідейно-художнє значення образів роману; обгрунтувати та проаналізувати романтичність образу собору, на підставі аргументів розкрити тему та зробити висновки за романом.
Вказана мета передбачає розвязання наступних завдань:
1) Проаналізувати основні риси романтизму;
2) Розкрити романтичне значення Собору у романі;
3) Показати своєрідність контрасту і гротеску собору у романі В. Гюго «Собор Паризької Богоматері».
Обєктом дослідження виступає роман «Собор Паризької Богоматері» В. Гюго, зокрема головний герой твору – Собор, як жива особа.
Предмет дослідження: романтичний образ Собору в романі В.Гюго «Собор Паризької Богоматері».
Методи дослідження: при написанні курсової роботи було використано такі методи дослідження, як аналіз та дослідження літературних джерел, праць видатних вітчизняних науковців, періодичної та тематичної преси. Важливим є метод аналізу та синтезу опрацьованої інформації, розробка власних висновків та припущень, порівняльний метод, історико-хронологічний, критично-літературний.
При написанні роботи було використано літературні джерела різних авторів.
Застосування цих методів дослідження дало можливість всебічно розглянути питання романтичності образу собору в романі Віктора Гюго.
Також у своїй роботі я намагалася максимально використати методи
літературознавства, зокрема:
-історико-культурний – діахронний аспект вивчення літератури, використання термінології. Ми досліджуємо хронологію написання твору та певні історичні події, які описував автор.Можливе створення власної хронології, за допомогою загальноісторичної хронології.
- типологічний метод — вивчення літературних фактів на основі типологічного зіставлення. Метод, який стосується типології і грунтується на встановленності спільності ознак літературних творів. Спробувала використати для дослідження будь-якої спільності між творами і оперування як механізмами як аналітичного так і синтетичного мислення.
Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дане дослідження можна при розробці шкільної програми, в практичній роботі педагога в умовах загальноосвітньої школи, а також на лекціях історії зарубіжної літератури у вузах.
Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.











РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ФРАНЦУЗЬКОГО РОМАНТИЗМУ.
1.1. Загальна характеристика романтизму.
Романтизм – це напрямок у європейськім мистецтві, характерний для кінця XVIII – першої половини XIX століття. У ньому відбилося розчарування в підсумках Французької революції. Романтизм проголошував спрямованість до безмежної волі, спрагу досконалості, особисту й цивільну незалежність. Основа романтичного мистецтва – протиріччя ідеалу й соціальної дійсності. Сама етимологія поняття романтизм відсилає до галузі художньої літератури. Спочатку слово romance в Іспанії означало ліричну і героїчну пісню – романс; потім великі епічні поеми про лицарів; згодом воно було перенесено на прозові лицарські романи. У XVII ст. епітет «романтичний» служить для характеристики авантюрних і героїчних творів, написаних на романських мовах, на противагу тим, які написані на мовах класичних.
У XVIII ст. це слово починає вживатися в Англії стосовно до літератури Середньовіччя та Відродження. Одночасно поняття «romance» стали використовувати для позначення літературного жанру, який передбачає розповідь у дусі лицарських романів. Іменник «романтизм»першим увів у вжиток Новаліс в кінці XVIII ст.[9,с.813]. В кінці XVIII ст. в Німеччині і на початку XIX ст. у Франції романтизм стає назвою мистецького спрямування, який протиставив себе класицизму.
На відміну від класицизму, який стверджував непорушність державних устоїв і служіння суспільним інтересам, новий напрямок висловив прагнення до особистої свободи, незалежності від соціуму. Романтизм привніс багато нового в усі сфери художньої діяльності.
Твори ліричної спрямованості дозволили відобразити емоції людини. Новим героєм стає сильна особистість, що переживає невідповідність внутрішніх устремлінь і вимог суспільства. Самостійним персонажем виступає і природа. Її зображення (часто з елементами містики) допомагає передати стан людини.
Звернення до національної історії в народному епосі стали основою нової тематики. З’являються твори, що висвітлюють героїчне минуле, що зображують героїв, які жертвують життям заради високих цілей. Легенди та перекази дозволили піти від буденності в світ фантастики, символів.
Специфічною для романтичного мистецтва є проблема двосвітності. Двосвітність – тобто зіставлення і протиставлення реального і уявного світів –конструює принцип романтичної художньо-образної моделі [16,с.116]. Причому реальна дійсність, «проза життя» з їх утилітаризмом і бездуховністю розцінюються як негідна людини порожня «кажимість», що протистоїть справжньому ціннісному світу. Утвердження і розгортання прекрасного ідеалу як реальності, здійснюваної хоча б у мріях, - сутнісна сторона романтизму. Відкидаючи сучасну йому дійсність як вмістилище усіх пороків, романтизм біжить від неї, здійснюючи подорожі в часі і просторі. Втеча за реальні просторові межі буржуазного суспільства виступало в трьох основних формах, а саме:
1) Відхід у природу, яка була або камертоном бурхливих душевних переживань, або інобуттям ідеалу свободи і чистоти (звідси – критика міста, ідеалізація простих трудівників, особливо сільських, інтерес до їх духовності, вираженої у фольклорі).
2) Романтизм заглядає в інші регіони, екзотичні країни, тим більше, що епоха великих географічних відкриттів створила для цього самі сприятливі можливості. Нарешті, у разі відсутності реальної територіальної адреси втечі, він вигадується з голови, конструюється в уяві і т.д.
Другий напрямок втечі – відхід від дійсності в інший час. Не знаходячи опори в теперішньому, романтизм розриває природний звязок часів: ідеалізує минуле, особливо середньовічне: його звичаї, спосіб життя (рицарські романи В. Скотта, опери Вагнера), ремісничий уклад (Новаліс, Гофман), патріархальний побут селян (Колрідж, Ж. Санд) і багато інших; конструюють передбачуване майбутнє, вільно маніпулюючи з часовим потоком.
Нарешті, третій напрямок втечі від мерзенної дійсності – потаємні куточки
свого «я», відхід у власний внутрішній світ. Життя серця – ось в чому бачать романтики протилежність безсердечності зовнішнього світу (казки Гофмана, Гауфа, Е. Декларуа).
Сказане підводить до виділення двох найважливіших ідейних комплексів романтизму. Це «романтичний історизм» і «індивідуалістичний субєктивізм».
Релятивізм історизму романтиків – продукт бурхливої революційної епохи, негативного ставлення до Просвітництва, а також негативізм по відношенню до сьогодення. Це не тільки перешкоджало осягнення свого часу, але й відкривало шлях містифікації та міфологізації історичного процесу. Звідси тема долі, надприродних сил, фатуму дуже сильна в романтизмі.
Оскільки романтизм довів, з погляду романтиків, свою нездатність передбачати хід історії, її зигзаги, єдино надійним джерелом пізнання залишається голос серця, інтуїція. І якщо розум претендує на загальність, то почуття глибоко індивідуальні. Звідси і виникає така найважливіша риса романтичного світогляду як «індивідуалістичний субєктивізм», - риса підживлюється свідомістю глибокої самотності людини у ворожому світі. Як зауважив В. Вейдле, «романтизм – є самотність, все одно бунтівне або примирення»[2, с.160]. Притаманне культурі нового часу визнання високого ціннісного рангу особистості виливається в романтизмі в ідею унікальності та неповторності особистості. Тим самим романтизм може розглядатися як продовження нової традиції і перенесення принципів вільної конкуренції, особистої свободи і ініціативи в область моралі, мистецтва, духовного життя в цілому.
Філософська течія романтизму – це своєрідна компенсація раціоналізму з його звеличенням розуму як центра в людині. Романтики надають перевагу не розуму, як французькі просвітителі Вольтер і Дідро, а людським почуттям, які за допомогою творчості символізуються певними художніми засобами. Тому особлива роль у системі їхніх поглядів відводилася мистецтву- воно розглядалося як найвищий прояв людських почуттів. Романтики протиставили раціоналізмові своє мистецтво, проникнуте давніми міфами, героїчним епосом, традиційною
символікою, фольклором, народними казками, піснями, переказами. У цьому вони бачили проявлення душі народу, її несвідому творчість, яка має своє божественне походження. Романтизм утворив цілу епоху в історії європейської культури:





Подать заявку на покупку Курсовик по не указаному предмету

Ваше предложение по стоимости за работу: