На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Етапи становлення державної системи охорони нтелектуальної власност в Україн, її структура та установи. Ефективнсть захисту прав у сфер нтелектуальної власност. Мжнародн установи законодавство з питань у сфер охорони промислової власност.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 31.03.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


9
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
«Право інтелектуальної власності»
На тему: Державна система охорони інтелектуальної власності України - складова частина міжнародної системи охорони промислової власності

Виконала: студентка групи 10-зІВ-2008-ХМ
Фримерштейн В.Г.
Перевірила: Рига Г.В.
Хмельницький
2009
ЗМІСТ

Вступ
1. Державна система охорони інтелектуальної власності в Україні
1.1 Становлення державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні
1.2 Установи державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні
2. Міжнародна система охорони промислової власності
2.1 Міжнародні установи охорони інтелектуальної власності
2.2 Міжнародно-правові акти з питань інтелектуальної власності
Висновки
Перелік посилань
Використані джерела
Додаток А. Державна система правової охорони інтелектуальної власності України (виконавча гілка)
Додаток Б. Нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності
Додаток В. Міжнародні конвенції, угоди та договори, що регулюють питання права промислової власності
Додаток Г. Міжнародні та міжурядові угоди України, що регулюють питання права промислової власності
ВСТУП

Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо починаючи з другої половини XX століття, свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати розумової діяльності або за теперішньою термінологією - інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу.
Там, де поважають науку, культуру і мистецтво, люди живуть краще, адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення визначають рівень виробництва, що стає лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викликає сумніву, що досягнення науки мають пріоритетне значення і можуть бути використані у будь-якій сфері діяльності людей. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва. Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства. Як і будь-які досягнення та здобутки суспільства, результати інтелектуальної діяльності потребують охорони та захисту.
Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку винахідницьких і творчих талантів та досягнень, підтримує та зберігає національний потенціал у сфері інтелектуальної діяльності та залучає інвестиції, стабілізуючи економічний стан, при якому як вітчизняні, так і зарубіжні інвестори можуть бути впевнені в тому, що їх права будуть поважати. Створення саме такої системи має особливе значення для України - країни зі значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом.
Відповідно до Конституції України, яка гарантує кожному громадянину свободу художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює свої власні механізми захисту інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
На шляху до євроінтеграції та в світлі вступу України до СОТ постають питання відповідності державної системи охорони інтелектуальної власності міжнародним стандартам. Для цього, а також з метою забезпечення гарантованих Конституцією прав громадян, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності, в країні створено сучасну нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності, яка відповідає міжнародним нормам, розроблено ефективні механізми реалізації правових норм та сформовано дієздатну інфраструктуру, яка забезпечує реалізацію державної політики в цієї сфері [1, с.3].
В даній роботі становлення та структуру державної системи охорони інтелектуальної власності України розглянуто в світлі міжнародної системи охорони промислової власності.
1. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1 Становлення державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні

Ефективність захисту прав у сфері інтелектуальної власності залежить від:
- досконалості нормативно-правової бази;
- сформованої інфраструктури національної системи правової охорони інтелектуальної власності,
- ефективності підготовки та підвищення кваліфікації фахівців;
- інформаційного забезпечення її діяльності [2, с.1].
З утворенням України як самостійної держави виникла потреба у створенні та поступовому вдосконаленні власного законодавства у сфері інтелектуальної власності та приведення його у відповідність до міжнародного законодавства. Цей процес відбувався у декілька етапів [2, с. 1-2].
І. Перший етап становлення системи охорони прав інтелектуальної власності в Україні (1991-1994 рр.) став періодом закладення її найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур. Цей процес розвивався за наступними напрямами:
1. Підтвердження участі України в міжнародних угодах з питань захисту прав інтелектуальної власності: в Паризькій конвенції про охорону промислової власності (дата набуття чинності стосовно України - 25 грудня 1991 р.), Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків (25 грудня 1991 р.), Договорі про патентну кооперацію (25 грудня 1991 р.), а також у Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності (26 квітня 1970 р.), у Всесвітній конвенції про авторське право (27 травня 1973 р.).
2. Прийняття, з урахуванням міжнародних регулятивних норм, низки спеціальних законів України щодо охорони інтелектуальної власності в окремих сферах: «Про охорону прав на сорти рослин» (21 квітня 1993 р.), «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (15 грудня 1993 р.), «Про охорону прав на промислові зразки» (15 грудня 1993 р.), «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (15 грудня 1993 р.), «Про авторське право і суміжні права» (23 грудня 1993 р.), а також Указу Президента України «Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» (№479/92, 18 вересня 1992 р.).
3. Внесення положень про охорону інтелектуальної власності до інших законів, що регулюють окремі сфери соціально-економічної діяльності: «Про власність» (7 лютого 1991 р.) -- розділ «Право на інтелектуальну власність», «Про зовнішньоекономічну діяльність» (16 квітня 1991 р.), Митний кодекс України (12 грудня 1991 р.), Основи законодавства України про культуру (14 лютого 1992 р.), «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (18 лютого 1992 р.), «Про інформацію» (2 жовтня 1992 р.), «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (16 листопада 1992 р.), «Про науково-технічну інформацію» (25 червня 1993 р.), «Про телебачення і радіомовлення» (21 грудня 1993 р.), «Про захист інформації в автоматизованих системах» (5 липня 1994 р.) та ін.
4. Прийняття низки нормативних документів, що захищають економічні інтереси творчих працівників -- постанови Кабінету Міністрів України «Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва» (№108, 3 березня 1992 р.), «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» (№784, 18 листопада 1994 р.).
5. Створення у складі Комітету з науково-технічного прогресу при Кабінеті Міністрів України на базі Патентного фонду України Державного патентного відомства України (1992 р.), що почало виконувати функції центрального органу державної виконавчої влади у сфері охорони промислової власності.
6. Створення на базі Українського республіканського агентства з авторських і суміжних прав Державного агентства з авторських і суміжних прав (1992 р.).
ІІ. Другий етап становлення системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні (1995-1999 рр.) був обумовлений двома чинниками. По-перше, запровадженням курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ в країні (жовтень 1994 р.). По-друге, прийняттям Україною низки важливих міжнародних зобов'язань, що безпосередньо включали заходи із впровадження міжнародних стандартів охорони інтелектуальної власності, -- укладенням Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та початком з 1995р. переговорного процесу про набуття повноправного членства в Світовій організації торгівлі (CОТ). Цей етап характеризувався наступним:
1. Помітним розширенням міжнародно-правової основи охорони інтелектуальної власності в країні - за рахунок приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (25 жовтня 1995 р.), Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин (3 листопада 1995 р.), Договору про закони щодо товарних знаків (1 серпня 1996 р.), Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (2 липня 1997 р.), Найробського договору про охорону Олімпійського символу (20 грудня 1998 р.), Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 року (18 лютого 2000 р).
2. Закріпленням у 1996 р. в Конституції України гарантій захисту інтелектуальної власності (статті 41, 54).
3. Подальшим розвитком спеціального національного законодавства з виходом його на ряд нових, не традиційних для України сфер регулювання -- за рахунок прийняття законів України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (7 червня 1996 р.), «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (5 листопада 1997 р.), «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (16 червня 1999 р.). В той же час були внесені суттєві зміни та доповнення до вже чинного законодавства з метою його вдосконалення (до Законів України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності» (28 лютого 1995 р.), «Про внесення змін до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (16 червня 1999 р.).
4. Істотним розширенням регулювання окремих питань охорони інтелектуальної власності в законах, що нормують різноманітні аспекти творчої діяльності. А саме: в законах України «Про наукову і науково-технічну експертизу» (10 лютого 1995 р.), «Про інформаційні агентства» (28 лютого 1995 р.), «Про рекламу» (3 липня 1996 р.), «Про видавничу діяльність» (5 червня 1997 р.), «Про систему Громадського телебачення і радіомовлення України» (18 липня 1997 р.), «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (23 вересня 1997 р.), «Про професійних творчих працівників і творчі союзи» (7 жовтня 1997 р.), «Про кінематографію» (13 січня 1998 р.).
5. Запровадженням порядку державної реєстрації прав автора на твори науки, літератури та мистецтва.
6. Здійсненням перших спроб врегулювати такі актуальні й болючі для України питання, як розповсюдження аудіовізуальних творів і примірників фонограм.
7. Завершенням створення та офіційним відкриттям 22 жовтня 1999 р. відомчої патентної бібліотеки Державного патентного відомства України, що здійснює функції патентно-інформаційного забезпечення фізичних і юридичних осіб національною та зарубіжною патентною документацією.
8. Спробою інтегрувати в єдину систему два основних блоки регулювання захисту охорони інтелектуальної власності - авторського права й промислової власності та створенням нині діючого Міністерства освіти і науки України, до компетенції якого віднесено управління системою захисту прав інтелектуальної власності.
Указом Президента України «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» №250 від 13 березня 1999 р. передбачалося створити Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України (№ 987 від 13 серпня 1999р.) було затверджене Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності. Але Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності не зміг забезпечити ефективне функціонування Державної системи захисту прав інтелектуальної власності; не була створена організаційна структура, здатна належним чином виконувати всі функції діючого патентного відомства. У зв'язку з цим, Президент України підписав Указ «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» №1573 від 15 грудня 1999 р., який зупинив дію Указу Президента України №250 від 13 березня 1999 р. і постановив утворити Міністерство освіти і науки України - на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідувалися.
ІІІ. Третій етап становлення Державної системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні розпочався у 2000 р. Він пов'язаний із завершенням кризового періоду розвитку економіки України та проголошеними стратегічними планами переходу на інноваційну модель розвитку.
Суттєвий вплив на нього справляють прийняття у вересні 2000 р. Програми інтеграції України до Європейського Союзу, активізація політики щодо приєднання України до COT, а також помітний тиск на Україну в цьому питанні з боку США. Характерними особливостями третього етапу є наступні:
1. Посилення комплексного підходу до вдосконалення охорони інтелектуальної власності, про що свідчать, зокрема, Указ Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» №285 від 27 квітня 2001 р. та Програма розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001-2004 рр., ухвалена 22 грудня 2000 р. на засіданні Колегії Міністерства освіти і науки України.
2. Інтенсифікація участі України в системі міжнародних конвенцій і договорів з інтелектуальної власності (з акцентом на найновітніші міжнародні регулюючі норми, що включають так звані Інтернет-договори ВОІВ 1996 р.).
3. Договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми та про авторське право, прийняті Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р. Забезпечена участь України в Протоколі до Мадридської Угоди про міжнародну реєстрацію знаків (20 грудня 2000 р.), в Ніццькій угоді про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (29 грудня 2000 р.) і Міжнародній конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (20 травня 2002 р.).
4. Узгодження національного законодавства з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угоди TRIPS) Світової організації торгівлі (СОТ).
1.2 Установи державної системи охорони інтелектуальної власності

За роки незалежності в Україні розбудовано організаційну структуру органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності [2, с. 9].
У структурі законодавчої гілки: у Верховній Раді України в складі Комітету з питань науки і освіти діє підкомітет з питань інтелектуальної власності.
У структурі судової гілки, представленій судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами, запроваджена спеціалізація суддів у сфері інтелектуальної власності. Так, у 2000 р. сформована Судова палата Вищого господарського суду України з розгляду справ у господарських спорах, пов'язаних із захистом права на об'єкти інтелектуальної власності, а також відповідні колегії у складі місцевих та апеляційних господарських судів. Окремі судді господарських судів АР Крим, обласних, міст Києва та Севастополя спеціалізуються на розгляді спорів щодо зазначених прав.
Структура органів виконавчої гілки влади (додаток А) охоплює такі установи [3, 4]:
Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності - постійно діючий орган при Кабінеті Міністрів України, створений у лютому 2000 р. для координації діяльності органів виконавчої влади у сфері охорони інтелектуальної власності.
Державний департамент інтелектуальної власності, створений у квітні 2000 р. в складі Міністерства освіти і науки України [5]. Держдепартамент є урядовим органом державного управління, що уповноважений реєструвати і забезпечувати підтримання на території України прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, зазначення походження товарів тощо, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних та інших творів. Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері правової охорони прав об'єктів інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню нормативно-правової бази, контролює дотримання чинного законодавства в цій сфері, підтримує міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови щодо введення інтелектуальної власності до господарського обігу, координує роботи з підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями, які опікуються інтелектуальною власністю.
До сфери управління Держдепартаменту включено державні підприємства: «Український інститут промислової власності» разом з його філією «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг», «Українське агентство з авторських і суміжних прав», «Інтелзахист», а також вищий навчальний заклад - Державний інститут інтелектуальної власності.
При Департаменті створено Консультативну раду з представників усіх творчих спілок України та відомих творчих діячів України. Діє Апеляційна палата для розгляду в адміністративному порядку заперечень проти рішень за заявками на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, топографії інтегральних мікросхем і зазначення походження товарів. З 2005 р. у його складі діє Громадська колегія.
Повноважними представниками Державного департаменту інтелектуальної власності в регіонах України є державні інспектори з питань інтелектуальної власності. Головним завданням державних інспекторів є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності.
Головними функціями Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є: здійснення прийому та експертизи заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності (винаходи та корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, топографії інтегральних мікросхем, зазначення походження товару), забезпечення державної реєстрації охоронних документів та ліцензійних договорів, формування пропозицій по вдосконаленню та гармонізації чинного законодавства, інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності, актуалізація патентно-інформаційної бази та національних фондів патентної документації.
До функцій філії «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг» (УкрЦІПІП) Укрпатенту належить: інформаційне забезпечення та організаційна підтримка інноваційного бізнесу, надання широкого спектру патентно-інформаційних послуг, проведення інформаційних пошуків та патентних досліджень, складання заявок на видачу охоронних документів в Україні і за кордоном, складання ліцензійних договорів; консалтинг щодо набуття, використання та захисту об'єктів промислової власності; підготовка тематичних добірок патентної документації та аналітичних оглядів; забезпечення функціонування Інтернет-біржі промислової власності, сприяння розвитку винахідницької діяльності, проведення семінарів, конференцій, конкурсів винахідницької діяльності.
Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП, за бажанням автора, здійснює реєстрацію суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав та об'єктів авторських прав і (або) суміжних прав, які охороняються національним законодавством. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги щодо захисту прав авторів у разі їх порушення.
Державний інститут інтелектуальної власності виконує функцію підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів за спеціальністю «Інтелектуальна власність», кандидатів у патентні повірені та професійних оцінювачів прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а також підвищує кваліфікацію патентознавців, суддів, викладачів вищих та загальноосвітніх навчальних закладів, фахівців силових підприємств тощо. Інститут входить до складу навчально-науково-виробничого комплексу, який утворено Державним департаментом інтелектуальної власності, Українським інститутом промислової власності та Українським агентством з авторських і суміжних прав.
Державне підприємство "Інтелзахист" створене з метою удосконалення організації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів фонограм, комп'ютерних програм, баз даних, а також посилення захисту прав інтелектуальної власності та попередження правопорушень у цій сфері.
Існують також громадські організації, що опікуються проблемами інтелектуальної власності та з якими тісно співпрацює Держдепартамент. Серед них - Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності. Вона має міжвідомчий характер і сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.
Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством, саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам в питаннях правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти права інтелектуальної власності.
Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам певну допомогу в їх діяльності.
Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правовласників торговельних марок.
Функцію охорони прав на сорти рослин як об'єкт права промислової власності здійснює Державна служба з охорони прав на сорти рослин (Держсортслужба), підпорядкована Міністерству аграрної політики України [6]. Серед її завдань є такі як забезпечення державного контролю та нагляду за збереженістю сортів рослин, реєстрацією ліцензійних договорів на їх використання та виплатою авторської винагороди; проведення державної науково-технічної експертизи сортів рослин як об'єктів інтелектуальної власності; організація та здійснення державного випробування сортів рослин з метою визначення придатності для поширення їх в Україні; здійснення контролю за додержанням юридичними і фізичними особами законодавства з питань охорони прав на сорти рослин тощо.
Держсортслужба та підпорядковані їй Український інститут експертизи сортів рослин, Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, Державний центр Автономної Республіки Крим з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Автономної Республіки Крим, обласні державні центри експертизи сортів рослин з державними інспекціями з охорони прав на сорти рослин областей, державні сортодослідні станції, лабораторії та інші заклади експертизи, підприємства становлять державну систему охорони прав на сорти рослин.
2. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

2.1 Установи охорони інтелектуальної власності

Охорона прав інтелектуальної власності потребує наявності спеціалізованих установ, як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Глобальними питаннями стосовно інтелектуальної власності опікується Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ, World Intellectual Property Organization, WIPO), яка була заснована в 1970 році в ході реалізації Конвенції про створення ВОІВ, підписаної на Дипломатичній конференції в Стокгольмі 14 липня 1967 року. На сьогодні членами ВОІВ є 184 держави, у тому числі й Україна [7].
Попередником ВОІВ було БІПРІ (від фр. Bureaux Internationaux Reunis pour la Protection de la Propriete Intellectuelle - Об'єднане міжнародне бюро захисту інтелектуальної власності). Цю організацію було створено 1893 року для адміністрування Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (1883), а також Паризької конвенції про охорону промислової власності (1886).
З 1974 р. ВОІВ входить в систему Організації Об'єднаних Націй в якості спеціалізованої установи. Членом ВОІВ може стати будь-яка держава, яка є членом одного з двох (Паризького чи Бернського) союзів, а також будь-яка держава, яка є членом ООН, однієї з спеціалізованих установ ООН, МАГАТЕ чи учасником Статуту Міжнародного суду або ж запрошена Генеральною Асамблеєю ВОІВ приєднатися до Конвенції про створення ВОІВ.
Основними цілями діяльності Всесвітньої організації інтелектуальної власності є охорона інтелектуальної власності в цілому світі за допомогою співробітництва між державами і міжнародними організаціями та розширення адміністративного співробітництва між союзами в області інтелектуальної власності. Відповідно до поставлених цілей, ВОІВ виконує такі функції:
– укладення нових міжнародних договорів по вдосконаленню національного законодавства в сфері підтримання охорони інтелектуальної власності в цілому світі;
– надання технічної допомоги країнам, що розвиваються;
– збір розповсюдження інформації;
– підтримка при одночасному отриманні прав на винаходи, торгові марки, промислові зразки чи моделі в декількох країнах.
Контроль за виконанням угод здійснюють керівні органи ВОІВ: Генеральна Асамблея, Конференція, Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (секретаріат).
Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації - країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету є 72 країни, у тому числі Україна. Координаційний комітет - це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.
Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет - щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву “Міжнародне бюро” і знаходиться в Женеві (Швейцарія).
Проблеми правової охорони промислової власності ще наприкінці XIX століття настільки загострилися, що змусили економічно розвинені країни Європи шукати нові і більш ефективні засоби міжнародно-правової охорони промислової власності.
Відповідно до Паризької конвенції про охорону промислової власності (1883 р.). утворено так званий Міжнародний союз по охороні промислової власності (також відомий як Паризький союз). Згідно конвенції для одержання правової охорони промислової власності її об'єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону.
В Європі створена Європейська патентна організація, заснована в 1973 р. відповідно підписаної у Мюнхені Європейської патентної конвенції Convention on the Grant of European Patents, укладена у Мюнхені 5 жовтня 1973 р. на конференції, в якій узяла участь 21 держава. Україна не є стороною цієї Конвенції., що видає патент, який є чинним на території держав - учасниць Конвенції.
Метою Європейської патентної конвенції є спрощення діловодства за патентними заявками в країнах Європи, тобто, замість декількох заявок, які необхідно складати різними мовами та подавати в патентні відомства різних країн, є можливість подати одну заявку на одній мові в одне патентне відомство - Європейське патентне відомство з метою одержання патентів у декількох європейських країнах. В результаті заявник одержує патент, який, по суті, являє ціле «сімейство» національних патентів, вказаних у заявці держав.
Штаб-квартира ЄПО знаходиться в Мюнхені (Німеччина), в Гаазі (Нідерланди) - місцеве відділення, в Відні (Австрія) і в Берліні (Німеччина) - бюро. Європейська патентна система основана на активному співробітництві Європейського патентного відомства з національними відомствами країн-контрагентів і передбачає узгодження національного патентного права з Конвенцією про видачу європейських патентів. На сьогодні членами ЄПО є 34 країни, в число яких Україна не входить [8].
З 1993 року Європейська патентна організація заключає з державами-не членами ЄПО договори про розповсюдження дії європейських патентів на їх території за умови, що ці країни мають власне патентне відомство і прийняли закон про охорону інтелектуальної власності. Видані за таких умов патенти представляють в цих країнах такий же захист, як і європейські патенти ЄПО. Таким чином, основні цілі діяльності Європейської патентної організації - видача європейських патентів, поширення співробітництва між європейськими державами в галузі охорони інтелектуальної власності та посилення патентного захисту завдяки єдиній процедурі видачі патентів.
На території держав-учасниць СНД ця діяльність здійснюється відповідно до Євразійської патентної конвенції, офіційне підписання якої відбулося 9 вересня 1994 р. у Москві на засіданні Ради глав країн СНД. Україна є учасницею Конвенції. Згідно даної конвенції засноване Євразійське патентне відомство, членами якого є 9 країн Україна не є членом даної організації..
Реєстрація знаків здійснюється відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків. Її перевагами можуть користуватися 43 держави. Відомство Бенілюкс реєструє знаки з чинністю на території трьох держав - Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків поширює свою чинність на територію 35 держав, а Відомство Бенілюкс у цій частині на три держави - Бельгію, Нідерланди і Люксембург.
Африканська організація промислової власності чинність своїх патентів і реєстрацій промислових зразків поширює на 11 африканських держав (АРОПС, Хараре). Інша Африканська організація інтелектуальної власності (АОІВ, Яунде) чинність своїх патентів і реєстрацій промислових зразків поширює на 14 африканських держав.
Союз з охорони селекційних досягнень (UPOV, International Union for the Protection of New Varieties of Plants) створений згідно Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин (1961). Місцезнаходження постійних органів Союзу - Женева. Станом на 15.01.09 учасницями Союзу є 67 держав [9].
Кожна держава-член Союзу може визнавати за селекціонером та його правонаступниками право на новий сорт рослини, виведений ним, шляхом видачі охоронного документа або патенту. При цьому кожна держава-член Союзу може обмежити застосування цієї Конвенції у межах того чи іншого сорту, який розмножується спеціальним способом або має певне кінцеве використання. Конвенція проголосила принцип національного режиму. Щодо визнання та охорони прав селекціонерів фізичні і юридичні особи, місцепроживанням чи місцезнаходженням яких є будь-яка із держав-учасниць, користуються в інших державах-учасницях таким самим правовим режимом, яким користуються її власні громадяни за умови, що іноземні громадяни дотримуються умов і формальностей, яких зобов'язані дотримуватися власні громадяни.
2.2 Міжнародно-правові акти з питань інтелектуальної власності

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 24 угоди, 14 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності. Україна приєдналася до 11 з них і продовжує роботу щодо приєднання до інших.
Загалом міжнародна система охорони промислової власності регулюється наступними міжнародно-правовими актами [10, 11] Поділ договорів на класи запропонований П.М.Цибульовим [2, с. 36-38]:
1. Загальні договори.
1.1. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Укладена на Дипломатичній конференції в Стокгольмі 14 липня 1967 року з метою сприяння охороні інтелектуальної власності в цілому світі у прагненні модернізувати та підвищити ефективність адміністрування установ у сфері охорони промислової власності, охорони літературних та художніх творів. Україна приєдналась до Конвенції
1.2. Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин (International Convention for the Protection of New Varieties of Plants, інша вживана назва - Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень). Укладена 2 грудня 1961 p., переглянута в Женеві 10 листопада 1972 р., 23 жовтня 1978 р. та 19 березня 1991 р.
Метою зазначеної конвенції є визнання і забезпечення за селекціонерами, які вивели новий сорт рослини, та їх правонаступниками. Держави-учасники конвенції утворюють Союз по охороні селекційних досягнень. Україна приєдналася до Конвенції відповідно до Закону України від 2 червня 1995 р. № 209/95-ВР.
2. Угоди з охорони інтелектуальної власності. Ця група угод визначає міжнародно-визнані основні стандарти охорони інтелектуальної власності в кожній країні.
2.1. Паризька конвенція про охорону промислової власності - перший міжнародно-правовий документ у сфері інтелектуальної власності.
Перша редакція від 20 березня 1883 р. Конвенція переглядалася багато разів, останній раз у Женеві в лютому-березні 1984 р. На початок 2009 року учасниками Паризької конвенції є 173 держави, у тому числі й Україна. В країнах-учасниках Паризька конвенція діє під різними редакціями в залежності від того, який з її текстів був ратифікований країною. Учасники Конвенції утворюють так званий Міжнародний союз по охороні промислової власності (також відомий як Паризький союз).
На сьогодні Паризька конвенція є основним міжнародно-правовим документом, який визначає засади всіх інших міжнародно-правових документів, що стосуються охорони промислової власності.
Паризька конвенція визначила національний режим, за яким іноземний патентовласник в іноземній державі-учасниці користується тими самими правами, що і її власні громадяни. Патент все ж залишається таким, що має територіальний характер. Для одержання правової охорони промислової власності її об'єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону.
2.2. Найробський договір про охорону олімпійського символу (Nairobі Treaty on the Protection of the Olympic Symbol). Укладений у столиці Кенії Найробі 26 вересня 1981 р. У березні 1998 р. Президент України підписав Указ про приєднання України до Договору. З 20 грудня 1998 р. Договір набав чинності стосовно України 20.12.1998 и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.