На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Загальн положення договорв про розпорядження майновими правами нтелектуальної власност. Основи лцензйного договору та суть комерцйної концесї (фрайчанзингу). Договори на виконання науково-дослдних, дослдно-конструкторських, технологчних робт.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 09.03.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Реферат
Договори про передання результатів інтелектуальної діяльності
План

1. Загальні положення про договори про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
2. Ліцензійний договір.
3. Договір комерційної концесії (фрайчанзингу).
4. Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт.
5. Література.
Загальні положення про договори про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

Цивільне законодавство регулює майнові та особисті не-майнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням та використанням об'єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до частин 1 і 2 ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності -- це право особи на результати інтелектуальної творчої діяльності або на інші об'єкти права інтелектуальної власності, визначені цим Кодексом або іншими законами. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів визначається Цивільним кодексом та іншими законами. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (баз даних); виконання творів, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці (ст. 420 ЦК).
З-поміж прав інтелектуальної власності, які належать їх суб'єктам (авторам, виконавцям, винахідникам або іншим особам) і забезпечують реалізацію їх майнових інтересів, особливого значення набувають майнові права. Відповідно до частин 1 і 3 ст. 424 ЦК майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання цього об'єкта; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватись в інших цивільних відносинах.
Майнові права інтелектуальної власності мають певну економічну цінність і в умовах ринкової економіки стають товаром, що реалізується на договірних засадах. Згідно зі ст. 427 ЦК майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до ЦК та іншого закону. Як зазначає О. М. Мельник, договори на створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності є не тільки основним джерелом одержання доходу творцем та іншими суб'єктами права інтелектуальної власності, а й основною правовою формою реалізації своїх суб'єктивних майнових прав цими суб'єктами, що є головною метою творчої діяльності.
Договорам щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності присвячена гл. 75 Цивільного кодексу. Використання в господарській діяльності прав інтелектуальної власності, зокрема при здійсненні інноваційної діяльності, регулюється нормами гл. 16 та деяких інших статей (20, 86, 155--162, 326, 327, 329, 366--376) Господарського кодексу. Окремі правила щодо договорів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності містяться в законах України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р.; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. (пункти 4--7 ст. 23); «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. (пункти 4--7 ст. 20); «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 15 грудня 1993 р. (пункти 4--6 ст. 16) та деяких інших законах.
Не даючи загального визначення поняття договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності,
ЦК у ст. 1107 визначає види цього договору, однак наведений у ній перелік договорів не є вичерпним. Зокрема розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватись на підставі таких договорів: 1) ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійного договору; 3) договору про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) іншого договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Ліцензія (від лат. ІісепСіа -- свобода, право) -- це письмове повноваження, яке особа, що має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій особі (ліцензіату) право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері. Ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.
Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону (наприклад, патентна, повна, особиста тощо). Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання самим ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензію, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері (ч. З ст. 1108 ЦК).
Ліцензійний договір

Найпоширенішим видом договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, особливо у сфері використання об'єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, торговельних марок тощо), є ліцензійний договір. Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною
згодою сторін з урахуванням вимог цього кодексу та іншого закону. Точніше визначення цього договору було запропоноване О. А. Підопригорою та О. О. Підопригорою: ліцензійний договір -- це консенсуальна двостороння угода, за якою одна особа (ліцензіар) зобов'язується передати право на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі (ліцензіату), що приймає на себе обов'язок вносити ліцензіарові обумовлені договором платежі та здійснювати інші дії, передбачені договором.
У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
У ліцензійному договорі визначаються: а) вид ліцензії, причому вважається, що за договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено цим договором; б) сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо); в) розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта; г) інші умови, які сторони вважають за доцільне включити в договір.
Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта, які на момент укладення договору не були чинними. Тому права на використання об'єкта та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням Цивільного кодексу, є нікчемними.
Істотною умовою ліцензійного договору є строк його дії. Відповідно до ст. 1110 ЦК ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, строк чинності виключних майнових прав інтелекту-
альної власності на винахід спливає через двадцять років, що виліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку (ч. З ст. 465 ЦК), тому строк дії ліцензійного договору на використання винаходу не може виходити за межі 20-річного строку. В разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт, але не більше ніж 5 років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить другу сторону про відмову від договору, він вважається продовженим на невизна-чений час (безумовно, в межах строку чинності самого виключного майнового права на даний об'єкт). У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитись від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін. Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору в разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору в разі порушення другою стороною інших умов договору.
Одним із видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1112 ЦК за цим договором одна сторона (творець -- письменник, художник) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. У цьому договорі мають визначатись й способи та умови використання об'єкта замовником. Умови договору про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними. Об'єктами інтелектуальної власності, що створюються і використовуються за договорами цього виду, є здебільшого твори літератури, мистецтва, об'єкти суміжних прав (відеограми, фонограми тощо), проте на замовлення споживачів інтелектуальної власності можуть створюватись і результати науково-технічної діяльності. Так, за договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні або дослідно-конструкторські роботи, а замов ник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) т; оплатити їх (ч. 1 ст. 331 ГК).
Відповідно до статей 424, 1113 ЦК особа, яка має виключи майнові права інтелектуальної власності, може за договором пе редати їх частково або у повному складі другій стороні відповідно до закону та на визначених договором умовах. Укладен ня такого договору не впливає на ліцензійні договори, які булг укладені раніше. Нікчемними є умови договору про переданш виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим цим Кодексом та іншими законами, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів.
Спільною для усіх договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є вимога про те, що ці договори укладаються у письмовій формі, недодержання якої, як наслідок, робить їх нікчемними. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких такий договір може укладатися усно (ч. 2 ст. 1107 ЦК).
З метою спрощення порядку укладення ліцензійного або іншого договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, а також забезпечення прав та інтересів суб'єктів інтелектуальної власності уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні або інші договори. У конкретному договорі сторони можуть відступити від умов, зазначених у типовому договорі, і передбачити й інші умови, в ньому не зазначені. Проте умови ліцензійного чи іншого договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типовим договором, визнаються нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом (ст. 1111 ЦК).
За загальним правилом, зазначеним у ч. 1 ст. 1114 ЦК, ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Проте на вимогу ліцензіара або ліцензіата такі договори можуть бути зареєстровані у Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.
Договір комерційної концесії (фрайчанзингу)

Передання виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, комерційну інформацію, торговельну марку, фірмове найменування тощо може здійснюватись на основі договору комерційної концесії, або комплексної підприємницької ліцензії (фрайчанзингу). Під терміном «франчайза» іноді розуміють саме договірне об'єднання великого та дрібного підприємництва, в якому франчайзер (як правило, велика компанія) зобов'язується постачати дрібній компанії (франзайзі) свої товари, передові технології, здійснювати рекламні, маркетингові та інші послуги.
Економічною передумовою розвитку франчайзингу є потреба в розширенні підприємницької діяльності з мінімальними матеріальними витратами з боку франчайзера. Представники малого бізнесу, створюючи підприємства на умовах франчайзингу на свої власні кошти і одержуючи за відповідну плату права на використання об'єктів інтелектуальної власності франчайзера, тим самим фінансують розширення бізнесу останнього в обмін на можливість брати участь у конкурентоспроможному бізнесі під ім'ям франчайзера. У цьому полягає економічна сутність франчайзингу як особливої форми організації бізнесу. В даний час в Україні діють вітчизняні франчайзери, серед яких фірма ТМ «Михайло Воронін», туристична фірма «САМ», «Піцца Че-лентано», «Сільпо» та інші.
Правове регулювання договірних відносин з комерційної концесії здійснюється нині на основі положень гл. 76 ЦК і гл. 36 ГК. Оскільки за договором комерційної концесії надаються виключні права на об'єкти інтелектуальної власності, до цих відносин застосовуються норми Книги четвертої ЦК «Право інтелектуальної власності», а також законів України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про захист економічної конкуренції» тощо.
Визначення договору комерційної концесії дано у ч. 1 ст. 1115 ЦК: «За договором комерційної концесії одна сторона (право-володілець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг». Майже аналогічне визначення цього договору міститься у ст. 366 ГК: «За договором комерційної концесії одна сторона (право-володілець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватись умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації та комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності». Як видно, в останньому визначенні договору комерційної концесії (за ГК) наголошується не лише на обов'язках правоволодільця, а й на головних обов'язках користувача. Що ж до предмета цього договору, то він чіткіше визначений у ч. 1 ст. 1116 ЦК: ним є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Для досягнення мети договору комерційної концесії виключні права передаються користувачеві саме в комплексі, що дозволяє відрізняти цей договір від інших суміжних видів договорів (доручення, оренди). Зокрема близьким за назвою є договір концесії, за яким органи державної влади або місцевого самоврядування передають суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктів державної чи комунальної власності (статті 406,408 ГК).
Сторонами в договорі комерційної концесії -- правоволо-дільцем (франчайзером) і користувачем (франчайзі) -- можуть бути фізична і юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності (ст. 1117 ЦК). Правоволоділець повинен мати право на розпорядження комплексом виключних прав, підтвердженим відповідними документами (дипломом, патентом, свідоцтвом).
Договір франчайзингу має бути укладений у письмовій формі, недодержання якої тягне за собою нікчемність договору. Крім того, він підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. У відносинах з третіми особами сторони договору мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації (ст. 1118 ЦК, ст. 367 ГК). У ГК, крім того, зазначається, що відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір (ч. З ст. 367 ГК).
Відповідно до ст. 1119 ЦК і ст. 368 ГК догов и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.