На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Сучасний змст значення елементв та механзму правового регулювання, його сфери та меж. Характеристика методв типв правового регулювання в Україн, можливост та необхднсть їх вдосконалення. Основн ознаки ефективного правового регулювання.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 07.07.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


43
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КРИМСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

кафедра
державно-правових дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
з ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА
на тему:
«Ефективність правового регулювання і шляхи її підвищення»

Сімферополь 2008
Зміст

Вступ
1. Сучасний зміст і значення елементів та механізму правового регулювання
1.1 Сутність, значення і предмет правового регулювання
1.2 Сфера, межи та механізм правового регулювання
1.3 Методи, засоби і типи правового регулювання
2. Ознаки ефективного правового регулювання. Стан і можливості вдосконалення правового регулювання в Україні
2.1 Критерії ефективного правового регулювання
2.2 Аналіз основних напрямів вдосконалення системи законодавства в Україні
2.3 Напрями національної конституційної реформи
Висновки
Список джерел
Вступ
Актуальність даної теми пов'язана с тим, що в умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливого значення. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як правова, виступає саме ознака високої правової урегульованості суспільних відносин. Тому питання підвищення ролі права постають у центрі уваги. Правове регулювання є найважливіші для держави та об'єднань людей і конкретних осіб суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками. З розвитком суспільства змінюється предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад, відносини, що пов'язані з існуванням спадкової монархії), інші - починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні. Перед законодавцем коштує складне завдання - дотримати баланс між правовим регулюванням і суспільним саморегулюванням. Перш ніж піддати суспільне відношення нормативної регламентації, слід обґрунтувати необхідність, доцільність такого кроку. Зайве широке втручання законодавця в суспільне і приватне життя приводить до невиправданого обмеження особистої свободи індивідів, до порушення свобод людини, до тоталітаризму. Крім того, ефективність правового регулювання визначається відповідністю кінцевого результату правового регулювання цілям, поставленим законодавцем в правовій нормі. Юридичні норми дієві тоді, коли вони відповідають об'єктивним умовам і закономірностям розвитку суспільства, в якому вони функціонують, коли їх зміст відповідає суспільній свідомості населення, в першу чергу принципам моральності і рівню правосвідомості, і коли норми даної галузі права діють погоджено з нормами має рацію інших його галузей.
Ступінь вивченості. До дослідження даної теми привертали свою вітчизняні і зарубіжні вчені. Найбільшу розробку даної теми представлено в роботах таких авторів, як Тимченко С.М. [23], Рабінович П.М. [15], Сіренко В.Ф. [18], Оніщук М. [10], Лисенков С.Л [6], Оніщенко Н.М. [12], Сарновська С.О. [17].
Об'єктом даного дослідження є ефективність правового регулювання і шляхи ії підвищення.
Метою курсової роботи є досліджування сутніти правового регулювання і ознак ії ефективність.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:
- вивчити сучасний зміст і значення елементів та механізму правового регулювання,
- розглянути сфери, межи та механізм правового регулювання
- дати характеристику методів (засобів) і типів правового регулювання
- привести ознаки ефективного правового регулювання.
- вивчити стан і можливості вдосконалення правового регулювання в Україні (на прикладі розвитку виконання законів і стану конституційної реформи).
Методи дослідження. При написанні курсової роботи застосовувалися метод індукції і дедукції, які дозволили визначити ознаки ефективного правового регулювання, а також розглянуті цю правову категорію в площині розвитку українського права. Використання системно-структурного методу дозволило дати характеристику структурних елементів правового регулювання.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що результати даного дослідження буде можливо застосувати при державному будівництві України, а також дозволити вирішити задачі вдосконалення механізму правового регулювання шляхом розбудови конституційної реформи.
Структурно робота складена з вступу, двох розділів, висновків і списку джерел (25).
1. Сучасний зміст і значення елементів та механізму правового регулювання

1.1 Сутність, значення і предмет правового регулювання

Людське суспільство характеризується тим або іншим ступенем організованості, впорядкованості. Це викликано необхідністю узгодження потреб, інтересів окремої людини і співтовариства людей (великих або малих соціальних груп).
В цілях досягнення такого узгодження здійснюється соціальне регулювання, тобто цілеспрямована дія на поведінку людей. Регулювання може бути як зовнішнім по відношенню до людини (хтось яким-небудь чином впливає на нього), так і внутрішнім (саморегулювання). На всьому протязі свого розвитку суспільство виробило багатообразну систему засобів і способів регламентації поведінки людей. Засоби відповідають на питання, чим регулюється поведінка людей, а способи - як здійснюється ця цілеспрямована дія.
До засобів соціального регулювання відносять перш за все соціальні норми: правові (юридичні), моральні, корпоративні, звичаї і ін. Але норма - хоч і основний, далеко не єдиний засіб дії на поведінку людей: засобами регулювання є також індивідуальні розпорядження, владні веління, заходи фізичного, психічного, організаційного примушення і т.д. [22, с. 128].
Юрист повинен розуміти правове регулювання як різносторонню дію на суспільні відносини всіх правових явищ, зокрема правових ідей, принципів правового життя суспільства, не втілених в юридичні форми (закони, нормативно-правові акти, рішення судових органів і ін.). Для вирішення своїх професійних завдань юристові необхідно перш за все розуміти роль, значення правового регулювання як сукупності засобів і способів реалізації позитивного права.
Позитивне право володіє властивостями і механізмами, що забезпечують його реалізацію в житті суспільства. Нормативність, загальнообов'язковість, формальна визначеність, забезпеченість силою державно-правового примушення дозволяють перевести правові норми з сфери належного в сферу сущого, в повсякденне практичне життя людини і суспільства.
Вивчення правових явищ, підпорядковане практичним завданням, ставить за мету підготувати майбутніх юристів до розуміння регулятивної ролі законів і інших нормативних актів, індивідуальних рішень, інших правових засобів в їх взаємозв'язку і взаємодії.
Виходячи з цих завдань, можна сформулювати наступне визначення. Правове регулювання - це цілеспрямована дія на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів [24, с. 327].
З визначення витікає, що регулюванням можна назвати тільки таку дію, при якій ставляться достатньо ясно позначені цілі. Наприклад, в цілях впорядкування використання землі, забезпечення її збереження, підвищення ефективності землекористування видається закон про землю. І дія норм земельного права, в результаті якого реалізуються поставлені цілі, можна назвати правовим регулюванням.
Якщо ж під впливом законодавчого акту або його норм наступають наслідки, не передбачені законодавством, а в деяких ситуаціях і протилежні цілям законодавця, то така дія не може вважатися правовим регулюванням. Так, під впливом земельного законодавства зросла ціна на земельні ділянки, збільшилося число операцій з приводу землі спекулятивного характеру, здійснюваних ради наживи, непродуктивного використання землі. Негативний вплив закону про землю на суспільні відносини не можна назвати правовим регулюванням, бо це не входило в цілі законодавця і не відповідає цілям має рацію - упорядкувати життя суспільства, забезпечити справедливий, розумний характер користування такою цінністю, якою є земля.
Не можна вважати правовим регулюванням дію, здійснювану неюридичними засобами. Так, дія на свідомість і поведінку людей через засоби масової інформації, шляхом пропаганди, агітації, етичної і правової освіти і навчання не може бути віднесено до правового регулювання як спеціально-юридичної організуючої діяльності. Дія на суспільні відносини, на поведінку людей спеціально-юридичними засобами і способами у свою чергу робить вплив на духовно-етичну, ідеологічну сторони життя людини. Право не винне та і не може регулювати всі суспільні відносини, всі соціальні зв'язки членів суспільства. Тому на кожному конкретно-історичному етапі суспільного розвитку повинна бути достатньо точно визначена сфера правового регулювання [24, с. 329].
У тих умовах, коли сфера правового регулювання звужена в суспільстві виникає загроза свавілля, хаосу, непередбачуваності в тих областях людських відносин, які можна і потрібно упорядкувати за допомогою права. А коли сфера правового регулювання невиправдано розширена, особливо за рахунок централізованої державно-владної дії, створюються умови для зміцнення тоталітарних режимів, зарегульованості поведінки людей, ведучого до соціальної пасивності, безініціативності членів суспільства.
У сферу правового регулювання повинні входити ті відносини, які мають наступні ознаки [24, с. 331].
По-перше, це відносини, в яких знаходять віддзеркалення як індивідуальні інтереси членів суспільства, так інтереси загально соціальні.
По-друге, в цих відносинах реалізуються взаємні інтереси їх учасників, кожний з яких йде на якийсь утиск своїх інтересів ради задоволення інтересів іншого.
По-третє, відносини ці будуються на основі згоди виконувати певні правила, визнання обов'язковості цих правил.
По-четверте, ці відносини вимагають дотримання правив, обов'язковість яких підкріплена достатньо дієвою силою.
Історія правового життя суспільства показала, що до сферу правового регулювання входить три групи суспільних відносин, що відповідають перерахованим ознакам [13, с. 239].
Першу групу складають відносини людей по обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найяскравіше виявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, бо у взаємоприйнятному обміні майном зацікавлено і все суспільство, і кожну окрему людину. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання виразу цінності майна в грошовому еквіваленті); обов'язковість визнання правил забезпечена дієвою силою спеціального апарату правового примушення.
Другу групу утворюють відносини по владному управлінню суспільством. У управлінні соціальними процесами зацікавлені і людина, і суспільство. Управління здійснюється ради задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальних інтересів і повинне реалізуватися за строгими правилами, забезпеченими силою примушення. Природно, в сферу правового регулювання входить державне управління соціальними процесами.
У третю групу входять відношення по забезпеченню правопорядку, які покликані забезпечити нормальне протікання процесів обміну цінностями і процесів управління в суспільстві. Це відносини, що виникають з порушення правив, що регламентують поведінку людей в двох вказаних сферах.
Суспільні відносини, що входять до цих груп, і складають предмет правового регулювання. Це суспільні відносини, які за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційній дії і в конкретно-історичних умовах вимагають правової регламентації. Від характеру і змісту суспільних відносин, складових предмет правового регулювання, залежать особливості, характер, способи і засоби правового регулювання. Достатньо зрозуміло, що відносини по еквівалентному обміну цінностями, наприклад майнові відносини, вимагають інших правових засобів і способів регулювання, ніж ті, які використовуються для регламентації управлінських відносин.
Характер, вид суспільних відносин, складові і предмет правового регулювання, обумовлюють ступінь інтенсивності правового регулювання, тобто широту обхвату правовою дією, ступінь обов'язковості правових розпоряджень, форми і методи правового примушення, ступінь деталізованості розпоряджень, напруженість правової дії на суспільні відносини [11, с. 157].
В літературі попри різні підходи до його визначення сформувалось певне розуміння сутності правового регулювання.
Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь [11, с. 159].
Правове регулювання - це дія на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права. В умовах формування основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливої актуальності. суспільні відносини - економічні, політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів. Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Наприклад, не регулюються правом: в галузі економічних відносин - процеси виробництва; в галузі політичних відносин - розробка програм і статутів партій; в галузі духовно-культурних - релігійні відносини та ін. [11, с. 160].
Правове регулювання передбачає впорядкування, юридичне закріплення та охорону суспільних відносин шляхом застосування правових засобів. Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає у тому, що воно у своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин.
Під правовим регулюванням більшість авторів розуміють сукупність прийомів та засобів юридичного впливу на поведінку суб'єктів суспільних відносин. На думку Сарновської С.О., саме з моменту видання нормативно-правового акта здійснюється правове регулювання суспільних відносин [19, с. 69]. Дещо іншої точки зору дотримуються Рабинович П.М. і Котюк В. Ою, які вважають, що норма права починає регулювати поведінку суб'єктів не з моменту видання норми права, а з часу настання юридичних фактів, передбачених даною нормою [15, 11].
Так як предметом правового регулювання є суспільні відносини, то правове регулювання обумовлено деякими об'єктивними та суб'єктивними чинниками. Такими чинниками виступають наступні фактори (рис. 1.1.) [21, с. 264].
43
Рис. 1.1. Об'єктивні та суб'єктивні чинники правового регулювання
Таким чином, позитивне право володіє властивостями і механізмами, що забезпечують його реалізацію в житті суспільства. Правове регулювання - це цілеспрямована дія на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів. Правотворчі норми повинні враховувати, що коли сфера правового регулювання звужена в суспільстві виникає загроза свавілля, хаосу, навпаки коли сфера правового регулювання невиправдано розширена, особливо за рахунок централізованої державно-владної дії, створюються умови для зміцнення тоталітарних режимів, Предметом правового регулювання є суспільні відносини, то правове регулювання обумовлено деякими об'єктивними та суб'єктивними чинниками (рівень економічного розвитку, соціальної структури, тощо.).
1.2 Сфера, межи та механізм правового регулювання

Сфера правового регулювання - це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Скласти сферу правового регулювання можуть лише-відносини, що піддаються правовому регулюванню. Є різні класифікації сфер правового регулювання (рис. 1.2) [8, с. 457].
43
Рис. 1.2. Класифікації сфер правового регулювання
Має місто також класифікація сфер правового регулювання за певними блоками суспільних відносин [6, с. 389]:
1) сфера економічних, головним чином майнових, відносин: виробництво, обмін, розподіл. Ці відносини (власності, розподілу, обміну, оплати праці тощо) складають економічну основу суспільства, його каркас і потребують упорядкування;
2) сфера політичних, головним чином управлінських, відносин усередині країни і на міжнародній арені.
3) сфера соціально-культурних, у тому числі особистих немайнових, відносин належить до галузі охорони здоров'я, освіти, культури, науки, соціального забезпечення. її складають відносини (з приводу освіти, медичної допомоги, наукової діяльності, заняття спортом тощо), що регулюються правом і не входять до сфери економічних і політичних відносин, випливають із охорони і захисту особистих прав і гідності громадян;
4) сфера судових і правоохоронних відносин, тобто відносин, пов'язаних з охороною (відверненням і припиненням порушень) суспільного порядку. Боротьбу з правопорушеннями насамперед ведуть такі органи держави, як органи внутрішніх справ, прокуратура, суд.
Сфера правового регулювання піддається зміні: залежно від завдань змінюється зміст правового регулювання, звужується або розширяється його сфера.
В контексті огляду правового регулювання важливого значення придасться межам правового регулювання. Межі правового регулювання - межі владно-вольового впливу держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Вони відокремлюють галузь правового від не правового, встановлюють рамки поширення права, визначають характер впливу права на свідомість і діяльність людини; обумовлюються як самою матерією права, так і особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб'єктів права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними, культурно-національними, релігійними та іншими факторами. Меж у правовому регулюванні важливо додержувати [6, с. 391]:
1) у системі суспільних відносин. Регулювати правом необхідно лише ті суспільні відносини, які об'єктивно потребують такого регулювання. Не повинно бути вторгнення в галузь автономної свободи особи: у політичну сферу діяльності, особисті сімейні відносини, реалізацію духовно-культурних потреб;
2) у діяльності держави, спрямованій на вироблення нових правових відносин. Не можна насаджувати нові суспільні відносини, до яких ще не дозріло суспільство або які суперечать правосвідомості і культурі особи та суспільства. Важливо, щоб правові норми, що видаються, відповідали економічним, політичним, правовим і іншим соціальним закономірностям і сприяли прогресивному розвитку суспільства, найповнішому задоволенню потреб та інтересів особи;
3) у використанні державою способів правового регулювання. Необхідне застосування державою правомірних способів регулювання: встановлення не карально-залякуючого, а дозвільного режиму, який сприяв би розвитку особи.
Особливість правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм і використовується в розкритті взаємодії різних елементів правової системи. Механізм правового регулювання - взята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок. Основні риси механізму правового регулювання полягають в наступному (рис. 1.3) [13, с. 364].
Механізм правового регулювання складають елементи, обов'язкові на окремих його стадіях (рис. 1.4.) [22, с. 136].
43
Рис. 1.3. Основні риси механізму правового регулювання
43
Рис. 1.4. Елементи механізму правового регулювання
На думку експертів кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні суспільних відносин. Розглянемо коротко кожний з елементів.
1. Норма права - це споконвічний елемент і нормативна основа механізму правового регулювання. Норма права являє собою загальне обов'язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб'єкта як можливий варіант поведінки - суб'єктивні юридичні права, так і необхідний варіант поведінки - суб'єктивні юридичні обов'язки. Специфічне завдання норми права в механізмі правового регулювання полягає в тому, щоб [24, с. 331]:
а) визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію;
б) встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб'єкта), а також об'єкти правовідносин;
в) визначити обставини, в яких особа повинна керуватися даним правилом поведінки;
г) розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов'язки учасників відносин, що регулюються, характер їх зв'язку між собою, а також державно-примусові заході, що застосовуються до осіб у разі невиконання ними юридичних обов'язків. Норма права набуває зовнішнього вираження в нормативно-правовому акті, який забезпечує її дійовість. Нормативно-правові акти обслуговують нормативну основу механізму правового регулювання. Чіткість і ефективність механізму правового регулювання залежать від правильного тлумачення норм права.
2. Правовідносини в механізмі правового регулювання. Правовідносини в механізмі правового регулювання - це засіб «переведення» загальних розпоряджень юридичних норм у площину суб'єктивних прав і обов'язків для даних суб'єктів.
Правовідносини в механізмі правового регулювання виконують такі функції:
а) визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права у цей момент;
б) закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть додержуватися особи;
в) служать умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.
3. Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків - це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, пов'язана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов'язків. Можливі два результати реагування на правове регулювання:
- активний - вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах органів влади);
- пасивний - утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати шкоди довкіллю).
Акти безпосередньої реалізації у формах використання наданих нормами права можливостей посідають особливе місце у механізмі правового регулювання, тому що являють собою його кінцеву мету.
4. Акти застосування норм права. У процесі правового регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта - акта застосування норм права, який забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин. Акти застосування норм права мають форму рішень, розпоряджень, наказів, вироків тощо. У них персоніфікуються загальні права і обов'язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання використовуються в таких випадках:
1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і обов'язків здійснюється органами держави, посадовими особами, а не учасниками відносин. Так, нормами про порядок надання відпусток робітникам і службовцям передбачається, що відпустка конкретній особі надається згідно з наказом адміністрації;
2) коли суб'єкти відносин, що регулюються, поводяться протиправно: порушують права, не виконують обов'язки. У цьому разі актом застосування норм права індивідуалізується юридична відповідальність, передбачена нормами права за їх порушення, тобто встановлюється персональна відповідальність правопорушників.
У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов'язків завершують правове регулювання.
Таким чином розглянуті найважливіші елементи правового регулювання, до них належать сфера, межи і механізм правового регулювання. З'ясовано, що сфера правового регулювання - це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів Межі правового регулювання - межі владно-вольового впливу держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Особливість правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм і використовується в розкритті взаємодії різних елементів правової системи. Кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні суспільних відносин.
1.3 Методи, засоби і типи правового регулювання

Структура правового регулювання характеризується певними методами та заходами регулювання.
Методи правового регулювання - це конкретні заходи юридичного впливу, що характеризують використання в тій чи іншій сфері суспільних відносин певного комплексу юридичних прийомів впливу. Методи субстанціональні, невід'ємні від правової матерії. Вони виражають зміст того чи іншого юридичного режиму регулювання [21, с. 202].
Розглядаючи методи правового регулювання треба зазначити деякі методи, які визначають головне в правовому статусі суб'єктів, в їх юридичних позиціях (табл. 1.1).
Таблиця 1.1. Первинні методи правового регулювання
Централізоване імперативне регулювання (метод субординації)
Децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координації)
Регулювання зверху донизу виконується на владно-імперативних засадах, юридична енергія надходить тільки зверху, від державних органів.
Положення суб'єктів характеризується відношеннями субординації.
Правове регулювання також визначається і внизу, на його процес впливає активність всіх учасників правових відносин, їх правомірні дії також виступають як індивідуальне джерело юридичної енергії.
Положення суб'єктів характеризується відношеннями координації, наданням конститутивного юридичного значення їх поведінці.
Щодо конкретних суспільних відносин, правове регулювання здійснюється за допомогою таких прийомів або заходів (табл. 1.2). Наведені засоби так чи інакше пов'язані з суб'єктивними правами. Засоби правового регулювання (дозвіл, зобов'язання, заборона) з найбільшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку. Так, дозвіл суб'єкту певної поведінки буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповноваженого суб'єкта.
Таблиця 1.2. Головні прийоми (заходи) правового регулювання
№п/п
Назва
Сутність
1
Дозвіл
Надання суб'єкту права на здійснення певних дій.
Ключовий елемент правового регулювання, який визначає правовий засіб, що забезпечує соціальну свободу і активність людини.
З юридичного боку дозволи знаходять вираз у суб'єктивних правах на особисту активну поведінку. Юридичні дозволи виражаються в законах, в інших нормативних актах.
Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього засобу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих або інших благ.
2
Зобов'язання
Юридичне закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, покладення обов'язку забезпечення обвинуваченому права на захист, обов'язок своєчасного виконання договірних зобов'язань.
3
Заборона
Юридична необхідність утримуватись від певної поведінки.
Необхідний, важливий засіб забезпечення організованості суспільних відносин, охорони прав і законних інтересів громадян, громадських організацій, суспільства у цілому, створення «бар'єра» для небажаної, соціальне шкідливої поведінки.
Для юридичних заборон характерна фіксуюча функція і тому з юридичного боку заборони знаходять вираз у юридичних зобов'язаннях пасивного змісту.
Заборони в праві несуть заряд юридичної відповідальності - кримінальної, адміністративної, цивільної. Як приклади заборони можуть бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими.
При дозволянні суб'єктивне право утворює зміст даного способу правового регулювання. При зобов'язувані та забороні право вимоги належить іншим особам. Його призначення - забезпечити виконання активного (зобов'язування) або пасивного (заборони) юридичного обов'язку. Способи правового регулювання (дозволяння, зобов'язування, заборона) з більшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним. Дозволяння особі певної поведінки буде реальним за наявності обов'язку в інших осіб задовольнити потреби, що виникли у цьому зв'язку в правомочної особи.
Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобов'язуванню, забороні) відповідають три різновиди норм права: такий, що дозволяє (надає правомочностей); такий, що зобов'язує; такий, що забороняє, а також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання. Другий і третій способи мають певне сходство - і той і інший припускають покладання обов'язків, але якщо в одному випадку обов'язку носять позитивний, активний характер, то в іншому - пасивний. Всі три способи зумовлено функціями має рацію [21, с. 205].
Як додаткові способи правової дії можна назвати застосування заходів примушення (наприклад, покладання юридичної відповідальності за довершене правопорушення). Цей спосіб відноситься до додаткових, по-перше, тому, що є видом обов'язку (юридична відповідальність може розглядатися як обов'язок зазнавати позбавлення, кару, покарання), а, по-друге, цим способом забезпечується належного виконання наданих прав, виконання покладених обов'язків, дотримання встановлених заборон. До додаткових способів відноситься попереджувальна (превентивне) дія норм, що передбачають можливість застосування правового примушення. Зокрема, норми Кримінального кодексу володіють превентивною дією на осіб, схильних до скоєння злочинів.
Із способами правового регулювання (як основними, так і додатковими) взаємодіють неюридичні способи впливу на свідомість, волю, а значить, і поведінка людей в суспільстві. Наприклад, правові акти (нормативні і індивідуальні), інші правові явища володіють інформаційною дією. З їх допомогою до зведення людей доводиться інформація, яку вони можуть використовувати в своїх інтересах. Вони інформують людей про можливості в суспільному житті, про наслідки юридично значущої поведінки, дозволяють передбачати наслідки своєї поведінки і поведінки інших людей в тих сферах життя, які охоплюються правовим регулюванням.
У юридичній літературі і в практиці існує дві юридичні формули, на основі яких виділяються два типи правового регулювання.
Тип правового регулювання - це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволянь і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового режиму [20, с. 48].
Розрізняють два типи правового регулювання [20, с. 49]: сутність загальнодозвільного режиму виражається принципом: «дозволено все, крім прямо забороненого законом». На цій формулі побудований загальнодозволенний тип правового регулювання. За цим типом в регульованих правом відносинах встановлюються строго і чітко сформульовані заборони. Як правило, об'єм цих заборон невеликий, а об'єм дозволів не визначений: все, що не заборонене. Наприклад, право допускає для членів суспільства будь-які способи множення матеріальних благ, окрім прямо заборонених законом. Даний тип правового регулювання сприяє (або хоч би не перешкоджає) проявам ініціативності, активності, самостійності в рішенні життєвих задач. Він характерний для відносин, що регламентуються галуззю цивільного права. За цим типом регулювання створюються цивільні, «трудові, сімейні, - тип правового регулювання, що ґрунтується на загальній забороні, у рамках якої закон встановлює конкретні дозволи.
Друга формула правового регулювання звучить інакше: заборонено все, окрім прямо дозволеного. Це означає, що учасник правових відносин подібного типу може зробити тільки дії, які прямо дозволені законом, а решта всіх дій заборонена. Цей тип правового регулювання прийнято називати дозвільним. Він властивий тим галузям права, які зв'язані, наприклад, з державним управлінням (адміністративне право). Тут в законі указується точний, строго обмежений об'єм правомочності; все, що виходить за межі компетенції володарюючого суб'єкта, категорично заборонено сприяє (або хоч би не перешкоджає) проявам ініціативності, активності, самостійності в рішенні життєвих задач.
Безумовно, немає галузей права, побудованих лише на одному типі правового регулювання. Так, в цивільне право «вкраплені» елементи дозвільного типу, а в адміністративному праві можна зустріти норми, регулюючі відносини управління за загальнодозволенним типом. Разом з тим достатньо очевидно, що загальнодозволенний тип правового регулювання пов'язаний із закріпленням в праві соціальної свободи, з правом людини на вибирання засобів і способів досягнення поставленої мети. Дозвільний тип правового регулювання є єдиним при застосуванні заходів юридичної відповідальності і ряду інших заходів державного примушення.
Види правового регулювання розрізняють за «обсягом» суспільних відносин, на які воно поширюється, - це нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання. Нормативне регулювання - це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно не визначеним. Індивідуальне регулювання - це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, (наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту К). Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними: нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання а індивідуальне регулювання покликане забезпечити врахування конкретної обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації [20, с. 207].
Таким чином, правове регулювання потребує конкретні заходи юридичного впливу, до таких відносять первинні методи правового регулювання, це централізоване імперативне регулювання (метод субординації) і децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координації). При цьому головні прийоми (заходи) правового регулювання це дозвіл, зобов'язання і заборона. Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобов'язуванню, забороні) відповідають три різновиди норм права. Юридична практика і теорія розрізняють також види правового регулювання - це нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання.
2. Ознаки ефективного правового регулювання. Стан і можливості вдосконалення правового регулювання в Україні

2.1 Критерії ефективного правового регулювання

Ефективність правового регулювання визначається відповідністю кінцевого результату правового регулювання цілям, поставленим законодавцем в правовій нормі. Юридичні норми дієві тоді, коли вони відповідають об'єктивним умовам і закономірностям розвитку суспільства, в якому вони функціонують, коли їх зміст відповідає суспільній свідомості населення, в першу чергу принципам моральності і рівню правосвідомості, і коли норми даної галузі права діють погоджено з нормами має рацію інших його галузей.
Наведемо експертні думки стосовно ознак ефективного правового регулювання.
Рабинович П.М. виділяє кілька критеріїв виміру дієвості правового регулювання, а саме [15, с. 158]:
цінність правового регулювання;
економність правового регулювання;
ефективність правового регулювання.
За Рабинович П.М. критерієм оцінки цінності правового регулювання є його реальна позитивна (корисна) значимість для функціонування та розвитку окремої особи, соціальних груп чи суспільства в цілому. Це дає можливість виділити за суб'єк и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.