На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Суть основних видв джерел (форм) права. Способи юридичного нормоутворення та форми їх вдображення. Поняття юридичного прецеденту, нормативного договору, закону, кодексу. Можливост нормативно-правового акту як одного з основних видв джерел права.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 11.03.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
Курсова робота
на тему:
ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Роботу виконала
Хрипкова Дар'я Юріївна
студентка 1-ого курсу
денного відділення
КІІ ДонНТУ
Науковий керівник
викладач теорії держави та права
КІІ ДонНТУ
Соколовський Володимир Павлович
Красноармійськ
2007
ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Джерела (форми) права - загальнотеоретична характеристика
Розділ 2. Характеристика основних видів джерел (форм) права
Розділ 3. Поняття нормативно-правового акту, як одного з основних видів джерел права
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП

Розвиток теорії держави і права в нашій країні вимагає критичного переосмислення ряду її фундаментальних категорій, виходу на новий рівень досліджень, покликаний з'єднати досягнення правової науки і суміжних галузей знання. До числа категорій, що вимагають поглибленої розробки, відноситься категорія "джерела права". Тому тема курсової роботи звучить актуально і має на увазі більш глибокий рівень дослідження, який не став можливий через недостатню наукову базу.
Проблема ролі джерел права у правовій системі тісно пов'язана з питанням співвідношення системи права та системи законодавства. Сама термінологія - «нормативний акт», «законодавство у широкому значенні» - як би стирала грань між законом і актами підзаконної сили. В умовах командно-адміністративної системи такий підхід вів до того, що верховенство закону на практиці перетворювалось у своєрідну ширму, призвану приховати реальну підвладність закону актам нормотворчості правлячої партії та бюрократичного апарату. Однією з причин недостатньої теоретичної розробки даної проблеми є многозначність і нечіткість самого поняття джерела права. Не тільки не має загально визначеного означення цього поняття, але навіть суперечливим є самий зміст, в якому вживаються слова «джерела права». Адже «джерела права» - це не більш як образ, який швидше повинен допомогти в розумінні того, що позначається цим виразом. В самому ділі, під джерелом розуміють і матеріальні умови життя суспільства (джерело права у матеріальному значенні), і причини юридичної обов'язковості норми (джерело права у формальному значенні), і матеріали за допомогою яких ми пізнаємо право (джерело пізнання права).
Тому дуже поширений прийом, коли у виразі «джерела права» між цими словами у дужках додається уточнення - «форми».
Тема даної курсової роботи - «Джерела права» - актуальна у силу того, що по-перше, джерела права - обставини пов'язані з появою і дією права, по-друге, джерела права є формою вираження, об'єктивізації нормативної державної волі, по-третє, зовнішню форму права можна визначити як спосіб існування, вираження та перетворення правових норм.
Цілю даної роботи є описати сутність джерел права.
Для досягнення даної цілі у роботі розв'язуються слідуючи проміжні задачі:
1. Вивчити літературу по даній темі.
2. Розглянути поняття джерел права, як тотожного до форм права.
3. Охарактеризувати основні види джерел права.
4. Розглянути правовий звичай, як джерело права.
5. Охарактеризувати юридичний прецедент.
6. Розглянути нормативний договір.
7. Охарактеризувати нормативно-правовий акт, як основне джерело права.
8. Зробити відповідні висновки.
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА (ФОРМИ) ПРАВА - ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Відомо, що способом юридичного нормоутворення відповідають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому волевиявленню органів держави - юридичний нормативний акт, дво- чи багатосторонньому волевиявленню суб'єктів права на паритетних засадах - юридична нормативна умова, санкціонуванню - правовий звичай, визнанню прецедента - судовий прецедент і т. ін.
У правознавстві і юридичній практиці термін «джерело права» розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна «форми права». Разом з тим, важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються - чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. У праві категорій форми охоплюються два значення: а) правова форма; б) форма самого права.
При відносній єдності змісту і форми, перше є рухомою, динамічною стороною цілого, а форма охоплює систему стійких зв'язків предмету. Виникаюче деколи в ході розвитку невідповідність змісту і форми кінець кінцем дозволяється "скиданням" старої і виникненням нової форми, адекватної змісту, що розвивається.
Правова форма - вся правова реальність. В цьому випадку йдеться про правові явища, охоплюючи економічні, політичні, побутові і інші фактичні відносини. Поняття правової (юридичної) форми застосовне, коли розкривається зв'язок права (або будь-якого правового явища) з іншими соціальними утвореннями, процесами і відносинами.
Форма права - це форма саме має рацію як окремого явища, і співвідноситься вона тільки із змістом права. Її призначення - упорядкувати зміст права, додати йому властивості державно-владного характеру. Виділяють зовнішню і внутрішню форми права.
Скажімо право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно розуміється, у першому випадку. Внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути; зовнішня форма права - це система законодавства.
Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, санкцію. До неї відносять систему права, горизонтальну та вертикальну структури підпорядкованості усіх її елементів. А зовнішньою - стаття нормативного акта чи група статей, в яких відображена правова норма. Щодо неї у сучасній вітчизняній юридичній літературі не сформувалося єдиного розуміння, що ймовірніше пов'язане з неоднозначною трактовкою різними авторами вже самого змісту права. Іноді, наприклад, припускають, що зміст права складає державна воля, а форми права - це юридичні норми. Думається, однак, що більш близькі к істині ті вчені, які змістом права визнають не державну волю, а юридичні норми, і в цьому зв'язку формою іменують джерела права. Правова норма це не форма, а саме право. Як вже відмічалось в юридичній літературі, термін «джерело» в смислі форми вираження норм права отримав широке розповсюдження, він достатньо зручний і образно показує, нормативний правовий акт містить правові норми і з нього як з джерела беруться свідчення о змісті правових норм. Крім цього, під формою права іноді розуміють засоби встановлення правових норм (нормативний акт, нормативна умова, судовий прецедент, правовий звичай). Для позначення цього явища використовується термін «джерело права». Джерела права - обставини, живлючі появу та дію права. Термін «джерело права» юриспруденції відомий давно. Ще древній історик Тит Ливій назвав закони ХІІ таблиць усього публічного і приватного права. Слово джерело у цій фразі взято в значенні кореня, з якого виросло могутнє дерево римського права. Відомі правознавці Г. Гроцій, Ш.Л. Монтеск'є, Т. Гоббс розглядали джерела права у поєднанні з іншими юридичними проблемами, наприклад, поняттям права, застосуванням та тлумаченням права. Велика увага джерелам права приділялась у дореволюційній російській юридичній науці ХІХ століття. Проблема джерел права розглядалася через дослідження поняття "джерела права", дослідження різних видів джерел права (основний акцент при цьому робився на три їх види - закон, звичай та прецедент), характеристику кожного джерела права.
На початку ХХ ст. науковці вирізняють багатозначність цього терміна.
Під ним розуміли:
а) сили, що творять право, наприклад, воля народу, правосвідомість, державна влада;
б) матеріали, що лягли в основу певного законодавства, наприклад, римське право стало джерелом німецького цивільного кодексу;
в) історичні пам'ятки права, наприклад, "Руська Правда";
г) засоби пізнання чинного права, або:
а) джерела пізнання права;
б) джерела права в матеріальному розумінні чи правостворюючі фактори;
в) джерела права в формальному розумінні. В останньому випадку під джерелами пізнання права розумілось усе те, що містило інформацію про право, наприклад, тексти законів, судові справи, літописи, записи звичаїв тощо. Основним джерелом права в матеріальному розумінні виступає правосвідомість суб'єктів права. Джерела права в формальному розумінні - фактори, через які здійснюється об'єктивація права, тобто створення системи загальнообов'язкових правил поведінки.
Розуміння різновидів джерел права та бачення їх ієрархії залежало загалом від того, до якої наукової школи належав дослідник. Так, представники історичної школи права на перше місце ставили звичай, позитивісти - нормативно-правовий акт, теоретики соціологічного та психологічного напрямів - судову практику і звичаєве право.
У контексті сказаного до джерел права сучасної України можна віднести правосвідомість громадян нашої держави, традиції українського права, потреби правового регулювання суспільних відносин, інтереси правотворчих суб'єктів, міжнародні стандарти щодо прав людини, юридичну практику, Основний Закон тощо.
Цей термін часто використовується в двох аспектах: соціальне (матеріальне) джерело права чи юридичне.
Джерелом права в матеріальному значенні є суспільні відносини, що розвиваються. До них відносяться спосіб виробництва матеріального життя, матеріальні умови життя суспільства, система економіко-господарчих зв'язків, форми власності як кінцева причина виникнення і дії права. Коли ж говорять про джерела в юридичному значенні, то мають на увазі різні форми (способи) виразу, об'єктивізації правових норм. Таким чином, під джерелами права в юридичному значенні розуміються форми виразу, об'єктивізації нормативної державної волі. Це і є зовнішня форма права в істинному значенні терміну. Форма права показує, яким способом держава створює, фіксує ту або іншу правову норму і в якому вигляді (реальному образі) ця норма, що прийняла об'єктивний характер, доводиться до свідомості членів суспільства. Отже, зовнішню форму права можна визначити як спосіб існування, вирази і перетворення правових норм. Окремі вчені відносять до джерел права у формальному значенні діяльність держави по встановленню правових норм або адміністративні і судові прецеденти. При цьому форми виразу таких норм розглядаються як форми, а не як джерела права. Для позначення форм виразу правових норм доцільно використовувати термін "джерело норм права", тоді "джерелом права" можна позначати соціальні умови і передумови права, а "юридичним джерелом" - правотворче рішення компетентного органу про ухвалення, зміну або відміну нормативного правового акту, правових норм.
Якщо під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розумінні звичайно і використовується цей термін, то слід зазначити, що для суб'єктів, які встановлюють юридичні норми, і суб'єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у першому випадку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини, які мають правову природу, тобто ті, які можуть і повинні бути врегульовані правовими нормами, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови, загальнолюдські цінності, досягнутий рівень правової культури і правосвідомість. Класифікуючи їх, можна виділити: 1) соціально-правові джерела, в т.ч. об'єктивні і суб'єктивні (матеріальні і ідеальні); 2) юридичні джерела (офіційні чи неофіційні).
Соціально-правові джерела - це, насамперед, суспільні відносини, які мають правову природу, правосвідомість і т. ін. Юридичні - це нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.
Протиріччя, які волю державних органів вважають юридичним джерелом, полягає у тому, що ця воля не утворює суспільних відносин, а формулює, відображує їх тією чи іншою мірою достовірно. Тому більш логічно джерелом права вважати те, що породжує їх, а не відтворює чи формулює, бо право може встановлюватися і поза офіційною формою - законодавством. З другого боку, поняття форми права розкриває те, як право, правові норми встановлюються і відображаються зовні. З цієї точки зору форми встановлення (правотворчості), тобто юридизація права органами державної влади і управління шляхом делегованого чи санкціонованого нормовстановлення, визнання судового прецеденту і т. ін.
Важливість поділу форм встановлення і відображення права ще й у тому, що всі акти нормовстановлення у широкому розумінні містять і відображують норми права. Наприклад, акти визнання судового прецеденту чи санкціонування звичаю не містять юридичних норм, вони лише надають їм юридичної сили загальнообов'язковості. Тому ці акти не породжують право, а лише визнають його - юридизують. Для суб'єкта, який застосовує і реалізує юридизоване право, всі інші джерела не мають значення, бо тільки офіційно виданий документ є джерелом його прав і обов'язків за відповідних умов, знов-таки офіційно встановлених (юридичні факти).
Нині домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є юридичні нормативні акти органів держави. Другою за значущістю формою є юридичні нормативні договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий не використовується в Україні взагалі.
Юридичні нормативні акти - це рішення компетентних суб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми в односторонньому вольовому порядку. Такими є конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо.
Юридичні нормативні договори - це добровільне і узгоджене рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми (міжнародні-правові угоди).
На основі наведеного можна зробити висновок про доцільність розмежування двох понять - "джерела права" та "форми права". Джерела права - це його ідейні витоки, в основі яких лежать аксіологічні орієнтації та правові настанови особи, соціальної групи, суспільства. Форми права - це способи об'єктивації та формалізації останніх у правових нормах. Необхідність такого розмежування зумовлюється гуманістичною спрямованістю сучасного права. Людина та її природні права визнані найвищою соціальною цінністю. Відповідно потреби та інтереси особи, необхідність їх всебічного забезпечення будуть виступати постійним джерелом юридичного права. Так, вироблені людством принципи стосовно відносин між особою та державою матеріалізуються у міжнародному та національному праві.
Розглядувана проблема має ще один аспект - певна група норм, що виникли на основі джерел права, набувши відповідної форми права, у свою чергу, виступають джерелом права. Наприклад, Загальна декларація прав людини 1948 р., зокрема її оціночні норми.
Запропоновані положення вказують на складність та неоднозначність проблеми співвідношення джерел права та форм права і вимагають додаткових наукових досліджень.
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ ДЖЕРЕЛ (ФОРМ) ПРАВА

Правовий звичай.
Правовий звичай - це правило поведінки, яке складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Прикладом правового звичаю, тобто правилом поведінки, що спочатку склалося в суспільній практиці і лише потім держава визнала його і надала йому загальнообов'язковості, закріпивши в нормативно-правовому акті, є те, що перше засідання новообраної ради до обрання її голови відкриває і веде найстарший за віком депутат (ст.82 Конституції України). Правові звичаї мали поширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком ряду країн Африки і Азії.
Значна роль належала правовим звичаям у рабовласницькому суспільстві, в умовах феодалізму. Так, Закони ХІІ таблиць, „Салічна правда” є переважно збірками звичаєвого права.
Правовий звичай передував закону й панував у середньовіччі, але й сьогодні він посідає важливе місце в правових системах країн Африки. Існуюча правова система африканських держав націлена на єдність та узгодженість взаємовідносин у групах, коли відсутня підтримка суб'єктивних прав та інтересів особи, а найбільш доцільними виступають норми загальної моралі та звичаї.
Сьогодні така форми права у нас майже не збереглась. Правові звичаї були дуже розповсюджені в Україні до 20-х років нашого століття, особливо в Запорозькій Січі, які описані Пантелеймоном Кулішем в творі „Чорна рада”: вибори кошового отамана, покарання запорожців за різні провини і злочини.
Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент.
Судовий чи адміністративний п и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.