На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом ФОРМУВАННЯ СОЦАЛЬНО АКТИВНОСТ СТАРШОКЛАСНИКВ У ПОЗАКЛАСНЙ РОБОТ З ФЗИЧНО КУЛЬТУРИ

Информация:

Тип работы: Диплом. Добавлен: 9.6.2014. Сдан: 2014. Страниц: 96. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
ВСТУп 3
Розділ I. теоретичні основи розвитку соціальної активності старшокласників 9
1.1 філософські, соціологічні і психологічні аспекти розвитку соціальної активності школярів 9
1.2 виховний потенціал позакласної роботи з фізичної культури для формування соціальної активності старшокласників 22
висновки до першого розділу 33
РОзділ II. експериментальне дослідження процесу формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі з фізичної культури 34
2.1 діагностика рівня сформованості соціальної активності старшокласників………………………………………………………………………………………………34
2.2 методика розвитку соціальної активності у позакласній роботі _____________________ 49
2.3.аналіз результатів експерименту 69
висновки до другого розділу 74
ВИСНОВКИ 76
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 80
додатки. 84


ВСТУП
Входження України в європейський освітній простір, соціально-економічна та політична ситуація, що склалася в державі, обумовлюють необхідність зміни пріоритетів у навчально-виховному процесі, висуваючи на перший план не тільки завдання підвищення якості освіти, але і вимагаючи особливих педагогічних зусиль від школи у розв’язанні проблеми адаптації дитини в соціумі.
Суспільство породжує і нову антропологічну реальність: людина все більше виступає субєктом власної життєдіяльності і суспільних відносин, відповідальним за ухвалені ним рішення. Людина «не повинна культивувати в собі тільки функціонально-адаптаційну сутність застосування власних здібностей і потреб у своїх власних субєктних цілях» [7, с.138] Констатуючи множинність інститутів соціального впливу на особистість молодої людини, необхідно особливо виділити дію на неї і позакласної виховної роботи, яка виступає одним із чинників соціальної активності підростаючого покоління. Позакласна робота є особливим різновидом суспільної взаємодії, що відкриває широкі можливості для виховання у школярів активної життєвої позиції [6;15;18;28;33].
Розвиток соціальної активності школярів відбувається в результаті засвоєння суспільних цінностей у процесі спілкування із значущими іншими, імітації, освоєння соціальних ролей, гуманного ставлення до навколишнього світу. Ця діяльність спрямована на забезпечення внутрішніх умов (установок, потреб, здібностей) для розвитку «самовозвеличення» (А.Маслоу) і створення сприятливих зовнішніх умов (середовища життєдіяльності, міжособистісних відносин, психологічного клімату).
Особливе значення для нашого дослідження має вивчення діяльності людини, представлене в роботах Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, де утверджується думка, що і соціальна активність, і виховання особистості загалом повинні бути діяльнісними процесами. Важливими для нас стали психологічні праці К.Абульханової-Славської, О.Г.Асмолова, В.О.Петровського, С.Л.Рубінштейна, автори яких зверталися до проблем людини, розвитку особистості, природи спілкування і взаємин.
Практичну цінність для вивчення питання соціальної активності представляють роботи психологів і педагогів про проблеми юнацького віку (М.Боришевський, Л.С.Виготський, І.Кон, Е.Еріксон), що характеризується низкою специфічних новоутворень; рівнем самосвідомості, проявом відчуття дорослості, вираженого в емансипації, групуванні з однолітками, конформізмом, прагненням самостверджуватися.
Питання розвитку у школярів соціальної активності розглядаються через особистість і колектив, виховання особистості в колективі (А.С.Макаренко), духовну спільність колективу (В.О.Сухомлинський), особистісно-орієнтовану педагогіку (В.О.Петровський, І.С.Якиманська, В.Хуторськой), самовиховання особистості (М.Сметанський).
У ряді наукових досліджень відображено окремі аспекти соціалізації молоді у громадських молодіжних організаціях (В. Головенько, М. Головатий, С. Диба, Т. Хлєбнікова, М. Шевченко та ін.). Актуальні напрямки соціального становлення особистості досліджували О. Безпалько, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, Ю. Лимар, М. Лукашевич, А. Мудрик, Д. Тхоржевський, С. Харченко та ін.
Проблема організації позакласної роботи з фізичної культури висвітлена в працях О.Вишневського, В.Велитченка, В.Добринського, Є.Дорошенка.
Загальні теоретичні питання здорового способу життя розглянуто в роботах Г.Апанасенка, С.Бондаревського, В.Оржеховської, В. Платонова.
Психологічні особливості дитини, її фізичний розвиток та формування в процесі фізичного виховання розкрито в працях М.Линця, Г.Малахова, В.Моляко.
Фізична культура як вид соціальної діяльності, спрямованої на зміцнення здоров`я та розвиток фізичних здібностей, розглядається в роботах П.Коробейникова, Б.Шияна; змістовий бік проблеми виховання здорового способу життя докладно розкрито В.Артемоновим, Р.Баєвським, В.Войтенко, С.Кириленко, В.Моченовим.
В умовах демократизації виховання молоді позакласна робота стає сприятливою сферою для розвитку соціальної активності школярів, особливо старшокласників, формування серед них лідерів. Саме старшокласники, готуючи себе до нових соціальних відносин, навчаються умінню долати і розв’язувати конфлікти в суспільстві, прагнуть приносити користь суспільству, затверджувати ідеї добра, справедливості, удосконалюватися і саморозвиватися. Потужний виховний потенціал у цьому плані має позакласна робота з фізичної культури, в рамках якої можуть бути сформовані вольові та моральні якості, працелюбство, наполегливість, ініціативність, патріотизм і активна громадянська позиція старшокласників.
Нажаль, традиційно фізична культура як навчальна дисципліна сприймається досить специфічно у плані виховних можливостей. Віддавна вважається, що заняття фізичною культурою і спортом спрямовані на «сприяння правильному фізичному розвитку учнів, зміцненню їхнього здоров’я; розвиток основних рухових якостей. Спеціалісти вважають, що у початкових класах потрібно виховувати спритність і швидкість, у середніх поряд з тим - загальну витривалість, у старших класах - спритність, швидкість, силу і спеціальну витривалість. У процесі фізичного виховання школярі вчаться переборювати невпевненість, страх, утому, завдяки чому в них розвиваються не тільки фізичні, але й моральні якості…Школярі повинні одержати чітке уявлення про режим дня й особистої гігієні, про значення фізичної культури і спорту для зміцнення здоров’я і підтримки високої працездатності, про гігієнічні правила занять фізичними вправами, руховий режим і природні фактори загартовування, шкоду паління й алкоголю» [36, с.74]. І майже нічого не говориться про формування патріотичних і громадянських чеснот, про розвиток соціально значущих властивостей, зокрема соціальної активності молодої людини.
Вважаємо, що з переходом вітчизняної школи до нових освітніх стандартів, в яких результати навчання формулюються у термінах ключових компетентностей, повинен бути оновлений не тільки зміст усіх без винятку навчальних дисциплін, а й напрямів виховної роботи. «Ключова компетентність - згідно з визначенням Міжнародного департаменту стандартів - це спроможність кваліфіковано здійснювати діяльність, виконувати завдання або роботу, ця компетентність містить набір знань, навичок та відношень, що дають змогу особистості ефективно здійснювати діяльність або виконувати певні функції» [36, с.75].
Вимоги сьогодення диктують свої жорсткі правила: конкурентоспроможною на ринку праці виявиться та людина, яка не просто володітиме набором професійних компетентностей, а й буде мати міцне здоров`я, високу фізичну витривалість, гарний зовнішній вигляд і чітко усвідомлювати власні громадянські права і обов’язки. Врешті, така людина швидше досягне не лише кар’єрних висот, а й життєвого успіху загалом. Чи можна сформувати таку людину, відкинувши на узбіччя виховання заняття фізичною культурою та спортом? Відповідь очевидна і однозначна: «Ні!». Для України на даному історичному етапі виплекати майбутні покоління успішних, здорових, фізично витривалих і суспільно активних людей - нагальна потреба і запорука державного існування.
Аналіз досліджень з розвитку соціальної активності старшокласників у виховному процесі школи, зокрема в позакласній роботі, а також досвід роботи з дітьми дозволяє виокремити наступні суперечності: між потребою в організації ефективної позакласної роботи, зокрема з фізичної культури, що сприятиме розвитку соціальної активності старшокласників, і недостатнім науковим і практичним обґрунтуванням педагогічних умов реалізації такої роботи; між фактичним прагненням старшокласників до соціальної активності, її проявом, і недостатнім вивченням впливу даного процесу на особистий розвиток школярів. Названі суперечності і обумовлюють актуальність нашого дослідження.
Мета дослідження: теоретичне обґрунтування і перевірка на практиці педагогічних умов розвитку соціальної активності старшокласників у позакласній роботі з фізичної культури.
Обєкт дослідження: процес виховання старшокласників у позакласній роботі з фізичної культури.
Предмет дослідження: педагогічні умови розвитку соціальної активності старшокласників у позакласній роботі з фізичної культури.
Гіпотеза дослідження:
Розвиток соціальної активності старшокласників у позакласній роботі з фізичної культури буде ефективним при дотриманні наступних умов:
- забезпечення соціально направленої колективної спортивної діяльності, що враховує індивідуальні потреби і можливості старшокласників;
- інтеграції діяльності школярів, педагогів і батьків з метою засвоєння і трансляції соціального досвіду та досвіду здорового способу життя;
- спрямування позакласної роботи з фізичної культури на фізичне самовдосконалення і самовиховання старшокласників.
Виходячи з мети і гіпотези дослідження, визначені наступні його завдання:
1. Провести науковий аналіз теоретичних підходів до розуміння феномена
соціальної активності школяра у психолого-педагогічній літературі.
2.Розробити методику розвитку соціальної активності старшокласників у позакласній роботі з фізичної культури.
3.Експериментально перевірити методику розвитку соціальної активності старшокласників у позакласній роботі з фізичної культури і визначити умови ефективності нової методики.
Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези були використані взаємоповязані і доповнюючі один одного методи дослідження: теоретичний аналіз; експериментальні - спостереження, зокрема включене, бесіди, анкетування, тестування, інтервю, аналізу документації (програми, методичні розробки, творчі роботи старшокласників); педагогічний експеримент.
Робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел та додатків.
Робота містить 4 таблиці, один рисунок і одну діаграму.


Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ
1.1. Філософські, соціологічні і психологічні аспекти розвитку соціальної активності школярів
Становлення особи залежить від усієї сукупності умов, характерних для певної культурно-історичної епохи. Перехід від авторитарної системи до затвердження демократичних основ, різноманіття форм власності і актуалізація якостей особистості, які не завжди були затребувані в попередній історичний період (творча активність, здатність ухвалення самостійних рішень, соціальна активність, прагнення до самоствердження і самоактуалізації), вимагають особливої уваги до проблем розвитку соціальної активності підростаючого покоління. Невипадково саме в останнє десятиліття проблема соціальної активності стала предметом досліджень фахівців у різних царинах науки [1;2;4;5;6;8;13;24;29;34;37;47].
Категорія «активність» є міжпредметною і однаково уживається як у філософії і природознавстві, так і в психології та педагогіці, а також у деяких інших наукових галузях. Аналіз наукової літератури, проте, показує відсутність єдності у визначенні самого поняття «активність», так і його видової категорії - «соціальна активність». Як і більшість понять, поняття «активність» виникло у філософії, що і визначило його загальнонауковий і світоглядний статус. Саме у цій науці триває уточнення загального сенсу поняття «активність» з погляду конкретного змісту в рамках конкретних наук. Активність розглядається як універсальна, загальна властивість матерії, що виступає в одних випадках «мірою направленої дії, в інших - «збудженим станом субєкта, що обумовлює зворотну дію на дію», подекуди - «здатністю матеріальних обєктів вступати у взаємодію з іншими обєктами» [2;7;9;11;13].
Активність визначається як конкретна діяльність індивіда, як стан, протилежний пасивності, як ініціативність або протилежність реактивності [14;34;37].
Психологічні концепції активності свідомості другої половини XIX - початку XX століття перевели категорію активності з філософської площини в психологічну. Розвиток і розширення сучасних уявлень про активність, і набуття цією категорією загальнонаукового статусу визначається появою в науці таких ключових понять як системна організація і самоорганізація, управління і самоврядування, мета (цілеспрямованість), зворотний звязок і ін. [34; 37].
У філософській науці поняття соціальної активності часто змішується і ототожнюється з поняттям суспільної активності. Головною проблемою в такому підході до активності є те, що не склалося єдиної позиції щодо понять «соціальна» і «суспільна» активність. А.В.Брушлінський указує на необхідність «розрізняти зазвичай ототожнювані два поняття (і терміни): 1) соціальне і 2) суспільне. Завжди повязане з природним - «соціальне - це загальна, початкова і найбільш абстрактна характеристика субєкта і його психіки в їхніх загальнолюдських якостях». За всієї суперечності поглядів на зміст поняття «соціальна активність» воно продовжує привертати увагу дослідників. Найбільш розгорнутим і конкретним нам видається визначення, дане В.Л.Коганом - «Соціальна активність - це свідома і цілеспрямована діяльність особистості і її цілісна соціально-психологічна якість, які, будучи діалектично взаємообумовлені, визначають і характеризують ступінь або міру персональної дії субєкта на предмет, процеси і явища навколишньої дійсності. Діяльність виступає як спосіб існування соціального субєкта і є реальним проявом його соціальної активності» [34,с.112].
Соціальна активність виступає як прояв свободи особистості в діяльності. Справжня особистість несе в собі здібність до свободи. Вільна особистість неконформна, самостійна і активна. Це положення вимагає визначення незалежності особистості. Проте розуміння свободи як незалежності від суспільства, від інших людей неправомірне. Особистість соціальна, тому вона історично і психологічно залежить від соціального як умови свого розвитку, як свого природного людського буття. Свобода особистості виражається в ухваленні певної світоглядної позиції і її дотриманні, а наявність волі для цього представляє особистість в її вільному бутті.
Загалом можна сказати, що філософія заклала основу для визначення місця категорії «активності» в сучасному науковому знанні, а також залучила поняття «активність» до категоріального апарату психологічної науки [14].
З другої половини XIX століття ідея активності була включена в контекст більшості концепцій, з якими виступала психологічна наука. Ідея активності свідомості і вольового початку лежала в основі поняття апперцепції, висунутого В.Вундтом як пояснювальний принцип і визначальний початок всієї психічної діяльності. Ця ж ідея лежала в основі теорій «потоку свідомості» і «актів свідомості» (В.Вундт, В.Джеймс) [13].
Водночас у фізіології поняття активності знайшло широке застосування і розвиток, що у свою чергу не могло не вплинути і на психологічні переконання щодо даної категорії. Так, фізіологічні чинники, що обумовлюють активність людини, знайшли своє віддзеркалення в роботах фізіологів і психофізіологів (М. Сеченов, А.Ухтомський, І.Павлов, В.Бєхтєрев). Це повязано з тим, що «провідною психофізіологічною категорією у всіх можливих проявах життєдіяльності як в онто- і морфогенезі, так і у всіх формах взаємодії живого організму з навколишнім світом є категорія активності», - на думку М.Абернштейна [11].
Роботи Л.С.Виготського і П.П.Блонського, що зявилися у 20-30-х роках XX століття, мали важливе значення в розвитку уявлень про активність. Л.С.Виготський у роботі «Історія розвитку вищих психічних функцій» пише про те, що своєю активністю людина, змінюючи навколишнє оточення, впливає тим самим на свою власну поведінку, оволодіває нею, підпорядковує її своїй владі. Активність розуміється як рушійна сила, за допомогою якої людина приймає на себе роль субєкта, активного діяча середовища і власної поведінки [1;4].
На думку О.Ф.Лазурського, поняття активність - основоположне у психології. Він підкреслював, що активність - не вольове зусилля, а щось набагато ширше, що покладене в основу всіх психічних процесів і проявів особистості. У його концепції активність звязується зі здатністю людини самостійно чинити опір зовнішнім впливам. На підставі цього положення О.Ф.Лазурський розробив «класифікацію осіб», в якій виділив три групи людей: такі, хто пристосовується, ті, хто пристосувався і такі, хто пристосовує. Останні - ті, хто сам пристосовує, змінюють середовище для себе і під себе, і є носіями активності найбільшою мірою [18].
Серед досліджень, що розширили розуміння активності, виділяються роботи Д.Н.Узнадзе. Істотним моментом людської активності він називав установку - «психологічний механізм, що дає можливість діяти» як на несвідомому, так і на свідомому рівнях. Форми людської поведінки, за Узнадзе, ґрунтуються на видах психологічної активності: імпульсної, примусової (з боку інших людей, соціального середовища) і вольової, коли «в особистості виникає переживання інтенсивної внутрішньої активності» [37]
Згідно з думкою Б.Ф.Ломова, активність розглядається як здійснення більшості вищих потреб особистості, до яких відносяться прагнення посісти певну позицію в суспільстві, отримати суспільне визнання, забезпечити самовираження або самоактуалізацію. Активність, із його точки зору, розглядається як особлива якість субєкта діяльності, що полягає в інтеграції його психологічних можливостей, здібностей, знань і їх спрямованості на досягнення мети [2].
Розгляд активності в теорії віддзеркалення став одним із вирішальних етапів у розвитку розуміння феномена активності. Активність психічного віддзеркалення звязується з необхідністю так званого зустрічного процесу (за О.М.Леонтьєвим), тобто діяльністю субєкта по відношенню до віддзеркалюваної реальності. Це положення було розкрите в дослідженні різних форм і рівнів психічного віддзеркалення [34].
На наш погляд, узагальнює психологічний і філософський підходи до осмислення соціальної активності школярів, поняття соціальної активності, запропоноване В.В. Століним, потреба особистості у зміні або підтримці основ людського життя відповідно до свого світогляду, зі своїми ціннісними орієнтаціями. Позитивна соціальна активність обумовлена зобов’язаннями. Справжня соціальна активність полягає у спрямованості на зміну обставин життя людей і на самозміну з користю для себе і для інших. Умовою для розвитку соціальної активності виступає комплекс усіх чинників, що впливають на людину в конкретний час і в конкретному місці [37].
Усі види людської активності, безумовно, взаємодіють один з одним. Проте втрата людиною фізичної активності не позбавляє її можливості розвивати і затверджувати свою психічну і соціальну активність саме через її соціальну природу. Соціальна активність особистості не тільки детермінована її психічною активністю, але, у свою чергу, визначає подальший розвиток психічної і фізичної активності.
Розглядаючи активність як форму діяльності, ми апелюємо до методології діяльнісного підходу. В розумінні активності ми приймаємо позицію О.Г.Асмолова і дотримуємося традиційного підходу, в якому досліджується «залежність пізнання світу людиною від різного роду цінностей, цілей, установок, потреб, емоцій і минулого досвіду, які визначають вибірковість і спрямованість діяльності субєкта». Однією із найважливіших особливостей прояву активності субєкта, як вважає О.Г.Асмолов, є передбачення вірогідного і потрібного майбутнього [4].
Активність як соціально зумовлена якість особистості не існує сама по собі. Вона формується під впливом соціальних умов і не може виявитися поза досвідом людини, особливостями засвоюваних нею знань, навиків, звичок, а також можливості компенсації недоліків.
Таким чином, психологічна наука в поняття активності включає спосіб освоєння діяльності, що полягає в творчому перетворенні себе і навколишнього світу за допомогою здійснення фізичних і соціальних дій.
У педагогічній науці в даний час розвиток соціальної активності розуміється як сукупність соціальних і психологічних процесів, беручи участь в яких індивід засвоює систему знань, норм і цінностей, що дозволяють йому функціонувати як повноправному члену суспільства. Педагогічне потрактування соціальної активності включає не тільки усвідомлені, контрольовані, цілеспрямовані дії (виховання в широкому сенсі слова), але і стихійні, спонтанні процеси, що так або інакше впливають на розвиток особистості.
У науковій літературі поняття «Соціальна активність» використовується для характеристики процесу розвитку особистості під впливом соціального середовища, хоча його природа трактується по-різному. Розвиток соціальної активності дітей - «багатогранний процес олюднення людини», що включає безпосереднє входження індивіда в соціальне середовище і передбачуване соціальне пізнання, а також соціальне спілкування, оволодіння навиками практичної діяльності, включаючи як наочний світ речей, так і всю сукупність функцій, ролей, норм, правил і обовязків, перевлаштування навколишнього світу [1;2;3;4;5;11;23;24;34].
Деякі вітчизняні дослідники схильні розглядати соціальну активність школярів як складову частину виховання. При цьому під вихованням вони розуміють обєктивне закономірне явище життя суспільства, цілісний процес становлення особистості, взаємозвязані сторони якого - освіта, навчання і розвиток - включені в певну систему відносин [18;20;28]. Узагальнено в педагогіці соціальну активність визначають як залучення індивіда до участі в суспільному житті, культурі, поведінці в колективах, як утвердження себе і виконання соціальних ролей.
У розв’язанні проблеми розвитку соціальної активності дитини немає єдиної думки. Одні автори вважають, що це - певний період життя індивіда, поки він не став дорослим, а розвиток особистості відбувається впродовж всього періоду життєдіяльності. Інші вважають, що цей процес, як і розвиток особистості загалом, охоплює все життя людини.
Ми схиляємося до думки вітчизняного психолога В.Д. Луганського, який вважає, що процес розвитку соціальної активності не можна віднести до якогось одного періоду життя людини - він триває все життя. Проте, можна виділити найбільш інтенсивний етап - це молоді роки. Автор визначає розвиток соціальної активності особистості учня як цілеспрямований безперервний процес його включення в систему суспільних звязків і як результат засвоєння ним досвіду соціальної поведінки на основі розвитку власної активності для задоволення особистих і соціально значущих потреб. Інакше кажучи, з одного боку - це сукупність чинників (природних, спадкових, соціально-педагогічних, соціально-психологічних, правових, етичних), з іншого боку, - залучення дитини до активної трудової, навчальної, дозвіллєвої життєдіяльності, допомога йому в саморегулюванні власної поведінки, самовдосконаленні з урахуванням вікового етапу його розвитку [3].
У вітчизняній психологічній літературі прийнято розмежовувати підлітковий вік і юнацтво. При цьому хронологічні рамки цих періодів не мають строгих критеріїв і розходяться у різних авторів. Найбільш загальною є думка, що підлітковий вік охоплює період від 10-11 до 14-15 років, а юнацький від 15-16 років до 18 років. Мета нашого дослідження - розвиток соціальної активності юнацтва (вік співпадає з навчанням у 9-11 класах середньої загальноосвітньої школи).
Ми приймаємо визначення О.В. Мудрика, в якому під розвитком соціальної активності розуміється розвиток людини не тільки в дитинстві, отроцтві і юності, але і упродовж усього її життя у взаємодії з навколишнім середовищем, в процесі засвоєння і відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також саморозвитку і самореалізації в суспільстві. «В ідеалі, - відзначає О.В.Мудрик, - соціально активна людина повинна бути здатною протистояти якщо не суспільству, то певним життєвим обставинам. Проте ми зустрічаємо людей, що фактично розчинилися в соціумі, не готових і не здібних до тієї активності, яка потрібна для протистояння середовищу і дії на нього. Наскільки ця суперечність буде великою, повязане багато в чому з тим типом суспільства, в якому розвивається людина, з тим типом виховання - характерним як для суспільства загалом, так і властивому окремим освітнім закладам» [29, с.134].
Зміст процесу розвитку соціальної активності визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб його члени могли б і хотіли компетентно брати участь у продуктивній діяльності, бути законослухняними громадянами, активними учасниками суспільного життя. Для людини як субєкта соціальної активності вона стає значущою, оскільки в процесі діяльності розвивається особистість.
Активність особистості виявляється в творчості, вольових актах, спілкуванні, активній життєвій позиції людини, принциповості, послідовності в обстоюванні своїх поглядів. Як діяльності, так і активності властива наявність мети, але діяльність при цьому характеризується як свідоме перетворення того, що людину оточує. Внутрішня діяльність відбувається за допомогою «розумових дій», де людина оперує не реальними предметами і не реальними рухами, а використовує для цього їхні ідеальні динамічні моделі, що створюються в процесі мислення. В цьому відношенні виховання як процес утворення смислів, свідомість рефлексії, «мука над сенсом буття» наближається до внутрішньої діяльності, що не має, проте, наочного характеру [11,с.27].
У сучасній педагогіці зусилля спрямовуються не тільки на освоєння школярем наявного досвіду культури, але і на побудову в ідеальному (прогнозованому) плані унікальних (особово-індивідуальних), ще не наявних у цьому світі обєктів, сенсів і перспектив свого розвитку. Відповідно особливої ролі набувають методи і форми організації таких педагогічних ситуацій, в яких можливе моделювання інших типів діяльності і інших сенсів, а також активізація учнів у спільній з педагогом діяльності [32;36].
За рахунок прояву соціальної активності школяр дістає можливість прояву себе в творчій і інших видах діяльності, знаходить досвід самоорганізації, навчається прийомам роботи над собою. У цій же діяльності відбувається створення системи власних уявлень про життя і способи його перетворення. Можна сказати, що в цьому виявляється індивідуальність особистості.
З психологічної точки зору дослідники розглядають розвиток соціальної активності як одну з функцій виховання, що забезпечує засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду, безболісне входження людини в життя суспільства. Розвиток соціальної активності відбувається в процесі спільної діяльності і спілкування в певному культурному середовищі. Її продуктами виступають особисті сенси, що визначають ставлення індивіда до світу, соціальна позиція, самосвідомість, ціннісно-смислове ядро світогляду та інші компоненти індивідуальної свідомості [29;34].
Деякі українські дослідники (В.Ю.Гаврилюк, Н.І. Клімкіна, В.В.Мачуський) потрактовують поняття «соціальна активність» як систему морально-етичних знань про норми поведінки в суспільстві, соціальні цінності, переживання, вчинки, які характеризують ставлення до суспільства, інших людей та самого себе.
Таким чином соціальна активність особистості - це спрямованість діяльності людини (суб’єкта свого життя) на засвоєння і відтворення соціальних норм і цінностей, що передбачає свободу самовираження і самореалізацію в суспільстві.
Це робоче визначення, яке ми змогли сформулювати на основі проаналізованих наукових підходів і яким ми будемо послуговуватись у нашому дослідженні. Зауважимо, що під свободою самовираження ми розуміємо будь який діяльнісний акт, що не суперечить суспільним нормам (етичним, релігійним, культурним, морально-правовим тощо).
У своєму дослідженні ми спиралися на уявлення про юнацький вік як найбільш сенситивний для активізації процесів розвитку і саморозвитку. З погляду розвитку соціальної активності цей вік характеризується важливими змінами в соціальних звязках, оскільки переважаючий вплив сімї поступово замінюється впливом однолітків, які виступають джерелом референтних норм поведінки і отримання певного статусу. Ці зміни протікають у двох напрямах відповідно до двох завдань розвитку; звільнення від батьківської опіки; поступовий вхід до групи однолітків, що стає каналом соціалізації і вимагає встановлення відносин конкуренції і співпраці з партнерами [4;6;7;18].
Розвиток соціальної активності юнацтва - інтенсивний суспільно значущий процес, направлений на саморозвиток. У цьому віці поступово формується нова субєктивна реальність, що перетворює уявлення індивіда про себе і про інших. Становлення психосоціальної ідентичності, покладене в основу феномена юнацької самосвідомості, включає три основні завдання розвитку:
1. Усвідомлення тимчасової протяжності власного «Я», що включає дитяче минуле і визначає проекцію себе в майбутнє.
2. Усвідомлення себе як відмінного від інтеріоризованих батьківських образів.
3. Здійснення системи виборів, які забезпечують цілісність особистості [8;24;46;47].
Відтак сутність соціальної активності старшокласника розуміємо як розкриття та реалізацію його індивідуальності на основі знань про соціальні цінності, розвиток здібностей, нахилів, талантів, підготовка до свідомого професійного самовизначення, належний (високий) рівень національної самосвідомості, особистісне самовдосконалення. При цьому вивчення сутності соціальної активності дозволило констатувати її поліфункціональність: ідентифікаційна функція (усвідомлення свого «Я» як представника соціальної спільноти); цілеутворююча (перетворення цілей певної спільноти на особистісні); мотиваційна (спрямування соціальної активності людини в різних видах соціально-значущої діяльності (еколого-економічна, навчально-трудова, техніко-технологічна та ін.).
На підставі даних теоретичного аналізу визначено і структуру соціальної активності (рис. 1). Її компонентами є: інформаційний (система знань про людину, суспільство, державу); аксіологічний (соціально-моральні цінності); емоційно-вольовий (соціальні почуття, концентрація вольових, творчих зусиль на реалізацію невідкладних інтересів і досягнення соціальної мети); мотиваційний (наявність потреб громадянського спрямування, прояв соціальних ініціатив); поведінково-діяльнісний (соціальні звички та навички, участь у соціально значущій діяльності).
Нами встановлено, що комплексне сприйняття сфери актуалізації соціальної активності включає: домашньо-побутову сферу, природоохоронну, навчально-трудову, соціально-політичну, спортивну, туристичну, доброчинну діяльність, сферу дозвілля та відпочинку. А практичний досвід роботи дозволив стверджувати, що у представленій структурі соціальна активність особистості старшокласника найбільше актуалізується у певних сферах: навчально-трудовій, спортивно-оздоровчій, туристичній, природоохоронній, сфері дозвілля й відпочинку та благочинній діяльності.
Встановлено, що розвиток соціальної активності юнацтва пов’язаний з його прагненням якнайшвидше стати дорослими, орієнтуванням поведінки на норми й цінності світу дорослих. Відповідно в цей період надзвичайно важливо належним чином змоделювати систему ставлень школяра до однолітків, учителів, батьків, себе самого і власного здоров’я.
На нашу думку, хороша організація позакласної роботи в школі надає багаті можливості для розвитку соціальної активності старшокласників. Можна сказати, що за своєю природою вона є результатом зєднання зусиль конкретної людини або групи осіб із запитами суспільства.



Рис. 1. Структура соціальної активності особистості

«Сьогодні, як і в попередні десятиліття, у державній політиці вкрай повільно зміщуються акценти зі спорту вищих досягнень на масовий спорт. І в цій сфері духовність і культура залишаються на задньому плані», - не можемо не погодитися із цим зауваженням заслуженого працівника фізичної культури і спорту України Богдана Шияна. Справді, мало хто думає про те, що поряд із м’язами треба формувати і душу людини. Сьогодні в загальн........

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М.: Мысль, 1991. - 299 с.
2. Алексеев В.А. Самосознание и мотивация деятельности на рубеже подросткового старшего школьного возраста // Проблемы мотивации общественно полезной деятельности школьников. - М.: Просвещение 1984.- С. 103-107.
3. Алфимов В.Н., Артемов Н.Е., Тимошко Г.В. Творческая личность старшекласника: модель и развитие. - Киев-Донецк, 1993. - 64 с.
4. Асмолов А.Г. Психология личности. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 367с.
5. Бернс Р. Развитие Я -концепции и воспитание: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1986. - 420 с.
6. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн. 1: Особистісно-орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. - К.: Либідь, 2003. - 280 с.
7. Бех І.Д. Особистісно оріентований підхід: науково-практичні засади / Виховання особистості: Навчально-методичний посібник: У 2 кн. - Кн. 2. - К.: Либідь, 2003. - 344 с.
8. Божович Л.И. Проблемы формирования личности. - Воронеж: НПО МОДЭК, 1995. - 352 с.
9. Вербицький В.В. Формування практичного розуму цілеспрямованого учня (з досвіду сталого розвитку позашкільної еколого-натуралістичної освіти): Монографія. - К.: Деміур, 2002. - 230 с.
10. Волков Л.В. Методика виховання фізичних здібностей учнів. - К.: Радянська школа, 1980. - 234 с.
11. Гинзбург М.Р. Психологическое содержание личностного самоопределения // Вопросы психологии. - 1994. - №3. - С. 25-36.
12. Зациорський В.М. Спортивна метрологія. - М.: Фізкультура і спорт, 1982 - 256 с.
13. Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 128 с.
14. Ингенкамп К. Педагогическая диагностика. - М.: Педагогика, 1991. - 178 с.
15. Ігнатенко П.Р., Поплужний В.Л., Косарєва Н.І., Крицька Л.В. Виховання громадянина: психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: Навчально-методичний посібник. - К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997. - 252 с.
16. Калугін О.І., Фурман А. В. Психодіагностичне забезпечення навчально-виховного процесу //Рідна школа. - 1994.-№ 6. - С. 67 - 72.
17. Качашкин В.М. Методика фізичного виховання.- М.: Освіта, 1980. - 307 с.
18. Клімкіна Н. Психолого-педагогічна модель формування соціальної активності підлітків із неповних сімей / Н. Клімкіна // Обрії : [наук. метод. журнал]. - 2007. - № 2(25). - C. 17-21.
19. Книга вчителя фізичної культури. - М.: Освіта, 1973. - 304 с.
20. Ковбасенко Л.І. Організаційно-педагогічні основи діяльності сучасного позашкільного навчального закладу: Методичний посібник. - К.: ІМЗН, 2000. - 53 с.
21. Козленко М.П. Теорія і методика фізичного виховання.- К.: Радянська школа, 1984. - 296 с.
22. Козленко М.П., Вільчковський Є.С., Цвек с.Ф. Теорія і методика фізичного виховання. - К.: Віща школа, 1984. - 220 с.
23. Кон И.С. Психология ранней юности. - М.: Просвещение, 1989. - 252с.
24. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. / А.Н.Леонтьев-2-е издание. - М.: Политиздат, 1977. - 304 с.
25. Леонтьев Д. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности. - М.: Смысл,1999. - 487 с.
26. Маслоу А. Развитие личности - Спб:Речь, 2005.
27. Матвєєв Л.П. Теорія і методика фізичної культури. - М.: ФІС, 1991. - 543 с.
28. Мачуський В.В., Гаврилюк В.Ю. Формування творчої активності старшокласників у клубах позашкільних навчальних закладів: Навчально-методичний посібник. - Біла Церква: КОІПОПК, 2006. - 216 с.
29. Мудрик А.В. Современный старшеклассник: проблемы самоопределения. - М.: Просвещение,1977. - 214 с.
30. Настольная книга учителя физической культуры/Под ред. .Л.Б. Кофмана-М.: Физкультура и спорт, 1998.-496с.
31. Нікітіна І.В. Суб’єктне самовизначення особистості у період повноліття: логіка здійснення // Вісник Харківського університету. № 432.- Серія: Психологія. - Х., 1999.- С. 261-271.
32. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології: Навч. посібник. - К.: Просвіта, 2000. - 368 с.
33. Пустовіт Г.П. Концептуальні засади сучасної позашкільної освіти і виховання учнів: Науково-методичний посібник. - К.: Грамота, 2005. - 208 с.
34. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - В 2-х т. М.,1989.
35. Сисоєва С.О. Педагогічні технології творчого розвитку особистості: проблеми і суперечності // Творча особистість у системі неперервної професійної освіти: Матеріали міжнародної наукової конференції 16-17.05.2000 р. / За ред. С.О. Сисоєвої і О.Г. Романовського. - Х.: ХДПУ, 2000. - С. 84-90.
36. Сметанський М.І., Шахов В.І., Галузяк В.М. Педагогіка: підручник для студентів педагогічних вузів. - Вінниця, 2009.
37. Столин В. В. Самосознание личности. - М.: Изд-во МГУ, 1983. - 284 с.
38. Сущенко Т.І. Позашкільна педагогіка: Навчальний посібник. - К.: ІСДО, 1996. - 144 с.
39. Теорія і методика фізичного виховання / Під ред. Б.А. Ашмаріна. - М.: Просвешеніє, 1990. - 287 с.
40. Теорія і методика фізичного виховання / Під ред. Б.А.Вайнбаума. - М.: Просвещение, 1979. - 209 с.
41. Тодорів Л.Д. Психологічні умови формування життєвих перспектив у ранній юності (когнітивний аспект): Автореф. дис…канд. психолог. наук: 19.00.07. - К., 2000. - 16 с.
42. Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. - М.: Изд.-во Института Психотерапии, 2002.- 490 с.,
43. Холковська І.Л. Діагностичний інструментарій соціального педагога . - Вінниця: ВДПУ ім. М.Коцюбинського, 2009.
44. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.- Л.: Відавнітство „Світ”, 1993. - 183 с.
45. Щукина Г.И. Проблема познавательного интереса в педагогике. - М.: Педагогика, 1971. - 352 с.
46. Эльконин Д.Б. Детская психология. - М.: Госучпедгиз, 1960. - 328 с.
47. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис: Пер с англ. / под ред. Толстых А.В. - М.: Феникс, 1996. - 386 с.



Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.