На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Загальна характеристика дедуктивного умовиводу. Вмння оперувати поняттями, судженнями. Безпосередн умовиводи, простий категоричний силогзм, його загальн правила, аксоми та модуси. Роль формалзованої дедукцї в законотворчост та законозастосуванн.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Правоведение. Добавлен: 06.06.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з предмету «Юридична логіка»
тема № 6: «Дедуктивні умовиводи»

Слухача І-го курсу
групи №
залікова книжка №
м. Київ-2008
ОПИС

ВСТУП
1. Загальна характеристика дедуктивного умовиводу
1.1 Безпосередні умовиводи
1.2 Простий категоричний силогізм
1.3 Аксіоми силогізму
1.4 Загальні правила категоричного силогізму
1.5 Фігури категоричного силогізму
1.6 Модуси категоричного силогізму
1.7 Характеристика І - ІV фігур
2. Роль формалізованої дедукції в законотворчості та законозастосуванні
Висновок
3. Список використаної літератури
4. Задачі
ВСТУП

Логіка - наука про мислення людини. Людина до якої б вона історичної цивілізації не належала, потребує знання істини. Питання пов'язані з пізнанням дійсності належать до найважливіших питань філософії. Отже логіка, що вивчає мислення і така, що застосовує метод пізнання є філософською наукою.
Логіка - філософська наука про форми в яких відображається та проходить людське мислення, про закони, яким воно підпорядковується.
Істина та логіка взаємопов'язані, тому значення логіки неможливо переоцінити. Логіка допомагає доводити істинні судження та спростовувати хибні, вона навчає мислити чітко, лаконічно, правильно. Логіка потрібна всім людям, робітникам самих різноманітних професій. Але особливе значення набуває логіка з її законами, у діяльності правоохоронних та судових органів, коли від правильності кваліфікації того чи іншого діяння, підчас залежить життя та здоров'я людей, встановлення істини у справі, віднайдення та покарання винних.
Судове дослідження, як і будь-яке пізнання, підлягає не тільки законам діалектики, діалектичної логіки, воно відбувається також за законами і правилами формальної логіки. З огляду на це знання законів формальної логіки і свідоме використання мають для судового пізнання виняткове значення. Предметом судового пізнання є, як правило, подія, що мала місце в минулому і недоступна безпосередньому сприйманню. Судове пізнання -- це в основному пізнання опосередковане, вивідне. Головна роль тут належить логічним засобам пізнання, і насамперед -- умовиводу. Щоб установити істину за справою, необхідно зібрати, факти (докази), що відносяться до злочинної події, логічно їх опрацювати, висунути версії, розвинути їх, перевірити істинність однієї версії і хибність останніх. Уся розумова діяльність слідчого і судді відбувається в певних логічних формах, підлягає законам і правилам логіки. Без дотримання правил логіки не може бути установлена об'єктивна істина за справою.
Наука логіка навчає, як правильно будувати умовиводи, прищеплює вміння оперувати поняттями й судженнями, застерігає від можливих логічних помилок. Незнання законів і правил логіки, невміння користуватися ними у процесі судового пізнання нерідко призводять до різноманітних логічних помилок, котрі в судовій практиці із логічних перетворюються в судові помилки. Помилки ж у судовій практиці, оскільки вони позначаються безпосередньо на долі конкретної людини, особливо неприпустимі. Мабуть, немає іншої сфери суспільного життя, де порушення законів логіки, побудова неправильних умовиводів, приведення хибних аргументів могли б заподіяти такої суттєвої шкоди, як у галузі права. Тому законодавець визнав за необхідне закріпити вимоги основних законів логіки в нормах права, перевести їх до рангу нормативних вимог.
Логічна грамотність -- необхідна риса освіченості. Юрист у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культуру мислення, професійний рівень дослідження правових явищ. У своїй роботі я намагатимусь приділи увагу лише одній з перелічених форм мислення, - дедуктивному умовиводу.
1. Загальна характеристика дедуктивних умовиводів

В процесі пізнання дійсності ми набуваємо нові знання. Деякі з них безпосередньо, в результаті впливу предметів зовнішнього середовища на органи чуттів; але бульшу частину знань ми отримуємо шляхом виведення нових знань з тих, що вже є. Ці знання називаються опосередкованими, або виводами.
Логічною формою отримання вивідних знань є умовивід.
Умовивід - це форма мислення, за допомогою якої з одного чи декількох суджень виводиться нове судження.
Будь-який умовивід складається із засновків, виводу та висновку. Засновками умовиводу називаються вихідні судження з яких виводиться нове судження. Висновком називається нове судження, що було отримано логічним шляхом із засновків. Логічний перехід від засновків до заключення називається виводом.
Наприклад:
"Слідчий не може брати участь у розслідуванні справи, якщо він є потерпілим(1). Слідчий Т. - потерпілий (2).
Отже Т. не може брати участь в розслідцванні справи (3)".
В цьому умовиводі 1-е та 2-е судження є засновками, 3-е судження - висновком.
Відношення логічного слідування між засновками та висновком передбачає зв'язок між засновками за змістом. Якщо судження не зв'язані за змістом, то й висновок з них не можливий. Наприклад, з суджень "Дерево є рослиною" й "Метан горить" - неможна отримати висновку, оскільки ці судження не мають спільного змісту, а звідси виплива, що вони не пов'язані логічно. При наявності предметного зв'язку між засновками ми можемо получити в процесі міркування нове істинне знання при умові дотримання двох правил: по-перше, повинні бути істинними вихідні судження засновки умовиводу, по-друге в процесі міркування слід дотримуватись правил виводу, які обумовлюють логічну правильність умовиводу.
В залежності від суворості правил виводу розрізняють два види умовиводів демонстративні (необхідні) і недемонстративні (правдоподібні). Демонстративні умовиводи характеризуються тим, що висновок у них з необхідністю випливає із засновків, тобто логічне слідування у такого роду висновках являє собою логічний закон. У недемонстративних умовиводах правила виводу забезпечують лише ймовірне заключення із засновків. Поряд з поділом умовиводів за строгістю виводу важливе значення має їх класифікація за направленістю логічного слідування, тобто за характером зв'язку між знанням різного ступеню спільності, що виражені в засновках та значенні. З цієї позиції розрізняють три види умовиводів: дедуктивні, (від загального до часткового), індуктивні (від часткового до загального), умовиводи за аналогією (від часткового до часткового).
Дедуктивні умовиводи - це умовиводи, у яких між засновками та заключеннями наявне відношення логічного слідування.
Наприклад:
"Всі риби дихають зябрами (1).
Всі карасі - риби (2).
Отже всі карасі дихають зябрами (3)."
Тут перше судження є загальноствердним та виражає більший ступінь узагальнення у порівнянні з висновком, що також є загальноствердним судженням. Ми будуємо умовивід від ознаки, що належить роду «риба» , до його приналежності до виду «карась», тобто від загального до часткового, до підкласу. Правила дедуктивного виводу визначаються характером засновків, що можуть бути простими (категоричними) або складними судженнями. В залежності від кількості засновків дедуктивні виводи із категоричних суджень поділяються на безпосередні, в яких висновок виводиться із одного засновку, та опосередковані, в яких висновок виводиться з двох посилок.
1.1 Безпосередні умовиводи

Безпосередніми умовиводами називаються такі, що робляться із одного засновку. До них традиційно відносяться наступні: перетворення, обернення, протиставлення предикату та умовиводи за логічним квадратом. Виводи у кожному із цих засновків утворюються у відповідності до певних логічних правил, які обумовлені видом судження - його кількісною та якісною характеристикою. Перетворення - вид безпосереднього умовиводу, при якому змінюється якість засновку без змінення її кількості, при цьому предикат висновку є запереченням предиката засновку. За якістю зв'язку категоричні судження діляться на стверджувальні та заперечні.
Наприклад: 1) S є P. 2) S не є не-P.
При цьому загально ствердне судження перетворюється на частковозаперче та навпаки, а загально ствердне судження перетворюється в загально заперечне та навпаки.
Можна виділити два часткових способи:
1) Шляхом подвійного заперечення, яке ставиться перед зв'язкою і предикатом:
S є P --> S не є не-P.
Підмети - головні члени речення. ---> Ні один підмет не є не головним членом речення;
2. Заперечення можна переносити із предиката в зв'язку:
S є не-P. ----> S не є P.
Всі галогени є неметалами. -----> Ні один галоген не є металлом.
Оберненням називається такий безпосередній умовивід, в якому у висновку (новому судженні) суб'єктом є предикат, а предикатом - суб'єкт вихідного судження, тобто відбувається заміна місць суб'єкта та предиката при збереженні якості судження. Наприклад: S є P. -----> P є S.
Обернення підпорядковується правилу розподіленості термінів, згідно якому суб'єкт розподілений в заперечному і не розподілений в стверджуваному судженнях. У відповідності до цього правила розрізняють просте (чисте) обернення та обернення з обмеженням.
Простим (чистим) називають обернення без застосування кількості судження.
Так обертаються судження, обидва терміни яких розподілені або обидва не розподілені. Якщо ж предикат вихідного судження не розподілений, то він може бути розподілений і у висновку, де він є суб'єктом. Тому його об'єм обмежується.
Протиставлення предикату - це такий безпосередній умовивід, при якому (у висновку) предикатом є суб'єкт, суб'єктом - поняття, що суперечить предикату вихідного судження, і зв'язка змінюється на протилежну.
Наприклад: S є P. ----> не-P не є S.
Іншими словами, ми робимо таким чином: 1) замість P беремо не-P; 2) міняємо місцями S і не-P; 3) звязку міняємом на протилежну.
Наприклад, дано судження: "Усі леви - хижі тварини". В результаті протиставлення предикату отримаємо судження: "Ні одна хижа тварина не є левом".
Протиставлення предикату можна розглядати як результат двох послідовних безпосередніх умовиводів - спочатку перетворення, потім обернення перетвореного судження.
1.2 Простий категоричний силогізм

Категоричним силогізмом називається такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними судженнями.
Наприклад:
Будь-який злочин є діянням суспільне небезпечним.
Крадіжка є злочин.
Отже, крадіжка є діяння суспільне небезпечне.
Категоричний силогізм складається із трьох суджень:
двох засновків і висновку. Засновки і висновок, у свою чергу, складаються із понять. Ці поняття називаються термінами силогізму. У категоричному силогізмі розрізняють три терміни: менший, більший і середній.
Термін, який займає місце суб'єкта у висновку, називається меншим терміном. Менший термін позначається літерою S. У нашому прикладі менший термін -- поняття "крадіжка". Термін, котрий займає місце предиката у висновку, називається більшим терміном. Позначається він літерою Р. У наведеному силогізмі більший термін -- поняття "діяння суспільно небезпечне". Більший і менший терміни називаються крайніми термінами. Середнім терміном називається поняття, яке входить до обох засновків і відсутнє у висновку. Позначається середній термін літерою М. У наведеному прикладі середнім терміном є поняття "злочин".
Структуру наведеного силогізму можна записати так:
М--Р
S - М
S - P
Середній термін (М) виконує роль сполучної ланки між більшимі меншим термінами, завдяки йому стає можливим із двох суджень засновків вивести третє судження (висновок), котре є новим знанням.
Відношення S - Р, як видно зі схеми, не наявне у засновках, воно установлюється тільки у висновку. Висновок про наявність певного відношення між S і Р роблять на тій підставі, що обидва ці терміни пов'язані з одним і тим же поняттям (середнім терміном) у засновках. Із того факту, що S має відношення до М, а М, у свою чергу, пов'язаний із Р, роблять висновок, що існує відношення і між S та Р. За відсутності ж середнього терміна установити зв'язок між поняттями, що входять до засновків, неможливо. Наприклад, із таких двох суджень:
"Будь-який злочин є діяння суспільне небезпечне",
"Право є надбудова"
-- не можна здобути висновок, оскільки у цих засновках відсутнє загальне поняття (середнього терміна).
До кожного засновку категоричного силогізму входять по два терміни: середній і один крайній. Залежно від того, який із крайніх термінів (більший чи менший) входить до засновку, розрізняють більший і менший засновки.
Засновок, у якому наявний більший термін Р, називається більшим засновком. У нашому прикладі засновком є судження: "Будь-який злочин є діяння суспільне небезпечне".
Засновок, у котрому наявний менший термін S, називається меншим засновком. У розглядуваному прикладі ним є судження "Крадіжка є злочин". Більшим засновком категоричного силогізму є звичайне загальне положення або правило, а меншим -- судження про конкретний предмет. Поширюючи загальне положення на частковий випадок, ми здобуваємо нове знання про нього висновок.
1.3 Аксіома силогізму

Аксіома силогізму -- це положення, яке обґрунтовує правомірність висновку із засновків категоричного силогізму.
Вона має два такі формулювання:
1. Все, що стверджується (або заперечується) про клас предметів, може стверджувати (або заперечувати) про кожен предмет даного класу. Латинська формула нього правила така: гіісіит сіє отій еї сіє пиііо (буквально -- сказане про все і ні про що), або коротше: сіісіит гіе отпі.
2. Ознака ознаки речі є ознака самої речі; те, що суперечить ознаці речі, суперечить самій речі.
Зміст цих речень полягає ось у чому. Якщо відомо, що клас предметів М має ознаку Р, то з цього випливає, що будьякий окремий предмет 6' цього класу має ознаку Р. Наприклад, якщо відомо, що всі громадяни зобов'язані дотримуватися законів держави, то це означає, що й Петренко зобов'язаний дотримуватися законів держави.
Мал. 1
Відношення між термінами S--М--Р категоричного силогізму прийнято відтворювати за допомогою кіл як відношення між обсягами понять, що входять до засновку. Відношення обсягів понять буде таким: якщо обсяг поняття М входить до обсягу поняття Р, а обсяг поняття S входить до обсягу поняття М, то обсяг поняття S входить до обсягу поняття P (Мал. 1). Відповідно, якщо відомо, що клас предметів М не містить ознак Р, то й усякий окремий предмет S, що входить до класу М, не має ознак Р. Так, якщо відомо, що жодна людина не може бути притягнена до кримінальної відповідальності інакше як за рішенням суду, то це означає, що й громадянин Петренко не може бути притягненим до карної відповідальності інакше як за ухвалою суду.
Відношення між термінами S--М--Р за обсягом тут таке: якщо обсяг поняття М повністю виключається із обсягу поняття Р, а обсяг поняття S входить до обсягу поняття М, то обсяг поняття S повністю виключається з обсягу поняття Р (мал. 2).
мал. 2
Аналогічно можна пояснити і другу формулу аксіоми: якщо річ А має ознаку В, а ознака В, у свою чергу, має ознаку С, то це означає, що А має також ознаку С.
1.4 Загальні правила категоричного силогізму

Для того, щоб із істинних засновків можна було робити істинний висновок, необхідно дотримуватися таких правил силогізму,
1. У кожному силогізмі має бути тільки три терміни -- не більше й не менше.
Це правило випливає із сутності категоричного силогізму як умовиводу, в котрому відношення між двома крайніми термінами S і Р установлюють на підставі їхнього зв'язку із третім -- середнім терміном М.
Якщо в засновках не три, а два терміни, наприклад: "Будьякий злочин є діянням суспільне небезпечним", "Деякі суспільно-небезпечні діяння не містять ознак складу злочину", -- тоді відсутнє те поняття, з котрим має зв'язуватися один із термінів силогізму. У такому випадку із засновків не можна вивести третє судження, яке було б відмінним від засновку, не будучи тавтологією і не суперечило б жодному засновку.
Якщо в силогізмі чотири терміни, тоді в ньому не буде середнього терміна, і, отже, установити відношення між поняттями, що входять до засновків, неможливо. Висновок, зроблений із таких засновків, буде хибним: ми припустимося логічної помилки, яка матиме назву учетверення термінів.. Ця помилка спостерігається досить часто у випадках, коли за середній термін беруть однакові за звучанням або написанням слова (омоніми), що мають різні значення.
Наприклад:
Закони об'єктивні, вони не залежать від волі й бажання людей.
Конституція є закон.
Отже, конституція не залежить від волі й бажання людей.
У цьому силогізмі не три, а чотири терміни, оскільки слово "закон" взято в засновках з різним значенням. У більшому засновку під законом ми розуміємо "закон науки", а в меншому -- "юридичний закон". Отже, середній термін у цьому силогізмі відсутній, тому висновок є хибним.
2. Середній термін має бути розподіленим хоча б у одному із засновків.
Якщо середній термін розподілений, тобто взятий у повному обсязі, то установлюється єдине відношення між S і Р.
Якесь інше відношення між крайніми термінами (S і Р) неможливе.
Якщо ж середній термін не розподілений у жодному із засновків, то між S і Р може встановлюватися не одне, а кілька відношень, залежно від того, до якої частини обсягу відносяться крайні терміни. Наприклад;
Деякі соціальні норми (М) є правовими (Р).
Норми моралі (S) є соціальними нормами (М).
Тут середній термін ("соціальні норми") не розподілений в обох засновках, тому між S і Р можливе різне відношення:
1) воно може бути таким, коли S, входячи в М, повністю виключається із обсягу Р (мал. 3). Тоді із наведених засновків слід було б зробити висновок: "Норми моралі не є правовими нормами" ("Жодне S не є Р");
2) відношення між S і Р може бути і таким, коли М повністю включається до Р ( мал. 4). У такому випадку із наших засновків слід було б зробити висновок: "Усі норми
моралі є правовими нормами" ("Усі S є Р");
3) відношення між S і Р може бути й таким, як відтворено на мал. 5. Тоді можна зробити такі два висновки: "Деякі норми моралі є правові" ("Деякі S є Р") та "Деякі норми моралі не є правові норми" ("Деякі S не є Р").
мал. 3
мал. 4
Очевидно, при нерозподіленості середнього терміна із засновків можна вивести не один, а кілька висновків. Отже, істинного висновку здобути не можна.
3. Термін, не розподілений у засновку, не може бути розподіленим у висновку.
Це правило означає, що у висновку термін силогізму не може бути взятий у повному обсязі, якщо в засновку він узятий частиною свого обсягу. Візьмемо приклад:
Мова (М) не є надбудовою (Р).
Мова (М) -- суспільне явище (S).
Отже,...
Тут менший термін S ("суспільне явище") у засновку не розподілений, оскільки займає місце предиката у ствердному судженні, отже, він має лишатися не розподіленим і у висновку. У висновку можна сказати: "Деякі суспільні явища не є надбудовою" ("Деякі S не є Р") і не можна сказати: "Жодне суспільне явище не є надбудовою" ("Жодне S не є Р"). Зумовлено це ось чим. Відношення між S і Р, як уже говорилося, установлюється через М. У нашому прикладі обсяг М становить дише частину обсягу Р. Тому стійке положення до обсягу Р буде займати лише частину обсягу S, котру складав обсяг М. Остання частина обсягу S може знаходитися у найрізноманітнішому відношенні до обсягу Р (див. мал. 6).
мал. 5
мал. 6
4. Із двох заперечних засновків не можна зробити ніякого висновку.
Розгляньмо приклад:
Жоден свідок у справі (М) не знав потерпілого (Р).
Іваненко (S) не був свідком у справі (М).
Тут обидва засновки заперечні. Зробити висновок із них не можна тому, що середній термін (М) не пов'язаний ні з меншим терміном (S), ні з більшим (Р). Жоден із крайніх термінів своїм обсягом не збігається в будь-якій частині з обсягом (М). У такому випадку встановити певне відношення між S і Р неможливо (мал. 7). Це означає, що з наведених засновків рівною мірою можна зробити два протилежні висновки:
1) "Іваненко не знав потерпілого" і 2) "Іваненко знав потерпілого".
Істинним же, як говорилося, буде тільки такий висновок, котрий випливає із засновків як єдино можливий.
5. Якщо один засновок заперечний, то й висновок має б и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.