На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


автореферат Юридична природа, сутнсть, значення та основн ознаки достатност доказв. Обсяг повноважень суб'єктв кримнального процесу щодо визначення достатност доказв. Особливост визначення достатност доказв на рзних стадях кримнального процесу.

Информация:

Тип работы: автореферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 11.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Дєєв Максим Валерійович
УДК 343.13

ДОСТАТНІСТЬ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ - 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі правосуддя Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, професор Шибіко Василь Петрович, юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри правосуддя.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Шумило Микола Єгорович, Університет економіки і права “КРОК”, перший проректор;
кандидат юридичних наук, доцент Письменний Дмитро Петрович, Київський національний університет внутрішніх справ України, професор кафедри кримінального процесу.
Захист відбудеться 17 березня 2008 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий 08 лютого 2008 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.П. Сиза
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Інтереси судочинства вимагають від суб'єктів кримінального процесу прийняття не тільки законних та справедливих, але й обґрунтованих рішень з питань, що виникають під час провадження по справі. Кримінальне судочинство, яке сформувалося в Україні ще до здобуття нею незалежності, не може вже відповідати тим вимогам, які ставляться до нього сьогоденням. Зараз назріла необхідність реформувати вітчизняний кримінальний процес, побудувавши його відповідно до вимог, які ставляться до кримінального процесу в демократичній, соціальній та правовій державі, якою Україна проголошена статтею 1 Конституції нашої держави. Відбувається процес розробки та обговорення положень нового Кримінально-процесуального кодексу України, який повинен врахувати позитивний досвід попереднього законотворення в галузі кримінального процесу і позбутися негативу, який проявився на момент реформування чинного КПК України. Таке реформування, в свою чергу, вимагає ретельного, докладного, детального теоретичного підґрунтя. Тому не випадково, особливо в останній час, серед науковців зріс інтерес до багатьох визначальних теоретичних положень кримінального процесу. Насамперед, увага приділяється фундаментальним, вихідним, базисним положенням, які справляють керівний, вирішальний вплив на всі похідні інститути та норми. До числа таких фундаментальних положень належить процес доказування, який з упевненістю можна називати стрижнем всього кримінального процесу, що пронизує всі його стадії. І однією з важливих, але разом з тим і такою, що залишається недостатньо вивченою, є проблема достатності доказів у кримінальному процесі, без встановлення якої неможливе прийняття цілої низки процесуальних рішень по кожній кримінальній справі.
Проблеми достатності доказів торкалися в своїх роботах С.А. Альперт, В.Д. Арсеньєв, М.І. Бажанов, Р.С. Бєлкін, А.Р. Бєлкін, Т.В. Варфоломєєва, Л.Є. Владимиров, А.Я. Вишинський, В.Г. Гончаренко, М.М. Гродзинський, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, П.С. Елькінд, В.С. Зеленецький, Л. М. Карнєєва, Є.Г. Коваленко, С.В. Курильов, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Г.М. Міньковський, В.Т. Нор, Ю.К. Орлов, Г.М. Рєзнік, Н.В. Сибільова, С.В. Слинько, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, Л.Т. Ульянова, Ф.Н. Фаткуллін, С.А. Шейфер, М.Є. Шумило, Н.А. Якубович та багато інших.
В російській науці кримінального процесу проблема достатності доказів була предметом спеціального дослідження у кандидатській дисертації Р. В. Костенка 1999 року та у його ж, в співавторстві з Ф.М. Кудіним, монографії 2000 року за згаданою дисертацією. У вітчизняній же науці кримінального процесу проблема достатності доказів темою окремого монографічного дослідження досі не була. Потреба в ньому обумовлена необхідністю дослідження з точки зору достатності доказів (даних) низки нових положень чинного КПК України, якими кодекс було доповнено і змінено під час проведення "Малої судової реформи" 2001 року Законами України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" від 21 червня 2001 року та від 12 липня 2001 року, зокрема щодо постанов слідчого і прокурора про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого (особи) від кримінальної відповідальності (ст.ст. 7 - 11-1 КПК України), постанови судді про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 165-1 КПК України), постанови судді про продовження строку тримання під вартою (ст. 165-2 КПК України), обвинувального вироку суду, винесеного без проведення судового слідства (ст.ст. 299, 301-1 КПК України), рішення апеляційного суду під час попереднього розгляду справи (ст. 367 КПК України), обвинувального вироку суду апеляційної інстанції (ст. 378 КПК України); Законом України від 14 грудня 2006 року "Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи" щодо перевірки судом підстав для винесення слідчим постанови про порушення кримінальної справи та ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян в Україні" № 01 БФ 042-01 за третім науковим підрозділом "Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України".
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного дослідження теоретичних і практичних проблемних питань достатності доказів дати визначення поняття достатності доказів у кримінальному процесі, встановити суть достатності доказів як кримінально-процесуального феномену, розробити пропозиції з удосконалення кримінально-процесуального законодавства та рекомендації, спрямовані на поліпшення правозастосовчої практики суб'єктів кримінального процесу.
Поставлена мета досягається завдяки вирішенню в роботі таких завдань:
- встановити юридичну природу, суть, значення та основні ознаки достатності доказів;
- визначити місце достатності доказів серед інших властивостей кримінально-процесуальних доказів;
- визначити коло суб'єктів, які наділені компетенцією визначати достатність доказів;
- дослідити обсяг повноважень суб'єктів кримінального процесу щодо визначення достатності доказів;
- дослідити порядок визначення достатності доказів;
- дослідити особливості визначення достатності доказів на різних стадіях кримінального процесу;
- дослідити рішення, прийняття яких у кримінальному процесі вимагає достатності доказів;
- дослідити співвідношення достатності доказів з суміжними поняттями;
- розробити пропозиції з удосконалення кримінально-процесуального законодавства щодо визначення достатності доказів;
- розробити рекомендації, спрямовані на поліпшення діяльності суб'єктів кримінального процесу з оцінки достатності доказів.
Об'єктом дослідження є оцінка доказів як один із елементів процесу доказування у кримінальному процесі України.
Предмет дослідження - суть, значення та особливості оцінки достатності доказів на різних стадіях кримінального процесу України.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об'єкта та предмета. Методологічною основою дослідження є загальний діалектичний метод пізнання соціальних явищ та процесів, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та правової форми. Також під час дослідження використовувалися інші методи дослідження: історико-правовий метод, який дозволив показати хід розвитку уявлень про достатність доказів; метод структурно-системного аналізу дозволив вивчити процес доказування, в ході якого визначається достатність доказів; порівняльно-правовий метод застосовувався під час порівняння визначення достатності доказів за вітчизняним та зарубіжним кримінально-процесуальним законодавством та доктриною кримінального процесу; формально-юридичний метод застосовувався при опрацюванні норм чинного КПК України та проекту нового КПК, підготовлено ряд пропозицій щодо удосконалення чинного КПК та можливостей реалізації зазначених пропозицій у новому КПК; статистичний метод було використано під час вивчення практики застосування кримінально-процесуальних норм, зокрема норм доказового права при визначенні достатності доказів.
Теоретичну основу дисертації складають наукові праці з конституційного, кримінального, кримінально-процесуального права, судоустрою, криміналістики та філософії.
Емпіричну базу дослідження становлять: а) статистичні дані та матеріали узагальнень практики Верховного Суду України за 2003-2006 роки; б) результати вивчення автором 300 кримінальних справ, розглянутих місцевими судами м. Запоріжжя, Апеляційним судом Запорізької області та Верховним Судом України протягом 2000-2006 років.
Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, ратифіковані Україною міжнародно-правові акти, КПК України, інші кодекси та закони України, історичні пам'ятки права України, підзаконні нормативно-правові акти, постанови Пленуму Верховного Суду України, законодавство зарубіжних країн: Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччина та ін.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації, яка є першим в Україні спеціальним науковим дослідженням проблеми визначення достатності доказів під час провадження у кримінальній справі, полягає в наступних положеннях, висновках і пропозиціях, які виносяться на захист.
Положення і висновки, зроблені вперше в науці кримінального процесу:
- сформульовано авторське визначення поняття достатності доказів як такої властивості сукупності доказів у справі, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі;
- обґрунтовано висновок про кореляцію меж доказування і стану достатності доказів;
- співвідношення понять "повнота доказів" і "достатність доказів" розглянуто з використанням уявної системи координат, в якій зазначені поняття знаходяться на різних осях;
- сформульовано принцип "презумпції достовірності доказу";
- розкрито взаємозв'язок достатності та значущості доказів;
- виділено і досліджено процесуальні рішення, які приймаються на підставі достатньої сукупності доказів.
Положення, які було удосконалено:
- обґрунтовано положення про те, що доказування складається з двох аспектів: доказування-пізнання і доказування-обґрунтування, які пропонується називати власне доказуванням та доведенням відповідно;
- запропоновано називати психологічний стан особи, яка оцінювала докази, "внутрішньою переконаністю" для відмежування його від внутрішнього переконання як способу оцінки доказів. При цьому внутрішня переконаність, як стан цілковитої впевненості в правильності своїх висновків, може бути як визначеною, певною (це твердий висновок про наявність або відсутність факту), так і невизначеною, непевною (особа переконалася у неможливості твердо встановити наявність або відсутність факту);
- обґрунтовано правильність позиції, відповідно до якої фактичні дані в стадії порушення кримінальної справи не є кримінально-процесуальними доказами;
- класифіковано: обставини, що виключають провадження в кримінальній справі, на змістовні, формальні та змішані; рішення, які приймаються в ході досудового розслідування справи, на такі, що ґрунтуються на достатніх даних і на такі, що ґрунтуються на достатніх доказах; рішення, які приймаються на підставі достатньої сукупності доказів, на такі, що впливають на подальшу процесуальну долю справи (це рішення компетентних державних органів та осіб) і такі, що подібного впливу не мають (це рішення інших учасників процесу);
- обґрунтовано відмінність понять "достатні докази" і "достатні підстави", які застосовуються відповідно для ретровіщання і передвіщання;
- обґрунтовано положення про те, що рішення про обрання запобіжних заходів приймаються не за наявності достатніх доказів, а за наявності достатніх підстав;
- обґрунтовано необхідність приймати рішення про визнання особи потерпілим на підставі достатніх доказів заподіяння злочином шкоди особі.
Положення, які дістали подальший розвиток:
- дістала подальший розвиток ідея про розуміння предмета і меж доказування як рамок дослідження, які, проте, лежать на різних осях уявної системи координат;
- запропоновано розглядати терміни "дослідження доказів" та "розгляд доказів" як синонімічні, які означають перевірку та оцінку доказів;
- обґрунтовано положення про те, що суд є суб'єктом доказування, для якого здійснення доказування у кримінальній справі є обов'язком;
- підтримано позицію тих процесуалістів, які вважають, що метою доказування у кримінальному процесі є з'ясування об'єктивної істини, визнаючи водночас наявність у кримінальному процесі і конвенційної, і формальної істини;
- підтримано позицію про необхідність виділення в предметі доказування головного факту, до складу якого входять подія злочину та винність особи у його вчиненні, що обумовлено виділенням у змісті будь-якого явища не тільки головного (суті), але ще й неголовного, другорядного;
- обґрунтовано необхідність виділення серед властивостей доказів значущості;
- обґрунтовано положення про те, що на стадії попереднього розгляду справи суддею достатність доказів оцінюється лише за письмовими матеріалами справи;
- обґрунтовано неможливість прийняття на стадії попереднього розгляду справи суддею рішень, які вимагають достовірного встановлення винності особи у вчиненні певного злочину, зокрема про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину, внаслідок акту амністії щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку, коли внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною, у зв'язку з дійовим каяттям, у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, у зв'язку з передачею особи на поруки та у зв'язку із закінченням строків давності;
- піддано критиці інститут скороченого судового слідства та запропоновано відмовитися від нього як такого, що ставить під загрозу з'ясування істини у справі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки та пропозиції можуть бути використані:
а) у законотворчій роботі при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, при доопрацюванні проекту нового КПК України (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 06-19/3-324 від 18.03.2004 р.), а також при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України з питань доказового права;
б) у практичній діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, адвокатури - для оптимізації процесу правозастосування (акт впровадження науково-методичних рекомендацій у практичну діяльність прокуратури Запорізької області від 2 жовтня 2007 року);
в) у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій з проблеми оцінки доказів, у т. ч. визначення їх достатності;
г) у навчально-методичній роботі - при вивченні студентами, курсантами та слухачами юридичних факультетів та навчальних закладів відповідних питань з дисциплін "Кримінальний процес України", "Теорія доказування" (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління" від 12 жовтня 2007 року).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління", а також були оприлюднені на засіданні міжнародного "круглого столу", присвяченого пам'яті професора К. Г. Федорова (м. Запоріжжя, 12 травня 2000 року), на міжнародній науково-практичній конференції пам'яті П.І. Новгородцева "Ідея правової держави: історія і сучасність" (м. Луганськ, 23-24 листопада 2000 року), на науково-практичній конференції "Становлення правової держави в Україні: проблема та шляхи вдосконалення правового регулювання" (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 року), на науково-практичній конференції "Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи" (м. Харків, 18-19 квітня 2002 року.), на науково-практичній конференції "Актуальні проблеми правознавства" (м. Запоріжжя, 30-31 жовтня 2003 року), на науково-практичній конференції "Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування" (м. Запоріжжя, 28-29 жовтня 2004 року), на науково-практичному семінарі "Піднесення до права" (м. Запоріжжя, 24-26 червня 2005 року), на міжнародній науково-практичній конференції "Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування" (м. Запоріжжя, 5-6 жовтня 2006 року), на всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні дослідження правознавчих проблем" (м. Запоріжжя, 11-12 жовтня 2007 року).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у десятьох публікаціях, з них - чотири наукові статті, опубліковані у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з них основний текст дисертації - 184 сторінки, список використаних джерел - 21 сторінка (228 найменувань), 4 додатки - 13 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету та завдання, об'єкт і предмет, методологічну та теоретичну основи та наукову новизну результатів, формулюються положення, що виносяться на захист, розкривається науково-прикладна цінність отриманих результатів, зазначено про апробацію дослідження та його структуру.
РОЗДІЛ 1 "Достатність доказів як кримінально-процесуальна категорія" складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1 "Достатність доказів і кримінально-процесуальне доказування" розглядаються базисні, вихідні поняття теорії доказування, які справляють керівний, вирішальний вплив на весь процес кримінально-процесуального доказування. Так, зокрема розглянуто кримінально-процесуальне доказування як специфічний процес пізнання, який являє собою єдність практичної та розумової діяльності суб'єктів кримінального процесу. Розглянуто питання наявності у процесу доказування двох сторін: доказування-пізнання та доказування-обґрунтування, які запропоновано називати власне "доказуванням" та "доведенням" відповідно. Досліджено структуру кримінально-процесуального доказування і розкрита суть етапів, з яких воно складається: збирання, перевірки та оцінки доказів. Розглянуто питання, присвячене суб'єктам доказування, обґрунтовано положення про те, що суд в Україні є суб'єктом доказування. Розглядається поняття доказу в кримінальному процесі України, обґрунтовується висновок про те, що під доказом необхідно розуміти тільки фактичні дані. Докази (фактичні дані) є змістом, а джерело доказів є формою такого явища як засіб доказування. Дисертант наголошує на необхідності виокремлення наступних властивостей доказів: належності, допустимості, достовірності, значущості та достатності.
Підрозділ 1.2 "Достатність доказів та істина в кримінальному процесі" присвячений розгляду проблеми істини у кримінальному процесі, обґрунтовується положення про те, що встановлення об'єктивної істини є метою кримінально-процесуального доказування. Разом з тим в кримінальному процесі має застосування концепція конвенційної істини (при невстановленні головного факту та застосуванні принципу презумпції невинуватості) та формальної істини при кваліфікації діяння.
В підрозділі 1.3 "Достатність доказів і предмет та межі доказування" наголошується на тому, що до предмета доказування входять не тільки обставини, передбачені ст. 64 КПК України, а й причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. За допомогою категорій змісту та суті автор обґрунтовує необхідність виділення в предметі доказування головного факту, до складу якого входять подія злочину та винність особи у його вчиненні. Як відомо, зміст будь-якого явища складається не тільки з головного (суті), але ще й з неголовного, другорядного. Так само до предмету доказування поряд з головним фактом (суттю) входять і інші обставини. Проте тільки їхня єдність складає повний зміст предмету доказування. Розкрите співвідношення предмету доказування і меж доказування, яке можна уявити у вигляді системи координат, на одній осі якої знаходиться предмет доказування, на іншій - межі доказування. Просуваючись по осі предмету доказування, ми переходимо від однієї обставини предмету доказування до іншої. А чим далі ми просуваємося по осі меж доказування, тим більш глибоко і детально встановлюємо елементи предмету доказування. Також розкрито співвідношення таких понять як "межі доказування" і "достатність доказів", які з різних боків характеризують одне й те саме явище. Межі доказування вказують на нього шляхом окреслення певних рамок, в яких знаходиться позначуване явище, а достатність доказів вказує на це ж явище, характеризуючи його суть, зміст. Межі доказування виділяють, виокремлюють зі всієї гіпотетично можливої сукупності доказів саме достатню їх сукупність, відмежовуючи її, з одного боку, від недостатньої сукупності доказів, а з іншого - від надмірної. Саме між цими двома межами і лежить достатня сукупність доказів, знаходиться достатність доказів. Співвідношення таких суміжних понять, як "повнота доказів" та "достатність доказів" допомагає розкрити вже запропонована система координат з осями предмету доказування та меж доказування. Просуваючись по осі меж доказування, ми одночасно наближатимемося до достатньої сукупності доказів, просуваючись же по осі предмету доказування, від обставин, які складають головний факт, до інших обставин предмету доказування, ми будемо просуватися і до стану повноти доказів, тобто до стану, коли у справі будуть зібрані докази відносно всіх обставин предмету доказування.
В підрозділі 1.4 "Визначення достатності доказів як складова частина процесу оцінки доказів" детально проаналізовано такий ет и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.